Позначка: Спорт – Триатлон

Я це зробив! Мій перший Half Iron Man! Тепер я офіційно напівзалізна людина, а на другу половину все ще дерев’яний

Офіційна назва змагань не має в собі словосполучення Iron Man через те що IM  є зареєстрованим товарним знаком і ця конкретно подія не проводиться організацією що має права на бренд Iron Man.

Тим не менш проводити змагання на такі ж точно дистанції ніхто не заважає. А офіційно дистанція яку я робив має назву Long Course Tri – http://racecenter.com/blackdiamond/. Подія ця триває два дні і включає в себе довгий дуатлон, олімпійський та спрінт триатлони та пів-марафон.

Місце проведення не так щоб далеко від нас, трошки більше ніж одну годину машиною. Але щоб не ризикувати і зайвий раз не турбуватися вирішили переночувати поблизу старту.

Приїхали у парк, забрав стартовий пакет, дістав з багажника і зібрав велосипед, залишив його на ніч у транзитній зоні (вона охоронялася).

Місцина така собі. Навколо ферми, якісь доволі великі будинки посеред нічого, дорога наче увесь час у лісі – обабіч високі дерева всю дорогу. Десь зненацька виринають подвір’я в яких риються кури… Коротше дивитися практично нема на що, лише весь горизонт перекриває висока стіна гір.

Озеро в якому ми пливли з берегу виглядає доволі живописно – спокійна поверхня води в оточені високих дерев. Але у самій воді не все так приємно – вода темна, майже чорна, навіть свої руки погано видно. Хоча і чиста вода. Просто якась дуже темна вода. І холодна. Організатори сказали що гідрокостюми не обов’язкові, але ніхто так і не ризикнув пливсти без нього.

Плив наче нормально, навіть примудрився уникнути штурхання на старті. Трошки протікало одне око в окулярах (і пару днів було потім червоне, мабуть якусь інфекцію заніс). Частину дистанції проплив за кимось хто добре мене провіз за собою.

Два кола, вірніше трикутника. Недовго після старту був здивований як багато людей переді мною, не менше 50 мабуть, але на другому колі багато хто сповільнився і в результаті я був 29-м у загальному заліку на плаванні – 31:44 (2 км). На пару хвилин довше ніж розраховував, але непогано.

У транзитці не поспішав – не став ризикувати, одягнув шкарпетки, велотуфлі, ковтнув таблетку солі і побіг у копитах на велоетап. Собі на майбутнє – купити нормальні шосейні велотуфлі для подібної і довших дистанцій. У моїх трі-туфлях не вистачає жорсткості підошви і “структури” самої туфлі.

Обидва мої комп’ютери – вело і біговий підвели мене на цих змаганнях. Велокомп’ютер постійно губив супутники і на фініші показав 63 км замість 90. Також він якось примудрився загубити мій датчик каденсу і міряв швидкість за GPS, а значить та стрибала постійно якось так: 7, 29, 36, 51, 60, 15, 33, … Коротше користі з нього було нуль. Головне для чого я використовую велокомп’ютер це щоб дивитися за своїм каденсом, ну і потім на профіль (гірки) траси глянути. Тут вийшло щось незрозуміле – http://connect.garmin.com/activity/223094434

Почав велоетап мабуть зашвидко, але відчував себе повним сил і усі гірки долав просто таки реактивно. Доволі багато народу обійшов у першій половині дистанції (на дистанції додалися учасники дуатлону).

Перше 40-кілометрове коло мало пару затяжних гірок, пару хороших довгих спусків, зигзаги по відносно неширокій дорозі. Одна точка (десь на 20-му і відповідно 70-му кілометрі) де можна було викинути свою пляшку і взяти нову (з водою). У мене козирна пляшка Speedfil, тому усю свою рідину я віз всю дистанцію з собою і в результаті на фініші ще було пів-пляшки. Друга нотатка на пам’ять собі – зняти нафіг той спідфіл і поставити пляшку на аеробари.

