Події книги відбуваються у дивному світі де людство що населяє віддалені одне від одного острови веде війну з якимись незрозумілими двовимірними істотами що намальовані на поверхнях крейдою. Істоти ці нападають і вбивають людей. Але існує спеціальна група людей (ріфматистів) які самі уміють оживляти намальованих ними істот і ведуть війну з ворожими міловиками (це так в книзі двовимірні крейдові істоти називаються).
Події книги відбуваються в академії де вчать майбутніх ріфматистів. А головний герой дуже хоче таким стати, але у нього бракує вміння оживляти своїх творінь, хоча теорію він знає краще за будь-якого іншого учня.
Ну і там зверху накручується якась детективна історія, якісь переслідування і навіть крейдяні бої.
Звучить цікаво? Припускаю що так. Також припускаю що багатьом любителям фентезі книга стане до вподоби через певну нетрадиційність сюжету. Також зверніть увагу на високу оцінку цієї книги читачами – видно що більшості вона сподобалася.
Мені ж не сподобалася нереалістичність та надуманість подій і мотивів героїв, вигадані на порожньому місці проблеми, явний ухил в сторону підліткової (читай “максимально тупої”) фантастики. Відчуття що марно витратив час дочитуючи цю книгу.
Повна ціна складає $300 і я жодного разу не бачив чи навушники на розпродажах.
Призначення та характеристики
Це так звані офісні навушники – тобто вони не призначені для спорту (погано переносять пот і можливо скриплять під час руху) і так само не є вони і професійними (студійними) навушниками. Чому ж саме офісні? Даючи якісний звук (один з найкращих в своїй ціновій категорії) ці навушники мають ще й функцію активного шумоподавлення яка прекрасно працює в гучних офісах.
Основні характеристики:
Вага – 195 грамів.
Складаються за допомогою “вивертання” динаміків всередину.
Активне шумоподавлення (працює від однієї батарейки ААА) яке вмикається кнопкою на одному з вух.
аудіо-шнур (140 см) має на собі мікрофон з регулятором гучності.
в комплекті коробка, кабель та “двійник” для аудіо-входів де мікрофон і навушники роз’єднано (так зроблено на кріслах в літаках, наприклад).
Почну з того що я дуже задоволений цими навушниками і жодного разу не пошкодував що заплатив таку ціну. На мою думку вони того варті. Використовую їх майже щодня впродовж вже двох років і беру з собою у довгі авіа-перельоти.
Почнемо з найкрутішої фічі – шумоподавлення. Як я вже написав вище воно тут активне, тобто на навушниках є мікрофони які реагують на шум ззовні і у відповідь генерують шум який гасить зовнішні звуки. За відгуками та оглядами з якими я ознайомився перед покупкою ці навушники мають найкраще шумоподавлення в своєму класі.
Наскільки воно глушить шуми? Дуже добре глушить – якщо поруч з вами хтось розмовляє то без музики ви будете чути лише легеньке булькотіння, а з увімкненою музикою так взагалі нічого не почуєте. Не кажучи вже про шум кондиціонерів, машин за вікном, тощо. Є така думка що часте і довге використання активного шумоподавлення може нашкодити слухові, але я ніколи довше пари годин ними не користувався, тож за це я не переймаюся.
Також у перельотах Олена оцінила якісь шумоподавлення і забирає їх у мене щоб просто спати в них :)
Що ж стосується звуку то тут теж все добре. І знову ж таки згідно відгукам та оглядам якість звуку (не буду вдаватися в деталі роблячи вигляд що розумію їх) для свого класу і цінового діапазону оцінюється як одна з найкращих. Суб’єктивно звук чистий, розбірливий, баси не супер-потужні, але їх теж дуже чітко чути. Найкраще підходять для класичного металу та деякої електронщини (це з того що я слухаю), а в режимі шумоподавлення прекрасно звучить класики – динаміка (перехіди по гучності вгору/вниз яких багато в класичній музиці) дуже добре чути.
Також треба зазначити що з увімкненим шумоподавленням звук набагато гучніший і якийсь більш різкий, але не можна сказати що гірший чи менш приємний.
