Автор, колись найліпший друг комуністичного режиму, а після цієї книги один із тих ім’я якого вирізалося із архівних газет у цій книзі намагається відповісти на питання чому під час чисток КПРС її "стара гвардія" погоджувалася з усіма обвинуваченнями і підписувала найдурніші звинувачування.
Взагалі відраза до комуністичної ідеології якщо таке може бути лише збільшується.
Головний герой, один із героїв революції, опиняється в ув’язненні і проходить через слідство що доводить його антинародну злочинну діяльність. І хоча, як на мене, автор трошки недооцінив садизм НКВДшників атмосфера таки у книзі гнітюча.
Книга більше філософська в тому сенсі що її переважно складають роздуми про революцію, еволюцію суспільства, курс розвитку та інші речі.
Ну і власне перед стратою герой (що залишається переконаним комуністом) починає сумніватися в тому що хтось взагалі має право брати на себе обов’язок рухати історію вперед.
Також автор передрік війну між двома диктаторами того часу що на момент написання книги здавалося неймовірним – Сталін дружив з Гітлером і обоє заповзято ділили території та очикували падіння Франції та Британії.
Усі четверо головних героїв в одному наборі: Ерік Катман, Кайл Брофловскі, Стен Марш та Кенні Маккормік.
Фігурки маленькі і симпатичні, правильних пропорцій. Саме так я собі і уявляв їх в 3D. Зроблено їх дуже якісно. Такі можна спокійно поставити біля монітора щоб радували око щодня.
У всих трошки повертається голова і руки.
Не дивлячись на те що стилем і розміром вони сильно різняться від фігурок Футурами разом усі вони виглядають добре і нема відчуття різнобою.
Призначення: Стельки для бігу на довгі дистанції. Є моделі для трьох типів ступні.
Загальні враження: Я свого часу коли почав бігати якийсь більш-менш нормальний кілометраж за тиждень почав страждати від запалення підошвеного сухожилля (плантарний фасциіт, ось тут більше деталей – http://www.runblogger.com/2012/10/plantar-fasciitis-how-i-beat-my-long.html). Це доволі неприємний пекучий і ріжучий біль в районі п’яти і середині стопи. Причиною може буте неправильна техніка бігу, зайва вага, запалення, розтягнення, тощо. В моєму випадку це неправильна техніка (все ще намагаюся перевчитися приземлятися хоча б на середину стопи) та будова стопи – дуже високий підйом і задрані в гору великі пальці що створює натягнення сухожилля навіть у спокійному стані.
Ці стельки прекрасно допомагають, я вже і забув про те що у мене колись були ті болі. Бігаю в них щодня і не відчуваю різниці зі звичайними. Були певні переживання з приводу отих пластикових зубчиків що виступають, але їх не відчуваєш взагалі і вони не заважають.
З ними я бігав марафон і половину Iron Man’а без будь-яких проблем.
Недоліки: Поки що не виявлено. Крім ціни хіба що. Але я свої купив по акції вдвічі дешевше
Дуже розумний хакер що легко ламає усе від банкоматів до центрів управління польотами починає битву з могутньою енергетичною мафією. І от в процесі відкривається що усі оті процесори усих отих незлічених пристроїв таки породили перший штучний розум…
Як на мене річ не варта тієї уваги і тих епітетів що їй перепадають. Якби не повага до авторів то можливо і не дочитав би книгу.
Як і обіцяв доповнення до ось цього посту з кількома фотографіями зробленими на маршруті.
Треба чесно сказати що віднісся я до марафону дуже самовпевнено. По-перше, усе літо присвятив доволі коротким тріатлонам і дистанції довші за 21 км жодного разу не бігав.
Ну а крім того настрій був як наче я 5 км збираюся бігти – страждати буду сильно, але не довго. А треба було б настроюватися на довгу, розмірену і спокійну роботу.
