Автор: Oleksandr Golovatyi

Продовження перших вражень про Майамі Біч

Душно.

Дебільна мода – у жінок чим більша дупа тим коротша спідниця, чоботи до колін, весь одяг в позолоті і бльостках. У чоловіків – штани нижче трусів (думав це буде смішно побачити вживу, насправді це виглядає неймовірно тупо), джинси заправлені у високі ботинки. Офіціантки в барах і ресторанах одягнені як повії, нафарбовані, ледь не хапають за руки щоб затягнути всередину.

Сотні скейтерів. Нагло їздять де хочуть не зважаючи на трафік. Взагалі більшість водіїв і пішоходів на правила руху звертають зовсім мало уваги.

Станції прокату велосипедів (платиш в автоматі, велосипед відмикається, замикаєш назад у будь-якій іншій станції) – пів години – $4, година – $5, 2 години – $10, 4 години  – $18.

Дофігіща бомжів – валяються попід стівнами, під пальмами. Причому настільки ледачі що навіть не просять гроші а ліниво помахують стаканами з під пива. Давай, типо, ділись.

Іспанської ледь не більше ніж англійської. В барах, магазинах, готелях часто починають говорити іспанською і переходять на англійську коли ти до них англійською. На всіх сценах вздовж дистанції пів-марафону співали іспінською.

У жіночих манекенів в магазинах гіганські цицьки з рожевими сосками. Виглядає неймовірно ржачно.

Пробіг я до речі не дуже добре – 1:33 з чимось. Зпишемо це на довгий переліт. акліматизацію, духоту і те що я не відновився після сіетльського пів-марафону.

Вода прохолодна, хвилі такі що укачує за пару хвилин. Взагалі нема запаху моря. Пісок жорсткий, ракушок нема. Люди самі по собі ходять і збирають сміття на березі.

Нещасні білки лазять по пальмах і схоже самі офігєвають з цього.

Взагалі враження що приїхав зі штатів в якусь біднішу країну. Усе понти з позолотою на фоні доволі бідного несмаку – позолота, показуха, понти і інша циганщина. Майже як у Криму, тільки з сервісом і чистіше.

Летимо в Майамі

Буду бігти там пів-марафон  – http://runrocknroll.competitor.com/miami-beach. Сидимо в аеропорту Сіетла, пересаджують на інший літак бо наш рейс відмінили…

Судячи з профайлу (картинка внизу) маршрут пробігу майже ідеально плаский, погода очікується +27 з легким дощем так що сподіваюся на хороший результат.

Всьо, звітував Smile 

Всім хороших вихід!

Про металеві концерти в Україні

Не так щоб я сильно багато і довго ходив на концерти важкої музики вдома. Переважно це було коли привозили якихось  ну дуже відомих зірок.

Спочатку більшість заходів вражала мене поганим звуком, забацаним місцем проведення і суцільною неорганізованістю. Потім якось претензії до організаторів зникли самі собою після того як я трошки подумав наскільки складно їм організувати все це, з чим їм доводиться стикатися і в яку копієчку все це виливається.

Ходив я на Die Apocalyptischen Reiter, Kreator, Anathema, Amorphis, Мастер, Gamma Ray та інші. В цілому враження доволі гнітюче. Ну і до купи ще додоти багатоденний свинарник MHM’у…

Вже на підході як правило неадекватна охорона що відверто ненавидіть “усих цих патлатих”. Дебільні черги та правила безпеки, неможливо нормально купити квиток on-line та прийти з розпечаткою. При цьому та ж охорона абсолютно спокійно пропускає очевидно п’яних і неадекватних “глядачів”.

Ті ж, або подібні “сек’юріті” гордо розсікають залом не для того щоб допомогати тим у кого якісь проблеми, а тупо щоб бичити на тих хто їм особисто не подобається.

Про звук краще мовчати взагалі. З усього що я бачив тут навіть у маленьких клуб звук незрівнянно краще ніж те що було у найбільших концертах в Україні. Хоча це можна зрозуміти – це не Кіркоров і не блатняк який небудь щоб дорога апаратура та її настроювання окупилося.

