Anthony Burgess. The Wanting Seed / Ентоні Бьорджесс. Хтиве насіння (1962)

Така собі спрощена варіація 1984. Цивілізація проходить від мультикультурності, перенаселення, поголовного вегетаріанства і пропагади гомосксуалізма і кастрації до голодних бунтів, поліцейської держави, канібалізму, планових вбивст людей на консерви і невтримного культу родючості.

Головна непрадоподібність – все відбувається надто швидко, те що мало б займати десятиріччя стається за місяці. Люди в реальності не можуть так швидко і так часто міняти свої глибинні переконання на протилежні.

В цілому відчай та безглуздість усього що робить людина передано дуже добре.

Garmin Forerunner 305

Ціна: $200 (з пульсоміром)

Загальний опис: відстеження маршрутів по GPS, біг, велосипед, інтервальні тренування, підтримка інших пристроів з протоколом ANT+ (шагоміри, бігові доріжки, ваги, …). В першу чергу цікавий для людей які комбінують біг з велосипедом. Для чисто бігунів, велосипедистів, плавців чи триатлетів є більш підходящі пристрої.

Загальні враження: надзвичайний девайс! Користуюся щодня, іноді двічі на день.

GPS відстежує дистанцію і швидкість. Можна залити маршрут і слідувати йому. Зовнішній вид екрану можна настроїти на показ від 1 до 4 показників серед яких швидкість, пульс, дистанція, каденс і інші. Причому кожен з показників має кілька модифікацій – середнє значення, за останній інтервал, найкраще значення, тощо.

Данні потім можна заливати на комп’ютер у спеціалізовану програму і при бажанні імпортувати у файли формат яких розуміє багато спортивних сайтів і програм. З комп’ютера також можна заливати на годинник маршрути та програми тренувань.

Є підтримка протоколу ANT+ – це протокол обміну даними між спортивними пристроями. У мене з таких є вимірювач швидкості і каденсу на велосипеді та пульсомір. Також бувають спортивні ваги, бігові доріжки, машинки для греблі чи хотьби по сходинка і всяке інше.

Але саме цінне це те що можна створювати програми тренувань. Це інтервали (дистанція, швидкість, пульс та/або час), кількість повторів, тощо. Ну наприклад в мене є така програма – бігти розминку (доки не натисну кнопку), далі 3 рази по 1 кілометру в межах 3:30 – 3:45 з 3 хвилинами відпочинку між ними, далі бігти заминку доки не натисну кнопку. При досягнені кожного наступного інтервалу годинник пищіть. Так само противно бібікає він коли випадаєш із зони по швидкості чи пульсу. Вказати точно швидкість чи пульс тут не можна (це не має сенсу), натомість є поняття зон де значення вказуються в інтервалі.

Таймер вміє вимикатися при знижені швидкості до певного рівня. Це дуже зручно коли зупиняєшся на світлофорах. Потім він так само вмикається коли починаєш горнути далі.

Недоліки: Недоліки є, їх не багато і вони усі разом не змогли знизити оцінку.

Альтиметр відсутній – набір висоти вимірюється по GPS і довіряти йому не можна. Та і на графіках потім видно як висота скаче.

Іноді займає 2-3 хвилини щоб зловити супутники, а у місті між хмарочосів буває і більше. Це серйозна проблема якщо на вулиці дощ і холодно.

Плавати з ним не вийде – не вміє він нормально міряти і погано захищений від води (душ переживає нормально). Найбільший недолік – від поту дуже швидко перестає працювати звук і годинник стає німим Sad smileТепер біжу свої інтервали і час від часу поглядаю на екран – чи не треба зупинятися вже.

Спеціальний кредл для зарядки. Тобто фізично прив’язаний до одного комп’ютера якщо не хочеш тягати з собою кредл. Заряду вистачає годин на 6, а то і більше.

На сайті виробника: https://buy.garmin.com/shop/shop.do?pID=349

Мабуть найповніший огляд годинника: http://www.dcrainmaker.com/2007/11/review-of-garmin-forerunner-305.html

Про сучасний і авангардний живопис…

Як і переважна більшість звичайних людей я завжди вважав сучасний і авангардний живопис надуманою туфтою в стилі “каляки-маляки”. Ну нісправді воно так і є. Але я трошки не про це.

