Про вибухи на Бостонському марафоні

Як правило я не надто емоційно реагую на події що не стосуються мене безпосередньо, але в цьому випадку відчуваю просто таки злість тому що те що сталося було спрямовано і проти мене в тому числі. Я міг би пройти минулого року кваліфікацію на цей марафон і міг би бігти там. Навіть те що вибух би стався б майже через годину після мого фінішу не міняє нічого.

Взагалі при всій жорстокості світу і війн спортивні події були чимось що не чипали навіть найвідмороженіші терористи. Останній раз теракт на великій спортивній події відбувся на Олімпіаді 1972 року в Мюнхені.

Крім того це не було щось спрямоване виключно проти США. Бостонський марафон є одним з трьох найголовніших марафонів на планеті і давно вже є міжнародною подією омріяною марафонцями з усього світу. Такий напад правильно розцінювати як атаку на весь світ (подивіться лише на прапори на фініші). Тепер кожна, абсолютно кожна країна має моральне право покарати винних (хто б вони не були) розбомбивши їх так щоб і трави не залишилося на землі, можна бомбити терористів коли вони тирчать жопами в небо в мечетях, можна бомбити лікарні і школи, бо саме це буде симетричною відповіддю на подібне.

Власне терористи при бажанні могли спричинити набагато більше жертв і руйнувань – наприклад підірвавши бомбу коли фінішує еліта і навколо найбільше глядачів. Або на старті де десятки тисяч бігунів стоять шпроти на протязі кілометру чи більше.

На щастя у терористів виконавцями майже завжди є якісь неймовірно тупі довбні (а іншого навряд чи вдасться переконати що таке треба вчинити), і для них великим “успіхом” є і та шкода яку вони вже спричинили.

Злість, просто злість… Ось і пісня в тему (S.O.D. – 1985 – Speak English or Die). Я не кажу що винні в усьому араби чи мусульмани (хоча хто ж ще серед найімовірніших кандидатів?), ця пісня передає загальний настрій:

Fuck the Middle East (В дупу Середній Схід)
There’s too many problems (Від них забагато проблем)
They just get in the way (Вони постійно заважають)
We could sure live without them (І ми спокійно проживемо без них)
They hijack our planes (Вони постійно захоплюють наші літаки)
They raise our oil prices (Підвищують ціни на нафту)
We’ll kill em all and have a ball (Замочимо їх усих і будемо розпрекрасно жити)
And end their fuckin crisis (І на цьому уся довбана криза з ними закінчиться)
BEIRUT, LEBANON, won’t exist once we’re done (Бейрут, Ліван – їх просто не стане)
LIBYA, IRAN, we’ll flush those bastards down the can (Лібія, Іран – змиємо в унітазі)
SYRIANS and SHIITES, we’ll crush their faces with our might (Сирія та Шііти – розтовчемо їм пики)
Then Israel and Egypt can live in peace without these (Тоді вже і Ізраєль з Єгиптом зможуть спокійно пожити без них).

[youtube=http://www.youtube.com/watch?v=k5Pi7BVGy_8&w=448&h=252&hd=1]

Ще одна не надто приємна річ проявилася тут (в США) в зв’язку з подією. Усі ЗМІ наввипередки показували відео, фото і публікували статті через лічені секунди після отримання інформації, але професійність цього разу програла бажанню бути першим. Навіть серйозні ЗМІ проявили себе не надто добре. То у них бомба вибухнула в бібліотеці Кенеді, то ні, просто пожежа. То заарештували підозрюваного у шпиталі, то ні, поліція каже не було такого. То якогось ще заарештували в парку, то ні, нема вже підозрюваних. То ще дві бомби знайшли, чи то не знайшли, чи то не бомби.

Потік інформації невпинний і ніким не перевіряється. І це сумно Sad smile

2013-04-14–Whidbey Island marathon–3:08:33

Марафон на острові Відбі входить якщо не в десятку то точно в двадцятку найкрасивіших марафонів в США. Довгий міст над глибоченним урвищем в якому далеко внизу розливається океранський залив, а береза вкриті велечезним лісом. А також галявини, ліс, берег океану, сільські та міські краєвиди…

На острів можна дістатися або паромом (ходять кожні 30 хвилин), обо дати крюк на північ і проїхати по мосту. Уся дорога разом з паромом займає менше 2 годин.

