Рік: 2013

2013-05-26-Subaru Shawnigan Lake Triathlon

Якийсь час тому (на початку року майже) ми купили собі “квитки” на участь в серії тріатлонів в Канаді під загальною назвою Subaru Triathlon. Такий сезонний квиток є доволі вигідним тому що його ціна виправдовує себе вже якщо взяти участь в 2 стартах, а їх у серії 5. Просто для інформації: один старт в серії коштує $200 для Half Iron Man дистанції.

Сам старт проходив на живописному озері Шоніган що на північ від неймовірно красивого канадського міста Вікторія (ось тут можна теж трохи світлин міста побачити).

Дорога почалася о 9 ранку: спочатку на один паром (Едмондс-Кінгстог), потім ще півтори години машиною до Порт Анджелеса і паром на Вікторію. Ціна першого парому в районі $20 за двох, за другий вже більше $80 треба викласти.

Старт був у 40 хвилинах машиною від нашого готелю. Отже в суботу поїхали отримали стартові пакети (номер на велосипед, шолом, біговий номер та шапочку для плавання, вітровку/кофту). Тут же сказали що паркуватися біля старту не можна буде і треба буде їхати сюди ж і сідати в автобус. Виявилося потім що частина народу спокійно на це забила і паркувалися прямо біля старту :(

Ну а ми встали в 5 ранку, одяглися і поїхали на парковку в сусідньому до старту містечку. Велосипеди вже були там – залишити їх треба було на ніч в транзитній зоні.

Приїхали, йде дощ. Мій старт в 8 ранку, вже стартонули діти на супер-спринті. Поки розклав речі, натягнув костюм вже і час йти у воду. У воді несподівано холодно (хто б міг подумати – дощ, сонця нема, густий ліс навколо і глибоке озеро). Людей на 70.3 дистанцію небагато, проте на старті став з самого краю щоб поменьше штовхатися. І все одно пару разів рукою в писок зловив.

Помилка №1: забув помазати шию маззю від натирання і в результаті червоний опік який пече вже третій день.

Стартонули, як завжди якісь неадеквати горнуть в усі боки, аби не прямо до наступного буйка (а вони мабуть те саме про мене думають). Дуже швидко почав, на третині першого кола зрозумів що до кінця так не потягну, трохи скинув і почав шукати за ким пристроїтися. Знову як назло усі за ким намагався пливсти виверталися як вужі і кожні кілька гребків кидалися то вліво то вправо.

Нарешті знайшов за ким пливсти (а в бульбашках легше це робити) і трошки підняв темп який і протримав до фінішу. Час 31:29, 21й результат включно з тими хто робив естафету (це коли кожен вид робить окрема людина). Непогано.

Взагалі план був уважно прислухатися до себе, не валити з усієї дурі і подивитися наскільки я готовий. Основні зусилля докладав на велоетапі.

Помилка №2: побоявся що чіп не влізе під новий гідрокостюм і одягнув його на ногу нижче.

Отже в транзитній зоні увімкнув велокомп’ютер, зняв чіп, зтягнув костюм, неспішно одягнув гетри, шкарпетки, велотуфлі, шолом, узяв велосипед і побіг далі. Вже за кілька метрів до зони де треба сідати на велосипед згадав про чіп, кинув велосипед і побіг назад. Шукав-шукав, нарешті помітив що чіп липучкою причепився що гідрокостюма. Побіг назад.

Сам велоетап був у вигляді 4 кіл навколо озера. Перше коло було страшнувато летіти на спусках, тим більше що траса незнайома, але далі пішло якось легше. Вже на другому колі на трасі з’явилися учасники що долали олімпійську дистанцію, а потім і спрінтери.

Прикольно було порівнювати долання гірок: перше коло вилітаю на них навіть не встаючі з аеробарів, друге коло вже сідаю прямо щоб виїхати, третє коло – встаю на ноги, четверте коло – пнуся з останніх сил.

На останньому колі обігнав Олену яка їхала з посмішкою до вух. Ну і взагалі вона у нас стартує аби фінішувати, свій час навіть приблизно не знала і не цікавилася.

Було холодно, хмарно, йшов дощ. Пальці ніг замезли так що я їх взагалі не відчував, а коли пробував ними ворушити то вони починали пекти страшенно. Як не дивно ні руки ні голова не мезли.

Помилка №3: для прохолодної погоди треба одягати буті (захисне покриття) на велотуфлі.

Мій комп’ютер показав 86.6 км замість положених 90, організатори кажуть що було 88 км. Дані з мого велокомпю’тера – http://connect.garmin.com/activity/319075285.

У підсумку 26й результат – 2:36:50.

Забіг в транзитну зону, знову щось зробив не так – підбіг якийсь дядько і почав розказувати щось, потім сказав що треба застебнути шолом, зняти-повісити велосипед і зняти шолом. Так і зробив, перевзувся, схопив візор, біговий номер, гель і побіг.

На бігові вирішив взагалі не напружуватися і бігти як буде. Знову мій біговий годинник мене підвів – не встиг зловити супутники до початку бігу, а коли рухаєшся то цей процес у нього затягується на невизначений час. Цього разу зміг його увікнути лише на п’ятому кілометрі. Ще одна причина чому вирішив не рвати сильно.

