Детективна серія (Вашингтон По – ім’я детектива) яка надзвичайно мені нагадала серіла про агента Пендергаста. От тільки в тому серіалі містичні та фантастичні події агент намагався привести до раціонального, а в цьому детектив постійно стикається з містикою щоб прийти до раціонального.
І оскільки книги буквально щойно написані їх і читати виходить по іншому – вони жорсткіші і біль реалістичні.
Жорстокі ритульні вбивства до розслідування яких долучають Вашингтона По. Спочатку не зрозуміло як і чим жертви можуть бути пов’язані. І на відміну від класичних детективів читач отримує все нову інформацію аж до самого кінця. Відчуття таке наче ти є частиною слідчої команди.
Звісно тут історія має корні у далекому та темному минулому і звісно хтось з дійових осіб книги є в ній замішаним.
Написано дуже добре – текст просто проковтуєш. Але тут є і дещо пізнавальне як про роботу англійської поліції, так і про дещо з історії.
Мені книга дуже сподобалася і буду читати продовження однозначно.
При ціні в $50 цей датчик пульсу підтримує як ANT+ так і Bluetooth протоколи і може бути під’єднаний до більше ніж одного присторю (наприклад годинника, велокомп’ютера та смартфону).
При вазі в 48 грамів та товщині в 12 мм про цей датчик можна забути. І сидить він доволі непогано, мені доводиться ремінь регулювати хіба що раз в місяць.
До ремня датчик кріпиться двома “кнопками” – просто, зручно і швидко. Більше того – я купив дуже дешевий ремінь від невідомого виробника і він теж працює як і рідний.
На собі датчик має діоди для кожного з протоколів якими радісно блимкає під час активації та підключення. Коли датчик не підключений і нема ніякої активності певний час то він сам вимикається.
Батарейку в ньому можна міняти, але я своїм вже більше року користуюся і поки що не довелося жодного разу.
Що стосується точності і надійності – тут нарікань особливих нема. Але треба враховувати, що іноді доведеться пострибати чи походити щоб датчик увімкнувся і ваш годинник зміг його побачити. У мене раз на пару місяців буває таке, що датчик або сам по собі вимикається постійно, або його не може знайти годинник. Але повторюся – це трапляється настільки не часто, що я до наступного разу повністю забуваю.
Як альтернативу датчику Garmin можна розглядати лише для бігу та вело – захисту від води TICKR не має.
Зомбі-апокаліпсис (вірніше пост-апокаліпсис) для підлітків. Серія надзвичайно високо оцінена, має вагомі нагорди і автор вже аж 7 книг написав. Але як на мене – це сміття.
Головний герой серії є наполовину японцем (за батьком) і росте у світі в якому крім крихітних місць усе населення Землі перетворилося на зомбі з невідомих причин. Ще у героя є страший брат неймовірної крутості який ледь катаною кулі не збиває. Книга починається з того, що герой досягає того віку (15 років) коли має знайти роботу щоб йому не зменшили денну порцію. Ну і він обирає стати вбивцею зомбі.
І далі починається повна маячня для дітей. По-перше, не дивлячись на те що у містечку нема виробництва їжі професії тут чомусь такі як художник, ремонтувальник заборів, вбивця зомбі і таке інше. Другий ідіотизм в тому, що не дивлячись на усі розповіді про те як люди голодають і страждають герої (підлітки) проводять цілі дні просто тиняючись по вулиці, заходять у бари і навіть (це взагалі епічно) збирають картки з зомбі. Тобто їжі у них не вистачає, електрики нема, але хтось налагодив виробництво каток із зомбі щоб підліткам було що збирати.
І подібна дурня просто фонтанує по всьому тексту. Неймовірно крутий брат головного героя з катаною тиняється де хоче серед натовпу зобмі. Ще там є культ які живуть серед зомбі і вважають тих святими. А ще, виявляється, вбивці зомбі… вбивають зомбі. І це дуже тривожить душу головного героя.
Компанії які випускають цей продукт називаються RAD Sports, RAD Cycle Sports, Lifetime Cycling і так далі. При цьому вироби відризняються лише наклейкою з назвою виробника і мають абсолютно ідентичну ціну. До того ж ці виробники не мають власних сайтів і продають виключно через Amazon, Walmart та інші великі інтернет-магазини. А це говорить про те, що перед нам неліцензована копія яку хочуть продавати великі мережі, але при тому хочуть і себе унебезпечити.
Дуже коротко – це стіл який ставлять перед велосипедом під час тренування в приміщені. На столі можна розміщувати лептоп чи планшет, напої та їжу, рушники і так далі.
Цей стіл є копією Wahoo Kickr Indoor Cycling Desk, але коштує не $250, а $130. Крім власне ціни є ще кілька переваг та трошки недоліків.
