Як це часто буває з виробами невеличких компаній вони продаються в інтернет-магазинах під різними назвами. В даному випадку це Yogasleep, Marpac, Rohm та інше.
Цей невеличнкий пристрій є генератором білого шуму який має допомогти засинати.
З таким компактним розміром (3.5 дюйми в діаметрі та 1.75 дюйма по висоті), вазі в 120 грамів та зарядці від mini-USB ціна в $20 не виглядає занадто високою.
Головне питання – чи дійсно білий шум від цього пристрою допомагає заснути? Мені особисто ні, але допомагає розслабитися. Варто зауважити, що шум є не білим, а насправді просто імітацією вентилятора, літаків чи хвиль.
Компактність проте не є перешкодою для гучного звуку – мені вистачає менше ніж на половині. Управління просте і здійснюється трьома кнопками (увімкнути/вимкнути/поміняти шум, гучніше, тихше).
Повна зарядка триває менше години і заряду має вистачати на 4-6 годин.
Коротше якщо є бажання спробувати то сильно розчаровані не будете.
Колись я писав про нашу кава-машинку в пості Кава з молочною пінкою в домашніх умовах, а також про альтернативи доволі дорогим капсулам – Альтернативи капсулам Nespresso. Проте навіть найкращі альтернативи можуть, по-перше, бути для багатьох доволі дорогими. А, по-друге, вибір смаків (помолу, обсмаження, тощо) все одно лишається надзвичайно обмеженим. Та і до того ж хоча використані капсули і можна здати на переробку (ось тут писав про це – Капсули з під кави: переробка) все одно вони є сміттям якого бажано було б уникнути.
Ось ці сталеві капсули і стануть рішенням усіх вищеназваних проблем. Користуватися ними дуже просто: мелемо каву, трамбуємо в капсулу, використовуємо в машинці, миємо, повторити.
Капсули при ціні в $35 за дві штуки на перший погляд є доволі дорогими. Але насправді якщо пити каву хоча б раз на день то вийдуть в плюс вже за перший місяць.
Заклеюються капсули “кришечками” з фольги (100 штук входять в комплект) які можна докупити за $9 за 100 штук.
З мінусів можна назвати те, що щільно напхати і правильно помолоти каву вийде не з першого разу. І чесно кажучи з усієї кави, навіть з тієї з якої виходить смачна у французькому пресі чи кемексі – виходить так собі. Тобто каву треба ще підбирати. Але на мою думку для користувачів машинок Nespresso це те що треба мати.
Замість писати про набір характеристик та інші показники я краще порівняю цей вело-тренажер з тим, що давно вже ним користуюся, а саме з Wahoo Fitness KICKR SNAP.
Перше, що треба одразу пояснити – це ціна: KICKR Snap коштує $600, в той час як KICKR – $1200. Звісно свої я купив зі знижками, але все одно пропорції цін зберігаються. Той що дешевший то мій повсякденний на якому я кручу свій Felt B16. А той що дорожчий і новіший – то на ньому Оленка крутить на BMC SLR01.
І власне головне питання в тому, що ж робить ціну вдвічі вищою і чи варто воно того. Я почав користуватися цим тренажером через те що здав свій TT-велосипед у майстерню для обслуговування і перевіс на шосейник.
Перше – KICKR є так званим тренажером з прямим приводом. Тобто заднє колесо знімається, велосипед монтується на станок і цепка безпосередньо крутить зірочки на станку. Цим досягається те, що не стирається шина і навантаження не залежить від шини та того наскільки сильно накачане колесо. Ну і результати точніші – виробник говорить про плюс/мінус 2% точності у вимірюванні потужності.
До того ж на тринажері є двигун який емулює гірки як вгору, так і вниз – “крутить” за тебе поки несешся з гірки. І відносно велике та доволі важке колесо з грузом роблять поїздку в цілому більш реалістичною.
Також така конструкція роблять цей тренажер надзвичайно тихим. Звісно від нього шум є, але він тихіший ніж цепка, педалі та сам велосипедист. Тож його можна сміливо використовувати навіть у квартирах де зі звукоізоляцією не надто добре. Лише підстелити килимок і все буде чудово.
На тренажері можна поміняти касету, налаштувати дуже легко на колеса іншого розміру та монтувати велосипеди як зі звичайною так і thru віссю.
Для когось буде важливо те, що цей тренажер може емулювати навантаження до 2000 ватт (а новий аж до 2200).
Підключення до велокомп’ютера, спотривного годинника чи лептопа/планшета відбувається як через Bluetooth так і ANT+. Більше того – тренажер вміє працювати без живлення від розетки, тобто на тій енергії яку генерує велосипедист. Але тоді звісно імітація спуску з гірки не працює.
Це все були плюси. Тепер про мінуси.
Та сама можливість використовувати будь-яку касету (насправді ні) стане проблемою коли треба швидко перемикатися між велосипедами – у KICKR Snap просто одним винтом регулюєш прилягання валику супротиву.
Вага помітно більша. І хоча це робить поїздки більш реалістичними для деяких людей просто переміщувати тренажер може бути проблемою.
Нейтральне. Тренажер як і старіші моделі треба час від часу калібрувати. Це виправили у моделі від 2020-го року (версія 5). І хоча це не є особливо складною процедурою треба про це пам’ятати – не можна просто сісти і їхати.
Так як же власне відповісти на питання про те чи варто брати KICKR замість KICKR Snap? На мою думку якщо сума для вас є не підйомною то не варто. Не дивлячись на всі переваги у точності та можливості використовувати більш різноманітний парк велосипедів – не дивлячись на все це можна успішно проводити тренування та поїздки в Zwift і на KICKR Snap (що я роблю вже кілька років), і навіть на дешевшому тренажері.
Так, дійсно є певен вищий рівень комфорту в цілому і лише через це, або якщо для вас точність вимірювання важить дуже багато варто брати дорожчу модель.
Встановлення замка було надзвичайно простим навіть для мене. Викрутив старий замок з дверей, поміняв частину як вказано в документацій і закрутив все назад. В коробці йдуть кілька прокладок з якими можна встановити розумну частину в механічні замки різної системи.
Тепер власне про розумну частину. Можливості які виникають:
Замок автоматично замикається. Час після якого це відбувається можна налаштувати.
Замок повідомляє на смартфон коли він не може закритися (наприклад коли двері не причинено до кінця).
На смартфон можна отримувати сповіщення про те коли замок відкривається і закривається.
Замок можна відкрити і закрити зі смартфона.
В комплекті йде пристрій (окремо вставляється в розетку) який дає можливість керувати замком через інтернет – тобто не треба бути в одній і тій же мережі.
Замок можна налаштувати щоб він відкривався автоматично коли смартфон опиняється поруч. Ось ця можливість працює не ідеально і мені іноді доводилося діставати телефон щоб відкрити двері.
Варто зазначити, що з цим замком як і раніше можна використовувати ключі.
В самому замку використовуються 4 батарейки AAA які просто встановлюються. Мої вже працюють більше року і поки нормально все.
В цілому такий замок додає комфорту, але ще зручніше стало коли я докупив панель з кнопками для введення коду. Але про неї напишу окремо.
Я вже писав колись про інший монітор серцебиття від цього виробника – Scosche RHYTHM+ Armband Heartrate Monitor. І власне після того як я тією іншою версію почав користуватися і зрозумів, що вона мені зручніша за те, що на той момент було у Garmin вирішив спробувати і цю модель.
Головна відмінність – цей монітор вміє міряти пульс у воді. Тобто в ньому можна плавати. Звісно у воді він не може передавати дані на годинник, але цю проблему вирішено накопиченням даних і передачою їх згодом, коли з’єднання буде встановлено.
Купив я цю модель Олені і вона їй так сподобалася, що в ній тренується не лише на плаванні, але і на вело і на бігових тренуваннях.
Повна ціна складає $100 і я не бачив будь-яких знижок за останні пару років. Свій я купив з $70 просто використавши бонуси, що їх зібрав на Clever Training іншими покупками.
Згодом купив і собі таку саму і можу сказати, що все зроблено якісно, розумно і зручно.
Недолік – для зарядки потрібен трошки інший кабель (кредл тут іншої форми ніж у молодшої моделі), що зроблено навмисно.
Заряду вистачає на кілька годин, у мене ніколи з цим проблем не було. Але треба не забувати заряджати після пари-трійки тренувань. Я, щоб не було непередбачуваних неприємностей заряджаю просто після кожного тренування.
Почну з того, що повна ціна за цю безпровідну колонку складає аж $200, що як на мене занадто. Мені вдалося свою купити по акції за $80 і саме таку ціну я вважаю правильною і реальною.
Якісь звуку – надзвичайно висока для такого невеличкого пристрою. Дуже добре чути як високі так і середні, і навіть баси дуже розбірливі. До того ж колонка може видавати гучний звук якого буде достатньо для невеличкого спортзалу чи вечірки. Єдине що на гучності у 80% і вище баланс частот починає мінятися і чути, що розраховано колонку переважно на легкий рок та поп-музику.
Звук йде на 360 градусів, тобто в усі сторони від колонки.
Захищеність від води – IPX7, тобто колонку можна просто кинути у воду і не перейматися з цього приводу.
Управління: дві великі кнопки + та – для управління гучність, зверху кнопка вмикання.
Роз’єми: знизу під захисними клапанами AUX (аудіо) та micro-USB (зарядка). Звісно хотілося б Type C.
Також знизу є гвинт для монтування на тріподі (як для фотокамер).
Час роботи від батареї – розробник обіцяє якісь нереальні 15 годин, а у мене виходить ледь 2 години на гучності в районі 80-90%%. Можливо щось не так з моєю колонкою, але в 15 годин я не вірю.
Час повної зарядки – більше години. І хоча виробник пише про 2.5 години у мене після однієї години колонка показує повний заряд. Знову ж таки – можливо якийсь дефект.
Підключення до програвача через Bluetooth не складає ніяких труднощів і діапазон дії сигналу – 30 метрів як каже виробник. В моєму випадку 10 метрів без проблем, далі можливі переривання у звукові.
Що дуже круто – за допомогою додатку можна кілька таких колонок (до 100 штук) підключити до смартфону і відтворювати на них звук одночасно.
Розміри: діаметр – 6.5 см, висота – 18 см.
Вага – 545 грамів. Майже непомітно якщо закинути в рюкзак чи спортивну сумку.
Моє єдине побажання – час роботи від батареї. Але втретє – можливо моя колонка дефектна (через що і ціна нижча).
У пошуках нормального Android-смарфону я кілька років кидався в крайнощі: від цілком нормального, але слабенького Motorola Moto G5 Plus до надзвичайно потужного, але аби як зібраного Xiaomi Pocophone F1 і до якісно зібраного, але порізаного у функціональності Nokia 8. І весь цей час я з легкою заздрістю поглядав на S9 у Олени яким вона була надзвичайно задоволена і не забувала мені про це нагадувати :)
І ось після майже півтора року я таки вирішив перейти на флагман. Тим більше, що одна розумна людина мені сказала – всі ці дешевші, але майже як флагмани смартфони є непотребом. Вони хоч і не дорого коштують, але купа дрібних незручностей на які можна закривати очі у підсумку роблять твоє життя набагато менш комфортним.
При першій же нагоді купив Олені S10+, а собі забрав її телефон. І дуже радий з цього.
Не буду перелічувати технічні характеристики які зараз можна знайти будь-де. Та і телефон вже не випускають. Лише суб’єктивні враження:
Зручний розмір і форма – саме такий, відносно маленький телефон мені і хотілося.
Якісний екран і його викривлена по краях форма – мені це зручно і виглядає це красиво.
Камера працює просто чудово – я не вмію фотографувати, але важливо що результат виходить точно як я очікую.
Час роботи від батареї – легко переживає цілий день на одній зарядці, ніколи ніяких проблем з цим не було.
Процесор і пам’ять – усі програми працюють без підгальмовувань.
Коротше це мабуть для мене другий у особистому рейтингу за усі часи телефон після Nokia Lumia 920. А враховуючи який він легкий – можливо і поділяє перше місце.
Головний мінус – Android. Але Microsoft Launcher робить життя трошки кращим. Ну і ще є ота дурнувати кнопка Bixby яку проте можна призначити іншій функції. Так що по суті – недоліки відсутні.
Десь півтори роки тому (коли я і купив цей пристрій) в США раптово стали популярними ці пристрої для приготування їжі під високим тиском. Не знаю як її правильно назвати – чи то пароварка, чи то тисковарка якась… Власне покупка була і спричинена тим, що про них усі навколо писали і оглядали їх – як воно зручно готувати, і яка здорова і смачна їжа виходить. І через деякий час коли все більше і більше виробників почали випускати свої моделі вже було з чого вибирати в різних цінових діапазонах. І як тільки я побачив знижку на продукт у якого були хороші огляди так одразу і купив.
Мені ця річ обійшлася в $50 при повній ціні в $130 (проте зараз цю модель можна купити за $80). Для порівняння відомі бренди на той час продавали щось подібне за $$200-300. І я покупкою страшенно задоволений і виправдала вона себе повністю. І навіть за повну ціну це була б класна покупка.
Ми користуємося нею переважно щодня. Рис, овочі, голубці та фарширований перець, суп, варена кукурудза і ще багато чого – все це можна в ній приготувати.
Фокус в тому, що пристрій нагнітає водяного пару і тому їжа не розварюється, а скоріше париться. І нічого не пригорає (бо температура на надто висока), ніяких практично запахів, нічого не шкварчить і не тече. Автоматично вимикається і лише залишається перекласти їжу кудись і сполоснути внутрішню кастрюлю.
На пристрої є “панель управління” де можна вибрати різні режими готовки (названі різною їжею), або ввести програму самому. Єдине в чому треба розібратися це те як правильно закривати кришку і випускати тиск потім. І все – наклав продуктів, налив води, увімкнув і йди собі. Хоч ввечері потім її відкривай.
За внутрішнім обсягом (6 кварт) вона трошки завелика щоб готувати по одній порції на двох людей. Але якщо готувати на 2-3 рази, або на більшу кількість людей – саме те. У виробника також є модель на 8 кварт.
Пару років тому був такий собі пік популярності електричних самокатів – про них усі писали і всі навколо мене їх або купували, або обговорювали. Звісно і мені закортіло спробувати. Дочекався знижки на модель на яку на той момент (але не зараз) були непогані відгуки і купив собі.
Сама модель не надто вдала: дальність ходу ледь сягає 10 км, швидкість трошки вища за неспішний біг, а заряджається до 100% більше 5 годин. Проте ціна (на момент покупки – $270) була помітно нижча за інші популярні на той час моделі.
З моменту покупки (більше року тому) електричні самокати значно вдосконалилися – вони тепер долають довші дистанції, розвивають вищу швидкість і часто їх можна зарядити швидше.
Але найбільша проблема – я так і не зміг придумати коли і як його використовувати. На роботу чи з роботи – або по гравієвій доріжці (капець колесам), або по крутих гірках (дуже швидко здохне батарея, якщо взагалі дотягне). Та і мало задоволення насправді неспішно чургикати на ньому.
Я навіть кілька разів пробував брати його в атобус. Коли працював в Сіетлі виходив на зупинку біля дому, сідав з самокатом в автобус (самокат можна скласти), потім виходив і десь 3 км їхав на ньому до офісу. Не зручно те що він хоч і складається, але все ж таки дуже великий (приблизно як довгий скейт). І якщо на роботу я можу сісти у ще порожній автобус, то вже назад стою в забитому і самокат заважає і мені і оточуючим.
Друга проблема – він важкий. Тобто під рукою його тримати не вийде ніяк, а в рюкзаку він занадто великий і знову ж таки важкий.
У самоката є доволі непоганий ліхтарик для темного часу, а також додаток на смартфон – рівень заряду можна подивитися.
У мене в підсумку після приблизно десяти використань він так і стоїть без діла в гаражі.