Бігли весь час по гравію, після тренувань виключно на асфальті незвично, ноги в’язнуть. Траса проста: 8 км в одну сторону, розвертаємося і 10,5 км назад, потім ще раз розвертаємося і на фініш.

Майже кожен кілометр була точка харчування з водою, енергетичними напоями, гелями (а на велоетапі така точка була одна на коло на вершині найкрутішого підйому).

Так спокійно і біг потихеньку обходячи кількох людей (на той час на трасі вже лише півайронмени самі залишилися майже), останні пару кілометрів було важкувато, але таке цілком логічно очикувати Smile

І ось вже фініш і тут я бачу що вибігаю з 5 годин! Несподівано і приємно. Весь біг (21 км) вийшов 1:41:30, знову 26й результат. Дані з годинника – http://connect.garmin.com/activity/318917013.

А дощ все йде і йде… Прислухався до себе: важко, втомився, але ходити можу, не так як мій перший раз на цій дистанції де я ледь на ноги ставав після фінішу. Правда цього разу результат трошки гірший – 4:56:36, але ще буде час його покращити.

У загальному заліку я 21-й, несподівано 3-й у своїй віковій групі. Але ми навіть нагородження пропустили, тому медальку я свою не отримав.

Протоколи:

Висновок – форма наче якась є, треба працювати над вело і швидкістю взагалі.

Ну а після фінішу ми намагалися залізти з велосипедами у автобус який возив людей на парковку, а велосипеди туди не пускали. Отже я поїхав на велосипеді, розібрав його, вклав у машину, поїхав назад за Оленою, її вже там нема – пустили у автобус, обійшов увесь парк, поїхав назад, знайшов Олену, розібрав її велосипед, поїхалі у Вікоторію (40 хвилин), заїхали в чергу на паром, пішли проситися в готель помитися, помилися (вже 6 вечора, перший раз за день сухі), сіли на паром, через 1.5 години в США, через ще 1.5 години дорони ще однин паром, через 30 хвилин вже на материку, ще 30 хвилин дороги і ми вдома…

А як поспіють ще фотографії то обов’язково напишу, у нас не було як одне одного особливо фотографувати, то чесно кажучи ні сил ні бажання вже не було.

На відео я в першому ряду з самого правого краю:

Ранкове плавання у місцевому озері

Одразу попереджаю що цей пост ні про що, просто писати про вчорашній тріатлон не хочеться (сил нема згадувати), а написати хоч щось наче треба.

 

Навколо у нас тут доволі велика кількість малесеньких озер, часто скоріше калюж. Обладнані парки і навіть пляжі. Хоча звісно більша частина берегів забудована дорогим житлом (а от я особисто ще б подумав чи жити в будинку де балкон нависає прямо над водою – холодно ж і тумани постійно). Ну і от якось купив я собі новий вет-с’ют (Blueseventy Helix) і треба було випробувати його на відкритій воді.

Ось це озеро від нашої квартири десь в 20 км (назад я поїхав на трі-байку випробуючи свій новий аеро-шолом), а саме плавання сталося на початку місяця (травня).

Ну що сказати? Холодно, дуже холодно. Метрів може 500-600 проплив і вирішив що досить. Ступні і долоні від холоду відразу відібрало. Злякався що на моєму першому тріатлоні буде так же холодно, тому поїхали у наш улюблений трі-магазин в Сіетлі і купили утеплені шапочки для плавання і Олені шкарпетки для плавання.

 

Плавати у нас можна або лише “до буйків”, або у супроводі кайку (і ще треба на собі яскраво-помаранчовий буй тягнути). А інакше може припливсти поліцай і оштрафувати пряму у воді. І я не жартую, траплялися такі випадки. А було і таке що розлючені бобри нападали у воді на плавців (є групи фанатів плавання на відкритій воді) і шматали костюми їм на лахміття.

Що ж стосується відео то я сам знаю що у мене невисокий каденс (частота махання руками), але мені справді комфортніше плавати довшими гребками. Ну звісно в міру моєї техніки. А от те що голову постійно підіймаю так мені це не раз казали, але лише на відео побачив наскільки високо її підіймаю. Треба підкоригувати буде себе.

 

Що ж стосується самого вет-с’юту то враження у мене неоднозначні. Тонюсенькі рукава і плечі які аж страшно натягати, з іншого боку на змаганнях після пари сотні метрів я вже навіть не відчував що у костюмі пливу. У попередньому Xterra Vortex який хоч і не ускладнював рухів все ж таки не можна було забути що він на тобі. Знову ж таки знімати новий костюм трохи складніше у руках, дуже вже він в обтяжку. Я навіть думаю якщо хтось мого зросту регулярно ходить в зал ту руки можуть і не влізти в рукава.

Застібається новий костюм згори вниз, тож якщо навіть у воді хтось смикне за “хвіст” зіпера то нічого не станеться. Коротше ще треба плавати. Складно сказати чи спавді Helix вартий тих додаткових $450 у порівнянні з Vortex.

Ну і мій фотограф:

2011-Chelan Man Triathlon

Це перенесений (і трошки переписаний) запис з мого старого блоґа.

