Мабуть це поки що буде остання частина моєї розповіді про нашу подорож на Аляску (попередні ось тут:  Аляска. Частина 1. Загальні враження, Аляска. Частина 2. Тундра і квітки) – щось дуже нема останнім часом бажання будь-що розписувати. Але в той же час муляє що “серія” якось не завершена, тому читайте :)

Спочатку ми планували полетіти на озеро Кенаї що знаходиться на річці Кенаї яка тече через місцину під назвою Кенаї… Коротше це такий доволі відомий район з дикою природою для туристів які хочуть побути далеко від цивілізації. Але не склалося з погодою і один день ми пропустили, а наступного для нам запропонували полетіти у зовсім не знайому навіть нашому провідникові міцину. І ми звісно погодилися. Бо нам з Оленою в принципі все одно, а наший гід так взагалі був у захваті від того що може побувати в новому місці.

Місцина ця не те що не має доріг чи поселень, а цілком імовірно на неї ніколи не ступала нога людини.

Як я писав у попередніх постах прилетіли ми на маленьке озеро де після відльоту літачка і поставили наший табір.

В таборі діяли доволі жорсткі правила пов’язані з безпекою в першу чергу. Справа в тому що ведмеді, яких в тих краях сотні, мають дуже сильний нюх і запахи сприймають по іншому. Для медведів не існує поганих запахів – їм усе так чи інакше цікаво. Запах зубної пасти чи навіть крему від сонця вони відчувають за кілометри і можуть пройтися щоб подивитися що ж там так незвично пахне. Добре що в той час ведмеді були далеченько і ловили лосося який якраз з океану запливав проти течії у струмки та річечки. Але молоді ведмеді (2-3 роки яким) могли б і зайти десь у невірному напрямку та не маючи досвіду з людьми прийти і у табір.

Тут треба пояснити що небезпека пов’язана не з тим що на нас могли б напасти. Ні, як пояснив наший провідник ми, люди, маємо доволі неприємний запах для цих звірів та дуже галасливі і вони як правило намагаються людей уникати. Але як я вище зазначів молоді ведмеді можуть дуже зацікавитися незвичними запахами і тим більше з їх поганим зором прийти просто у табір.

Відлякнути їх, знову ж таки зі слів нашого провідника доволі легко – достатньо крикнути і вони мерщій тікають. До того ж якщо висунути голову з палатки то вони думають що це тіло у тебе такого розміру і дуже лякаються. Також допомагає збитися у групу. Якщо звір таки продовжує йти все ближче то перед ним стріляють світловою ракетою. Тут головне щоб та ракета не впала за ним – він злякається і побіжить у ваший бік, та не влучила у звіра – хутро та шкіра на ньому загоряться і опіки можуть бути страшенні. Треба щоб ракета впала між ним і вами і тоді він тікає і від шуму і від яскравості.

Якщо і ракета не допомогла то використовують спеціальний ведмежий спрей (з банки б’є метрів на 10) – навіть розлючений ведмідь намагається мерщій втекти подалі від такого. Лише треба уникати щоб на тебе вітром не понесло той спрей бо можна і шмарклями захлинутися і обблюватися одночасно :)

Так от, небезпека в тому що якщо ведмідь прийде у табі і знайде на землі хоч крихту їжі (батончик, печіво, жир, тощо) то він почне приходити на це місце знову і знову. Справа в тому що їжа їм дістається дуже складно, їсти їм хочеться постійно і таке місце де їжа знайшлася так легко вони запам’ятовують і відвідують.

А потім це помічають мисливці і вбивють його там :(

Ну або туди приходять інші люди які не знають що про цю конкретно галявинку чи берез якийсь ведмідь думає як про свою територію з якої харчується і сприймає цих туристів як таких що викликають його на бій.

Не дивлячись на суворі покарання не надто хороші мисливці практикують “забувати” якусь їжу (немиту банку з під рибної консерви скажімо), потім навідуються на те місце через кілька днів і вбивають ведмедя який приходить знову і знову у пошуках легкої їжі.

Так от ми мали не брати з собою ніякої ні їжі ні хімії в палатки в яких спали (батончики, креми, тощо) і наша “кухня” була за 100 метрів від наших палаток – навіть якби якийсь звір і прийшов то він пішов би туди, а не до нас.

