Продовження перших вражень про Майамі Біч

Душно.

Дебільна мода – у жінок чим більша дупа тим коротша спідниця, чоботи до колін, весь одяг в позолоті і бльостках. У чоловіків – штани нижче трусів (думав це буде смішно побачити вживу, насправді це виглядає неймовірно тупо), джинси заправлені у високі ботинки. Офіціантки в барах і ресторанах одягнені як повії, нафарбовані, ледь не хапають за руки щоб затягнути всередину.

Сотні скейтерів. Нагло їздять де хочуть не зважаючи на трафік. Взагалі більшість водіїв і пішоходів на правила руху звертають зовсім мало уваги.

Станції прокату велосипедів (платиш в автоматі, велосипед відмикається, замикаєш назад у будь-якій іншій станції) – пів години – $4, година – $5, 2 години – $10, 4 години  – $18.

Дофігіща бомжів – валяються попід стівнами, під пальмами. Причому настільки ледачі що навіть не просять гроші а ліниво помахують стаканами з під пива. Давай, типо, ділись.

Іспанської ледь не більше ніж англійської. В барах, магазинах, готелях часто починають говорити іспанською і переходять на англійську коли ти до них англійською. На всіх сценах вздовж дистанції пів-марафону співали іспінською.

У жіночих манекенів в магазинах гіганські цицьки з рожевими сосками. Виглядає неймовірно ржачно.

Пробіг я до речі не дуже добре – 1:33 з чимось. Зпишемо це на довгий переліт. акліматизацію, духоту і те що я не відновився після сіетльського пів-марафону.

Вода прохолодна, хвилі такі що укачує за пару хвилин. Взагалі нема запаху моря. Пісок жорсткий, ракушок нема. Люди самі по собі ходять і збирають сміття на березі.

Нещасні білки лазять по пальмах і схоже самі офігєвають з цього.

Взагалі враження що приїхав зі штатів в якусь біднішу країну. Усе понти з позолотою на фоні доволі бідного несмаку – позолота, показуха, понти і інша циганщина. Майже як у Криму, тільки з сервісом і чистіше.

Летимо в Майамі

Буду бігти там пів-марафон  – http://runrocknroll.competitor.com/miami-beach. Сидимо в аеропорту Сіетла, пересаджують на інший літак бо наш рейс відмінили…

Судячи з профайлу (картинка внизу) маршрут пробігу майже ідеально плаский, погода очікується +27 з легким дощем так що сподіваюся на хороший результат.

Всьо, звітував Smile 

Всім хороших вихід!

J. L. Bourne. Day by Day Armageddon / Дж. Л. Борн. Щоденник Армагеддона (2004)

Доволі невибагливий сюжет – американський вояк-параноїк, та ще й пілот з зарасом їжі і зброї пробивається крізь армії зомбі (підлий китайський вірус цього разу). По дорозі збирає умілих чоловіків, красивих жінок і слухняних янголоподібних дітей (інші не вижили).

Зомбі стають все швидшими і розумнішими з часом, від ядерних бомб та іншрої радіації лише стають здоровішими.

А наші герої подорожують потужними машинами, літаками і моторними човнами. І стріляють вони влучно – кожен постріл точно в лоба.

Не дивлячись на такий тотальний примітивізм сюжету і характерів читати все ж таки цікаво, затягує.

Трійка власне лише через те що цінності як художньої так і просвітницької в книзі рівно ноль.

Далі автор сам чесно пише що “буду писати продовження стільки, скільки читачі будуть вимагати” – http://www.jlbourne.com/.

Про металеві концерти в Україні

Не так щоб я сильно багато і довго ходив на концерти важкої музики вдома. Переважно це було коли привозили якихось  ну дуже відомих зірок.

Спочатку більшість заходів вражала мене поганим звуком, забацаним місцем проведення і суцільною неорганізованістю. Потім якось претензії до організаторів зникли самі собою після того як я трошки подумав наскільки складно їм організувати все це, з чим їм доводиться стикатися і в яку копієчку все це виливається.