Початок – 2010–Chelan Man півмарафон 1:37:44

Отже після змішаних вражень 2010 року (місцина та подія сподобалися, результат не надто) ми вирішили спробувати там же зробити тріатлон.

Отже цього разу я робив олімпійський триатлон. Це був другий раз коли я робив цю дистанцію, і результат щось сильно гірше. Загальний час 2:28:46, по етапах (плавання-транзитна зона 1-велосипед-транзитна зона 2-біг): 27:04-3:27-1:13:24-1:36-43:15.

Протокол змагань – http://www.buduracing.com/raceresults/20110716_607.pdf

Перша хвиля Half Iron Man:

Ось в таку красоту ми пливли:

Людина-амфібія вперше побачила дерева і інших людей:

Моя хвиля готується до старту:

А ось там і я десь пливу (в ближчий групі). Дальня група то хвиля що стартувала перед нами. Взагалі то було доволі людяно, не було часу щоб я плив взагалі сам. Весь час когось обпливаєш, уникаєш чиїхось рук-ніг і взагалі веселишся.

Ото я там рукою махаю з води. Взагалі вздовж берега пливсти напряжно – гребеш як дурний, а весь час наче на одному місці.

Ще одна штовханини на фініші – трошки повільніші пловці з попередньої хвилі та зовсім повільні з попередньо-попередньої. І всі несуться на запах крові фінішу.

Шось в цей раз якось невдало і довго випутувався з гідрокастюму, з’їв гель, натягнув взуття-шолом-рукавиці-окуляри і попер далі…

Якісь 38 км і я знову біжу в транзитну зону. Велосипедний етап доволі непростий, із противними затяжними гірками. А народ тут в плані велосипеда дуже сильний. У мене взагалі таке враження що в триатлоні тут виступають переважно велосипедисти. Постійно хтось обганяє, аж настрій псується…

Ну все, побігли…

І от на бігу я наздоганяю багатьох з тих хто мене обійшов на велоетапі.

А тут вже і фініш:

Втомився, але настрій супер! Все ж таки триатлон це дуже, неймовірно прикольно і класно. Наче і упираєся весь час, а враження таке що розважаєшся. Та і ніяк не відчуваєш що більше двох годин сплило.

І мій фотограф:

 

Наступного дня Олена приймала участь у “пробному” триатлоні. Це той же самий спрінт, але плавання на вдвічі коротшу дистанцію – 400 м замість 800.

Тут вона якби говорить нам “я їх всіх порву”:

Час заряджатися енергією. Це той самий енергетичний гель про який мене питали – висока концентрація калорій у формі в’язкого гелю. Можна їсти навіть під час бігу.

Оленина хвиля ломонулася вперед:

Знову красиві красоти.

Треба сказати що Олена показала перший результат на дистанції в своїй віковій групі. А це ж я свого часу вчив її плавати, отакий я молодець!

Ну проплила то непогано, а на велосипеді, і особливо бігу її таки наздогнали і перегнали. Якщо у мене найслабший вид це велосипед, то в ОЛени це біг однозначно.

Побігла переодягатися на велоетап:

Ковть-ковть напій, туфлі, рукавички, каску, окуляри, хватаємо велосипед і бігти:

В ногах ще повно сили:

Побачимося через 20 кілометрів!

Ось вже і фініш велоетапу видно.

Ай-я-яй, лапки підгибаються!

Здається тут вона думає “ а може ну його нафіг той біг?” (:

Ну понеслась, останнє зусилля. А там по дорозі вже і бігунів що біжать і від фініша і до фініша, і велосипедисти ще їздять, і машин ціла черга…

Вибігаємо на асфальт. ОМГ, там же в гірку!

Насправді вона посміхається з того що я поруч весь час бігав і намагався сфотографувати. А враховуючи що на мені був рюкзак, фотік, телефони, гаманці і різні батончики в кишенях це виглядало мабуть доволі кумедно.

Ну все, вже далеко.

А ось вже і назад через якийсь час:

Фініш! Медалька, водички, водички, водички, їсти!!!

Якось так:

І ось так:

Альбоми з фотографіями:

Про американські кінотеатри

Коротенько так…

Місцеві кінотеатри як правило це комплекси з багатьма середніх розмірів залами з гігантськими екранами. Звук при цьому не надто гучний так що можна спокійно балакати з сусідом і при цьому звук достатньо гучний щоб твої балачки не сильно заважали іншим. На протязі усього сеансу як правило світло повністю не вимикають, якісь нічні типо світильники увесть час підсвітлюють переходи і можна розгледіти і сам зал і силуети людей.

Середня вартість квитка на одного дорослого буде в межах 10-20$. Фільми в 3Д звісно коштують дорожче (найдорожче IMAX). Також нормально купити один квиток і по закінченню сеансу ходити із залу в зал. Не знаю чи це легально дозволено, але багато хто так робить. На “дорогі” сеанси просто так не пустять – на вході в зал стоїть людина яка перевіряє квиток і видає окуляри. А на прості пласкі фільми ходи скільки хочеш.

 

До речі на відміну від України де, як я пам’ятаю, в кінотеатрах одночасно йде 3-4 фільми тут навіть в маленьких кінотеатрах показують близько 10. Причому сам прокат йде довше здається.

