Cloud 9 (або cloud nine) дослівно перекладається як “хмара 9”, або “дев’ята хмара”. Словосполучення означає стан найвищого щастя і може бути перекладено як “літаю від щастя”, або “на небі від щастя”.
Достеменно невідомо звідки походить цей вираз, але відомо що виник він у 50-х роках минулого сторіччя і спочатку означав стан наступний за станом крайнього алкогольного чи наркотичного сп’яніння (так звана “хмара 8”) і якимось чином пов’язаний з виразами “літати у хмарах”. Причому у літературі за 40 по 60 рокі іноді замість “дев’ятої хмари” можна зустріти вираз “сьома хмара” – тобто стан що передує крайньому сп’янінню.
Вираз вживається у формі “на дев’ятій хмарі”, наприклад:
Словосполучення дослівно означає “вдарити батогом”, а використовують його коли треба сказати про те що комусь треба когось турнути щоб якусь роботу виконали чи продовжували виконувати. У нас часто кажуть “пнути”. Як можна зрозуміти словосполучення відсилається до рабства та управління конями.
Майже завжди коли використовують це словосполучення мають на увазі що хтось використовує своє вище службове положення щоб примусити нижчестоящих щось додаткове та/або термінове потрібне саме вищестоящому.
Насправді це не одне питання, а ціла низка питань відповіді на які було знайдено в кінці 18-го сторіччя.
По-перше, чому голосування відбувається у листопаді? У тому ж таки 18-му сторіччі США мали велику кількість населення задіяну у обробці землі (приблизно 30% населення були фермерами проти 0.1% сьогодні). А листопад це був якраз місяць коли врожай вже зібрали, а сніги ще не зробили дороги не прохідними.
Наступне питання – чому не у вихідний день? А просто тому що у 18-му сторіччі роль релігії була сильнішою і в неділю та суботу (в залежності від релігії) люди мали відвідувати церкви та служби.
Ще одне питання – чому саме “перший вівторок після першого понеділка листопаду”? Таким формулюванням просто зробили так щоб голосування не припадало на 1-ше число місяця. Зроблено було це через те що 1-го числа люди та компанії підводили фінансові підсумки за попередній місяць. І оскільки комп’ютерів тоді не було весь облік вели в ручну, а підведення підсумків за місяць займало значну частку дня.
Чому ж тоді не в середу, спитаєте ви. А тому що середа це був ринковий день в який згадані вище фермери возили у найближче місто продукти на продаж, і торгівля у них могла зайняти більше одного дня. Ну а потім знову субота та неділя присвячені релігійним ритуалам…
Ось так і виходить що у згадку про колись аграрну країну американці і сьогодні віддають голоси за наступного президента у перший вівторок після першого понеділка листопаду.
Це словосполучення (яке перекладається як “пити кул-ейд”) означає довірятися якимось сумнівним ідеям і приєднуватися до групи людей з дивними переконаннями та ідеями. Також означає це словосполучення дуже імовірне нещасливе закінчення чогось. В нашому варіанті це щось типу виразу “сходити на полювання” маючі на увазі що там тобі і капець буде – http://lurkmore.to/%D0%A1%D1%85%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D1%82%D1%8C_%D0%BD%D0%B0_%D0%BE%D1%85%D0%BE%D1%82%D1%83.
А тепер про те звідки вираз пішов.
Kool-Aid це розчинний напій який був популярний в США в 70-х роках ХХ сторіччя. Здається його і досі випускають, принаймні сайт компанії виробника живий і добре себе почуває – http://www.koolaid.com/.
1978-го року в місті Джонстаун більше 900 учасників культу зчинили самогубство випивши розчинний напій з ціанідом – https://en.wikipedia.org/wiki/Jonestown#Deaths_in_Jonestown. Преса написала про це як “самовбилися випивши Kool-Aid”, хоча там насправді напій інший був. Але вираз увійшов в історію і так і використовується досі.