На острові на диво холодна погода, наче на пару місяців потрапляєш. Холодний дощ, вітер…

Ми поселилися в так званому B&B (Bad and breakfast – ліжко і сніданок), тобто фактично в кімнаті що її здає власник будинку. У нашому випадку це була прибудова – свій вхід, своя ванна/туалет. Та і до того ж власниця сказала що назавтра (в день пробігу) її цілий день дома не буде, а тому ми могли спокійно повернутися, помитися після марафону та трохи поспати. В готелях як правило треба “виписуватися” до 11 ранку і нам доводиться домовлятися щоб по дорозі назад пустили помитися.

Ось такі машини можна побачити на паромі на острів:

Сам пробіг доволі невеликий, навіть крихітний – на марафоні трошки більше 200 людей, на пів-марафоні який бігла Олена щось в районі 800 учасників.

Не дуже зручно було те що старт і фініш марафону в різних місцях. Зі старту/фінішу пів-марафону учасників на старт марафону возили шкільні автобуси. Отже прокинулися а 5:45, зібралися і поїхали на страрт. Сіли в автобус (а Олена в машину спати), приїхали, відстояв чергу в туалет, а там вже і бігти пора Smile

Мене попередили що буде доволі прохолодно, тому я біг у футболці з довгим рукавом зверху звичайної футболки і рукавів, а також у рукавичках і шапці-шарфіку (класна штука до речі).

Футболку потім викинув десь мили на 4-й, рукавички (одноразові робочі) десь милі на 18-й.

План був пробігти за 3:10 (пройти кваліфікацію на Бостонський марафон), а тому бігти треба було приблизно по 7:10 милю.

Зі старту вперед одірвалася групка з 15 людей в хвості якої я і тримався. В середньму самопочуття було нормальне, навіть холод не сильно аважав. Зі старту починалися доволі затяжні, хоча і не дуже круті гірки. Десь на 6-й милі уся група розтягнулася так що я лише усю дорогу бачив попереду самотніх бігунів за якими і гнався.

Власне перші 10 км пройшли добре, пробував слідуючи порадам пити хоча б ковток електролітів на кожній станції. Але зробив помилку схопивши на 6-й милі гель який мені тоді не був і потрібен. От після нього мене реально стало мутити і лише десь на милі 18-й я знову зміг пити.

До речі як ви вже мабуть здогадалися фотографій самого пробігу нема бо не було кому фотографувати. Як знайду щось в мережі (на трасі були фотографи) то напишу ще один пост.

Ну от так потихеньку то з гірки то в гірку я наздоганяв людей одного за одним (десь по одній людині на кожну милю Smile ) і нарешті почав відчувати втому. Це була десь миля 15-а. А тут якраз підвернулася крута гірка. Пихтячі видерся на неї обігнавши аж двох і тут пішов холодний противний дощ, бр-р-р…

По переду ще один бігун вдаличині, починаю тягнутися за ним, але він зупиняється біля пункту харчування і залишається там, обходю його. Далеко-далеко попереду лише одна жінка (тоді я чомусь думав що вона перша, але насправді вона була другою з жінок). Біжу за нею, наче наближаюся але реально починаю відчувати втому.

Ось вже 20-та миля, раптом помічаю що наздоганяю когось. Видно цілився вибігти з 3 годин, але щось пішло не так і дядько тягнув якір. Обходю його і вже бачу попереду в сотні метрів усього ту жінку.

Миля 21, наздоганяємо найповільніших з тих хто йде пів-марафон пішки. З цього моменту доводиться проскакувати між ними і сподіватися що ніхто несподівано не стрибне вбік чи не почне махати руками. Кричати сил нема, та і до того ж вони всі в шапках і капюшонах і балакають одне з одним, або в навушниках.

Ось вже миля 22, жінка переді мною за кілька мертів, але я вже нічого зробити не можу. Почався той стан що називається “вдарився об стіну” – виснаження. Намагаюся не відстати.