Першим недоліком я назву те, що дизайн продукту явно крадений. І воно як би наче і нічого, головне що дешево. Але Wahoo в даному випадку вклалися в розробку і не мають з вдалого дизайну того прибутку який би могли мати. В цілому це робить розробки та випробування подібних продуктів не привабливим довготерміново, що погано і для покупців.
Якісь матеріалів та збірки дуже хороша – за рік використання я не маю ніяких нарікань.
Також столик має два заглиблення для пляшок з водою чого нема у оригінального продукту. Лише за те, що пляшки вже просто так не перевернеш я би все ж таки радив цю версію, а не більш дорогий оригінал.
Крім того колісчатка, хоча вони і менші і очевидно гіршої якості можуть повертатися у бік (чого не вміє оригінал) та їх можна блокувати (чого у оригінала теж нема).
Якщо ви користуєтеся вентилятором Wahoo Kickr Headwind то з оригінальним продуктом він вдало поєднується – передні ніжки якраз достатньої висоти щоб їх поставити попереду дужки з колесами. А ось у цієї копії виходить так, що цей вентилятор можна ставити лише в менш зручні позиції.
Музичний плеєр та каталогізатор музики для PC яким я користуюся вже більше 5 років. Чому саме цей плеєр і в чому його переваги? Далі постараюся саме це і пояснити додаючи відповідні недоліки. І хоча я цю програму люблю і раджу свій огляд спробую зробити максимально критичним.
Ціна, розповсюдження, підтримка
Як я вже сказав програма є безкоштовною – це плюс. Офіційний сайт – https://getmusicbee.com/, там же можна викачати останню та попередні версії. Там же можна знайти деякі доповнення, візуальні теми та інше.
Підтримка здійснюється автором програми та ентузіастами за допомогою форуму https://getmusicbee.com/forum/. Те що за програмою нема команди розробників – це мінус і ризик, що в одни момент будь-яка розробка і підтримка зупиниться.
Коди програми закриті, а це є величезним мінусом. Не лише через те, що не можна щось виправити чи вдосконалити (а у мене були ідеї і бажання свого часу), але і через те, що просто не можна особливо довіряти коду однієї людини.
Платформи
MusicBee існує лише для Windows (7 та наступні версії), що теж є великим мінусом – хотілося б мати порт на Mac та Android.
Програма існує в “портабельній” версії, тобто такій що не потребує інсталяції.
Розширення, доповнення
Плагіни (https://getmusicbee.com/addons/s/?type=2) додають функціональності, але велика кількість з них на мою думку насправді мало кому потрібні. Я використовую лише такі:
Що стосується скінів (https://getmusicbee.com/addons/s/?type=1) то їх очікувано багато, але по суті вони є варіаціями різними лише кольорами – у програми є певні обмеження з налаштування інтерфейсу (про це далі).
MusicBee можна доволі гнучко налаштовувати: розташування елементів на панелях, самі панелі і таке інше. Можна організувати музику по виконацях, чи по жанру, можна визначити яку інформацію показувати та як групувати композиції.
При цьому налаштування програми доволі заплутані і до того ж їх практично неможливо перенести з системи на систему – хоча така можливість є мені так і не вдалося її примусити належно працювати.
Те ж саме (неможливість перенесення) стосується і бібілотеки музики – уся додаткова інформація (оцінки, фільтри та інше) втрачається коли встановлюєш нову версію програми.
Корисні та унікальні можливості
Ну і тепер власне те через що я і користуюся цією програмою так давно і продовжую і досі:
Легкість і швидкість – програма стартує і готова до роботи без будь-яких затримок. А велика музична бібліотека є проблемою для багатьох програм подібного класу.
Можливість знаходити і вбудовувати тексти та іншу інформацію до композицій (обкладинку альбому, стиль, назва та рік та інше).
Інтеграція з last.fm – хоча це і плагін, але він зараз вбудований в програму.
Інтерфейс який не дивлячись на вище написане все ж таки можна доволі добре налаштувати під свої вимоги.
Плейлісти та фільтри – крім власне статичних куди композиції додаються вручну можна створювати і динамічні вказуючи умови (оцінка, жанр, тривалість, тощо) – це в тому числі допомогає у пошуку чи швидкому створені сприску для відтворення як “пісні українських гуртів”.
Синхронізація з зовнішніми пристроями – найкраща фіча! При першому підключенні треба лише налаштувати що і як синхронізується з цим конкретним пристроєм і далі все відбувається автоматично. Не лише на своєму смартфоні, але і навіть на спортивному годиннику Garmin 945xt я синхронізую музику зі своїм ПК. Якщо пісні було прибрано з бібліотеки то MusicBee видалить їх і з пристрою. Якщо будь-що було оновлено (інформація, текст, облкладинки, плейліст, …) – буде оновлено і файл на пристрої.