Також ми уважно слідкувли щоб не ляпати на свою одежу їжою (масло чи кетчуп якийсь) і якщо б таке ставалося то таку одежу треба одразу старанно промивати. Ну і звісно дивилися щоб нічого, навіть крихти не падали на землю.

Усі тарілки та інші прибори мили одразу після їжі (струмок жваво ніс все від табору), їжу та хімію закривали у спеціальні проти-ведмідні банки і тримали на “кухні”.

І в туалет коли ходили все закопували.

За весь час нам вдалося побачити лише одного ведмедя який щось там робив у своїх справах на іншому березі озера (метрів 250 від нас) і доволі скоро пішов у своїх справах. Ми навіть наступного для пішли на те місце щоб подивитися і знайшли деякі його сліди. Але він схоже нас не помітив бо вітер дув в наший бік, а зір, повторюся, у них дуже поганий.

Ще цікаво як доволі швидко звикаєш звертати увагу на напрямок вітру щоб коли побачиш якесь дике життя знав куди йти щоб твій запах не вловили.

Що стосується наших походів то це було те що називається backcountry – ніяких доріжок чи маршрутів. Просто бачиш щось цікаве, обговорюєш куди і як йти і рушаєш шукаючи найпростіший шлях.

Спрощувало задачу те що це була тундра і продиратися крізь кущі та дерева не треба, а земля вкрита шаром моху і ніяке коріння чи каміння сильно не заважає.

Як завжди усі світлини з цієї подорожі тут – https://www.amazon.com/photos/share/Y0uuwOCXxJGDk1Dl7n05BfAerizT3EWp71XCjFWTnOp.

Після невеличкої перери продовжу свою оповідь про нашу подорож на Аляску (також читайте Аляска. Частина 1. Загальні враження).

В наступній частині (якщо таки дійдуть руки написати) розкажу про сам наший похід, а зараз просто про природу серед якої ми провели кілька днів.

Наший табір було розташовано на Озері Фантазії (Fantasy Lake) – крихітне озерце яке ледь можна знайти на карті. На його березі ми і поставили палатки, там ночували, снідали та вечеряли і туди верталися після досліджень місцевості навколо. До самого озера можна дістатися лише літаком (наший літак сідав та злітав з води). І хоча берез океану з якимись крихітними поселеннями був десь за 20 км йти туди довелося б довше за один день через те що треба було б шукати шляхи для спуску на 1 км, переходити вже широкі ріки і уникати десятки медведів які в той час якраз і були вся на річках ласуючи лососем.

Весь цей час ми були на висоті від 800 до 1300 метрів що наче і не так високо, але зважаючи на те наскільки далеко на півночі ми були та враховуючи що тут ще навіть не весь сніг розтанув рослинність тут дуже особлива. Це те що називається тайга – ніяких дерев, майже відсутні кущі, відсутня трава. Натомість землю щільно вкривають якісь зовсім прадавні рослини з м’ясистими стеблами та м’якими голками. Ніде жодного листочка. А також багато моху – більшість часу відчуття таке наче йдеш поролоном.

Уся ця рослинність не має довгих коренів і проходить у землю усього на кілька сантиметрів. Тобто у буквальному сенсі можна відрізати (каменем чи ножом) клапоть поверхні (він матиме від 2 по 5 см товщини) і далі буде чиста земля без будь-якого коріння, черв’яків і такого іншого. Мінусом (а може і плюсом) є те що крізь такий шар моху та рослинності воді проникає до землі дуже довго. Можна вилити стакан води і навіть за кілька годин якась рідина ще буде зверху рослинності. Тож багато місць відчувалися як болото – коли йдеш м’яко, трошки води зверху. Але добре що нічого не смердить і не загнивається – занадто холодно для того.

При цьому багато з цих рослин мають якісь квітки чи ягідки на них і можна часто знайти несподівані кольорові плями: жовті, білі, фіолетові. Ну і сам насичений зелений колір виглядає дуже красиво.

Кущі які можна помітити не деяких світлинах дають ягоди які у великій кількості їдять медведі (можуть легко з’їсти 40 кг ягід за день), але через їх низьку калорійність ягоди ті переважно стають їжею лише коли медведі йдуть до струмків ловити лосося. Також медведі розривають землю у пошуках якого їстівного коріння (не знаю що за рослина) і іноді можна побачити доволі глибокі ями. Ще голодні медведі від відчаю можуть розрити нору бабака та зжерти його, але там вже реально здоровенні ході викопують та і бабаки не дурні і тікають через запасні ходи.

