Як я працював на ФІМ-проекті

Був це рік 1999-й чи 2000-й… Але почекайте, трохи передісторії.

В моєму місті, Жовтих Водах, є така собі Фабрика Штучного Хутра (ФІМ) де виробляють з різної хімії те саме штучне хутро з якого шиють іграшки та і взагалі що завгодно. За легендою саме на цій фабриці робили того самого знаменитого Олімпійського Мішку який полетів у небо на закритті Олімпіади-80 (як було насправді з тим Мішкою читайте ось тут).

І ось за часів становлення ринкової економіки коли ФІМ як і більшість інших великих підприємств працювала лише на частину своєї потужності при ній утворилася ціла купа дрібних структур які “обслуговували” саме підприємство. Ясно що у більшості випадків це були контори з 1-2 людей де син директора (усі приклади вигадані) купував сировину у постачальника і тут же її перепродував ФІМу роблячи хороші гроші просто з повітря.

Ну і одна з таких дрібних структур мала назву ФІМ-Проект і займалася обслуговуванням техніки (станків та іншого обладнання) на самій фабриці. Треба сказати що вони таки насправді робили реальну роботу. Директором цього ФІМ-Проекту була одна дуже цікава (це політкоректно сказано) людина що любила повторювати про себе “я совєтскій інжинєр” з таким виразом наче це щось хороше. Далі його буду називати прото “директор”. А відрізнявся цей директор своїми нездійсненними наполеонівськими планами більшість з яких були настільки далекі від реальності що навіть у книгу “Незнайка на Місяці” не потрапили б через свою казковість.

Мене цей директор знав спочатку як студента (він викладав у нас щось типу “Автоматизація документообігу на виробництві”), а потім як викладача того ж місцевого ВУЗу. У нього була ідея на мільйон доларів (як і усі інші його ідеї) і потрібна була програма яка б реалізувала його ідею. Суть ідеї така. При виробництві штучного хутра певний колір досягається змішуванням барвників у певній пропорції. Є спеціальні люди які за допомогою різних таблиць та діаграм визначають скільки чого треба додати щоб отримати замовлений колір. І через те що барвники постійно різні і постійно різної якості треба робити тестову “порцію” хутра, потім перевіряти що вийшло і вносити корективи. Проблема в тому що набір кольорів доступних замовнику обмежений лише тим що є в таблицях і тим які барвники є на складі. Так ось хотілося мати (і продати фабриці) програму яка б знаходила найближчий колір з доступних барвників і давала “рецепт” змішування.

З першого погляду задача не така вже й важка, головна проблема була в тому щоб при зміні одного показника змінювати в правильну сторону усі інші. Якщо ви колись пробували настроювати гітару з ричагом (машиною) то приблизно розумієте про що йдеться. Були там свої заморочки, але я впорався. Треба сказати що директор до того давав цю задачу парі студентів, але ті побившись об неї якийсь час дійшли висновку що задачу розв’язати не можна. Тоді директор вирішив найняти когось на зарплатню хто б рішив цю задачу.

Однією з цікавих особливостей “совєцького інжинєра” була бережливість яка доходила до божевілля. Так, наприклад, заварник із чаєм був забитий заваркою під саму кришку (не перебільшую) і викидати її не можна було бо там щось ще можна було вицидіти зі стоп’ятсотого заварювання. І не дивно що у нього було вдвічі менше комп’ютерів ніж людей: щоб працювали у дві зміни і не витрачатися на “ненужні” комп’ютери. З часом директор побачив можливість підвищення ефективності введенням нічної зміни.

Отже ходив я на роботу “в ніч”, якщо не помиляюся на 8 чи 9 вечора. Тиха мертва темна фабрика де боковими сходами у темряві пробираєшся на свій поверх, відкриваєш комірку, вмикаєш комп’ютер і врубаєш музон на всю (пам’ятаю що слухав тоді The Red Hot Chili Peppers та Faith No More). Нас було двоє там і крім написання програм ми звісно гралися в Duke Nukem, Age of Empires, Full Throttle та інші вже не пам’ятаю які іграшки. Ще ми друкували собі книги (Visual C++, MFC) і пробували різний софт до якого дотягнуться руки. Саме тоді я дуже добре і доволі глибоко познайомився з MFC (якщо не знаєте що це то не переймайтеся – технологія дуже стара і практично мертва) що сильно допомогло мені через кілька років на іншій роботі. Там же я розбирався з DirectX і зрозумів що мені не цікаво займатися комп’ютерною графікою: занадто багато зусиль треба докласти щоб отримати не надто вражаючий (для мене) результат.

