Як я працював в Luxoft’і

На той час як мене переманили в Києв я працював в Дніпропетровському ISD. І все там було непогано, платили добре, вся зарплатня біла. От тільки робота була нудна ну просто неймовірно. Головна причина – повільність та забюрократизованість процесів. Ну та не про це…

От якось дзвонять мені і кажуть що є тут у нас такий цікавий проект чи то “Куп” чи то “Куб” (з’ясувалося з часом що Skoop), типо пишемо інтернет-пошук і взагалі у нас добре, їхай до нас.

Ось така у нас була команда

Ну поїхав на співбесіду, оплачують же. А на той час це було доволі круто, не всі так робили. Покатали мене на таксі з офісу розробників у центральний офіс.

Коротше серйозні потсони у опен-спейсі шось сидять колбасять, якийсь американець у них там, повний agile і взагалі кльово.

На співбесіді не так щоб питали щось складне, в основному стандартні українські співбесідні питання про віртуальні деструктори. Також попросили лист на інгліші написати і показати як роблю TDD у Блокноті.

Потім з’ясувалося що це стартап інет-пошуку зі спеціалізацією в пошуку людей – інтереси, компанії, друзі, …

Усе майже писали самі, боролися з перформансом постійно, весело було. Зараз я сприймаю все це як дитячий садок, але тоді це виглядало круто, ідея здавалася робочою, архітектура правильною… Але то ж стартап! Головна ціль в таких випадках вразити інвесторів і продатися подорожче доки ніхто не розібрався що до чого. Це не в смислі що ми мухлювали, у нас все було класно. Але ніякого масштабування, балансування і інших речей передбачено не було.

Ось такий у нас був опен-спейс

Американці виявилися не простими, а динозаврами ІТ – участь в комітетах ASCII, директорування у відомих компаніях, дружба з відомими дядьками типу Граді Буча. Ще й книжки вони пишуть типу тієї що її обкладинка приведена.

Найбільше що мені сподобалося так це саме гнучка розробка – планування на тиждень, стендапи, максимальна ефективність. Я просто очам своїм не вірив як багато роботи ми встигали робити.

Ось так ми точили їжу в ресторанах

Luxoft же взагалі це така велика контора яка “здає напрокат” команди і люди працюють не те що над і близько не схожими проектами, але навіть в різних умовах. У нас, наприклад, був жирнючий інтернет, по два монітори, повністю відсутня документація і поштова переписка, щотижневе спілкування із замовником, пиво по п’ятницях і якась бігалка-стрілялка вечорами. В інших командах були зовсім інші порядки.

Гроші на той час платили налом. Виглядало це круто – приїздила бухгалтер з водієм, розкладала на столі стопки баксів так що весь стіл був ними зайнятий. А далі люди підходили по черзі, називали прізвище, отримували гроші і все на цьому, ніяких документів підписувати не треба, гуляй собі. На той час коли я вже майже точно знав що піду з компанії почали нас гнобити щоб ми усі ставали приватними підприємцями. Я, чувши не раз який геморой закриття того ПП, тягнув до останнього і таки уник цієї щасливої долі.

Ось так ми каталися на картах

Зворотня сторона це звісно як завжди – мінімільна офіційна зарплатня, мінімум відрахувань в пенсійний фонд, непрозора схема кар’єрного росту і росту з/п.

Хоча компанія навіть зробила нам з часом медичні страховки, але на той час в Україні вони були непотрібні тошки менше ніж повністю.

Ну іне обійшлося без приколів під час звільнення. Не хотіли видавати гроші завчасно, казали шщо тільки у вказану дату можна. Але це вже приколи бухгалтерії. Довелося поїздити туди-сюди (офіс де я працював був доволі далеко від центрального офісу), попідписувати і порозпечатувати документи, навіть візу вимагали показати. Але в кінці кінців таки видали гроші.

Підсумок такий: команда була супер, монсти і ман’яки (і чесно кажучи я дуже хотів би бачити більшість з них тут у нас, так що якщо хтось з них читає і вагається – не вагайтесь, зв’жіться зі мною плз), проект був супер, про контору взагалі мало шо маю сказати (: Треба дивитися на який проект йдете та які у них порядки там. Але в цілому незрівнянно краще ніж попередня робота.

Ось так я працював працю

В сумі я провів там майже рік, і за винятком останнього місяця це було дуже круто. А що поламалося? Ну історія типо така. Ті дядьки що почали проект знайшли директора який повинен був принести ще більші інвестиції бо він знав людей з грошима (здається навіть продали йому стартап). Той швиденько зафігачив офіс у штатах з адмінами, адвокатами, менеджерами і дізайнерами. При чому майже всі вони як на мене були непотрібіні. Потім він почав показувати проект інвесторам, і при цьому інтенсивно пропихував свою ідею з якою носився вже якийсь певний час. В результаті показавши комусь який у нас крутий пошуковики він вибив якісь гроші під розробку зовсім іншого продукту.

І от повертається наш менеджер зі штатів і з порога заявляє що все що у нас є ми викидаємо (так, абсолютно все) і починаємо писати на джаві якусь систему боротьби зі спамом. Це був капєц, ніхто нічого не розумів і деякий час навіть намагалися продовжувати працювати над тим куди вже вклали неміряно праці.

І самий прикол був в тому що у нас то була команда С++ програмістів. Коротше найняли сеньйора джавіста, почали вивчати якісь ліби і фрейворки. А воно все якесь таке… Та ще  не хочеться робити ту нудятину. Народ вже відверто засумував і почав неспішно шукати собі де приткнутися. Не самий поганий варіант – ти типо працюєш, шось навіть якісь сторінки робиш, в той же час ходиш на співбесіди, розсилаєш резюме і пригадуєш як класно було.

Потім коли я вже переїхав у Редмонд вони наче запустили продукт, зняли якісь рекламні роліки, а за кілька місяців усе закрили і всих розігнали. З одного боку наче бездарно втратили все, правда? А з іншого ті хто почав стартап відбили свої гроші, новий директор кілька місяців отримував зі своїми корєшами нефігову таку зарплатню. Ну а гроші інвесторів згоріли – так це статистика. Скільки там, один з тридцяти стартапів вистрілює чи що? І той що вистріл.є покриває інші 29 які провалилися. Так що отаке.

Почнемо все спочатку…

Отже після випробування кількох платформ я вирішив таки зупинитися на вордпресі. Чому і для чого тепер у мене два блоги? Ну як я вже декілька разів казав deafguitarist.wordpress.com не зовсім блог, а скоріше записник для себе “на пам’ять”. А блоґ потрібен щоп писати всяке за життя і взагалі поспілкуватися. Змішувати їх не бачу сенсу та і не хочу.

 

Також додатково зіграла підтримка Windows Live Writer до якої я так і не зміг прикрутити підтримку posterous. Так що так ось.

Asics Gel Speedstar 3

Ціна: $70

Вага: 250 гр.

Призначення: змагання/тренування на швидкість.

Загальне враження: Дуже хороші кросівки які я до недавнього часу використовув на змаганнях як пару на випадок непогоди (пфдошва щільна, без дірочок) чи неасфальту. Легкі і агресивні кросівки які просто таки примушують бігти швидко. При цьому мають достатньо компенсації щоб не відбити ноги.

Недоліки: Доволі вузькі в носк і взагалі постійне відчуття взуття на ногах. І хоча ноги у них не відбиваються, але враження чомусь таке що підошва страшенно тверда. Бігти щось довше за пів-марафон я мабуть би у них не ризикнув.

Michael Crichton. The Andromeda Stain / М. Крайтон. Штам “Андромеда” (1969)

 

Це класика техно-трилера – невідома зараза занесена з космосу (насправді не зовсім, читайте самі) нищить людей. Ну а вчені намагаються знайти рішення і побороти хворобу.

 

Доставляє описом способів стерилізації та потенційного уникнення зараження про мехінізм якого нічого не відомо.

 

В найкращих традиціях відважний герой, прострелений у багатьох місцях, з останніх сил рятує світ і себе від ядерного бомбандування.

Ну а взагалі то читати варто. Не дуже художньо, але повністю в рамках стилю. Ну і ще є така наївність стосовно того як усі служби і люди працюють разом, ефективно і цілеспрямовано. І ніяких тобі бюрократичних проволочок, ніяких політичних ігор, заздрості, нерозуміння чи просто дурості.

Frank Herbert. The Santaroga Barrier / Ф. Герберт. Бар’єр Сантароги (1968)

 

В книзі нема ніякої жорстокості чи крові, але читати страшнувато.