Після першого кола ми повернулися до місця старту і поїхали на 10-кілометрове коло. Ця ділянка практично прямої і пласкої дороги. Отут мало б сенс попрацюівати на швидкосі і саме тут почала відвуватися втома.

Отже назад на 40-кілометрове коло. Вже гірки так бадьоро не долаю, наздоганяю все менше людей, хоча і продовжую деяких обходити. Кілька очевидно більш досвідчених учасників обходить мене. В гірки вже стаю на ноги, на спусках відпочиваю замість крутити як шалений…

В якийсь момент стало так важко їхати що я навіть зупинився глянути чи не пробите в мене заднє колесо.

Ось вже 15, а потім і 10 кілометрів до кінця етапу (приблизно, бо клятий комп’ютер вперто не бачить супутники). Жопа вже болить так що хочеться їхати виключно стоячи, а ноги кажуть “всьо, приїхали”. І ось нарешті містечко де ми паркувалися, всі 50 жителів сидять вздовж дороги біля пожежної станції (найбільша будівля у місті) і вітають нас, отже через 2 км парк (туди і назад спортсменів від пожежної станції возив автобув). Все, парк. Завертаю, якось злазю з вела, як на ходулях намагаюся бігти у транзитку.

Велоетап – 2:36:06 (90 км), 28-й у загальному заліку. Третя пам’ятка – не пожлобитися і купити собі Garmin 910XT в якому можна і плавати, і кататися і бігати і транзитні зони міряти.

Доки я катався (вже не знаю довго це чи ні, планував не сильно довше за 2:30 проїхати) Олена встигла поспати, погратися з собаками якиї попривозили у парк і пофоткати дерева і квіточки (все це я повитирав).

Отже друга транзитка. Подивився на енергетичні батончики, гелі і вирішив що обійдуся без них. Навіть ті гелі що брав на велосипед по дорозі не їв.

Натягнув компресійні гетри щоб судороги не хватали, одну одів задом наперед, переодлягнув. Ноги у кросівки; довго думав у яких бігти і вирішив не робити це у полегшених, здається правильно – ногами ляпав аби як, у гоночних кросах повідбивав би ступні. В руки візор, пояс з номером, біговий годинник і вперед.

Біговий годинник теж підвів – хоча і був увімкнений зарані одразу загубив супутники і цілу 1.8 милі їх заново ловив. Біговий етап – http://connect.garmin.com/activity/223093423

На диво першу милю подолав непогано. Важко, але терпіти можна, за часом десь на 1:35 виходило. Вже на другій милі стало важче, а коли подолав четверту то стало ясно що це буде не біг, а “терплячка”. На 5-й милі від бігу нічого не залишилося, почав просто ноги переставляти.

В цілому вся бігова дистанція була з розряду “просто терпіти” мова вже не йшла про те щоб тримати темп – просто не зупинятися, хоча б йти. Три рази переходив на шаг, ставало полегше, але не набагато, вже просто рухатися важко. Пару разів зупинявся попити електроліти (засвоюються краще за воду), водою обливався.

Коли залишилося 3 милі вже почав серйозно думати чи фінішую взагалі. Єдине непереборне бажання – сісти або лягти. Не зробив цього бо все одно треба було б добиратися до фінішу.

Нарешті забіг у парк. Ні попереду ні позаду жодного з бігунів не видно. Табличка 12 миль… Ось вже фініш, бачу його, але доріжка йде мимо, навколо озера. Невеличкий, метрів 5-7 некрутий спуск на якому трошки частіше переступав ногами. Але цього досить щоб почало паморочитися і зовсім збитися з дихання. Зупиняюся, йду, намагаюся вдихнути. Ось залишилося пів-кілометра, попереду хтось біжить. Значить за остання 1.5 кілометри я скоротив між нами відстань метрів на 700-800. Розумію що йому ще важче. На нозі вік – 48 років. Стає трошки соромно, біжу, наздоганяю, обганяю. Ось вже 200 метрів до фінішу, готовий зійти з дистанції… Все, фініш. Лягаю, лежу, легше не стає. Олена приносить брилу криги, обтираю плечі, шию, ноги. Судорога хапає стегна і під колінами.

