Samsung Galaxy S9

У пошуках нормального Android-смарфону я кілька років кидався в крайнощі: від цілком нормального, але слабенького Motorola Moto G5 Plus до надзвичайно потужного, але аби як зібраного Xiaomi Pocophone F1 і до якісно зібраного, але порізаного у функціональності Nokia 8. І весь цей час я з легкою заздрістю поглядав на S9 у Олени яким вона була надзвичайно задоволена і не забувала мені про це нагадувати :)

І ось після майже півтора року я таки вирішив перейти на флагман. Тим більше, що одна розумна людина мені сказала – всі ці дешевші, але майже як флагмани смартфони є непотребом. Вони хоч і не дорого коштують, але купа дрібних незручностей на які можна закривати очі у підсумку роблять твоє життя набагато менш комфортним.

При першій же нагоді купив Олені S10+, а собі забрав її телефон. І дуже радий з цього.

Не буду перелічувати технічні характеристики які зараз можна знайти будь-де. Та і телефон вже не випускають. Лише суб’єктивні враження:

  • Зручний розмір і форма – саме такий, відносно маленький телефон мені і хотілося.
  • Якісний екран і його викривлена по краях форма – мені це зручно і виглядає це красиво.
  • Камера працює просто чудово – я не вмію фотографувати, але важливо що результат виходить точно як я очікую.
  • Час роботи від батареї – легко переживає цілий день на одній зарядці, ніколи ніяких проблем з цим не було.
  • Процесор і пам’ять – усі програми працюють без підгальмовувань.

Коротше це мабуть для мене другий у особистому рейтингу за усі часи телефон після Nokia Lumia 920. А враховуючи який він легкий – можливо і поділяє перше місце.

Головний мінус – Android. Але Microsoft Launcher робить життя трошки кращим. Ну і ще є ота дурнувати кнопка Bixby яку проте можна призначити іншій функції. Так що по суті – недоліки відсутні.

Моя оцінка – 10/10.

Ian McDonald. Desolation Road Universe / Ян МакДональд. Світ Дороги Запустіння (1988-2000)

Популярний на заході автор роботи якого називають проривними в тому сенсі, що він сміливо домішує у наукову фантастику інші стилі та жанри (як, наприклад у книзі “Бразилія” чи “Історія Тенделео“).

Ось і ця серія стала доволі унікальним представником суміші короткого сатиричного оповідання та епічної наукової фантастики.

Уся серія на Good Reads – https://www.goodreads.com/series/83986-desolation-road-universe.

Desolation Road / Дорога Запустіння (1988)

Скоріш за все я просто не зрозумів цієї книги яка так усім подобається і яку так захоплено вихваляють…

Книгу дійсно надзвичайно добре написано – її легко читати і події в ній цікаві, і герої. Але весь чималенький обсяг складають короткі оповідання. Вони звісно усі пов’язані одне з одним і йдеться в них про одних і тих же людей та той же час, але занадто їх вже багато.

Я в прямому сенсі заморився читати. Читаєш, читаєш, читаєш… а там ще хто зна скільки тексту. Якби книга закінчилася б десь на третині то може і враження в мене було б інше.

А так виходить що усю голову забив якимись мікро-подіями за якими важко відстежувати основний сюжет і десятками дійових осіб. І якесь читання заради читання виходить.

Такий прийом дійсно має сенс коли розказують масштабну по географії чи часу історію як, наприклад “Світова війна Z” чи “Основання“. Але тут усі події відбуваються в одному й тому ж часі і всі дійові особи – мешканці маленького містечка в пустелі Марсу.

Ну і сюжет власне про те як було створено, заселено та зроблено впливовим те саме містечко Дорога Запустіння. Тут без будь-яких перебільшень розказано історію кожного його мешканця та взаємозв’язок з усіма іншими жителями. І все це треба тримати в голові…

Коротше після кількох днів читання коли я побачив що ледь прочитав половину кинув цю книгу. І продовження читати точно не буду.

Оцінки:

David Koepp. Cold Storage / Девід Коепп. Холодильник (2019)

Сюжет книги обертається навколо ідеї фільмів та оповідань жахів ще з 80-х років в яких якась тварина чи рослина ставала все більшою і більшою просто поглинаючи живе навколо. Тобто нічого нового в цьому плані.

Але що робить цю книгу біль-менш пристойного так це як добре її написано – динамічно, виразно, місцями страшнувато. Автор наче щось і пояснює про природу страшного організму, але в той же час уміло обходить складні питання.

Варіація тут така, що тією страшною істотою став грибок який возили в космос для експериментів, а далі він мутував і впав в результаті аварії у пустелю Австралії. А вже з пустелі його в холодильних сховище в США привезло пару агентів.

І ось пройшло пара десятків років, сховище більше не належить ЦРУ, холодильник зламався і страшна істота почала рости заражуючи все що можна. І старі вже агенти борються з нею.

