Glen Cook. Garrett P.I. / Глен Кук. Приватний детектив Гаррет (1987-…)

Детективне фентазі є собі таким доволі специфічним жанром. Це з одного боку детектив з величезним додаванням пригод і аркадної активності. А з іншого боку усілякі надможливості магів, чаклунів, тролів, ельфів та ще й магічні артефакти до купи аж ніяк не додають читатачу змуги «вгадати» хто злочинець і в чому мотив злочину.

Тобто з одного боку польот фантазії у автора практично необмежений нічим, а з іншого якщо не вводити час від часу строгі обмеження і не давати читачеві масу підказок то ніхто і читати не буде.

Ледь не єдиним виходом зробити такі «казки» цікавими (навіть любителі фантастики і фентазі на таке часто кажуть «фі») – щедро пересипати розповідь жартами і гегами. У когось виходить непогано, у деяких же суцільне петросянство.

Та я б і не взявся читати таке, але автор це той самий хто написав геніальне, і на мою думку взагалі найкраще “чорне” фетезі – Чорний загін.

http://www.goodreads.com/series/49491-garrett-files

Sweet Silver Blues / Солодка музика срібла (1987)

 

В цілому непогана книга з повним набором магічних істот – гному, вампіри та інше що лише можна придумати.

Головний герой тут розслідує махінації військового начальства із сріблом і це приводить його в дивні краї та відкриває перед ним щось страшніше ніж просто економічний злочин.

http://www.goodreads.com/book/show/400878.Sweet_Silver_Blues?ac=1

Bitter Gold Hearts / Зле серце золота (1988)

Ще не читав…

Cold Copper Tears / Холодні сльози міді (1988)

Ще не читав…

Old Tin Sorrows / Старе горе олова (1989)

Ще не читав…

Dread Brass Shadows / Жахлива тінь латуні (1990)

Ще не читав…

Red Iron Nights / Криваві ночі заліза (1991)

Ще не читав…

Deadly Quicksilver Lies / Смертельні обмани ртуті (1994)

Ще не читав…

Petty Pewter Gods / Дрібні боги п’ютреа (1995)

Ще не читав…

Faded Steel Heat / Блякла спека сталі (1999)

Ще не читав…

Angry Lead Skies / Злі небеса свинця (2002)

Ще не читав…

Whispering Nickel Idols / Шепочучі ідоли нікелю (2005)

Ще не читав…

Cruel Zinc Melodies / Жорстокі мелодії цинку (2008)

Ще не читав…

Gilded Latten Bones / Позолочені кістки латуні (2010)

Ще не читав…

Wicked Bronze Ambition / Нечестиві амбіції бронзи (2013)

Ще не читав…

Який ще “Який доктор”?!

Я тут кілька разів писав про свої іграшки (фігурки Футурами, Південного Парку та інші) і як мене за них шпиняє Олена. Але і вона у нас не без гріха Smile

Олена великий шанувальник серіалу “Який доктор” (назву якого чомусь в СНД перекладають як “Доктор Хто”). Наскільки великий шанувальник? Ну, наприклад, як тільки ми не дивимося телевізор разом то вона одразу вмикає доктора на ньому, готова його дивитися по кілька годин на день, і триває це вже кілька років.

 

Я продивився повністю лише кілька епізодів (колись ми починали дивитися його разом), потім припинив бо мені він здався дещо примітивним. Але з часом, хоча я і не дивлюся  епізоди повністю, я почав розуміти що не все там так просто і примітивано. На мій подив епізоди, та навіть сезони пов’язані між собою, і хоча епізоди доволі незалежні проте сліди одних можна відстежити у розвитку інших.

 

У Олени є кілька футболок з принтами серіалу, фігурки лего (11 докторів, кіборги, янголи) та пару Тардісів. Деякі з них вдома, інші на роботі.

Як це не дивно, але існують навіть такі речі як довідники та енциклопедії з Доктора – дійові особи, раси, технології, сюжети епізодів та зв’язки між усим цим.

 

У серіала є кілька спін-оффів, найвідомішим з яких є мабуть Torchwood. Сам серіал світився в інших культових серіалах: в Футурамі, Південному Парку, Стар Треку, Паруванні,  Робокурці, Cім’янинові, а слово “Тардіс” (поліцейська будка – корабель Доктора) додано у словники англійської мови.