Традиційно на українських подіях все починається набагааааато піздніше заявленого часу. У нас тут починається рівно в стільки в скільки заявлено. І в Україні чомусь необхідним вважається конферанс де наближені до організаторів самородки нудно петросянять і виводяь з себе натовп. В шататах простіше – вимкнули світло на чцені і мовчки настроюють апаратуру для наступної команди яка, що характерно, знову ж таки почне лабати рівно в той час що вказано зарані.

Далі – в залі повно бидла. Ну воно і тут є. Але воно в основному спокійне, тверезе і задоволенне подією. А вдома воно якось переважно п’яне, агресивне і нахабне. На американських концертах пиво і інші спиртні напої можна пити лише у спеціально відведених зонах куди поліція пропускає після перевірки посвідчення (чи є 21 рік) і виходити зі спиртним з тих зон не можна. В Україні ж нарот твочеться з пляшками (привіт бите скло) і пластиковими стаканами (привіт обриганам що обливають усих навколо). І взагалі, як каже народна мудрість, шкода що таку прекрасну музику як метал слухає таке бидло як металісти.

Хотів написати більше, але поки це писав весь пар вийшов Smile

Коротше щоб ви мене не зрозуміли невірно я не хочу сказати що у нас більше бидла, чи взагалі народ непідходящий. Що я кажу так це те що у нас нема культури і сформованих традицій проведення подібних заходів. Хвала і честь організаторам які часто в збиток собі проводять подібні концерти (лише дуже рідкі випадки приносять хоч якийсь прибуток) – вони намагаються переламати ситуацію і привозять те що їм самим до вподоби за рахунок тих грошей що вони заробляють привозячи для іншого бидла широкого загалу.

[english] to beg the question

Це словосполучення має насправді два майже протилежних значення. Перше, історичне, походить з латини і є прийомо логіки який означає “виходячи з вищесказаноного”, або “спираючись на доведене раніше” (“наукова” назва прийому – логічне коло). Тобто йде посилання на якусь інформацію преддставлену в цьому ж, або у попередньому реченні. В чомусь схоже на наше “питання містить у собі відповідь”.

Другий же сенс, сучасний, означає “з чого виникає питання”, тобто по суті дослівний переклад фрази. Зараз все більше і більше людей використовують фразу в такому сенсі не знаючи і не розуміючи її оригінального значення.

Певною мірою векористання фрази в першому варіанті показує людину з високим рівнем освіти та широкою ерудицією.

Є навіть такі кого повільне витіснення оригінального (старого) значення сильно дистало і вони створюють усіляки кампанії і рухи по боротьбі з “новоязом”. Наприклад ось таке – http://begthequestion.info/.

Більше деталей:

Якось у Києві

Ми проходили собі повз, а там програму “Шанс” знімали. Це пам’ятаєте коли збиралися біля майдану усі колгоспники що мріяли красиво заспівати, і шоб їх потім взяли у поп-зірки за це? Ну там ще продовження якесь було де їх одягали, танювали і на сцену випускали…

Коротше ось така фотка:

 

А номера то у машини американські! Навіть більше того – з нашого штату, з Вашингтону.

Bike Fitting

В минулу суботу з самого ранку поїхали мірятися на триатлонські велосипеди.

Ідея полягає в тому що у кожної людини своя геометрія тіла – довжина рук, ніг, торсу, тощо. І треба знайти ті розіміри у кути при яких крутіння педалей стає найбільш ефективним і найменше втомлює і веде до травм.

Чому конкретно три-байки? Ну хоча б тому що вони відрізняються від шосейних велосипедів. Відрізняються геометрією рами (велосипедист більше висунутий вперед), позицією, матеріалами та формами. На три-байку встановлюють спеціальні бари на руль на яких і лежать руки, під ліктями подушечки. Підтримка відбувається скелетом, а не м’язами. В такій позиції менше супротив повітрю, задіяні більше квадріцепси замість підколінних м’язів і бережуться ноги для бігового етапу. У велоспотрі подібне є в time trial. Ну і відповіднол просто за рахунок такої посадки додається шидкості.