Що стосується програми то її було написано і передано директору, він безуспішно намагався її продати попутно генеруючі абсолютно безумні ідеї. Ну от приклад. Якщо програма вміє змішувати різні кольори у близький до бажаного то чому б не запустит алгоритм задом наперед? Тоді ми зможемо продати програму скажімо Роскосмосу, а вони будуть робити знімки полів пшениці і за допомогою нашої програми визначатимуть зрілість пшениці через відсоток жовтого і зеленого “компонентів”. І це він дійсно серйозно пропонував і навіть шукав якісь контакти в космічній галузі.

Ще пару геніальних ідей. Давайте розробимо свою спеціалізовану ОС (так, операційну систему!) для бухгалтерського обліку. Треба сказати що тоді тема комп’ютеризованої бухгалтерії була дуже популярна і 1С:Бухгалтерія рубала шалені гроші і годувала цілу армію так званих “1С-програмістів” які встановлювали та конфігурували її (крадену звісно) різних розмірів організаціям. Ну от у нам мала б бути своя ОС де створення програм бухгалтерського обліку було б дуже простим і ще там щось. Збирається група “програмістів” де я один знаю С/С++, ще пара людей вміє щось писати на Delphi (Object Pascal) та інші 1С-ники. І починають планувати як самі і як довго ми будемо писати свою ОС… Фейспалмами я ледь тоді не розбив собі все обличчя бо на будь-які мої аргументи що у нас нема ні вмінь ні знань були контр-аргументи студентів “та в 1С/Delphi це легко робити” та директора “що там може бути складного, я совєтскій інжинєр, таку мєлочь як ОС точно зробити зможу, це ж не ракета”. Коротше я відхрестився від цього проекту, а люди ще наче щось там писали…

Друга божевільна ідея виникла після того як директор вичитав що Microsoft заробляє так багато тому що продає не просто програми, а продає платформи. Давай значить і ми робити платформу. Яку? Ну для бухгалтерського обліку звісно ж! І тут як в знаменитій серії “Південного Парку” про гномів і кальсони: крок перший – даємо усім (!!!) виробникам бухгалтерського програмного забезпечення вимоги яких вони будуть вимушені (!!!) дотримуватися, потім щось в тумані, крок останній – у нас платформа і всі бухгалтерські програми пишуться виключно під неї… На моє питання чому саме хтось матиме дотримуватися наших вимог мені контрагрументували “а чому ні?”.

Ну коротше як би там не було програму написано, звісно вона не продається (спеціальним людям вона не потрібна, замовники зі своїми вибриками переб’ються і куплять з того що є), директор нервує. Спочатку пробує наїхати що я теж маю бути зацікавленим в успішних продажах на що я пояснюю що ідея не моя і я працював як виконавець, а не співвласник чи щось таке. Тим більше ніколи мені не платили за те що буде воно продане чи ні, а платили саме за написання програми та доведення її до ума.

Через якийсь час директор починає заводити розмови про те що ось він потратився на зарплатню, а прибутку нема, може я поверну зарплатню? На той час я вже розумів що дискутувати і щось аргументувати не варто тому просто казав що гроші вже витратив і повертати нема чого. Такі аргументи діяли миттєво припиняючи діалог. З часом “зарплатня” (а я ніколи не був там офіційно працевлаштованим) почала зменшуватися. Пару місяців платили половину, потім третину, а потім я просто припинив туди ходити, а директор про мене теж забув. Хлопці ж які там працювали розказували що так платять усім кілька місяців знижуючи зарплатню, а потім просто припиняють її платити бо “нічого не заробили”.

Ну от якось так сумбурно. Зараз згадувати і смішно і в той же час приємно: багато вільного часу за відносно сучасним комп’ютером і вивчені деякі корисні речі що і дали мені зрозуміти що я хочу працювати програмістом у майбутньому чи хоча б мати відношення до розробки програмного забезпечення. Також я побачив наскільки мало я знаю і наскільки важлива хороша освіта. Для порівняння усе те що я вивчив самостійно десь за пів-року щоденних занять я згодом розказав своїм студентам у структурованому вигляді менше ніж за місяць. Також цей досвід примусив мене замислитися як же в біса розробляють софт коли в проекті задіяно більше одного програміста і як взагалі можливо зробити щось типу Word чи Excel?

А потім я влаштувався на кілька місяців на “Позітрон”, але це вже зовсім інша історія…

Cocoon Silk Mummy Liner

Ціна

Одразу треба сказати що кокони бувають з різних матеріалів і конкретно шовковий коштував мені $65.

Характеристики

Матеріал – шовк
Вага – 130 грамів
Додає температури до +5 градусів Цельсія
Розміри у запакованому вигляді: 7.5 х 15 см (пакунок циліндричної форми)
Розміри у розпакованому вигляді: довжина – 225 см, ширина в плечах – 88 см, ширина в ногах – 56 см.

Призначення і враження від використання

Кокон для використання всередині спального мішка. Дві головні причини ним користуватися це, по-перше, додавання кількох градусів тепла (різний показник для різних матеріалів), та можливість спати в одній білизні в спальному мішку сумнівної чистоти.

Кокон надзвичайно легкий і добре пакується у маленький циліндрик: треба лише акуранто його скласти і старанно скрутити.

Під час нашого походу в Перу у мене не було можливості протестувати його температурні переваги, а натомість я оцінив можливість спати майже голяка в розстебнутому мішку. З моєї точки зору це та річ яку варто мати в рюкзаку під час багатоденних походів незалежно від пори року.

Недоліки

Особисто я нічого не виявив в основному через те що не користувався достатньо цим коконом. Але якщо щось видумувати то можна сказати що виглядає він доволі тендітним (особливо враховуючи тонесенький шовк з якого зроблено кокон) і схоже що його можна легко порвати. А тому користуватися ним треба обережно: змією залазити і вилазити з нього :)

Сторінка виробника

На сторінці можна знайти табличку з вагою коконів з різного матеріалу та скільки вони додають градусів – http://www.cocoon.at/eng/show.php?doc=frameset&page=cocoon_ckat1&kat=3&prod=10&fab=0

Як у нас організовано збір та вивезення сміття

Пишу цей пост щоб відповіти на питання яке мені часто задають: а як там у вас в Америці збирають і вивозять сміття та скільки це коштує?

Одразу зауважу що способи можуть суттєво різнитися навіть у сусідніх містах, а ціни тим більше.

Отже як воно у нас. Як у власників будинку у нас є три контейнери видані містом (вірніше службою що відповідає за вивезення сміття):

сірий для того що може йти в компост – трава, листя та гілки з саду, а також залишки їжі. http://www.wmnorthwest.com/kirkland/guidelines/yardwaste.htm
синій для всього що переробляється – папір, картон, пляшки, пластик.
зелений для усього іншого крім токсичних відходів.

Наглядний список з картинками тут – http://www.wmnorthwest.com/kirkland/guidelines/gif/guidelines.pdf. Гляньте, цікаво.

Причому оплата здійснюється лише за зелений контейнер. Якщо сірий та сині контейнери у всіх однакових розмірів то розмір зеленого можна поміняти подзвонивши або через веб-сторінку. У нас другий після найменшого розмір контейнеру і ми платимо $35 за два місяці. Ще раз нагадаю що для жителів іншого міста за ті самі послуги це може бути як “ого як багато”, так і “капець як дешево”. Табличка з цінами ось тут – http://www.kirklandwa.gov/depart/Finance_and_Administration/communityservices/Utility_Billing/Single_Family_Residential_Accounts/Garbage.htm.

Розклад вивезення сміття: ранок (близько 8 ранку) кожного понеділка. На кожен тип контейнеру приїздить своя машина, хапає контейнер (які як правило виставлені на пішохідній доріжці), перевертає його собі у нутрощі та їде далі.

У випадку коли треба додаткове вивезення сміття можна замовити додатковий зелений контейнер (від $6 доларів за раз), сміття з саду виставити у спеціальних паперових мішках (продаються в господарчих магазинах, та самі ціна), а для синього контейнеру просто поставити поруч картонну коробку (безкоштовно).

Для більш складних випадків існують різні способи:

батарейки, акамулятори, старі меблі та побутову техніку іноді можна безкоштовно здати (але привезти треба самому) на спеціально організованих зборах якось компанією. У нас це, наприклад, Microsoft, який організовує подібне пару разів на рік.
Є спеціальні пункти прийому сміття. Береш вантажівку на прокат, забиваєш її сміттям, їдеш зважуєшся до і після розгрузки і сплачуєш за вагу вивантаженого сміття.
Одяг, фарбу, лампочки, комп’ютерну техніку, човни, машини і таке інше можна здавати у благодійні організації які займаються їх ремонтом та передають далі.

У випадку коли ви живете в квартирі ви просто сплачуєте фіксовану суму “на сміття” щомісяця і замість власних контейнерів у вас в будинку (частіше за все на вулиці десь) є велетенські синій і зелений контейнери куди ви відповідно викидаєте звичайне сміття та на переробку. Ніяких обмежень і ніякого розкладу в цьому випадку у вас нема, але платити будете скоріше за все не менше ніж у власному будинку.

Ну ось в принципі і все, більше не можу придумати що розказувати. Задавайте питання якщо щось цікавить

Nokia Lumia 920

Ціна

На момент початку продажу (вересень 2012) ціна пристрою складала $800. Я купив цей телефон Олені у 2013-му за $450 (розлочений, ebay), на сьогодні ціна за розлочений новий телефон починається з $250. Також треба сказати що квітня 2014 ця модель вже не випускається і замінена оновленими Lumia 925 та Lumia 930.

Харастеристики

Перелічувати усі технічні специфікації не буду, краще перенаправлю вас на вікіпедію де можна знайти всю цю інформацію – http://en.wikipedia.org/wiki/Nokia_Lumia_920. Відзначу лише деякі характеристики які вважаю важливими:

Екран 4.5 дюйми, роздільна здатність 1280х768 пікселів, 332 точки на дюйм, 16.7 мільйонів кольорів. Іншими словами дуже чітка і з правильними кольорами картинка, особливо на момент випуску. Від екрану я досі в захвати і навіть не знаю чого більшого можна бажати. Ну і звісно захищене скло яке за всі ці роки носіння в кишені практично не має пошкоджень.
Зовні дуже красивий телефон, на мою особисту думку виглядає він незрівнянно красивіше за будь-яку модель iPhone чи іншого телефону. Мабуть самий красивий телефон який я бачив взагалі, навіть враховуючі новіші моделі. Зручний корпус зі закругленими краями, традиційно висока для Nokia якість збірки. Корпус закритий і нема ніяких кришок які б можна було зняти. Тобто доступу до нутрощів та батареї нема взагалі.
Вага 185 грамів не є найменшою з можливих для таких розмірів, але дуже близька до того щоб назвати телефон майже невагомим.
Топовий на момент випуску процесор досі дуже добре справляється з різними “важкими” задачами і я навіть не пам’ятаю коли б у мене виникали нарікання на якісь пригальмовування ци щось таке.
Безпровідна зарядка. Варто лише почати нею користуватися щоб зрозуміти наскільки це зручно.
Дуже пристойна задня камера (8.7 мега-пікселів, 1080р відео) та краща за середню фронтальна камера (1.3 мега-пікселі, 720р відео).
Роз’єм micro-USB використовується як для зарядки так і для підключення до ПК.
GPS та GPS-A разом з безкоштовними для усих пристріїв Nokia програм HERE таких як навігатор HERE Drive+ роблять цей телефон прекрасною заміною GPS-навігаторам. Карти від Nokia (Navteq) векторні (тобто мають крихітні розміри) на відміну від карти Google, а тому їх можна просто завантажити на телефон і не потрбіне постійне інтернет-підключення. Так само завантажуються різні голоси для навігатора.
Безкоштовне Mix Radio (раніше Nokia Radio) для пристроїв Lumia – інтернет-радіо де можна вибрати стилі музики та/чи виконавців які вам подобаються і навіть завантажувати деякі плейлісти на пристрій. Для роботи потрібне підключення до інтернет.
Час роботи від батареї декларується 10 годин, в реальності це означає що заряджати телефон треба мінімум раз на день.
ОС Windows Phone 8 без проблем свого часу оновилася до 8.1, єдине що значно піздніше ніж для телефонів операторів (нагадаю що мій телефон розлочений). Разом з цим оновленням до речі телефон навчився показувати поточний час на вимкненому екрані практично не використовуючи енергії для цього. Очикую що оновлення до Windows 10 пройде так саме добре.