Ходив я на Die Apocalyptischen Reiter, Kreator, Anathema, Amorphis, Мастер, Gamma Ray та інші. В цілому враження доволі гнітюче. Ну і до купи ще додоти багатоденний свинарник MHM’у…

Вже на підході як правило неадекватна охорона що відверто ненавидіть “усих цих патлатих”. Дебільні черги та правила безпеки, неможливо нормально купити квиток on-line та прийти з розпечаткою. При цьому та ж охорона абсолютно спокійно пропускає очевидно п’яних і неадекватних “глядачів”.

Ті ж, або подібні “сек’юріті” гордо розсікають залом не для того щоб допомогати тим у кого якісь проблеми, а тупо щоб бичити на тих хто їм особисто не подобається.

Про звук краще мовчати взагалі. З усього що я бачив тут навіть у маленьких клуб звук незрівнянно краще ніж те що було у найбільших концертах в Україні. Хоча це можна зрозуміти – це не Кіркоров і не блатняк який небудь щоб дорога апаратура та її настроювання окупилося.

Традиційно на українських подіях все починається набагааааато піздніше заявленого часу. У нас тут починається рівно в стільки в скільки заявлено. І в Україні чомусь необхідним вважається конферанс де наближені до організаторів самородки нудно петросянять і виводяь з себе натовп. В шататах простіше – вимкнули світло на чцені і мовчки настроюють апаратуру для наступної команди яка, що характерно, знову ж таки почне лабати рівно в той час що вказано зарані.

Далі – в залі повно бидла. Ну воно і тут є. Але воно в основному спокійне, тверезе і задоволенне подією. А вдома воно якось переважно п’яне, агресивне і нахабне. На американських концертах пиво і інші спиртні напої можна пити лише у спеціально відведених зонах куди поліція пропускає після перевірки посвідчення (чи є 21 рік) і виходити зі спиртним з тих зон не можна. В Україні ж нарот твочеться з пляшками (привіт бите скло) і пластиковими стаканами (привіт обриганам що обливають усих навколо). І взагалі, як каже народна мудрість, шкода що таку прекрасну музику як метал слухає таке бидло як металісти.

Хотів написати більше, але поки це писав весь пар вийшов Smile

Коротше щоб ви мене не зрозуміли невірно я не хочу сказати що у нас більше бидла, чи взагалі народ непідходящий. Що я кажу так це те що у нас нема культури і сформованих традицій проведення подібних заходів. Хвала і честь організаторам які часто в збиток собі проводять подібні концерти (лише дуже рідкі випадки приносять хоч якийсь прибуток) – вони намагаються переламати ситуацію і привозять те що їм самим до вподоби за рахунок тих грошей що вони заробляють привозячи для іншого бидла широкого загалу.

[english] to beg the question

Це словосполучення має насправді два майже протилежних значення. Перше, історичне, походить з латини і є прийомо логіки який означає “виходячи з вищесказаноного”, або “спираючись на доведене раніше” (“наукова” назва прийому – логічне коло). Тобто йде посилання на якусь інформацію преддставлену в цьому ж, або у попередньому реченні. В чомусь схоже на наше “питання містить у собі відповідь”.

Другий же сенс, сучасний, означає “з чого виникає питання”, тобто по суті дослівний переклад фрази. Зараз все більше і більше людей використовують фразу в такому сенсі не знаючи і не розуміючи її оригінального значення.

Певною мірою векористання фрази в першому варіанті показує людину з високим рівнем освіти та широкою ерудицією.

Є навіть такі кого повільне витіснення оригінального (старого) значення сильно дистало і вони створюють усіляки кампанії і рухи по боротьбі з “новоязом”. Наприклад ось таке – http://begthequestion.info/.

Більше деталей:

Nike Lunar Trainer+

Ціна: $60

Вага: 230 гр.

Призначення: для швидкіних тренувань.

Загальне враження: Вже доволі давно відправив їх додому. Не знаю навіть чи хтось в них там бігає, чи просто ходить.

