Saucony DryLete Tight

 

Ціна: $50

Призначення: Зимові бігові штани “в обтяжку”. Призначені для мінусових (по цельсію) температур.

Загальні враження: На відміну від звичайних тайтсів у яких я бігаю рано восени та піздно осінню та на початку зими це утеплений варіант – матеріал набагато товщий і “плюшевий” всередині. Тим не менш штани обтягують як положено і відчуття товщого матеріалу нема взагалі. Їх має сенс починати носити при температурі від 0 градусів і нижче (та і то з хорошою зимовою біговою білизною звичайними тайтсами можна обійтись). Мені особисто більше подобається бігати в обтягуючих ніж звичайних штанях.

Недоліки: Виглядають вони дуже просто, не модно. Але недоліків назвати не можу, тому при нагоді вже купив собі другу пару.

На сайті виробника: http://www.saucony.com/store/SiteController/saucony/productdetails?catId=cat10004&subCatId=cat360234&showDefaultOption=true&stockNumber=80105-BK&skuId=***4*******80105-BK00**L&productId=4-101300&&subCatId=cat360234&productId=4-101300&stockNumber=80105-BK&subCatTabId=&catId=cat10004&productdisplayName=Men’s+DryLete+Tight&subcatdisplayName=Tights+%26+Pants&skuId=***4*******80105-BK00**L&pageIdentifier=productdetail&catdisplayName=Men&showDefaultOption=true

Роздягальні у MS

Вже не один раз я хвалився тим як я бігаю чи катаюся на велосипеді з/на роботу. Ну от і подумав зненацька чому б і не написати про це.

Сьогодні вранці був туман, а фотографував на кросівок телефон, які там ще стандартні виправдання розмазаних фоток є? Smile Насправді після бігу якось зовсім не хотілося стояти і вицілювати ті фотографії – весь потний і мокрий як миша, руки починають швидко мерзнути, телефон стогне і плаче що я його цілий день вчора не заряджав… Коротше дивіться що є.

Я працюю в Studio E.

Взагалі роздягальня є як правило одна на комплекс будівель (3-4 білдінга, або 2-4 тисячі людей). В Белев’ю де у МС 4 хмарочоси роздягальня є у кожному з них. Розташовуються вони як правило на першому рівні підземної парковки, хоча в деяких старих будівлях можуть бути і на першому поверсі, трохи збоку від офісів.

Працюю я в тому ж “будинку” де роздягальня, але скоро у зв’яку з переїздом доведеться ходити сюди з будинку через дорогу.

Всередині є туалет, 2-3 рукомийники, кілька душових кабінок з рідким милом, рушники та шафки.

Шафки поділяються на такі що їх можна тримати закритими кілька днів (через 10 днів після останнього використання замок відкривається автоматично), та такі що відкриваються щодня.

Знову ж таки в залежності від будівлі знайти вільну шафку на тривалий час (наприклад щоб тримати там запасний одяг та різну “косметику”) може бути доволі проблематично.

Раніше були якісь спеціальні правила що треба було знайти вільну шафку, написати у спеціальну службу щоб підтвердити що можна її забрати собі. Потім усе це спростили і якщо замок відкритий то за новими правилами ти можеш усе звідти викинути і зайняти її собі (на шафках кодовий замок і код задається при замиканні).

Якщо ж через відпустку чи відрядження точно не зможеш відкривати-закривати її 10 днів то треба написати знову ж таку у спеціальну службу і можна повісити замок.

Як правило шафку одразу не забирають якщо в ній є речі, натомість кладуть записку що “я такий то заберу її собі якщо до такого числа вона ще буде відкритою”. Проте іноді у внутрішній переписці можна почитати веселі історії коли хтось принциповий забрав шафку одразу викинувши речі (за правилами же ж!), у відповідь на записку “поверніть шафку будь-ласка, я просто забув вчора її закрити” написав “згідно правил не мушу” і наступного дня мав повну шафку піні для гоління видавлену туди через дірки у дверці Smile

Інша цікава річ це розмір шафок. Я не розумію американців – навіть у найкрутішому і дорогому спортклубі це якісь вузенькі книхітні нірки, майже як в Україні в магазинах на вході де люди свої торби залишають.

Поруч із роздягальнею як правило є парковка для велосипедів де часто можна знайти насос.

