Коли я читав цю книгу в дитинстві вона мене вразила і своїми глибокими думками і анти-утопічним світом показаним в ній (в СРСР західної фантастики було дуже мало і про такий жанр ми не знали навіть). В юнацтві книга теж вражала, але більше тим як автор показує тупість населення та “мене ніхто не розуміє” і “я не такий як всі” головного героя та деяких інших дійових осіб книги.
А зараз же (цього разу я слухав книгу українською – придбав її на “Абук”) книга все же вражає тим як не зважаючи на деякі анахронізми автор зміг передбачити і описати всепроникнення легкої для сприйняття поп-культури завдяки технологіям. І в той же час дратує менторський тон автора та впевнені твердження про те як воно все має бути, чого мають хотіти і прагнути люди.
І хоча книга та передбачене нею майбутнє дуже далекі від реальності, проте деякі елементи зображені дуже точно і складно повірити в такий прадавній рік написання.
Варто також зауважити, що цю книгу як і більшість творів автора назвати фантастикою можна лише з великою натяжкою – це скоріше поезія прозою на фоні фантастичного майбутнього. Але вся суть в людях та їх переживаннях, а технології та соціальна структура лише дозволяють створити потрібні ситуації.
Здавалося б дуже класна ідея для книги на межі фентезі та казки – в нашому світі (вікторіанські часи) знайдено прохід на острів з міфічними істотами та магією. І в цей світ відправляється безуспішно проповідувати християнство брат головної героїні. Сама ж героїня через кілька років приїздить на той же острів у пошуках брата.
А далі все погано – книга складається із нескінчених заламувань рук, пафосних оповідок про густоту туману та готичність палацу в якому вона живе, про загадковіть та таємничість… І нічого фактично не відбувається – весь той обсяг, що я його витерпів дочитати до половини книги можна було б без втрати сенсу та емоцій викласти менше ніж на 10 сторінок.
Нескінчена біганина коридорами та кімнатами палацу, беззмістовні розмови з феями, орками та іншими магічними істотами (і з цих розмов ми не дізнаємося нічого) та багато, багато пафосу.
Здався, кинув, не раджу. Хоча любителі готіки та атмосферності хвалять.
Гумористична фантастика дуже часто буває не надто вдалою як в плані фантастики так і в плані гумору. Скажімо мені особисто розрекламований та багатьма улюблений “Плаский світ” Террі Пратчетта не подобається аж ніяк.
В цьому випадку ситуацію рятує лише цікава ідея та висока динаміка оповідання.
Бог як голова корпорації, янголи як її представники і Земля як тимчасовий їх інтерес. Книга розказує епізод з життя двох янголів які працюють понаднормові години коячи дива. І ось Бог вирішує закрити проект за знищити Землю.
Двійко янголів (між якими відбувається роман паралельно до схожих подій на Землі) намагаються відтягнути знищення людства і беруться втілити неможливе диво – звести і закохати одне в одного двох надзвичайно ледачих та закомплексованих представників людства.
Власне гумор і побудовано на тому які ледачі люди і як винахідливі янголи різними способами підбивають людей на ті чи інші дії.
Книга читається швидко і легко, але навіть в процесі читання розумієш – це просто одноденна річ і радити таку я нікому не візьмуся. Ну хіба що інших альтернатив як провести час у вас нема.
Після багатьох, можливо навіть занадто багатьох років з Felt B16 TT/Tri Bike я нарешті відчув необхідність перейти на наступний рівень. Після обговорень з тренером, що і як можна покращити та консультації у вело-магазинах з’ясувалося, що можливості апгрейду Felt дуже обмежені. А саме через специфіку рами туди можна поставити далеко не всякі колеса та систему, а з того що має сенс взяти вже нічого не є новими і треба шукати б/у компоненти.