Отже мій другий марафон (перший був ось цей – 2012/02/19 – Birch Bay Marathon–3:25). Хоча в підсумку я і покращив свій результат на 2 хвилини все одно цей виступ був провалом. Ну та все по порядку.
В цьому пості змішано і про подорож і про марафон так що доведеться вам продиратися крізь те що не цікаво.
Місто Вікторія, столиця Британської Колумбії (провінція Канади) розташовано на південно-східному краї острова Ванкувер (місто Ванкувер від нього через пролив). По суті саме місто і острів є відомими курортними зонами які іноді називають шматочком Європи в Північній Америці. Там дуже, дуже красиво – і природа, і архітектура, і ритм життя, і настрій якийсь такий спокійний.
Ми добиралися туди за допомогою двох поромів – одни на території США, інший перевозить через кордон. Можна також було поїхати на північ у Ванкувер, а звідти вже пливти паромом на острів. Так би вийшло довше їхати, але не довелося б довго чекати другого парома.
Поїхали значить… Якась година чи менше і ми в черзі на перший паром. Цікаво що в одну сторону ним їхати вдвічі дорожче (десь $30 за машину і двох людей) ніж назад. Навіть не знаю чому так.
Десь через 30 хвилин підпливаємо до берега. Навіть враховуючи що ми стояли в черзі і потім якийсь час тягнулися у трафіку після парому все одно так виходить швидше ніж їхати на південь від Сієтлу і потім підніматися на північ по півострову Олімпія (це де ми сідали на другий паром).
По дорозі в Канаду ще обоє бадьорі, повні сил. Ходимо, роздивляємося, фотографуємо…
Олімпія в принципі теж дуже красива місцина. Тут є гігантський національний парк, нескінченні ліси та океан. Та просто сама дорога по півострову до містечка Порт Анжелес дуже красива. Навіть не знаю як словами передати що саме там такого. От їдеш, а дорога як річка різко пірнає вниз і перед тобою відкриваються порослі соснами гори. І якось воно все так класно разом поєднано.
Ну от приїхали ми до парома і тут зненацька з’ясовується що у них є розклад руху. Хто б міг подумати! І ходять пороми в Канаду не кожні 30 хвилин, а лише 3 рази на день. Коротше пригальмували ми добряче, навіть в голову не прийшло перед тим перевірити розклад.
Довелося нам по місту гуляти кілька хвилин – поїли в несподівано класному італійському ресторані, пройшли через все місто туди і назад (за українськими мірками це таке село було б), заїхали на парковку дока і стояли першими і єдиними в черзі… Коротше майже 5 годин довелося кудись подіти.
Я розпереживався що не встигну забрати пакет з номером. Подзвонив організаторам, ті сказали що перед стартом можна буде отримати, а вітрівку учасника, якщо ще залишаться, після фінішу. Трохи похвилювався, але все обійшлося – в день змагань вийшов раніше, забрав номер. А після фінішу пішов забрав вітрівку.
Ну от нарешті ми і на поромі. Ціна за двох людей і машину – $80. Пливти 1.5 години. На борту д’юті-фрі. Особливо розказувати нема чого про саме плавання. Ну хіба що машин не багато на борту було, а пішоходів і велосипедистів навпаки багато.
А от коли вже запливали у Вікторію то було на що подивитися. Причал знаходиться фактично у самому центрі міста. А на березі красиві будівлі, над ними височіють кілька готелів. Але хмарочосів нема, скоріше враження музея під відкритим небом.
З’їхали на берег, будочка перевірки документів. Пара питань “де живете в США”, “на скільки днів в Канаду” і їдемо далі. Наш готель менш ніж за 100 метрів від порту (і десь за 400 метрів від старту марафону).
З готелями на ці дати було доволі напружено, але в цілому в Канаді усе трохи дешевше ніж в США і тому ціни не такі вже й скажені. Ну а раз все одно за дешево нічого нема то ми і знайшли готель прямо біля страту.
До речі на сайті марафону обіцяють фотографії через кілька днів, як у них з’являться то я ще одни пост зроблю.
Ну от, поселилися значить, вийшли прогулятися і подивитися де той старт і були вражені яке красиве місто вночі. Контури будинків і вікон та інших нерівностей у них підсвічені лампами або ліхтарями. Набережна, туристи… При цьому нема такого відчуття натовпу і перевантаженості світлом як у тому ж Вегасі.
Вранці встали раніше щоб забрати номер, подивилися де що (народ в цей час вже біг 8 км). Власне людей на старті не так і багато у порівняння з деякими іншими змаганнями такого рівня. На марафоні і половини десь по 4 тисячі. Ну і ще 8 км було і ті хто стартував марафон на кілька годин раніше (повільні бігуни).
Проте організовано все дуже розумно. Наприклад пів-марафон стартував за 1.5 години до марафону і практично всі з них фінішували до того як найшвидші марафонці наздогнали їх.
З’їв перед стартом кілька кубіків Clif Shot Bloks, проковтнув пару сольових пігулок (я зазвичай перед стартом нічого взагалі не їм і не п’ю), трошки порозминався і ходив тепло одягнений. Холодно не було взагалі, а на момент фінішу так і пригрівало добре.
Через те що я постійно на довгих дистанціях натираю собі до крові або руки краями майки, або під руками рукавами для бігу бігаю у футболці. Цього разу відчув що футболка це занадто, треба шукати майку яка б підходила.
Чесно скажу що сподівався пройти кваліфікацію на Бостонський Марафон (це 3:15 для моєї вікової групи), хоча бігти у Бостоні поки не планую, просто ще одне досягнення яке хотілося б мати. А для того треба було бігти по 7:30 милю (4:36 на кілометр). Виглядало доволі реально, та і мабуть би міг мати результат близький до бажаного.
Але я сам не розумію чому почав набагато швидше. І от біжу, дивлюся на годинник. Виходить швидше ніж по 7 хвилин на милю, тобто це десь 3 години був би марафон з таким темпом. Розумію що це занадто швидко, але чомусь продовжую так бігти.
Поступово намагаюся уповільнитися, але не надто виходить – почуваю себе добре. 10 км пробігаю за 43 хвилини, половина (21 км) за 1:33. А ще рік тому мій особистий рекорд на пів-марафоні був 1:31.
Нарешті скидаю темп і починаю бігти спокійніше.
На трасі пункти харчування з водою та Цитомаксом (Cytomax Sports Performance Drink) розташовані через кожні 3 км. І взагалі траса дуже хороша – майже пласка, по місту бігти цікаво, по берегу океану прохолодно і види прекрасні відкриваються. Багато волонтерів які добре роблять свою роботу – подають напої та енергетичні гелі і цукерки, прибирають накидані порожні стаканчики, спрямовують на маршруті і підтримують учасників.
Людей вздовж маршруту доволі багато – кричать, танцюють, дзеленчать дзвониками, грають на інструментах і просто махають руками.
Ось вже бачу на зустріч біжать лідери. До речі біг один дивак у костюмі, рубашці та краватці. Пробіг за 2:30 і встановив новий рекорд Гіннеса.
Вже близько до розвороту і бігти назад. Дорога назад на кілька кілометрів коротша, а ось і втома починає відчуватися. Проте терпіти можна, нічого страшного поки.
Дивлюся час від часу на годинник. Поки що йду краще ніж планував. І от тут, кілометрі на 32-му воно і стається. Спочатку стає різко дуже важко. Сподівався що “вріжуся в стіну” (як називають цей стан) не раніше 35-го кілометра. Різко падає швидкість, бігти 7:30 вже дуже важко. Але є великий запас часу тому не хвилююся.
Ось на 35-му кілометрі трапляється те від чого я вже страждав кілька разів – біль у правому боці.
Боліти починає так що вимушений зупинитися. Йду, пробую бігти – болить. Пробую проти довше, знову біжу – болить. Починаю пити на кожному пункті – не допомагає, болить. Останні 7 кілометрі я фактично йшов – біжу 100 метрів, йду 300-400 метрів. Хочеться все кинути, зупиняє лише те що все одно до фінішy добиратися треба.
Як би там не було ось вже і фініш. Пробую добігти хоч останні 200 метрів – ні, болить, пробігаю 10 метрів і йду…
Дома вже читаю статті про причини болю, схоже ніхто не знає що воно таке. Лікарі (наприклад тут – http://www.livestrong.com/article/528846-pain-under-right-side-of-ribs-when-running/) говорять про “цілий ряд причин”. Це може бути як недоїдання так і переїдання, дегідрація, або навпаки забагато рідини випив. Може бути спазм діафрагми і ще що завгодно. От тепер думаю може перед наступним марафоном з’їсть якийсь банан та йогурт як багато людей це роблять?
Ну та нарешті все. Фініш. Посидів трохи, з’їв там щось. Пішли у готель, душ, на стоянку на причалі – паром назад в США через пару годин.
Заплановано у мене марафон у Сіетлі через півтора місяці. Там маршрут набагато складніший (є пара вбивчих горок), але цього разу спробую жорстко дотримуватися плану і таки пробігти якомога ближче до кваліфікації на Бостон.
Ну а далі нічого особливого – сиджу всю дорогу на паромі у кафе, їм, п’ю, погоджуюся з Оленою що види красиві. Вона у нас веде всю дорогу назад, я лише в’яло намагаюся командувати.
Говоримо про те що приїдемо у Вікторію в наступному році обов’язково, що Олена може запишеться на пів-марафон тут, намагаємося будувати якісь інші плани. Я в напівкаматозному стані і всі ці балачки приємно пропливають крізь голову в стилі “в гостях у казки”.
Одни з найбільш відомих виробників продуктів спортивного харчування – практично нема таких видів спорту де про цей бренд би не знали і де б компанія не спонсорувала якісь змагання.
Призначення: Енергетичні цукерки для вживання під час тренувань і змагань. Карбонати та електроліти, але головне що це доза солі.
Загальні враження: Дуже подобаються, але довелося звикати до них. Я їх ніколи не використовую як джерело енергії, але перед стартом змагань їм 2-3 штуки заради солі.
За смаком схожі на засохле варення яке присипали сіллю, за консистенцією – цупке желє. Але жувати легко, до зубів не липне.
А от Олена любить посмоктати такий кубік після плавання замість льодяника (33 калорії).
Недоліки: Головна і мабуть єдина це упаковка (на 6 кубіків) які на бігу чи на велосипеді буде відкрити важкувати, а навіть і з відкритої дістати за допомогою лише однієї руки буде нелегко.
Це не той продукт який можна їсть просто так. А сказати чи виконує він свою функцію чи ні важко. Проте статті та журнали хвалять, а отже я довіряю цим цукеркам і відповідно відчуваю себе впевненіше коли вживаю їх.
Призначення: Еноргомісткий батончик для походів і подорожей. 240 калорій у пресованих сушених ягодах і різноманітних органічних пластівцях.
Загальні враження: Їх і так можна їсти із задоволенням – на смак хороші. Але ще й довго зберігаються (герметично запаковані і водонепроникну і товсту обгортку). Містять цілий набір поживних речовин так що найголодніша людина наїсться парою батончиків на пів дня. Є варіанти крихітних (вчетверо десь менших) батончиків. Саме те що треба щоб узяти у похід, чи навіть довгу прогулянку чи просто подорож коли не знаєш де і коли доведеться їсти.
Недоліки: Не надто підходять для активного спорту – однозначно не вийде їсти на бігу, та і після бігу має пройти певен час щоб можна було його старанно розжувати. Можна було б їсти на велосипеді, але запаковані вони надто добре і не зупиняючись обгортку не розірвеш.