Рушниками займається якась окрема контора і возять вони їх по розкладу – іноді закладені усі лавочки, а пару разів за всі роки бувало що взагалі рушників не було. Тому у багатьох у шафках можна побачити пару рушників про всяк випадок. Колись давно кажуть у цілях скорочення витрат рушники відмінили взагалі (треба було свої носити), а потім коли їх повернули то народ ледь масове гуляння не почав, хоча реально цим усим користується добре якщо 5% працівників. Проте завжди є можливість сходити в душ на роботі. А я іноді там і голюся коли дома не було часу чи бажання це робити.

В bing пам’ятаю народ вішав свої шмотки спортивні сушитися на якісь труби (там була одна кімната де зберігалися велосипеди, там були і труби, а з неї вже можна було потрапити в роздягальню) на плечиках звісно. Спочатку вішали плакати “не сушіть шмотки на цих трубах – порушуєте техніку безпеки”, а потім прикрутили спеціальну трималку для плечиків. Тут же де я зараз особливо де розвісити свої лахи і нема. І навіть зверху шафок (дивись на фотках) прикрутили лист жесті під кутом щоб нічого на верх не ставили. У bing знову ж таки зверху шафок народ навалював взуття і шмоток.

Ну що ще сказати? Гаряча вода є завжди Smile

[english] cut the cheese

 

Оце так політкорректно говорять коли хтось зіпсує повітря. Начебто це пов’язано з тим що коли розрізають колесо сиру то з’являється неприємний запах.

У словниках:

Також словники говорять що те саме значення мають словосполучення “cut the mustard”  та “cut a muffin”.

 

Фрагмент з “Two and half men” де Чарлі Шин співає пісеньку на цю тему:

Mammut Lucido TX1 Headlamp

 

Ціна: $30 (на розпродажу)

Призначення: Виробник пише що це лампа для тих хто ходить в гори і тиняється там ночами, але для бігу вона теж підходить.

Загальні враження: Хоча лампа і важча за дуже просту Black Diamond Gizmo Headlamp, проте вага в неї теж доволі мала і тому я її переважно і використовую. У цій лампі аж 3 лампочки, блок з батарейками (3 батарейки АА) та яскраво-червоні світлодіоди ззаду (на блоку з батарейками). Спереду на лампі 2 кнопки: одна вмикає різні режими бокових лампочок що дають рівне широке коло світла під ногами, інша – вмикає тонкий далекий (метрів 10) промінь. Також як я вже сказав є можливість увімкнути світлодіоди на блоку з батарейками в режим мигання. Можна вмикати різні комбінації.

Бігав з лампою і в дощ – усе добре, відсік з батарейками не промокає. Кнопки легко знаходяться на впомацки, треба вдавити їх всередину, випадково світло не увімкнеться.

Недоліки: Хоча лампа і не важка, проте покласти її в кишеню і забути не вийде – сама вона більша за стандартні бігові, та ще і блок для батарей.

Управління і комбінації кнопок не надто інтуінтивні. Я і досі не знаю всі режими та комбінації. З іншого боку потрібний мені мінімум легко доступний.

Також може бути проблемою носити її без шапки – провод від батарей до лампи хоч і кріпиться спеціальною пластиковою зачепкою, проте може постійно набридати.

Також проблема багатьох бігових ламп у тому що коли світиш собі під ноги то світло відбивається від носа і сліпить. У цієї лампи теж є така проблема, проте веде себе вона трошки краще за Black Diamond Gizmo Headlamp.

Ну і за повну ціну (60+ доларів) я би не став її купувати.

На сайті виробника: це не та модель про яку я пишу, а вже якась наступна версія – http://www.mammut.ch/en/productDetail/232000261_v_4220/X-Shot.html

Моя кінофобія

Якось років 2-3 тому у напівсні (чи то засинав, чи то прокидався) виринув спогад дитинства… Отже мені мабуть років 5-6, я з батьками мабуть на місцевому ринку. Це мав бути не вихідний день – сонячно, людей нема і лише довгі ряди бетонних торгівельних столів. Батьки говорять з якимись знайомими, а я щось сам по собі граюся і тиняюся навколо. І от, не пам’ятаю куди конкретно, починаю бігти і щось кричати типу “я льотчік”, чи “тра-та-та, німці здавайтеся”. Аж тут чую як усі дорості щось починають схвильовано кричати. Обретаюся – на мене несеться велетенська собака!

