Рік: 2013

Маріхуана та ультра-довгі дистанції

Це вільний переказ статті про користь маріхуани на ультра-довгих (50 км і більше) трейлових бігових дистанціях від дуже хорошого журналу Trail Runner.

Спочатку від себе. Заборона та боротьба з маріхуаною завжди здавалися мені однією з найбільш ідіотських речей в світі. При тому що бухло вільно продається в магазині заборона маріхуани має приблизно такий же сенс як заборона кухонних ножів при легалізованій продажі автоматів і кулеметів. Не хочу навіть згадувати весь той кримінал що побудовано навколо неї під кришою міліціїполіції (на рівному місці ж!) та відсутність будь-якого контролю якості та захисту прав споживача. І для особливо обдарованих – це не агітація чи виступ за легалізацію, це лише переказ статті з журналу з деякими доповненнями від себе.

До речі в світі на сьогодняшній момент не зареєстровано жодного смертельного випадку в результаті вживання маріхуани. Це при тому що це найпоширеніший наркотик в США. Статистика за майже 50 років не показує що ті хто регулярно її вживають живуть меньше, проте є підозри що сам процес куріння може сприяти раку легенів. Треба зазначити що проводити дослідження з приводу маріхуани завжди дуже важко і в тих же США є потужне лобі яке перешкоджає будь-яким дослідженням з цього приводу взагалі (тобто їм навіть не цікаво яка ціль – маріхуану досліджувати на їх думку не можна взагалі). Тим не менш схоже що при курінні людина ловить у легені набагато більше канцерогенів ніж від того ж тютюну. І взагалі всі ті нечисленні дослідження що є часто протирічать одне одному, чого варті хоча б тести пам’яті (деградує чи ні, відновлюється чи ні) -  у різних груп в прямому сенсі протилежні результати для одних і тих же досліджень.

Далеко не в кожному спорті має сенс використовувати маріхуану, але все ж таки для деяких видів (наприклад дзюдо) маріхуана є забороненою речовиною і за її вживання (по результатам тестів крові) можна зловити дискваліфікацію і заборону виступати певний час. Звісно ж ніхто не вживає її безпосередньо перед змаганнями, але здається ультра-довгий біг може стати таким спортом де її вживають безпосередньо в процесі.

На сьогодні в США маріхуана повністю легалізована в штатах Вашингтон та Колорадо, і ще у 19 штатах можна вживати її в медичних цілях. Вважається що вона ефективніша та безпечніша як знеболююче та заспокійливе після хіміотерапії та проти нудоти, допомогає хворим на СНІД, глаукому, склерози та різні артрити.

Те що спричиняє ефект називається тетрагідроканабінол, або THC, і наскільки я розумію принцип його дії досі багато в чому лишається загадковим (дію на мозок алкоголю, тютюну та важких наркотиків вивчено набагато краще). Найпошириніший спосіб вживання це куріння сушених подріблених рослин (зустрічалися мені унікуми яки і листя і стовбури навіть курили), але більш православні способи це споживати її з їжою, заварювати або вдихати випаровування. Проте вживання маріхуанти іншим ніж куріння способом призводить до втрати бронходіляційного ефекту (про нього далі). Тобто курити її не дуже добре для здоров’я, але якщо їсти, пити чи колоти то ефект набагато слабший.

Так в чому ж сенс її вживати на бігових дистанціях? Річ в тім що довгі дистанції, а особливо трейли (доріжки по лісу, пустелі, горах та снігу) проходять у відносно невисокому темпі, але тривають дуже довго. Після кількох годин від постійно підвищеної температури шлунок починає відмовлятися приймати будь-що. Не лише енергетичні гелі чи батончика, але іноді і воду люди в себе залити не можуть – все одразу викидається назад. А це в свою чергу призводить до того що калорії витрачаються і не відновлюються. І от настає такий момент що воля є, а рухатися вже нема пального. Коротше це одна з найбільших проблем у ультра-ранерів. Так от тут маріхуана допомагає перебороти нудоту (іноді навіть викликати апетит) і продовжувати нормально приймати їжу. Ще раз повторю що мова йде про відносно повільний, але дуже довгий біг  (8 годин і більше, іноді кілька днів навіть).