Сидять навушники дуже зручно, м’якенькі прокладки не надто тиснуть вуха і пластикова дужка не муляє голові. Тут ніяких нарікань нема. От тільки поверх шапки їх носити не вийде. Ну та я ж кажу – офісна модель.
От чесно, нічого придумати не можу. Ціна хіба що… Та ні, ціна адекватна якості. Тому хай буде без недоліків – ідеальні офісні навушники з активним шумоподавленням.
Оновлення від 2017/11/21. Через 3 роки (і 2 місяці) використання почали тріскатися амбюшури і таки одна з них розлізлася по шву. Замовив заміну. З усім іншим поки що все добре.
Усю книгу автор водить нас за ніс підсовуючи історію шарлатана що влаштовує “подорожі у майбутнє” щоб подивитися на останню битву людей з машинами. До того ж в історію введено Герберта Уелса до якого по черзі навідуються усі дійові особи і який на горіщі у себе зі старих санок будує машину часу.
Але у книзі є кілька цікавих поворотів сюжету і кінцівка також є доволі несподіваною. І не дивлячись на менторський тон автора та те що як читач я вгадую що буде далі десь у 80% випадків читати все одно цікаво і хочеться продовжувати. Просто тому що добре написано та і сюжет доволі незвичний.
Альтернативна реальність в якій Ленін не поїхав у Росію, а почав будувати комунізм в Швейцарії. І через сотню років нескінчених війн Швейцарської Соціалістичної Республіки з сусідами, а потім і усього світу одне з одним вже не залишилося людей які б вміли читати чи писати, нема кому займатися мистецвтов, втрачено культуру. І лише нескінченні войни, експропріації та бідність і злидні яким не буде кінця в цьому комуністичному “раю”.
Книгою можна тикати в пику усим прихильникам комунізму.
Здається не так вже і давно я писав про нашу новеньку ще тоді SUBARU FORESTER 2013, а ось вже кілька місяців у нас оновлення :)
Почалося все з того що ми почали шукати машину Олені бо вона тепер працює в Сіетлі і іноді нам не зручно однією машиною добиратися по різних маршрутах дім-спортклуб-робота. Поїздили по різних салонах щоб зрозуміти що хочеться і що можем купити. Спочатку дуже Олені сподобалася майже спортивна Scion FRS (в Європі продається як Toyota RT), але потім зробили невеличку паузу в пошуках і стало зрозуміло що подібну машину не так і хочеться – занадто вона стрибуча, з неї поганий вид в боки та назад, у неї низький ніс та будуть постійні проблеми з паркуванням через це. Ну відповідно одразу відпала і Subaru BRZ на базі якого Scion FRS зроблено.
Далі спробували Volkswagen Golf GTI як дешеву версію Audi TT і нам сподобалося. Я особисто був вражений вертлявістю машинки та тим як вона на нормальній швидкості спокійно робить поворот майже на 90 градусів. Та ще й ціна у неї нижча за дві вищеназвані. І вже майже погодилися підписувати документи, але була ще одна машина яку хотіли подивитися. Це була б/у-шна цього разу BMW 228i, минулого року і за підозріло низьку ціну. Поїхали пробувати її. І Олена розгубилася. Бо, як вона каже, GTI прикольно водити, а в BMW сидиш у комфорті наче на розкішному дивані.
Ну а поки ми все ось це пробували і обговорювали ціни та опції я згадав що у Subaru рік тому було оновлення двигунів і покращився розхід бензину. От і вирішили заїхати спитати які у нас є опції, що за ціни та як взагалі що.
Треба сказати що нашою машиною я був переважно задоволений, були певні нарікання та побажання, але нічого суттєвого. Але ось дивимося ми на нову модель у кращій ніж у нас комплектації (Touring проти нашого Premium) і відзначаємо що покращилося:
Колеса на 1 дюйм більші (18 дюймів) – наче непомітна різниця, проте відчуття кажуть нам що сидимо ми значно вище над дорогою.