Можливості якими я не користуюся
Звісно MusicBee має цілу купу інших фіч які можуть бути для когось важливими, але я їх не використовую. Деякі з них:
Можливість відтворення різних типів аудіо-файлів. Я обмежую свою колекцію виключно MP3, але “з коробки” вже підтримується багато (включно з FLAC, AAC, WAM), а ще більше можна додати з плагінами.
Оцифровка CD.
Пошук концертів та новин про виконавців.
Відобераження фото та інформації про виконавця композиції з інтернету.
Відтворення пісень з Groove (колишній XBox Music).
У бренда Cotopaxi однією з фішок, що вирізняє їх проміж інших є колір виробів – кожен з них зроблено з клаптиків випадкового кольору (умовно випадкового) і кожен тому виглядає унікальним.
У мене від них є маленький невагоми безформений рюкзак Cotopaxi Luzon 18L Daypack який мені дуже подобається і зовні, і зручністю і функціональністю.
Цей же рюкзак має вдвічі більшу місткість і має форму. Більше того – він має кілька відділів поділених на під-відділи. Є плаский відділ спеціально для лептопу, є середня містка частина навпіл розділена сіткою, є зовнішня верхня кишеня.
У рюкзак можна запхати на диво багато і його зручно носити. До того ж у нього є ручки щоб носити його як портфель наприклад. І також з ним йде чохол для захисту від дощу.
Також хочу відзначити блискавки наздвичайно високої якості які до того ж можна “захистити” від розстібування сторонніми.
І до цього всього рюкзак виглядає дуже класно і з ним можна спокійно ходити по місту і на зустрічі так само як і у не тривалі походи.
При ціні в $200 (а по акції і за $150) це варта своїх грошей покупка.
Ця книга є однією з небагатьох де автору вдалося створити щось подібне до лафкратіанського жаху, але не скотитися у просте копіювання. Більше того – жахи цієї книги не є чимось запозиченим у Лавкрафта, натомість це щось нове.
Автор веде оповідання доволі неспішно – усі події ледь повзуть. Але через те що написано добре читати все це можна із задоволенням.
Оповідання йде як від стороннього спостерігача, так і від деяких дійових осіб.
Антураж – замкнена сама на собі релігійна спільнота в яку приїздить на літо з міста викладача. Приїздить щоб підготуватися в пасторальній тиші до наступного учбового року. Але сам не знаючи того він разом з деякими іншими дійовими особами стає фігурою у маніпуляціях не добриго до людей створіння.
Важливим і страшним у книзі є не образ ворожої істоти, а саме те як повільно і непомітно ситуація з нормальної перетворюється на потойбічний жах.
І хоча це не мій стиль, повторюся – прочитав з великим задоволенням.
Моаб, колись крихітне і тихе містечно в пустелі зараз став надзвичайно шумним та неспокійним. Кілька років тому головну вулицю можна було переходити коли заманеться, зараз же невпинний трафік на кілька смуг суне і вдень і вночі. І саме місто швидко росте: будуються велики готелі, розширюються дороги, виникли різні місця де можна покататися на велосипедах, мотоцилах та машинах безпосередньо за містом. Ну і звісно туристів стільки, що доволі складно навіть ходити по тротуару.
Отже з Моабу ми виїхали в стонору міста Ескаланте і за якісь 4 години сіли на велосипеди і почали подорож…
Щоб одразу відповісти на питання про те які саме велосипеди: у мене був Santa Cruz Tallboy ($65 за добу), а у Олени Santa Cruz Hightower ($80 за добу). У компанії Rim Tours з якою ми вже втретє робимо подібні подорожі усі велосипеди нові і після одного сезону вони їх продають.
Більшість подорожі проходила на висоті від 1.6 до 2 км, що доволі сильно відчувалося – втомлюєшся дуже швидко без акліматизації. Також, не дивлячись на те, що на світлинах можна побачити деякі зелені рослини це надзвичайно суха місцина в якій не буває води практично ніколи. Щодня за 4-6 годин вело ми випивали по 5 літрів води і ходили в туалет добре якщо пару разів на день – усе випаровується через шкіру.
Крім того надзвичайно сильно світить, просто сліпить сонце і на небі практично ніколи нема жодної хмаринки. Вночі в затінку доволі прохолодно (все ж таки висота якась), але той затінок ще спробуй знайти. І для ночівлі потрібні теплі спальні мішки, кофти, штани і навіть рукавички. А коли світить сонце то нагріваєшся миттєво. У нас все що було не захищено обгоріло практично миттєво і ми ще кілька днів потому мали красиву темно-червону засмагу.