 

По суті це про захоплення і контроль людського розуму, створення такого собі мурашника з особистостями. Причому головний герой що проводить розслідування весь час старанно бореться з “паразитом”, але в кінці кінців таки вливається в “родину”.

 

Варто прочитати. Це скоріше шгостросюжетна ніж фантастична література.

99 F. Frederic Begbeder/99 франків. Фредерік Бегбедер

Ну що ж. Довго мені розповідали про цю “непересічну”, “правдиву”, “шокуючу” і “стилевизначаючу” книгу. Ось дійшли і до неї очі.

Перше враження – ні, звісно це не просто макулатура. Але і нічого незвичного/надзвичайного я там не вичитав. Буржуазний кіч своїми суіцидальними тенденціями на фоні неоригінально-шокуючих побутових сценок.

 

А крім криків про те що “у мене останній БМВ, віла, яхта, моделі і кокаїн кожного ранку, але я хочу здохнути і взагалі наш світ скоро здохне від своєї синтетичної псевдокопії” нічого щось не видно. ):

Ага, іноді виникає тем “КОХАННЯ”. Ну ясно що цьому лузєру (головному герою) ніфіга не світить, через те що він поганий, боягузливий, підлий, про що він і не забуває нагадувати з кожної другої сторінки.

Ну читати можна, і читати із зацікавленням. Але реклами б поменше цій книзі, було б краще, не так би сприймалася вона.

Roger Zelazny. Isle of the Dead / Р. Желязни. Острів мертвих (1969)

Як і в романі “Око кота” тут всі події навколо сюжету мисливець-жертва де жертва в кінці кінців перемагає.

 

Фірмова вивернутість світу, персонажів і подій обгрунтовується унікальними вміннями героя (в даному випадку – створювати цілі планети зі збалансованою екологією), його незліченними багатствами та більше ніж тисячолітнім за тривалістю життям.

 

По суті можна сказати що це така собі передмова до “я вам покажу як писати фантастику і не бути Філіпом Діком при цьому”.

 

Традиційно для автора роздуми про те як це воно бути богом і які проблеми є в житті богів.

Eric Frank Russell. Men, Martians and Machines (1955). Major Ingredients (2000). Somewhere a Voice (1965). Like Nothing on Earth (1975) / Эрик Рассел. Эта безумная Вселенная.

Книга із чудової серії “Шедевры фантастики”.
Не дивлячись на те що я дуже люблю наукову фантастику і чимало її перичитав цього автора я не знав взагалі ): А дивно. Його оповідання (до речі періоду 60х років) можна сміливо порівняти з найкращими оповіданнями Шеклі.
Вони схожі і за стилем і за стилистикою. Взагалі твори мають трохи простіший сюжет і помітно довші, через те що містять більше деталей. При цьому автор дуже рідко використовує прийом парадоксу чи жарту в останньому реченні твору (що у Шеклі присутнє в 99% оповідань).

Сама збірка, як у нас це люблять робити, складена з 4х збірок:
– Major Ingredients
– Men Martians & Machines
– Somewhere a Voice
– Like Nothing on Earth

Robert J. Sowyer. Flashforward / Роберт Дж. Сойер. Спогади про майбутнє (1999)

 

Таки ці вчені зі своїм коллайдером наробили біди – в резульаьі експерименту усі зазирнули у своє майбутнє на якусь хвилинку і побачили там в основному не надто приємні речі. А хто і нічого не побачив.

 

Ну коротше якась там наукова база під це підведена – особливо потужний струмінь нейтріно пройшов через Землю під час зіткнення у коллайдері елементарних часток з близькосвітловою швидкістю… коротше таке шось. Ну і дані про майбутнє виявляються непротиречивими, зі шматочків “спогадів” починає складатися картина майбутнього. Відповідно виникає питання фатуму і чи можна в тому майбутньому щось змінити.

 

Один з головних героїв розслідує власне вбивство, розповідь нповільно перетворюється на екшн зі стріляниною, біганиною і вибухами.

 

А коли проводять повторний експеремент то кілька “Обраних” бачать набагато далі – людство зникає, Земля гине, їхні одіті в титанові тіла розуми мільйони років літюать у порожньому мертвому всесвіті.

 

По книзі навіть запиляли якийсь серіал де автор зіграв щось у першій серії.