Рік: 2012

2012/02/19 – Birch Bay Marathon–3:25

Ну що ж, ось і сталося – мій перший марафон!

UPD. А ось і результати – http://birchbaymarathon.com/resources/BB-Marathon-All.pdf

Все це відбувалося у невеличкому курортному містечку на березі океанського заливу.

Майже весь тиждень перед тим мучався соплями і простудою, не бігав, не плавав і страшенно хотілося якогось фізичного навантаження. Хоча і страшнувато було.

В день приїзду на місці проведення йшов страшенний дощ, але в день самого марафону було просто хмарно і прохолодно (+4 С). Сам пробіг маленький – трошки менше 700 учасників.

Довго думав що обути. Зупинився таки на Brooks Ghost 3. Не зважаючи на те що це не кросівки для змагань вибір був таки правильний – десь після половини дистанції почав відчувати що ноги таки об асфальт собі трохи відбив, треба працювати над технікою бігу. Ну і шкарпетки injinji спрацювали просто супер – жодної натертості на ногах!

А от з одягом трошки не додумав. Вранці був неприємно здивований тим як насправді не тепло на вулиці (хоча і знав прогноз). На майбутнє такі собі зарубки на пам’ять:

  • тонесенькі синтетичні рукава (напишу про них) у комбінації з найлегшими рукавичками та тонкою футболкою дозволяють комфортно перенести прохолодну погоду – тут все ок
  • замісь бігового візора (комбінований зі всмоктуючою піт пов’язкою козирьок) треба одягати тоненьку пов’язку що закривала б вуха – більша частина дистанції йшла вздовж берегу і вітер був зовсім не теплий
  • мабуть треба одягати ще легші шорти, але в комбінації з компресуючими гетрами.

Дуже зручно виявилося скинути вітровку після першого кілометру дистанції – якраз пробігав повз нашу машину на парковці і кинув вітровку під неї.

На самій дистанції перша половина пройшла на диво легко. Після 25 кілометра як завжди майже миттєво стало важко, хоча усі говорять що найважче починається на 30-му кілометрі. А далі починається суцільне пекло.

Ні, це не просто вдвічі важче ніж пів-марафон. Тут якісь зовсім інші, нові неприємні почуття Smile

Починається розтягування дистанції. Біжиш наче вже 4-5 кілометри подолав, а насправді лише один. А під кінець взагалі кожні 200 метрів здаються парою пройдених кілометрів.

Взагалі цілі на будь-який конкретний результат у мене не було, головне щоб фінішувати. Але були сподівання пробігти не сильно гірше за 3:30. Для цього треба щоб середня швидкісь не була нижча за 5 хвилин на кілометр. Ось тут мені і допоміг сильно мій Garmin 305. Настроїв екран показувати час, середню швидкість, поточну швидкість та дистанцію.

Перші кілометри було важко бігти повільніше за 4:40. І взагалі першу половину пройшов із випередженням графіку.

Після 25-го кілометру швидкість впала, але середня усе одно була в районі 4:45.

Сама засада почалася на останніх 4 км –  майже усі м’язи ніг відмовили, а деякі перестав відчувати взагалі (бо ті що боліли можна було хоч якось працювати). І хоча темп я намагався тримати, проте нічого не виходило. Швидкість почала падати дуже різко – спочатку 5:01, потім 5:08, 5:13, 5:18. Якби був ще 1 км то я б точно зійшов.

На протязі дистанції лише один раз зупинився попити спортивного напою (бо на ходу не зміг би це зробити), і то думаю що не варто було. А от енергетичні гелі і пігулки з сіллю треба брати з собою в дорогу.

Олена на фінішу мене не сфотографувала – сиділа у машині. Просто я гадки не мав коли прибіжу, тож вирішили що вона буде мене ловити починаючи з 3:30. А я на 5 хвилин раніше прийшов Smile Зловила мене коли я вже трохи прочухався, наївся лакриці і мішок Гамі і чалапав до машини.

Хотів так багато написати, але щось уже і слова скінчилися.

Альбом – https://skydrive.live.com/#cid=B21290194214A37D&id=B21290194214A37D%211860&sc=photos

Sennheiser MX85 Sport Series II Twist to Fit Earbuds

Попередні мої Sennheiser 680 благополучно накрилися – щодо вологості, то зовсім не витривалі. Хоча треба віддати довжне – це більше року використання. На тому, і добре. В порівнянні з теперішніми – ох! і мучилася ж я з ними. Бідні мої вушка. І терпіла ж…

Тепер в МХ85 ніякого дискомфорту. Не виглядаєшь як чебурашка. І за час тренування буває від сили пару разів як виникає потреба поправити навушник. Не до того, щоб той випадав з вуха, як з тими. За якістю звука ні на стілечки не поступаються попереднім, як по мені.

