Рік: 2015

Comply T-200 Isolation Earphone Tips

Ціна

$15 з доставкою (по США). Я собі купив комплект з трьома різними розмірами насадок (S, M, L) щоб вгадати під свої вуха, але за таку ж ціну можна придбати комплект з трьох пар однакового розміру.

Призначення та враження

Насадки на навушники з м’якої піни з ефектом шумоізоляції.

Почати треба з того що у виробника є кілька лінійок насадок: спортивні, комфортні, шумоізоляційні. Рекомендую купувати ті де є всі ці характеристики.

Також важливо підібрати насадки саме під свої навушники JayBird Freedom, але вони не підходять для JayBird BlueBuds X Sport Олени бо в її навушниках трубки трохи більші.

Насадки акуратно треба стискати навколо трубок (слідкувати щоб звуковий канал не перективався) і вставляти у вуха. Піна насадок потім розправляється і приймає форму каналу вуха.

Тепер щодо вартості покупки і користі взагалі. Чесно скажу що шумоізоляційний ефект хоча і присутній практично все ж таки непомітний.

Найбільша користь в тому що сидять ці насадки у вухах дуже добре: не заважають бо м’які і не випадають приймають форму слухового каналу який заповнюють.

За рік використання з’явилися помітні сліди старіння: трохи стерлася піна і з’явилися доволі помітні тріщини.

Проте я збираюся оновити їх як лише поточна пара розсипеться і вважаю покупку вартою своїх грошей: дуже дратує і відволікає коли навушники не сидять у вухах під час бігу.

Моя оцінка – 9/10.

На сайті виробинка

http://www.complyfoam.com/products/T-200/

2015-07-12 – Ocean Shores Toughman Triathlon (Half Iron Man) – 5:11:33

З усіма своїми травмами і болячками це був перший (і можливо єдиний) тріатлон який я спромігся зробити цього року. Про сам старт і містечко в якому він проходить я вже писав минулого року – 2014/07/11–Ocean Shores Toughman Triathlon. Тоді нам так сподобалося і в самому місті і змагання що ми вирішили обов’язково повторити наступного року.

 

І якщо минулого року моя ціль була просто фінішувати (ще відновлювався після того Як мене збила машина), то цього разу були певні сподівання на кращий результат. Проте без негараздів не обійшлося: сам захворів за тиждень до старту (температура, соплі, все в наборі) і трохи таки прочухався, а Олена якраз температурила в ті дні коли і був сам тріатлон тож  вимушена була пропустити :(


Також мене підвів годинник: якимось чином він перескочив з транзитної зони одразу на біг, скоріше за все то я кнопку зайвий раз натиснув чи щось таке. Коротше слідкувати за каденсом і дистанцією в мене не вийшло, просто відслідковував загальний час.

В день старту погода була зовсім не сонячна, а під час вело-етапу навіть йшов дощик. Потім трохи розвиднилося і я навіть примудрився обгоріти на плечах  під час бігу.

Плавання пройшло на диво непогано – 29:59, що для мене дуже хороший результат. З води виліз після групи лідерів які відірвалися від мене метрів на 200 (3 хвилини приблизно), а за мною вже впритул виходили з води усі інші.

Неспішно витер ноги, натягнув шкарпетки, вбувся і поїхав. Трохи повоював з годинником, потім махнув на нього рукою, ліг на аеробари і почав крутити. Повторюся що на цьому тріатлоні дуже класна велосипедна траса – практично ідеально пласка і майже ніколи не доводиться перемикати зірочки: уперся рогом і крутиш свої 90 км… З іншого боку приблизно третина дистанції була проти сильного зустрічного вітру і тут було відчутно наскільки мені не вистачало фізичної форми.

І хоча мені здавалося що кручу я непогано на мій подив час вело-етапу вийшов навіть гіршим ніж минулого року – 2:46:41, а очикував що буде трохи більше за 2:30 :(

На біговому етапі для себе поставив задачу просто не зупинятися і майже вийшло: переходив на ходьбу тільки біля столиків з водою. Цього разу пісок (кілька кілометрів бігового етапу проходить по березі океану) таки вимотав мене: ноги провалювалися і взагалі така вата відчувалася… І хотілося щоб припинився зустрічний вітер. А коли він таки зупинився стало так нестерпно жарко і душно що знову захотілося вітру, хай би і зустрічного :)

У підсумку біговий етап вийшов непристойно повільний – 1:51:55, як правило я 21 км на тріатлоні біжу в районі 1:45. Значить теж є над чим працювати.