Це зараз я розумію що то була максимум вівчарка, але у моєму спогаді то якесь страхіття вище за мене, неймовірно прудке і страшне. Я здається падаю, а далі клац-клац, кілька темних кадрів і ось я вже на руках у батька кричу і кричу і дихати нема чим…

Так, я знаю що собачка просто хотіла погратися, але у страху раціонального мало. Дивно що все життя цей спогад був старанно схований і знадобилося кілька років прожити в оточенні де в мене щодного разу не виникало страху перед собакою щоб нарешті цей епізод прослизнув крізь щільно закриті двері пам’яті.

Мабуть через те у мене постійно був страх перед собаками. У книгах часто пишуть про липкий страх, але ні, він не липкий, він холодний і паралізуючий. Чи знаєте ви, хто не боїться собак, як це коли поруч із великою собакою в тебе віднімаються руки, ноги стають такими важкими що ледь рухаються і дихати неймовірно важко – горлянку наче бетоном залили.

Усим тим хто щиро, не сумніваюся, говорить що треба погладити собаку, погодувати з руки і стах пройде хочеться сказати – боїшся змій чи павуків? А ти візьми і запусти собі змію за пазуху, напої теплим молочком з долоні і страх пройде.

Так само поради про “перебороти страх” схожі на поради зробити крок з дев’ятиповерхівки у повітря. Скільки завгодно ви б могли мене переконувати що не вкусе, що собачка добра, не спрацює так само як не спрацює якщо я буду переконувати вас що ви не впадете з даху, а просто зависните у повітрі. Та і крім того ця фобія не в тому щоб боятися що собака покусає, а в тому щоб боятися собак. Знову ж таки по аналогії – не бійся стрибнути з даху  – повітря ж там не загазоване. Що? Стрибати не будеш тому що не загазованості боїшся? Тю, а чого ж ти боїшся тоді? Стрибай!

Ну от скільки себе пам’ятаю я боявся собак. Від великих собак (вище коліна) як я вже і писав мене просто параліч хапав. Меньші собачи викликали бажання піджимати ноги у повітря і швидко видертися на найблищче дерево чи на стіну.

В нашому під’їзді хлопець мого віку мав тер’єра. І хоча він я бачив і проходив повз нього щодня, іноді навіть кілька разів на день, кожно разу це було страшно і з часом не миналося.

Трошки краще стало коли батьки завели собі пікінеса. Невеличка кумедна собачка, а тоді ще зовсім крихітне цуценя, ні видом ні розмірами спочатку не було схоже на середню собаку. Спостерігаючи як він ріс, навіть вигулявши його кілька разів я помітив що вже не боюся маленьких собак. Не те що б я їх полюбив, так само старався бути далі від них, але вже в їх присуності не зводило усі м’язи і я навіть міг підтримувати розмову.

З дружиною ж у нас перші кілька років були постійні розмови що от вона все мріє завести велику собаку, і може навіть не одну. Я ж завжди на це казав що тут же ми і розстанемося не дивлячись на усе кохання і любов. Не зміг би я жити там куди мені не хочеться повертатися, де постійно треба сидіти у замкненій кімнаті і переміщуватися в туалет перебіжкою переконавшись що собаки нема за дверима.

Але лише коли я переїхав в США страх почав проходити і згас. По-перше, за всі 5 років я жодного разу не бачив бродячої собаки (чи кішки). По друге, собак тут водять на поводках. Бо собака що бігає без поводка далеко від хазяїна або буде виловлена відповідною службою і доведеться платити чималий штраф, або взагалі буде пристрелена кимось хто буде стверджувати що вона напала на нього чи його дитину (і знову ж таки власник собаки буде платити штраф). Ну а до того ж собак тут вчать не звертати увагу на сторонніх людей. Це на відміну від наших уродів дикунів які вчать собак нападати на людей. Перші чай я весь напружувався коли пробігав мимо собаки – вони хоч і на поводку, але без ошийника. Але жодного разу ті навіть головою в мою сторону не повели!

Отак з часом спочатку перестав хвилюватися, а там і помітив що перестав боятися. Тепер спокійно можу знаходитися поруч із собакою яка навіть без ошийник та намордника. Просто я знаю що вона не буде сама лізти до мене гратися чи нападати, взагалі не буде звертати увагу на мою присутність. Звернув увагу що навіть кілька разів собаки зупинялися впритул до мене (коли їх власники зупинялися) і це мене не лякало і взагалі особливих емоцій не викликало.