Книга починається як фантастика, але насправді це суміш пригод і жахів і так її і треба сприймати. Читати її легко і швидко, але, повторюся, це єдина її перевага.

Такий собі добре зроблений бойовичок. Добре підійде в дорогу чи коли спати не хочеться.

Оцінки:

Pulsar Music Player

Я вже доволі давно (більше двох років) користуюся цим музичним програвачем і навіть купив собі платну версію.

Перше питання на яке треба відповісти – чим не влаштовує стандартний програвач від Google? Багато дрібних речей не подобаються, але найгірше – він не вміє правильно програвати плейлісти у випадковому порядку. Проявляється це так, що кожного разу першою є одна і та композиція (щоб вирішити цю проблему я навіть додав у всі плейлісти на першу позицію секундний трек з тишею). І після того “випадково” відтворюються лише треки з початку списку. Тобто в моєму випадку з кількох тисяч пісень я знову і знову слухав ті самі 30-40 композицій.

Коли вже мова йде про сторонні програвачі то вибрати є з чого. І далі вже роль грають різні для кожного фактори – зовнішній вигляд та можливість його налаштувати, еквалайзер, підтримка різних аудіо-форматів і багато чого іншого.

Для мене на другому місці була можливість керування плеєром з віджету екрану. І серед усіх що я їх перебрав саме у Pulsar віджет був зрозумілий, зручний і функціональний як я хочу.

У плеєра є можливість налаштування еквалайзеру і зміни кольорів – ось цими двома додатковими можливостями і відрізняється платна версія за $3. Чи варто її купувати? Не дуже насправді.

Ну і звісно є стандартні можливості як: показ тексту (якщо його вбудовано в музичний файл), створення динамічних списків відтворення, завантаження зображень з інтернету, редагування тегів, тощо.

Списки відтворення я створюю в MusicBee і під час синхронізації комп’ютера зі смартфоном Pulsar їх підхоплює.

Плеєр в магазині:

На цьому у мене все. А чим користуєтеся ви і які спеціальні сценарії використання є у вас?

Cosori Premium 6qt Pressure Cooker

Десь півтори роки тому (коли я і купив цей пристрій) в США раптово стали популярними ці пристрої для приготування їжі під високим тиском. Не знаю як її правильно назвати – чи то пароварка, чи то тисковарка якась… Власне покупка була і спричинена тим, що про них усі навколо писали і оглядали їх – як воно зручно готувати, і яка здорова і смачна їжа виходить. І через деякий час коли все більше і більше виробників почали випускати свої моделі вже було з чого вибирати в різних цінових діапазонах. І як тільки я побачив знижку на продукт у якого були хороші огляди так одразу і купив.

Мені ця річ обійшлася в $50 при повній ціні в $130 (проте зараз цю модель можна купити за $80). Для порівняння відомі бренди на той час продавали щось подібне за $$200-300. І я покупкою страшенно задоволений і виправдала вона себе повністю. І навіть за повну ціну це була б класна покупка.

Ми користуємося нею переважно щодня. Рис, овочі, голубці та фарширований перець, суп, варена кукурудза і ще багато чого – все це можна в ній приготувати.

Фокус в тому, що пристрій нагнітає водяного пару і тому їжа не розварюється, а скоріше париться. І нічого не пригорає (бо температура на надто висока), ніяких практично запахів, нічого не шкварчить і не тече. Автоматично вимикається і лише залишається перекласти їжу кудись і сполоснути внутрішню кастрюлю.

На пристрої є “панель управління” де можна вибрати різні режими готовки (названі різною їжею), або ввести програму самому. Єдине в чому треба розібратися це те як правильно закривати кришку і випускати тиск потім. І все – наклав продуктів, налив води, увімкнув і йди собі. Хоч ввечері потім її відкривай.

За внутрішнім обсягом (6 кварт) вона трошки завелика щоб готувати по одній порції на двох людей. Але якщо готувати на 2-3 рази, або на більшу кількість людей – саме те. У виробника також є модель на 8 кварт.

На сайті виробника – https://www.cosori.com/shop/premium-6qt-cp016-pc.

Оцінки:

Swagtron Electric Scooter

Пару років тому був такий собі пік популярності електричних самокатів – про них усі писали і всі навколо мене їх або купували, або обговорювали. Звісно і мені закортіло спробувати. Дочекався знижки на модель на яку на той момент (але не зараз) були непогані відгуки і купив собі.

Сама модель не надто вдала: дальність ходу ледь сягає 10 км, швидкість трошки вища за неспішний біг, а заряджається до 100% більше 5 годин. Проте ціна (на момент покупки – $270) була помітно нижча за інші популярні на той час моделі.

З моменту покупки (більше року тому) електричні самокати значно вдосконалилися – вони тепер долають довші дистанції, розвивають вищу швидкість і часто їх можна зарядити швидше.