 

Чекаємо на новий сезон… Smile

2013/03/31–Anthrax, Exodus, High on Fire, Municipal Waste, Holy Grail

Anthrax це саме та команда з якої і виник мій інтерес до важкої музики. І до цього часу це моя найулюбленіша команда в стилі thrash metal. Ну і відповідно не піти на їх концерт я не міг.

Деяка інформація. Ціна квитка – $35. Зал – Showbox SoDo, розташований близько до центру міста, поруч із двома найбільшими стадіонами.

Приїхали трошки зарані, пів-години постояли у черзі з металістів. Ще раз підтвердили подумки інтернетівську мудрість “шкода що таку класну музику як метал слухає таке бидло як металісти”. Потім обшук на вході і ось ми в клубі.

 

Навчені гірким досвідом довгого очикування початку концерту ми одразу побігли шукати де б сісти. Ну і звісно сіли в барі де майже весь час пили пиво (я так вже відвик від нього що третій стаканчик навіть допити не подужав) та їли начос.

Концерт почали із затримкою усього на пів години…

Holy Grail

Харизматичні пацанчики з Каліфорнії які привіталися і почали грати дуже кльовий класичний heavy metal. Мені сподобалося – музику усю розбірливо чути, вокалість співає дуже добре, гітарні соло в тему. Єдини що самі вони в обіймі з іншими командами трохи не в тему були здається.

І головне що у них був класний звук. Навіть збоку від сцени, в барі було прекрасно усе чути.

Відіграли вони пісень 5 і миттєво розібравши свої барабани зникли зі сцени.

Municipal Waste

Цю команду я на свій подив відкрив для себе недавно. Вокал у них такий як мені не подобається (піонерські речьовки), але рифи просто супер.

 

Отже вискочили вони і почали несамовито рубати швидкісний thrash. Але щось трапилося зі звуком – там де ми сиділи високі частоти від усих інструментів (навіть барабанів) зливалися у якусь дзеленкучу кашу. Олена, яка їх ніколи не слухала, сказала що взагалі нічого розібрати не може. І взагалі доки ми піздніше не вийшли до сцени звук става щось все гірше і гірше.

Відіграли вони пісень 7 і теж хутко зникли поволавши про “в дупу Пасху, всім мітол потсони” і інші веселі речі.

High on Fire

Вже на цій банді народу стільки набилося в зал що з нашого столика не було видно сцени і доводилося вставати.

Про цю банду я ніколи не чув і чесно кажучи після того що почув навіть бажання не виникає їх слухати. Коротко – безблагодатна маячня імхо. Усе намішано в купу і грузить, і грузить, і грузить… І так настирливо волає… Сенсу ніякого я в їхній музиці не побачив.

 

Пісні у них довжелезні, добре що зіграли вони усього штуки 4. Я вже не міг дочекатися коли вони закінчать.

Exodus

Ми їх вже кілька разів бачили в живу. Але все одно пішли в зал. І там я зрозумів що на Anthrax’і буде жорстоке гасилово – не дивлячись на розміри залу мош-піт був від стінки до стінки. Ми стали спинами впритул до забору яким відгородили звукооператорів, але з натовпу на нас постійно вилітали волохаті туші металістів і ми заштовхували їх назад у вир.

А коли вокаліст закликав зробити стінка на стінку то стало реально страшно – люди розішлися впритул до бокових стін, а потім по команді кинулися назустріч одне одному… Кілько охоронці таки витягали потім на руках зі звалища.

 

Не знімав я тому що просто боявся витягати телефон у такій бійні.

Нарешті це божевілля скінчилося і ми почали пробиватися до сцени…

Anthrax

Відносно недовго постоявши ми змогли пробитися у перший ряд, тобто до самого забору що огорожує сцену.

 

Мені здавалося тоді що це найкраще місце у залі – все добре видно і мош-піт можна уникнути якщо триматися за забор. Наівний… Ще і подумав що класні знімки будуть.

 

Коли вони почали то в залі розпочалося таке що я і на Slayer не бачив – реально весь, весь танцпол був мош-пітом. Ми трималися руками за огорожу з останніх сил (тоненька червона лінія, хахаха), але тут прийло нове нещасті – сьорфери.