Всим мабуть відомий такий образ цінителя живопису що стоїть біля картини десятки хвилин і замріяно медетує на неї. І що там можна так довго роздивлятися? Чим там можна насолоджуватися?

Колись в інституті де я працював почали виписувати журнали “Великие художники” (може назва трошки не така). І на диво ними ніхто не цікавився. Тож я брав їх пачками по 20-30 штук. А в журналах були не просто картини, а ще і цікавий текст.

Випуски були присв’ячені або окремим авторам, або стилям і школам.

І я не полінувався і почав читати. І затягнуло мене так що я прочитав геть усе. Найбільша цінність біла в тому що я зрозумів чому певні картини і автори так відомі, що іноваційного та революційного було в них, які етапи пройшли митці і таке інше. Більше того – життяхудожників виявилося не просто стоянням з пензликами перед холстом. А там були інтриги, боротьба за клієнта та бажання догодити його смакам, боротьба шкіл (читай майстерень) та спроба підлизатися до мецентаів.

Сюжети картин, кольори, техніка виконання – все це часто було результатом політичної гри і аж ніяк не мистецьких пошуків.

Але я почав розуміти як воно все розвивалося і до чого дійшло. Технічна частина – перспектива, кольори, тіні, розставлення фігур в сцені, … Політична частина – затребувані в даний час сюжети (боротьба, підкорення, самопожертва, доброчинність, …). Коротше багато там усього.

Ну от, разом з тим як розвивалася таехніка і все менше було перепон в тому що можна малювати і як комбінувати об’єкти і людей все це почало систематизовуватися. І знання ці вже отримували студенти живопису. Звісно 99% часу вони продовжували малювати портрети та пейзажі на замовлення, але декому хотілося йти далі. Тобто всі ці Пікассо, Малевич та інші Мондріани в дитинстві-юнацтві малювали цілком класичні картини, а потім пробували щось нове.

А ще і поширення фотографії поставило перед живописом нову задачу з відображення світу.

Так з’явилися всі ці експресіоністи, кубісти і інші дадаісти. Художники почали експерементувати з формами і кольорами. ТОй же “Чорний квадрат” сам Малевич ніколи не сприймав як художній твір. Він просто намагався знайти найпростішу фігуру яка б викликала певну чисту емоцію. І квадратів тих, до речі, було два. І обидва вони не зовсім квадрати а скоріше трапеції. Тобто це були “картини” для того щоб знайти найпростіші блоки з яких можна будувати щось що передасть настрій глядачу у вигляді суміші емоці. Звідти і пішли всі ті “Біле на білому” та інші “тривожно тримтячий червоний прямокутник”. У інших напрямків і авторів були свої екперименти і виразні засоби.

Відомий і популярний Ворхол з послідовниками намагалися показати що мистецтво це не річ яка виходить в результаті, а скоріше автор який над нею працював. Так твором мистецтва став куплений у сусідньому до виставки магазині пісуар, велосипедне колесо прикручене до табуретки чи лайно художника законсервоване у банках (початкова ціна була встановлена як 1 грам лайна доррівнює 1 граму золота, зараз ці баночки коштують набагаааато дорожче). Але досягли вони здається прямо протилежного. Народ замість звертати увагу більше на процес творіння ніж на результат швидко створив моду і актуальність з їхнього хуліганства успішно оминувши етап розуміння того що це все таке і для чого воно все власне створювалося.

Все це “сучасне мистецтво” це лише тоненький прошарок, а скоріше порох, яким притрушено широку основу класичного мистецтва. А класичний живопис в свою чергу теж далеко не однорідний.

З іншого боку сучасне мистецтво стало частково модою, а частково вкладенням грошей. Тобто в буквальному сенсі є “група експертів” які оцінюють вартість картин сучасних художників. І саме ці експерти гарантують що вартість певних картин буде розти з часом, і навіть кажуть на скільки вона зросте. Люди які вкладають гроші в ці картини (переважно корпорації та “колекціонери”) сприймають їх суто як довгочасові вкладення фінансів і реальна художня цінність картин їх не цікавить взагалі. От чого ви повинні хотіти так це або пробитися в експерти, або стати одним з тих художників чиї картини виксоко оцінюються експертами. Тобто є певна ієрархічна піраміда коли молодий автор чи критик усима сила роз’яснює на всі боки яким прогресивним і художньо цінним є певний твір чи автор. І чим більше ти вкладаєш (читай переконуєш здивованих глядачів) тим швидше сам проб’єшся на вершину піраміди і почнеш отримувати дівіденти коли до кожного твого слова будуть так само дослухатися.

