Ось вам щось, що за описом є магією, але з мого досвіду працює (чи може я себе переконав що воно працює).
Що ж це таке? Це засіб на основі пилку папороті – він через кров розноситься аж до шкіри і зменшує негативний ефект ультра-фіолетового випромінювання.
Ні, це не крем від сонця у вигляді пігулок (хоча саме так я його і використовую). Натомість це засіб зменшити негативний ефект з середини тіла в той же час як крем від сонця захищає шкіру ззовні. І за відгуками користувачів щоденне використання зменшує ризик сонячних опіків та і загар не так швидко “липне”.
Ціна у майже $30 за 60 пігулок є доволі високою, але іноді цей засіб навіть прописують лікарі – тим людям у кого чутлива до сонця шкіра.
Оскільки Ісландія це країна діючих вулканів то не дивно що тут також є діючи гейзери та місця де воді підігрівається з під землі. І власне таких місць в Ісландії чимало.
Тут знаходиться гейзер Гейзер (тобто гейзер який називається Гейзер) – саме від нього і пішла назва “гейзер”. Зараз він вже не надто активний і практично ніколи не стріляє. Але свого часу (кілька десятків років тому) пуляв аж на 60 метрів вгору. Ну та може ще буде так робити в майбутньому.
Там де є гейзери там є і виходи інших речовин з під землі. Найчастіше це сірка та різні поєднання. Смердить тухлими яйцями не те слово. Але як не дивно коли нікуди від запаха втекти не можеш то звикаєш до нього дуже швидко.
Також усі ці сірчані викиди створюють дивного виду сіру муляку яка булькає та пузириться. І за однією з теорій саме в подібному місці і виникло життя на нашій планеті майже 4 мільярди років тому.
Що ж стосується гарачих джерел то бувають вони теж різні – від великого і шикарного комплексу з басейнами, душами, сауною, кафетерієм та іншими благами і до просто річечки по коліно глибиною десь посеред нічого. А одне з обіцяних нам “теплих” озер виявилося холодним, хоча знайшлися сміливці і туди залізти :)
Це я власне до того що треба везти з собою плавки-купальними та рушники – якщо не в гарячій річці то хоча б в басейні в місті поплаваєте (а тут їх вистачає).
Наскільки гаряча вода? Все залежить від того де саме сідати в кожному конкретному випадку – деяке каміння дотичне до іншого каміння що близько до пару під землею. От є прямо страшенно гарячі каменюки. А поруч з ними лежать вже просто тепленькі.
Так само можна знайти неймовірно гарячі течії у відносно прохолодній, або ледь теплій воді. Тому треба пошукати свою точку в якій буде найкомфортніше…
Крім того що теплі джерала дуже добре розслабляють після довго дня в машині та походах вони ще й, завдяки сірці, мають цілющі властивості для шкіри та здоров’я в цілому. Звісно що треба потім все старанно змивати у душі. Але навіть якщо душу нема, чи його не надто добре обладнано – він одного разу нічого поганого не буде. Перевірено на собі – ні подразнень, ні сверблячки ніякої.
На цьому власне і все. Ще парочку світлин і далі буде…
В цій книзі автор описує світ в якому людство навчилося спілкуватися з мертвими. Мертві, після фізичної смерті, потрапляють у Країну Літа з іншими законами фізики. Але суттєво те що зберігається можливість спілкуватися.
Також ця книга є шпигунським романом в якому спец-служби різних держав в нашому, та світі мертвих ведуть боротьбу та інтригують. Час описаний в книзі – 1938-й рік.
Така дивна суміш проте добре працює в книзі – автору не доводиться зосереджуватися на фізичних аспектах та протиріччях. І шпигунська історія в той же час не надто передбачувана.
Мені важко назвати це науковою фантастикою, але тим не менш це якась та фантастика.
Книгу було цікаво читати, це добре. Але закінчивши її я мало що виніс для себе – і це вже не надто добре.
Змагання проходять за 30 хвилин машиною від нашого дому, тобто дуже поблизу. І сам маршрут дуже простий – ніяких гірок взагалі, відсутні вузькі крути повороти, поверхня – трава і трошки піску. Тобто усе дуже просто і не вимагає особливих умінь управління велосипедом.
Єдине що у попередній день йшов сильний дощ і уся трава та грязюка що її швидко розкатали були мокрими та трошки слизькими. Але найбільшою проблемою був пісок який намок, набивався у замки на вело-туфлях так що їх було важко застебнути у педалі, і також набивався у гальма що суттєво заважало.
Ми з Оленою записалися в категорію 4 (усього їх 5 де п’ята – це новачки, а перша – профі яких тут не було). Але з’ясувалося потім що навіть у 4-й категорії були вікові групи і ми обоє стартували серед дітей. Ну добре, не дітей, але дуже молодих і тренованих велосипедистів. Наступні старти у нас будуть в групі 35 і старше (та сама 4-та категорія).
В цілому як і завжди – циклокрос це постійний нескінченний спринт в якому на велосипеді важко всидіти. Бо то по байраках скачеш, то заднє колесо десь сунеться, то треба повертати туди-сюди-туди-… Коротше постійна увага і напруга.
А потім дивлюся відео і бачу як я неспішно долаю повороти та перешкоди. А коли його все робиш то враження таке що несешся з божевільною швидкістю і ось-ось злетиш з вела.
У підсумку я був десь приблизно 30-м в 4-й “молодій” категорії (з близько 60 учасників), або був би 10-м в своїй віковій (з близько 30 на старті). Як на мене непогано. Та і взагалом відчував що добре попрацював.
Також цього разу я відчув що мені точно потрібні кращі велотуфлі, бо непогані Specialized Sport Mountain вже занадто старі і не достатньо жорсткі, а Shimano SH-M162 в яких я був цього разу занадто важкі і дубові. Може купити собі карбонові?
Та і мокрий пісок як з’ясувалося є не легким випробуванням для як я думав універсальних замків Shimano PD-520 – спробую подивитися що є з подібного, але кращого для бруду.
Що стосується велосипеда то я одразу знав що наші BMC Crossmachine CXA01 важкі велосипеди. Але, по-перше, я їх купував ще навіть не плануючи приймати участь в циклокросі – вони були куплені щоб кататися восени/взимку/навесні коло дороги брудні, холодно і йде дощ, коли шосейний велосипед шкода.
Але тепер вже хочеться легшого велосипеда для змагань… А з іншого боку – ці наші машинки надзвичайно надійні і дуже комфортні. Тому і тягну з витратами.
Олена знімала мене переважно на відео, тому ось вам відео:
Куля діаметром 5 дюймів з доволі жорсткого пластику (схоже на дотик на пенопласт) що ледь-ледь продавлюється під зусиллям.
Дуже добре працює на великих м’язах ніг – перед і задня частина стегон, сідниці та гомілки. Може бути дуже боляче, але якщо продовжувати кататися на ній то біль поступово проходить і відчуваєш як вузли у м’язах (про які і не здогадувався) “розпускаються.
Для спини, рук та плечей ця кулька завелика, але з іншого боку у мене там просто м’язів може стільки нема.
Собі купив ще одну на роботу і регулярно користуюся і раджу.
12-дюймовий (30.5 cm) ролик діаметром 6 дюймів (15 см) який добре підходить для масажу великих м’язів спини та ніг. На цьому ролику можна просто “кататися” – він глибоко не дістає, але покриває велику поверхню.
І хоча повнорозмірний ролик має свої переваги (з ним можна певні вправи для спини і плечей робити) ця версія є компактнішою і влазить у спортивну сумку середніх розмірів.
М’ячі для лакросу (це такий хокей на траві де замість ключок гравці мають палки з сітками) є дуже гарним засобом для само-массажу. Вони доволі щільні, але трошечки піддаються під натиском і з їх допомогою можна дістати до різних болючих точок практично по всьому тілу.
Я переважно використовую такий м’ячик для спини та плечей – масажую себе притулившись до стінки і катаючи м’яч по ній.
По прильоту ми провели частину дня самі, трошки походили навколо готелю. Купили телефонні картки – Vodafone з передоплатою за $16 на місяць, безлімітні дзвінки та СМС, 5 Гб даних. І за 2 тижні ми ліміт по інтернету так і не вибрали.
Ввечері зустрілися з групою (декого вже знали) та гідом, узгодили плани. Наступного дня разом гуляли містом, їли-пили в різних місцях, коротше морально готувалися до подорожі.
Оскільки подорожували ми не лише асфальтовими дорогами, але і по бездоріжжю лавових полів, і навіть перетинали неглибокі річки то машини ми взяли позашляховики. А конкретно – два Toyota Land Cruiser 2019-го року. Коштує одна така 120 євро на добу якщо я пам’ятаю вірно.
Машини мали достатньо місця щоб вкласти всі наші торби (по 4 людини на машину) і доволі вільно розміститися людям всередині. І як пасажир (поводити мені так і не дали з приводу чого я і не переймався) я почував себе затишно і спокійно.
У машини вистачало потужності дертися в доволі круті гірки, і також вона добре чеплялася за землю на крутих спусках. А на поворотах та байраках її кидали майже не помітно. Коли доводилося перетинати річки машина виявилася достатньо високою щоб усі з них не стали проблемою. Коротше як будете в Ісландії їздити лавовими полями то можна брати таку, вистачить.
Певні нарікання на інтер’єр (як же без критики?) – нелогічна мультимедійна система з якою ми вчотирьох так до кінця і не розібралися (мій телефон не зміг відтоворювати музику через Bluetooth, хоча з іншими було все гаразд – слухали через AUX кабель), стоп’ятсот кнопок для управління кондиціонером, кривенька навігація… Але по суті не надто страшно усе.
Перетинаючи одну з річок ми пробили колесо на одній з машин. Довелося читати книжечку, шукати домкрат, розбиратися як відкріпити запаску і усе інше. Якщо в стресі і у погану погоду то є не нульова імовірність не змогти то все зробити самому – занадто все не логічно і не очевидно.
Але як би там не було втрьох ми таки за пів-години читання мануалів розібралися і колесо поміняли. У мене це було вперше, але за відгуками більш досвідченого водія у Тойоти виявилася одна з найдурніших систем що він бачив у своєму досвіді. Так що може варто почитати зарані.
Машини ці хоча і були 2019-го року (тобто найраніше їх купили восени 2018-го) вже мали понад 40 тисяч кілометрів. Це означає що на них ледь не щодня накатували більше 100 км. Експлуатують їх добряче.
І до речі коштують вони доволі дорого в Ісландії. Подібна машина з пробігом більше 10 тисяч кілометрів вартуватиме близько $80K, в той час як в США ціна такій буде мінімум на 10 тисяч нижче.
Ось вам ще відео перетину річок. Вона виглядає наче нічого надзвичайного, але навіть пасажиром, не кажучи вже про водія сприймається значно драматичніше і епічніше.
Ідея поїхати до Ісландії з’явилася у нас коли ми побачили фоточки з подібної ж подорожі одного знайомого. Ну а далі в тому ж ФБ побачили що збирають учасників на наступні подорожі і вирішили приєднатися. До речі ось ці молодці організовують подорожі, дуже раджу – https://joyn.life/.
Що треба знати про Ісландію? Це острів значною мірою вкритий вулканами (багато з яких активні і досі), лавовими полями та льодовиками. Населення – 300 тисяч, в столиці, Рейк’явіку, живе 100 тисяч. Країна не має власної армії, а, натомість, організувала НАТО і знаходиться під захистом армії США. У деякі моменти часу в столиці більше туристів ніж місцевих мешканців. Ісландцям не надто це подобається, але вони терплять мовчки.
Лавові поля хоча і мають вік у 2.5 тисяч років, але досі не родючі і вкриті переважно мохом, а на значній частині і досі нічого не росте. З джерел надходження у Ісландії крім туризму не так і багато щоб чогось було – вівці, якісь бренди одягу, всяке таке. Тобто все трохи бідніше в плані природних ресурсів ніж на Алясці.
Переліт з Сіетлу (прямий рейс) триває більше 7 годин, з України набагато швидше (до 3 годин якби був прямий рейс). Міжнародний аеропорт знаходиться у Кефлавіку від якого до столиці їхати 60 кілометрів.