Страх вилікувано? Не знаю, можливо. Все одно якщо у мене є вибір я постараюся бути подалі від собаки, але в цілому тепер можу бути з ними в одній кімнаті. Звісно при умові що це спокійна і вихована собака.

Я навіть думаю що якщо приїду в Україну на якийсь тривалий час то обов’язково придбаю спрей від собаг, ультразвукову лякалку, а може навіть і травмат якись якщо ситуація насправді там наскільки погана як я собі її пам’ятаю.

А пам’ятаю я що власники собак є переважно закомплексованими недоумками яким собака потрібна в першу чергу що демонструвати власну крутість. Звідти і всі ті навчання собак що проводять вже життя у квартирах навичкам нападіння на людей, виховування агресивності, відпускання собак гуляти без поводка та ще і ті команд не завжди слухаються. От чесне слово шкода що вогнепальну зброю в Україні не можна мати. Думаю що кількість бігаючих за десятки метрів від хазяїна собак що кидаються на кожного перехожого зменшилась би дуже швидко…

На цьому про собак у мене все.

А уявляєте скільки ще дитячих спогадів-травм заховано у глибинах нашої пам’яті? І про більшість з них ми не дізнаємося ніколи.

Zune 120

 

Дуже хороший пристрій який на сьогодні вже не випускають.

Придбав свого часу з кількох причин:

  • хотів мати девайс де поміщувалася уся моя коллекція музики (а в мене ніколи не то що 120, навіть більше 50 Гб не було)
  • хотілося спробувати щось нове (до того виключно різні iPod’и користував)
  • хотілося підтримати рідну компанію Smile
  • хороша скидка як для працівника компанії ($210 замість $250).

До речі хоча такі плеєри вже не випускаються на момент написання цього посту на ebay ціна нових пристроїв сягає $500.

Що добре:

  • Чесно скажу що певний час після iPodiTunes довелося звикати, сильно навіть бувало плювався. Але дуже швидко (буквально наступного дня) вже не відчував якихось певних незручностей. Зараз Zune в мене основий плеєр для музики на комп’ютері. Та і на відміну від епловського рішення плеєр не прив’язано до виключно одного комп’ютера – синхронізувати можна з будь-якою машиною.
  • На фото (навіть на офіційному сайті) плеєр виглядає страшнувато, а от в реальному житті він симпатичніший набагато.
  • Синхронізація по wifi, в тому числі з комп’ютером… Зручна фіча, але я так нею серйозно і не користувався ніколи. Лише перевірив що працює.
  • XBox music (раніше Zune Pass) є платною підпискою з необмеженим доступом до музики. Коштує вона зараз 10 (було 15) баксів на місяць.
  • Дуже корисна фіча – радіо. В США взагалі з радіо ситуація незрівнянно краща ніж в Україні – можна знайти станції з музикою будь-якого стилю (буквально будь-якого). Ще одна зручність відносно радіо проявляється у спортклубах – часто у тренажерних залах тут висять декілька великих телевізорів, а звук до кожного з них передається по ФМ на різній частоті. Ось тут Зуна стає в пригоді – вибираєш що хочеш дивитися, настроюєшся на радіочастоту і радієш.
  • Цікава дрібничка – зворотня сторона навушників являє собою магніти, тому навушники можна ось так красиво з"єднувати (: Але магніти дуже слабенькі, тому насправді користі від них небагато Sad smile
  • Я навіть якийсь час бігав з цим плеєром. Так, він великий, але я купив спеціальну штуку на руку (на біцепс) де він і сидів.

Недоліки ж можна назвати такі:

  • Відсутність аксесуарів. На даний момент вся продукція епл може вважатися окремим видом електроніки. Це буквально означає що в будь-якому магазині є відділи iPod та "інші плеєри". Дуже складно знайти аксесуари для Зуни, в той час як для іПода продається все що побажаєш ледь не у продуктових магазинах. Ми, наприклад, свого часу об’їхали 3 магазини доки знайшли хоча б єдину трималку Зуни на руці (вона і є ледь не єдина яка для нього випускається). Для іПода варто було зайти в перший ліпший магазин і вибратияке мініму з 5-10 моделей.
  • Навушники виглядають доволі дешево. Хоча звук дають пристойний. та і ціна в додаткового комплекта не така вже й маленька. До цього додайте відсутність еквалайзера в програмі та у плеєра, що саме по собі мішусом все ж таки не є, бо звук на диво нормальний.