Ось попереду ще одна крута гірка. Видераюся на неї, позначка 23 милі, трошки обходю суперницю. Тут вона мені каже “дякую за компанію” і біжить вперед. Спочатку від виснаження відстаю дуже сильно, але вона видно теж на межі то ж вдаєть скоротити розрив до 50 метрів і так його і тримати.

Миля 24 – вбігаємо у місто. Вже чепляюся кігтями за землю і кожні кілька метрі дивлюся на годинник. Часу вапритик, боюся не встигнути. Пробую прискоритися але ноги усі сигнали ігнорують і продовжують розмірено тупцяти.

Доріжка зовсім звужується до пішоходної, а крім “ходоків” тепер ще доводиться обганяти і повільних бігунів на пів-марафонській дистанції. Позначки 25 миль не було і це сильно збиває мене з пантилику. Важко вирахувати скількі хвилин мені залишилося і чи встигаю чи ні.

Ось нарешті вбігаємо в парк, але доріжка виляє і знову виходить з нього. Знову вбігаємо в парк, знову по берегу, ось і позначка 26 миль. Дивлюся на годинник – 3:05. Розумію що 360 метрів я встигну навіть пройти за 5 хвилин, але не вірю своїм розрахункам… Коротше те останнє коло стадіону я біг 3 (!) хвилини.

Ось так ледь встиг вибігти з 3:10.

Потім довго приходив в себе, одягався, ковтав курячий бульйон.

Потім прибігла Олена яка планувала пробігти свою дистанцію за 2 години, але щось у неї не склалося і вона пробігла дуже повільно (2:18), ну та головне що добігла.

Протокол змагань – http://www.racecenter.com/results/2013/res_im13.htm

Дані з годинника – http://connect.garmin.com/activity/298449798

Біговий тест камери GoPro HERO 3 Silver Edition

Хороший магазин спортивних і походних товарів REI раз на рік присилає нам чек на певну суму за те що ми користуємося його кредиткою (1% повернення від усих витрачених грошів та усі товари в магазині на 5% дешевше) та купони на 20% знижки на будь-який товар (один працює лише в магазинах мережі, інший лише в інтернеті). Ось ми і вирішили придбати цю камеру на яку я давно вже заглядався. Тим більше що з чеком та купоном ми заплатили за неї ледь третину ціни.

Сама камера по суті є першою і найпопулярнішою масовою екстремальною камерою що широко використовується велосипедистами, ріфтерами, сьорферами та іншими активними маніяками.

Камера може знімати широкоформатне відео до 1080, робити фото, знімати послідовність кадрів (спортивне фото), записувати по кругу (наприклад писати лише останні 5 хвилин), передавати відео і фото по WiFi.

Додаткове причандалля включає в себе кріплення на велосипеди, сьорфборди, машини, на голову, а також пульт ДУ, запасні акамулятори та зарядки.

Я собі докупив кріплення на велосипед та збрую на груди.

Перший тест власне був на велосипеді. Вперше катався на своєму трі-байку. Оскільки місць для кріплень там і так не вистачає то камеру довелося чепляти догори ногами. Картку вставив з фотоапарата і не перевіривши поїхав 80 км навколо озера. В результаті на запису усього кілька секунд відео Smile

Почитавши форуми з’ясував що це відома проблема і картку треба форматувати самою камерою.

Наступні вихідні вже з правильно відформатованою карткою побіг коротенький крос (усього 10 км – готуюся до марафону у ці вихідні).

Ну що можна сказати? Цілком погоджуся що управління камерою дуже, неймовірно далеке від інтуітивного та дружнього до користувача. Поміняти щось на ходу (навіть режим) просто не реально. Єдиний реалістичний спосіб її використання це все налаштувати зарані і лише користуватися кнопкою стартстоп.

Камера знімає з дуже помітним ефектом риб’ячого ока. На моєму відео цього не видно бо відеоредактор для стабілізації обрізав близько 10% з кожного боку.

Для бігу в цілому камера підходить не надто добре. Ні, вона не важка, сидить зручно, не стрибає, не заважає. Проблема в тому що необроблене відео так стрибає що мене укачувати починає за якісь пару хвилин його перегляду.