До чого все це я? Та просто сказати що сучасне мистецтво це не просто і не завжди каляки-маляки, і ні, ви так не зможете. І ні, там нема чого оцінювати з точки зору класичного живопису. І так, там є те що може подобатися з невідомих причин.

Зі своїх спогадів відвідувань музею сучасного мистецтва в Нью-Йорку – 70% уього виставленного я би з легкістю винес на смітник і забув. А усе інше особисто мені подобається.

Brooks Essential Run Vest

image

Ціна: $35

Призначення: біг у холодну прохолоду і дощ.

Власне хороша бігова курткавітровка це не так просто як здається. При бігові треба відводити температуру разом з вологою назовні і при цьому не пропускати вологу і вітер всередину.

Крім того рукава повинні бути зроблено певним чином – так щоб руки не були суцільно мокрі від поту. Треба щоб груди і живіт були захищені від вітру і холоду, а спина була сухою. Треба щоб при бігові напів-розстебнута чи навіть повністю розстебнута вітровка не задиралася і залишалася на місці. Треба щоб комірець не заважав, впитував пот і не був вологим… Коротше багато усього.

До того додайте що американський покупець очикує що є рефлективні вставки щоб його бачили у темряві, що є куди покласти ключі і може картки, місце для плеєра та зручного розміщення проводу навушників.

imageЗагальні враження: Надзвичайно мені подобається ця річь! Відсутність рукавів є насправді дуже комфортною в плані температури. Бігаю у ній щодня як мінімум пів-року (в смислі як дощі у нас починаються) і навіть не думаю про щось інше.

У мене червона, у Олени така як на фото (жіноча модель звісно). І їй теж подобається.

Недоліки: за 2 роки експлуатації не виявлено.

На сайті виробника: http://www.brooksrunning.com/Essential-Run-Vest/210247305.035,default,pd.html?start=4&q=vest

Як я вчив хімію…

…і так ніколи її і не зрозумів Sad smile

У школі хімія для мене реально була найважчим предметом. Я буквально нічого з того що розказували не розумів. Оцінки в мене з хімії були переважно четвірки, просто через те що з інших предметів теж були четвірки і п’ятірки.

Причому я сам розумів прекрасно що нічого не доганяю, це мене навіть трошки лякало, але не так щоб я сильно цим переймався. Чомусь завжди думав що хімія та мені в житті не знадобиться і поки що воно так і є.

Як саме не розумів? Ні, ну розумів там валентність і всякі інші промілі. Але крім завченого на пам’ять нічого більше в голові не було. Задачі з хімії для мене завжди виглядали як в анекдоті:

летели два верблюда, один рыжий , другой налево . Сколько весит килограмм асфальта, если ёжику 24 года?

Порівняйте з отаким:

Смесь пропаналя и акрилового альдегида вступает в реакцию с 3,36 л (н. у.) хлороводорода. При обработке такой же массы смеси избытком гидроксида меди(II) при нагревании образуется 25,92 г оксида меди(I). Определите массу исходной смеси

Є якась принципова різниця?

Тобто насправді скільки я не намагався я не міг зрозуміти як умова задачі стосується питання. Влесне без додаткових даних мені на питання так само неможливо було відповісти як і з ними.

Можна було б сказати що проблема може бути у вчителі, але у нас їх було мінімум троє за весь час і з усима була така історія.

Щоб розв’язувати задачі і успішно писати контрольні на хімії я сідав з народом який шарив у цьому щось і нещадно списував. Таких що шарили в класі з 30 чоловік було десь 4-5. Здається приблизно така ж ситуація (можливо трошки краща) була з фізикою, але фізику я розумів. І хоча з фізики в мене не завжди були п’ятірки, проте і ніколи не було відчуття “ЩО ЦЕ ВСЕ ТАКЕ???”. Фізику я знав що можна вивчити, фізика має логіку в собі як дисципліна. Так що фізику часто в мене зписували. Коли у випускному класі був іспит на вибір – фізика чи біологія, я вибрав фізику і здав її на відмінно.