В результаті біг зроблено за 1:41:04 (21 км), 27-й результат.

П’ю, п’ю, п’ю, протеіновий коктель, воду, електроліти, коктель, … Їм рис, м’ясо, банани, апельсини, печиво. П’ю. Легше не стає.

Проходить година, стає трошки легше. Починають боліти практично усі м’язи – плечі і шия (бо я їздю на велосипеді як на козлі верхи), ноги, спина. Все одно погано. Хочеться пити. Молоко, пиво, вода, електроліти, молоко, …

Нарешті зібралися і поїхали додому. По дорозі ще й застали аварію зі смертю, але я був вже настільки виснажений що ледь-ледь реагував

А дома зібрані торби у відпустку. Пити, їсти, пити, душ, пити. Через пару годин приїде таксі і забере на літак. Тому можна ще встигнути попити, поїсти і попити.

А далі ніч у літаку в Домініканську Республіку, але про це згодом.

У загальному заліку я 23-й з часом 4:53:56 – http://www.racecenter.com/results/2012/res_di12.htm#5.

Усі світлини – https://skydrive.live.com/?cid=b21290194214a37d&id=B21290194214A37D%214244#cid=B21290194214A37D&id=B21290194214A37D%214244, з часом може ще кілька додам як інші люди свої опублікують.

Ще перед самим стартом я пожартував що мій блакитний трі-костюм 2XU якийсь нещасливий: то на велосипеді їду ледь-ледь, то промажу на тому ж велосипеді мимо повороту… Посміялися з Оленою і забули. А на ранок я запізнився на старт плавання і наздоганяв натовп який вже плив. Але по порядку…

Сайт змагань – http://lakemeridiantri.com/.

Це вже другий раз як ми приймаємо участь в цьому триатлоні, але минулого року Олена робила спрінт, а зараз наважилася на олімпійську дистанцію.

Трохи менше ніж 40 хвилин машиною і ми в невеличкому (і не надтро цікавому) містечку Кент. Запаркувалися біля пожежної станції і влилися в натовп тріатлетів що прямували в парк.

Повісили велосипеди, розклали речі… У нас вже склалася процедура і певний порядок як і що робити, але кожного разу пробуємо щось новеньке, вносимо зміни. І як завжди щось забуваємо.

Так, велосипед висить, шолом на аеробарах, окуляри в шоломі, туфлі закріплені в педалях, пляшка з напоєм повна, пляшка з гелями на рамі, комп’ютер увімкнено… Так, кросівки на рушнику, під ним пояс із номером і візор, поруч біговий годинник… Натягнув гідрокостюм, в руках шапочка, окуляри, затички у вуха, пляшка з водою… Ковтнув сольові таблетки, з’їв пакетик енергетичного гелю.

І головне – в туалет! Не знаю чи то від хвилювання, чи що, але завжди перед стартом таке почуття що ось-ось почнется жорстока діарея. Звісно усі їдять у попередній день обережно і лише знакому їжу і з усима все нормально, але усі стоять в черзі

Ну от завдяки всим тим чергам я і запізнився на плавання. Поки бігав туди-сюди, поки шапочку натягнув, іду у воду (старт метрів за 30 від берегу), бачу – пливуть. Ломонувся за ними, розштовхую повільних, психую, окуляри запотіли і протікають… Коротше емоції ще ті.

А, ну і оскільки ми стартували через 5 хвилин одне від одного то нам було не до фотографій.