До того ж дощові краплі на об’єктиві (вірніше на захистному корпусі) сильно викривляють картинку і треба слідкувати щоб об’єктив був чистий.

Проте думаю що для пішої хотьби таке кріплення підійде непогано.

Картинка трошки затемна, кольори бляклі, хоча треба враховувати що в той день коли я знімав свою пробіжку було дуже хмарно і навіть годинник ловив GPS сигнал довше ніж звичайно.

Батарейки вистачило на 40+ хвилин, потім вона бібікнула і вимкнулася. Відео на картці збережено файлами по приблизно 15 хвилин.

Тепер про обробку відео. Звісно нікому не потрібно 40 хвилин шаленних стрибків, тому я нарізав коротенькі фрагменти і стабілізував картинку, ніяких більше корекцій. В результаті як вже зазначив вище краї було обрізано. Можна побачити що навіть зі стабілізацією коли біжу з гірки (фрагменти з 2:05, 3:00) бовтанка ще та, в круту гірку ж (фрагмент з 2:50) треба піднімати камеру повище.

Крім того хоча камера і кріпиться рівно по центру об’єктив у неї трошки збоку і при обрізанні видно що одна рука більше в кадрі ніж інша. Та і взагалі складається враження що я кульгаю на одну ногу.

На диво непогано пише звук, а в комплекті є спеціальна негерметична задня кришка до захистного корпусу що дозволяє записувати звук ще краще.

Ну і власне саме відео:

Камера і характеристики на сайті виробника – http://gopro.com/cameras/hd-hero3-silver-edition

Glen Cook. Garrett P.I. / Глен Кук. Приватний детектив Гаррет (1987-…)

Детективне фентазі є собі таким доволі специфічним жанром. Це з одного боку детектив з величезним додаванням пригод і аркадної активності. А з іншого боку усілякі надможливості магів, чаклунів, тролів, ельфів та ще й магічні артефакти до купи аж ніяк не додають читатачу змуги «вгадати» хто злочинець і в чому мотив злочину.

Тобто з одного боку польот фантазії у автора практично необмежений нічим, а з іншого якщо не вводити час від часу строгі обмеження і не давати читачеві масу підказок то ніхто і читати не буде.

Ледь не єдиним виходом зробити такі «казки» цікавими (навіть любителі фантастики і фентазі на таке часто кажуть «фі») – щедро пересипати розповідь жартами і гегами. У когось виходить непогано, у деяких же суцільне петросянство.

Та я б і не взявся читати таке, але автор це той самий хто написав геніальне, і на мою думку взагалі найкраще “чорне” фетезі – Чорний загін.

http://www.goodreads.com/series/49491-garrett-files

Sweet Silver Blues / Солодка музика срібла (1987)

В цілому непогана книга з повним набором магічних істот – гному, вампіри та інше що лише можна придумати.

Головний герой тут розслідує махінації військового начальства із сріблом і це приводить його в дивні краї та відкриває перед ним щось страшніше ніж просто економічний злочин.

http://www.goodreads.com/book/show/400878.Sweet_Silver_Blues?ac=1

Bitter Gold Hearts / Зле серце золота (1988)

Ще не читав…

Cold Copper Tears / Холодні сльози міді (1988)

Ще не читав…

Old Tin Sorrows / Старе горе олова (1989)

Ще не читав…

Dread Brass Shadows / Жахлива тінь латуні (1990)

Ще не читав…

Red Iron Nights / Криваві ночі заліза (1991)

Ще не читав…

Deadly Quicksilver Lies / Смертельні обмани ртуті (1994)

Ще не читав…

Petty Pewter Gods / Дрібні боги п’ютреа (1995)

Ще не читав…

Faded Steel Heat / Блякла спека сталі (1999)

Ще не читав…

Angry Lead Skies / Злі небеса свинця (2002)

Ще не читав…

Whispering Nickel Idols / Шепочучі ідоли нікелю (2005)

Ще не читав…

Cruel Zinc Melodies / Жорстокі мелодії цинку (2008)

Ще не читав…

Gilded Latten Bones / Позолочені кістки латуні (2010)

Ще не читав…

Wicked Bronze Ambition / Нечестиві амбіції бронзи (2013)

Ще не читав…

Який ще “Який доктор”?!