Що й казати, зараз я користуюсь самою з вдалих конструкцією хедсетів. Ох уж ці технології! Усього не переспробувати – йдемо шляхов спроб і примірок. Треба повернутися до посту про 680-ті Сенхайзери і поставити їм троєчку.

Dan Simmons. Drood / Ден Сімонс. Друд (2009)

 

Книга від автору неперевершеного “Гіперіона”.

Цікава в першу чергу тим що оповідь ведеться від імені Уілкі Колінза. А головним героєм є Чарльз Дікенс.

По суті це містичний детектив, доволі затягнутий і багатослівний. Тим не менше читати цікаво, затягує. З іншоно боку читає-читаєш, а аж нічого не відбулося.

Важко сказати наскільки добре автор імітує стиль Колінза. Але сморід і бруд тогочасного Лондону передані так добре що місцями аж гидко читати.

І ще в книзі багато опіуму, ландауму і іншої наркоти що тоді була популярною у джентельменів.

Ну і останні пару сторінок цього опусу перевертають весь сюжет догори ногами, тому має сенс дочитати щоб оцінити масштаб трагедії Smile

Прекрасна штучка Water Flosser

 

Користуємося вже майже три роки і задоволені страшенно.

 

У нас ось така – http://www.waterpik.com/oral-health/products/countertop-dental-water-flosser/WP-100/. Що воно таке? Пояснюю – цей убердевайс дає тоненьку цівку воду доволі сильного напору що допомогає вимивати усіляке сміття з проміж зубів (ви здивуєтеся скільки там у вас усього якщо не користуєтеся ниткою хоча б двічі на день). Але головне що воно вимиває з тих місць з яких не виколупати щіткою, а саме з тих де ясна накривають зуби. Бактерії там прекрасно собі живуть і розмножуються і плюють на зубні пасти.
Додатковий бонус – регулярне використання підсилює ясна і на відміну від нитки не пошкоджує зуби. З іншого боку стоматологи не рекомендують відмовлятися від нитки – http://www.mayoclinic.com/health/dental-floss/AN01782.

 

Ми свого часу купили комплек зі стаціонарного пристрою і маленького переносного (на акамуляторі) що беремо у подорожі. В сумі було десь $80 і свої гроші девайси відпрацбьовують просто прекрасно. Звикли майже миттєво і не уявляємо собі чистку зубів без цього щастя. Я чув що в Україні ціна на нього ненабагато вища, правда може то за одну штуку, а не комплект. Ну та все одно воно того варте.

Ну а для тих у кого дірки між зубами, зуби не в одну лінію чи брекети ця річ взагалі обов’язково повинна бути присутньою у ванній кімнаті.

 

Треба сказати що максимальний напір ми жодного разу не вмикали (а у переносного він навіть і не регулюється). Почали десь з 40% і було відчутно боляче. Зараз ставимо десь на 60% і підвищувати не збираємося.

 

А ще цією штукою при необхідності можна щось відмити-відчистити :)

 

Ну і рекламний ролік вам на додачу:

Блоґи помирають

І це не питання, а твердження. Навіть констатація.

Я особисто почав більш-менш активно користуватися блоґами (а це переважно ЖЖ в рунеті) десь у 2006 році. Тоді ж в тому ж ЖЖ було людей не проштовхнутися, практично кожен із знайомих з доступом до інета вів який бложек і взагалі давав про себе знати.

На той час в ЖЖ вже переважна більшість блогерів була з СНД, та і взагалі в штатах тоді вважалося що ЖЖ це для гламурних школярок і подібного контингенту. Ну та треба не забувати що “у нас” відстання “від них” теж у кілька років, хоча і постійно скорочується.

Коли почав набирати тільки популярність facebook (знову ж таки у них), у нас народ тільки почав освоювати вже вмираючий MySpace. Що таке соціальні мережі і для чого воно при наявності блогів мало хто розумів, але ацька самодєлка під назвою “однокласнікі” (копія вже втрачаючого популярність забугорного classmates) не дивлячись на свій вирвиглазний дизайн і наркоманську функціональність зібрав таки тих хто хотів соціалізуватися, але не хотів багато читати, а головне писати у блоґах.