Призначення: Енергетичний гель що містить в собі просто вбивчу дозу поживних речовин (200-400 калорій). Як правило подібні речі їдять або безпосередньо перед стартом, або ще й у процессі.
Дуже легко засвоюється і швидко починає діяти. Ефект (прилив сил) настає через 10-15 хвилин і триває ті ж самі 10-15 хвилин. Це при інтенсивному спалюванні енергії. А так, думаю, на кілька годин порції вистачить щоб їсти не хотілося.
Загальні враження: Це найгустіший гель з усих що я пробував, за консістенціюєю і смаком нагадує згущене молоко змішане з медом і густим джемом.
На пакетику кришечка що відривається тоненькою смужкою кріпиться до самого пакетику. Це дуже зручно для бігу – кришечка не губиться і її не треба ловити і тримати в руках окремо до найближчох сміттярки. Через те ж кріплення це не найкращий вибір для велосипеду – велосипедисти як привило кріплять гелі до рами так щоб пакет відривався, а кришечка лишалась на рамі.
Це гель який я використовую найчастіше. Одну порцію приймаю за 10 хвилин до старту, іншу в процесі (коли роблю щось довше за пів-марафон).
Проте після другої порції відчуваю що шлунок буде не радий третій. Взагалі це одна з проблем з подібними речами – шлунок припиняє їх нормально приймати після кількох порцій поспіль. Особливо велика проблема це для спортсменів у яких активність триває 12 годин і більше. Отже коли буду робити Iron Man то доведеться знайти щось інше.
Є різні смаки, мені найбільше цитрусовий і ванільний подобаються.
Класні книги у жанрі “темного фентезі”. Це такий стиль де нема ельфів та принцес, а натомість є не надто чесні та розумні люди що лаються, б’ються, зраджують і крадуть. Тут рани після битв не загоюються, а гниють і смердять, тут замість мужніх шрамів на плечі чоловіки мають покалічені кінцівки, вибиті зуби та деформовані обличчя. Тут жінок ґвалтують бо вони слабші, а знедолених обкрадають бо вони не можуть дати відсіч. Коротше реалістичніше навіть за реальне життя.
Автор дуже добре пише, а крім того не починає розмальовувати карту свого світу і розписувати хто де живе. Географію та геополітику читач засвоює по ходу оповіді, та навіть під кінець книги залишаються великі білі плями.
Також характерно що у книзі нема позитивних героїв. А навіть ті що здаються такими з часом, коли відкривається їх мотивація та моральні устої, виявляються ще гіршими за гречних очевидних негідників.
В одному (тобто найвищому для мене) ряду з “Чорним загоном”. Але ця річ жорстокіша набагато.
The Blade Itself / Саме лезо (2006)
З півночі, населеної дикими суворими воїнами йде загроза одному з уламків колись великої імперії. З півдня завойовницькі плани виношує інша держава що невпинно росте останні рокі.
Взагалі весь світ сильно нагадує час після падіння Римської імперії. Я так і уявляв собі що події відбуваються в Італії десь (центр), Англії чи Німеччині (північ), та на півдні є Алжир чи Єгипет.
Ну от ми дізнаємося про бюрократично-феодальний устрій, магію яка майже покинула світ (і про те що вона не дістається безкоштовно і не діє як заманеться), трошки про часи розквіту Імперії та власне створення світу.
Але все ж таки основна частина це пригоди – бої, погоні, змагання, катування, …
Головний результат – збирається компашка для тривалої небезпечної подорожі (звісно це могутній артефакт який треба знайти). Як це заведено у класичному фентезі в компанії максимально несумісні люди – маг, воїн, воїтельниця, учень мага та аристократ.