Я тут кілька разів писав про свої іграшки (фігурки Футурами, Південного Парку та інші) і як мене за них шпиняє Олена. Але і вона у нас не без гріха Smile

Олена великий шанувальник серіалу “Який доктор” (назву якого чомусь в СНД перекладають як “Доктор Хто”). Наскільки великий шанувальник? Ну, наприклад, як тільки ми не дивимося телевізор разом то вона одразу вмикає доктора на ньому, готова його дивитися по кілька годин на день, і триває це вже кілька років.

Я продивився повністю лише кілька епізодів (колись ми починали дивитися його разом), потім припинив бо мені він здався дещо примітивним. Але з часом, хоча я і не дивлюся епізоди повністю, я почав розуміти що не все там так просто і примітивано. На мій подив епізоди, та навіть сезони пов’язані між собою, і хоча епізоди доволі незалежні проте сліди одних можна відстежити у розвитку інших.

У Олени є кілька футболок з принтами серіалу, фігурки лего (11 докторів, кіборги, янголи) та пару Тардісів. Деякі з них вдома, інші на роботі.

Як це не дивно, але існують навіть такі речі як довідники та енциклопедії з Доктора – дійові особи, раси, технології, сюжети епізодів та зв’язки між усим цим.

У серіала є кілька спін-оффів, найвідомішим з яких є мабуть Torchwood. Сам серіал світився в інших культових серіалах: в Футурамі, Південному Парку, Стар Треку, Паруванні, Робокурці, Cім’янинові, а слово “Тардіс” (поліцейська будка – корабель Доктора) додано у словники англійської мови.

Чекаємо на новий сезон… Smile

2013/03/31–Anthrax, Exodus, High on Fire, Municipal Waste, Holy Grail

Anthrax це саме та команда з якої і виник мій інтерес до важкої музики. І до цього часу це моя найулюбленіша команда в стилі thrash metal. Ну і відповідно не піти на їх концерт я не міг.

Деяка інформація. Ціна квитка – $35. Зал – Showbox SoDo, розташований близько до центру міста, поруч із двома найбільшими стадіонами.

Приїхали трошки зарані, пів-години постояли у черзі з металістів. Ще раз підтвердили подумки інтернетівську мудрість “шкода що таку класну музику як метал слухає таке бидло як металісти”. Потім обшук на вході і ось ми в клубі.

Навчені гірким досвідом довгого очикування початку концерту ми одразу побігли шукати де б сісти. Ну і звісно сіли в барі де майже весь час пили пиво (я так вже відвик від нього що третій стаканчик навіть допити не подужав) та їли начос.

Концерт почали із затримкою усього на пів години…

Holy Grail

Харизматичні пацанчики з Каліфорнії які привіталися і почали грати дуже кльовий класичний heavy metal. Мені сподобалося – музику усю розбірливо чути, вокалість співає дуже добре, гітарні соло в тему. Єдини що самі вони в обіймі з іншими командами трохи не в тему були здається.

І головне що у них був класний звук. Навіть збоку від сцени, в барі було прекрасно усе чути.

Відіграли вони пісень 5 і миттєво розібравши свої барабани зникли зі сцени.

Municipal Waste

Цю команду я на свій подив відкрив для себе недавно. Вокал у них такий як мені не подобається (піонерські речьовки), але рифи просто супер.

Отже вискочили вони і почали несамовито рубати швидкісний thrash. Але щось трапилося зі звуком – там де ми сиділи високі частоти від усих інструментів (навіть барабанів) зливалися у якусь дзеленкучу кашу. Олена, яка їх ніколи не слухала, сказала що взагалі нічого розібрати не може. І взагалі доки ми піздніше не вийшли до сцени звук става щось все гірше і гірше.

Відіграли вони пісень 7 і теж хутко зникли поволавши про “в дупу Пасху, всім мітол потсони” і інші веселі речі.

High on Fire

Вже на цій банді народу стільки набилося в зал що з нашого столика не було видно сцени і доводилося вставати.