А ще мені подобається що тут не продають пиво. Думаю через те що кінотеатр можуть відвідати діти (дивно, правда?), а спиртні напої не можна продавати у місцях доступних чи безпосередньо видимим дітям. Але це і на краще. Може в інших штатах по іншому, не скажу. Проте попкорн, який до речі місцеві далеко не всі і далеко не так багато їдять, звісно продається на додачу до коли, претцелів, начос та інших вкусняшок.

Взагалі поп-корн в кінотеатрах це прибутковіше ніж самі фільми. Вигідніше тільки брати гроші за СМС. А так поп-корн приносе більше прибутків кінотеатрам ніж продаж наркотиків наркоторговцям Smile 

А ми любимо взяти великий мішок поп-корну (правда без масла), пару відер дієтичної коли і запихатися цим під час перегляду.

 

Але найбільша і найголовніша відмінність у тому що квитки в зал продаються без місць на них. Це, по-перше, означає що ціна на всі квитки однакова, а, по-друге, що коли багато людей то треба приходити раніше і замати чергу щоб сісти на найкращі місця.

На фільм який йде вже давно та/або не сильно зацікавив глядачів можна прийти у порожній зал (реально менше 10 людей) та сісти де хочеш. А от на блокбастери треба приїхати за годину, а то і за дві (як було у випадку “Аліси у Задзеркаллі” та “Джона Картрера з Марсу”) і відстояти чергу. Черга відгорожена, ніхто не ломиться з боків, усе культурно та спокійно. Ну тобото є вибір або подивитися фільм в перші дні після виходу, але заплатити за це часом у черзі і дивитися у переповненому залі, або почекати 2-3 тижні і сісти на хороші місця постоявши у черзі пів години, або взагалі не чекати, прийти на початок сеансу і сісте де вже будуть місця.

Навіть важко сказати чи подобається мені така система без місць у квитках. Але точно не є вона великою проблемою. І навіть певною мірою дозволяє розподіляти місця більш справедливо Smile В кінці кінців в кінотеатри ми ходимо для розваг і весь цей ажиотаж та черги лише додають приємних почуттів. Якщо ж ви тонкий поціновувач кінематографу і сильно переживаєте з приводу комфорту то завжди можна той же фільм купити на диску або в інтернет-магазині (Xbox video, amazon, hulu, десятки їх).

John Wyndham. The Chrysalids / Джон Уіндем. Хрізаліди (1955)

 

Після ядерної катастрофи люди живуть у невеличких комунах із дуже жорсткими правилами щодо чистоти видів (тварин і рослин), а особливо чистоти фізичного обліку людини.

І ось у одному з поселень підростає ціле покоління дітей-телепатів. В якийсь момент їх таємницю розкривають і починається полювання на втікачів. І в той же час до них на допомогу летять телепати з іншого краю Землі…

Читається як наче недавно написана книга в якій рівно змішано фантастики з нальотом наївності та пригод з погонями та заговорами.

Оцінка на Good Reads – 3.92/5 (http://www.goodreads.com/book/show/826845.The_Chrysalids), моя оцінка – 8/10.

Фото 2000-х років зі “Стратегії”

Колись (з 1997 по 2005) я працював викладачем в інституті (http://www.strategy.edu.ua/). На кафедрі “Комп’ютерних та інформаційних технологій” і читав дисципліни переважно пов’язані з програмуванням: основи програмування (С), об’єктно орієнтоване програмування (С++), системне програмування (assembler x 86, C, Win API), функціональне програмування (Lisp), логічне програмування (Prolog), алгоритми та структури даних (C), штучний інтелект (Lisp) та ще щось подібне.

Взагалі були доволі веселі часи, є що згадати Smile 

Ось на тому фото що вище мене поставили в останній ряд бо я був у шортах, а це “несумісно зі званням викладача”. І взагалі пам’ятаю мене постійно гнобили за те що я ходив 1) у шортах, 2) з рюкзаком, та навіть іноді 3) у шльопанцях.

Як це гноблення виглядало? Та дуже просто – раз у пів-року хтось із співробітників при владі викликав мене на серію розмов де намагалися пояснити мені що у шортах “не солідно”. Сам я цього розуміти не хотів, а розмови такі як правило заходили в тупик через те що я з безневинним виглядом починав з’ясовувати як одяг впливає на якість викладання, як цей вплив зафіксувати і чим його поміряти. Ну і також говорив про те що раз від мене хочуть уніформу (костюм) то нехай інститут і видасть мені правильний костюм бо в мене смаку нема і я знову куплю те що їх буде не влаштовувати.

От реально скільки там працював скільки мені і намагалися мізки вправити. Ну може перший рік роботи коли я ще був дуже наляканий і піднесений не ходив у шортах.

А останні пару років роботи щось стукнуло і ми з колегою на пару купили білі костюми і білі туфлі і в них весь час ходили. Після чого вже почалися претензії що білий костюм не солідний і взагалі ми на сутенерів схожі, а не на викладачів (а в шотрах на пацанів були схожі).

Власне і все, просто фоточки хотів запостити.