До речі якщо ви дивитеся мультсеріал Family Gay то в ньому раз в кілька епізодів можна побачити того самого Koll-Aid який проламує собою стіни.
І одразу уточнення – пост про бігові кросівки, не про кросівки взагалі. Бо в залежності від виду активності потрібна різна функціональність взуття що впливає на матеріали, форму та спосіб використання. Крім того сам біг теж можна поділити на групи (звісно групи кросівок) в залежності від дистанції, швидкості, покриття, погоди і так далі.
Отже мова буде переважно йти про бігові кросівки для довгих дистанцій для асфальтових доріг чи іншого твердого покриття. Це ті кросівки яких можна бігати щодня, в яких можна бігати довго і далеко і в яких при необхідності навіть іноді можна бігати швидше.
Також тут буде згадано далеко не всі моделі та технології, а лише ті які були найвпливовішими та продавалися найкраще.
New Balance Trackster, 1960. Взагалі до 60-х років спортом займалися у легких шкіряних туфлях – не було матеріалів які були б одночасно і легкі і достатньо міцні щоб витримувати навантаження. При цьому називалося усе взуття “спортивні туфлі” і за видами спорту майже не розрізнювалося. А це була перша модель яку було розроблено виключно для бігу. Це були шкіряні туфлі з гумовою підошвою які майже 10 років не знали конкуренції і вважалися ідеальним бігових взуттям краще якого вже ніхто нічого не придумає.
Onitsuka Tiger Marathon, 1967. Компанія Onitsuka володіє брендом Asics Tiger який згодом переназвали як Asics і під яким і продається спортивне взуття зараз. А на той час усіх вразили неймовірно легкі і синтетичні кросівки з Японії на які швидко перейшли бігуни що вигравали найбільші марафони. Вже в 1971-му року 60% бігунів згідно статистики бігали у цих кросівках.
Також в цих кросівках вперше з’явилися прошарки з різних матеріалів – м’яка гума ближче до стопи і жорстка на контактній поверхні.
До речі в США ці кросівки возила компанія Blue Ribbon Sports засновники якої у 1972-му році створили компанію Nike.
Nike Cortez, 1972. Перші кросівки які використовували гуму EVA (етил-вініл-ацетат, чи якось так) – пористий матеріал який поглинав частину ударів об землю. Власне матеріал було винайдено однією невеликою компанією яка зв’язала з відомою на той момент спортсменкою яка вже зв’язалася з засновниками Nike. Перші моделі було зроблено зі шкіри, а з 1976-го року відбувся перехід на синтетичний верх що зробило кросівки більш дихаючими та легшими.
Brooks Villanova, 1975. Перші кросівки де цілий прошарок було зроблено з EVA. В результаті їх було визнано найкомфортнішими біговими кросівками того року і усі інші виробники почали переходити на EVA.
New Balance 320, 1976. Взяли найкраще з Brooks Vaillanova і зробили ще трохи краще :)
Brooks Vantage, 1977. Перші кросівки з підтримкою підйому стопи.
New Balance W320, 1978. Перші кросівки розроблені спеціально для жінок – легші, вужчі, з тоншою підошвою.
New Balance 990, 1982. Вершина технічного досягнення на той момент, кросівки з безумною ціною (знову ж на той момент) в $100. Знамениті тим що досі успішно продаються і є найбільш популярними біговими кросівками за усі часи якщо міряти за кількістю проданих пар.
Brooks Chariot, 1982. Перші популярні бігові кросівки для людей з плоскостопістю. В підошві кросівок було зроблено спеціальну вставку з внутрішньої сторони стопи щоб не давати ступні “провалюватися”. Після цієї моделі кросівки почали ділити на 3 групи за типом стопи.
Nike Pegasus, 1983. Перші кросівки де для амортизації було використано прошарок повітря у підошві. Випускаються і сьогодні, але не та сама модель, а вже більше 30 разів оновлена.