Така специфічна рослинність призводить до того що на цій велетенській території майже відсутні живі істоти. За три дні нам вдалося побачити бурого медведя, сліди вовків, медведів (чорних і бурих), карибу (північних оленів), лосів. Також зіткнулися з бабаками (мармотами), річною видрою, качками, орлами… Але все одно вся та місцина це по суті пустеля де людині без запасів їжі вижити не вдасться.

Плюсом можна вважати відсутність будь-яких змій взагалі як і інших земноводних (жаб, ропух, ящірок), відсутність жуків та бджіл з мухами. А от москіти тут просто скажені. Я вже писав що харчуються вони кров’ю лосів і прокусюють їх товсту шкіру через шар шерсті – тож наші футболки та штани, і навіть кофти для них перешкодою не були.

А ще тут надзвичайно тихо через те що ні листя ні трава не шумлять на вітрі і звуки як течія струмка чути дуже здалеку. Звуки ж штучного походження (літаки далеко і високо у небі) чути сильно заздалегідь навіть коли не видно самого літака. Десь вже на другий день через таку тишу слух дуже загострюється і майже починаєш чути як десь проскакує якась дрібна істота чи високо кльокає орел. І свій літка яким ми мали повертатися ми почули на третій день задовго до того як побачили його.

На цьому поки що і закінчу, чекайте наступної частини. Усі світлини з подорожі – https://www.amazon.com/photos/share/zeDIbXytB2P4HZCQ5JcxxwtFh7EwP6ymfOqUU6kFSEI.

І ще вам кілька світлин без тексту:

Отже в серпні цього (2018-го) року ми зробили невеличку подорож на Аляску, трошки там похайкали, трошки просто походили по містам. І в першому пості я напишу деякі свої загальні враження.

Перше що треба сказати що розмір та масштаби Аляски дуже недооцінюють. Велетенська, практично незаселена територія яка ж до того ж доволі не дружня до людей. І якби не корисні копалини (золото, нафта) та морські продукти так би і лишатися цим землям незаленими.

Доволі вражаючий факт – до 70% відсотків поселень на Алясці, включно з містами на кілька тисяч людей не можна дістатися автомобільними шляхами. Дороги просто не можна побудувати або через складний рельєф, або через те що на шляху трапляються неосяжні болота та багатометрові поля криги, або ще якась напасть. А тому або літаком, або човном, або у деяких випадках залізницею.

Аляска через те що є місцем зіткнення тектонічних плит (і в тому ж Анкораджі можна прямо побачити де вони зустрічаються) і має довжелезний ланцюжок вулканів пара десятків з яких є діючими в кожен момент часу. І не так давно тут був найсильніший в Північній Америці землетрус (9.2 бали) який зруйнував багато міст, а цунами викликана ним знищила ще більше – місцями хвиля сягала 6 метрів висотою, рухалася 60 км на годину і пройшла вглиб території на 90 км. Десятки людей було вбито як на самій Алясці так і в інших місцях планети (наприклад у Каліфорнії). З останнім великим землетрусом в тому ж Анкораджі в деяких місцях земля просіла більше ніж на 3 метри.

Літо, воно ж туристичний сезон, на Алясці коротке і приваблює багато туристів як ми. Населення міст в цей час зростає в 10 і більше разів, відкриваються велики готелі і магазини. І вже в серпні кількість людей починає стрімко зменшуватися і бізнеси починають закриватися і впадати в зимовий сон. Враховуючи те що на Алясці нема податку на продаж (в нашому штаті для порівняння він складає 10%) і починаються масові розпродажі щоб збутися усього товару – середина серпня дуже вдалий час щоб купувати дороге похідне та зимове обладнання та одяг.

І навіть з тих людей хто живе на Алясці “за пропискою” дуже багато на зимовий період виїздять в інші місця  – континентальні штати, як приклад, які місцеві називають “нижні 48”. А житло своє просто закривають. Якщо ж залишатися тут жити то лише опалення взимку буде обходитися в $$400-500 на місяць.