Тоді ж місцева переробка Facebook під назвою “ВКонтактє” була мало кому зрозуміла.

Коли народ розкуштував facebook, а згодом і твітер, блогам прийшов капєц.

У ФБ мені мало що подобається, але ось ті фічі з моєї точки зору які роблять його використання приємнішим ніж написання поста:

  • можливість логінитися на інші сайти – просто супер. Не потрібні десятки екаунтів на кожен магазин, журнал, тощо.
  • Можливість легко запостити лінку з коротким коментом – так, це кнопка “Подобається”. Не треба писати пост “Дивіться яку я цікаву статтю знайшов”.
  • Можливість так само легко поділитися фото, відео, музикою, плейлістами – натис кнопку просто на сторінці ресурнсу і не треба писати літери руками, розбиратися з вставлянням лінків. Та і взагалі на сторінку ФБ заходити не треба.
  • Написання коротких постів (те що багато людей робили в блоґах) надзичайно спрощене. Ну тут власне чому твітер і є таким популярним. Довгі тексти насправді мало хто часто пише.
  • Суперлегка інтеграція з мобільними фоточками. На телефоні сфоткав, натис кнопку “Запостити у ФБ” і все. Більше того, наприклад ВінФон можна настроїти одразу публікувати зроблені фотки на SkyDrive, а той сам запостить на ФБ фоточку. Ще на одне натискання кнопки менше.
  • Як і казав у попередньому пункті інтеграція з галереями, файлосховищами і таким іншим.
  • Там є практично усі.

Ось що не подобається в ФБ особисто мені:

  • Нема RSS. Ну ясно що і не буде, рекламу ж треба показувати. Але читати оновлення у своїй смузі не завжди виходить і не завжди читаєш до кінця.
  • Нема ієрархічних коментів.
  • І взагалі він дебільно організований. Хоча вони щось потрошку фіксають.

Ну от… А тепер про блоґи знову.

Власне у мене у френдсмузі 99% постів від тисячників та бугагашних спільнот. І схоже що в рунеті, як і в іншому інеті більш-менш регулярно оновлюються блоґи професійних блоґерів, спеціалізовані та блоґи які ведуть більше однієї людини.

Ото і я, крім більш-менш регулярний рецензій (http://deafguitarist.wordpress.com/) писати буду не часто. Але якщо буду то це буде щось для чого ФБ не підходить.

Ось мій (не повний) список того що я читаю в ЖЖ та по RSS:

А що ви читаєте, на що підписані?

Philip K. Dick. The Divine Invasion / Філіп Дік. Всевишнє вторгнення (1981)

 

Одна з останніх книг генія.

Книгу написано у період після лікування автора. Той період коли він сам з подивом дізнався що його твори входять до списку найкращих літературних пам’яток сучасності.

Це остання видана при житті Діка книга (помер він у 1982). Піздній період творчості характерізується легшою (майже відсутньою) "психодилічністю", переплетеннями сюжетних ліний і навіть якоюсь інтригою в сюжеті.

З іншого боку питання які в ній піднімаються в чомусь важчі бо ще більше відірвані від реальності і є ледь не теологічними.

Цей "післялікувальний" період не є таким магічно привабливим, і твори з того часу не стали надто відомими.

PowerBar

Свого часу цей бренд можна було побачити спонсором багатьох великих змагань і спортивних заходів як марафони, Iron Man та подібних. Але з часом його почали витісняти нові більш агресивні бренди. Проте ім’я PowerBar досі відоме усім хто цікавиться в першу чергу видами спорту “на витривалість” і продукція є доволі поширеною і популярною.

PowerBar Ironman PERFORM sports drink mix

Ціна: $15 (більше 50 пляшок)

Призначення: Як видно з назви це напій для споживання в процесі тренувань і змагань.

Глюкоза і фруктоза (у співвідношенні 2:1) теоретично більш ефективно, тобто через 2 канали, переносять “паливо” для м’язів. І взагалі суть подібних напоїв в тому що вони не лише дають організмі енергію, але і засвоюються легше ніж вода.

Загальні враження: У порівнянні з деякими іншими марками (наприклад. тим же Gatorade’мо) смак у напоя доволі водянистий, ненасичений якийсь. Але буквально через кілька сесій звикаєш до нього і він починає сприйматися як “вода для тренувань”.

Ціна просто прекрасна. Однієї банки вистачає на неймовірно довгий час.