Adidas Marathon Trainer, 1983. Перші кросівки які було розроблено для бігу не по асфальту (гравій, земля, каміння, коріння, пісок, сніг, тощо). Завдяки твердій підошві були дуже надійними. Але стали популярними ще й через те що в них можна було як тренуватися (вони добре переносили великий кілометраж) так і змагатися – кросівки легкі і добре захищали ноги від ударів об дорогу.
Onitsuka Tiger X-Caliber GT, 1984. Перші кросівки в підошві яких була пластина з жорсткого пластику щоб утримувати стопу в правильному положенні при контакті з дорогою.
Nike Sock Racer, 1985. Перші легкі безструктурні кросівки – підошва без прошарків, просто м’яка гума, верх – в один шар, без подушечок та жорстких елементів. Навіть шнурків не було. І до того ж їх треба було носити без шкарпеток.
Asics GT-II, 1986. Перші кросівки де у підошві було використано гелеві подушки (на фото вище це прошарок між білою гумою та п’ятою). З одного боку це дало можливість уникати травм людям не з ідеальною технікою, а з іншого спровокувало збільшення прошарків підошви та їх товщини до безумного рівня і провокувало людей бігати аби як. Хоча знову ж таки – масовість бігу почала зростати в тому числі завдяки подібним впровадженням.
Asics Gel Lite, 1987. Кросівки в які за мірками тих часів було напхано просто неймовірну кількість технологій: гелева подушка, підошва з шматків різної гуми, верх з великої кількості частин. І все це дуже легке і модне на вигляд.
Nike Air Max, 1989. Кросівки які не були видатними саме для бігу, але так усіх вразили зовнішнім виглядом що наступні 10 років виробники бігових кросівок мали вигадувати і додавати до моделей те що називається “свистульки та перділки” – абсолютно не функціональні прикраси.
Asics Gel Kayano Trainer, 1993. Верх безумства у додаванні прошарків, подушок, вставок та структурних елементів верху на кросівки. Після цієї популярної моделі навіть далекі від бігу люди побачили що “це вже занадто” і виробники кросівок почали потихеньку спрощувати свої моделі.
Brooks Adrenaline GTS, 1999. Кросівки для людей з плоскостопістю які і сьогодні є найпопулярнішими в своїй категорії. Але звісно вони вже пройшли безліч вдосконалень та модифікацій.
Vibram FiveFingers, 2004. Іронія в тому що початково це взуття було розроблено для водних видів спорту – щільно сидить на нозі, має мінімум матеріалу, гума підошви достатня лише для того щоб створювати хоч якесь зачеплення з мокрими поверхнями, швидко сохне… Але народ просто подурів, багато хто почав бігати, а ще більше людей (включно зі мною) і ходити в таких. Така неочікувана популярність примусила виробників розпочати новий тренд – мінімалістичні кросівки.
Всю цю істерію лише сильніше накрутили опубліковані того ж року книги і статті типу Born to Run де автори доводили що правильно бігати виключно босоніж бо так природно. При цьому вони майстерно ігнорували неприродність асфальту та бігу на довгі дистанції у високому темпі.
Nike Free, 2004. Кросівки які спочатку позиціонувалися як такі що тренують силу стопи, але на хвилі мінімалізації виробник швидко переорієнтував їх мінімалістичкі кросівки з компенсацією ударів для тренувань та змагань. Також варто зауважити що гума яка використовується на підошві цієї серії (Lunar) дуже близька (якщо не та сама) до тієї що використовується на колесах та гусеницях роботів що досліджували Місяць.
Nike+, 2006. Технологія за якою кросівки мають вбудований датчик (як правило в підошві) що в комбінації зі спортивним годинником чи смартфоном збирає дані про швидкість, дистанцію та каденс. Згодом і інші виробники впровадили подібні технології – Adidas Micoach та інші.