Про цю банду я ніколи не чув і чесно кажучи після того що почув навіть бажання не виникає їх слухати. Коротко – безблагодатна маячня імхо. Усе намішано в купу і грузить, і грузить, і грузить… І так настирливо волає… Сенсу ніякого я в їхній музиці не побачив.

Пісні у них довжелезні, добре що зіграли вони усього штуки 4. Я вже не міг дочекатися коли вони закінчать.

Exodus

Ми їх вже кілька разів бачили в живу. Але все одно пішли в зал. І там я зрозумів що на Anthrax’і буде жорстоке гасилово – не дивлячись на розміри залу мош-піт був від стінки до стінки. Ми стали спинами впритул до забору яким відгородили звукооператорів, але з натовпу на нас постійно вилітали волохаті туші металістів і ми заштовхували їх назад у вир.

А коли вокаліст закликав зробити стінка на стінку то стало реально страшно – люди розішлися впритул до бокових стін, а потім по команді кинулися назустріч одне одному… Кілько охоронці таки витягали потім на руках зі звалища.

Не знімав я тому що просто боявся витягати телефон у такій бійні.

Нарешті це божевілля скінчилося і ми почали пробиватися до сцени…

Anthrax

Відносно недовго постоявши ми змогли пробитися у перший ряд, тобто до самого забору що огорожує сцену.

Мені здавалося тоді що це найкраще місце у залі – все добре видно і мош-піт можна уникнути якщо триматися за забор. Наівний… Ще і подумав що класні знімки будуть.

Коли вони почали то в залі розпочалося таке що я і на Slayer не бачив – реально весь, весь танцпол був мош-пітом. Ми трималися руками за огорожу з останніх сил (тоненька червона лінія, хахаха), але тут прийло нове нещасті – сьорфери.

Це такі ~~уроди~~ люди що опиняються на головах у інших і інші їх “несуть” в сторону сцени. А там вже охорона їх приймає і вертає назад у зал. Так от мені не те що фотографувати, мені ніколи на сцену дивитися було. Стояли ми по самому центру і кожні 30 секунд, а то і частіше по наших головах горнуло якесь тіло.

Терпіли скільки можна, але получивши в сотий раз ботиком по голові ми таки здалися і втікли. Стали, щоб уникнути бійні, в барі одразу за танцполом, там люди хоч просто стояли. А на танцполі все так і продовжувалося до кінця.

Команда грала переважно матеріал з Among the Living, але ще було кілька пісень з їх нового альбому – кавери. Про AC/DC Скот Ян сказав що ця група має бути улюбленою командою кожного металіста, і потім підірвали зал кавером TNT.

Беладонна був просто неймовірний – так чисто і енергійно відспівав усе. Як на мене то він є одним з найбільш недооціненних вокалістів у металі.

В цілому в мене склалося таке враження що Anthrax люблять більше і за Slayer, і за Megadeth. Принаймні такого що творилося в залі на цьому концерті я не бачив у двох попередніх команд. І взагалі якщо подумати то з усієї “великої четвірки” саме Anthrax є найбільш “чистим” представником стилю – нема дурної важкості, натомість є надзвичайно різноманітні рифи та осмислені соло, тексти теж мають сенс і не всі на одну тему, розмазуванням рожевих шмарклів заради розширення аудиторії вони ніколи не займалися, і ніколи не боялися експерементувати. Ну та це звісно моя дуже суб’єктивна думка.

Ну і власне трошки оглушені і неймовірно втомлені (і мокрі) ми десь об 11 поїхали додому (концерт почався о 5).

Отакоє от Smile

Adidas AdiZero Hagio

Ціна: $60

Вага: 173 грами

Підошва: носок – 12 мм, п’ята – 15 мм

Призначення: Легкі “гоночні” кросівки для швидкісних тренувань та змагань. Підошва має у передній частині невеличкі резові шипи які покращують заціплення з поверхнею.

При цьому вони мають навіть певну структуру і тримають форму завдяки легкому пластиковому скелету всередені.

Загальні враження: Можу сказати що це ідеальні кросівки для пів-марафону з моєї точки зору. З одного боку вони легкі і не мають високого підйому, а отже примушують бігти швидко. А з іншого все ж таки у них не найтонкіша підошва і різниця між п’ятою і носком не вимагає ідеальної техніки та контролю кожного кроку.