Друга проблема – біль. Як би повільно ти не біг, як би не відпочивав, але година за годиною втома та дрібні пошкодження накопичуються і колись настає такий момент що болить усе і постійно, а бігти ще довго і довго. Тут маріхуана діє як знеболювальне. На відміну від традиційних пігулок (найпопулярніші – ібупрофен) маріхуана не блокує боротьбу організму із запаленнями у м’язах і не має накопичувального ефекту.

Так само як і кофеїн маріхуана на деякий час прискорює серцебиття що дозволяє легше долати складні ділянки та прискоритися. До того ж вона діє як анти-астматичні інгалятори (заборонені в легкій атлетиці як вид допінгу до речі), тобто як і бронходілятори розширює притік кисню в легені що покращує доставку пального у м’язи.

І не в останню чергу вона збільшує концентрацію що дуже може допомогти коли ти вже не розумієш хто ти, де ти, що ти робиш, чому біжиш і чому тобі так важко і погано. До речі в “класичному” спорті маріхуану вживають переважно для покращення сну та боротьби з передстартовим страхом і хвилюванням (від чого деякі навіть їсти нормально не можуть за кілька днів перед серйозним стартом).

Трейловий та ультра-біг на сьогодні не приносить грошей переможцям, а тому і тести на допінг там практично ніколи не проводяться. На даний момент лише на двох стартах (Ultra-Trail du Mont-Blank та чемпіонаті світу з ультра-бігу) на регулярній основі проводять допінг контроль і вживання маріхуани переможцями виявлено поки що не було.

Для видів спорту де важлива швидкіть, координація, реакція та мікромоторика маріхуана не підходить бо погіршує усі ці характеристики. Ультра- ж та трейлові бігуну часто зауважують що на особливо складних стартах вона їм допомагає. Проте на кожному старті ніхто її не курить.

Ну і про дози. Думаю зрозуміло що мова йде про вживання крихітних, майже гомеопатичних доз як правило під час відпочинку чи прийому їжі. Це одна затяжка раз в кілька годин, приблизно як чайна ложка пива два рази в день. Але ця неоднозначна тема ще чекає на свого дослідника.

Pro-Tec Athletics Pre-Cut Kinesiology Tape

 

 

Ціна: $15

Призначення: Терапевтична смуга для прискорення відновлення після травм та запобігання травм. Детальніше про призначення можна почитати ось тут – Еластичниа терапевтична смуга.

Загальні враження: З усього що я пробував до цього часу це найкраща і до того ж найдешевша смуга.

Чепляється намертво, без проблем сидить 5 днів (більше 3 ви навряд чи витримаєте), спокійно переживає біг, велосипед та навіть плавання. В ній можна спокійно приймати душ і не хвилюватися. Та і після усього того зняти її не так просто і буде схоже трохи на процес депіляції (якщо ноги як у мене не голені).

В наборі два рулони – один спеціально порізано “виделкою” для коліна, інший – просто прямокутні шматки.

Недоліки: Виглядає у порівнянні з іншими брендами абсолютно непрезентабельно, більше схоже на фарбовану мішковину. Але на функціональність це ніяк не впливає.

На сайті виробника: http://www.pro-tecathletics.com/56978/648232/Knee/Precut-Kinesiology-Tape.html

Деякі дитячі спогади про СРСР

З самого початку хочу сказати що в мене ніякої особливої нелюбові до совка нема, натомість є шалена нелюбов до брехні про те як добре і безтурботно жилося в СРСР і як там усім роздавали путьовки в Артек.

Власне не хочу особливий якийсь совкосрач розводити, цього добра і так в інтернетах забагато. Нехай це буде частиною мемуарів Smile

Комуністи – сволота

Саме так якось мені сказав мій дід Андрій. Він взагалі говорив усе просто і максимально конкретно, не соромився лайно лайном називати. Я був зовсім маленький і вже не пам’ятаю що я спитав у нього, пам’ятаю щось про війну, щось типу “а чого ти не захотів бути комуністом” чи ще щось таке ж пришелепкувате. Мабуть під впливом якого фільму про війну де йдучі в атаку червоноармійці казали “як не повернуся то прошу вважати мене комуністом”.

