…так само як усі інші
Вимовляється як “хенкі пенкі”. Означає ще приблизно “обжимання”, але диапазон ширший – від поцілунків у темряві кінотетру чи на задньому сидінні таксі, до безпосередньо сексу. Детальніше тут – http://www.urbandictionary.com/define.php?term=hanky+panky
Пісня на тему (непогана сама по собі):
[youtube=http://www.youtube.com/watch?v=86eJUYk-l_4]
…ну будь-лааааска
Це 2007 рік єслі шо.
Якось спочатку я був абсолютно байдужий до котів. Ну тобто взагалі. Є вони там чи нема, ніколи вони в мене ні інтересу не викликали, ні бажання завести собі. А собак я боюся. Від великих взагалі в оціпеніння впадаю, від маленьких просто нервуюся. Прямо з дитинства.
А Олена тим не менше кілька років мене пиля про “ну давай заведемо кицю, ну давай, ну давааааай”… І от якось вона лежала в лікарні і в палаті познайомилася з дівчиною яка роздавала свіженароджених кошенят. І пообіцяла їй що ми одного заберемо.
Ну я звісно поопирався, але чи то в мене настрій такий був, чи зірки так склалися, але я махнув рукою і сказав що давай візьмемо. І от після роботи, чорним зимовим холодним вечором ми зайшли забрати своє кошеня. Нам винесли таке маленьке, свіженароджене, трошки аж фіолетового кольору. Відсипали ми жменю дрібних грошей хазяйці і пішли собі. Це було за якийсь тиждень до нового 2000 року.
Йшли і думали як кицьку назвати. В принципі до того ми майже погодилися назвати її Леся, але побачили що вона ніяка не Леся зовсім. А Олена запхали її під пальто такого точно (ну просто один в один) сірого кольору що і кицька. І от сидить воно там, мале, дохле, носа висунути боїться, і починає сердитися і гарчати. Ми аж розсміялися. Я і кажу – “вона, Лєна, прямо як ти коли сердишся, просто якась друга Лєнка”. От так ми і зрозуміли що кицьку звати Лєнка.
Спочатку ми навіть не вимикали світло коли йшли з дому, думали що їй страшно в темряві самій 
Перші пару тижнів Лєнка ходила лише під стіночкою, вона взагалі народилася останньою і була найменша і найслабша з поміж своїх братів і сестер. Але характер… Ага, до туалету вона була привчена вже одразу, бігала шукала куди сходити в перший день, мабуть мамка навчила.
Як положено гралися з нею у м’ячика, тягали мотузку з бантиком на кінці, борюкалися… Власне на другий день я цілком нормально сприйняв що це член нашої родини і вже ніколи не переймався з цього питання більше.
Власне чому я більше симпатизую котам так це через їх чесніть. Собаки схожі на людей – розуміють хто в родині головний, яка ієрархія і позиціонують себе у відповідне місце в ній. Собаки знають кого любити, кого терпіти, а хто не важливий. Такі собі високосоціалізовані люди. Коти ж, на відміну, плювати хотіли на всіх хто їх особисто не влаштовує. Тобто вони ще якось терплять людей бо ті їх годують, але щоб заслужити хоч якусь симпатію треба постаратися. Тому і вважаю їх чеснішими і правильнішими створіннями. Але не будемо в срач перетворювати, нікому нічого доводити не збираюся, це просто моя думка і те що я відчуваю.
Ну от, а далі вредний характер почав проявлятися так що ой-йой. Наприклад коли ми продавали квартиру і покупці від банку (три здоровенні мужики) ходили і кругом зазирали Лєнка налетіла на одного і так нашугала що вони просилися щоб ми її забрали.
А потім, коли ми в тому ж під’їзді переїхали на інший поверх то вона спочатку все тікала на перший і сиділа там під замурованими дверима, тіпа додому прийшла.
В принципі кожен хазяїн кішки чи кота розкаже про те як його тваринка усіх ганяє і нічого не боїться. А я не буду. Я в тому сенсі що наша непоступлива ані на стілєчки, аж ніяк.
Потім коли в неї настала пора плакати за котиками ми так натерпілися, такі історії були. Приносили ми і котів додому. Був навіть один такий що розшмонав у клапті китайську торбу поки я ніс його додому. Ніфіга… Ті що полодші сиділи під столом, а ті що побільші і з досвідом по свійські так підходили, притискали лапою голову до землі і починали пристроюватися ззаду. І тут починалася бійка. Вони носилися по хаті, били горщики з квітами, орали як несамовиті і шипіли одне на одного всю ніч.
Возили ми її і в село до сільських котів з манєрами попроще. І знову нічого. Навіть гуртом так і не подужали. Коротше досі вона у нас цнотлива Якщо хто хоче сказати “та от треба було бла-бла, гарантія 100%” то я готовий поспорити що це ми теж пробували і нічого не вийшло. Так, ми багато через що пройшли.