Це такі уроди люди що опиняються на головах у інших і інші їх “несуть” в сторону сцени. А там вже охорона їх приймає і вертає назад у зал. Так от мені не те що фотографувати, мені ніколи на сцену дивитися було. Стояли ми по самому центру і кожні 30 секунд, а то і частіше по наших головах горнуло якесь тіло.

 

Терпіли скільки можна, але получивши в сотий раз ботиком по голові ми таки здалися і втікли. Стали, щоб уникнути бійні, в барі одразу за танцполом, там люди хоч просто стояли. А на танцполі все так і продовжувалося до кінця.

 

Команда грала переважно матеріал з Among the Living, але ще було кілька пісень з їх нового альбому – кавери. Про AC/DC Скот Ян сказав що ця група має бути улюбленою командою кожного металіста, і потім підірвали зал кавером TNT.

Беладонна був просто неймовірний – так чисто і енергійно відспівав усе. Як на мене то він є одним з найбільш недооціненних вокалістів у металі.

В цілому в мене склалося таке враження що Anthrax люблять більше і за Slayer, і за Megadeth. Принаймні такого що творилося в залі на цьому концерті я не бачив у двох попередніх команд. І взагалі якщо подумати то з усієї “великої четвірки” саме Anthrax є найбільш “чистим” представником стилю – нема дурної важкості, натомість є надзвичайно різноманітні рифи та осмислені соло, тексти теж мають сенс і не всі на одну тему, розмазуванням рожевих шмарклів заради розширення аудиторії вони ніколи не займалися, і ніколи не боялися експерементувати. Ну та це звісно моя дуже суб’єктивна думка.

Ну і власне трошки оглушені і неймовірно втомлені (і мокрі) ми десь об 11 поїхали додому (концерт почався о 5).

Отакоє от Smile

Adidas AdiZero Hagio

Ціна: $60

Вага: 173 грами

Підошва:  носок – 12 мм, п’ята – 15 мм

Призначення: Легкі “гоночні” кросівки для швидкісних тренувань та змагань. Підошва має у передній частині невеличкі резові шипи які покращують заціплення з поверхнею.

При цьому вони мають навіть певну структуру і тримають форму завдяки легкому пластиковому скелету всередені.

Загальні враження: Можу сказати що це ідеальні кросівки для пів-марафону з моєї точки зору. З одного боку вони легкі і не мають високого підйому, а отже примушують бігти швидко. А з іншого все ж таки у них не найтонкіша підошва і різниця між п’ятою і носком не вимагає ідеальної техніки та контролю кожного кроку.

Бігти марафон у них я би не став, але 21 км це саме той максимум де я ризику для себе не відчуваю. Якщо ж порівнювати з подібними Brooks PureConnect то у цих кросівок більш класична підошва без дивних відчуттів під час бігу.

Недоліки: Головне що вони не здаються мені довговічними, тому і бігаю в них виключкно на змаганнях та тренажеді. До того ж кросівки призначено виключно для сухого чистого асфальту, вже по парковій доріжці в них не побіжиш.

Одного разу спробував побігати в них без шкарпеток і у прямому сенсі зрізав собі клапті шкіни пластиковими ребрами всередині.

2013/03/24–Mercer Island Half Marathon–1:23:27

Місцевий пробіг недалечко від нас в якому ми вже приймали участь кілька разів (2012-03-25–Mercer Island Half Marathon–1:25:41, Ще трошки світлин з Mercer Island Half Marathon). Але цього разу і Олена бігла пів-марафон.

Цього разу знайшли фотографа – наші знайомі зацікавилися поїхати з нами подивитися на змагання. Отже у 8 ранку забрали їх собі у машину і поїхали на “острів мілліонерів” який так називається через високі ціни на житло. А там вже дороги перекриті і машини спрямовують на стоянки з яких бігунів на старт везуть шатли (маленькі автобуси). Ну і звісно ж вони потім і назад розвозять.

Не знаю з якого дива картинки показує боком і не знаю як це подолати. Клацайте по них та дивіться в альбомі Sad smile Мені здається що це фотик наших фотографів додав щось у самі фотки що примушує половину програм та сайтів показувати їх повернутими, а інші ігнорують цю інформацію. Розкажіть як знаєте як поправити.

Сам пробіг невеличкий відносно – бігли 21 км 1500+ людей. Ну плюс ще були дистанції 10 та 5 км, а також “ходоки” які пішки йшли той самий пів-марафон. Отже в сумі людей тисяч 5-6 у заході приймало участь.

