Дуже проста і при цьому цікава і весела гра. Я ще не бачив жодної людини кому б ця гра не сподобалася. І як не дивно при своїх малих розмірах (як у прямому сенсі так і відносно правил) в грі є певна глибина яка дозволить грати в неї з задоволенням знову і знову.
Характеристики
Ціна – $10.
Кількість гравців: від 2 до 4. Найкраще грати вчотирьох. Можна спробувати і з більшою кількістю гравців, але не буде так цікаво і гра вийде занадто швидкою та дуже випадковою.
Час гри: Якщо не відволікатися на жарти та балачки які гра провокує то закінчити її можна за 10-15 хвилин.
Складність правил: дуже прості правила, пояснення займуть 2-3 хвилини.
Час навчання: достатньо почати грати і все – ви вже вмієте грати! Є кілька невеличких хитрощів які гравці для себе відкриють дуже швидко, але нічого такого чому треба було б вчитися протягом кількох ігор.
Жанр і категорія. Сімейна карточна гра на тему ренесансу. Гравці намагаються вижити на кожному ході і заподіяти шкоди супротивникам.
Ігрові механізми: управління картами в руці, взаємодія з іншими гравцями, вибивання інших гравців.
Розширення. Існує пара не надто суттєвих розширень які чесно кажучи не дуже і потрібні. Проте є дуже велика кількість редакцій гри на різні теми: Бетмен, Час пригод, Зоряні війни, Гра Престолів і так далі. Усі ці редакції мають ті самі правила і різняться лише картинками на картах.
Повторна іграбельність: практично необмежена. Не зважаючи на свою простоту гра через елемент випадковості робить кожну ситуацію унікальною і тим залишається цікавою.
Оформлення: дуже якісне. Собою гра являє невеличку коробочку (більшу за колоду карт проте) яку можна помістити в кишеню куртки. Також існують редакції де карти та серця зберігаються у м’якій сумочці і тоді гра займає ще менше місця.
Правила
Кожен гравець отримує одну карту і далі по черзі гравці роблять наступне. Активний гравець бере з колоди ще одну карту і ходить однією з двох що у нього є.
Карти мають наступні функції:
Охоронець (5 штук, вага – 1) дає можливість вказати на будь-якого гравця і назвати його карту, не можна лише “вгадувати” іншого охоронця. Якщо охоронець вгадав карту то вказаний гравець вибуває з гри. Звісно можна збрехати і сказати що в тебе не та карта яку вгадали, але це не дуже серйозна гра… і взагалі не варто грати з брехунами :)
Священик (2 штуки в колоді, вага – 2) – дозволяє подивитися на карту іншого гравця.
Барон (2 штуки в колоді, вага – 3) – активний та вибраний ним гравець порівнюють між собою карти і той у кого карта менша вибуває з гри.
Служниця (2 штуки, вага – 4) – захищає активного гравця від будь-яких дій інших гравців до його наступного ходу.
Принц (2 штуки, вага – 5) – будь-який гравець скидає свою карту і бере замість неї іншу з колоди.
Король (1 штука, вага – 6) – активний гравець міняє свою карту з будь-яким іншим гравцем.
Графиня (1 штука, вага – 7) – карта не має ніяких спеціальних функцій, але має бути скинута якщо інша карта є Принцом чи Королем.
Принцеса (1 карта, вага – 8) – якщо гравець скидає цю карту він вибуває з гри.
У більшості випадків в грі лишиться один гравець ще до того як буде розібрано всю колоду. Інакше виграє той у кого карта з більшою вагою. Той хто залишився переможцем раунду отримує серце (у грі представлено червоними дерев’яними маленькими кубиками), а 4 серця означають що ви виграли усю гру.
Враження
Повторюся що гра дуже проста, але при цьому цікава, весела і навіть затягує. Як правило ніхто не грає в неї один раз і одразу після закінчення усі кажуть – давай ще одну! Гра проста та механізми її зрозумілі і таким чином в неї можна не лише грати з дітьми, але і вони будують дуже скоро грати на рівні дорослих і при цьому все одно буде цікаво.
Маленькі розміри, прості правила, тактика замість стратегії та короткий час гри роблять її одночасно привабливою, але і не справжньою настільною грою.
Мені у руки книга потрапила випадково. Взагалі то я мало що художнього крім наукової фантастики читаю. А з цією книгою сподобалися відгуки – от і взявся за неї.
Сам сюжет доволі прозаїчний – неуспішний кіно-крити починає досліджувати історію та творчість забутого коміка німого кіно і навколо нього починає відбуватися якась чортівня.
А хорошого в цій книзі це саме опис і передача читачеві усього того ненормального що його все більше стає у житті головного героя. Читаєш і тебе наче затягує в прірву невезіння та страхів… При цьому усі описані події та другорядні герої якісь малозначущі, але коли вони накладаються одне на інше то і не помічаєш як звичайне буденне життя перетворюється на кошмар.
