Octavia E. Butler. Xenogenesis / Октавія Батлер. Ксеногенезіс (1987-1989)

 

Октавія Батлер є найвідомішою чорношкірою письменницею у науковій фантастиці. І це би не мало особливого значення саме по собі, але в даній серії забути про це не можливо бо в ній дуже багато уваги приділено саме расовим питанням та те як людина може відчувати себе ізольовано навіть представників свого виду і раси.

Уся серія на Good Reads – https://www.goodreads.com/series/41747-xenogenesis.

 

Dawn / Світанок (1987)

 

Після ядерної війни у зруйнованому світі лишилася невелика кількість людей які поступово вимирають… І тут їх “підбирає” корабель іншопланетної цивілізації.

Головна героїня проходить довгий процес навчання і намагається адаптуватися до правил життя цивілізації в якій опинилася. А цивілізація ця організовано дуже незвично і навіть викликає підсвідомий супротив – усе в ній реалізовано та організовано відповідно безжальній логіці та розуму.

Героїню готують очолити групу пробуджених людей які почнуть заново заселяти Землю на якій вже минуло кілька сот років. Додатково діти яких вони народять матимуть генні мутації, їх діти ще більші і так далі доки через кілька поколінь нащадки людей повністю не стануть сумішшю з іншопланетян та людей що остаточно зникнуть на той час…

Займаючись адаптацією землян героїня бачить що вона стала їм чужою і її сприймають як зрадника виду. І в той же час вона не може остаточно прийняти життя іншопланетної раси.

В книзі дуже багато розмірковувань і діалогів, і усі вони важливі для сюжету та створення атмосфери. Скажу що книга дуже глибока і варта уважного читання.

Оцінка на Good Reads – 4.09/5 (https://www.goodreads.com/book/show/60929.Dawn), моя оцінка – 9/10.

 

Adulthood Rites / Ритуали дорослішання (1988)

Ще не читав.

Оцінка на Good Reads – 4.16/5 (https://www.goodreads.com/book/show/116249.Adulthood_Rites).

 

Imago / Доросла стадія (1989)

Ще не читав.

Оцінка на Good Reads – 4.19/5 (https://www.goodreads.com/book/show/60934.Imago).

NiteRider Lumina Headlight

 

Призначення та характеристики

Перше що треба сказати це те що у мене є три моделі цього велосипедного ліхтарика – на 350, 650 та 750 люмен. Зовні вони майже ідентичні і розрізнити їх можна хіба що по напису на боці. Тому далі буде йтися про узагальнену модель.

Отже характеристики:

  • Ціна: в залежності від моделі ціна складатиме від $60 до $120+, але їх часто можна знайти на різних велосайтах у розділі скидок чи розпродажів від $50 до $80.
  • Вага: знову ж таки залежить від моделі, але середня вага знаходиться в районі 170 грамів.
  • Час роботи. Ліхтарики ці підтримують 2-4 градації яскравості і з найяскравішим світлом працюють від 40 до 6 хвилин, а з найтемнішим від 2 до 4 годин. Перемикання і вмикання/вимикання реалізовано єдиною кнопкою яка також є індикатором зарядки і роботи.
  • Кріплення: на руль. Встановлюється дуже легко і сам ліхтарик можна з нього зняти при необхідності щоб скористатися як ручним. Варто зауважити що старіші моделі мали кріплення яке неймовірно просто ставилося та знімалося, проте з часом ліхтарик “зповзав” вниз і починав світити під ноги – треба час від часу поправляти кріплення. Нові з кріплення встановити трохи складніше (там є гумовий ремінець), але вони абсолютно незрушні. Зверніть увагу на кріплення на приведених фото.
  • Зарядка: ліхтарики мають вбудований USB-роз’єм через який і заряджаються. У старіших моделей це mini USB на задньому торці, у нових – micro USB знизу. Роз’єми закрито резовими кришечками. Проте час зарядки стане неприємною несподіванкою – більше 10 годин до повної зарядки. Тобто треба залишати їх заряджатися на всю ніч.
  • На сайті виробника – https://www.niterider.com/road/.