Бігти марафон у них я би не став, але 21 км це саме той максимум де я ризику для себе не відчуваю. Якщо ж порівнювати з подібними Brooks PureConnect то у цих кросівок більш класична підошва без дивних відчуттів під час бігу.

Недоліки: Головне що вони не здаються мені довговічними, тому і бігаю в них виключкно на змаганнях та тренажеді. До того ж кросівки призначено виключно для сухого чистого асфальту, вже по парковій доріжці в них не побіжиш.

Одного разу спробував побігати в них без шкарпеток і у прямому сенсі зрізав собі клапті шкіни пластиковими ребрами всередині.

2013/03/24–Mercer Island Half Marathon–1:23:27

Місцевий пробіг недалечко від нас в якому ми вже приймали участь кілька разів (2012-03-25–Mercer Island Half Marathon–1:25:41, Ще трошки світлин з Mercer Island Half Marathon). Але цього разу і Олена бігла пів-марафон.

Цього разу знайшли фотографа – наші знайомі зацікавилися поїхати з нами подивитися на змагання. Отже у 8 ранку забрали їх собі у машину і поїхали на “острів мілліонерів” який так називається через високі ціни на житло. А там вже дороги перекриті і машини спрямовують на стоянки з яких бігунів на старт везуть шатли (маленькі автобуси). Ну і звісно ж вони потім і назад розвозять.

Не знаю з якого дива картинки показує боком і не знаю як це подолати. Клацайте по них та дивіться в альбомі Sad smile Мені здається що це фотик наших фотографів додав щось у самі фотки що примушує половину програм та сайтів показувати їх повернутими, а інші ігнорують цю інформацію. Розкажіть як знаєте як поправити.

Сам пробіг невеличкий відносно – бігли 21 км 1500+ людей. Ну плюс ще були дистанції 10 та 5 км, а також “ходоки” які пішки йшли той самий пів-марафон. Отже в сумі людей тисяч 5-6 у заході приймало участь.

Маршрут вважається доволі важким і безпідставно як на мене. По трасі і справді накидано щедро спусків і підйомів (і взагалі вона проходить по периметру острова), але нічого надзвичайного нема. Буквально пару підйомів які можна назвати середньо складними, і може ще пару спусків. Хоча для людей які не бігають гірки (а особливо з гірки) всі ці вгору-вниз можуть накопичитися у неприємні почуття під фініш.

Я більше переймався про те що у мене була тепмература невеличка і взагалі пару днів перед стартом щось не окей було з горлом та носом. Тим не менш вирішив бігти і як бачити встановив навіть персональний рекорд.

Проте за пару годин після фінішу мені що називається “жаба цицьки дала” – ледь ходив. А в понеділок так погано було що навіть на роботу не пійшов. У вівторок вже працював, але голова під кінець дня так боліла що довелося пігулку ковтати. Коротше не варто повторювати помилку і бігати хворим і з температурою Sad smile

Погода була доволі прохолодна, але для бігу саме те що треба. А от годинника я забув увімкнути перед стартом і втратив аж 1.5 мили (доки він супутники зловив).

І взагалі біглося доволі легко на подив – дихання рівне і спокійне, м’язи ніг не забиті, серце нормально. Лише втома почала відчуватися на останній парі кілометрів. Тобто можна було б ще додати, але моя ціль була просто вибігти з 1:30 бо це перший старт цього року. Крім того у мене ще заплпновано марафон через 3 тижні тож убиватися сенсу не було.

Олена теж пробігла непогано – 2:10 з копійками. Звісно це не той час яким можна вихвалятися перед бігунами, але в неї і цілі інші (просто сам той факт що вона спокійно і без страху долає таку дистанцію мене радує). До того ж вона покращила свій попередній результат на кілька хвилин, а отже росте і все робить правильно Smile

От вона потім пару днів шкутильгала на обидві ноги, а я просто валявся у ліжку з температурою.

Ну власне на цьому і все мабуть. Побродили трошки навколо, позбирали сувеніри і поїхали додому.