Через те що більшість поселень не доступна машиною дуже багато людей вміють літати і дуже багато мають свої власні літачки – так і стоять на задньому дворі. При необхідності вирулюють на аеродром та летять собі куди треба. Навіть багато хто вміє вже літати ще до того як починає вчитися водити машину. На Алясці взагалі найбільший відсоток населення яке вміє літати чи володіє літаками.

А літачки тут цікаві – ясно що не великі, але до того ж пристосовані злітати/сідати як на дорожку аеропорту так і на воду (на спеціальних поплавках) чи прямо у тундрі (такі літаки мають величезні колеса). І серед місцевих регулярно проводяться змагання типу найкоротший зльотний чи посадковий шлях. І виграють там з показниками типу 6 метрів для посадки на воду. Тобто деякі місцеві можуть сісти літаком просто у доволі велику калюжу.

Також тут досі використовують собачі упряжки для подорожей, доставки вантажів та розважання туристів. Хаскі (це така порода собак) якраз і були виведені для подібного. Місцеві нам розказували що хаскі страшенно щасливі лише тоді коли їм нарешті випадає нагода тягнути санчата та спати у снігу в мороз. На ніч їм кидають шмат жиру і вони проковтнувши його спокійно сплять засипані снігом у 40-градусний мороз. А без фізичних навантажень та холоду собаки ці дуріють, починають нападати одне на одного і взагалі жевріють.

Також Аляска має найбільшу кількість льодовиків – їх тут більше 100 тисяч (так – більше за сто тисяч!). І хоча таких великих як той же Експлорадорес в Чілі тут нема проте зустрічаються вони буквально на кожному кроці варто лише виїхати з міста. Льодовики як правило знаходяться трошки вище в горах і навіть утворюють так звані льодопади – крига постійно сповзає вниз і безперервно падає з високи (іноді навіть кілометрової) великими брилами утворюючи шум який можна почути за багато кілометрів. І нажаль льодовики тут теж поступово зменшуються через глобальне потепління…

Хочу ще сказати про місцевих комарів, чи москітів, чи хто зна що воно таке тут. Їх наче і не багато (на дикій природі більше ніж у містах), але це такі страшенні потвори що кусають не лише через футболки, але і крізь кофту прокусити можуть. Справа в тому що їх основною “їжею” є лосі та олені з доволі довгим та густим хутром і тому наший одяг їх не зупиняє. Укуси у них наче і не болючі і спочатку не помітні, але потім виростають у здоровенні пухирі які страшенно сверблять та заважають. І навіть через 2 тижні у мене досі є яскраво-червоні сверблячі плями. І що ще дивно вони кусають за зап’ястки та гомілки (що очикувано) і за плечі (найбільші бугри у мене були саме там) і навіть в спину. Тому як будете в цих місцях то кілька шарів одягу і протимоскітний спрей є обов’язковими.

Також кілька шарів одягу стануть в нагоді з місцевою погодою. А погода тут міняється дуже швидко і радикально. Коли небо чисте і світить сонце не так щоб температура була висока, але сонце якесь зовсім нещадне і шкіру палить дуже швидко. А потім налітає вітерець, добре, прохолодно, а воно все дме і стає холодніше… А потім вже і дощик починає крапати, потім взагалі злива починається. І  за якісь 5-10 хвилин коли ти був у футболці, шортах та сандалях ти вже одягаєшся в кофту, куртку та ботинки і знімаєш сонцезахисні окуляри бо стало щось темно. А потім знову теплішає, і так по колу. Місцеві ходять хто як – хто у футболках, хто у куртці поверх кофти і стійко не паряться з приводу змін погоди. А для туристів доцільно мабуть таки бути в штанях, взутті та кофті весь час.

Також на Алясці велика кількість диких тварин багатьох з яких можна побачити просто за межами міста. Тих же велетенських лосів (вагою понад 500 кг) щомісяця машинами збивають більше сотні. Медведі, кити, та інші олені теж доволі часті тварини. Ми були в сезон коли лосось йшов струмками та річками викидати ікру і навіть бачили струмки в яких великі рибини щосили гребуть проти течії. І там же сліди медведя та розірваної риби. Коротше тварин тут можна побачити.

На цьому поки закінчу, чекайте продовження.

Усі світлини з подорожі тут – https://www.amazon.com/photos/share/zeDIbXytB2P4HZCQ5JcxxwtFh7EwP6ymfOqUU6kFSEI.