Враження від використання

Як ви вже мабуть зрозуміли цей смартфон мені дуже подобається: красифий, функціональний, зручний, ідеальні розміри: достатньо великий екран і при цьому його все ще можна носити в кишені. Я збираюся користуватися ним доки він не розсипеться, а що візьму собі після того ще не вирішив. З задоволенням взяв би точно такий ще раз, але боюся їх вже знайти не можна буде.

Моя оцінка – 9/10.

Недоліки

Звісно найцікавіше у кожному огляді це мінуси які автор огляду знайшов суттєвими і такими що роблять використання менш комфортним ніж воно могло б бути.

Першим і головним недоліком я назву те що пристрій не підтримує картки пам’яті. От саме неможливість додати SD-картку зі своєю бібліотекою музики я і ношу додатково Nokia Lumia 520/521 у своєму біговому рюкзаку.

Більше суттєвих чи скільки-небуть помітних недоліків назвати не можу.

Sidi Five Vernice Road Shoes

Ціна

На момент покупки (2012 рік) ціна складала $250, з 2014-го ця модель вже не випускається. В інтернеті досі можна знайти ці туфлі від $150.

Призначення і характеристики

Дорожні шкіряні велотуфлі:

Карбонова підошва що дає маєже невідчутну вагу самих туфель
Три застібки: дві “липучки” і одна з застібкою
Каблук з м’якої резини що дозволяє пересуватися більш-менш нормально коли треба пройти кілька метрів.
Кріплення на три винти що дозволяє встановити замки практично для будь-яких педалей. Я свої Speedplay встановив через переходник.

Що стосується розміру то треба брати на 1-1.5 розміру більше ніж ваше бігове взуття. Дуже варто поміряти, а ще краще проїхати в них кілька кілометрів перед покупкою.

Враження від використання

На момент написання цього посту я використовую ці велотуфлі вже три роки. Треба сказати що бренд SIDI не дарма високо цінується: висока якість пошиву і матеріалів і жодних слідів зносу досу. Тобто туфлі насправді виглядають наче їх щойно витягли з коробки. Ну крім того що підошва трохи поцарапана від асфальту. Взагалі для туфель цього бренду нормально зберігати зовнішній вигляд 10-15 років і лише потім почати розлазитися.

Щодо комфорту то туфлі м’які, але у мене все ж таки є певні нарікання. По-перше, це те що все ж таки вони трохи вузькуваті для моєї стопи. Проявляється це у вкрай неприємному відчутті на зовнішньому краю стопи: наче хтось важкий наступив на ногу і стоїть на ній. Причому дискомфорт помітний і відчутний постійно. Але що дивно після години-півтори поїздки біль кудись дівається, може просто німіє та частина.

Другий недолік мабуть пов’язаний з недостатньою жорсткістю карбонової підошви: після 80-100 км поїздки починає боліти і терпнути вся нижня частина стопи. І після завершення поїздики відчувається як ноги “відходять”. Як не дивно, але безформені у порівнянні з цими туфлями Shimano Triathlon Cycling Shoe SH-TR31 набагато краще справляються з дистанціями понад 80 км.

Тим не менш якщо у вас не супер широка стопа я все ж таки порекомендую ці туфлі.

На сайті виробника

Новіша модель – http://www.sidisport.com/eng/scheda.php?macro=1&id=58&lng_riv=

Sidewalk Surfers, або туфлі-тапочки

Приємним відкриттям для мене стали свого часу ці сайдвок-сьорфери. Якщо ви не знаєте що це таке то зараз я вам розкажу :)

Це такі з виду туфлі як правило пошити з м’якого матеріалу і м’якою, надзвичайно м’якою прорезиненою підошвою. Пошив настільки вільний що на нозі вони відчуваються як домашні тапочки, єдине що не спадають. А виглядають як туфлі, майже як туфлі, скажімо як розношені туфлі за якими добре дивляться.