Книга не така страшна щоб боятися її читати перед сном, але вразливим читачам вона може суттєво зіпсувати настрій. Тож обережно.
Спробую розказати про нашу спробу зійти на Кіліманджаро.
На Кілі, як називають її місцеві, веде кілька маршрутів. Ми сходили тим що називається Марангу – він є найкоротшими і навіть має назву “Кока-кола” маршрут. Простота чи складність тут доволі суперечливі оскільки визначаються тим наскільки круті підйоми доводиться долати. І виходить так що на “простому” маршруті підйом в гору займає 3 дні, спуск – 2 дні. І при цьому набір висоти такий самий як на “складному” маршруті що займає 8, або більше днів. Для себе я так вважаю що насправді “складним” маршрутом мені було б йти легше – підйоми там крутіші, але за день проходять менш і висоту набирають повільніше – це дозволило б мені краще акліматизуватися… можливо.
Почали ми з того що виїхали з туристичного міста Моші де жили в готелі і за годину дісталися Воріт Мвека – місця звідки і починається сходження. Ще якийсь час почекали доки наші портери пройдуть інструктаж, поки отримаємо дозволи і все таке інше. Дозволи потрібні тому що уся гора та всі маршрути по ній проходять по території національного парку і знаходитися без гідів там не можна.
Ну і от вже після обіду першого дня і ми нарешті виходимо. Перший простий відносно перехід (хоча весь час трохи вгору) складає усього 8 кілометрів і займає приблизно 3.5 години. Весь перехід проходить через джунглі де крім буйної рослинності ми ще спостерігаємо різноманітних мавп що скачуть деревами, водопади та мостики. Усе дуже живописно і не надто складно.
Перша ночівля відбувається в таборі Мандара (Mandara Hut) на висоті 2700 метрів. Ніхто з нас ще нічого не відчуває. Розміщуємося в хатинках (там є матраси, спимо на них у спальниках), вечеряємо і лягаємо спати. Взагалі ніяких проблем перший день не викликав.
З ранку другого дня виходимо спочатку подивитися дуже старий кратер вулкану якому приблизно мільйон років, а потім звертаємо на стрежку до наступного табору. Доволі швидко дерева стають все нижчими, а потім взагалі перетворюються на кущі. Стає прохолодніше, але ще не холодно. Проте сонце пече дуже сильно і всі з нас туристів отримали опіки рук та шиї і потім довго та красиво облазили клаптями шкіри. Коли ми спитали гіда чому нас не попередили він подивився на свою темну шкіру і сказав нам що у нього таких проблем жодного разу ще не було :)
Цього дня ми йдемо маже 8 годин і долаємо приблизно 14 кілометрів. В другій половині дня починає відчуватися втома швидше ніж звичайно – це наслідок висоти на яку ми вже зайшли та нестачі кисню. Мені взагалі під кінець дня стало доволі нелегко йти і останні пару сотень метрів до табору я йшов без перебільшення з останніх сил.
Я от досі не знаю чи то так висота почала діяти, чи простуда трапилася. Підозри на простуду тому що починаючи з цієї ночі і доки не спустилися вниз у мене боліло горло, було боляче ковтати, постійно тік ніс і вночі була висока температура та всі наступні 3 дні боліла сильно голова. Я приймав Тайленол, він допомагав на якийсь час, а потім все верталося знову.
Як би там не було ми нарешті зупинилися в таборі Хоромбо (Horombo Hut) на висоті 3700 метрів, повечеряли і лягли спати. Вже на такій висоті не лише я через свою хворобу, але і інші теж спали дуже погано. Прокидаєшся кожні 30 хвилин через те що стрибає вгору пульс і починаєш задихатися, заспокоюєш себе ще пів-години і намагаєшся заснути і знову прокидаєшся і так усю ніч…
Третій день було присвячено акліматизації. Ми вийшли у невеличкий похід до Зебра Каміня – це доволі унікальний камінь з білих та чорних смуг. На відміну від усіх інших каменів з прошарками заліза що стали рудими та чорними цей чомусь “поржавів” у білий колір. Нам сказали що дуже багато туристів сюди йдуть в тому числі щоб побачити цей камінь серед усього іншого.
На висоті табору вже по суті починається пустеля де мало що росте, а тварин нема взагалі – лише якісь випадкові птахи та страшенно жирні миші в кухнях/столових табору. А з самого табору відкривається чудовий вид на те що з першого погляду може здатися чи то туманом чи озером, а насправді є хмарами. Так, цей табір вже знаходиться вище ніж літають літаки місцевого призначення.