Before They Are Hanged / До того як їх повісили (2007)
Довга подорож дає можливість членам команди вести тривалі дискусії в яких вони обмінюються знаннями про світ і звідки ми дізнаємося про створення світу, історію держав та походження і ціну магії.
Усе це розріджено боями, каліцтвами та переривається бойовими діями на півдні та півночі держави за яку читачі мали б вболівати.
В кінці саме існування держави під загрозою, артефакт не знайдено (що не характерно для фентезі), кілька героїв вбито чи покалічено і взагалі все якось доволі напружено. Не почати читати наступну книгу одразу після цієї просто не можливо.
Тут з’являється відчуття що автор говорить нам не вся і раптом якісь дрібні деталі з попередньої книги (які незрозуміло для чого було введено взагалі) починають важити дуже багато і дозволяють зрозуміти те що прямо не було сказано.
Це ще одна класна річ у цій серії – деякий час навіть після закінчення трилогії настають просвітлення “о, так ось чому він так зробив”, або “а, так от через що таке сталося”.
Last Argument of Kings / Останній аргумент королів (2008)
Ось тут все і розв’язується. Книгу перенасичено бойовими діями і біганиною. Тут з’ясовується що деякі позитивні і могутні персонажі є дріб’язковими маніпуляторами, а деякі героїчні особи – безпросвітними дурнями.
Магія, яка знищує ворога калічить більше союзників ніж ворогів, але магу на людей все одно, у нього свої плани на сотні років. Могутній мудрий правитель є безвольною маріонеткою, а непереможний воїн – просто диким колгоспником що не вміє користуватися унітазом.
І взагалі всі ці епічні події є чимось не надто більшим за розбірки магів і поділ сфер впливу. Єдине що основна їхня зброя політика, а не магія.
Ну і нічим хорошим не закінчується – бродяги залишаються бродягами, сильні не втрачають сили і влади. Лише людей купу поклали.
Best Served Cold / Краще смакує охолодженим (2009)
Головними героями на цей раз виступають другорядні та прохідні герої основної серії, а дії відбуваються на землях про які було лише згадано у перших книгах.
Історія жорстокої помсти за підступність і зраду. І знову фірмовий стиль автора: біль, муки, поранення та каліцтва описує так що ні на секунду не забуваєш що герої живуть у жорстокому, мало комфортному світі. І до того ж автор не забуває згадати про голод, холод, бруд, несмачну їжу, некрасивих людей та інші непривабливі речі.
Проте цього разу здається є певний перебір. Коли вже на перших сторінках починається детальний опис катування та мук то якось трошки перегорають запобіжники, а далі жорстокість і бруд йде по наростаючій.
З іншого боку це хоч і фентезі, проте тут відсутня магія. В основній серії один з останніх магів світу був у головних героя, тут же лише холодна зброя і натяки на магію. Це більше наближує книгу до популярної зараз “Гри престолів” ніж до класичного фентезі.
Сюжет цікавий, динамічний і драматичний, але книга трошки завелика за обсягом і вимагає зусиль щоб дочитати.
Проте любителям темного, реалістичного фентезі має сподобатися.
Призначення: “Екстремальна” камера яка не боїться води (до пари метрів глибини), падінь, температур. Не потребує також слідкування за оптикою. А до того ж вміє писати відео.
Загальні враження: Скажу чесно що спочатку ми цю камеру не оцінили. Після купівлі вона більше року пролежала у нас без діла. І лише нещодавно ми заново відкрили її.
Використовуємо в басейні (щоб потім подивитися на відео на найбільш суттєві недоліки у техніці плавання). Беремо у подорожі і знімаємо у воді.
Також дуже класно те що можна її кинути у кишеню хоча б і поруч ключами і не хвилюватися про оптику.
І взагалі це найкраща камера з тих що у нас були за весь час.
Недоліки: Хоча кольори передані непогано (на мій любительський погляд) проте часто картинка буває змазаною. Тому бажано кожен кадр робити по 2-3 рази.