Про найкращу в світі совєцьку систему освіти

 

Є такий популяний на теренах колишнього СРСР міф про якусь неймовірну якість совєцької системи освіти. Звідки цей міф походить не зрозуміло, та і не дуже цікаво. А от чому він досі існує – цікаве питання. Проте розвінчувати його я не збираюся, а натомість висловлю кілька думок Smile

Може за часів сталінського СРСР система освіти що ми досі її маємо і справді найкраще задовольняла вимогам готувати масово і дешево людей обізнаних з основами та базами актуальних науково-технічних знань (актуальними для того часу). Далі таких людей у яких була вже доволі широка підготовка у великій кількості базових дисциплін можна було спрямовувати або у виробництво через технікуми та ПТУ (бурси, як їх у нас називали), або в інститути тих що розумніші. Система була хороша (і її відносна дешевизна є одним з вирішальних факторів), навіть американці її свого часу зкопіювали.

Проблема лише в тому що з часом вимоги і реалії змінилися, а система освіти так і продовжувала продукувати випускників в яких запихали літературу, алгебру, фізику, фізкультуру, малювання, біологію… Причому в тій же біології усі підручники зупинилися на знаннях 60-70-хх років минулого сторіччя і навіть теорію еволюції Дарвіна викладали у такій формі що давно вже була визнана невірною в усьому світі.

Коротше як би там не було, а кількість населення що вміє читити/писати дійсно наближається до 100%, проблема в тому що кожен “наший” хто закінчив школу і може навіть інститут цілком переконаний у своїй інтелектуальній перевазі над ледь не всим іншим світом.

Насправді питання як оцінити якість системи освіти та за якими параметрами не таке вже й просте. Можна глянути на кількість нобелівських лауреатів по країнам і побачити що СРСР (сума країн) далеко не на початку списку, а виграють як це не дивно американці та інші європейці.

Що ж стосується відсотку неписьменних громадян то показники нашої системи трошки кращі – 99.5+% грамотних в Росії/Україні проти 99% в США.

 

Але головний показник як на мене це те в що вірять і на що “ведуться” громадяни. Виховані в СРСР “найкращою системою освіти в світі” люди чудять, наприклад, таке:

  • при першій же нагоді (читай “як тільки перестали бити за це по голові”) розвалили і розікрали власну країну, а тепер причитають про злого Горбачова який своєю суперсилою усе їм поламав
  • виховали покоління бандитів і наркоманів 90-х (але звісно вони в цьому не винні, це їм держава дітей не виховала правильно)
  • віддають голоси за пакет гречки і при цьому ще дивуються чому влада їм не робить хороші дороги та безкоштовні путівки в санаторії (дебіли, чесне слово!)
  • як тільки стало можна так одразу натовпом ломонулися в церкви, секти та різні збіговиська. При цьому читати мануали (Біблію чи інші базові твори для конкретної релігії) ніхто не вважає потрібним – почувати власну духовність вважається достатнім. В цілому ту ж Біблію гірше за наших християн мабуть ніхто не знає – як це не смішно, але більшість з тих хто святить паски щороку таки її не відкривали і не планують (і вважають це нормальним)
  • заряджали воду і креми перед телевізором на сеансах Чумака і лікували ризикували психічним здоров’ям себе і своїх рідних на телесеансах Кашпіровського. А були ще інши “білі маги” імен яких я вже не пам’ятаю. Один цей факт як на мене доводить низьку якість совєцької освіти.
  • туди ж віднести усих астрологів та хіромантів – ця публіка не лише пролізла на головні телеканали країни, але і публікувалася ледь не в кожному журналі. При цьому їх послідовники нараховували сотні тисяч, якщо не мільйони по всьому СРСР. У нас навіть в школі вчителі (!) свого часу влаштовували сеанси астрології щоб щось там з’ясувати.
  • сучасні фріки від науки (Задорнов, Чудинов, Фоменко, …) сприймаються цілком серйозно великою частиною населення і ніхто, @#$!, ніхто не хоче розбиратися в їхній маячні, мантра “учоні все брешуть і приховують від нас (розумних та високодуховних від природи) правду” працює бездоганно.

Ось прилетіли ми в Україну, їдемо у потязі. Ну в купе (вдалося купити квитки лише в 2 різні купе) ясне діло почався бухач (як же це так не бухати в дорозі?!). Але такий інтелегентний – ми, типо, не просто лайно в себе заливаємо, а лайно з дорогих жестяних банок.

Ну і от був там в компанії один такий доволі типовий дядечко років за 50. Як казав письменник “слєсарь-інтіллігєнт”. Не дивлячись на свій вік почав задвигати тєлєги про то що всі мови пішли від російської, а всі народи то здичавілі росіяни. Ну типова задорновщина така. В тому числі як доказ навів такий приклад що слово “алкоголік” російського походження тому що його можна розкласти як “ал кого лік” – “той у кого червона морда”. Почав я з ним говорити і від зі щирим подивом дізнався про те що в науці теорія має силу передбачувати результат (просити його розкласти слова “діабетік” чи “маразматік” я вже не став).