Розхід бензину 24/32 галонів на дюйм замість 21/27, це приблизно 9.8/7.3 літрів на 100 км замість 11.2/8.7 де перше число – розхід по місту, друге – по трасі. Усе завдяки оновленому двигуну.
Незрівнянно краща звукова система від Harman – звісно це не аудіофільська якість, але бас дуже пристойний, звук розбірливий на усих частотах, а найкраще звучить електронщина, хард-рок та гітарні партії. Це як перейти з програвання музики на гучномовці мобільного телефону на стерео-систему.
Світло само вмикається і вимикається – мені так цього не вистачало!
Повітря на переднє скло дме не лише знизу, але і зверху – для цього є спеціальна кнопка, але тепер нема маленького бардачка для окулярів в стелі.
Сенсорний екран 4.3 дюйми з системою навігації (як запасна коли смартфон не працює з якихось причин нічого така).
Камера заднього виду – тепер паркуватися задом набагато легше, але головне що не так переживаєш :) У наступній машині будемо ще і передню камеру вимагати.
Шкіряний салон – насправді дуже комфортно.
Протитуманні фари – за 3 попередні роки вони б нам знадобилися усього пару разів, але допомогли б тоді сильно. Тому після тих поїздок в тумані я додав собі у список бажань для майбутньої машини протитуманки.
Що ж стосується недоліків то вони теж переважно збереглися. Для мене в першу чергу головним недоліком є недостатня звукоізоляція – чути дорогу і чути як колеса торохтять по ній. Звісно це у порівнянні з машинами цього ж класу, в якомусь Жигулі чи Москвичі усе гуде і торохтить незрівнянно гучніше і більше. Народ вирішує цю проблему додаючи звукоізоляційні прокладки чи піну у порожнечі і замінюючи всесезонні шини на літні.
Також можна відзначити якусь чи то недоробленість чи то хаотичність приборної панелі. Маємо 4 екрани на яких показано карту/додатки/музику, поточний режим вентиляції, поточний розхід бензину та задіяність повного приводу та спідометр/тахометр. Додайте до цього три подвійні кнопки для управління кондиціонером ще й оточені ручками що крутяться. Не знаю як, але переконаний що все це можна було б спростити і об’єднати. Мабуть різні команди працювали над різними частинами :)
А в цілому класне оновлення яке мене радує щодня! До того ж у нас нашу “стару” машину забрали за пристойну ціну (ми за три роки наїздили трошки більше за 30 тисяч миль), дали добру скидку і відсоток на залишок суми (1.49% якщо бути точним) – лише заради цього варто було оновлювати машину бо нам навіть фінансово вигідно оплачувати дешевший кредит за дорожчу машину ніж попередній 2.5% за дешевшу машину.
Ах, так, колір – темно-сірий. Мені чесно кажучи все одно, якби був вибір то я б салатний чи яскраво-помаранчовий би взяв, але у них таких нема і це треба окремо фарбування замовляти, а Олена від білого втомилася. Тому і темно-сірий.
А що ж з машиною Олени? Поки нічого, зрозуміли що вона нам не так і потрібна насправді: в Сіетл дешевше і швидше добиратися автобусом, я почав більше їздити велосипедом, і взагалі якось підігнали наші розклади одне під одного :)
Ще коли я вперше почув про цю виставку я захотів на неї піти, але у нас поблизу ніде її не було, а якщо ми бували там де вона є то дуже швидко і проїздом. І ось нарешті коли ми були останнього разу у Вегасі (почитати можна тут – 2016-04 – ЛАС ВЕГАС) і побачили що у готелі Люксор можна її відвідати я таки затягнув Олену туди. Ось сайт тієї виставки що конкретно в Люксорі – https://www.luxor.com/en/entertainment/bodies-the-exhibition.html.
Кілька слів про саму виставку. Експонатами на ній є справжні людські тіла спеціальним чином оброблені та розрізані, а також частини тіла. Про всяк випадок повторюся що тіла та органи справжні, а не пластикові муляжі. А на питання звідки вони беруться дам коротку відповідь – люди самі заповідають їх. А більш розгорнуту відповідь читайте на вікіпедії (https://en.wikipedia.org/wiki/Bodies:_The_Exhibition) та сайті самої виставки (http://www.premierexhibitions.com/exhibitions/4/4/bodies-exhibition).
Людські фігури як правило представлені у активних позах: на велосипеді, з м’ячем, тощо. З усіх них знято шкіру, а також м’язи на різних рівнях.
Тіла зберігають спеціальним чином їх оброблюючи і потім покривають чимось типу воску. В реальності усі кольори доволі тьмяні і не такі яскраві як на фото – усе якесь блякле і жовтувате і відрізнити кістки від м’язів чи сухожиль це треба приглядатися.
Виставку поділено на кімнати: голова (мозок, вуха, обличчя і так далі), дихальні органи, серце, руки-ноги, статеві органи, шлунок і так далі. Крім власне повно розмірних фігур як я вже сказав ще є багато органів, причому поруч зі здоровими (нормальними) часто розміщено кілька прикладів хворих органів (рак, отруєння, механічні пошкодження і так далі). Дивлячись на те як все це розташовано та пов’язано у справжніх тілах розумієш усю складність та не ідеальність нашої природи, а також як еволюція знаходила шляхи буквально затрамбувати усе це в нас.
Також представлено у більш наочному вигляді різні комплекси кровопостачальних судин у вигляді кольорової тривимірної сітки.
Особливо мене вразило як у тісну купу зібрано серце, легені, печінку, шлунок, а там же ще і судини треба додати, і кишки, і нирки і ще усього-усього напхано. А зверху і по боках все це прикрито решіткою ребер, знизу розділяється та підтримується діафрагмою і м’язами пресу…
Якщо ж спитаєте чи не страшно і чи не противно то скажу що абсолютно ні. Нам було цікаво, там якось усе так представлено що єдине почуття яке виникає це інтерес і нічого противного чи такого що зіпсує апетит нема. Більше того – ми з Оленою активно усе обговорювали і одразу по виходу пішли обідати :)
Нажаль виставка доволі невелика і навіть якщо зупинятися біля кожного експонату то все одно її можна легко за 30-40 хвилин усю пройти. І хотілося б щоб експонати яскравіше “розфарбовано” було. А так дуже раджу.
Фотографувати на виставці не можна, тому усі фото з інтернету, вибачайте.
Якщо коротко – то я у захваті! Не лише цей шолом легкий настільки що про нього просто забуваєш, він ще і зручний. І зручний не лише тим що ніде не давить, але і тим що сидить доволі високо і не перекриває вид навіть в аеро-позиції на трі-байку. Я власне усі останні тріатлони їздив виключно у ньому замість спеціального аеро-шолому – тут і вентиляція краща, і з будь-якими окулярами його можна комбінувати.
Мені він настільки подобається що я в ньому і на тренування катаюся.
Тепер постійно моніторю різні вело-розпродажі щоб і Олені такий купити, а то повна ціна дуже кусається.
Стандартна ціна в вело-магазинах та інтернеті на ці шини складає близько $75 за одну штуку, але на розпродажах можна знайти за дешевше – я купив Олені пару по $45 кожна після того як спробував їх (за повну ціну) на своєму велосипеді.
Характеристики та призначення
Шини призначено для гонок та ТТ-заїздів, хоча ми їх зараз використовуємо як повсякденні. Також треба зауважити що ми використовуємо розмір 700х23:
тип – клінчер (ставиться поверх камери)
320 TPI (ниток на дюйм) з вставками кевларових ниток
вага – 215 грамів. Для порівняння Vittoria Zaffiro Pro які теж можна вважати гоночними шинами важать 240 грамів.
Враження від використання
Якщо ці шини використовувати разом з трубками Vittoria Latex Road Tube то можна легко полегшити кожне колесо мінімум на 100 грамів. Це наче і небагато, але з іншого боку просто купити пару колес легших на 200-300 грамів після певного рівня обійдеться вам в кілька сот доларів. Так що це ще дуже бюджетне рішення.
І треба сказати що відчувається що колеса стають легшими і велосипед наче аж жвавішим стає. Особливо помітно що тепер легше різко прискорюватися, є навіть відчуття що стрибаєш вперед. Ну і головне для чого я купив ці шини – в горку дуже добре себе показують.
Щодо іншого то треба зауважити що по суті ці шини є неймовірно тоненьким (можливо навіть тонкішим за 1 мм) прошарком резини між трубкою і асфальтом. І ще одна смужку резини з насічками наклеєно по центру шини. І відповідно пошкоджуються вони дуже швидко та й імовірність проколів трубки у них набагато вища, я би навіть сказав гарантована.
Звісно в першу чергу це не висока надійність. Достатньо пари поїздок щоб помітити що резина місцями (більше по боках) протерта практично наскрізь. Це трапляється коли зачепляєш камінчик якийсь чи просто десь тернешся колесом. Також повторюся що ніякого особливого захисту від проколів нема, ці шини скоріше просто не дають трубкам тертися об асфальт. І у нас обох кожну другу-третю поїздку десь пробиває трубки так що доводиться клеїти.
Ну і високу ціну не можна не відзначити.
Чи вартий виграш усіх цих недоліків? Що переважує? По-перше, ви нормально кататися на таких шинах зможете лише на відносно чистих і обов’язково рівних (без ям тобто) дорогах, інакше трубки у вас будуть пробиватися як повітряні кульки.
Я ж собі брав ці шини для клаймбінга і використовував їх на RAMROD 2015, і відчуття легкості мені так сподобалося що я вирішив не знімати їх і використовувати далі. Олені також сподобалося що велосипед став “стрибучишим” і вона теж катається на комбінації цих шин з латексними трубками.
Ціна на латексні трубки (камери) 700х19/23 складає в районі $15-$20. Іноді можна знайти на розпродажах на кілька доларів дешевше, але так щоб зовсім дешево такого не бачив.
Призначення, характеристики та враження
Крім безлічі недоліків (про них нижче) у цих трубок є усього пара переваг перед традиційними: вага і м’якість. Наприклад ось ці трубки для діаметру 23 мм важать усього 70 грамів що на 30 грамів (мінімум) менше за традиційні трубки. Воно начебто і не багато, але у поєднанні з легкими шинами типу Victoria Corsa Evo CX сумарний виграш може складати від 100 грамів на колесо, а частіше більше. А це вже доволі суттєво.
Другою помітною відмінністю є те що латексні трубки помітно м’якіші на дорозі якщо їх накачувати так само. Це теж дуже добре допомагає на довгих дистанціях – дрібна непомітна трясучка впродовж годин і кілометрів накопичується в руках, спині і ногах і з часом помічаєш як усе болить. Хоча деяким більше подобається жорстіше відчуття велосипеду і дороги.
Ну і третя відмінність це більша стійкість до різких ударів – налетіти на швидкості на якусь глибоку тріщину чи гепнутися колесом сильно з якоїсь висоти небезпечно також тим що обід колеса може пробити камеру в двох точках (укус змії), а латексні шини через свою м’якість краще переносять такі пригоди.
Головним недоліком звісно буде ціна – при сумнівному виграші для більшості велосипедистів за ціну однієї латексної трубки можна купити 3-5 хороших звичайних трубок.
Другий великий недолік – латексні трубки течуть. Латекс не такий щільний матеріал як резина у стандартних трубках і через нього швидше виходить повітря. Так, наприклад, я накачую свої колеса на 120 psi (Паскалів на квадратний дюйм) і вже через 2 години тиск падає до 100 psi. Далі втрата тиску уповільнюється і до кінця дня стає десь 80 psi (все ще можна комфортно їздити, але на високій швидкості та прискореннях буде помітно що колеса не відгукуються як треба) і за 3-4 дні виходить взагалі усе повітря.
Також якщо комбінувати ці трубки з дуже легкими шинами як я згадував вище то за виграш у вазі доводиться платити меншою надійністю – за пару місяців використання я вже їх клеїв більше разів ніж з 5 попередніх років клеїв звичайні трубки.
У підсумку скажу – спробувати варто, тим більше це найдешевший спосіб зменшити вагу коліс, а чи користуватися ними регулярно це вже самі вирішуйте :)