Недоліки: не виявлено. Хіба що ненасичений смак можна до таких віднести.

PowerBar Energy Blasts

Ціна: $25 за 12 пакетиків

Призначення: Енергетичні цукерки (200 калорій кожен пакет) для перед-стартового підкріплення. Також можна вживати в процесі тренувань чи змагань.

Загальні враження: Доволі приємні на смак пухкенькі двослойні шматочки (абсолютно не сході на те що намальовано на обгортці). Верхній шар – кисленьке желе, нижній – непрозорі, жирнуватий і без смаку.

Їх легко і їсти і смоктати, ніякого неприємного післявкусся, один пакет проковтнути можна без проблем. Можна запивати як водою так і абсолютно будь-яким спортивним напоєм.

Недоліки: Головна причина низької оцінки це погана упаковка. Вона красива, але незручна – нормально запечатати її не вийде, так само як і рівно розірвати її. Крім того цукерки після 2-3 днів у відкритому пакеті злипаються у один комок який виглядає не надто привабливо. Clif Shot Bloks хоч і не ідеально запакований, але незрівнянно краще в цьому плані.

Я взагалі не розумію як ними можна користуватися на змаганнях, мабуть треба кудись переупаковувати, або зупинятися.

На сайті виробника: http://www.powerbar.com/Products/gel-blasts-energy-chews-strawberry-banana

PowerBar Performance Energy Bar

Ціна: $1.60 за батончик

Призначення: Енергетичний батончик який можна їсти перед, після та навіть під час тренувань та змагань щоб закинути “пального” в організм. Містить значну порцію натрію що має допомагати на довгих дистанціях, а також помітну долю протеіну та вуглеводів (те саме пальне).

На вибір існує велика кількість смаків, я особисто рекомендую спробувати “печиво з горіховим маслом”.

Загальні враження: Надзвичайно поживний батончик якого вистачить щоб перебити голод на 2-3 години. Якщо пробуєте вперше то враховуйте що його не там легко відкусити і важкувато жувати – по консістенції нагаює велетенську розплющену цукерку “Тузик” (застигла карамель для тих хто не застав цих міфічних цукерок).

Власне найзручніше його їсти на велосипеді або у транзитній зоні. Також можна з’їсти перед тренуванням якщо не вдалося нормально поїсти за 3-4 години до того. Для першого разу може вистачити і половинки батончику.

Також можна для змагань зарані порізати його на шматочки щоб не морочитися з відкусюванням (особливо якщо у вас щелепи не такі міцні як у бульдога).

Недоліки: Ну от власне те що важко відкусювати (я без допомоги рук цього зробити не можу) і жувати може стати проблемою. Також певною мірою упаковка не найкраща – її просто треба розірвати. І хоча обгортка липне до залишків батончику (тож його можна знову “запакувати” після відкушування) це вже будуть якість неестетичні шматки, а не не упаковка.

На сайті виробника: http://shop.powerbar.com/PowerBar-Bars/c/PowerBar@Bars

Дієтичні дані: http://nutritiondata.self.com/facts/snacks/9965/2

5 Electrolytes Tabs

Розчинні пігулки які містять електроліти, тобто допомагають засвоювати рідину та зменшувати ефект зневоднення під час тренувань та змагань. Цей продукт дуже схожий на подібні ж пігулки від Science in Sport та GU (які мені подобаються найбільше). З усіх трьох цей продукт має найслабший смак, ледь трошки солодкий і ледь помітно кислий. В цілому дуже легко пити, нема післясмаку і в цілому здається його можна пити цілий день.

Ціна в $6 за 10 таблеток робить саме цей продукт найбільш привабливим серед усіх трьох.

Також є версії з кофеїном.

На сайті виробника – PowerBar 5 Electrolytes – Hier bestellen | Offizieller PowerBar Shop.

PowerGel Original

Рідкий гель (такий що його легше ковтати, але не такий рідкий як напій) який можна за консистенцією порівняти з Accel Gel від Pacific Health, більш рідкий за PF Flow від Precision Fuel. Гель має трошки дивний присмак, навіть не можу пояснити який – трошки наче гіркий, але ледь помітний. Цей присмак присутній у всіх варіантах (пробував горіховий, яблуко, полуничний).

Смак зникає доволі швидко, з тих кілька разів, що я користувався гелем мій шлунок на нього реагує добре.