Коли я трохи (що знав) розказав йому про міграцію народів та взаємозбагачення мов він закинув що от офіційні вчені підтримують брехню одне одного і не дають правді пробитися. Те ж що конкретна наука сприрається не лише на теорію, але і на результати в тому числі інших наук (наприклад лінгвістика на історію) знову його сильно здивувало. Власне глянувши в інеті я швидко знайшов що слово “алкоголік” зустрічається в європейських документах 15-го сторіччя, в той час як в російських воно вперше згадується лише в документах кінця 19-го сторіччя. Такий спосіб йому не сподобався бо (цитую) “очевидно ж що це російське слово”.

Далі я йому на пальцях пояснив що у наукових гіпотез має бути спростованість (критерій Поппера) зовсім його добило, він от щиро вважав що в науці просто видумують якусь хрєнь, а друзі академики “підписуються” за неї.

Після того як ознайомив його з подвійним сліпим методом він зовсім скис і втік курити в тамбур Smile

По поверненню накинувся на мене з історіями про свою дружину як за допомогою гілочки знаходить воду на дачних ділянках знайомих, і не лише воду, але і труби з водою та газом. Тут я розповів йому Джеймса Ренді та його знущання з екстрасенсів і запропонував заробити мільйон доларів він якось зовсім розхвилювався…

От що мене тішило так це те що кілька людей (що важливо вік їхній був такий що як мінімум школу вони закінчили в СРСР і отимали ту саму “найкарщу в світі освіту”) уважно і мовчки слухали наш діалог весь цей час. Мені здалося що 1) не все так погано з людьми, та 2) може комусь ще мізки підрівняю. Ага, щас…

Після того як я десь тинявся пару годин по поверненню в купе застав сеанс нумерології від того ж мужика. Він виявився не просто мужиком, а носієм якихось втаємничених знань. Коротше там якимось чином треба було складати цифри дня та місяця народження, а він за полученним значенням розказував що по життю такій людині слід робити, чим займатися, з ким одружуватися і іншу астральну маячню. І ще суттєвий факт – при цьому і сам “гадальник” і всі учасники сеансу щиро вважають себе хорошими християнами, фейспалм…

Хотілося втрутитися в сеанс і розпитати за яким календарем треба дату визначати, як враховуються похибки в довжині доби що накопичутються, що робити з часовими поясами і таке інше, але вирішив що ну його.

Чомусь згадалося мені як на повному серйозі один молодий проповідник-ентузіаст втирав мені що Біблія є першою написаною на Землі книгою взагалі Smile Ну та тоді порвати йому шаблон було дуже просто.

Ото така система освіти підготувала таких людей.

 

А тепер СРАЧ!!!

2013, квітень–подорож в Україну, короткий звіт

Короткі нотатки і враження про 2 тижні проведені в Україні.

Назбиравши днів на відпустку запланували подорож зарані і почали полювати за недорогими квитками. Ще 2 роки тому (правда було це в березні) ми купували квитки в обидва напрямки по $800 на людину, цього року дешевше $1200 так нічого знайти і не вдалося.

 

Переліт в Україну вийшов рекордно коротким. На першу дня знайомий підвіз нас в аеропорт, 10 годин і ми в Амстердамі. Там пройшли з одного термінала в інший, постояли в черзі 5 хвилин і ось вже сідаємо в літак у Київ і за кілька хвилин вже летимо, а через 2,5 години ми вже на місці. В Борисполі нас зустрічає знаймий якого я до того знав лише через фейсбук, завозить до себе додому, там ми приймаємо душ, їмо і їдемо на вокзал (Володимир, велика тобі дяка за це!).

На вокзалі купуємо 2 останні квитки на сьогодні до П’ятихаток і біжимо з валізами до свого вагону (до відправки 10 хвилин). Залізли, поїхали… Через години три я вибігаю на станції (здається Шевченко) в найближчий магазин і купую мікро-сімку для свого телефону. Нарешті дзвонимо батькам.

Ось вже в 12 ночі ми на місці де нас зустрічають машиною і менше ніж за 30 хвилин ми вдома. Душ, чай, балакати, спати…

 

Перші пару днів страшенна депресія, хочеться назад. Не відчуваю себе вдома, нічого рідного. Потім стає легше. Україна не змінилася суттєво за 2 роки ні на краще ні на гірше. Бориспіль став якщо не краще то хоча б логічіше, схожий на нормально спланований аеропорт.

В шоці від водіїв -  агресивні і недальновидні.

В повітрі дуже багато пилу, відчувається весь час – ніс страшенно забивається, одяг і взуття постійно брудні.

В Жовтих Водах тепло (+15-18), але одягнені всі як чукчі – штани, куртки, деякі навіть у шапках та шарфах. Я в своїх шортах і футболці дуже багато уваги привертав. Особливо шкода було дітей яких батьки закутували у якість кулі з одягу. Пару разів чув як дітки слізно казали побачивши мене – “мені теж жаркооо…”, а батьки їм на це – “тобі ніззя роздягатися, ти простудишся!”. Правда в Києві дуже багато людей вже було одягнено як і я – шоти, футболка, шльопанці.

 

Набігалися по місту за весь час несамовито: інститут, стадіон, родичі… В цілому нічого особливого Sad smile Коротше щось ніякої мотивації найближчим часом їхати.