Ночували ми у наметах (брали свої, але можна рентувати) – їх перевозили зі стоянки на стоянку машиною підтримки. Їжу нам готували гіди яких було двоє на 8 людей в групі – смжені на вогні м’ясо, риба. А також овочі, кава, каші і таке інше. Все було здорове, поживне і смачне.
Що стосується складнощі маршруту то більшою проблемою була не дорога, вірніше не її стан, а рел’єф. Ми весь час були чи то на асфальтній чи на гравієвій дорозі і ділянки де треба мати певні вміння зустрічалися надзвичайно рідко. Пісчані ями, велике каміння, гравій та інше були добре якщо на 10% усього маршруту. Складніше було долати гірки – під таким сонцем і на такій висоті деякі затяжні гірки по кілька сот метрів, а то і пару кілометрів були справжнів випробуванням.
Звісно в нашій групі були люди різного рівня підготовки, але я просто катався туди і назад щоб сильно не відриватися від групи. І виходило нормально. Коротше нашої з Оленою фізичної форми вистачило щоб кататися в задоволення і щоб не відчувати, що занадто легко.
Стосовно видів – ця пустеля (Grandstairs Escalante) з того що ми бачили демонструє геологічні прошарки лави, донних осадів і такого іншого. І все це вивітрюється і вимивається водою і створює пейзажі в яких гори виглядають як розрізаний торт.
Деякі провалля з деяких точок мають по кілька сот метрів глибини. На жаль усі фото та відео не дуже добре передають масштаби чере те, що було надзвичайно світло. А як все це поправити не дуже хочу розбиратися. Тому вірте на слово :)
На деяких маршрутах (і ми такі коротенькі походи робили) можна побачити скам’янілий ліс. В прямому сенсі це кам’яні дерева, вірніше їх залишки – пні та фрагменти. Це дерева які колись загинули, але за мільйони років у сухому клімати органіка в їх складі була замінена залізом та магнієм. Процес схожий на те як утворювалося вугілля, але не такий самий.
Тваринне життя тут теж є, але умови назвичайно складні для виживання і вдень хоч щось живе побачити практчно не реально.
Тут є великі кішки, іноді заходять бурі ведмеді. Є лисиці, койоти, трапляються кролі, зайці та бурундуки. І звісно змії та ящірки. Змії є отруйні, але агресивних серед них нема тому їх майже не згадують як загрозу – шанс загинути від перегрівання чи дегідрації набагато вищий.
Також є птахи – орли, яструби, ворони та інші, але і вони вдень практично не літають. Усе виглядає застиглим і мертвим.
Що стосується людей то як завжди в подібних подорожах вони найцікавіші. Був у нас 76-річний колишній дипломат який працював в СРСР в часи Брежньова, займався космічною співпрацею між державами і дуже добре говорить російською.
Були дві сестри з Аляски 65 та 74 років які крутили так, що за ними хоча і втримаєшся, але розслабленим їх темп ніяк не навзеш.
Був інженер-еколог-хімік що грає у grindcore групі та його батьки (бізнесмен мульти-міліонер та художниця) у яких теж була купа цікавих історій. До речі те що вони неймовірно багаті ми зрозуміли самі. Тут не надто заведено хизуватися статками, але коли у розмові практично будь-яку екзотично місцину не згадаєш тобі кажуть “а, у нас там дім є” то стає зрозуміло усе.
В останній день ми поїхали на озеро яке штучно створили затопивши один з канйонів – зараз це відомий курорт на якому багаті люди мають яхти і проводять іноді вихідні. І у наших багатіїв звісно був дім на тому озері, яхта, водні мотоцикли і таке інше. Та і в Моабі у них було житло.
Продовжуючи читати майстра слова (книга “Більше ніж люди” варта уваги) і дивуюся які ідеї розробляли майстри так багато років тому.
Конкретно в цій книзі сюжет обертається навколо спроби завоювання Землі іншопланетним розумом який поєднує в собі усі вже завойовані до цього цивілізації і свідомості. І наче б то це хороша річ – людство має злитися розумом з іншими істотам не зважаючи на відстані та біологічні відмінності. Але те як автор веде оповідання, а саме розказуючи фрагменти дивної долі простих людей – таке оповідання примушує шкодувати за зникненням індивідуальності.
І власне ця частина, де розказано фрагментами про випадкових людей є просто хорошою художньою літературою і відображенням реальності. А фантастична складова проявляє себе лише у фіналі.
Коли іншопланетний розум починає процес захоплення людства об’єднані розуми індивідуалістів протистоять йому. І люди йдуть далі – захоплюють ментальний контроль над усі іншими живими істотами у Всесвіті. Звідти і “згвалтування” в назві – тепер люди не лише мають доступ до свідомості одне одного, але і до свідомості будь-якої істости будь-де. І при цьому лишаються індивідуалістами.