 

Враження від використання

Перше що скажу це те що абсолютно необхідно мати світло на велосипеді не лише коли вечорам стають чорними, але коли навіть тільки сіріє. Щодо ж цих конкретно ліхтариків то мені подобається легкість у встановленні і використанні. Проте для гірського велосипеду я би рекомендував щось значно потужніше і можливо з надійнішим кріпленням щоб світло не збивалося постійно під ноги від тряски.

Як вже згадано вище усе управління здійснюється однією кнопкою. Тривалий “клік” (близько секунди) вмикає та вимикає ліхтарик, а короткі натискання циклічно перемикають режими (яскравість).

Задоволений і якщо треба то на дорожній велосипед ще буду купувати саме такі ліхтарики.

Ліхтарики дають доволі велику яскраву пляму і великого діаметру пляму помітно меншої яскравості. Я ставлю його так щоб найяскравіша пляма покривала зону від 1.5 до 5 метрів перед переднім колесом і тоді у зоні меншої яскравості опиняється до 12-15 метрів попереду – на дорозі звісно видно далеко не все, але ями помітити чи інші перешкоди абсолютно не буде проблемою. І також здалеку помітно пішоходів та велосипедистів що наближаються (якщо у них звісно нема своїх ліхтариків).

Щодо недоліків то найбільш суттєвим на мою думку є тривалий час зарядки – не вдасться просто швиденько підзарядити. До того ж ліхтарик не може одночасно світити і заряджатися і рятуватися акумулятором не вийде. І це плата за використання USB – воно звісно дуже зручно і просто підключитися до телефонної зарядки, але мінус саме час необхідний на неї.

Другий, менш помітний недолік це кріплення – за простоту встановлення доводиться платити тим що час від часу доведеться поправляти ліхтарик щоб світив куди треба.

Моя оцінка – 9/10.

Як я вчив і здавав електросхемотехніку

У ВНЗ де я вчився я був у першому наборі студентів (інститут організували у 1992-му році на базі Центру підвищення кваліфікації). А отже нам читали дисципліни які думали що “непогано було б почитати”, та, крім того, інститут був вільний від ярма “наукових традицій закладу”. Тому читали не лише аби-що (іноді навіть дуже цікаве), але і часто доволі випадкові, щоб не сказати гірше люди.

 

От комусь прийшла думка що непогано було б нашій групі почитати щось пов’язане з електронікою. Знайшли в одному проектному закладі дядьку з патентами, винаходами і грамотами і понеслась.

 

Ну, по-перше, нереально доставляла сама його манера викладання. Він, наприклад, розказував нам як виготовляють напів-провідникові елементи. Виглядало це приблизно так:

– От,- каже – так роблять транзистор. Беремо напівпровідник… – старанно замальовує крейдою усю дошку,

– Далі витравлюємо кислотою в ній віконце, – старанно витирає майже половину дошки.

– Далі наносимо шар ізолювального матеріалу… – знову зафарбовує щойно витерту частину, але тепер штрихами в інший бік.

– Тепер додаємо інший шар напів-провідника…

 

Ну я думаю ви зрозуміли головний принцип, все це малювання займало доволі багато часу і я так і не зрозумів чому просто умовно не намалювати одразу (а не масштабом з усю дошку) те що треба. Отак ми по пів пари витравлювали віконця і покривали їх знову черговим шаром матеріалу переводячи крейду.

 

Крім того у викладача було унікальне уявлення про те як треба вчити студентів. Здалося йому що треба нам знати Autocad (це спеціальне програмне забезпечення для креслень) якось. Схема навчання виглядала так:

– Студент такий-то, виходьте до дошки. Малюйте куб.

– Але я не знаю як, я Autocad ще в очі не бачив.

– Що ви мені голову морочите?! Малюйте куб я сказав!

Після кількох цікавих і веселих для нас (кого не викликали) хвилин суперечок студент здавався і писав на дошці щось типу “намалювати куб!!!’”. На що отримував:

– Сідайте, два!

 

А, ще навіть до того. Перший раз запускаємо той Autocad (нагадаю що це були часи MS DOS  і Windows ще не було навіть на обрії). Отже запускаємо і викладач радісно питає:

– Що, у всіх комп’ютери зависли? Правильно, так і має бути. А тепер зробіть так щоб воно запускалося і не зависало!

Після майже повністю витраченої на суперечки пари з приводу того чому ми маємо вгадувати взагалі з’ясувалося що Autocad висне якщо його запускати з Volcov Commander, який той же викладач примусив нас використовувати замість Norton Commander бо “поставлю два!”.

 

Ще якось в черговий раз виникла у нього геніальна ідея – а давайте ви напишете мені навчальні програми, а я вам за це п’ятірки автоматами поставлю. Ті кому подобалося програмувати радісно погодилися, але реальність виявилася жорстокою. Технічні завдання виглядали приблизно так: написати програму яка демонструє поведінку електронів в напів-провідниках. Елекрони повинні сидіти на конях і розмахуючи шаблями скакати по своїх траєкторіях. Ну от в такому ключі. Але сама мацибулєчка була в тому що все це треба було писати на Clipper (це мова для розробки програм і роботи з БД, щось середнє між командними файлами і SQL, графіки там в принципі не було).

 

І так з усім… А зараз смішно згадувати.

 

І особливо весело було здавати іспит. В білетах були питання різних схем підсилювачів і такого іншого цікавого. Причому розписав він усіх чи то через 10, чи через 15 хвилин по алфавіту. Тобто ті хто був в кінці списку мали приходити на іспит ледь не в кінці дня. Мій товариш Влад (про якого я вже писав якось) забив на це діло і прийшов вранці. Ну і ясно що почали вони сперечатися через це і навіть орати одне на одного. Якось так у них вийшло що викладач пригрозив Владу що поставить тому тройбан, на що Влад почав вимагати поставити йому двійку:

– Я вам три ставлю!

– Став два!

–Ні, поставлю три!

– Я сказав став два!

Потім вони почали боротися за залікову книжку видираючи її одне в одного з рук і викладач таки примудрився якось вписати туди трояк…

В цей час в аудиторію заходить декан перевірити як воно все відбувається, аж тут Влад вириває свою залікову книжку, бачить в ній три бали і волає “Ах ти ж сучий хвіст!”. Декан замирає на мить, потім каже – Ну я бачу у вас тут все в порядку. Розвертається і виходить.

 

Сам я здав іспит здається на відмінно. Звісно вивчити на пам’ять всі ті схеми якщо ти не Влад було не реально. Проте у нас в аудиторіях були поруч із дошками ще такі екрани з білої матерії для проекторів. Так от ми білою крейдою понамальовували на них схеми – з місця викладача біле на білому не видно, а з наших місць (з аудиторії) видно нормально бо екран трошки сіріший за крейду :) Отак у нас майже вся група на відмінно і здала.

 

 

А який у вас був найдивакуватіший викладач?

John Boyd. The Pollinators of Eden / Джон Бойд. Обпилювачі Едему (1969)

 

Події книги відбуваються наче паралельно на Землі та на нещодавно відкритій Планеті Квітів. І хоча події відбуваються переважно з однією героїнею до самого кінця книги дві сюжетні лінії тримаються окремо.

На землі ми маємо справу з науковою бюрократією та дослідницькими роботами. З Планети Квітів привезено дивну рослину схожу на тюльпан яку героїня і досліджує відкриваючи кожного разу все неймовірніші деталі про іншопланетне створіння. І в той же час на Планеті Квітів жених героїні намагається розгадати таємниці місцевих орхідей які навіть примудрилися винищити усе що їм не прислуговує.

І хоча книгу написану дуже добре майже усе що в ній показано – людство, бюрократію, суспільство в цілому, науку і навіть загадкові квіти, усе це дратує і викликає неприємні почуття. Неприємні до того що хочеться назвати книгу поганою, хоча вона зрозуміло такою не є, і навіть навпаки – дуже сильна і талановита книга раз змогла так мене вразити.

Закінчується все теж далеко не так як хотілося б, і до того ж усе під сам кінець переплутано та викривлено через сприйняття героїні яка під впливом квітів почала прокидатися як жінка і бачити буквально в усьому сексуальний підтекст.