Newton Sir Isaac, 2007. Новостворена компанія вибрала цікаву стратегію – вони продавали свої кросівки на великих змаганнях з тріатлону і швидко набули собі популярності серед тріатлетів. А далі вже пересічні любителі почали цікавитися в чому це такому раніше не баченому бігає еліта і почали розкуповувати кросівки виробника.
Нововведенням були виступи (подушки) на підошві у передній частині стопи які примушували бігуна ступати на носок.
До речі Newton Motion на мою думку є найкращими кросівками для марафону.
Hoka One One Mafate, 2009. Нова компанія заснована колишніми працівниками Salomon одразу привернула увагу до своїх “максималістичних” кросівок – товстий/високий прошарок гуми підошви при надзвичайній вазі. Кросівки одразу стали популярними, особливо серед трейлових бігунів, а великі компанії впродовж пари років намагалися ігнорувати нового гравця бо вони щойно почали нові лінійки мінімалістичних кросівок. Тим не менше тренд переламати не вдалося і за якісь 2-3 роки кожен великий виробник бігових кросівок мав максималістичні моделі в своїй колекції.
До речі назва компанії читається як “хока оней оней” і з мови майорі перекладається як “політ над Землею”.
Saucony Kinvara, 2010. На хвилі популярності мінімалістичних кросівок Saucony створили модель в якій доволі товста підошва (у порівнянні з мінімалістичними звісно) комбінувалася з невеликою різницею висоти між носком і п’ятою. Модель одразу стала класикою і почала наступний тренд в бігових кросівках – підошви стали робити пласкішими і звичайні 10, а іноді і 14 мм різниці між носком і п’ятою почали зменшувати до 4-6 мм.
Сама модель стала піком мінімалізму – в цих кросівках відчуваєш усе. І хоча вони виглядають як більш-менш стандартні кросівки підошва в них лише захищає від бруду, а в іншому безжальна.
Altra Instinct, 2011. У мене є саме ця модель досі – https://blog.golovatyi.info/2014/11/16/altra-instinct/. Altra почала моду на так звані zero drop кросівки, тобто такі у яких різниця між носком та підошвою складала рівно 0 мм. Взагалі zero drop певний час було щось подібне до того що коїлося кілька років тому з бігом босоніж – статті та книги про те що це єдиний правильний і природній спосіб бігати… Проте у цієї моделі як і у інших моделей Altra є ще одна відмінність – у них дуже багато простору для пальців і вони ніколи не зтягуються до купи. Комусь це подобається (відчуття як наче носка на кросівках нема взагалі), комусь не дуже.
2012, Vibram програли в суді – ні, мінімалістичні кросівки не знижують імовірність бігових травм і не підсилюють стопи. Їх реклама була визнана неправдивою. Мінімалістичні кросівки це розвод і підходять лише тим хто має ідеальну техніку бігу, та і то не для марафонів.
Nike Flyknit Racer, 2012. Перші кросівки верх яких було зв’язано. Це дозволило прибрати зайві шари матеріалу на верху кросівка і зробити взуття легшим. І хоча технологію інші виробники не перейняли самі Nike мають кілька лінійок в’язаних кросівок. Також подобаються вони далеко не всім бігунам (мені, наприклад, вони не підійдуть через високий підйом стопи – я просто не зможу втиснути ногу в них), проте ті кому кросівки підходять в захваті від них.
Adidas Boost, 2013. Нарешті на зміну EVA прийшов новий матеріал для підошви – легший і більш пружній. У бігових магазинах можна було побачити стенди з гумою Boost та EVA і кинути на них металеві кульки щоб наочно переконатися наскільки сильніший відскок на новому матеріалі. Це дуже вразило публіку, кросівки стали хітом і багато людей почали бігати саме купивши цю модель.