Тому власне ідея взяти повністю новий байк стала основною. Вибір конкретної моделі ускладнювався не лише ситуацією з COVID-19 (дефіцит велосипедів та компонентів як у виробників так і в магазинах), але і тим, що в нашу місцину як це не дивно возять далеко не всі бренди. Так щоб спробувати Canyon чи Quintana Roo скажімо мені б довелося летіти в Каліфорнію.
В місцевих магазинах я спробував Trek та Specialized Shiv. Обидва вони мені не дуже сподобалися і тому вирішив ризикнути і взяти ось цей BMC – у мене вже є шосейник BMC SLR01 Teammachine DISC та циклокросовий BMC Crossmachine CXA01 і обидва мені дуже подобаються. До того ж тренер теж одобрив вибір…
І от через 3 тижні велосипед був у мене. Мінус – через епідемію мій магазин не робить фіттінг (підгонку розмірів під посадку). Тому поставили усе максимально близько до того усе було на Felt. Спробував пару разів на станку і поїхав назад у магазин підлаштовувати ще.
Потім мені вдалося записатися на професійний фіттінг де було зроблено певні зміни, але не надто суттєві. Тобто моя посадка на новому велосипеді була не ідеальна, але і не жахливо невірна.
Що я можу сказати? Почнемо з плюсів. Велосипед якимось дивом є і комфортним, але і прискорюється миттєво коли додаєш зусиль – ідеальний для мене баланс між жорсткістю та м’якістю матеріалу рами.
Уся система SRAM Force eTap подобається мені значно більше ніж Shimano Ultegra. По-перше, чисто інтуітивно перемикатися простіше: ліва – легше, права – важче, обидві – міняється передня зірка. Додаткові кнопки біля гальм роблять можливим і зручним перемикання не лише в аеро-позиції. До того ж суб’єктивно SRAM перемикається більш плавно і точно.
Проте у SRAM є традиційна проблема з гальмами – вони практично завжди що називається човгають і їх треба старанно налаштовувати.
Я поміняв сідло Selle Italia Watt на більш зручне мені Specialized Sitero Expert Gel Saddle і це також додало комфорту – ширше і коротше сідло якось логічніше виглядає ніж вужче і витягнуте стокове.
Але головний приємний сюрприз – на дорозі велосипед комфортніший ніж на станку! Через постійні мікро-рухи нічого ніде не затікає і не муляє (хоча шию таки доведеться тренувати тим хто не звичний).
Велосипед дуже добре тримає пряму лінію, не сильно парусний (тобто боковий вітер не сильно його здуває).
Дуже великий плюс – що і наскільки можна індивідуально налаштовувати. Позиція сідла, кут рожків, кут та дистанція подушок на лежаку…
Тепер про мінуси, а їх є кілька. І хоча жоден з них не є таким, що я понизив би оцінку, але все ж таки… Мабуть найбільшим мінусом є відсутність вбудованої гідрації. За таку ціну практично у всіх виробників моделі мають бладер в рамі та трубку виведену через стійку руля. Нічого подібного тут нема і мені доводиться використовувати архаїчну Profile Designs Aqualite яка проте мені дуже подобається. Додатково на рамі у мене аеродинамічна пляшка Elite Crono.
Другий недолік також пов’язано з харчуванням – сумочка на рамі (вона ж bento box) прикріплена в таком незручному місці і така не надто зручна, що я думаю її зняти взагалі. Кожного разу це така морока відкрити її, дістати щось так щоб не розсипати весь зміст…
Традиційна для BMC проблема (у мене таке на кожному їх байку, в інтернеті люди теж згадують цю проблему) – кріплення заднього дерейлера відвалюється після буквально пари перестановки коліс. Проблема в тому, що вони кріплять ту штуку крихітним болтиком який ледь тримає кріплення. Проблема вирішилася коли я нарешті знайшов і купив собі болти потрібної довжини (болт m3x14, купував ось тут – https://laegendary.com/products/flat-head-hex-screw-part-number-th-1006).