Проплив я за 25:21, це 25-й результат у загальному заліку і 4-й у моїй віковій групі. На той час як розштовхав усих хто заважав зміг вийти на нормальний ритм та заспокоїтися. Десь за четвертину дістанції наш потік злився з тими хто робив спінт, тож на фініші ще довелося поштовхатися.

Вибіг з води, по дорозі окуляри на лоба, розстебуєш костюм, виймаєш руки з рукавів. Прибіг до велосипеда, костюм вже на талії, знімієш його в 3 прийоми – стягнув до колін, далі до щиколоток і швико виймаєш кожну ногу. Люди щоб не плутатися зайві секунди мажуть ноги олією або якимось кремами.

Далі змімаю шапочку, окуляри і виймаю затички, все летить на землю, окуляри і шолом на голову, застебнув, зняв вел і побіг з транзитної зони.

Я останнім часом став обуватися і розбуватися вже на велосипеді – у тріатлонських велотуфлів є спеціальна петля за яку її треба тримати рукою, а застібка як правило одна широка липучка яку можна витягнути високою дугою.

Спочатку стаєш на туфлі, набираєш швидкість, пітім хапаєш одну з нах і всовуєш ногу всередину, кілька обертів – те саме з іншою, кілька обретів і застібнув одну, потім іншу. Ну і розбуватися так само – за метрів 30-50 до фінішу тримаєш туфлю за петлю, розсебуєш і виймаєш ногу на туфлю.

В результаті в першій транзитці я був 1:29. Можна і швидше, але і так непогано.

На велоетапі мені поталанило вписатися в групу з 4-х гонщиків за якими я тримався з усих сил (що в принципі американськими правилами заборонено). Тримаючись близько до когось позаду крутити набагато легше бо не треба самому розрізати повітря, крім того досвідченіші велосипедисти краще тримають темп і розумніше докладають зусилля.

В результаті я проїхав за 1:06:37, мабуть мій найкращий час на велосипеді. У загальному заліку 12-й на велоетапі, та 4-1 у своїй віковій групі. Дані з велокомп’ютера – http://connect.garmin.com/activity/215692145.

Там же на велосипеді я двічі заправлявся гелями AccelGel, і це мабуть і було помилкою яка далася взнаки на бігові.

Коротше доїхав на диво непогано, дякую тим хто “підвозив”

Зіскочив з байка, побіг у транзитку, вел на підставку, ноги в кросівки (у мене еластичні повороски), скинув шолом, схопив пояс з номером, візор та годинник і побіг. Цього разу забув насипати у кросівки порошок від натирання, але на диво особливо нічого не розтер, навіть до крові не дійшло.

Усього у другій транзитці провів 48 секунд.

Почав бігти непогано, за всима ознаками нарешті мав подолати прокляття і нарешті вибігти з 40 хвилин, але не склалося. На середині дистанції вже звичний шалений біль у боку. Потім ще два рази хапало. Довелося зупинятися кожного разу і робити дихальні вправи. Боліло так що навіть потюпцем бігти не міг

Того дядька що був першим у нашій групі обганяв двічі, на третій раз вже не догнав. В результаті пробіг за 41:33. Другий у своїй віковій групі, 8-й у загальному заліку. Загальний час – 2:15:49. Біговий етап з годинника – http://connect.garmin.com/activity/215691420.

Думаю всі ці проблеми пов’язані з тим що я їв гелі на велосипеді. Треба буде наступного разу на олімпійській дистанції або взагалі спробувати обійтись без них, або щось інше спробувати.

Далі віддихався, набрав води і їжі і почав чекати на Олену. До речі бачив її двічі на велоетапі, та на біговому один раз (якраз коли вимушений був зупинитися в останнє).

Переживав сильно за неї, а вона виявляється пробігла навіть без жодної зупинки! На фініші ледь не впала, плаче. Питаю – що таке, погано, чи рада що подолала таку дистанцію? Каже – не знаю, просто плакати хочеться Проте відійшла швидко.