Сильна і дивна книга, дуже не звична і далека від рядової і навіть іншої хорошої фантастики. Книга яка лишає у душі неспокій після прочитання.

Оцінка на Good Reads – 3.12/5 (https://www.goodreads.com/book/show/872531.The_Pollinators_of_Eden) , моя оцінка – 7/10.

JayBird BlueBuds X Sport

 

 

Призначення та характеристики

Перше – я хочу звернути вашу увагу на дуже подібні, але дешевші і в чомусь навіть функціональніші навушники, а саме JAYBIRD JF3 FREEDOM.

Як видно з назви BlueBuds X Sport є безпровідними (Bletooth) спортивними навушниками і призначені для спортивної активності і відповідно стійки до поту та води (хоча плавати в них не можна) і добре тримаються у вухах. Характеристики:

  • Ціна – На момент покупки (початок 2014-го) ціна складала $140 – це була топова модель у виробника. На момент написання посту (осінь 2016-го) багато де можна ці навушники купити за $80. Проте версії не чорного кольору обійдуться вам на $$10-20 дорожче.
  • Вага – 8 унцій (225 грамів).
  • Зарядка – від USB, на стороні навушників є роз’єм UC-E6 під кришечкою на одному з навушників.
  • Час роботи від акумулятора – заявлено 8 годин, але в реальності вийде добре якщо 6. Проте це теж дуже добрий показник.
  • Кнопки управління – відсутні.
  • В комплекті йде практична і симпатична коробочка в яку зручно складати навушники.
  • На сайті виробника – http://www.jaybirdsport.com/x2-bluetooth-headphones/, але це вже оновлена модель.

 

Враження від використання

Тут нічого сказати не можу бо купив їх для Олени, вона наче користується ними регулярно в залі і на пробіжках. Будемо чекати доки напише свої враження…

Єдине що можу зауважити що з цими навушниками буде приємніше на велосипеді їздити ніж з молодшою моделлю – вони не так виступають з вух.

====== Відгук від Олени ======

Мені jayBird дуже подобаються. Стиляшно виглядають. Легенькі. Добре сидять, так добре, що протягом тренування рідко коли поправляю бад – це навіть трохи аж не звично, скоріш перевіряєш чи вони ще там. Хоча є один трік щодо проводу: його краще все ж зафіксувати будь-чим, бо стрибає і тоді бадси висмикуються. До звуку жодних питань, як по мені – просто клас. Ну а перемикати треки… Можна різні плей-листи створити чи, наприклад, на Pandora різні налаштовані радіо.

====== Відгук від Олени ======

Оцінка на Amazon – 3.6/5 (https://www.amazon.com/dp/B00AIRUOI8/), моя оцінка – поки не знаю.

 

Недоліки

Знову ж таки через те що я сам ними не користувався щось суттєве про недоліки сказати не можу. Але от відсутність кнопок управління дуже насторожує – я на своїх JF3 Freedom часто регулюю гучність, або перестрибую пісні що не відповідають поточному настрою. Та і паузу/відтворення іноді натискаю. А тут все управління через приєднаний телефон чи програвач.

Доповнення від 3-го липня, 2017

Після кількох тижнів використання у мене з’явилися кілька не надто позитивних відгуків:

  1. З рідними насадками навушники не сидять в моїх вухах взагалі і вивалюються одразу. Коли поставив насадки Comply (здається T-500 це та модель що підходить до цих навушників) то стало краще. Але через те що звукові канали в цих навушниках ширше залишається менше місця для насадок і тому вони не сидять так добре і не ізолюють зовнішні шуми так як хотілося б.
  2. Крильця на цих навушниках взагалі не зрозуміло для чого – вони нічого не тримають і злітають (та залишаються у вухах) при найменшому рухові).
  3. Навушники як виявилося зручніше одягати догори ногами щоб провід йшов поверх вуха.
  4. Звук на диво (на диво тому що звуковий канал у цієї моделі ширший) не кращий. А за басом так взагалі погано. Чи то вуха у мене такі що я не можу достатньо далеко запхати ці навушники, чи і правда щось не так. До того ж я помітив що у певному положенні голови баси зникають взагалі.
  5. Кнопки управління звуком переривають музику і бікають натомість у вуха щоб дати знати що рівень звуку змінюється. Не розумію для чого таке “покращення” взагалі.

 

В цілому я розчарований – мені так мріялося що ці навушники будуть комфортніші та кращі за якістю звуку у порівнянні з молодшою моделлю, але вийшло навпаки.

З плюсів можна відзначити лише те що заряджати їх треба за допомогою звичайного micro USB шнура який зараз є на кожному столі для заряджання телефонів.

Ian McDonald. Brasyl / Ян МакДолалд. Брозілія (2007)

 

Книга в якій переплітаються події та особи не лише з різних часів, але і з різних (паралельних) всесвітів. І замість нашої реальності сучасні нам герої діють у більш кібер-панковій версії її.

Ідея книги дуже хороша і навіть захоплююча – теплова смерть Всесвіту відбувається просто зараз, а те що ми бачимо навколо є лише однією з безлічі паралельних можливостей відтворених квантовим комп’ютером розміром з весь Всесвіт. Вірніше Всесвіт перероблено на квантовий комп’ютер і ми переживаємо незліченні ітерації з незначними флуктуаціями і будемо ще довго переживати доки комп’ютер не уповільниться до повної зупинки (через ту ж теплову смерть).

В книзі багато історичних екскурсів, наркотичних галюцінації, усілякої бразильської специфіки і взагалі усього дуже багато намішано. Настільки багато що лише під сам кінець книги стає зрозуміло хоч якось що взагалі відбувається. Власне ось ця хаотичність і наваленість усього купою якраз і примусили мене так знизити оцінку – я просто не отримував того задоволення від книги якби оповідь була хоч трохи більш структурованою.

Оцінка наGood Reads – 3.66/5 (https://www.goodreads.com/book/show/278281.Brasyl), моя оцінка – 6/10.

Cervelo R3 105

Минуло вже більше двох років з тих пір як у мене цей чудовий велосипед (про покупку свого часу писав ось тут). І скажу що досі задоволений, жодного разу не розчарувався і продовжую хотіти на ньому кататися.

За два роки вже багато чого відбулося: я і в машини влітав, і у довгих вело-заїздах участь приймав (як RAMROD 2015RAMROD 2013 та MAZAMA). Стараюся хоча б раз на два тижні їздити навколо озера Вашингтон (з Оленою переважно) – це 90+ кілометрів. Також раз на тиждень катаюся на роботу і назад – це 28 км в одну сторону.

На сайті виробника про цей велосипед – https://www.cervelo.com/en/road/r-series/r3.

Також за цей час зробив деякі апргейди. Спочатку сподівався що сам усе зроблю, але коли зрозумів що ні часу ні бажання знайти не вдасться віддав у наший вело-магазин щоб усе зробили. А саме: поміняв групсет Shimano 105 на Shimano Ultegra, а також колеса Shimano RS50 поміняв на HED Belgium. І такий самий апгрейд зробив Олені на її Scott RC1.

Обидва оновлення було відчутно відразу і обидва покращили відчуття від поїздок.

Що стосується Ultegra то вона не лише легша на кілька сот грамів, але і незрівнянно плавніше, навіть лагідніше перимикається. І точніше. До того ж я взяв набір для клаймбінга (тобто для гірок): передні зірочки 52-36, касета 11-28. І треба сказати що по нашому рельєфу такий вибір себе виправдовує – мені вистачає діапазону і на прямих ділянках, і що головне в гору теж є з чого вибирати і можна зберігати дуже плавний каденс на усіх клаймбах.

Питання чи варто робити апргейд до Dura-Ace чи аж до Di2 залишається відкритим. За моїми відчуттями з вела можна ще трішки витиснути, але я би краще вже взяв новий велосипед тоді.

Стосовно ж коліс можу сказати що HED Belgium помітно легше розкручувати, тобто байк чутливіше реагує на докладання зусиль на педалі. Не те що він раптом став швидкісним байком, але усе одно помітна різниця. А якщо ще поставити на ці колеса трубки VITTORIA LATEX ROAD TUBE та шини VITTORIA OPEN CORSA EVO CX TIRE то взагалі прекрасно стає.