Маршрут вважається доволі важким і безпідставно як на мене. По трасі і справді накидано щедро спусків і підйомів (і взагалі вона проходить по периметру острова), але нічого надзвичайного нема. Буквально пару підйомів які можна назвати середньо складними, і може ще пару спусків. Хоча для людей які не бігають гірки (а особливо з гірки) всі ці вгору-вниз можуть накопичитися у неприємні почуття під фініш.

Я більше переймався про те що у мене була тепмература невеличка і взагалі пару днів перед стартом щось не окей було з горлом та носом. Тим не менш вирішив бігти і як бачити встановив навіть персональний рекорд.

Проте за пару годин після фінішу мені що називається “жаба цицьки дала” – ледь ходив. А в понеділок так погано було що навіть на роботу не пійшов. У вівторок вже працював, але голова під кінець дня так боліла що довелося пігулку ковтати. Коротше не варто повторювати помилку і бігати хворим і з температурою Sad smile

Погода була доволі прохолодна, але для бігу саме те що треба. А от годинника я забув увімкнути перед стартом і втратив аж 1.5 мили (доки він супутники зловив).

І взагалі біглося доволі легко на подив – дихання рівне і спокійне, м’язи ніг не забиті, серце нормально. Лише втома почала відчуватися на останній парі кілометрів. Тобто можна було б ще додати, але моя ціль була просто вибігти з 1:30 бо це перший старт цього року. Крім того у мене ще заплпновано марафон через 3 тижні тож убиватися сенсу не було.

Олена теж пробігла непогано – 2:10 з копійками. Звісно це не той час яким можна вихвалятися перед бігунами, але в неї і цілі інші (просто сам той факт що вона спокійно і без страху долає таку дистанцію мене радує). До того ж вона покращила свій попередній результат на кілька хвилин, а отже росте і все робить правильно Smile

От вона потім пару днів шкутильгала на обидві ноги, а я просто валявся у ліжку з температурою.

Ну власне на цьому і все мабуть. Побродили трошки навколо, позбирали сувеніри і поїхали додому.

Далі просто фотографій, а як на сайті змагань опублікують то ще один пост зроблю.

Результати – http://onlineraceresults.com/race/view_race.php?race_id=30971&relist_record_type=result&lower_bound=0&upper_bound=1564&use_previous_sql=1&group_by=default#racetop.

Весь альбом тут – https://skydrive.live.com/?cid=B21290194214A37D&id=B21290194214A37D%214965#cid=B21290194214A37D&id=B21290194214A37D%214960.

Про машинне гоління

Років з 4 тому я якось спробував вперше голитися електробритвою. Купив не саму погану роторну бритву і почав…

Проблеми виникли миттєво – страшенне подразнення шкіри, та і до того ж як я ті три плаваючі леза не тулив так і не голила вона чисто. Помучався пару тижнів і відніс назад у магазин.

Потім ще розпитував в старому блозі хто що думає з приводу електробритв і хто чим користується. Відповіді були такі що в основному народ якщо і користується то трімерами, а для гоління просто хорошими одноразовими станками чи взагалі небезпечними бритвами. На тому я і заспокоївся.

Але час іде і хочеться нових цяцьок Smile Крім того станками голитися часто бажання нема, та і порізатися можна. Та і не покидала думка що треба спробувати ще раз. Цього разу вибрав хорошу (за оцінками) сіткову електробритву, а саме Panasonic ES-LV61-A аж з п’ятьма лезами. Купив як новорічний подарунок.

Перші рази щось теж не надто добре все виходило, але хороші переважно відгуки примусили не здаватися і продовжити. Я навіть кілька разів примудрився порізатися бритвою, подразнення та пропущені волосини теж були регулярно. Купив навіть рекомендований крем для гоління – не надто допомогло.

І ось нарешті після трьох місяців я здається знайшов патерн який працює для мене. По-перше, це обов’язково голитися в душі під струменями води – не буде подразнення. По-друге, не давити з усієї дурі бритвою, а навпаки ледь торкатися – як не дивно але голить вона так ідеально, відрізнити від станка неможливо, сам не вірив що таке може бути. По-третє, після такого гоління обов’язково мазатися кремом/бальзамом кілька разів бо шкіра сохне як скажена, навіть не уявляю чому.