Ну а про те які у неї збереглися спогади сподіваюся напише сама.

Наші результати – http://www.weraisethebar.com/rtbevents/results/LMT2012OLYMPICOVERALL.HTM, результати по віковим категоріям – http://www.weraisethebar.com/rtbevents/results/LMT2012OLYMPICAGEGROUP.HTM

Цей тріатлон відбувався зовсім недалеко – усього 30 хвилин машиною з дому до старту.

Маленьке смішне озеро. Смішне тому що має такі контури з прямих ліній яких у природі не буває.

Старт мав бути о 7:30, але був такий сильний туман що не воді не було навіть видно наступного буйка.

Ну і затримали старт через це майже на годину.

Крім того для олімпійської дистанції змінили маршрут – треба було пливсти 2 кола по маршруту спринта і за моїми відчуттями дистанція була довша.

Я був третій у своїй віковій групі. Загальний час дуже поганий, хоча я був задоволений тим як виклався на дистанції.

Отже час у підсумку 2:27:43.5. Плавання – 25:14, Т1 – 0:49, вело – 1:18:55, Т2 – 0:43, біг – 0:42:01.

До речі Олена теж була третьою в своїй віковій групі.

Протокол змагань тут – http://www.buduracing.com/raceresults/20120811_832.pdf#view=Fit.

Маленький час у транзитній зоні пояснюється тим що вона реально крихітна була (усього пару сотень людей на старті), а потім треба було далеко бізгти від неї з велосипедом.

На самому велосипеді я довго тупив і вперто натискав не ту кнопку на комп’ютері. А дійшло чому не можу почати запис лише на другому колі. Ось тут половина велоетапу – http://connect.garmin.com/activity/209572105.

І взагалі згідно даних з мого комп’ютера велоетап був довшим мінімум на 5 км.

А стартували ми майже одночасно тому Олену, яка робила вдвоє коротшу дистанцію, я просто не міг.

Бігти почав дуже добре, десь по 4:06 кілометр. Думав нарешті вибіжу з 42 хвилин. Але наприкінці першого кола почало нестерпно боліти у боку. То була не діафрагма бо глибоке дихання не допомагало. Довелося зупинитися і трошки пройтися. Далі добіг нормально.

Дані бігового етапу з мого годинника – http://connect.garmin.com/activity/209570871.

Як правило на бігові я наздоганяю всих тих кого не зміг на велосипеді, та тих хто мав наглість мене на велосипеді обігнати А тут один дядько так добре пішов уперед, обійшов мене, але за кілометр до фінішу з ним сталася така ж біда як і зі мною до того. Але він замість трошки пройтися страждав і намагався бігти. Тож я його зміг дістати і обійти.

Через те що старт було відкладено фінішували ми по спеці і під яскравим сонцем. Ну і зрозуміло що плечі і руки у нас зараз яскраво червоні.

Скажу одразу – виступив невдало. І не тому що погано біглося чи пливлося, а через те що зрізав (ненавмисно) велосипедний етап, а зрозумів це занадто пізно.

Власне мені на трасі волонтери махнули “повертай тут” і в результаті я не доїхав майже 10 км. Я їх і не звинувачую – згідно правил я зобов’язаний знати трасу. Але голова під час змагань не варить абсолютно. Дуже часто, наприклад, у транзитній зоні люди біжать не в ту сторону, хоча до страту подивилися куди бігти з велосипедом, а куди на біговий етап.

Сам тріатлон проходив у Сіетлі, в невеличкому парку Seward.

Парковок поруч нема, але навколо “приватиний сектор” і сотні машин з реками для велосипедів запаркувалися на вузеньких вуличках так що місцями було важко проїхати.

Погода була не жарка абсолютно, без сонця, але і не холодна. Дуже хороша для змагань погода. Щось трохи більше тисячі людей приймало участь.

Цього разу знову ледь встигли на старт – моя хвиля стартувала о 6:35 десь, прибіг у транзитну зону хвилин за 15 до старту. У скаженому темпі почепив велосипед, розклав кросовки, начепив туфлі на байк, натяг гідрокостюм, ковтнув сольові таблетки і побіг у воду.

Стартували хвилями по віковим групам, старт з води. Пливлося дуже добре, але плавання було 2 кола і після першого кола якраз коли я пропливав через лінію на якій вишикувалися учасники чергової хвилі їм дали старт.

Це була жесть! Розгрібатися через натовп хвилі з якої я пливу, потім через відстаючих попердньої хвилі, потім через відстаючих наступної… Приблизно дві третини другого кола у воді я і роздавав і сам отримував і по руках, і по ногах, і по голові. А ще деякі тюлені прямо тушою налітають зверху і ледь не топлять. Але в цілому пливлося добре

А Олена після того як сфотографувала мій старт пішла збиратися на свій, тому фотографій небагато у нас. Згодом як деякі опублікують я ще напишу один пост.

Вискочив, коротше, з води, доволі швидко зібрався і попер на велоетап. А там я вже як справжній профі обуваю туфлі по ходу, а не у транзитній зоні. Результати правда покищо не зовсім як у профі

Велоетап спочатку йде по місту, потім виїздимо на міст де перекрито рух. Траса велоетапу відносно пласка, пару крутих, але коротких гірок не ускладнюють її суттєво. А от боковий вітер на мосту був такий скажений що мене кілька разів аж у бік вело. А коли лежиш на аеробарах і велосипед веде у бік керувати ним не так вже й легко.

Тим не менш я потроху обганяв народ, мене ніхто не обіганав. А от на зворотньому шляху з мосту там де треба було продовжувати їхати прямо мене завернули вліво, до фінішу тобто

Коли до мене дійшло що я зрізав настрій впав миттєво просто. Не хотілося ні повертати (вже кілька кілометрів проїхав у неправильний бік), ні фінішувати. Тим не менш доїхав до транзитної зони і побіг.

Бігти теж було важко, настрою ніякого. Але за пару кілометрів втягнувся і почав терпіти.

Біговий етап проходив у тому ж парку, я біг два кола. Лише одна відносно коротка, але крута гірка. Двічі.

Фінішував серед перших Але потім пішов і попровив щоб мене дискваліфікували. І заодно розказав де волонтери чудять. Бо бачив що вони ще кількох людей там завернули.

Тепер намагаюся добитися від них результатів своїх етапів (хоча б плавання і бігу).

А Олена фінішувала непогано. Головне що їй сподобалося змагання не дивлячись на всі проблеми з організацією. Та і мені сподобалося. Обов’язково наступного року приймемо участь.

Оленені результати можна глянути тут – http://www.racecenter.com/results/2012/res_st12.htm#7

Містечко Fairview яке практично злилося з Portland’ом (найбільше місто в штаті Орегон), 3 години у дорозі. Не дарма Потрленд називають містом мостів – неймовірно їх кількість (через річку Коламбія), багаторівневі, одні вливаються в інші… Чесно кажучи я не розумію як по цих пекельних розв’язках люди їздили без навігаторів.

В день подорожі погода була просто неймовірно погана – сильний дощ, холодно. Ніякого ентузиазму з приводу змагань. Та і просто вести було важко, втомилися наче вже змагалися.

Поселилися недалеко від страрту (менше 5 км), тож вранці Олена поїхала на старт на велосипеді, а я повіз речі машиною. Цього разу ми розібрали веломипеди і поклали їх у багажник. Якость так особисто мені спокійніше щоб не переживати за те що вони мокнуть під дощем і взагалі чи тримаються ще вони там.

Якраз потренувався ставити знімати руль, пакувати усе. Тепер думаю пошукати чохли для велосипедів та колес, бо зараз пакую усе вимощуючи рушниками (щоб не перемазати машину і не подерти фарбу на рамах).

