Свіженька серія в стилі X-Files – загадки, таємниці, неймовірні події та інше подібне. Усім любителям згаданого серіалу та подібних до нього творів однозначно варто читати – написано дуже добре і читається легко, хочеться ще і ще…
Десь загублена в каньойонах Арізони наче б то є печера з артифактами невідомої цивілізації, до неї і вирушає група youtube-журналістів за підтримки якогось дивного фонду.
І навіть не маючи наміру знайти ту міфічну печеру шукачі тим не менш спромоглися це зробити. І відповідно залізли в неї щоб там познімати.
А в самій вже печері якимось чином запустився незрозумілий механізм, що закрив учасників групи. І цей же механізм почав свою незрозумілу роботу.
Загадки та дива поступово накопичуються, потім учасники починають гинути з різних причин. До того ж деякі персонажі виявляються геть не тими людьми як ми про них думали.
Але на сам кінець ми таки дізнаємося і про призначення печери та механізмів у них.
Повторюся – це абсолютно книга того ж плану що і “Секретні матеріали”, але дуже добре написана.
Після того як погуляли пару днів у Кіто прийшов час летіти на Галапагоси. Писати про острови і те що на них є та варто дивитися – цього багато, а тому буде як мінімум друга частина.
Сам переліт займає трохи менше 2 годин. На усіх островах (яких рахуючи зовсім невеличкі скелі в океані більше 10) є усього одни аеропорт який приймає пасажирські літаки. Є і “технічні” аеропорти для сполучення між островами маленькими літачками, але туристів ними не возять.
З усіх островів населено лише 4: найбільший за розмірами острів Ізабела має 5 тисяч мешканців, менший і найбільш розвинений Санта-Круз має 12 тисяч населення. І ще на парі островів живе по парі сотень людей.
Інфраструктура на островах (дороги, електромережі, лікарні і таке інше) на островах практично відсутні. В основному все це є лише на Санта-Крузі – острів з 1942-го по 1947-й брали в аренду американці (після атаки на Перл Харбор) і по собі якраз і залишили аеропорт та все інше.
Також цікаво те, що 95% площі на Санта-Круз та 99% на Ізабелі складає національний парк. І хоча на островах є і фермерство і навіть якесь виробництво практично уся територія лишилася дикій природі.
Місцеві живуть в основному рибалкою – острови дуже бідні на копалини та воду. Хоча у них є і якісь виробництва і навіть університет.
В рік острови відвідує 250 тисяч туристів, що надзвичайно мало – в одному лише Нью-Йорку на рік буває кілька мільйонів, не кажучи вже про якісь Гаваї. Але місцеві поступово освоюють туристичний бізнес і вчаться на ньому заробляти.
Через те, що на островах практично усе привозне і ціни тут значно вищі ніж на материку. Для самих еквадорців це курорт на який вони не їздять – надзвичайно дорого для них. А через високі ціни і зарплатня середня на островах вдвічі вища ніж на великій землі ($1400 на місяць в середьному).
І звісно у них є свої заробітчани – люди з материка які різними не надто чесними способами влаштовуються на роботу, їдять роками з собою привезений рис і усі зароблені шалені гроші відсилають родині.
Економічна політика Галапагосів і цікава і жорстка одночасно. По-перше, щоб мати право працювати там треба отримати дозвіл на проживання. Єдиний спосіб, крім народитися на островах – одружитися з кимось місцевим. І через 5 років шлюбу, якщо не було правопорушень отримуєш нарешті право самостійно працювати.
Оскільки такою системою сильно зловживали то зараз термін збільшили до 10 років. Тобто поки одружений можеш працювати, розвівся, чи просто партнер передумав – дозвіл забрали і летиш на материк.
Туристам дозволяється максимум 2 місяці на рік проводити на островах. Ще є варіант припливсти своєю яхтою і плавати навколо і тоді дозвіл (без обмеження на час) обійдеться у $1000 з людини на день.