І мені здається що якщо намагатися виграти від апгрейду то можна було б і ще кращі колеса поставити, але їх ціна вже буде перевищувати ціну самого велосипеду.

Взагалі математика така що свого часу велосипед було придбано (усі ціни округлено в той чи інший бік для простоти) за $2000. Ultegra та колеса кожні обійшлися в $1000, а продати старі колеса та Shimano 105 вдалося за $600. Таким чином з апгрейдами ціна той конфігурації що у мене зараз виходить приблизно $3400, і якщо додати ще трохи грошей то вже можна дивитися на новіші велосипеди з кращим набором компонентів. І головне що новий вел буде дешевше ніж апгрейд мого до того ж стану.

Ну і саме головне – що ж такого хорошого в цьому велосипеді і чому я такий ним задоволений? Повторюся що специфіка цього велосипеду це тривалі (багатогодинні) поїздки та довгі підйоми. На ньому зручно це робити через геометрію рами – посадка трохи пряміша ніж на швидших велосипедах (буквально на кілька міліметрів верхня трубка рами коротша) і це дозволяє не так напружувати спину і дає простір для зміни позиції.

Рама у R3 м’якіша за R5 завдяки іншому складу карбону, а це означає що дрібні тремтіння від нерівностей асфальту вона “приховує” гасячи частину з них. І як результат – руки, спина та сідниці не так перевтомлюються на довгих дистанціях. Звісно тут є і недолік – велосипед повільніше відкликається на докладення зусиль на педалі, особливо у порівняння з дуже жорсткими рамами які просто стрибають вперед варто лише докласти трохи більше сил. Але я на швидкість дистанції не ганяю, скоріше на довжину :)

Коротше повторюся що байком я задоволений, нарікань не маю і катаю на ньому з задоволенням.

До чого взагалі цей пост? Ну, по-перше, у мене тут в блозі як-ніяк а якісь огляди та враження від різних продуктів. По-друге, велопоїздки це приємна частка мого життя яку хочу збільшити і відповідно про яку хочу більше писати. Ну і третє це те що ми з Оленою щойно купили собі на осінньо-зимово-весінній період циклокросові байки (а саме BMC Crossmachine CXA01 Rival) і через те що вже холодає та починає дощити доволі регулярно пересідаємо на них на місяців 7-8. А може і циклокрос коли спробуємо. Отаке от.

А у вас який дорожний байк? Що подобається, що ні, які обмеження, що хочеться та можна покращити?

Dave Eggers. The Circle / Дейв Еггерс. Коло (2013)

 

Спочатку книга залишила по собі не надто приємне враження. Але минуло дуже недовго часу і я зрозумів що весь негатив походить від того що мені не сподобалося як розвивалися події книги і як все завершилося. Тобто крига таки вразила мене, хоча і дещо не так як я хотів би, викликала сильні почуття, а тому оцінювати її варто доволі високо.

Недалеке майбутнє (насправді який це точно рік жодного разу і не згадано) в якому найпопулярніша в світі корпорація, така собі суміш Google, Facebook та Apple не лише володіє соціальною мережею в якій зареєстровано майже кожного жителя планети, але і продовжує поширювати свій вплив. Камери з яких йде трансляція буквально з усіх точок в світ, моніторинг фізичного стану та інших даних для кожного бажаючого, і ще багато подібного.

І все це у підсумку зводиться до тотальної і навіть фанатичної відкритості і доступності усього для усіх, нема більше нічого приватного. А натомість є кліки, лайки, соціальні статути… А читач спостерігає за цим усім слідуючи історією героїні яка починає працювати в корпорації “Коло” і втягується у все більше і більше проектів.

Дуже, дуже неприємне майбутнє.

Проте у книзі багато технічних неточностей та прорахунків, технічна частина – найслабіша в книзі. І потрібні для такого майбутнього технології ще дуже не близько.

Оцінка на Good Reads – 3.44/5 (https://www.goodreads.com/book/show/18302455-the-circle), моя оцінка – 8/10.