Є і певні недоліки. Наприклад якимось дивом кілька волосин бритва ця завжди пропустить. При тому що все обличчя чисте, але таки кілька штук стирчить випадковим чином. Тому після гоління уважно розглядаю себе у дзеркалі і звичайним дешевим станком просто прибираю їх. До того ж оте додаткове змащення. Я найбільше люблю крем після гоління Gillette, ним і мажуся. Але він наче всмоктується шкірою за піру хвилин. Тому я в спортклубі (а голюся я переважно в спортклубі вранці) беру маленький рушник, старанно його змащую з банки з кремом (стоять там біля кожного дзеркала) і час від часу зволожую обличчя. На той час як Олена теж виходить з роздягальні рушник вже геть сухий і головне що обличчя теж не масне і не блищить.

Як ви вже зрозуміли бритва ця захищена від води і нею можна голитися в душі. Також я з собою ношу зарядний шнур і поки сушу голову феном заряджаю її. Поки ще рівень заряду нижче 70% не впав. З того що я бачу повного заряду при щоденному голінні має вистачити мінімум на тиждень. Повний заряд з 0 десь за 1 годину можна мати. Ну і поки заряджається вона не працює.

Що ще з особливостей:

  • резина на ручці дуже цупка – можна ледь тримати бритву у душі і не вислизне
  • плаваючу голівку можна заблокувати
  • є міні-бритва для скронь та потилиці
  • функція самоочищення – достатньо нанести рідке мило і увімкнути (20 сек)
  • 5 лез – насправді мені здається що вистачило б і три (а є і така модель), але хотілося перестрахуватися
  • кнопка увімкнення яку можна заблокувати
  • в комплекті йде на диво дешевенький на вид вініловий чохол який здається має розлізтися миттєв (поки що тримається). Такий би підійшов до бритва за $20, але ніяк не до такої дорогої

В цілому покупкою я задоволений, але не сказав би що є якась економія часу. Проте менша імовірність порізатися і можна голитися без дзеркала.

А що ви скажете?

David Gerrold. The War Against the Chtorr / Девід Геролд. Війна з Хтором (1983-…)

Один з найкращих зрасків суміші наукової, соціальної і бойової фантастики, тісно переплетеної з фрагментами психологічної фантастики.

Автор почав працювати над першою книгою на початку 80х. І з кожною новою книгою картина відкривалася перед ним все більша і більша. В кінці кінців він зав’яз в цьому настільки що вже почав шкодувати що взявся за цю тему.

Книги унікальні своєю реалістичністю – людство реально потерпає від страшних проблем спричинених ззовні, але все так же як і раніше присутні бюрократія, міжнародна політика і взагалі невиправдано переускладнені стосунки між людьми. Крім того в книгах просто неймовірна кількість брутальщини і жорстокості.

За часи роботи над серіалом (який до речі ще не завершено), автор встиг і побомжувати і поїсти їжі для бездомних у притулках… До речі він же подарував нам Стар Трек та інші відомі речі.

В книгах багато шокуючих моментів, здається намірено – гомосексуалізм, груповий секс, педофілія, зоофілія, секс з іншопланетними тваринами, катування, скормлювання людських немовлят гіганським черв’якам і все це пересипано розмірковуваннями в стилі "що більш безвідповідально – залишити нашого бога гіганського слизняка голодним чи дати йому з’їсти нашу дитину". Моралофагам книги абсолютно протипоказані бо можуть довести до істерики гірше навіть за твори Хайнлайна.

http://www.goodreads.com/series/57240-the-war-against-the-chtorr

A Matter for Men / Чоловіча робота (1983)

Самий початок. Іншопланетне вторгнення, джерело якого ще не зрозуміло, старанно приховується урядами всіх країн, які ще й не забувають гризтися між собою. Дослідження небагатьох зразків хторранської екології лише починається. Це мабуть найбільш чистий бойовик з усих книг. Також багато біології і "поведінки натовпу". Відірватися просто не можна, настільки все динамічно і захопливо.

До речі серед іншопланетян розумних істот нема, але їхня екологія неймовірно сильніша за земну і починає захоплення планети.

http://www.goodreads.com/book/show/821439.A_Matter_For_Men

A Day for Damnation / День прокляття (1984)

На диво ця книга навіть краща за першу. Тут вже починають виникати думки що людство не обов’язково виграє цю війну. Причому здається воєю лиша одна сторона (наша), та і та програє. Території потихеньку втрачаються, ресурси вичерпуються…

Автор ще глибше занурюється у психологію і тему сексу з усим що рухається недостатньо повільно.

А взагалі то тут не одна тема, тут настільки багато всього що просто дивно що в якісь 500 сторінок вдалося все це впихнути. І знову книга прочитується аж в мить і без паузи хапаєшся за наступну.

http://www.goodreads.com/book/show/821438.A_Day_for_Damnation

A Rage for Revenge / Гнів помсти (1989)

Війна все ще ведеться, навіть з’явилися якісь нові технології. Але ніхто вже не розуміє з чим саме йде боротьба і чому в результаті перемог території все одно втрачаються. З’являються перші думки на тему "яка природа цього явища"? Половина книги це філософські діалоги і роздуми, інша – доволі брутальний екшн.

Почінається більш детальний опис хторранської екології і як все в ній взаємодіє. Земна ж екологія здається не має жодних шансів. Тут же автор довго розмірковує на теми "чи нормально бути гомосексуалістом/педофілом", чим доводить деяких просто таки до релігійного біснування (варто пошукати відгуки на книгу на сайтах бібліотек). А взагалі то хто читав свого часу Кастанеду знайде знайоме "дивитись і бачити" Smile

В той же час не забуваємо про політику, зручну можливість для військових побудувати поліцейську державу і знову ж таки стосунки між людьми, дурість бюрократії і тупість політиків.

http://www.goodreads.com/book/show/821436.A_Rage_for_Revenge

A Season for Slaughter / Пора бійні (1993)

Після того як автор зрозумів що в трилогію він ніяк усе на впихне (третя книга і так має такі обсяги що у руках важко втримати) він зрозумів що попав із серіалом надовго.

Здається усім (крім політиків, чиновників і тупих обивателів) стає зрозуміло що якщо не зробити щось негайно то за пару років про людство і Землю можна буде забути. Всі дії відбуваються на фоні дослідницько-військової експедиції у Південну Америку, де з завойовниками не боролися, а навіть намагалися з ними співіснувати. І виявляється що практично нічого із зібраних за роки війни знань не може знадобитися. У центрі очагів зараження існує якесь хворобливе потворне життя.

Крім того нарешті знайдено приклади боротьби за виживання між хторранськими видами, з’явилися правдоподібні гіпотези про те звідки і як саме відбулося вторгнення, виявлено "дикі" і окультурені види істот. Проте розумних істот так і не знайдено, хоча розумну поведінку демонструє багато хто.

Хитрожопі СНДшні видавці розділили книгу на 2 і видали як 4й і 5й том чим примусили іноземних любителів НФ хвилюватися просто нєопісуємо – як це так, у нас нема, а в них вже є? Smile

http://www.goodreads.com/book/show/821437.A_Season_for_Slaughter

Чекаємо на продовження/завершення

В 2004 році автор об’явив що вже точно знає чим і як все закінчиться і назвав 3 завершуючі книги над якими він досі працює:

  • A Method For Madness
  • A Time for Treason
  • A Case for Courage

Ну коротше ви зрозуміли що я від цих книг просто в захваті, правда? Smile На мою думку якби їх екранізувати, навіть не намагаючись передати всі проблеми що в них викладено, а просто зробити спецефекти, то ні Аватару, ні Володарю Каблучок нічого навіть поруч робити було б.

Brian W. Aldiss. Heliconia / Брайан Олдіс. Геліконія (1982-1985)

Ще одна дуже приємна серія від відомого письменника (який працює не лише у жанрі фантастики). Кожна з книг серії свого часу зібрала цілу купу нагород.

Ідея така – далека-предалека планета населена людьми, принаймні ці істоти дужі схожі на людей і мають подібну поведінку і мотивації, а також іншими розумним видами, найголовнішим з яких є фагори – щось типу прямо ходячих кудлатих биків що походять з іншої біологічної гілки.

Сама планета проходить через тисячолітні цикли (2 тисячі років один цикл) коли спочатку повільно наступає зима і на арену виходять загнані у гори і печери фагори, а люди деградують до стану кочових племен у безкраїх снігах, а потім поступово настає смертельної спеки літо і люди починають створювати і відбудовувати цивілізації.

За планетою невпинно спостерігає супутник у небі, мешканці якого (вихідці з Землі) обробляють дані і відео і транслюють на Землю “серіал”. Сигнал іде тисячу років… А на самому супутнику розвинулася своя культура і традиції, фактично нова цивілізація у замкненому просторі.

Висадитися на Геліконію і контактувати з її мешканцями неможливо через спеціальний вірус який готує види до довгої зими чи засушливого літа до якого є імунітет лише у невеликого відсотку популяції. Фактично вірус 2 рази на 2 тисячі років викошує більшу частину населення планети, а вже нащадки тих хто вижили несуть в собі ті мутації що дозволять зберегти вид.

http://www.goodreads.com/series/44446-helliconia

Helliconia Spring / Весна Геліконії (1982)

Початок історії, зима тільки но починає відступати, люди вилазять з печер і схованок, деякі навіть зберегли письменність, фінансові структури і технології. Люди починають розбудовуватися і воювати. Оповідь стрибає через покоління.

Дюна, Захід Едему – ось із цими книгами можна порівнювати, лише я би оцінив її вище.

 http://www.goodreads.com/book/show/672244.Helliconia_Spring

Helliconia Summer / Літо Геліконії (1983)

Майже через півтори тисячі років від подій першої книги. Тепер планета потерпає від неймовірної спеки і засухи. Люди стали пануючим видом, але фагори створили потужну підпільну мережу. Становлення, розвиток і крах королівств і імперій…

А на орбіті навічно працівники ув’язнені супутника  покоління за поколінням ведуть зйомку і передають матеріал на Землю. На Землі ж, до якої сигнал йде майже тисячоліття, культура і події Геліконії є не просто найпопулярнішим шоу, але і уроком завдяки якому людство стає кращим, терпимішим, далекогляднішим і нарешті починає вчитися діяти як один розумний вид.

http://www.goodreads.com/book/show/672243.Helliconia_Summer

Helliconia Winter / Зима Геліконії (1985)

Геліконія, яка стала планетою реаліті-шоу для Землі, проходить черговий період свого розвитку. Люди під натиском холодів відступають, інші розумні види починають відвойовувати життєвий простір. У зв’язку зі складними умовами існування цивілізація розвивається в десятки разів повільніше ніж це було на Землі.

На Землі в цей час відбулася екологічна катастрофа, людство вижило, але змінилося і лише безтурботні кочівники мандрують просторами планети.

На штучному супутнику Геліконії де тисячі років в’язні збирали і оброблювали інформацію про неземний світ настала епоха дикунства, а потім і сам супутник без належного втручання почав виходити із ладу.

Вражає не стільки масштабність і детальність твору, як його реалістичність. Все більше і більше роздумів про еволюцію, роль релігії та інші піднесені речі. Однозначно найкраща книга з трилогії.

 http://www.goodreads.com/book/show/672245.Helliconia_Winter

New Balance Minimus Barefoot 10

 

Ціна: $70

Вага: 183 грама

Призначення: Мінімалістичні (різниця між носком і п’ятою – 0 мм) легкі кросівки для людей з ідеальною технікою та тих хто хоче попрацювати над покращенням техніки бігу. У них доволі тока підошва, і нема стельки.

Загальні враження: З усих кросівок що я на цей час спробував це однозначно “найважчі”. Вони неймовірно вибагливі до того як стопа торкається землі і якщо не контролювати буквально кожен крок то ноги миттєво починають боліти наче хтось дрючком врізав по ступні. А якщо і контролювати то після пробіжки дико болять ікри.

Будь-яка підтримка та компенсація відсутня взагалі.

Взагалі починати у цих кросівках треба дуже обережно – більше пари кілометрів перші кілька разів не рекомендую бігати. Проте в них приємно бігати швидкі інтервали.

Зараз моя техніка помітно змінилася – нога б’є землю не п’ятою, а вже десь ближче до середини. І це доволі помітний прогрес.

І зносу їм здається немає.

 

Недоліки: Ще раз повторю що це доволі “небезпечні” кросівки. Навіть пробігавши в них майже рік (як мінімум раз на пару тижнів) я і досі б не ризикнув по асфальту бігти у них на змаганнях щось довше за 5 км.

Також ненайвдаліший малюнок підошви легко може назбирати камінців.

На сайті виробника: http://www.newbalance.com/Minimus-10/WR10,default,pd.html?dwvar_WR10_color=Grey_with_Green&start=11&q=minimus%2010&cgid=68000