У підсумку – плеєр нічим не гірше за відповідні моделі iPod, але усе ж таки для занять спортом я вибрав більш компактну версію.

Коли повністю перейшов на менші Зуни то подарував свою велику. Але згодом знову купив таку саму (цього разу вже на ebay) і тримаю її з колекцією музики у машині.

Обліковий запис Facebook–видалити не можна залишити

…пропущену кому поставте самі.

От роздумую я чи може видалити таки себе у ФБ і сильно вагаюся.

В принципі з усією своєю дивакуватістю інтерфейсу та сценаріїв ФБ привчив користувачів до того що соц-мережі мають виглядати певним чином і надавати певні сценарії. При тому мало хто замислюється що інтерфейс насправді у ФБ далеко не самий логічний (не кажучи вже про його непривабливість), але виглядати і вести себе не як ФБ сьогодні не може собі дозволити жодна мережа.

Спочатку варто було б сказати чому я досі в ФБ і що ж у ньому хорошого з моєї точки зору. Отже:

  • Можливість реєструватисялогінитися на безліч ресурсів без необхідності заводити обліковий запис. Це і інтернет-магазини, і музика, і фільми, і новини, і інші будь-які сайти. Насправді на сьогодні так мало залишилося сайтів де нема можливості зареєструватися з обліковим записом ФБ що я спокійно їх ігнорую і ніколи не повертаюся. А як нема ФБ то треба створювати рахунок (е-мейл, ім’я, чекати на лист з підтвердженням…). Ні, тут ФБ на висоті і зручніше поки що нічого нема.
  • У ньому є всі. Ну майже всі. А ті кого нема як правило і в інших соцмережах не зереєстровані. Ні, ну може є такі поодинокі екземпляри що присутні скажімо в Однокласниках, але їх нема у ФБ, проте такі люди не в моєму колі інтересів Smile А це крім того означає що не треба мати списки контактів різних людей у різних IM-сервісах (Skype, MSN, AOL, Yahoo!) – оскільки усі є в ФБ то переписуватися можна там же, хоча відедзвінки у них так і не стали популярними (бо потрібно було ставити доповнення до браузера). Те є саме стосується електронної пошти. Не те що пам’ятати, а навіть хвилюватися не треба про те що хтось змінив свій е-мейл – пиши через ФБ, а там вже нотифікація прийде куди треба якщо людина давно на сторінку ФБ не заходила. І це реально зручно. Тепер навіть телефони витягують з ФБ усі контакти друзів з їх фото, е-мейлами та номерами телефонів та ІМ-контактами. Зручно неймовірно – нічого руками вносити знову і знову не треба.
  • Для відео і музики ФБ зробив дуже хорошу річ – замість хостити їх у себе і без перспектив конкурувати з youtube та іншими спеціалізованими сайтами тут дозволено розміщувати посилання на яке навіть переходити не обов’язково бо подивитисяпослухати можна тут же ж таки. Додатково це звільнило ФБ від тяганини з відслідковуванням ліцензійності контенту та правами на нього. Хай там гугл розбирається і видаляє як треба, до посилань же ніхто придертися не зможе.
  • А от для фото які завантажують самі користувачі вони надають власний хостинг. Причому зверніть увагу що з часом стає все складніше отримати посилання на просто картинку, а не сторінку ФБ. Та мабуть більшість людей навіть і не зможуть це зробити зараз. В результаті користувачі певний час ще заливають свої фото на спеціалізований хостинг типу flickr чи picasa, але з часом забивають на це і починають користуватися виключно ФБ – швидше і простіше. Тим більше що усі мабуть мобільні девайси сьогодні надають можливіть дуже просто публікувати фото на ФБ, деякі навіть публікують автоматично після того як кадр було зроблено. Додатково до цього несподівано можна знайти себе на фотографіях (про існування яких і не здогадувався) коли тебе на них позначать.
  • Дуже зручно і просто ділитися з друзями цікавими посиланнями на статті, відео та музику. Навіть легше ніж написати блог-пост. А з такою штукою як bing bar це взагалі можна зробити одним натисненням кнопки навіть якщо на сторінці нема кнопки “Like”. Думаю що подібні речі є і для інших браузерів.
  • На відміну від гугла що завалив увесь інтернет рекламою аби чого (наприклад після того як я видалив свій youtube рахунок гугл мені на сторінці з відео уперто рекламує сайт “самотніх мусульманок”) ФБ за вашою згодою використовує інформацію про ваші вподобання і найкраще підбирає що рекламувати. Якщо на хвилинку вимкнути у голові фільтр інтернет-реклами то з подивом можна побачити що реклама у ФБ надзвичайно релевантна і містить багато цікавого – розпродажі, події та групи що цікаві саме мені. Причому це усього 2-3 посилання на сторінці, а не рекламні вставки між реальними данними в стилі гугла.
    Чому ж власне я думаю про видалення свого облікового запису? Не тому що турбуюся про приватність. Не треба тішити себе надією і сподіватися що обіцянки сервісів щодо конфіденційності ваших даних означають що ви невидимі в інтернеті. Треба розуміти що інформація яку ви надаєте може і буде доступною публічно, єдине що в деяких випадках її зібрати можна лише при наявності певних навичок і вмінь.