Весь перехід третього дня був близько 7 км і повернулися назад в табір після невеличкого підйому до каменя. Цього дня я почував себе краще і навіть зрадів що зможу можливо дійти весь маршрут. Але вночі знову стало погано :(
Четвертий день і ніч мали б стати нашим сходженням, але не сталося. День пішов на те щоб дійти до наступного табору. І йти було все важче і важче і це відчувалося кожні кілька сот метрів. Останні метрів 400 до табору ми долали майже годину. Нас прийшла підтримати частина команди носіїв, поїли нас чаєм, навіть забрали більшість речей з наших рюкзаків. Втома насправді дуже сильна і кожні пару десятків метрів треба зупинятися щоб відхекатися, але то не саме страшне. У мене чи то через простуду чи через висотну хворобу почала так боліти голова що здавалося вона зараз просто вибухне.
Коли ми нарешті прийшли в табір Кібо (Kibo Hut) то це вже була висота 4700 метрів і до нього ми подолали 9 км витративши на це 7 годин. Дорога йшла через натуральну пустелю яка до того ж ще й дуже холодна, але з яскравим сонцем від якого не захищають навіть хмари – бо ми вже вище хмар.
В таборі стоїть пара бараків поділених на кімнати в яких щільненько у два яруси стоять ліжка за матрасами. Ми мали б спати (з перервою на їжу) там до півночі, а потім вийти у 6-годинний перехід до вершини. Це роблять для того щоб вийти на вершину вранці і за пару хвилин тікати звідти щоб сонце не спалило залишки шкіри і щоб холод не відморозив пальці рук та ніг. І те і інше трапляється регулярно.
В таборі я не міг спати через те що мене у прямому сенсі трусило від холоду і навіть весь одяг та спальний мішок на мінусову температуру не допомагали. А коли я виходив на вулицю в туалет чи зігрітися то було важко навіть прямо йти і голова просто розривалася. Порадився з Оленою і вирішили йти назад. Я побоявся що за ніч мені стане гірше (а воно б гарантовано стало) і мені все одно доведеться йти назад, але вже в гіршому стані і у темряві.
Ну і власне на цьому наше сходження закінчилося – ми пішли назад коли ще було видно, а повернулися в Хоромбо вже у суцільній темряві. Там попадали на матраси навіть без вечері і заснули від втоми.
Оскільки вранці я все ще почував себе погано то ми вирішили не чекати повернення групи і йти назад. І зійшли вниз майже до самих Воріт.
А двоє інших учасників нашої групи дійшли таки на вершину (5800 метрів) і розказували що буквально через 300 метрів підйому від табору люди почали блювати (нас про це попереджали), втрачати свідомість та деякі повертати назад. Проте ці двоє дійшли до вершини, зробили пару фоток і пішли вниз. При цьому обпекли страшенно обличчя і заробили страшенну діарею (теж спричинена гірською хворобою).
На нашу команду з 4 людей працювали 2 гіди, повар, офіціант (він також поїв нас чаєм в дорозі та носив нам теплу воду щоб умитися вранці і ввечері) та 7 носіїв. І відповідно чайові треба давати кожному з них окремо (носіям усім разом) – це стане вам додатково у приблизно 20% вартості походу.
Що стосується їжі то як це не дивно вранці і ввечері нам до чаю/кави давали попкорн зроблений на сковорідці. А з нормальної їжі були рідкі каші (щось типу манки), суп, смажена куриця, варені овочі, сосиски, млинці або яйця. І багато хлібу та печива які ніхто з нас переважно не їв.
Ну от якось так. З одного боку я радий що ми це спробували, а з іншого розстроєний що не зайшли на вершину. З одного боку хочу краще підготуватися і спробувати знову за кілька років, а з іншого пригадую перельоти туди і назад (2017-12-Танзанія. Переліт) і думаю що краще щось інше зроблю і поїду в інше місце на глобусі.
Ну і головне – чи варто туди їхати і для чого туди лізти взагалі? Якщо вам не достатньо того що Кіліманджаро є найвищою горою Африки то збільшити цінність подорожі можна додавши до неї кілька днів сафарі (що ми і зробили) – багатство та буйство дикої природи однозначно будуть цікаві. Якщо ж вас цікавить лише сходження на гору і ви вже бували на високих горах то може сходження того і не варте. Особливо якщо враховувати тривалість та вартість поїздки у Танзанію.
Ну і окремо Олена просила мене написати яка вона молодець, тому пишу – так, Олена молодець, дійшла зі мною туди і назад і може навіть змогла б зійти на вершину, але не захотіла без мене.
Ну і ось вам ще й відео. Змісту в ньому ніякого особливого нема, просто хотілося знімати, а потім сяк-так як вмію зліпив у один відео-ролік:
Коли Black Sabbath записували свій альбом який планували назвати War Pigs у них залишалося приблизно 20 хвилин студійного часу за який вони встигли придумати і записати цю пісню щоб заповнити місце яке ще залишалося на плівці. І саме вона стала найвідомішою їх композицією.