Ну от сказав він мені таке і щось там я ще розпитува про як же так і чому. Ну от він мене і питає – ти хоч раз бачив комуніста щоб він не сволотою був? А комуністів то я особливо не знав, єдине що зі школи пам’ятаю що вони страшенно нудні і як приведуть якогось старпера в актовий зал триндіти про плєнуми та партію то можна завити з нудьги.

Потім мені вже піздніше мама казала що дід з бабою часто сварилися з приводу того хороші ті комуністи чи ні, і навіть здається він не дозволив їй вступити в Партію, хоча це точно не знаю.

Щоб не було зайвих питань скажу що дід до останнього дня як водив машину мав у задньому склі портрет Сталіна і взагалі антісовєтчиком ніколи не був. Пам’ятаю часто казали як багато і добре він працює (був трактористом) і взагалі жодного разу не чув щоб хтось на нього ображався. Думаю на війні зіткнувся він з якимись політруками, а може ще якось зрозумів усю суть комуняк.

Ці його слова я ніколи особливо не обмірковував, але щось таки мабуть у сприйнятті змінилося.

Супер обгортка для морозива

Батько виписував свого часу журнали “Юный техник” та “Техника молодёжи” (взагалі з читвом в СРСР була тоска та бзсхднст) і там серед іноді цікавих речей та оповідань американських фантастів довго і нудно розписували про досягнення совєцької науки і техніки.

І ось якось я прочитав що десь там придумали якусь багатошарову обгортку для морозива в якій воно може не танути якийсь значний час. І вже ця технологія впроваджується.

Я питаю в батька – а коли воно вже буде в магазинах?

– Ніколи, – каже він мені.

– Чому?

Ну і тут він мені пояснив на пальцях про план, про те як зарплатня ні директора, ні інженерів, а тим більше ні працівників не залежить від цієї обгортки. Та і до того ж винахідники свою премію отримали, показову партію морозива у цій обгортці випустили на якусь чергову виставку, нашо далі паритися?

Через кілька років ми групою були в Києві на ВДНХ, і там, у залі “комп’ютерної техніки” екскурсовод розкозував нам про якість комп’ютерізовані класи де вчитель перевіряє екрани учнів та виконання завдань оцінюється автоматично, показував нам стенди. Ну і як якось зауважив обережно що в школах такого не буде бо нікому воно нафіг не потрібне… Що тут почалося! І через таких як я у нас комунізма довше чекати ніж треба, і діди за мене невдячного воювали… І так все це противно, і видно що сам він у це не вірить, а відчитує на автоматі.

Брєжнєв – маразматік

Другий мій дід якось сказав мені показавши на Брєжнєва в телевізорі – диви як у нього рука труситься (Лєонід Іллічь тоді з іншими жопомордими комуністами приймав якийсь парад з Мавзолея), він явно чимось хворий. Думаєш така людина і правда може керувати такою великою країною. Потім помовчав і додав – ти ж розумієш що казати таке другим не можна. Бо хоч це і правда тебе будуть лаяти і стидати, а мати проблеми через слова було б дурним ділом. Я, – каже – просто хочу щоб ти звертав увагу на те що дивишся, а не просто побачив і забув.

Дід Коля (от скільки років вже пройшло, аж страшо, а як правильно його називати не знаю – тоді казав “дєдушка Коля”, зараз мабуть би правильно Микола, але я ніколи його так не називав) хоч і не був інтелегентом чи ІТР-ом яким, проте цікавився наукою і технікою, виписував “Науку и жизнь”, водив мене в ліс і розказував про рослини. Дось пам’ятаю як він мені ще зовсім малому розказував про те як виникла Земля та Сонячна Система, про еволюцію, ще багато про що я і не пам’ятаю навіть…

 

Будеш погано вчитися – станеш двірником

Самі вчителі в школі навіть несвідомо доводили те що теза про рівність в СРСР то туфта. З точки зору вчителів діти які добре вчаться виногороджуться тим що після інституту потрапляють на роботу де можна сидіти весь день в кабінеті. А ті хто погану вчаться йдуть в ПТУ (у нас казали “в бурсу”), а потім вже стоять усі заляпані біля станків.

Та і моральний облік деяких вчителів прямо скажемо не сприяв вірі в комуністичні ідеали. Не знаю чому, але здається в усьому СРСР не було нормального вчителя трудів – придуркуваті алкаші, або мужички собі на умі. У нас і той і інший був. І ще кілька на замінах. Ну і один з фізруків до компанії з ним, класика.

Одна наша вчителька переривала свій ліричний плач про мораль та совіть істеричними воплями – гнідаааа, мазгі па стєнкє размажу! – як тільки хто починав шепотітися на уроці. І ця ж вчителька лаяла однокласниць за надто короткі спідниці (а у всих форма була однакова) – у, повиростали корови, совісті нема ноги виставляти! – А сама при цьому перебиралася жити від одного мужика до іншого з квартири в квартиру.

Проте система працювала і для школярів. Можна було готуватися до виступів на якихось місцевих зборах “ми скоро будемо комсомольцями” і офіційно байдикувати на уроках типо пишучи промову. Правда нудно це було страшенно, тому я, наприклад, обмежувався малюванням антивоєнних плакатів. Малюю я не дуже, але вмію по сітці перемальовувати і виходе схоже на оригінал. Отак частину математики і прогуляв малюючи з другом на уроках Smile

А ще нам одна вчителька розказувала що можна не йти в інститут, а піти в автосервіс і торгувати деталями. І тоді у тебе навіть друзі будуть з райкомів-обкомів… І це вона щиро, найкращого для нас бажала.

Ще по темі – Як я був піонером і не був комсомольцем

Совок не вміє шити кросівки

Задовго до культу Apple в союзі був такий сильний культ Adidas та інших іноземних речей що сучасним дітям і не уявити.

Паталогічна нездатність робити не те що кросівки, а навіть окуляри для плавання, викликали такий шаленний інтерес та благоговіння перед брендами що зараз навіть описати не вийде – не повірять. Схоже крім гантель та штанг взагалі нічого робити не вміли. І повірте мені навіть в моменти гордості за перемоги радянських спортсменів було трошки соромно за те що спортивною форми ліпшої за трєнікі так і не придумали у нас.

Джинси з Індії, навіть не кажу про омріяний Levi’s якого в моєму місті може ні в кого і не було, коштували значну частину зарплатні інженера. Та і речей таких тоді були одиниці на все місто. За жувальну гумку людей в СРСР затоптували насмерть – http://www.sovsport.ru/gazeta/article-item/69515/. До речі ось що треба було що б сталося для того щоб комуняки нарешті розпочали виробництво такого буржуазного атрибуту як жувально гумка, а то через неї чавуна для будівництва коммунізну не вистачало.

Коротше на легкій атлетиці всі мріяли про шиповки Адідас (зроблені по ліцензії, навіть не оригінальні), комусь десь якось родичі доставали якість незрозумілі болгарські кросівки “Томіс” чи ще щось, аби що. А совєцькі кросовки Діномо мали таку підошву що в них зручно було копати город – підошва не гнулася взагалі.

Про благообразність совєцких школярів

Може то лише мені не повезло, але шкільна пора то найбидлячіший час. Навіть страшні 90-ті відпочивають. Дурне гиготіння, дідовщина майже армійська, абсолютна ксенофобія. Та і те що в одному класі вчилися діти що йшли на золоту медаль та такі що читали до 8-го класу по складах (так, був у мене такий однокласник)… Ні, здається від розслоєння суспільства Україна лише виграла. Вже не кожен навчальний заклад є доступним безкоштовно будь-якому бидлу, не в кожен магазин зайде люмпен, залишилося лише щоб проли почали селитися виключно поряд з пролами і жити стане спокійніше.

Взагалі не знаю звідки всі ці дурні міфи про совєцьких школярів що ходили в кружки та на секції після школи поголовно. Ті хто ходили і за часи розвали знаходили чим займатися, а інші так як і зараз шарилися без діла і готувалися йти в ПТУ. І ті самі прекрасні школярі при першій же нагоді (свобода, все можна) миттєво перетворилися на наркоманів та бандитів у 90-ті.

Ще про темі: Про шкільних хуліганів, Про стінка-на-стінку в спорт-таборі, Про найкращу в світі совєцьку систему освіти

Про книги

Постійно нам торочили як в СРСР багато читають, але реально без зв’язків знайти хороші книги було не так і легко.

До речі хочу ще одну річ зауважити. Коли хтось вам згадує що у нього в СРСР був доступ до книг, одягу, кави, тощо то завжди варто уточнити 1) хто були батьки і родичі, хто саме мав доступ до розподільчої кормушки, 2) хто були знайномі та які послуги чи блага треба було давати взамін, та 3) де це конкретно було та з чим там були проблеми.

Так, в СРСР була абсолютно довбонута логістика коли в одному місті не було в магазинах сиру років 20, а в сусідному сир бував регулярно, проте не було ніколи шкарпеток. Можна було поїхати і купти (навіть було таке явище як “колбасні тури” в Москву), а от купити і перепродати це був прямий шлях в тюрму.

Так от у мене книг не було, а читати я любив. Батьки щось якось доставали, але багато книг я прочитав набагато піздніше ніж варото було б. Наприклад “Незнайку на Місяці” я читав в 10-му класі Smile

В магазині книжковому ви ніколи не могли б купити хорошу художню книгу, лише “по розподіленню”. А магазини були забиті. Бували там і технічні якісь книги непогані, але реально в основному сміття та макулатура яку видавали по плану. Тобто як це не тупо звучить був і справді план “видати 150 молодих письменників накладом 20000 примірників кожного”, потім все це розвозилося по магазинах і лежало там, а продавщиці від нудьги змагалися хто більше мух ротом зловить.

Дефіцит

Будь проклятий совок лише за одне це! Срані криворукі уроди не могли в своїй командно-адміністративній системі налагодити розподілення товарів та реакції на вимоги споживачи (чому? ну вище пояснено – зарплатня від цього не залежала). В дитинстві я їздив на змагання і завжди усі знали в якому місті що є: в Євпаторії та Алушті – пепсі-кола, а в одному пансионаті Євпаторії в кафе був завжди плавлений сир-ковбаса, в Запоріжжі в одному магазині – дитяче харчування (порошок) та вівсяне печиво, в хозтоварах в одному селі під Дніпропетровськом – відбілюючий засіб… Куди б ти не їхав батьки та родичі знали куди треба зайти і що купити.

А ще була мила традиція “викидата” товари на свята. У нас з того що пам’ятаю це було згущене молоко, кава в банках, суха ковбаса, … А це значить що приїздили родичі (коли у них викидали щось гірше ніж у нас) і ми йшли ставати у чергу. Черга починалася за кілька годин до того як “давали”. А через те що “товар скоро кончається, даємо не більше ніж одну штуку в одні руки” чергу займали усією родиною і як тільки набирали “в одні руки” зразу бігли знову в неї (була вже зарані людина як займала чергу 2-й, 3-й, … раз).

Ну а ще у святкові дні показували як назло хороші фільми, як правило іноземні і ніколи не знав через скільки років покажуть їх ще, і стоячи в чергах доводилося їх пропускати. Особисто мене це дратувало несамовито.

У підсумку

Коротше що я хотів сказати це те що ні про які соціальні гарантії та інші блага ніхто думати і не буде доки не задовільнить базові інтереси, а тому країну люди самі розвалили з радістю як тільки стало можна – так вже ця нудота всих дістала.

Не знаю чому сучасні діти так охоче вірять в казки про СРСР, але можу зрозуміти старших людей хто хоче назад – думати не треба, а головне не треба бути відповідальним за усі свої дії та рішення. Тільки проблема в тому що всі ці совкостраждальці не хочуть відмовитися від 50 каналів телебачення, та телевізора з пультом ДУ. Якось звикли вже до кондиціонерів, можливості користуватися міжміськими маршрутками, та отримуват новини на будь-який смак. Не хочуть щоб купити ковбасу чи пиво постояти в черзі кілька годин, не хочуть одягатися точно в те саме в що одягнені сусіди…

Ні, дякую, живіть самі в своєму СРСР, мені зараз більше подобається.

KT tape Pro

 

Ціна: $15

Призначення: Терапевтична смуга для прискорення відновлення після травм та запобігання травм. Детальніше про призначення можна почитати ось тут – Еластичниа терапевтична смуга.

Загальні враження: Єдиний плюс конкрестно цієї смуги в тому що вона красиво виглядає, на цьому і все. У мене є кілька моточків смуги від інших виробників і вони набагато, незрівнянно краще працюють. Отже перейдемо одразу до наступного пункту.

Недоліки: Головне що вона, смуга ця, не тримається. Тобто якийсь час, хвилин 30 може, вона тримається як і положено, а потім починає відклеюватися. Достатнь пробігти хвилин 10-15 як вона береться брижами і починає відпадати. А після душу чи басейно так її і взагалі можна загубити і не відчути цього.

Навіть коли її знімаєш на відміну від інших смуг це не те що не боляче, а взагалі не відчутно.

Коротше красивий непотріб Sad smile

На сайті виробника: http://www.kttape.com/store/

2013-05-26-Subaru Shawnigan Lake Triathlon, ще кілька фото

В доповнення до 2013-05-26-Subaru Shawnigan Lake Triathlon ще кілька фото майже без коментарів. Знайдено в різних альбомах в інтернетах.

 

Дуже красивий дерев’яний міст висотою більший за 9-поверхівку. Внизу річка з островом та ліс.

 

Новий вет-с’ют – сидить добре, але окуляри протікали Sad smile Також зверність увагу на неправильно надітий чип на нозі (закрито темною смужкою) – правильно було б одягнути його під костюм.

 

Олена готується до старту. Оці косички вона проносила пару днів, а потім як розплутала та вийшла зачіска “скажена кульбабка”. До вечора волосся ледь вляглося.

 

Перший раз у аеро-шоломі – сподобалося. Хоча тепло в ньому, проте в цей раз навіть добре було через холод і дощ.

 

Олена в цей раз зовсім повільно щось зробила свою дистанцію (на годиннику не її час, то для 70.3). Проте її вибачає те що вона 2 тижні хворіла перед тим, отримала массу задоволення і взагалі може долати такі дистанції навіть не роблячі зупинок Smile

 

А тут вже я. Коли побачив час то дуже зрадів – біг зовсім розслаблено, очикував що десь 5:05-5:10 буде. Проте велоетап був коротший на 2 км, може це і допомогло вибігти з 5 годин.

 

Начебто все.

Про стан справ в “Стратегії” на весну 2013

Усе далі сказане можна вважати чутками і суб’єктивною думкою…

“Стратегія” це інститут в якому я вчився, а після випуску і працював кілька років. Повна назва Обласний Комунальний Вищий Навчальний Заклад Інститут Підприємництва “Стратегія”. Так, він державний, дуже маленьки, і при цьому кришується не міністреством освіти а обладміністрацією наскільки я розумію.

 

Свого часу інститут було створено на базі центру підвищення кваліфікації. Спочатку ВУЗ випускав: економістів, економічних кібернетиків (ще одна лже-наука) та менеджерів. Потім все це розрослося додатково до бухгалтерів, варіацій менеджерів та програмістів. З часом з’явилося і заочне відділення і таким чином студентів душ 600-800 постійно було в стінах закладу.

Коротше не буду довго розписувати славну історію інституту та свою причетність до неї… Несподіванкою для мене стала новина про те що хтось там щось не пройшов якусь акредитацію чи щось таке і кількість заочників скоротилася. Як мені пояснили це взагалі по Україні зараз така ідея впроваджується щоб викорчувати усе заочне навчання (і правильно як на мене, краще б зразу дипломи продавали – суть та ж сама). Ну добре, але тут дізнаюсь і інші малоприємні подробиці – студентів стало дуже мало, замість 30 людей у групі щось по 15, а в деяких і того менше.