Фінішував я 14-м у загальному заліку і 4-м у своїй віковій категорії.

Ну а потім в готель, душ, чай, перекусити, проїхалися по пляжу (там можна) і додому…

 

Весь альбом тут – https://onedrive.live.com/?id=B21290194214A37D%21101098&cid=B21290194214A37D&group=0&authkey=%21AP1cXKdyUaL7ZUI

Настольні ігри: характеристики та класифікація

Вступ

Коли я тільки почав своє знайомство з настільними іграми я небагато про них знав, але мене затягнуло дуже швидко. Мій перший запис яким я планував почати серію оглядів/рецензій різноманітних ігор можна почитати ось тут – [Настільні ігри] Вступ. І не те щоб я став набагато кращим спеціалістом, але тепер маю якесь краще поняття про те які ігри бувають взагалі і які характеристики у них є.

Почати мабуть треба з того що на роботі ми кожної п’ятниці в кінці робочого дня 1-1.5 години присвячуємо іграм (3-5 людей). Це не лише весело, але і добре поєднує команду і взагалі прекрасне проведений час. А із знайомими ми навіть пару разів збиралися на вихідних просто щоб пограти.

Настольні ігри (board games, table top games) мають багато різних класів серед яких звісно є і карточні ігри, і ігри для яких потрібен лише папір і ручки, і ігри зі спиртними напоями, … Я ж буду говорити виключно про ігри які вимагають хоч якоїсь мозкової активності, продаються у коробках і красиво виглядають коллекцією у шафі. Інша назва таких ігор – євроігри, альтернативні назви: німецькі ігри, дизайнерські ігри, або сімейні стратегічні ігри.

Інтернет-ресурси

Мабуть головним і єдиним сайтом на сьогодняшній день можна вважати http://www.boardgamegeek.com. На сайті є система оцінювання і ранжування ігор – http://www.boardgamegeek.com/browse/boardgame, категорії – http://www.boardgamegeek.com/browse/boardgamecategory, детальні описи та обговорення ігор з фото і відео-матеріалами, магазин і багато чого іншого. А ось, гляньте, люди які зареєстрували і вказали Україну як свою країну – http://www.boardgamegeek.com/users?country=Ukraine&state=&city=.

Також стануть у нагоді відеоблоги з яких можна дізнатися правила і почути про переваги і недоліки від ентузіастів настольних ігор: https://www.youtube.com/user/geekandsundry демонструють процес гри і в епізодах приймають участь помірковано відомі особи (актори, журналісти, тощо), https://www.youtube.com/user/thedicetower та https://www.youtube.com/user/boardgamebrawl роблять випуски з найкращими іграми, оновленнями, порівнянням альтернатив і таке інше.

Характреристики

Те що важливо і на що варто звертати увагу якщо ви вибираєте гру:

  • Тема. Європейські ігри на відміну від американських як правило дуже добре опрацьовують якусь тему і відтримують усі малюнки, персонажів і інше в одному стилі: космос, середньовіччя, пірати, … До того ж європейські ігри як правило набагато краще оформлені і запаковані і саме їх і колекціонують.
  • Категорія. Практично не буває ігор які б належали лише до однієї категорії, а баланс у змішуванні категорій плюс тема якраз і створює унікальність ігрової механіки. Категорії включають в себе розбудовування (міста, цивілізації), блеф, соціальні (мафія), бойові, дипломатія, торгівля, стратегія, економіка і ще багато чого іншого.
  • Кількість гравців. Є ігри які розраховані лише на двох гравців, є такі в які може грати група (наприклад від 2 до 4), є такі де мінімальна кількість гравців дорівнює 5 і так далі. Крім того важливою характеристикою є рекомендована кількість гравців бо саме при такій кількості учасників механіка працює найкраще і гра розкривається найліпше.
  • Мінімальний вік учасників. Насправді цей показник вказує лише на складність правил і концепцій в грі. Гру для 10+ років як правило можна пояснити за кілька хвилин, якщо ж вік більше 13 то витратити доведеться до години і будуть люди які так і не зрозуміють повністю суті.
  • Час гри. Цей показник відображує скільки триває середня гра коли приймає участь рекомендована кількість гравців і всі знайомі з правилами. Як для мене ігри коротші за 15 хвилин не встигають зачепити і важко грати у них серйозно, а ті що довші за годину часто страждають від складних правил, або в них просто через якийсь час набридає грати. Моя рекомендація на сьогодні: 30-45 хвилин.
  • Механіка. Ця характеристика показує які елементи є в грі. Серед таких є наприклад ставки, будування колоди, кооперація з іншими гравцями, карти на руках, рольові ігри, контроль над картою, випадковість та інші
  • Нагороди. Хороші ігри мають нагороди без виключень. Найпрестижнішими нагородами є відзнаки ігрових журналів Європи (німецькі вважаються найкрутішими).
  • Рік видання. Якщо гра користується популярністю багато років це говорить про хороший баланс складності та іграбельності.
  • Розширення. Приємно коли гру можна розширювати новими правилами, героями, картами чи чимось подібним. Є ігри які за природою своєю можуть розширюватися майже нескінченно, є такі розширення яких значно ускладнюють ігровий процес. Проте якщо гра вам подобається то наявність розширень дозволить довго оновлювати її і відкривати заново.
  • Повторна іграбельність. Цей показник стає вагомим коли у вас вже є кілька ігор і доводиться вибирати в що саме пограти. Деякі ігри страждають на те що в них після усього кількох сеансів вже не хочеться грати: правила зрозумілі, механіка відтестована, але ніякої інтриги та захоплення нема і рука тягнеться до іншої коробки.
  • Ціна. Хороші ігри за українськими мірками коштують дорого: від 10 доларів за дешеві варіанти (хоча і серед них є дуже вдалі) з усього кількома картами до сотні і більше доларів за коробки з сотнями фігурок, карт, монеток та усього іншого. Мені якось до вподоби ігри в ціновому діапазоні від 15 до 30 доларів, проте висока ціна відображує лише якість графікі і матеріалів і нажаль нічого не говорить про іграбельність.
  • Оформленя. У хороших ігор як правило красиве оформлення, малюнки і коробки які дуже приємно ставити одну на одну в шафі. Так, це ще одна причина збирати ігри – вони виглядають дуже красиво.

А далі я планую писати пости про кожну з тих ігор які в мене є чи в які я грав, чекайте ;)

GoDaddy, новий офіс

 

З часом офіс у Кіркланді розширюється, поповнюється людьми і в один момент усі ми стали не поміщатися… Про те як усе виглядало як я щойно почав працювати тут читайте ось тут – GoDaddy: офіс у Кіркланді. Спочатку наш офіс розширили вдвічі докупивши сусідній офіс, але коли нас стало трохи більше 100 людей і того вже було недостатньо.

 

Особливість того комплексу де GoDaddy арендує офіс (на березі озера, пару кілометрів до центру міста, ще ближче до швидкісної траси, 3 км до Белев’ю, стоянка для яхт, …) в тому що тут арендують дуже багаті люди і компанії. Так, наприклад, особистий офіс Біла Гейтса знаходиться саме тут, в сусідньому будинку.

 

Отже коли виникла потреба у приміщенні спочатку спробували домовитися з сусідами на тему “а чи не переїдете ви?”. Вони сказали “так, без проблем, ми хочемо 4 мільони (точно суму не пам’ятаю) за переїзд”. Це навіть не плата їм за нове примешкання, це вони за те щоб погодитися переїхати просили стільки. За такі гроші можна вибудувати кілька офісів, тож почали шукати варіанти.

 

Те що ми маємо зараз це цілий поверх у іному будинку комплекса. Свого часу моя команда погодилася провести кілька місяців у невелечкій кімнаті з видом на парковку на верхньому поверсі, а за це нам дали можливість вибрати собі місця в новому офісі першими.

 

Новий офіс розраховно на 150 людей, а з часом наскільки я знаю планують викупити поверх над нашим і пробити стелю щоб встановити туди сходи.

 

Поки що офіс готовий лише частково: половину приміщення ще займають будівельні матеріали та там ведуться якісь роботи.

 

Кімнати для мітінгів носять назви видатних людей (Хабл, Беббідж та інших), хоча табличок ще нема. В “старому” офісі вони мали назви мов програмування (Кобол, Фортран, Паскаль, Смолтолк, Лісп, …). В інших офісах в Аризоні, Каліфорнії, Айові, Колорадо такі кімнати носять назви планет, країн та ще інших (навіть не знаю яких) речей.

 

Усі столи регулються кнопками: можна сидіти, можна стояти. Кресла теж дуже зручні, але я продовжую сидіти на кульці. Так само як і в старому офісі є холодильники з різними напоями, кава, чаї, снеки: горіхи, цукреки, джеркі та інше. Є бейгели (такі несолодкі бублики), йогурти, молоко, варені яйця (як не дивно це дуже класний снек), банани, яблука і все інше.

 

І звісно є краники з пивом і спеціальна тумбочка з різноманітними дорогими алкогольними напоями.

Так само є ігрова кімната з XBox-ом де народ переважно ганяє якісь машинки, кімната з каміном, обіцяють стіл для пінг-понгу.

 

Ще з помітних змін у нас в офісі стало багато інтернів (студенти-практиканти). Якщо минулого року їх було усього двоє то зараз більше десяти. І говорять що будуть брати ще більше.

 

Займаються вони переважно тими проектами які керівники команд та різні архітектори і менеджери замислили давно, але ніколи до цього не доходили руки і не було ресурсів. З одного боку такі проекти не надто критичні, але якщо вдасться зробити те що було задумано то це стане в нагоді багатьом. А з іншого інтерни працюють самостійно і не мають витрачати свій час на те щоб вивчати старий код, фреймворки та процедури розробки прийняті в команді. Тобто і собі користь і компанії.

 

Ну і звісно тим з інтернів хто себе добре проявив потім запропонують роботу по закінченню університету. Але ті хто добре себе проявив також в інші роки були інтернами в Microsoft, Google, Amazon і інших компаніях і можуть отримати пропозиції і звідти. Тому і компанії треба постаратися щоб привабити талановитих дітей.

 

На світлинах видно що багато столів порожні і не мають ніяких речей на них. Це або команди ще не зовсім перебралися, або в командах є відкриті позиції (тобто там будуть сидіти нові люди), або тут сідають ті хто подорожує. Через те що офіси компанії сильно географічно розподілені по США деяким працівникам доводиться доволі багато подорожувати. У такому випадку коли приходиш в “чужий офіс” просто сідаєш за будь-який вільний стіл на якому нема ніяких персональних речей.

 

Іноді коли шукаєш стіл навіть можуть сказати що ось цього сьогодні не буде і можеш свій лептоп (в компанії ні у кого нема десктопів) підключити до того монітору що є на столі.

 

Якщо ж вишукувати якісь мінуси то можна і таке знайти :) У старому офісі розташованому на першому поверсі вікна виходили прямо на воду і на парковку яхт. А тут з третього поверху хоча і видно трохи іншу частину озера видно і парковку і дорогу з трафіком… Проте я цього чесно кажучи не помічаю нічого.

 

А ще в тій будівлі де старий офіс на нижньому поверсі є переодягальня з душевими, а тут такого нема. Тож мені доводиться переодягатися і зберігати речі там коли я бігаю чи їду велом на/з роботи.

Але всі ці “недоліки” це вигадки, ніяка це не проблема насправді. Просто не знаю що вигадати :)

2015-06-13/14 – Mazama

Дводенна вело-подорож, або груповий вело-заїзд, не знаю як правильно назвати.

Сама поїздка почалася з містечка Marble Mount що в двох годинах машиною від нас і маршрут пролягав до ще меньшого міста під назвою Mazama. Там відпочинок, сон і назад. Довжина маршруту – 120 км. Сайт самої події – http://www.redmondcyclingclub.org/Mazama/Mazama.html.

Кому цікаво ось статистика з велокомп’ютера:

 

Час подорожі звісно не включає в себе зупинки на відпочинок, обід, воду і таке інше. В цілому уся дорога на велосипедах заняла десь близько 7.5-8 годин кожного дня. Я від Олени далеко не відривався і навіть підпихував її іноді в гірку :)

Група складалася з 50 людей, але їхали ми усі окремими групками. Така кількість пояснюється обмеженістю місць в готелі в Мазамі.

 

Власне головна проблема була не дистанція чи час проведений у сідлі, а саме набір висоти. Власне якихось наздвичайно крутих гір в перший день там і не було, але на протязі десь 80 кілометрів дорога повільно тягунулася на підйом. Воно наче і можна трошки додади і набрати якусь швидкість, але найменше пом’якшення зусиль і швидкість знову падає до стану “повземо”.

Іншою проблемою могла б стати погода: дорога і так йде в горах, а ще і піднімається на доволі відкриту місцину де обабіч досі деінде лежав сніг. Можна було очикувати дощу, сильного вітру, а то і снігу. Але нам пощастило і було сонячно і не надто вітряно.

 

Хоча ми все ж таки перестаралися і одяглися зі старту занадто тепло: подвійні труси, рукава, шапки, наколінники, в рюкзаку кофти, вітровки та маски. Потім я побачив що ніхто з рюкзаком не їде і усі беруть максимум вітровки. Посперечалися трохи з Оленою і рюкзак з кофтами та масками залишився в машині.

До речі організатори забезпечували нас водою (3 зупинки по всій трасі), обідом і технічною підтримкою у разі проколів чи поломок. Також вони везли наші сумки у готель де ми ночували.

 

Також після обіду довелося ще познімати з себе теплі наколінники і викласти деякі інші речі в машину організаторів.

Власне завдяки зупинкам (кожні 30-45 хвилин на хвилинку-дві) їхати було не так вже і важко насправді. Більше психологічно важко через те що крутиш-крутиш, а нікуди не рухаєшся. Проте в мене був вже подібний досвід (2013-07-25-RAMROD), а от Олену це схоже страшенно нервувало.

Та і до того ж на велосипеді я найбільше люблю дертися в гору (так званий клаймбінг) хоча для цього і завеликий і заважкий. Та в клаймбінгу я можу хоч з іншими змагатися, а по прямій у мене недостатньо швидкості та/або досвіду щоб обходити інших учасників… Ну та не про те.

 

Після того як ми видерлися на саму вершину далі був лише 30-кілометровий спуск. Ось це дійсно була найгірша частина маршруту для мене: якось я боюся швидко летіти вниз. У нас швидкість в середньому було 45 км/г, в деякі моменти сягала майже 60, а слухаючи інших виходило що деякі неслися 80 км/г. Так, там просто крутий і довжелезний спуск. Чому боюся? Ну так, були інциденти… :)

 

В самій Мазамі яка виявилася навіть не містечком, а купкою готелів та парковок з яких народ вирушає в походи та вело подорожі нас розмістили в готелі, погодували і дали можливість помитися в душі :)

А наступного дня нас чекала дорога тим же маршрутом, лише в зворотну сторону : 30 км в круту гірку і потім 80 км з поміркованої гірки.

 

Тут власне і писати особливо нема чого: крутиш собі і крутиш в гору… Боялися що ноги чи там сідниці будуть боліти сильно, але нічого такого особливого не відбувалося. Перші кілометри трохи і справді було відчутно, а далі м’язи розігрілися і навіть не згадували про те що вчора їхали 120 км. Ну звісно швидкість не така була яку б могли зробити в перший день, але все доволі пристойно проходило.

Ну а вже по дорозі з гори вниз одягли вітровки бо реально було холодно весь час летіти вниз.

 

В цілому ми залишилися задоволеними, а чи будемо ще раз таке робити навіть не знаємо. З одного боку класно покаталися, розвіялися, урізноманітнили наші тренування… А з іншого – занадто далеко добиратися туди, та і вдруге не буде такого очикування невідомого.

Примітка для самого себе якщо ще раз будемо робити цей заїзд: взяти розчинні напої – огранізатори забезпечують лише чистою водою.

Хайкінг, або тур-походи

Хайкінг (від англійського hiking) це така діяльність коли хтось сам чи групою проходить певну дистанцію. У нас це називається походами чи тур-походами.

В США хайкінги дуже популярні і різноманітні. Люди ходять невеличкими групами чи самі по собі на різні дистанції (від кількох до кількох сотень миль) по різним місцинам (ліс, гори, пустеля, сніг та навіть міста) і з різною інтенсивністю. Зазвичай навіть неспортивні родини пару раз на місяць їздять з дітьми пройтись 2-3 години десь по лісу чи парку.

Хайкінг дуже цікава форма фізичної активності яка не вимагає якоїсь особливої підготовки як біг чи велосипед, але в той же час дозволяє при бажанні навантажити себе дуже добре. А з іншого боку хороша фізична форма дозволять вам не лише відносно швидко долати навіть складні маршрути, але і насолоджуватися видами.

Нам з Оленою подобаються хайки які все ж таки вимагають зусиль: час проходження у 6-8 годин хоча б, якась помітна дистанція та/або складний рельєф і доріжка (коріння, каміння, пісок, тощо).

Одна з причин чому мені особисто подобаються такі серйозніші версії хайкінга в тому що взявши собі в рюкзак більше навантаження (теплий та дощовий одяг, їжу, воду) я можу йти з Оленою на рівні не сильно випереджаючи її і вона також не має бігти за мною.

Декілька речей які варто знати якщо ви теж хочете спробувати серйозні переходи:

  • Хайкінг це не біг і тут треба уважно слідкувати за своїм темпом – загальна помилка новачків-спортсменів що вони йдуть дуже швидко і потіють. А потім мокрий одяг стає холодним, забирає енергію і починає заважати. Треба завжди бути “на межі” не доводячи себе до потоків поту. Та і кілька годин попереду вже не будуть такими приємними через втому.
  • Вода потрібна у більшій кількості ніж ви думаєте. Я би сказав що півтори літри мінімум на 8-годинний перехід. І то це якщо в лісі, у затінку. На сонці та у засушливу погоду сміливо множте на два. Для кількаденних переходів має сенс брати з собою засоби фільтрації/дезінфекції води чи навіть засоби для її кип’ятіння.
  • В той же час їжу, а особливо на короткі переходи можна брати по мінімуму. Я рекомендую горіхи (суміш), джеркі (сушене м’ясо), яблука, банани та спортивні батончики і гелі. Все це легке та/або компактне і має хороший запас калорій та усього іншого.
  • Спеціальний одяг для походів існує не просто так. В звичайному повсякденному одягу у походи йти не варто: набирає вологу, важкий, натирає через кілька годин. Так саму і в біговому одязі ризиковано: занадто він тонкий і не тримає тепла. Та і до того ж синтетика яку можна без особливих пошкоджень прати після кожного тренування у поході завоняється дуже швидко. Спеціальний одяг зроблено із суміші синтетики та шерсті: тепло, швидко сохне, містить щось антибактеріальне і служитиме багато років.
  • Не варто недооцінювати шкарпетки. Не лише вони мають захищати від натертостей, бути теплими і при цьому не давати ногам потіти, але і мають захищати від механічних пошкоджень та блокувати сміття і камінці від потрапляння у взуття. Сучасні рішення включають в себе наприклад волокна бамбуку чи ще щось таке.
  • Палички можуть здаватися непотрібним аксесуаром (я ж не пенсіонер!), але повірте мені ваші коліна будуть вам вдячні за них. І далеко не через підйоми, а якраз через спуски. Вага рюкзака та подолані кілометри дуже сильно відчуваються і без допомоги паличок ви можете за багато кілометрів від цивілізації зловити таку біль у колінах що просто рухатися не зможете. Так, не м’язи, а саме коліна будуть вас примушувати страждати.
  • Рюкзак та річ на яку не варто жаліти грошей взагалі. Я не надто досвідчений щоб рекомендувати як саме вибирати рюкзак, але зазначу що вага його має більше сидіти на поясі ніж на плечах: це неймовірно полегшує переходи. Ось мій рюкзак став прикладом гарного вибору, до того ж він кілька разів вигравав різноманітні нагороди у своєму класі як найкращий рюкзак року – Osprey Exos 58. А рюкзак Олени якраз неправильний вибір через невірно підібраний розмір і для наступного серйозного походу нам треба буде його замінити – Osprey Stratos 36.
  • Ніколи не забувайте: крем від сонця, крем для губ, ніж/лопатку, запасні батарейки, щось для розведення вогню.

 

Ось… якось хотів більше написати, але під кінець дня щось макітра не варить тому обмежимося тим що вже є. І взагалі: зібралися і пішли у похід негайно!

eForCity Waterproof Bag Case for Cell Phone/PDA

Ціна

Коли я їх купував у 2013-му ціна складала $5.65, на момент написання цього посту вона вже $6.75.

Призначення та характеристики

Захисна (водонепроникнена герметична) сумка для мобільних телефонів чи інших мобільних пристроїв. Згідно обіцянь виробника має витримувати до 30 хвилин на глибині в 1 метр до протікання.