New Balance Zante, 2016. Перші кросівки які до початку масового виробництва друкували на 3D прінтері (і перші моделі коштували по $400). Тепер виробники працюють над технологіями які дозволять робити підошви не просто з прошарків склеєної гуми, а матимуть різні рівні щільності та форми в залежності від функціональності. У мене є вже масова модель – https://blog.golovatyi.info/2015/12/03/new-balance-m1980-fresh-foam-zante/ і вони мені подобаються – м’яка, пружня гума підошви наче обережно обгортає ступню.
Одразу скажу – ні, це не я, це справді знайомий з яким ми недалеко сидимо одне від одного. Я поки йти нікуди не збираюся, але в майбутньому звісно усе можливо.
Ну так от, ось цей мій знайомий на днях пройшов інтерв’ю в гуглі, отримав офер і переходить до них працювати через пару тижнів.
Звісно ми з ним обговорювали як проходив весь процес, що питали і таке інше. І я згадав що недавно тут у блозі мене питали як проходять інтерв’ю в американських софтверних компаніях, що питають, які вміння очікують. Отже можна знову трошки про це поговорити.
Перше що треба повторити це те що у великих компаніях типу Microsoft, Google, Amazon, тощо вас не беруть за те що ви добре знаєте якусь мову чи якийсь фреймворк. У якихось дуже окремих випадках вас можуть взяти за якісь специфічні знання типу вміння писати компілятори чи менеджер пам’яті в ОС. Але у більшості випадків компанії шукають просто розумних людей які б могли розв’язувати проблеми та знаходити рішення. Бо мови, фреймворки та проекти виникають і зникають, а продукти клієнтам треба продовжувати продавати.
Тому коли ви починаєте процес інтерв’ю з тим же гуглом то не очікуйте що у вас будуть питати знання хоч якоїсь мови чи технології (знову ж таки якщо ви не в команду компілятор/ядро/залізо йдете) і задачі які вам будуть давати можна розв’язувати будь-якою мовою якою вам зручно. Також дуже важливо те що це не процес прийнятий в гуглі в цілому – може бути що у кожної команди чи офіса свій процес, я просто переказую те що почув.
Так ось цей мій знайомий він переважно С++ програміст, місцями щось робив на Java, але ніколи її не вчив. Гумор ситуації в тому що співбесіда проходила в офісі в Кікрланді, а працювати він буде в іншому штаті де і буде його команда. І коли він питав які мови/інструменти і таке інше треба буде використовувати йому відповідали “а звідки ми знаємо? на місці і спитаєш”. Скоріше за все проте буде Java бо це внутрішній проект, ну та то таке. Це я до того щоб в черговий раз повторити що софтверні компанії які знають як писати софт і вміють це робити наймають людей не на задачу чи проект, а в компанію в цілому – тобто людей яких можна буде при необхідності використати будь-де.
Ну а тепер до самого інтерв’ю та питань.
Звісно спочатку було телефонне інтерв’ю де ХР задають питання по своїй якійсь внутрішній анкеті щоб відсіяти зовсім безнадійних. Ну може бути ще інтерв’ю з представником команди що наймає, але оскільки це телефонне інтерв’ю то там або писати код не треба взагалі, або писати щось дуже умовне у вікні чату. Для такого інтерв’ю треба знати основні алгоритми пошуку/сортування/обходу графу і структури даних як вектор, список, бінарне дерево, черга, стек, хеш-таблиця і так далі. Також треба розуміти що таке “О велике”, як воно вимірюється і що означає.
Після проходження телефонного інтерв’ю (називається “скріннінг” – screening) запрошують on site. Тепер інтерв’ю проходять в кімнатах з дошками де інтерв’юери дають задачі, а ви їх розв’язуєте. Усього відбувається 5 інтерв’ю по 45 хвилин кожне з перервою на обід та 15 хвилин відпочинку між зустрічами. За ці 45 хвилин треба зрозуміти задачу, задати уточнюючі питання, знайти рішення, написати його на дошці і обговорити додаткові питання стосовно рішення. Повторюся що оцінюють ваші вміння розв’язувати задачі в принципі і написання 100% працюючого коду не є гарантією найму. Краще не дописати щось чи написати умовно, але показати що ви на шляху до правильного рішення і розумієте усі недоліки, переваги та обмеження рішення яке пропонуєте.