З іншого боку як її не чіпати то і вона ніколи сама агресію не проявляє, від шуму та запахів краще піде до себе у кімнату. Коли до нас приходили друзі то Лєнка займала місце за столом на вільному стільці чи у колі на підлозі і водила головою туди-сюди дивлячись на того хто говорить. В смислі не збоку сиділа, а от прямо так і положено в компанії займала своє місце.
От брата мого, Романа, Лєнка щось не надто любила, шипить і лапою замахується. При тому може залізти на коліна до нього і заснути там. А от знімати її, чи навіть торкатися він права не має – одразу отримає по руці і буде вкушений.
Ми гуляли з нею по вулиці, але ходити вона не надто любила, в основному сиділа у мене на плечі і все навколо оглядала. А сама на вулицю ніколи не просилася. Вистачає для усього балкона – погуляти на перилах і заснути на самому їх краєчку так що вітер її хитає а всі аж за серце хапаються як бачать це.
Потім я поїхав у Дніпро працювати і якось забрав Лєнку з собою. Олена мала приїхати через пару днів. Так поки вона не приїхала Лєнка просиділа всі 2 дні під диваном і виходила лише поїсти і в туалет. Як тільки дружина зайшла в квартира так одразу і кішка з’явилася на світ і наче нічого і не було.
В Дніпрі вона якось у нас випала з вікна і зламала лапу. Вірніше ми спочатку не знали що зламала. Бачимо – шкутильгає. Поніс я до одного ветеринара. Той щось там позаглядав і каже що типо вона нас дурить, розтирайте що напухло спіртом і все пройде. А вона оре як лапи торкаєшся і взагалі перестала ступати на неї. Через кілька днів повіз я її у нормальну ветлікарню. Там зробили рентген і сказали що перелом. Ну отже давай робити операцію. Вкололи її якимось присипляючим. А видовище це ще те, скажу вам, кішка під наркотою… Побрили лапу, порізали там, спицю вставили, забинтували. Виносять, кажуть за пару тижнів привіз спицю виймати (вона прямо назовні стирчить у неї між пальців). А кішка спить. І спить так з неповністю закритими очима. Очи почали сохнути і навіть видно було що поверхня вже пішла хвилями, бррр.
А далі була веселуха міняти пов’язки і мазати мазями. Якщо ви не пробували чимось помазати чи забинтувати кішку то скажу просто – це лише практично нереально. Все намазане одразу злизується, все намотане зривається зубами. Ну та нічого, виходили, тільки і досі один пальчик на передній лівій лапі не працює.
А потім ми поїхали у Київ. Олена везла Лєнку потягом. Я боявся що в новій квартирі вона буде призвичаюватися, але з першої ж секунди все було нормально.
Продовження:
Так, люди помирають, трапляється і таке. Але не лише від виснаження. Доволі небезпечним є плавання. Ось з останніх – http://www.npr.org/blogs/thetwo-way/2011/08/09/139242499/in-wake-of-two-triathletes-deaths-nyc-event-may-see-changes.
Пишуть що у двох людей сатвся серцевий напад і їх не врятували.
Уявіть собі – 2000 новачків що починають одночасно пливсти у холодній воді і мають пропливсти 1,5 кілометри. Комбінація холодної води і високого рівня адреналіну призводить до аритмії. Також всі ці люди штовхаються, налітають одне на одного, луплялть руками по спинах і головах, ногами по руках і обличчю… І навіть у тих хто добре плаває бувають напади паніки – нічого не видно, дихалка чомусь зупинилася, з усих боків б’ють руками і ногами.
Всі ті рази коли я плавав бачив що іноді люди зупиняються і підпливають потриматися за кайаки що курсують вздовж маршруту. Чомусь думав що це вони втомлюються і відпочивають. Виявляється це в них напади паніки і вони просто намагаються почати дихати і заспокоїти серце. Олена теж мені раз казала що в неї була жахлива паніка коли вона пливла у непрозорій воді. Там не те що зупинитися чи підпливсти до човна потриматися, там взагалі нічого не бачиш і не розумієш, мозок повністю вимкнений.
Ну а коли їх пливе багато і хтось пішов на дно то дуже важко це помітити з берега чи рятувального човна. Мабуть тільки треба водолазів запускати щоб постійно курсували маршрутом.
UPD: Ось як це виглядає на старті:
[youtube=http://www.youtube.com/watch?v=U_6tOzt-nfM]
Ось ця книга – http://www.ozon.ru/context/detail/id/5642213/
Чому я про неї пишу? Та просто автор працює зі мною на одному поверсі, в сусідній команді. От роздавав російський переклад своєї книги. З автографом (:
Ну ото таке.
Книгу ще не читав, що до чого не знаю.
Програма на серпень 2012 року. Пересувна лабораторія що збирає проби і проводить аналізи. Доволі детальна анімація:
[youtube=http://www.youtube.com/watch?v=BudlaGh1A0o&feature=player_embedded]
Колись була у мене така в Києві.