Але найбільша проблема – я так і не зміг придумати коли і як його використовувати. На роботу чи з роботи – або по гравієвій доріжці (капець колесам), або по крутих гірках (дуже швидко здохне батарея, якщо взагалі дотягне). Та і мало задоволення насправді неспішно чургикати на ньому.

Я навіть кілька разів пробував брати його в атобус. Коли працював в Сіетлі виходив на зупинку біля дому, сідав з самокатом в автобус (самокат можна скласти), потім виходив і десь 3 км їхав на ньому до офісу. Не зручно те що він хоч і складається, але все ж таки дуже великий (приблизно як довгий скейт). І якщо на роботу я можу сісти у ще порожній автобус, то вже назад стою в забитому і самокат заважає і мені і оточуючим.

Друга проблема – він важкий. Тобто під рукою його тримати не вийде ніяк, а в рюкзаку він занадто великий і знову ж таки важкий.

У самоката є доволі непоганий ліхтарик для темного часу, а також додаток на смартфон – рівень заряду можна подивитися.

У мене в підсумку після приблизно десяти використань він так і стоїть без діла в гаражі.

Оцінка на Amazon – 2.7/5 (https://www.amazon.com/gp/product/B07F45HL7M).

Ian McEwan. Machines Like Me / Ян МакЕван. Машини як я (2019)

Цікавий альтернативний світ в якому Алан Тьюрінг продовжує свою діяльність, що призводить до виникнення штучних людей у 80-х роках. Головний герой, що є власником одного з перших таких андроїдів переживає проблеми романтичного характеру, намагається заробляти гроші і якось взаємодіє зі своєю власність (тобто з андроїдом). І все б наче б то непогано – це книга про переживання звичайною людини у доволі незвичних обставинах, але не зрозуміло для чого тут науково-фантастична складова. Вона, ця складова, не грає абсолютно ніякої визначної ролі ні в сюжеті, ні у розвитку героїв.

В якийсь момент книга перетворюється ледь не на детектив, але швидко знову скочується до рефлексії другорядних дійових осіб. І по суті вся ця книга, за винятком антуражу, є рефлексією кількох дійових осіб.

Написано непогано, це мабуть єдиний плюс. Але читаєш і не розумієш чому продовжуєш. Якби текст так легко не проковтувався то я б кинув читати дуже швидко.

Оцінки:

Захистні плівки IQ Shield

Багато хто зі своїми смартфонами, розумними годинниками та іншими пристроями використовує різноманітні захисні рішення для екрану. Це як правило тонкий пластик якій щільно лягає на екран і не затемнює кольори і передає торкання. І у мене теж на протязі багатьох років було багато подібних рішень. Але ось про ці продукти від IQ Shield хочу згадати окремо.

Їх захисні екрани є на відміну від більшості м’якими. І до того ж їх встановлення займає більше часу: чистимо екран, збризкуємо рідиною в наборі, накладаємо плівку, залишаємо на ніч. І в результаті плівка настільки щільно лягає на екран і повторює його, що як не знати що вона там то ніколи і не вгадаєш.

Плівка, через те що м’якша за жорсткі екрани також приємніша на дотик і уникає дрібних подряпин. Її дійсно можна мати на пристрої кілька років і вона не буде відклеюватися, не буде мати подряпин, не збирає відбитки пальців та пил. Також її легко протирати і чистити. Коротше це найкраще рішення з усіх що я бачив. Тому раджу.

І при ціні до $10 важко вибрати щось інше насправді.

Сайт виробника – http://www.iqshield.com/.

Tiger Balm Patch

Цю штуку свого часу інтенсивно рекламували у всіх спортивних журналах (принаймні в США) – не можна було відкрити будь-який номер чи то бігового, чи вело, чи тенісного, чи ще будь-якого журналу щоб не побачити тигра. Зараз інтенсивність реклами знизилася, але досі зустрічається.

Під таким натиском я не міг не спробувати… І мені сподобалося.

По суті це сучасні гірчічники, тільки більш високотехнологічні. В одній коробці 6 клаптиків розміром 7×10 см. Їх просякнуто чимось схожим на відомий з совєцьких часів бальзам “Зірочка”. Просто ліпиш його на проблемне місце і можна так тримати до кількох годин.

Запах хоча і сильний, але його чути лише впритул до носа. Тобто можна спокійно ходити між люди – ні оточуючи, ні сам не будеш задихатися.

Сама мазь не подразнює і не обпікає шкіру, нічого не свербить, не червоніє і не облазить – перевірено не одноразово.

А допомагає воно так – область під наліпкою наче розігрівається і це дозволяє усунути певні види болю (легкі травми, застуди і таке інше). Звісно це не лікувальний засіб, а лише такий, що дозволяє полегшити симптоми. Шия, коліна, втомлений поперек і таке подібне – цей бальзам допоможе.

Ціна складає $22 за 6 штук. Це дорого, але працює, я задоволений.

Оцінки: