Щодо фантазі, жанру який можливо навіть більше за фантастику, а в деякі періоди часу навіть був одним з найбільш популярних жанрів у літературі – як і варто очікувати у ньому є течії, піджанри, напрямки, школи та традиції. Усього цього стільки, що можна писати книги лише про класифікацію (і такі книги теж є). Тут же поглянемо з точки зору історії розвитку і сучасного стану, спрощено, узагальнено і придатного для вживання навіть не прихильникам жанру.

“Володар перстнів” Толкіна є недосяжною вершиною фентезі, але при цьому не є дуже вже такою хорошою літературою. І при цьому краще в цьому жанрі вже ніколи нічого не буде написано. Так, заява дещо категорична і це звісно певне перебільшення, але давайте розбиратися.

Толкін не був першим автором фентезі, не був він і найбільш видатним літератором. Але він мав друзів та знайомих які працювали в цьому жанрі, мав ідеї, час та вміння щоб все це об’єднати у свій епічний твір.

В США трилогія “Володаря перстнів” стала величезним успіхом і у студентських кампусах найбільших університетів була популярнішою за Бітлз. В той же самий час антивоєнні протести, початок боротьби проти расизму, сексуальна революція злилися в один коктейль де і твір Толкіна знайшов своє місце серед самої еліти усіх цих рухів. Ельфи, орки, чаклуни та епічна міфологія одразу у великій кількості з’явилися в кожному закутку масової культури.

Видавництво книг в ті ж часу теж мінялося. Видавництва які раніше належали родинам і передавалися через покоління почали купувати корпорації. І якщо книговидання на той час не розглядалися як дуже прибутковий бізнес і видавці сильно переймалися щоб видавати лише варту того літературу, то корпорації хотіли зробити з книговидання такий же бізнес як продукти харчування чи побутова техніка. Цю можливість і необхідність розгледіли пара редакторів Лестер дель Рей та його дружина Джуді-Лінн. Вони мали таке бачення, що фантастика та фентезі не є літературою, а розвагою, що вони мають створюватися за жорсткою формулою, мають відображувати актуальні запроси і кожна книга має бути прочитана один раз. Як брусок мила – купив, прочитав, забув, купив наступну таку саму.

Пробуючи видавати інші фантазійні твори свого видавництва яке було під дахом RCA (щось типу Apple чи Sony того часу) Лестер не мав успіху певний час, але тут його дружині яка очолювала напрямок фантастики потрапив рукопис “Меча Шаннари”. Події книги відбувалися у пост-аполікптичному майбутньому Землі, але Лестер примусив автора переписати книгу зробивши з неї клон “Володаря перстнів”. Тут і закріпилася та сама формула: головний герой – молодий і високоморальний чоловік який сам того не знаючи успадковує титул, уміння, або якийсь могутній артефакт. Обставини роблять його єдиним хто може протистояти злу яке захоплює світ. У нього має бути мудрий і старовинний порадник, пов’язаний з магією. Магія обов’язкова. У героя в його подорожі яка відбувається впродовж усього оповідання має бути компанія помічників. І обов’язково – ніяких навіть натяків на фантастику чи науку. І книга (а потім трилогія) стала шаленим успіхом.

Звісно наступні книги були написані за тією самою жорсткою формулою, а книги видавництва продавалися дуже добре і були буквально в кожному книжковому магазині. Варто ще згадати, що дружина Лестера створила дуже подібну формулу для фантастики і сильно вплинула на “Зоряні війни” які і було створено за формулою. Але фантастика в цілому хоча теж постраждала, але завжди була більш різноманітним жанром, і вибралася з ями значно раніше. Дивлячись на успіх видавництва інші компанії теж впровадили свої дуже подібні формули.

Формула дель Рея працювала усі 70-ті та частину 80-х, а вже в 90-х вона зробила з фентезі просто посміховисько. Усі книги були однакові, мінялися лише імена та раси персонажів, і те що колись було забавкою інтелектуальної молоді викликало сміх, зневагу, відразу та вважалося анти-літературою. І авторам така ситуація теж не подобалася.

Очолив “супротив” успішний автор і ще більш успішний видавець Майкл Муркок який відкрито виступав проти творчості Толкіна. Муркок та його сучасний послідовник Мартін (той що “Гру престолів” досі пише) чомусь саме Толкіна вважають винуватцем такого стану фентезі, а не формули корпорацій. І те що вони створили очікувано саме стало формулою миттєво: у Муркока головний герой має бути алкоголіком чи наркоманом, або мати якісь подібні проблеми, в кінці або перемагає зло, або якщо перемагає головний герой то він стає злим. Мартін до цього додав сцени сексу та несподівані вбивства персонажів.

Нова формула протрималася з десяток років і вже в двохтисячних автори почали боротися і з Толкіним і з Муркоком/Мартіном і створили нову формулу. У сучасному фентезі акцент роблять на тому, що роблячи правильний вибір не завжди можна досягти мети і перемогти зло, або можна принести усім добро ставши злим, або потворні і злі з першого погляду персонажі як гобліни насправді найбільш моральні серед усіх, або ельфи мають якісь свої хитрі корисні мотиви і усіх використовують, і так далі.

В той же час розвивалися під-жанри фентезі які чесно кажучи практично усі зараз більш привабливі та винахідливі ніж сучасне класичне (або високе) фентезі (“Колесо часу” з сучасних): низьке фентезі з мінімумом магії (“Воронячий цикл”), темне фентезі де герої страждають, хворіють, ледь пересуваються по карті (“Перший закон“, “Чорний загін“), гумористичне фентезі (“Світ-диск“), урбаністичне фентезі в сучасному світі (“Ніколиде”), цинічне фентезі з мінімум надії (“Гра престолів“), героїчні меч та магія (“Конан варвар”), казкове фентезі (“Зоряний пил”), історичне фентезі де магія присутня у реальних історичних подіях (“Його величність дракон”), містичне фентезі з використанням античної міфології (“Американські боги“), портал у фентезі (“Аліса в країні див”, “Нарнія”), гасове фентезі у вікторіанську епоху з елементами стімпанку, наукове фентезі (“Зоряні війни”, “Дюна“). І звісно суміші різних стилів які іноді стають ледь не окремими піджанрами як “Відьмак” – суміш низкого та темного фантазі, або “Хроники Амбера” в якому автор зміг перемішати високе фантазі, меч та магію і наукове фантазі.

І власне чому ми більше не побачимо ніколи високого фентезі як “Володар перстнів” – та сама формула яка дуже довго приносила гроші, яка ледь не знищила жанр і яка привчила читача до того яким саме має бути фентезі є причиною. До успіху трилогії Толкіна в США фентезі мала різноманітні сюжети, унікальні історії, героїв, світи, історичні періоди, науку та економіку, релігії та політичні системи в книгах. Але зараз таке ми вже навіть не будемо сприймати як фентезі. Просто за визначення “Володар перстнів” є високим фентезі, є шаблоном, є тим як в цьому жанрі треба писати. А якщо сильно щось поміняти – для нас це вже буде щось інше.