Тепер безпосередньо до задач.
Перша задача така. У нас є сейф з кодом з чотирьох цифр. Кожна наступна введена цифра зміщує введену комбінацію на одну позицію вліво (тобто старша цифра втрачається). Перше питання – якої мінімальної довжини має бути послідовність цифр щоб гарантовано відкрити сейф? Ну тут треба зрозуміти що з наявного коду ми можемо взяти три останні цифри і додати до них четверту щоб утворилася нова комбінація. Тобто для 10000 можливих комбінацій нам треба усього 10003 цифри.
А друге питання – згенерувати таку послідовність. Тут думайте самі :)
Друга задача. Згенерувати лабіринт заданого розміру так щоб у нього був гарантований вхід і вихід і вони були б поєднані. Існує багато алгоритмів генерації лабіринтів, мабуть найпростіший буде модифікований пошук в глибину з поверненням до попередніх позицій (backtracking), щось типу такого – https://en.wikipedia.org/wiki/Maze_generation_algorithm#Depth-first_search. Якщо не хвилюватися і спокійно подумати то цей алгоритм можна “винайти” самостійно доволі швидко. Ну або можна уявити кожну позицію в лабіринті як вузол у дереві і почати будувати зв’язки між ними.
Третя задача. Реалізувати BigInt. Це такий тип даних де розмір числа не обмежений. Тобто треба скажімо створити клас, додати підтримку усіх арифметичних операції, конвертацію типів, конвертацію в/з рядка. Але додаткова вимога – реалізувати операцію додавання довільної кількості BigInt’ів (наприклад вектору) у найбільш ефективний спосіб. Теж нічого надзвичайного, але якщо ви знаєте якісь хитрощі цілочисельних операцій для якоїсь платформи то це дуже стане у нагоді і допоможе позитивно вразити інтерв’юера.
Четверта задача. Спроектувати архітектуру (ніякого кодінгу) сервісу обміну повідомленнями: клієнти, повідомлення що десь зберігаються і їх можна шукати і таке інше. Тобто усе включно з тим як і де зберігаються дані, як усе це передається та підтверджується, і усі інші нюанси про які можна подумати. Звісно тут є великий простір для обговорень усього що завгодно. До того ж таке питання показує область знань та інтересів кандидата. І мабуть як і в Microsoft четверте і п’яте інтерв’ю проводять лише якщо три попередні пройшли добре, хоча компанії кажуть що це не так :)
П’ята задача. Тут я не всі деталі зловив, але склалося таке враження що інтерв’ю це було вже не надто обов’язкове. Задача як така стосувалася внутрішнього представлення чисел типу double (мантиса, експонента, ну ви в курсі) та як можна реалізувати певні арифметичні операції з ними на платформі де нема підтримки такого формату “з коробки”. На цьому інтерв’ю той хто дав задачу пояснював усе включно з тим як числа представлено і як вони нормалізуються і просто треба було показати що розумієш як працювати з бітами та байтами та де можна зробити оптимізації.
Плавання як вид спорту входить разом з бігом, велоспортом, тріатлоном, біговими лижами та греблею до невеликої групи так званого спорту “на витривалість”. Звісно в кожному з вище названих видів є і швидкісні підвиди, але переважно усі сприймають будь-який з цих видів фізичної активності як щось що роблять протягом години і більше. І такі види вимагають довгої підготовки тіла до того щоб ефективно витрачати енергію, або мінімізувати її витрати при максимальному результаті.