 

Чому ж усе це не використовують у шосейних баках? Відповідь проста – заборонено. Розміри і геометрія рами повинні бути в певних межах, те саме стосується коліс, матеріалів і інших дрібниць, навіть шоломів. Оскільки у триатлоні обмеження меньш жорсткі то там можна використовувати більш агресивні технологічні досягнення.

Коротше сам процес вимірювання займає маже 2 години на спеціальному станку де все регулюється і визначаються кілька (в нашому випадку три) позиції в які ми вже самі можемо настроювати свої велосипеди.

Прикол в тому що у різних виробників трохи різна геометрія рами і інші компоненти. Тому спочатку треба вибрати правильту раму що найближче підходить за розмірами, а потім вже підрегулювати руль, сідло, аеро-бари та інше.

Крім того що з незвички сидіти на три-байку не надто комфортно ще радості додає сідло. Оскільки посадка суттєво відмінна то дискомфорт був неймовірний. Якщо на шосейнику прийшлося деякий час, хоча і не дуже довгий, звикати до болей в тій області де кістки тазу тиснуть на сідкло, то в атакуючій позиції основний тиск йде на… ммм… я навіть термінів правильних не знаю… коротше десь зовсім по центру. Дивіться на фотку сідала для три-байку – воно в порівнянні з сідлом для шосейника коротке, широке і виріз у нього там де буде найбільший тиск.

Самі три-байки ми якщо і будемо купляти то ближче до початку літнього сезону. Але головна цінність була в тому що тепер ми обоє набагато краще розуміємо що до чого, на що звертати увагу і як в разі необхідності покращувати показники Smile

Ось хороший ресурс зі статтями про геометрію велосипедів, оглядами компонентів, тощо – http://www.slowtwitch.com/.

Львів восени 2007-го

Найулюбленіше моє з місць в Україні в яких я тільки бував – затишне, спокійне, відносно чисте (в порівнянні з Києвом, не кажучи вже про Дніпропетровськ) незважаючи на перекопані вилиці та будівництво. Бідна європейська старина, пам’ятки архітектури, чимось незвичним стурбовані люди та каземати львівського метро. Таке враження що навіть цигарки у Львові палять менше. Це тоді так було, не знаю як зараз.

 

Жили ми у Жеки на горіщі. Ну в смислі не в неї на глоріщі, а на тому ж горіщі де вона сама жила Smile Миленька така квартирка зі смішним туалетом і пухнастим котом.

 

А там якраз, у Львові тобто, а не в Жеки на хаті, в той час проходив кількаденний книжковий ярмарок на який ми теж ходили. Штовхалися у чималенькому натовпі народу. Купив собі кілька книжок – щось із міфології, казки якісь на подарунки. І жені Муракамі якесь чи щось.

 

В цілому пам’ятаю враження від поїздки чисто позитивні були. Якби я скоро після того не поїхав у штати то серйозно би замислився щоб перебратися у Львів з Києва. Там і дешевше все до того ж. І місто таке що центр реально пішки обійти і не втомитися.

На фото туристи на фоні туристів:

 

У багатьох приватних будинках і дворах, і не зовсім приватних теж, можна побачити якись скульптури на релігійні мотиви – святі і мученики, Діва Марі, Іісус, тощо. Все прикрашене квітами. І взагалі народ якийсь очевидно більш релігійний.

 

Ще один позитив – велика кількість маленьких кав’ярень де можна зовсім не задорого поїсти-попити. І окремої згадки варта кава яку люблять і вміють готувати. Я от каву не люблю і не п’ю, але проти тих запахів встояти просто неможливо було.

 

А ще там в цей час був чи день міста, чи щось подібне. І були такі красиво (іноді) розмальовані леви у центрі міста з кожним з яких попрацювало хтось з відомих людей.

 

Якщо видертися на вежу в центрі міста то можна побачити який зелений Львів, ледь не у центрі лісу за мірками українських міст.

Нічне місто виглядає доволі готично.