І сьогодні мабуть з усих шкільних дисциплін хімія це та галузь в якій у мене найменше знань і мені можна наплести будь-яку фігню, а я і не зрозумію. Я думаю що просто в стандартній шкільній програмі з хімії є якийсь недолік який не помічють академики що складають ті програми, а серед школярів більшість самостійно не ловить той момент і так і залишаються невігласами прямо як от я. Може це пов’язано з тим що підсвідомо учні пробують звести хімію до математики, як от фізику. Тільки з фізикою це працює. треба лише знати спецефіччний набір математичних правил фізики. А з хімією такого не виходить, тобто не спроможні школярі задіяти ті знання що в них вже є і пробують знову і знову.

Отоке у мене от… А як у вас із хімією було? Чи для вас якась інша шкільна дисципліна була набором заклинань і ритуалів?

Peter F. Hamilton. The Night’s Dawn Trilogy / Пітер Гамільтон. Трилогія Пришестя Ночі (1996-1999)

Найкращий НФ серіал з усих існуючих! В ньому є і детальний опис технологій, і релігія, і бойові дії і пригоди. А найголовніше що це не просто шість книг (наші видавці хитро порізали кожну на дві щоб подвоїти прибутки) на одну тему, ні, це сюжет що розвивається на протязі усих книг.

Якщо ви спитаєте мене то саме це найкращий НФ серіал усіх часів. Краще за Дюну, краще за Гіпріон, краще за Вторгнення з Хторру.

Те що спочатку було зомбопокаліпсисом у космосі, де мерці швидші та могутніші за людей, з часом переростає у доволі серйозні філософствування та альтернативну фізику.

Якщо ви збираєтеся читати найближчим часом то можете пропусти весь подальший текст.

The Reality Disfunction / Дисфункція реальності (1996)

Адамісти і еденісти (дві гілки людства), біотехнології, нанотехнології, космічні кораблі та штучні розумні створіння що живуть у космосі. В цій книзі також є сатанізм з ритуалами та катування і бюрократична людська машина. Уряди та монархи, торгівля та війни.

Еденісти мають генну модифікацію що дозволяє їм спілкуватися з усим суспільством одразу і розділяти горе та радощі. Вони не помирають а переходять у загальну пам’ять де з роками ролзмиваються і перестають бути окремими особистостями.

Саме тут все зав’язується, тут мертві прориваються в світ живих.

Тут є сатанізм. Але це не солоденька казочка про сильні особистості і індивідуалізм, а цілком реальні банди і клани, криваві ритуали і тортури, фанатичні служки Брату Божому.

Також дослідження загадкової цивілізації леймілів, вірніше її залишків.

Загравання автора з християнством, екзоцизм, бойові дії, мерці захоплюють кораблі і вириваються у космос. Починається експансія на інші людські планети. Тут же перший опис поселення тіратка.

Найцікавіше питання чому далеко не всі мертві накопичуться "по ту сторону" і як влаштовано "ту сторону".

The Neutronium Alchemist / Нейроний Алхімік (1997)

Експансія мерців на інші планети, криваві бої, люди починають накопичувати доствід боротьби з окупантами.

Аль Капоне (так, той сакмий) повертається з небуття і захоплює цілу планету та купу астероідів, і, головне, озброєння та сотні кораблів, відтворюючи свою Організацію та проводячи експанію.

Хабітат (гіганський живий організм-супутник населений людьми) намагається боротися з прониклими в нього мерцями і вірусами.

Зараження чорнояструбів (піратських версій космояструбів – живих космічних кораблів еденістів) – з’являються адові яструби.

Кіінти (один з видів ксеноків що контактують з людством, і набагато більш розвинені) випадково дізнаютьчя про Сплячого Бога – могутню істоту що її зустріли тіратка (ще одна раса ксеноків які не розвиваються вже сотні тисяч років) тисячі років тому. Також відкривається що кіінти володіють технікою телепортації і походять з іншої галактики, а їхня присутність у "нашій" галактиці це усього лише дослідницьеі станції.

Знаходять Нейтроного Алхіміка – зброю що гасить зірки (по суті Чорну Діру у неактивному стані) і задіюють її щоб знищити.

The Naked God / Голий Бог (1999)

Це сама складна у плані філософських ідей книга.

Деякі таємниці стосовно кіінтів та їх природи розкриваються.