Про спойлери, свіжі фільми та чому “Друзі” краще за “Гру престолів”

Саме слово “спойлер” яке означає розкриття сюжетного повороту фільму чи книги я почув не так щоб і давно. І пов’язане воно з тим що дуже багато людей бояться тих спойлерів і говорять що спойлери псують їм задоволення від фільму. І довго я цього не міг зрозуміти. Ну тобто я не те що не боюся спойлерів, я навіть не розумію для чого взагалі це спеціальне слово потрібне.

 

З моєї точки зору хороший фільм чи книга залишається хорошим не залежно від того чи дивився/читав я його до того чи ні. Тобто хороший фільм (як і книгу) я буду дивитися більше одного разу і навіть не подумаю перейматися з того приводу що я вже знаю що там станеться.

 

А потім я зрозумів що спойлерів бояться ті хто в першу чергу отримує задоволення від нових, блискучих і яскравих фільмів, тобто фільмів зроблених спеціально щоб зібрати касу  спец-ефектами і після того назавжди про них забути. Усе це сміття типу “Трансформерів”, “Супермена” та іншої героїчно-безмозкої маячні.

 

Взагалі від подібних фільмів можна отримувати задоволення лише якщо повністю вимкнути мозок. І я не хочу виставляти себе снобом і стверджувати що такі фільми не повинні існувати чи ті хто їх дивляться мають соромитися цього. Ні, це продукт який знаходить своїх вдячних користувачів, і його популярність та збори скоріше говорять не на мою користь – я не можу отримувати задоволення від подібних фільмів як це робить більшість людей… Хоча тільки що вийшло що я знову себе снобом виставив :)

 

Якщо подумати трохи то вийде що кінематограф, принаймні масовий, є найпримітивнішою формою мистецтва. Для того щоб розуміти і насолоджуватися фільмами бажано відключити мозок і критичне сприйняття по максимуму і емоції, переживання та думки вам буде вкладено в голову. Наближається до такого тотального контролю споживача з інших форм мистецтва хіба що музика – але там усе обмежується вкладення в голову емоцій.

 

Так от, у так званих “блокбастерів” випущених для збору грошей є ще одна погана риса – вони псуються з часом. Саме тому під час виходу в кінотеатри фільмів які було гучно (і з велетенськими витратами) анонсовано народ ледь не штурмує кінозали – якщо не подивитися одразу то такий фільм стає все гірше і гірше з часом. І справді, якщо ви разом з усіма не подивилися якихось “Трансформерів” то зараз це робити сенсу нема ніякого – фільм вже буквально здох. А от щось подібне “Чужому”, “Термінатору” чи “Той що біжить по лезу” не дивлячись на те що вони начебто з тієї ж категорії все ще цікаво і приємно дивитися (що люди і роблять досі).

 

І тому я не лише не боюся спойлерів, але і вітаю їх – хороший фільм від них не втратить нічого, а поганий все одно буде поганим. І друга річ – я стараюся не дивитися фільми одразу після їх випуску, даю їм якийсь час. Просто щоб зрозуміти чи це якесь сміття було (і всі вже про нього забули), чи все ж таки варто перегляду і люди досі згадують про нього.

 

Ну а що ж стосовно “Друзів” та “Гри престолів”? На жаль зараза комерційності (тобто знімають лише те і лише так що швидко принесе багато грошей) вразила не лише великий екран, але навіть і серіали. Усі ці дорогі супер-проекти які так цікаво дивитися одразу після виходу нових епізодів і які ніхто ніколи не буде передивлятися… Є причина тому що “Друзів” і досі дивляться по всій планеті (і вони і досі заробляють хороші гроші), а ту ж “Гру престолів” лише якісь маніяки будуть передивлятися вдруге (я точно не буду). Тобто тут маємо те саме – при всій геніальності авторів, костюмерів, постановників та акторів “Гра престолів” добре якщо буде обговорюватися ще рік-два після останнього сезону, а простенькі наче “Друзі” досі називають найкращим серіалом усіх часів (на другому місці THE WIRE якщо вам цікаво).

 

У мене все, давайте свої цінні думки в коментарях ;)