Причому купив я її досить незаплановано тоді – просто сидів читав форуми металістів і побачив оголошення. Подумав що чом би й ні? Бо того якось страждав без неї (свій акустичний Fender залишив у Дніпрі коли переїздив у Києв). Це була J&D Brothers 951F/P темно-синього кольору (Тайвань) – http://www.jandd-guitars.com/jd-951fp.htm. Заплатив я тоді за неї 800 грн. що дорівнювало на той час $170+. Так, всі ці деталі я “пам’ятаю” зі свого попереднього поста” 
І до неї мені мені попередній власник дав чохол, ремінь та комплект нових струн.
Спочатку я на ній лабав відключеній. Потім почав включати через ноутбук, знайшов якийсь програмний дісторшн. А потім взагалі примочку купив (дісторшен) і комбік.
Що там був за комбік (здається Маршал якийсь маленький) і яка примочка я вже не пам’ятаю, алк дізнатися можна бо воно усе разом перепродалося 2х5х’у перед моїм від’їздом з України. Підозрюю так воно в нього і стоїть там, пилюку збирає
Про саму гітару можна сказати що такі гроші це ще й непоганий інструмент, навіть трохи більше ніж може знадобитися абсолютному початківцю.
Особливо весело було міняти на ній струни бо там стоїть Floyd Rose – така “машинка” що неї можна підтягувати/опускати струни. Тому настроїти її як звичайну гітару не вдасться – кожна додана/підтягнута струна міняє натяжку усих інших і весь стрій пливе. З незвички можна години 4 пропаритися. І потім ще доведеться піднастроювати кілька разів Більше того, оскільки стрій “плаває” то струни фіксуються спеціальними болтами біля головки гріфу і поті тонко підстроюються винтами на самій машинці. Ну та веселуха ще та.
А грав я доволі несистематично, хоча і намагався якогось розпорядку дотримуватися. Гамми спочатку, розминку/розтяжку. Потім вже ті речі які трошки підучив – фрагменти соло та рифів. Потім розібрати по нотах/табулатурах щось нове. Потім спробувати підібрати щось на слух. Тут головне регулярність занять.
А, ще в мене з собою був метроном/тюнер Korg, типу такого – http://korg.com/GA30. Під нього вчився рівно тримати ритм і з ним же настроював гітару. Теж мабуть цей мега-девай осів у Деніела.
А потім взагалі почав пробувати грати чисто гітарну партію під доріжки інших інструментів з комп’ютера.
По приїзду в штати спочатку все думав що треба ж купити інструмент і прибамбасів до нього. Тим більше що і вибір тут побільше, і ціни краще. Але якось з’явилися інші хобі і я сів, прикинув, і зрозумів що часу в мене на гітару не буде. А це як-ніяк а хоча б пару годин в день. Ну ото так спогадами і живу…
Зрозумів що сам по собі не навчишся нормально їздити знайшов собі групу з якою і катаюся. Це переважно чоловіки років під 50, але є і жінки, є і молодші, є і старші. Катаються вони 2 рази на тиждень. Роблять десь по 50-60 кілометрів з середньою швидкістю в районі 30 кмг. Але в таких поїздках важлива не стільки дистанція скільки “набрана висота”, тобто скільки в гору їхати. Ну вони в середньому десь 400-500 метрів набирають.
Я катаюся з ними раз на 2 тижні бо то змагання, а то і побігати нормально хочеться. І хоча для них це не тренування а просто покатушки убмваюся я страшенно просто. Друга половина дистанції це мрак – ноги відмавляються крутити, по прямій наче вже викладаєшся з усих сил, а все одно відстаєш…
Зате трошки навчився їздити в натовпі. Другий плюс – жопа не болить вже (: Принаймні на такій дистанції.
Як і в будь якої групи у “моїх” велосипедистів є фетіші. Це в першу чергу Італія. Головна мрія – італійський велосипед. Ніякі новомодні рами, аеробари чи інші триатлонські штуки тут не визнають. Якщо не весь велосипед то хоча б колеса, сідло чи форма мають бути італійські. Інакше це нещаслиіий велосипедист що замість отримувати задоволення постійно строждає з того що “як би зробити апгрейд”.
Ну і ще вони їдять по дорозі – спеціальні батончики, банани, … Жерти на велосипеді зочеться просто нереально. Я перший раз поїхав без нічого, так по дорозі додому був готовий шину почати жувати.
Як я прочитав в одній статті “ти ще не розпробував триатлон якщо не мочився верхи на велосипеді чи під час бігу”. У нас правда такого не роблять, але якщо їхати хоча б вдвічі довшу дистанцію то підозрюю що доведеться таки (:
До речі цікаве питання а як вони це роблять? Чоловікам простіше (дивись фото), а от жінкам доводиться просто у штани це робити. У марафонців, до речі, ті ж проблеми.
Хоча це все вже для професіоналів.
Дикі люди що тільки но приїхали до столиці. Вірніше я вже там прожив пару тижнів сам, а потім до мене переїхали і обидві Лєнки.
Ми спочатку як справжні “понаїхали тут” ходили з відкритим ротом по Майдану, Хрещатику, узвозу, в метро захоплено каталися, …
На Майдані ще пам’ятаю ялинка новорічна стояла, а ми на неї вранці 1го січня поїхали дивитися. Людей майже нікого не було, так класно.