Єдина світла пляма це спорт у ЖВ де небайдужі люди самі для себе організовують що можуть і взагалі дуже активно намагаються зацікавити інших.

Квартира вже не відчувається як наша, занадто довго нас там не було, занадто багато інших людей в ній жило.

Брат сильно змінився, спочатку думав що здається, але потім його друзі теж не один раз мені таке казали – спокійніший став, шукає стабільності, гульки вже не цікавлять так Smile

Спромігся пару разів побігати, раз навіть покатався на велосипеді. Але з поломаним розкладом та постійними застіллями не вдалося зробити нічого із запланованого.

 

Везли з собою три валізи, два рюкзаки та жменю баксів. На місці все роздали, ще й не на всих вистачило, назад ледь півтори валізи назбирали, в Києві добивали маленьку валізу українським шоколадом з д’юті-фрі (гидота ще та!). Наступного разу будемо везти лише гроші і запасні труси-шкарпетки, ну їх ті гостинці.

За пару днів до відльоту поїхали в Київ, там спробували зібрати кого можна на “вечірку”. Зупинилися у друзів-знайомих-колег-не знаю як правильніше Smile Дяка їм шалення. Посиділи попили пива компанією в непоганому пабі із дуже гучною живою музикою. Я вже був такий емоційно виснажений що реально довелося докладати зусилля щоб показувати якийсь інтерес до будь-чого і боюся це було помітно.

Києвські друзі живуть в зовсім іншому світі ІТ-працівників з подорожами та відрядженнями за кордон, із зарплатами в місяць які не кожна українська родина отримує за рік. Кожен якщо ще ні то хоча б думає про купівлю квартири, машини та дачі… В цілому крім оточення (яке в Києві не таке вже й погане) живуть як хороші спеціалісти “на заході”. Перетягти таких людей в США вже буде проблемно хоча б тому що в матеріальному плані багато вони від переїзду не виграють, таким вже цікаві проекти подавай Smile

 

Дорога назад це був суцільний дурдом і сюрреалізм. Почалося з того що після вечірки, коли я вже ліг спати, Олена випадково глянула пошту і побачила листа де нам повідомляли що наш літак перенесено з другої дня на шосту ранку (того ж дня!). Мене будять, викликаємо таксі, їдемо в Бориспіль. Летимо в Амстердам, там напівсонні повзаємо 5 годин і нарешті летимо в Мінеаполіс… Усю дорогу незручно, крутить ноги, сидіти вже не можу, спати не можу, кіно дивитися бажання нема, в ігри гратися не хочеться, ходити не хочу… Дуже важкий перельот.

Нарешті на місці, здається в обох простуда і температура. Проходимо паспортний контроль, забираємо і знову здаємо валізи (безпека така безпека), тиняємося, ліземо в літак. Остання порція польоту найважча. Наче спимо, але сон такий що лише втомлюєшся від нього. Сіли, вийшли, забрали валізи, пішли в таксті. Спимо по дорозі додому. Помічаємо як в обох страшенно розпухли ноги Sad smile Дома спимо, їмо, спимо, їмо…

 

Висновок – краще або заплатити зайві пару сотень але летіти з однією пересадкою, або робити нормальні зупинки (день) і нормально відпочивати між польотами.

В суботу спробував поплавати – відчуваю себе важким тюленем. Проплив щось близько 2 км і зловив двічі поспіль судорогу на тому ж м’язі ноги (досі болить). В неділю проїхав 80 км, здох, поїв і проспав з 11 ранку до 9 вечора, поїв, знову ліг спати. Олена десь так само.

В цілому відпустка вийшла доволі виснажливою і чесно кажучи разом з цим і так вже назбиралося багато причин щоб не сильно хотіти їхати в Україну знову у найближчі кілька років Sad smile

 

От так от коротенєчко. Більше компромату фото згодом.

Як заливати книжки з флібуcти на кіндл за допомогою калібра

Необхідна передмова

Пара речей які просто необхідно сказати з самого початку:

  1. Цю інструкцію я пишу в основному для своїх батьків – кожного разу пояснювати кроки та дії які треба виконати по скайпу чи телефону дуже проблематично, інструкцію можна доповнювати і розширювати, або навіть змінювати при необхідності. Свого часу ми залишили пару кіндлів родичам, цього разу ще додалося, а отже людей яким треба пояснювати “як залити книжку з інтернета” стає все більше.
  2. Треба розуміти що на флібусті книжки крадені якими б красиви словами не користувалися відвідувачі та власники сайту. По-перше, книжки там розміщені без дозволу того хто володіє правами на них, а, по-друге, якщо не відшкодовувати вартість роботи авторам, перекладачам, видавництвам, то нові книги просто не будуть з’являтися. Я особисто не вважаю систему що ми її маємо зараз адекватною і правильною, але закликаю вас, хто качає крадені книги, відшкодовувати їх вартість з часом хоча б для тих з них що найбільше вам сподобалися. Книгу можна подарувати чи пожертвувати бібліотеці, а покупка її вкаже видавництвам у переклади та видавання чого слід вкладатися.