Також варто сказати, що віза на самі острови коштує $100 з яких практично усі гроші йдуть на утримання парків та інших програм відновлення видів у небезпеці.
Вище написане є ще однією причиною чому на островах нема великих бізнесів: ні готелів, ні круїзних компаній, ні мереж ресторанів і нічого такого іншого.
Єдиний спосіб іноземцю (чи навіть еквадорцю) вести бізнес на островах – мати місцевого бізнес-партнера який має володіти не менше 51% компанії. До того ж твої 49% не переходять спадкоємцям, а натомість лишаються островам. У такий спосіб намагаються вирішити проблему з тим щоб гроші зароблені на островах там і лишалися і витрачалися замість бути вивезеними в США/Європу/Китай/тощо.
Кіто є столицею Еквадору. Провели ми в цьому місті 4 дні (2 дні перед та після подорожі на Галапагосові острови). І ось вам короткий огляд.
Кіто знаходиться на висоті 2800 метрів, а це означає, що просто ходити по ньому буде перші кілька днів важкувато. Особливо це буде помітно якщо будете йти в гірку чи спробуєте пробігтися – миттєво збивається дихання через нестачу кисню і трошки паморочиться в голові. Ну та в нас вже подібне було в Куско.
Населення міста – 3 мільйони чоловік. А саме місто розташовано на надзвичайно крутих схилах. Коли наближаєшся до нього то спостерігаєш будиночки які лізуть одне поверх одного на кілька сот метрів. Та і провалля глибиною майже в кілометр що перетинають місто теж додають до незвичності.
Стосовно безпеки нам сказали, що є такі райони куди краще не ходити – можуть вихопити з руки телефон, залізти в кишеню, зрізати сумку і таке інше. Але чесно кажучи в місті (і в країні в цілому) так мало людей, що як до тебе почне хтось впритул наближатися це буде помітно одразу.
По великому рахунку склалося таке враження, що у них зараз щось типу наших 90-х, але не так брутально.
Саме місто надзвичайно нецікаве і дивитися в ньому нема чого взагалі. Пару речей лише варто згадати.
Перше, це їх Центральний Парк про який гордо кажуть, що він копія парку в Нью-Йорку. Але з цього можна лише посміятися. Так, це великий парк розміром у кілька кварталів, в ньому є сад з рослинами, деякі розваги… але це просто великий парк і все.
Подивитися все місто (чи принаймні хоч щось варте уваги в ньому) можна взявши тур-бас який обійдеться в $15. Побачите усе де можна провести час: парк, площу Фок, вулиці з магазинами та готелями.
Друга річ варта уваги – площа Фок. Це насправді не площа, а просто місце з купою ресторанів та кав’ярень. А от їжа у них класна! Не важливо чи національна кухня (кінва, картопля, м’ясо, риба) чи щось типу стейків, чи навіть солодощів – усе надзвичайно смачно.
Ціни доволі американські на їжу у подібних місцях, але що дивно ціна ніяк не корелює з якістю. Можна щось надзвичайно смачне знайти за $25 на двох, а можна і досить таке собі за $50. Тому читайте відгуки на відповідних сайтах та сервісах.
У місті повно як доволі сучасних будівель, так і якихось мазанок, совдеповських багатоповерхівок і просто розвалин. І все це старанно перемішано між собою.
Непогані дороги і доволі хороші машини на них. А от що шокувало так це місцеві автобуси. Вони дизельні усі і на висоті двигун вивертає просто якісь безумні чорні хмари смердючого диму. Кожен без винятку автобус як проїздив мимо завонював і задимлював так, що аж трошки нудило.
На стовпах якісь неймовірні кубла з проводів що тягнуться в усі боки, висять до землі і переплітаються як завгодно, чи навіть просто обриваються. Як на мене нічого так швидко і просто не демонструє рівень розвитку країни як стан проводів.
Ще в них дуже багато таксі які їздять і постійно бібікають. Ми спочатку озиралися, а потім зрозуміли – це вони так дють знати про себе і сподіваються що махнеш рукою і наймеш їх.
Убер у них заборонений, але працює. І в ціну він такий самий як і таксі – половину міста можна проїхати за $$5-7.
Ну а про головну цікавинку Кіту яку єдину обов’язково відвідати читайте у наступному пості.
Ця книга є надзвичайно поганою науковою фантастикою і одночасно надзвичайно хорошим пригодницьким романом де фантастична складова потрібна лише щоб створювати напружені моменти і несподівані повороти в сюжеті.
У майбутньому (100 років від нашого часу) люди користуються технологією телепортації про яку ніхто не знає як саме вона працює (і що дивно ніхто і не цікавиться) і якою володіє монопольно одна компанія. Велика страшна таємниця яку розкриває головний герой в тому, що телепортація це копіювання і знищення оригіналу…
Назва книги означає що поки одна копія в “депозиті” (escrow) інша створюється. І лише коли другу копію повністю відтворено то оригінал знищується. Але в даному випадку через збій в системі обидві копії почали жити одночасно. Тому кацапи, наприклад, переклали назву книги як “Подвійний удар”.
А далі починається – терористи, шпигуни, збій у копіюванні, викрадення дружини героя, погоні, бійки, перестрілки і головний вчений у якості найбільшого поганця. Тобто просто хаотично навалена купа штампів.
Якщо у вас є досвід читання і любов до фантастики взагалі то усі ляпи, дірки і невідповідності будуть вас дратувати скажено. А якщо для вас це буде просто книга з пригодами та екшеном – то наче і нічого так.
Саме цю модель я вибрав через її великі розміри. Відчувається вона майже як повнорозмірна подушка, але при цьому легко поміщується у капюшон спальника як Sierra Design Zisson 12.
Надути її можна як дуже туго, так і щоб м’якенько було. А в здутому стані вони складається в розмір трохи більше двох коробків для сірників (7.6х10 см). Думаю також почати її використовувати для літака.
Вага – 90 грамів.
Через те що подушку поділено на 4 секції з “провалом” по центру вона не буде вистрибувати з під голови і голован не буде звалюватися з неї.
На дотик дуже приємна, при цьому матеріал надійний і служити буде довго.
Повна ціна складає $30, але як знайшов як завжди акцію і купив 2 штуки по $18 кожна.
Отже ми буквально вчора вночі повернулися з подорожі в Еквадор та на Галапагоси і я думаю про це написати кілька постів. Але спочатку просто перші враження.
Переліт для нас складався так:
З Сіетлу до Лос Анжелеса – 3 години, з ЛА до Мехіко – 4 години, з Мехіко до Кіто – 4 години.
У зворотньому напрямку трошки швидше: з Кіто до Мехіко, а з Мехіко на пряму в Сіетл – 6 годин.
В Еквадорі вже 20 років як використовують американські долари. Тобто у них нема своїх власних грошей. Пов’язано це з тим, що у них колись була надзвичайна гіперінфляція і замість постійно друкувати нові купюри вони просто припинили це робити. І такої кількості однодоларових монет ми не бачили за усі свої 12 років в США.
Також Еквадор доволі дорога країна. Мінімальна зарплатня тут складає $400 на місяць, а середня по країні – $700. Ціни доволі високі і на деякі товари такі як в США, або навіть вище.
Там де ми були доволі хороші дороги (широкі, рівні, розмічені і чисті), але жахливі водії які лізуть у кожну щілину, підрізають одне одного і таке інше.
Дуже мало людей які говорять англійською, навіть серед працівників аеропорту. Але ті що говорять мають дуже добру англійську. І на відміну від чилійців які чарівно ніяковіють коли до них звертаються англійською еквадорці бадьоро щось розказують іспанською. А коли їм кажеш, що не розумієш то вони просто повторюють гучніше.