Горловина сумки закручується рулончиком і зверху фіксується клапаном на липучці.

 

Прозорий товстий пластик блакиного відтінку (існують різні відтінки). Розміри 5 на дюйми. Всередині є подушка-поплавок.

Враження

Не знаю як насправді буде вести себе при потраплянні у воду, але від дощу та поту захищає що тільки для мене і важливо. Тобто можна взяти з собою телефон на біг чи велосипед і покласти у біговий пояс чи задню кишеню джерсі і не боятися доща чи поту який може зруйнувати пристрій.

Недоліки

Матеріал і якість взагалі виявилися не надто стійкими і вже пілька кількох використань з’явилися пориви по швах які почали розповзатися все сильніше. Саме через це я б не довіряв цій сумці у подорожах де шанс підіння у воду чи попадання у сильний і тривалий дощ дуже високий. Краще заплатити більше, але мати більш якісний і надійний захист.

Моя оцінка – 2/10.

На сайті виробника

http://www.eforcity.com/waterproof-bag-case-cothxxxwpc07.html?int=efsechtxtrigos-item

The Grand Stand Single Bike Floor Stand

 

Ціна

Свого часу було куплено за $18.

Характеристики і призначення

Це стійка для велосипеда в яку можна вставити переднє чи заднє колесо і залишити велосипед у стоячому положенні.

  • Матеріал: пластик
  • Ширина шин: до 2.25”
  • Вага: 200 грамів
  • Виробник: не відомий, але написано що зроблено в Китаї.

Враження і недоліки

В цілому функіцію свою виконує і для збереження велосипеда в гаражу чи у кімнаті цілком підходить. Але фіксується не сама шина чи обод колеса, а колесу утримується лежачи на спицях. Тобто якщо у вас встановлено якісь теднітні колеса (наприклад з карбоновими спицями) то ця стійна буде не найкращим варіантом.

До того ж я б не став довіряти цій стійці щоб використовувати її скажімо на тріатлоні бо велосипед доволі легко вибити з неї просто легенько штовхнуши його вперед чи назад.

Як на мене то ціна на подібну річ не має перевищувати $5.

Моя оцінка – 7/10.

Speedplay Zero

 

Ціна

Під загальною назвою Zero приховуються декілька моделей виготовлених з різних матеріалів і відповідно різною ціною:

  • Chrome-Moly (хромоване залізо) – $200
  • Stainless (сталь)- $200
  • Titanium (титан)- $345

Характеристики

Педалі двосторонні із замком який кріпиться на туфлі (зазвичай замок ставлять у педаль). Кругла форма дозволяє повертати ногу навколо осі до 15 градусів в кожну сторону (звичайні педалі дають зазвичай 3 градуси).

Педалі рекламуються як найлегші на ринку і це правда, але не повна – замки на туфлі доволі важки і сумарна вага комплетку робить комбінацію доволі важкою (приблизно вдвічі важча за найлегші моделі інших виробників в тому ж ціновому діапазоні):

 

  • Chrome-Moly (кожна) – 108g
  • Stainless (кожна) – 103g
  • Titanium (кожна) – 82g
  • Замки (пара) – 70g/118g

 

Враження від використання

У мене зараз ці педалі встановлено на трьох велосипедах: дорожному Cervelo R3, тріатлонському Felt B16 та ком’ютері (байк на якому іноді добираюся на роботу) і користуюся ними вже три роки. Крім того такі ж педалі встановлені у Олени на її Scott CR-1 Team.

Мені подобається що ноги надійно фіксуються і при цьому є багато простору для рухів стопи. Також можна відзначити високу надійність педалей/замків які не надто бояться бруду і води.

В цілому оцінюю ці педалі на 8/10.

Недоліки

Як не дивно ті ж самі характеристики приведені вище можуть бути оцінені і як негативні: потрібне більше ніж з іншими педалями зусилля щоб закрити чи відкрити замок. Особливо це проблематично коли у вас мала вага і ви в прямому сенсі страбаєте на тій педалі щоб вона нарешті замкнулася.

Інший недолік пов’язаний з конструкцією педалі яка на відміну від більш класичних не дозволить їхати відносно комфортно навіть із поламаними замками.

Ну і великі замки роблять і без того складне пересування у велотуфлях ще більш складним.

На сайті виробника

http://speedplay.com/index.cfm?fuseaction=home.zero2014