Одна порція містить 100 калорій (має доданий цукор) та 210 міліграмів солі, тож добре підходить щоб його кожні 45-60 хвилин вживати протягом тривалих активностей.

І при ціні в трошки більше ніж $2 за порцію від є доволі конкурентним, не дешевим, але і не серед найдорожчих. В цілому мені сподобався і я з задоволенням буду його використовувати при нагоді.

На сайті виробника – Powergel Original | Espresso | 4 Gels (4 x 41g) | 22030600.4.

Stephen King. Cell / Стівен Кінг. Мобілка (2006)

Не шедевр але цікаво. Якщо чесно то і найталановитішому письменнику важко буде (якщо взагалі можливо) написати наскільки-небудь літературно цінну кнугу в якій з першої з сторінки почінається кривава бійня і не скінчується на протязі сторінок 50.

Це свого виду літературний рімейк “Ночі живих мерців” чи ще якогось подібного кіношедевру (я точно назву не пам’ятаю). Але з часом випливає і майже пригодницький сюжет. І щось таки літературне проявлюється Smile

Хом’ячий плач за EX.UA

Що таке за ехюуа я і знати не знав. Ну може клікав коли по яким лінкам і бачив “не доступно у вашій країні”. Та і взагалі файлопомийками практично не користуюся.

А тут прямо катастрофа і апокаліпсиси – ех.уа закрили! І воні аж на весь інтернет. Куди не зайдеш стогін і плач стоїть. Бойові хом’яки породи “анонімус” насмерть б’ються з серверами урядових установ і хоробро сідають в кресла перед моніторами. Прямо хвиля народного гніву.

Те що на діяльність тих установ не працюючий сайт не вплине клавіатурним воїнам все одно. Те що 99.9% людей що працюють у тих структурах навіть адресу сайту своєї контори в інеті не знають теж нікого не цікавить.

І от же ж дивно як в Україні – коли сідають людям на голову, вбивають їх і грабують – всим фіолетово. Те що кругом розруха і сміття по коліно – не цікаво. Те що хамство і безкультур’я – не важливо. Те що розпродали всю країну і вкрали майбутнє у їхніх дітей – можна і потерпіти.

Але тільки спробуй у постсовка відібрати можливість легко і безкарно красти – отоді і піднімуться всі як один і в нападі скаженства рознесуть усе до чого дотягнуться. Дебіли, чесне слово.

Особливо подобаються лозунги про “мистецтво повинно бути безкоштовно”. Можна подумати що людина не може отримати доступу до музики Гершвіна чи фільмів Феліні. Але ж ні! Під мистецтвом ті любителі лозунгів чомусь мають на увазі речі які спеціально створювалися як комерційний продук, а не мистецтво.

“Авторські права треба відмінити” пропонує інший альтернативно обдарований. І у короткій бесіді з’ясовується що він навіть не розрізнює авторські та майнові права.

“Корпорації і так багаті” стогнуть ніщєброди. І чомусь дуже дратуються коли їм вказуєш на те що там де виробники не мають права захистити свій продукт не надто ті продукти виробляють. Чогось усі качають музику та фільмі зроблені у копірастичних США на гроші зажравшихся корпорацій, і не надто видно вільнодоступного і безкоштовного контенту з України чи ще якоїсь Уганди.

“Доступ до інформації повинен бути необмеженим і безкоштовним”, але ж ти, друже який не створив жодного байту загальнодоступної інформації, чомусь не новини та статті з енциклопедій маєш на увазі, а розваги у вигляді ігр, фільмів, книг та музики.

“От якби мені скільки грошей видавали як у цих ваших америках” виправдовуються ті хто ніяк не може примиритися що їм платять рівно стільки скільки їх робота коштує.

Власне завершити я хотів би тим що я особисто не підтримую всі ці тяганини по судах і копірайти. Їх очевидно треба міняти, система застаріла і гальмує розвиток. Але і відміняти усе просто так не можна… Ну та це на щастя не нам вирішувати. І особисто я не проти викачати щось нечесно і безкоштовно, особливо коли це легше ніж легально отримати те ж смае. От тільки фігня така що там де інтелектуальну власніть поважають там і доступ до легального контексту легкий і дешевий. І з гарантованою якістю і пдітримкою якщо знадобиться. Всі оті сценарії з торентами та файлопомийками це таке все з позаминулогог сторіччя, чесне слово! От тільке все те зручне і дешеве чомусь (знову) доступне лише там де ідея платити за те що можна вкрасти не виглядає дико Sad smile