Порвав зі своєю дівчиною бо вона ніяк не допомагала мені з головою. Люди думають що я поїхав бо я постійно насуплений. Весь день думаю то про одне то про інше, але не знаходжу спокою, Думаю у мене поїде дах якщо не знайду на що відволіктися. Допоможи мені, дай чимось завантажити мозок!
Так, мені треба щоб хтось розказав мені про речі в житті яких я не бачу. Я не бачу що могло б подарувати щастя, мабуть я просто сліпий. Пожартуй і як кивну, ти засмієшся, а я заплачу. Не відчуваю ніякого щастя і кохання це щось несправжнє.
Тепер коли ти почув про мій стан Раджу тобі радіти життю, я би теж хотів, але для мене запізно.
Якщо ви чоловік, і якщо ви регулярно бігаєте, і якщо дистанції які ви бігаєте більше пари кілометрів за раз то у вас гарантовано не раз була проблема натирання сосків. Як би смішно це не звучало насправді такі натертості страшенно болючі і навіть душ приймати з ними надзвичайно неприємно. Колись я писав про такі рішення як NipGuards та Pro-Tec Athletics Liquicell Nipple Protectors. Рішення ці працюють, але чесно кажучи є доволі дорогими щоб використовувати їх навіть раз на тиждень.
І ось тут в нагоді якраз стає цей дешевий і як виявилося функціональний продукт. При ціні в $10 за 25 пар наклейок мені однієї пачки вистачає на кілька місяців. Самі пластирі мають доволі великий розмір і можна не боятися наклеїти їх мимо, або того що неправильно наклеєні вони відпадуть під час бігу – у мене ніколи подібних проблем не було. До того ж вони дуже тоненькі, не виділяються взагалі і знімаються легко коли треба. Насправді я часто про них забуваю і помічаю їх лише коли бачу їх на собі в душі :)
Антиутопія у якій людство гине і цивілізація руйнується через нашестя вірусу що буквально спалює людей.
Саму книгу можна умовно поділити на три частини. У першій головна героїня підхоплює заразу і намагається уникнути смерті від “винищувачів” хвороби. Також ми багато дізнаємося про її сімейне життя, роботу і таке інше.
У другій частині героїня яка врятувалася живе і потрапляє у пригоди у таборі таких самих заражених. Ну і знову ми дуже багато дізнаємося про майже кожного з другорядних героїв та їх життя, думки, переконання та історію.
Ну і в останній умовній частині героїня з купкою супроводжуючих тікає зі зруйнованого табору і шукає порятунку в майже міфічній місцевості.
Написано дуже добре, гостросюжетно там де треба. Герої та їх мотивація такі що віриш їм і переймаєшся за них. А от чому оцінка така не надто висока так це через те що занадто вже забагато деталей про спогади, досвід та стан психіки не лише головних діючих осіб, але і багатьох другорядних. Книга наче намагається кричати “я насправді серйозна література, майже як Достоєвський”… А в результаті начебто і цікава книга, але читаєш її, читаєш, а воно все щось розвивається і розвивається і вже не зрозуміло де зав’язка, де кульмінація і коли нарешті вже катарсису чекати. Коротше дуже багатослівна книга.
Цікавий спосіб зробити кліп – давати послухати незнайому пісню невідомим людям на вулиці :)
Хочу дівчину з розумом як діамант,
Хочу дівчину яка знає як краще,
Хочу дівчину в туфлях на низькій підошві
І щоб очі у неї горіли як вогники цигарок.
Хочу дівчину у якої все там де треба,
Щоб була швидка, точна і різка як батіг,
Щоб одягала коштовності,
Щоб вкладала волосся.
Щоб досліджувала свої статки
І була постійно заклопотана.
Хочу дівчину у короткій спідниці та довгій куртці!
Хочу дівчину яка б вставала рано,
Хочу дівчину яка б лягала пізно,
Хочу дівчину яка була б зосереджена
І прорубала собі шлях мачете.
Щоб у неї були блискучі нігті
І низький голос що нагадує затемнене скло.
Щоб була швидка, точна і різка як батіг,
Щоб досліджувала свої статки
І була постійно заклопотана.
Хочу дівчину у короткій спідниці та довгій куртці!
Хочу дівчину якої легко позбутися,
Хочу дівчину з якої був би зиск,
Щоб ми випадкову зустрілися у банку,
Вона попросила ручку і ми познайомилися.
Щоб їй подоабалися маши з держалками для чашок,
Щоб подобалися машини які просто їздять,
Щоб вона поміняла своє ім’я з Кітті на Карен,
Щоб поміняла свою MG на білий Крайслер.
Хочу дівчину у короткій спідниці та довгій куртці!