З практичних недоліків – передні зірки 48/35 хоча і типові для SRAM і дають нормальний набір комбінацій з 12 задніми зірочками проте можуть бути недостатніми для сильних велосипедистів на пласких трасах. І навіть я думаю передню зірку замінити на 50.
Також дивно було побачити архаїчне кріплення сідла до трубки – один величезний болт для якого потрібен зовсім не велосипедний ключ. Це без жартів кріплення з 80-х років. Важко пояснити таке технічне рішення.
Залишаю байк в транзитці на ніч, старт наступного ранку.
Спочатку цей старт розглядали як такий на якому я отримаю слот на Чемпіонат Світу (звісно мова йде про любителів і мою вікову групу), але я отримав його вже на першому старті (2021-06-20 – IronMan 70.3 Des Moines) і тому ціль була вийти з 5 годин.
Сам старт проходив у сусідньому штаті Орегон, в крихітному містечку Салем до якого ми за 5 годин дісталися машиною.
Місто настільки маленьке, що там власне крім цього старту і нема що робити. Тому ми заїхали в мотель, переночували і наступного ранку поїхали забирати стартовий пакет та здавати велосипед.
Через спеку (в день старту +33 і багато сонця) я подумав, що не дозволять плавати у ветс’ютах і тому вирішив не лишати його в транзитці. І помилився. Коли вранці побачив людий у ветс’ютах і підтвердив, що вода достатньо холодна щоб можна було в них плавати то видзвонював Олену (яка в цей час шукала де запаркуватися) і попросив принести костюм до транзитки.
Сам костюм натягував “на суху” – без кремів (типу BodyGlide Anti-Chafe) і в результаті натер шию та довше на кілька секунд знімав костюм в транзитці. А ще помітив, що мій доволі недешевий Blueseventy Helix почав потрошку розлазитися – тріщінки та мікро-пориви які я поки що успішно заклеюю, але вже наступного сезону він може остаточно розлізтися десь так, що не справиш.
І через те, що до старту плавання люди прямували вже якийсь час я почав в самому хвості черги (це група тих хто пливе за годину і довше) і з божевільними маневрами усі півтора кілометри (скільки треба було йти до старту) пробирався до голови колони.
Спішно натягую костю, учасники в той час прямують до старту
Старт і саме плавання були доволі екстремальні. По-перше, спуск до води з берега був настільки крутим, що доводилося злазити задом тримаючись за облаштовані перила. Через це між учасниками робили дуже великі відстані – 30 секунд і більше. Це для безпеки спуску – бо якби хтось послизнувся то щоб не впав на іншого.
По-друге, як тільки спускаєшся до води так одразу і стартуєш. Ні розминки, ні навіть зайти у воду.
Вода чесно кажучи була не дуже холодна і можна було спокійно пливти і без костюма. Але через засуху про яку попереджали учасників на середині дороги стало настільки мілко, що пливти далі було просто не можливо – вода ледь покривала стопи.
Це тут у вас з води вилазять?
Здавалося б можна було б пробігтися, але ні – дно було усе з доволі великого каміння (розміром з два кулаки в середньому) і ступати було боляче. А ще важче було втримувати рівновагу і я бачив зліва і зправа людей які постійно падали не встоявши на ногах.
З іншого боку пливли ми за течією і це скоротило час мого плавання на приблизно 10 хвилин. І великим плюсом стартувати посеред перших учасників стало те, що через повільний старт він розтягнувася більше ніж на годину. Якщо я стартував десь о 6:20 то деякі стартували аж майже о 8-й.
А з іншого боку навколо мене майже не було людей весь час плавання, а ті що були проносилися мимо дуже швидко і я не міг за ними триматися. Також сонце світило прямо в обличчя і куди пливу не було видно взагалі. Доводилося рівнятися по буйках на каяках які намагалися позначити для нас коридор.
Учасники витягнулися у півторакілометрову колону по дорозі до старту
Кортше доплив, побіг у транзитку. Доволі тривала пробіжка, але на настільки як для минулого старту. Навіть обігнав кілька людей поки біг :)
Зтягую костюм, одягаю туфлі, натягую шолом (Rudy Project Volantis), хапаю вел, біжу, сідаю, починаю крутити… і тут на асфальт падає візор. Встиг його зловити в повітрі, обійшлося без царапин. Зупинився, зняв шолом, закріпив візор, одяг шолом, поїхав нарешті.
На вело не дуже ясно що робити, намагаюся заспокоїтися і їхати рівно. Мимо проносяться на божевільній швидкості сильні велосипедисти. І так було всю дорогу – мене дуже багато обганяли. І причому пролітали групками. За деякими я намагався триматися, але рано чи пізно вони від мене все одно їхали собі вперед.
Байк просто ракета!
Дивлячись на вело-комп’ютер я бачив, що і вати нормальні, і пульс і каденс як має бути. Але те що мене постійно обходять морально дуже пригнічувало.
Сам вело-етап дуже хороший – більшість маршруту пласка, поворотів не багато, гірки хоча і крути, але короткі.
На байку їв гелі – весь перемазався: руки, годинник, руль… Треба ще практикуватися.
А коли спробував схопити напої то вони просто снарядами відлітали від руки. Другого разу вже сильно гальмував і встиг схопити пляшку. Але тільки полив себе – ось вже і закінчилася зона де можна кидати сміття. Треба на сідло закріпити держалку спеціально для цього і лишати пляшку там.
Усе вело було з видами на фруктові сади з обох сторін
Через те, що мене постійно обходили на вело постійно приходила в голову думка, що я не додаю. Але коли пробував вкладати більше ватт то одразу відчував – я так до кінця не зможу.
Нарешті на останній третині дистанції заспокоївся і знайшов свій темп в якому вже за власними відчуттями і крутив більш-менш рівно. А за кілька кілометрів до фінішу вирішив не викладатися щосили і натомість зберегти ноги для бігу.
Це було правильне рішення – я зміг пробігти нормально, а вже на фініші мене хапали судоми саме через вело. Тобто був ризик отримати ці судоми під час бігу, що було б значно гірше.
Гірки були доволі круті, але корткі
Отже забігаю в транзитку, одягаю шкарпетки і кросівки, хапаю гель, кепку, номер і біжу. І відчуваю, що можу бігти, а не страждати як на попередньому старті. Але через те, що ноги ще не розбіглися темп зависокий і примушую себе бігти повільніше.
Між тим мене обходять доволі швидко кілька людей які приїхали одразу за мною. Примушую себе не гнатися за ними. І це теж було правильно – вже через пару кілометрів я почав їх обходити і видно було, що вони майже усі сильно виснажилися.
Сам маршрут для бігового етапу був непоганим і значна частина його проходила в тіні дерев, що сильно допомогло. Але довгі ділянки грунтової дороги та гравій на них впливав на швидкість. І подібна дорога не найкращий варіант для кросівок як Nike ZoomX Vaporfly NEXT%.
До речі в таких кросівках було як мінімум половина учасників. Усі інші були в карбонових Hoka, Saucony Endorphin Pro та дуже рідко в чомусь іншому.
З одного боку треба терпіти, а з іншого – не перестаратися. І так проблеми радують
В процесі бігу поливав себе водою, сипав за пазуху кригу і пив Gatorade – все це було доступне на станціях харчування кожні пару кілометрів. А вже на останніх кілометрах пив по парі ковтків Red Bull та кока-коли.
Також з’їв два гелі Maurten і за відчуттями другий вже було занадто і можна було обійтися без нього.
На бігові вдалося другу половину пробігти швидше за першу як і було заплановано. І останні 3 кілометри зміг прискорюватися на кожному з них – це дуже радувало.
Ось і фініш!
Після фінішу судоми, судоми, трошки походив, відхекався… і можна збиратися їхати. В транзитці поки збирався спостерігав як люди тільки приїхали з вело і не розумів звідки в них сили волі витримувати таку довгу гонку. І це я не про те, що я такий швидкий у порівнянні з ними, не зрозумійте невірно. Я про те, що чим довше ти це робиш тим тобі важче. І я особисто не певен, що зміг би лишатися на дистанції довше. Тому моя повага усім учасникам.
Ну а далі взяв в палатці для учасників поїсти (їжа відстійна – сендвіч з індички нічого, а інше то чіпси, кола, солодкий пиріжок), забрав речі і поїхали в номер. Там швидко душ і кілька годин дороги додому.
План виконано!
У підсумку мій час – 4:48:13. В своїй віковій категорії (45-49 років) я 24-й, в загальному заліку – 201-й.
Поки що це найкраща підліткова фантастика з усього, що я читав. Можна порівняти з “Ареною 13”, і на мою думку ця серія навіть краще.
Світ в циклі дуже цікавий, але на жаль абсолютно не доведений до кінця і в його розумінні для читача лишається більше білих плям ніж інформації.
Далеке майбутнє в якому люди безсмертні. А для розв’язання проблем перенаселення спеціальна каста женців яка нікому не підкоряється займається вбивствами випадкових чи не дуже випадкових людей.
Двоє підлітків родини яких стикаються з женцями стають учнями відмого женця Фарадея. Поки вони проходять навчання нам показують і пояснюють світ в якому живуть герої. І як я сказав вище світ цей дуже цікавий – смерть вдалося побороти, люди відновлюють чи отримують нові тіла.
Але при цьому всьому не дуже зрозуміло як це все працює, чому є бідні та багаті, чому життя у них власне мало відрізняється від нашого.
Велика купа неузгоджених та не надто продуманих моментів теж трошки псують враження. Наприклад в цьому світі не рахують роки взагалі, але чому використовують місяці і номери днів як у нас…
Так от двоє підлітків проходять навчання, а в світі женців йдуть політичні війни і навіть трапляються злочини.
Переказувати сюжет нема сенсу, але він і справді цікавий не зважаючи на велику кількість спрощень та перебільшень. І через це я книгу без проблем дочитав до кінця. І при цьому читати серію далі не планую – відчував весь час, що це написано не для мене. Та і в світ я не дуже вірю, просто не розумію як все це може працювати і хочу кращих пояснень та більшої реалістичності.
Розумію, що все далі написане виглядатиме як неприхована реклама. Але я користуюся цим засобом вже маже 3 роки і можу сказати – він дійсно працює і працює дуже добре. А тому можу сміливо радити і переконаний – ви теж оціните.
Ці пігулки допомагають уникнути болей в ногах спричинених тренуваннями, походами, стоячою роботою та і взагалі будь-чим від чого ноги як кажуть “гудуть”.
Ті хто наприклад багато бігає, або наматує багато кілометрів на велосипеді знає те неприємне відчуття вночі коли не можеш заснути через те, що в ногах який наче низькочастотний фон гуже і взагалі про ноги забути не можеш. Так от ці пігулки (достатньо однієї) дозволяють про ноги забути і заснути спокійно – я саме через це їх приймаю.
І що дивно діють вони майже миттєво і працюють аж до ранку.
І ні, вони не виникають звикання та залежності і дозу не треба збільшувати.
Виробник проте стверджує, що приймаючи ці пігулки за пів-години до важкого тренування можна буде легше переносити навантаження і не буде таких неприємних почуттів після. Проте я цього не пробував і коли я їх вперше почав використовувати то чув я про них саме як про засіб який дозволяє заснути, а не мучитися болями в ногах.
Працює все завдяки підйому рівня лактози в крові завдяки чому вмикається система активного виведення лактози з м’язів – організм “розуміє”, що вироблено її забагато і треба позбавлятися її.
При ціні в $30 за 120 пігулок все це виглядає ще й дуже недорого – такої кількості пігулок вистачить на пару років, а то і більше (не кожного ж дня такі тренування що прям аж від болю в ногах заснути не можна).
В процесі проходження технічних співбесід на посаду програміста крім власне розв’язання задачок з написанням коду від вищого рівня працівників очікують розуміння системного дизайну, знання про існуючі технології та способи розв’язання відомих проблем та вміння все це правильно застосовувати.
Ось ця книга є збіркою таких задач де їх невелика кількість (спроектувати аналог youtube, систему нотифікації, чат, тощо) приведення з детальним поясненням того, що і чому треба питати для уточнення задачі, на що звертати увагу, з чого починати дизайн, які є відомі рішення та їх нюанси, в які деталі можна і варто заглиблюватися.
Причому все це приведено не просто в стилі “запам’ятайте як правильно”, а більше так, що показати хід думок та чому вибрано те чи інше рішення.
Коли треба автор заглиблюється в деталі, в багатьох випадках зупиняється на дизайні більш високого рівня. Але до всіх задач і тем є список додаткових матеріалів і прикладів як подібний дизайн зроблено у великих компаніях.
Мені книга здається надзвичайно корисною. Навіть якщо ви все знаєте (а це навряд чи) то навіть сама її структура яка впорядковує знання та показує послідовний підхід буде корисною.
До того ж автор проводив багато інтерв’ю саме з дизайну систем і викладення з його точки зору теж є цікавим.
Цей аеродинамічний вело-шолом мені порадив тренер і у підсумку я ним надзвичайно задоволений.
У сильно спрощеному вигляді на Time Trial велосипеді (іноді називають тріатлон-байк) аеродинамічна позиція дає основний виграш і відповідно будь-що, що покращує аеродинамічність дає виграш. Про шолом відомо з багатьох експериментів, що виграше доволі суттєвий і тим більший чим більша швидкість та довша дистанція.
Колись після пари років як я лише почав займатися триатлоном вирішив купити собі аеродинамічний шолом Lazer Tardis (трошки про нього тут – Трі-рюкзак–що всередині?), але мав з ним проблеми перегрівання. І тому через пару років стартів відмовився від нього і почав користуватися звичайним вело-шоломом Rudy Project Sterling. І хоча я дуже люблю цей шолом і катаюся в ньому і на шосейному і на циклокрос байку проте з часом почав замислюватися знову взяти собі більш аеро-динамічний якийсь і просто на цьому виграти кілька додаткових ватт.
Тепер коли я краще розумів не лише переваги, але і недоліки максимально аеро-динамічних шоломів (скажімо треба мати ідеальну посадку, не крутити головою і таке інше) логічним варіантом для мене був би або скорочений (не такий агресивний) шолом, або просто аеро-динамічна версія звичайного дорожнього шолому.
Коротше за $150 (повна ціна – $200) ця модель надає комфорт (взагалі ніяких незручностей не було жодного разу), хорошу вентиляцію (навіть у спеку у ньому не надто тепло, особливо у порівнянні з повністю аеро-динамічним), доволі легку вагу для закритого шолома в 300 грамів (взагалі не відчуюваю на голові). До того ж його легко знімати і одягати, замком можна оперувати однією рукою. І дуже важливо – великий візо який дає широкий огляд.
Стосовно “виду” з шолому – він не на 100% відкритий і невелика частка зверху перекрита шоломом навіть з моєю не надто агресивною посадкою. Але перекрита навіть менша ніж перекривала б рамка окулярів. А те що візор легко і без зусиль можна знімати/одягати як і мати різні варіанти від прозорого до дуже темного теж є приємним бонусом. також візор можна “відкривати” роблячи з нього козирьок – це допомагає уникнути запотівання коли біжиш у шоломі в транзитці чи просто коли на візорі який бруд чи вода. Самі візори про те дорогуваті – $70.
І звісно як і в інших шоломах виробника внутрішні пом’якшуючі прокладки можна знімати (вони на крихітних липучках) щоб почистити чи замінити.
У підсумку – дуже задоволений вибором і планую на найближчі старти лишатися в цьому шоломі.