До речі носячи велосипеди по частинах оцінив наскільки важкі колеса у порівнянні з карбоновою рамою. Тепер більше розумію чому пара гоночних колес коштує починаючи від пари тисяч баксів.

Приїхали раненько, розпакувалися коли ще були вільні місця на стійках для велосипедів.

Було неприємно холодно і вирішили купити Олені спеціальну утеплену шапочку для плавання (далі побачите на фото). Дехто плавав у спеціальному взутті (більше схоже на резові шкарпетки). А взагалі треба купити гідрокостюми з рукавами.

Ну і для велосипеду прикупили рукава. Добре що місцеві спортивні магазини продавали все білся транзитної зони за пів ціни.

А взагалі то вода виявилася теплою і Олені сподобалося.

Пловців запускали хвилями (групи по 20-30 людей) кожні 3 хвилини. З одного боку це полегшує страт, не треба розштовхувати усих. А з іншого швидші пловці по дорозі мусять обпливати повільніших з попередніх хвиль.

На цьому триатлоні просто неймовірно довгі переходи з води у транзитну зону (метрів 200), та з транзиту на велосипед (метрів 400 якщо не більше). І якщо вихід з води було вистелено доріжками, то до зони де сідали на велосипеди народ розтоптав брудну доріжку. Тим хто вбуває велотуфлі, а потім біжить у них була ще та веселух топтатися замками по бруду.

Взагалі то Олена у нас той ще спортсмен – результатом ніколи не цікавиться як і містом у своїй віковій групі. Головне щоб задоволення отримати і добре попрацювати. Насправді це правильний підхід для більшості людей – не хвилюватися перед страртом, а святкувати свою спортивну форму і здатність витримувати всі ці навантаження.

Тепере, з новим велосипедом, її обганяють лише трі-велосипеди, що значно покращує самооцінку

А взагалі всі ці нюанси про транзитну зону знадобляться мені завтра коли я буду робити олімпійську дистанцію (теж чекайте звіт).

Ну і як завжди в тріатлоні з кожним наступним видом все дерев’янішим себе відчуваєш, під час бігу думаєш “капєц, я ж ледь повзу!”. А в результаті час виходить не такий поганий як очикуєш.

Про всяк випадок – Олена пробігла ці 5 км за 29 хвилин, що звісно далеко від світового рекорду, але дуже пристойно для людини яка взагалі бігать не надто любить

Під кінець навіть сонечко почало світити. На сцену вийшла якась місцева банда і почала нарізати рок-н-ролл, спортсмени потягнулися у чергу за їжою і пивом.

Поки Олена збирала всі свої речі у транзитній зоні я знову розбирав і перепаковув її велосипед щоб не витрачати на це час завтра. Справа в тому що як правило у готелях виселятися треба до 11 ранку. А я не встигаю після змагань заїхати прийняти душ. Тому доводиться завжди домовлятися щоб нашу кімнату в день виселення прибирали останньою, а ми повертаємося в готель (звісно все вже запаковано) на 1-2 години піздніше і приймаємо душ перед дорогою.

Поки що всі йшли на зустріч, але ясно що робити це вони не забов’язані – заселення відбувається починаючи з третьої дня і якщо треба прибирати багато кімнат то прибирати вони вимушені як їм зручніше.

Пару разів навіть було таке що кімнату вже прибрали, але нам все одно дозволяли прийняти душ (а це знову прибирати у ванній і міняти рушники). Просто тому що дуже поважають і усіляко підтримують людей хто займається спортом (навіть на любительському рівні для свого задоволення як от ми). В таких випадках як правило лишаю якусь суму як чайові.

Ну от і все. Успіхів мені завтра!

А, ось результати спринту – http://www.racecenter.com/results/2012/res_ts12.htm#overall