Мерці переносять хабітати, цілі планети та просто клапті землі у інший всесвіт. А військова кампанія з очищення території від мерців відкриває ще більше проблем – ракові захворювання, виснаження людей…

В кінці кінців трошки роз’яснюється природа паралельних Всесвітів. Одночасно с тим автор дуже жорстоко описує відсталість і недолугість людства як виду що ледь-ледь колупається замість йти вперед.

Тут же розкривається таємниця тіратка та знищених ними видів.

В кінці кінців за допомогою Сплячого Бога, який виявляється машиною для стрибків на неосяжні відстані, вдається розв’язати конфлікт, позбутися мерців а разом з тим ізолювати людство від зірок і дати можливість розв’язати внутрішні проблеми.

Ну і апологети Пришестя Ночі досягають свого – ведуть армію душ до Вічної Ночі – кінця нашого всесвіту.

Dan Brown. Rober Langdon /Ден Браун. Роберо Лангдон (2000-…)

Серія книг про дослідника з Гарварда Роберта Лангдона який спеціалізується на символах, зашифрованих повідомленнях і розкриває таємниці старовини.

Уся серія на Good Reads – Robert Langdon Series by Dan Brown | Goodreads.

The Da Vinci Code /Код да Вінчі (2003)

Книга безперечно надзвичайно цікава, і в першу чергу цікава як детективно-авантюрний роман. Я чесно не розумію що в книзі могло викликати таку бурхливу і негативну реакцію християнської церкви.

Є в книзі маловідомі широкому загалу факти з історії християнства, є і багато вигадок та надуманих фактів. Але жоден з них не мав викликати такого неочікуваного сплеску емоцій.

Отже книга цікава “для почитати”.

І взагалі Ден Браун пише про цікаве, ідеї і сюжети у нього хороші, але написано не надто цікаво.

Оцінки:

Бігові міфи

У останньому номері журналу Outside (присвяченому подорожам, спорту і активному відпочинку) опубліковано непогану статтю про бігові міфи і деякі останні дослідження. Сама стаття доступна тут – http://www.outsideonline.com/fitness/Health-Fitness-Report-2012.html, але я таки напишу короткий підсумок у власній інтерпретації.

Міф 1. Розтяжка дозволяє уникнути травм і підвищує результативність

В принципі це правда – м’язи що можуть розтягуватися на 20% своєї довжини набагато менше ризикують бути ушкодженими від великих навантажень. Але дослідження показують що статична розтяжка (нахилися до полу і стоїмо, сіль на шпагат і сидимо і таке інше) безпосередньо перед змаганнями не лише не знижує ризики травм, але і втомлює м’язи і примушує їх зпалювати більше енергії.

Натомість рекомендується перед змаганнями розігріватися і робити динамічну розтяжку (махати руками-ногами з інтенсивною амплітудою, сильно закидати ноги назад, побігати боком, тощо).

Як з’ясувалося в штатах дітей на уроках фізкультури, а відповідно і тренери вчать робити статичну розтяжку перед серйозною роботою або змаганнями – до недавнього часу вважалося що це підвищує результативність.

Міф 2. Бігати босоніж більш природньо і правильно

Взагалі останнім часом у біговому світі тема бігу босоніж дуже популярна. А оскільки фірмам що виробляють бігове взуття не дуже хочеться щоб народ припинив купувати у них кросівки то вони роздувають інтерес до питання продаючи “мінімалістичні” моделі взуття – по суті або взуття для змагань, або просто зі зменшеною компенсацією ударів об землю.

Апологети бігу босоніж говорять про неприродність наступання на п’яту, травмування колін і так далі. Але забувають що асфальт ніяк не є природнім покриттям і вимагає певної компенсації ударів. Крім того при бігові босоніж більшість людей так і продовжує бігати на п’ятках, просто через певні зміни у техніці бігу (зроблені не до кінця) це не так видно. А при переході на біг не носках удари на себе замість скелету (п’ята-коліно-стегна-таз-хребет) починають приймати на себе м’язи і сухожилля, а це травми ахілів та стопи.

Згідно досліджень деяким людям не протипоказано бігати босоніж, але і все. Проте це дуже серйозна тема для срачу що тягнеться вже років 30 і думаю жоден з таборів не здається просто так.

Міф 3. Треба постійно качати прес

Навіть на фізичній терапії яку я відвідував кілька разів зі своїми проблемами коліна і стопи в першу чергу говорять про те що основа бігу це сильний прес і треба допомагати ногам качаючи його постійно.