Процес

Треба чітко розділяти кроки що їх необхідно зробити для досягнення результату:

  1. Знайти книгу на одному з ресурсів (далі розглядається лише флібуста, з часом як буде інтерес можу додати інші ресурсибібліотеки). На жаль не можна книгу залити безпосередньо на пристрій тому що програма яка показує веб-сторінки не знає про існування електронних кних (для неї вони просто файли) та пристроїв для їх читання.
  2. Викачати книгу – тут необхідно знати який формат електронних книг підтримує ваш пристрій. Наприкла для кіндла підходять формати mobi та epub. Якщо необхідного формату нема то треба качати що є і потім конвертувати (в даному пості не розглядається).
  3. Залити книги на пристрій – в цьому пості я показую як це робити за допомогою програми Calibre.

Пошук книг на флібусті

Флібуста є мабуть найбільшим (за кількістю книг) піратським ресурсом подібного плану. Постійно у них виникають якісь проблеми з серверами, швидкістю обслуговування запитів та доступністю книг. У такому випадку треба або спробувати ще раз через кілька годин, або набратися терпіння і чекати, чекати… Отже заходимо на сайт http://flibusta.net і…

Пошук за назвою

Заходимо на сайт, вводимо в рядок пошуку назву книги і натискаємо кнопку пошуку:

В результатах пошуку (не забувайте що флібуста часто ледь повзає і доведеться почекати хвилину або і довше) може бути більше однієї книги. Вибираємо ту книгу що нас цікавить і переходимо на неї:

Далі клацаємо на форматі який нам підходить (mobi або epub) і книга викачується на комп’ютер (як правило це замає менше 10 секунд):

Пошук за автором

Процес схожий, але замість назви книги вводимо прізвище автора і в результатах пошуку знаходимо того хто нас цікавить:

Далі вибираємо потрібну книгу у автора і потрібний нам формат:

Як варіант можна клацнути по назві книги і далі повторити точно ті самі кроки що їх описано у попередньому способі. Також зауважте що тут можна поставити позначку навпроти кількох книг і викачати її усі однією операцією, але цей спосіб не будемо поки розглядати щоб не ускладнювати опис.

Пошук за жанром

Тут все доволі просто – заходимо на сайт і знаходимо посилання “Жанри”:

На сторінці жанрів (і ще раз повторю що відобразитися вона може через хвилину, а то і довше) знаходимо жанр який нас цікавить і переходимо до книг у ньому:

Далі треба буде запастися терпінням. Коли нарешті список завантажиться то книги і авторів можна відсортувати за різними ознаками. Лише будьте готові до того що зміна способу сортування призведете до того що список знову буде зчитано з сайта, тобто знову доведеться чекати.

Ну а далі вибираєте або книгу, або автора і решта кроків аналогічні тому що описано у попередніх способах.

Де мої книги на комп’ютері?

Отже ви викачали кілька книг і хочете знати де власне вони є. У різних браузерах викачування відбувається по різному (усі мої приклади зроблено в Internet Explorer), але є магічна комбінація клавіш що працює в усих основних браузерах. Натискаєте комбінацію Ctrl+J і бачите вікно (чи закладку) де вказано місцезнаходження кожного з викачаних файлів.

Знати місцезнаходження книг необхідно для того щоб програмі яка буде заливати книгу на читалку вказати де знаходяться нові книги.

Заливання книг на пристрій з Calibre

Отже ви маєте книги які бажаєте залити на пристрій. Я вважаю що найзручніше це робити за допомогою програми calibre яку можна встановити звідси якщо її ще нема на вашому ПК – http://calibre-ebook.com/download. Програма є бібліотекою, тобто дозволяє організувати книги на комп’ютері і вміє працювати з різноманітними читалками. Також в ній є багато інших функцій (наприклад завантаження щоденних новин на пристрій), але ми їх зараз розглядати не будемо.

Встановлення та перший запуск

При першому запуску програми вам треба буде налаштувати деякі параметри: мову інтерфейсу, місцезнаходження бібліотеки (не тих книг що їх викачали з флібусти, а бібліотеки самої програми), тип пристрою (можна нічого не міняти):

Додавання книги у бібліотеку

В одному з попередніх кроків я показав як дізнатися де знаходиться той файл з книгою що ви його викачали. Тепер треба додати цей файл у бібліотеку програми:

Після чого книга з’явиться у бібліотеці:

Тепер можна підключити до ПК кіднл. Я маю у бібліотеці вже певну кількість книг а отже наступний скріншот показує кілька речей на які звертаю вашу увагу: кнопки БібліотекаПристрій дозволюять перемикатися між списком книг у бібліотеці програми (на комп’ютері) та на пристрої, з’явилася кнопка “Надіслати до пристрою”, у списку книг в бібліотеці вказано які книги вже є на пристрої (зелені галочки). Книги можна сортувати по назві, автору і так далі клацнувши на назві відповідної колонки. Стрілока вказує за якою ознакою відсортовано список і у якому порядку. На скріншоті внизу книги відсортовано за ознакою “На пристрої”.

Для надсилання книг на пристрій вибираємо їх (можна за раз відіслати більше однієї книги) і натискаємо кнопку “Надіслати до пристрою”. Після цього чекаємо доки лічильник завдань що виконується стане рівним 0:

Все, книга на пристрої.