Далі просто фотографій, а як на сайті змагань опублікують то ще один пост зроблю.

Результати – http://onlineraceresults.com/race/view_race.php?race_id=30971&relist_record_type=result&lower_bound=0&upper_bound=1564&use_previous_sql=1&group_by=default#racetop.

Весь альбом тут – https://skydrive.live.com/?cid=B21290194214A37D&id=B21290194214A37D%214965#cid=B21290194214A37D&id=B21290194214A37D%214960.

Про машинне гоління

Років з 4 тому я якось спробував вперше голитися електробритвою. Купив не саму погану роторну бритву і почав…

Проблеми виникли миттєво – страшенне подразнення шкіри, та і до того ж як я ті три плаваючі леза не тулив так і не голила вона чисто. Помучався пару тижнів і відніс назад у магазин.

Потім ще розпитував в старому блозі хто що думає з приводу електробритв і хто чим користується. Відповіді були такі що в основному народ якщо і користується то трімерами, а для гоління просто хорошими одноразовими станками чи взагалі небезпечними бритвами. На тому я і заспокоївся.

Але час іде і хочеться нових цяцьок Smile Крім того станками голитися часто бажання нема, та і порізатися можна. Та і не покидала думка що треба спробувати ще раз. Цього разу вибрав хорошу (за оцінками) сіткову електробритву, а саме Panasonic ES-LV61-A аж з п’ятьма лезами. Купив як новорічний подарунок.

Перші рази щось теж не надто добре все виходило, але хороші переважно відгуки примусили не здаватися і продовжити. Я навіть кілька разів примудрився порізатися бритвою, подразнення та пропущені волосини теж були регулярно. Купив навіть рекомендований крем для гоління – не надто допомогло.

І ось нарешті після трьох місяців я здається знайшов патерн який працює для мене. По-перше, це обов’язково голитися в душі під струменями води – не буде подразнення. По-друге, не давити з усієї дурі бритвою, а навпаки ледь торкатися – як не дивно але голить вона так ідеально, відрізнити від станка неможливо, сам не вірив що таке може бути. По-третє, після такого гоління обов’язково мазатися кремом/бальзамом кілька разів бо шкіра сохне як скажена, навіть не уявляю чому.

Є і певні недоліки. Наприклад якимось дивом кілька волосин бритва ця завжди пропустить. При тому що все обличчя чисте, але таки кілька штук стирчить випадковим чином. Тому після гоління уважно розглядаю себе у дзеркалі і звичайним дешевим станком просто прибираю їх. До того ж оте додаткове змащення. Я найбільше люблю крем після гоління Gillette, ним і мажуся. Але він наче всмоктується шкірою за піру хвилин. Тому я в спортклубі (а голюся я переважно в спортклубі вранці) беру маленький рушник, старанно його змащую з банки з кремом (стоять там біля кожного дзеркала) і час від часу зволожую обличчя. На той час як Олена теж виходить з роздягальні рушник вже геть сухий і головне що обличчя теж не масне і не блищить.

Як ви вже зрозуміли бритва ця захищена від води і нею можна голитися в душі. Також я з собою ношу зарядний шнур і поки сушу голову феном заряджаю її. Поки ще рівень заряду нижче 70% не впав. З того що я бачу повного заряду при щоденному голінні має вистачити мінімум на тиждень. Повний заряд з 0 десь за 1 годину можна мати. Ну і поки заряджається вона не працює.

Що ще з особливостей:

резина на ручці дуже цупка – можна ледь тримати бритву у душі і не вислизне
плаваючу голівку можна заблокувати
є міні-бритва для скронь та потилиці
функція самоочищення – достатньо нанести рідке мило і увімкнути (20 сек)
5 лез – насправді мені здається що вистачило б і три (а є і така модель), але хотілося перестрахуватися
кнопка увімкнення яку можна заблокувати
в комплекті йде на диво дешевенький на вид вініловий чохол який здається має розлізтися миттєв (поки що тримається). Такий би підійшов до бритва за $20, але ніяк не до такої дорогої

В цілому покупкою я задоволений, але не сказав би що є якась економія часу. Проте менша імовірність порізатися і можна голитися без дзеркала.

А що ви скажете?