І що ми маємо в результаті? Наскільки вільне і комфортне взуття наскільки це собі можна уявити: м’якеньке, ніче нічого не тисне і не тре (бо це просто безфомена тряпочка), усі шви назовні, товста резова стелька (так, потрібні шкарпетки щоб не завоняти, ну або можа в стірку іноді кидати). Ніякого каблука, нічого не треба розношувати.

Зараз у мене крім бігових кросівок та однієї пари ботинок для походів є лише ось ці сьорфери (і дома дві пари, і на роботі запасні). Ніяких туфлів, ніяких страждань :)

Звісно існує безліч виробників такого взуття так само як і різні моделі: і растаманські візерунку, і повороски, і повна імітація туфель і все що завгодно. Навіть можна знайти моделі з підсиленою, а то і справжньою підошвою.

Мабуть найбільш відомим виробником такого взуття є Sanuk – http://www.sanuk.com/mens-sidewalk-surfers, але і ціни в них капєц які. Ну та у них там все органічне та вегетаріанське, зроблене з коноплі, думаю знаєте про цю маркетингову ботву. Навіть саму назву Sidewalk Surfers придумали в Sanuk. В принципі хорошу, якісну пару подібного взуття (але називтися воно буде по іншому, наприклад Slip-ons) можна купити за $$15-20, наприклад – http://cruzerz.net/prod-1.html. Я власне бренд Cruzerz вам і рекомендую: у самого такі і порівнюючи їх з Sanuk я можу сказати що різниця в ціні абсолютно не відображує різницю у якості, цей дешевший бренд нічим не гірше за розкручений “екологічний”.

Ось я на роботі в точно таких пересуваюся:

А тепер про те для чого таке взуття не підійде. Просто ходити по місту у вас не вийде: м’яка прорезинена підошва на асфальті стирається дуже сильно. Це взуття призначене для килимів, ковроліну, паркету, плитки в найгіршому випадку. Тобто це те що і називається “переобувка” – тапочки в які можна заскочити щоб не мучати ноги і які не виглядають як тапочки.

Я в таких як вже сказав сидю на роботі (ковролін і плитка), водю машину і іноді виходю на вулицю пройтися купити кави чи сендвіч. І за півтора роки підошва стерлася доволі суттєво, хоча і не наскрізь. Але в українських реаліях (враховую не лише не ідеально рівний асфальт чи доріжки для пішоходів, але і суцільну грязюку) боюся таке взуття може перетворитися на брудиний клубок протерторї резини дуже швидко.

Ну ось на цьому і все, буду сподіватися що хоч чимось корисним вам це пост буде :)

Adidas Kanadia TR II

Ціна

На момент покупки коштували $35 на розпродажу, модель вже не випускається.

Призначення і враження

Кросівки для трейлового бігу. Це полегшена модель з доволі серйозною підошвою яка наче вгризається в землю.

З одного боку кросівки легкі і відчуваються швидкими на нозі, а з іншого боку товста і негнучка підошва хоча і добре захищає ногу є все ж таки доволі твердою і не надто підходить для дуже коротких (і швидких), або дуже довгих (де важливо захищати ступні від ударів) дистанцій.

На мою думку ці кросівки найкраще підійдуть для бігу на 10-20 км по лісовим доріжкам всипаним листям і гілками, або по парковим доріжкам вкритим гравієм. Велике каміння та сильно покрученне коріння буде сильно відчуватися через негнучкість підошви. Також ненадто глибока грязюка (верш кросівок це просто сіточка) також не є для них непідсильною задачею.

Язичок добре фіксується і не заважає під час бігу. Також ніяких проблем з натертостями не було.

Недоліки

Головне і мабуть єдине моє нарікання пов’язане з тим у кросівок доволі вузький носок і вони видаються малими (у мене постійно через це після бігу у них були “чорні” нігті). Тому рекомендую купувати на пів-розміру більшу модель.

На сайті виробника

Новіша (вже сьома) модель – http://www.adidas.com/us/kanadia-7-tr-shoes/B40100.html

Kindle

Ціна

Сам пристрій – $69, чохол-обкладинка з ліхтариком – $59.

Параметри

Розмір екрану (диагональ) – 6 дюймів
Роздільна здатність – 167 точок на дюйм, 16 відтінків сірого
Вага – 170 гр
Розміри – 166 мм х 115 мм х 9 мм
Місткість – більше 1000 книг (залежить від розміру книги і формату файла)
Формати файлів: AZW3, AZW, TXT, PDF, MOBI, PRC, HTML, DOC, DOCX, JPEG, GIF, PNG, BMP.
Батарея: повний заряд за три години, середній час роботи – 4 місяці
Роз’єми: micro-USB для зарядки чи синхронізації з комп’ютером (потрібна буде стороння програма типу Calibre).
Інтернет-можливості – WiFi для пошти і браузинга простих сторінок, можна купувати книги безпосередньо на Amazon. Книги куплені на сайті автоматично заливаються на пристрій.
Додаткові можливості: безкоштовне сховище на серверах Amazon для усього контенту придбаного у виробника

Враження від використання

В першу чергу цей пристрій треба порівнювати з Kindle Keyboard. І на порівняння зі своїм попередником ця новіша (і найдешевша з усієї лінійки) версія через відсутність клавіатури має менші розміри і трохи меншу вагу.

Олені книга дуже подобається і відсутності клавіатури вона не відзначає як скільки-небудь помітний недолік. І від себе я би сказав якщо вам потрібна дешева, надійна і проста у використанні читалка то варто звернути увагу саме на цю модель.

Недоліки

Олена після півтора років використання не змогла назвати жодного, але я все ж таки від себе скажу що відсутність клавіатури може стати таким якщо вам треба робити замітки чи відповідати на листи. І другий недолік полягає в тому що пристрію потрібне зовнішнє освітлення що вирішується обкладинкою з ліхтариком в подорожах.

На сайті виробника

http://www.amazon.com/dp/B007HCCNJU/ref=pe_385040_30332190_pe_175190_21431760_M3T1_ST1_dp_1

Garmin Edge 500

Ціна

Лише комп’ютер – $200, в комплекті з датчиком швидкості/каденсу (Garmin GSC 10 Speed/Cadence Bike Sensor) та монітором серцебиття – $280.

Призначення

Велокомп’ютер з підтримкою GPS.

Враження від використання

Дуже простий у використанні і надійний комп’ютер. В комплекті йде гніздо для монтування і резинки якими його (гніздо) можна закріпити на рулі чи будь-де ще.

Спокійно переносить сильний дощ і бруд, дуже надійний пристрій. Хоча б просто у воду я б його не став кидати.

Кріпиться поворотом у гнізді і тримається надійно при найсильніших струсах. У випадках коли нема можливості закріпити гніздо на рулі доведеться докупляти виносні гнізда від інших виробників.

Заряду батареї вистачає більше ніж на 10 годин.

Зарядка і зчитування даних з пристрою здійснюється через mini-USB роз’єм на задній стінці.

На екрані можна одночасно відображувати до шести показників (швидкість, дистанція, час, каденс, набір висоти, тощо). Причому підтримується 4 сторінки з показниками.

В цілому я дуже задоволений цим комп’ютером і в мене не виникало бажання замінити його на інший бренд чи дешевшу модель (без GPS) чи дорожчу (кольоровий екран, можливість завантажувати карти).

Недоліки

Мабуть єдиним і не надтро суттєвим недоліком можна назвати певну незвичність чи навіть нелогічність кнопок за допомогою яких відбувається керування. Це особливо помітно коли ви вже звикли до іншого пристрою від Garmin зі схожим, але не точно таким же управлінням (наприклад Garmin Forerunner 910xt). У запарці це може бути певною проблемою: ви намагаєтеся натиснути “Старт”, а пристрій лише бібікає і нічого не робить, і лише деякий час ви помічаєте що натискаєте кнопу гортання сторінок.

З другою проблемою зіткнуться ті хто намагатиметься використовувати цей комп’ютер для тріатлону. Справа в тому що після тривалої бездіяльності (поки ви пливите) він вимикається для збереження енергії. І якщо транзитну зону ви проходите швидко то неприємною несподіванкою стане те що комп’ютеру знадобиться секунд 20 щоб завантажитися і потім хвилини півтори (при хорошій погоді і чистому небі) щоб зловити супутники. Тож або запасіться терпінням, або використовуйте спеціалізований для тріатлону пристрій/годинник.