І взагалі – більше б таких міст на Україні, воно б може і людей трошки більше нормальних стало. Бо жарти жартами, а от ходиш там і просто відчуваєш все це нашарування історії навколо тебе, якось аж культурніший стаєш Smile

 

І зрозумійте мене правильно – я не кажу що у Києві погано, чи Київ некрасиве місто. Але в мене збереглися спогади дитинства коли Київ був для мене дивом – великим, але затишним і неймовірно зеленим містом. А коли я туди переїхав у 2007 році то було видно як все це гине під натиском колгоспників що перли у столицю як божевільні і принесли з собою сірі залізобетонні коробки, розкидане сміття, вирубані парки і напівп’яні натовпи на центральних вулицях. Капітулювало місто під натиском варварів Sad smile

[english] rad

Ось таке дивне і дещо застаріле слово яке означає “круто”, “кльово”, “шикарно”. Майже те саме що cool, awesome або tight, але на більш аристократичний манер.

Слово походить з 80-х коли використовувалося найбільш широко і є скороченням від redical.

В словниках:

2011-11-27–Seattle (Half) Marathon–1:29:56

Це офіційний час, але оскільки я почав не безпосередньо з лінії старту то особистий час трохи кращий – 1:29:50. Час вимірюється за допомогою чіпа що одягається на ногу.

Головна проблема цього разу була у поганій погоді. Вірніше така погода доволі нормальна для Сіетлу – весь тиждень йшов дощ, а в день пробігу температура була +10.

Треба було правильно вибрати взуття. Очевидно мої улюблені кросівки для змагань зовсім не підходили для погоди бо ноги стали б наскрізь мокрими задовго до старту. Що ж до моїх улюблених кросівок для тренувань то занадто вони вже “нешвидкісні” для випадків коли хочеться показати хороший результат.

 

На щастя у мене була пара зовсім нових і майже не випробуваних Brooks PureConnect. По суті це мінімалістичні кросівки (модний напрямок у бігу останні пару років) – мінімум компенсації, один шар резини на підошві, практично відсутня п’ята. Взагалі кросівки примушують ступати як мінімум на середину стопи, а ще краще на носок. Якщо бігти на п’ятах то нога сильно “провалюється” вниз бо під п’ятою підошва трохи тонкіша ніж у центрі. Таким чином вони примушують бігти правильніше і швидше. З іншого боку стопа втомлюється набагато більше і відбивається теж, якщо постійно не слідкувати за тим як ступаєш.

Яек би там не було я пробіг в них, і хоча вони не чисто гоночні, тим не менш дуже легкі і попри всі острахи пів-марафон виявився не такою вже довгою дистанцією.

Інше питання було що одягати. Дощ і прохолодно… Багато народу бігає у шапках, куртках, рукавичках. Все це необхідно перед стартом, але мені особисто краще бігти у мінімуму одягу Smile

Ну от, коротше побіг я такий… Почав доволі спокійно, перша миля трохи повільніше за 7 хвилин. Потім додав і кожну майже милю вибігав трошечки з 7 хвилин. Після середини дистанції почалася страшна гірка яка вбивала мене кожного разу всі попередні роки. Але на диво в цей раз навіть подолавши її я ще мав достатньо сил щоб тримати темп.

І взагалі почав думати що останні милі дві, як так і далі буде, треба включити максимум швидкості.

 

Але якраз за дві милі до фінішу миттєво вимкнулися ноги. Як правило в бігові саме серце і мозок починають кричати що ти втомився, задихаєшся, хочеш блювати і на горшок… Але от так дивно в цей раз – все в цілому нормально, а ногі забиті так наче я зі штангою наприсідався.

Ну в принципі добіг доволі рівно, результатом задоволений. Тепер точно знаю що з 1:30 мушу вибішати будь-що, час ставити нові цілі.

Добре фінішувати в пеших рядах (107-й в загаліьному заліку, 14-й у своїй віковій групі – http://race.seattlemarathon.org/certificates/6898.pdf). Заходиш у зону відпочинку, а там порожньо – бери яку хочеш їжу і напої, збирай сувеніри… Поки сходив за речами, переодягнувся, виходю, а народу вже – не проштовхнутися Smile

Олена була волонтером – на фініші медалі на шиї фінішувальникам одягала. Ото через те у нас фоток і нема.

Сподіваюся в наступному році буду звітувати про повний марафон на цій же події.