Хороші дороги (там де вони є), красиві види, прохолодна погода (+10 в серпні), мало людей… чим не країна мрії. Але їхати сюди туристом варто лише влітку, а саме у серпні – найтепліший і найактивніший місяць року.
В плані цін Ісландія не дешева країна: товари і їжа коштують приблизно як в США, алкогольні вироби – дорожче, сервіс – дешевше. Ті ж автомобілі за ціною десь на 30% дорожче ніж в США. Ціни за готелі цілком американські.
В Ісландії, а особливо у Рейк’явіку багато басейнів (причому більшість з них відкриті) – плавання дуже популярне в країні і в басейни тут ходять як у нас в клуби щоб поспілкуватися і соціалізуватися. Тому візьміть з собою плавки і окуляри для плавання – дуже стануть у нагоді.
В перший день по прильоту ми купили квитки на автобус який довіз нас з аеропорту в Кевфлавіку до готеля у Рейк’явіку. Для довідки квитки в обидва боки на двох (що дало нам суттєву знижку) обійшлися нам більше 70 доларів.
Наступного дня в Ісландії був день культури (про що ми не знали) і на вулицях міста був “натовп”. У лапках тому що той натовп це щось звичне у повсякденному житті Дніпра чи Києва. А у інші дні на вулицях було страшенно пустельно, що теж додає свого шарму.
У місті, в центральній його частині, багато кав’ярень, кафешок та пивбарів, все виглядає стильно і затишно. Ну і магазини з теплим і похідним одягом і обладнанням звісно.
До речі в Ісландії повертають податок на куплені речі в аеропорту, треба лише зберігати чеки. І чайові тут не принято давати як ми зрозуміли.
Взагалі Рейк’явік дуже маленьке місто, весь цент ми з Оленою та компанією обійшли пішки кілька разів і вже за 2 дні добре в ньому орієнтувалися.
Для тих хто планує подорож одяг з собою для міста треба брати такий: взуття що відштовхує воду, або краще не промокає, зручну теплу флісову кофту, куртку чи дощовик, штани, шапку і рукавички, окуляри від сонця, крем для губ і обличчя від вітру. Про одяг і обладнання для походів напишу згодом. Що варто знати це те що погода в Ісландії міняється дуже швидко – від дуже сонячної і теплої до надзвичайно сильного вітру, дощу і навіть граду. І температура може дуже швидко впасти на кілька градусів.
Хороша задумка зі світом в якому фактично реалізовано стім-панк спіткнулася об реалізацію.
По-перше, тут у нас є герої які з самого початку проходять крізь неймовірні пригоди і стає одразу зрозуміло що вони усі виживуть повним складом до щасливої розв’язки.
По-друге, виникає дуже багато питань про доцільність самих міст що рухаються та інших аспектів показаного світу. Якщо у “Інвертованому світі” (де місто теж пересувалося) була і несподівана розв’язка, і раціональні пояснення то тут нічого і близько нема. От у нас є міста що подорожують та їдять одне одного, є літаючі кораблі і так далі…
Ну і звісно таємні таємниці, прадавні пророцтва, помста страшна і непереможні герої-підлітки. Коротше кинув читати навіть не дотягнувши до половини :(
Згодом я дізнався що навіть фільм є за цією книгою, але судячі з відгуків дивитися його не варто.
В мене було 2 причини спробувати ці ботинки. Перша це те що Олена була неймовірно задоволена своїми Oboz Sapphire Mid BDry і дуже їх радила (а ця модель є версією для чоловіків). І друге це те що мої перевірені Vasque St. Elias GTX все ж таки призначені для дуже кам’янистих і складних трейлів і через те є важкими та не ідеально комфортними (все ще натирають мені мизинці після багатьох походів).
Одразу ж як я одягнув ці ботинки відчув які вони зручні – наче я вже розношував їх у кількох подорожах.
До того ж вони виглядають краще і привабливіше за практично будь-які інші технічні походні ботинки і їх можна спокійно носити в офісі та у місті.
Після кількох походів можу сказати що ботинки практично не натирають, не надто жаркі і якщо ви не перелазите цілий день через каміння та застиглу лаву то і захищають дуже добре. І відчуваються легкими на нозі у порівнянні з більш захищеними ботинками. Тому я задоволений усім поки що.