Підошва немовірно м’яка і комфортна. Враження таке наче в теплий плстилин вступаєш. Навіть важко примусити себе бігти, а не просто стояти і насолоджуватися. Через таку підошву можна також сказати що це кросівки в яких варто бігати під час відновлення від нещодавніх змагань.

Я в них бігав і інтервали, і доволі довгі дистанції, і взагалі використовував для щоденного бігу. Чув навіть що деякі люди бігали в них успішно пів-марафони. В принципі при такі вазі це не найгірший вибір.

Отой плюс в назві моделі означає що підошві є місце для встановлення сенсора Nike+ що передає дані під час бігу на iPod/iPhone. Дурня ще та.

Недоліки: Головним недоліком мабуть буде те що підошва недостатньо захищена від стирання. Сама м’яка резина зтирається дуже щвидко, а жорсткий прошарок є не на всій підошві, але в первних місцях під п’ятою і на носку.

Ну і особисто моє – носок, як і у багатьох сучасних моделей Nike зроблено з одного шматку матеріалу і він доволі невисокий і круто йде вниз від області зі шнурками. А оскільки в мене великі пальці ніг трошки стирчать вгору то мені в них не те щоб тісно, але весь час відчуваю тиск.

King’s Bounty: Armored Princess (2009)

Це якась ганьба!

Довго шукав щось схоже на старих “Героїв”, оцю штуку усі в один голос рекомендували як найближчу до оригіналу реінкарнацію. Не вірте!

Що не так:

  • Нема міст які треба розвивати – натомість є якісь будиночки, палаци та намети в яких можна купувати різні види військ
  • замість очевидної цілі “знищити усих” дають якісь дебільні завдання “знайди 7 перснів та відвези як якомусь дядькові”
  • Немає ворогів як таких що ж ними треба змагатися, замість є купки неприкаяних військ на які треба нападати щоб пройти по карті далі
  • герой усьго один
  • …

В цілому набридає дуже швидко. Щоб зробити елементрані дії треба скакати-плавати через пів карти. Постійно забуваєш де що продається бо карти чималенькі.

Також добиває те що навіть якщо є гроші не можна купити максимум військ – пишуть “не вистачає лідертва”. Так само магія абсолютно збоку – мани настільки мало що вдається лише 1-2 рази за бій виконати самі примітивні і слабенькі заклинання. Ото так весь час і тикаєшся туди-сюди. Напав на когось, переміг, поскакав назад докупити 2 вбитих солдатика, поскакав назад.

Що зроблено добре так це бої. По суті це єдине що взяли зі старих “Героїв” і не сильно зіпсували. Багато, дуже багато видів військ. У кожного з них якісь унікалььні вміння. В принципі є над чим подумати щоб максимально ефетивно їх задіяти. Ну і намалювали красиво.

Але в ціломо – відстій!

http://games.gamepressure.com/game_info.asp?ID=12377

У іграшки є кілька продовжень-доповнень, я і купив якесь з них в комплекті з оригінальною (на стімі знижка була). Але не дограв навіть першу частину, витер все нафіг.

[youtube=http://www.youtube.com/watch?v=ynejlse2MVo]

Якось у Києві

Ми проходили собі повз, а там програму “Шанс” знімали. Це пам’ятаєте коли збиралися біля майдану усі колгоспники що мріяли красиво заспівати, і шоб їх потім взяли у поп-зірки за це? Ну там ще продовження якесь було де їх одягали, танювали і на сцену випускали…

Коротше ось така фотка:

 

А номера то у машини американські! Навіть більше того – з нашого штату, з Вашингтону.

Stephen King. Lisey’s Story / Стівен Кінг. Історія Лізі (2006)

Як завжди у Кінга дуже реалістично і якось буденно.

Свого часу я був великим його прихильником, щоб не сказати фанатом. Потім трошки попустило Smile

Сюжет – щось середнє між "Мізері" та "Таємне Вікно" і зовсім трошечки від "Темної Вежі".

В принципі ненапряжне, але доволі гостросюжетне чтиво. Беззмістовно, але приємно проведений час у підсумку.