Я знаю кількох людей які не зареєстровані в жодній соц-мережі, але навіть про них в інтернеті можна знайти певну інформацію. Наприклад людина приймала участь у змаганні, а результати опублікували в інтернеті. Отже вже маємо ім’я та прізвище пов’язані з місцем проживання. Ну або людина виступила з доповіддю на якомусь збіговиську. Крім того у людини є електронна пошта, обліковий запис у SkypeMSN, покупки через інтернет. Хтось позначає цю людину на фото в ФБ, хтось згадає у записі в блозі, хтось на форумі опублікує відповідь на складне технічне питання з фрагментом переписки де засвітиться е-мейл. Ось так з невеличких шматочків і можна зібрати дос’є на людину яка навіть ніколи не надавала подібну інформацію добровільно у публічний доступ. Що вже говорити про випадки коли ми самі добровільно не лиша розказуємо ФБ про себе, але ще і повідомляємо про інші ресурси де ми зареєстровані (логінитися через ФБ ж так зручно Smile). Тому треба відкинути будь-які іллюзії і просто прийняти що те що ви внесли в ФБ плюс ще трохи більше доступно усьому світу.

Також у мене нема чисто маргінального бажання видалити обліковий запис. Насправді, якщо подумати, то іноді картина вимальовується доволі смішна. Такі собі сучасні нон-конформісти через губу зневажливо говорять про стадо споживачів яким подавай лише голівудські фільми, поп-корн, іфони та інші низькопробні розваги… і не забувать про все це говорити знову і знову в ФБ, твітері, інстаграмі, девіанарті, модному блозі та інших бидло-ресурсах. ФБ непомітно став частиною життя практично кожної людини на планеті. Навіть якщо вас нема в ФБ то навряд чи серед ваших знайомих знайдеться хоча б ще пара таких що регулярно користуються комп’ютеом чи смартфоном і не мають при цьому облікового запису в ФБ. Батьків та ще старші покоління згадувати не будемо. Критерій такий – якщо людина вміє писати SMS на телефоні то 99,999% у неї є ФБ-рахунок Smile

Чому ж тоді? А просто тому що я трохи порахував скільки часу витрачаю на сидіння в ФБ і прозрів. Це наче і не багато, але усьго кілька хвилин по кілька разів на день. Це на десктопі. Плюс заглянути на телефоні. Плюс на планшетці глянути що там нового. Плюс подивитися фоточки (цікаво ж!)… Ну ось так із дня в день і набереться кілька годин. Я не кажу що я ті кілька годин витрачав би на роботу чи самоосвіту. Але їх же можна було б витратит на фільм, іграшку, почитати якісь цікавинки в інеті чи потренуватися нарешті!

І я не вірю що цю проблему (а чи справді це проблема?) можна вирішити самодисципліною. Як не крути але коли скільки усього зав’язано на ФБ то навіть ненавмисно а постійно на нього заходиш. А як зайшов то там постійно щось нове – то фотка, то відео, то коментарів настрочили… Тому вирішувати треба кардинально.

Ну і крім того так, треба визнати що вже настали ті часи коли людина без ФБ-рахунку стає дуже помітною, практично як людина без телефону. Тож певний ореол маргінальності мабуть таки хочеться мати.

Проте всі мінуси навряд чи переважать усі плюси від ФБ, інакше навряд чи б я вагався. Життя без ФБ може виявитися муторнішим і менш цікавим ніж з ФБ. Наскільки я пам’ятаю до ФБ інтернет не був таким комфортним.

А ви що думаєте з цього приводу?