Викладачі, виявляється, працюють на частину ставки, деякі навіть на 0.2 ставки. До того ж первні політичні ігри призвели до того що люди які вміли і любили працювати зі студентами пішли з ВУЗу з різних причин.

Тут треба розуміти що у маленькому навчальному закладі, який ще й до того ж розташований у маленькому місті, не так вже й багато чим можна привабити людей з науковими ступенями та званнями. Ну можна там когось зробити ректором, проректором, завкафедрою, а далі все, козирі закінчилися.

Вихід в таких випадках полягає в тому що усе викладання то роботу зі студентами ведуть “місцеві”, а для відповідності нормам і проходження атестації на кафедри записують докторів і професорів з великих ВУЗів. Ті собі спокійно якусь частину ставки отримують, час від часу підписують документи які їм привозять і реальним викладанням не займаються.

Ну от в Стратегії якимось чином утворилося два непримеримі табори. Залишимо в стороні питання як вони утворилися і в чому причина конфлікту. Але в результаті потоку скарг у вищестоящі органи від одного з угрупувань так і сталося що частина кадрів вимушена була піти.

В результаті сталося так що набором студентів займатися було нікому, та здається і зараз це нікому не цікаво, спеціалістів з деяких дисциплін не залишилося. Я був в інституті під час останної подорожі в Україну (на фото зуструч випускників яку до речі теж не ВУЗ організував як це було усі роки до цього) і враження було не найкраще. Порожні коридори, порожні аудиторії, навіть комп’ютерні класи стоять порожні. Таке враження що зомбіпокаліпсис локальний стався.

Дуже сумно було бачити це все та чути про гризню і розборки за пиріг розмір якого тане на очах. Такими темпами інститут без студентів залишиться через пару років. Та і взагалі паціент скоріше мертвий ніж живий.

До чого це я? Та так, поскаржитися.

 

Чи можна якось виправити ситуація. При бажанні нічого неможливого нема. Наприклад такі кроки:

  • Призначити добровольців на окремі задачі (наприклад “набір 2013”, або “введення нової спеціальності до 2014”) під власну відповідальність. Вийшло – ось тобі нагорода, не вийшло – до побачення. Розумію що можливості держустанови з покарання та нагородження доволі обмежені, але було б бажання можна буде щось придумати.
  • Запрошувати випускників та колишніх працівників читати лекції. Не обов’язково це мають бути якісь супер складні теми, можна просто теми з курсу. Це піде на користь як студентам (почути щось від людини з практичним досвідом), так і викладачам які гниють без практики. До того ж випускникам (звісно далеко не кожен приїде) буде неймовірно приємно і у них буде підтримуватися інтерес до інституту та бажання допомагати йому.
  • Примусити командно тих викладачів у яких є хист, клепка, звання, ступінь, або будь-яка комбінація цих артефактів активно приймати участь в науковій роботі – невпинний шквал статей, конференцій та заходів (в тому числі на базі Стратегії). По собі знаю як легко там сидіти і монотонно нічого не робити, а зараз взагалі коли нікому нічого не цікаво так і заквакають деякі скоро. Керівництву ж треба від міста та області вибивати фінансування під все це (керівництво власне мало для чого більше і потрібно).
  • Забути всі плани про відкриття спеціальностей “соціальний працівник” та “дизайн” як небезпечну для суспільства маячню, а натомість подумати про відкриття спеціальності пов’язаної з англійською (щось типу “перекладач”). Тут як на мене будь-кому очевидно що 1) дизайну в Україні нема і не було, а тому всі ці дизайнерські спеціальності це самовтішання недолугих мрійників, та 2) соціальному працівникові щоб сидіти в собєсі чи ще де на мінімальну зарплатню не треба вчитися 5 років. А от попит на англійську в Україні шаленний, варто лише за межі міста виїхати, і буде лише зростати. Та і кадри є щоб випускати спеціальність.

За фото велика дяка Міріку.