Останні дослідження не виявили покращень у результатах пов’язаних з інтенсивною роботою над пресом. Не кажучи вже про те що рельєфність кубиків не говорить про силу м’язів пресу взагалі.

Вважається що якщо техніка бігу більш-менш правильна і вправи виконуються регулярно (разом з присіданнями, розтяжкою і іншим) то м’язу пресу вже в тому стані коли їх сили достатньо для ефективного бігу.

Міф 4. Вода і електроліти дозволяють уникнути судом

В штатах прямо якась релігія коли всі в один голос говорять (включаючи лікарів і тренерів) що якщо захотілося пити то це погано, дуже-предуже погано, це означає що пити треба було ще хвилин 30 тому.

Дослідження показують що дегідровані спортсмени та ті хто не допускає стану дегідрації мають однакову кількість судом.

Електроліти важливі для процесу швидкого переносу поживних речовин (з точки зору хіміка чи біолога це твердження є повною нісенітницею, але я пояснюю як вмію, краще читайте тут), але проти судорог вони теж не допомагають.

Непідтверджені дослідження говорять про зменшення кількості судорог вживанням певних кислот, наприклад із квашеними огірками.

Міф 5. Знеболюючі перед стартом дозволяють легше переносити біль

Про це я взагалі тільки зі статті і дізнався. Виявляється тут це доволі популярно випити перед стартом якийсь ібупрофен чи щось подібне. Вважається що не так відчувається біль у м’язах під час змагань і легше відновлюватися після них.

Насправді дослідження показують що у крові з’являються ознаки запалення, рівень болю не знижується. А при регулярному вживання м’язи перестають тренуватися.

Міф 6. Дегідрація знижує результати

Чесно кажучи я в це вірю.

Але якби є дослідження які показують що навіть при суттєвому зневодненні спортсмени спроможні показувати такі ж результати.

І навпаки – зайва рідина в організмі призводить до гіпонатриемії і на змаганнях часто є причиною розладу шлунку. Рекомендується пити лише коли хочеться пити, а не “до того”.

Проте одна річ дослідження, і зовсім інша коли біжиш і відчуваєш що ледь не репаєшся зсередини від зневоднення…

Міф 7. Льодяна ванна – найкраще відновлення

А це дуже нова і дуже модна фішка. І не лише тільки в бігові.

Вважається що як залізти на 30 хвилин у ванну з льодом то відновлення відбудеться набагато швидше і вдасться уникнути болі.

В реальності, говорять нам, різниці нема взагалі і все це більш схоже на ефект плацебо. Хоча після льодяної ванни рівень болю у м’язах абсолютно той же усі як один клянуться що ванна допомагає.

Міф 8. Довгі повільні пробіжки спалюють найбільше калорій

Все рівно навпаки – короткі часто повторювані інтервали на високій швидкості спалюють найбільше. У марафонців найбільше ваги втрачають ті хто біжить найшвидше. Люди що фінішують марафон швидше за 3 години спалюють до 4% власної ваги.

Більше того – інтенсивні і виснажливі інтервали прискорюють метаболізм  аж до наступних 14 годин. Тобто після інтенсивного тренування можна цілий день їсти більше, і згорить воно усе швидше ніж зазвичай.

Міф 9. Фруктоза погіршує результати

Ще недавно усі намагалися виключити фруктозу з раціону. Зараз же говорять що у певній пропорції з глюкозою (пропорція 2:1 – глюкози вдвічі більше) фруктоза дозволяє підвищити результати додатково переносячи паливо у м’язи. Найбільш відповідає правильним пропорціям енергетичний напій PowerBar Ironman Performan.

Проте якщо ви не тренуєтесь інтенсивно і регулярно то фруктозу краще в раціоні таки обмежувати.

Міф 10. Мультивітаміни суттєво допомагають

Антиоксиданти (А, С, Е) що виводять вільні радикали – насправді певні кількість тих радикалів вмикає у м’язах механізми що ведуть до їх посилення.

Кверцетин – може допомогти виключно тим хто лише почав регулярні тренування (яблука і виноград дозволять вам тренуватися довше).

Креатин – допомагає лише спринтерам та іншим стрибунам і футболістам. Бігунам на довгі дистанції дарує розлади шлунку.

Дегідроепіандростерон – теоретично дозволяє організму виробляти більше тестостерону, але на практиці не дає ефекту.

А які міфи знаєте ви?