В країні доволі дешевий і якісний мобільний зв’язок та інтернет – за місяць безлімітних дзвінків та СМС, а також 11 Гб даних ми заплатили $25. Що цікаво трафік WhatsApp та Spotify не враховується і по суті є безкоштовним.
Багата природними ресурсами (вони, наприклад, самі добувають свою нафту і роблять бензин) країна, багата природою, але з корупцією і доволі великою злочинністю… Якщо коротко то серед трьох країн Південної Америки в яких ми були Еквадор буде на третьому місці після Чилі та Перу. А якщо брати Центральну Америку то і після Мексики. Але мабуть перед Белізом – в Еквадорі елементарно є дороги.
На цьому поки все, більше подробиць у наступних постах…
Перші дві речі які одразу відзначить будь-хто – неймовірно компактний розмір та мала вага. І чим більше у вас досвіду походів тим більше цей килимок вас вразить.
Його легко розкладати і надувати і так само легко складати. І він дійсно не надто холодний. До того ж його зроблено з доволі стійкого матеріалу і якщо не тягати його по камінню то перейматися за те що він почне скоро протиратися не варто.
Єдиний мабуть недолік для певної будови людей буде в тому що килимок може виявитися вузькуватим. Та і крутитися на ньому не надто вийде – ліг рівно на спину і спиш.
Вважаю навіть повну ціну виправданою і можу без сумнівів порадити усім хто шукає можливість полегшити свій рюзкак у довгих переходах.
Але пам’ятайте про ширину та про те що його не призначено для екстремальних (а конкретно сильного холоду) умов.
Колись я вже писав про те що на велосипеді катаюся в навушниках Bose SoundSport – вони не лише надзвичайно комфортні і з хорошим звуком, але в них також чути що відбувається навколо. Проблема лише в тому що це провідні навушники (що теж добре – не загубиш їх на вело) і керувати гучність та перемикати композиції на них чи не можливо взагалі, чи доволі складно.
Ось цей пристрій і мав би бути вирішенням проблеми. Це по суті міні-Bluetooth клавіатура з кнопками гучності (вони ж перемикають композиції) та старт/стоп (вона ж відповідає на дзвінки).
Цей пульт має надзвичайно зручні розміри, кнопки легко намацати та натискати, кнопки мають віддачу так що одразу відчуваєш чи натис, чи ні. Регулювання гучності також плавне.
Корпус зроблено у вигляді защепки як зручно причепити на лямку рюкзака, рукав чи пояс вело-майки.
Всередині батарейка яку можна замінити розкривши корпус (і побачити що він практично порожній всередині).
Що ж не так? По-перше, це ціна. Якісь безумні $35 за по суті три кнопки! Хоча якісь дуже висока і навіть є захист від води, але все ж таки…
Друга проблема – пристрій нормально працює лише з Bluetooth 5. На попередніх моїх телефонах з Bluetooth 4.2 після вимкнення пристрою доводилося перевантажувати телефон щоб можна було його повторно підключити!
Третя проблема – защепка виявился не надійною і якось я десь у якісь вело-поїздці просто загубив цю штучку :(
Китайський автор який примусив про себе говорити англомовний світ сучасної фантастики. Звісно і мені було колись цікаво почитати що ж там у нього вийшло. І мушу сказати – це дуже добре.
Я читаю доволі багато фантастики, про деякі книги пишу, але про збірки оповідань практично ніколи не згадую. Так ось ця книга якраз такий випадок коли згадати варто.
У автора цікаві ідеї переплітаються з китайським фолкльором (одне з його оповідань було екранізоване в чудовому серіалі Love, Death and Robots).
Мені прямо от надзвичайно сподобалося, хоча я не надто люблю додавання містики і чаклунства у фантастику. Але це все ж таки дуже поетична, але наукова фантастика. Раджу усім любителям.
І взагалі схоже фантастичне оповідання зараз (нарешті!) переживає розквіт після попереднього який стався аж в 50-х роках 20-го сторіччя.