Iain Banks. The Wasp Factory / Єн Бенкс. Осина фабрика (1984)

 

Категорично не згоден з тим що це найкраща книга автора. Деякі книги серії “Культура” або та ж знаменита “Ісида” як на мене однозначно кращі.

Так, ця книга вражає і б’є по сенсорам зашкалюючи і шокуючи деякими епізодами. Там власне автор і злетів на вершину своєю першою серйозною книгою.

Буденна жорстокість, сцени насильства які виправдовуються дивною логікою головного героя і несподівана розв’язка яка частково і є причиною популярності та відомості книги.

Читво дуже непогане. Не така попса як Стівен Кінг, жахи реальні, а не фантастичі, ніякої містики.

http://www.goodreads.com/book/show/567678.The_Wasp_Factory?ac=1

Developing Endurance (2012)

Книга від “групи авторів”. Особливо для мене була дуже цікавою перша глава про те як і звідки береться енергія в нашому організмі та які механізми для цього існують.

Все що написано далі призначено більше для тренерів початківців і для себе я там нічого цікавого і корисного не знайшов. А теми такі: методики та плани тренування, комплекси силових вправ та на розтяжку, деталі техніки плавання, бігу та велоспорту.

Оцінки:

Pacific Health

Бренд через якісь причини (недостатній маркетинг?) не є відомим, але ті кілька продуктів від них з якими я стикався доволі хороші і нічим не поступаються кращим зразкам більш відомих виробників.

Pacific Health Accel Gel

Ціна: $1.30 за порцію

Призначення: Енергетичний гель із співвідношенням вуглеводів до протеїну як 4:1. Одна порція містить 100 калорій. За складом доволі водянистий, я наливаю у спеціальну маленьку пляшечку на велосипед і навіть не додаю нічого щоб розвести – можна і так спокійно пити.

Кришечка на пакетику відривається повністю і доволі легко, а через те що гель дуже рідкий вичавити його весь не є проблемою.

Загальні враження: Найсмачніший з усіх гелів що я досі пробував. Проте сильного ефекту від цих гелів очікувати не варто, Clif Shot Energy Gel діє помітно сильніше. З іншого боку цей гель легко засвоюється і можна проковтнути 3-4 пакетики на протязі трьох годин без будь-яких проблем. Тобто це скоріше гель не для того щоб вистрілити, а щоб просто підтримувати себе на довгих дистанціях. Хоча все одно весь день прожити на цьому гелі не вийде – у якийсь момент стає просто тошно від думки про те що знову доведеться щось в себе запихати. Тож він дозволяє наїстися не так швидко і меншою кількістю калорій ніж продукти конкурентів.

На сайті виробника: http://www.pacifichealthlabs.com/accel-gel-all-natural-rapid-energy-gel-product.html

Pacific Health Accelerade Sport Drink




Ціна: $25 (~30 пляшок)

Призначення: Спортивний напій з протеїном для довгих тренувань та затяжних змагань. Додавання протеїну теоретично підвищує ефект від цукру а також (головне) дозволяє відновлювати м’язи.

Загальні враження: На сьогодні це наш улюблений напій разом з Powerbar Ironman PERFORM sports drink mix. На смак доволі приємний, ніякого спеціального призвичаювання не потрібно. Проте розмішується він у воді набагато гірше і колотити його треба довго і старанно, та і то все одно осад залишиться.

Не можу сказати наскільки протеїн насправді допомагає. Але тут більше мова йде про те щоб знайти такий напій і їжу які найлегше сприймає організм і які можна використовувати на довгих стартах. В цьому плані це один із моїх варіантів.

Недоліки: Як вже сказав вище перше це те що колотити добре треба. По-друге у пляшках залишається який наліт на усіх стінках і відмити його не так вже і просто – полоскання не допоможе, потрібна щіточка.

Також у напій виходить липкуватим (хоча коли п’єш цього не відчуваєш) і якщо десь проллєш (що в процесі змагань не така вже й рідкість) то не забудеш про це до самого фінішу.

На сайті виробника: http://www.pacifichealthlabs.com/fuel/accelerade-protein-powered-sports-drink.html