І навіть з усіх вищеназваних видів активності плавання стоїть окремо…
Тут треба зробити невеличкий відступ і одразу сказати що у плаванні я чайник, не маю ніяких ілюзій щодо свого рівня та умінь і навіть близько не ставлю себе на один рівень разом з людьми хто хоч скількись займалися плаванням. А тому і вам треба сприймати усе далі написане критично.
Отже… Головне що відрізняє плавання – це техніка. Причому не скільки техніка рухів як її розуміють у, наприклад, бойових мистецтвах, а саме координація рухів. У плаванні дуже велику важливість має час активізації кожного м’язу і здійснення кожного руху. Причина в тому що вода є набагато щільнішим середовищем ніж повітря і кожен невчасно чи невірно зроблений рух помітно гальмує плавця.
Також у мене є для вас погані новини. Якщо ви не навчилися нормально плавати у дитинстві (тобто у секції і з тренером) тим менше результатів ви зможете досягти чим більший ваш вік. Тобто чим пізніше ви почали вчитися плавати тим нижчий ваший потенційний максимум. Тому якщо ви хоч якось плаваєте і робите це (чи думаєте що робите це) регулярно – негайно біжіть шукати тренера!
Років 20 з чимось тому мене навчили основним хитрощам плавання вільним стилем: як дихати на обидва боки, як тримати темп, що робити з ногами і таке інше. Але тривало все це усього три місяці і після того часу я плавав дуже рідко. І аж коли по переїзду в США зайнявся тріатлоном то почав знову плавати більш-менш регулярно в басейні. Через пару років я відчув що функціонально мабуть готовий перейти на інший рівень і найняв собі і Олені тренера. Усього пари занять з відеозйомкою вистачило щоб забезпечити нас матеріалом для самовдосконалення ще на кілька років. А минулого року знову найняли тренера на кілька занять і знову цього схоже вистачить надовго.
Ви можете спитати – для чого ж тоді взагалі тренери та самовдосконалення якщо все одно не наблизишся до людей які навчилися плавати нормально в дитинстві? У мене є кілька причин. Перша – чим краще ви плаваєте тим більше задоволення від цього отримуєте. І в більшості випадків цього достатньо щоб хотіти продовжувати вдосконалюватися. Друга причина – якщо ви приймаєте участь у змаганнях чи просто масових стартах з плавання, тріатлону, акватлону, тощо то у вас з’являється можливість витрачати набагато менше енергії на етапі плавання і використати її на бігові чи велосипеді.
І третя причина на якій я хочу зупинитися окремо – це менша травматичність плавання ніж інших спортивних видів на витривалість. В плаванні нема постійних ударів по м’язах та суглобах як у бігові, нема перегрівання як у тому ж бігові чи лижах, нема божевільного темпу серцебиття як у велоспорті чи лижах, нема надмірного навантаження на поперек та хребет як у греблі і так далі. У воді у вас завжди не шокова температура, нормальне серцебиття завдяки рівномірному диханню – а без рівномірного дихання ви просто не зможете проплисти скільки-небудь довгу дистанцію. Так, правильне дихання є ще однією перевагою плавання – ви можете не вміти правильно дихати у інших видах і це вас уповільнить звісно, але лише у плавання правильно дихати – обов’язково.
З іншого боку є певна психологічна проблема пов’язана з плаванням. І проблема ця дуже серйозна, навіть не сподівайтеся що вона вас омине якщо ви почнете займатися плаванням. Проблема пов’язана саме з неефективністю техніки та розсинхронізованості рухів. Плавання це не один з тих видів спорту де можна зціпити зуби і терпіти і додавати зусиль щоб покращити результат. Ні, з неправильною технікою ваші додаткові зусилля підуть на те щоб сильніше вас гальмувати. Ось і проблема – треба зупинитися, визнати що ви не уявляєте як правильно плавати і бути готовим до того що пройде дуже багато часу і тренувань до того як ви зможете самостійно пропливати довгі дистанції і отримувати при цьому задоволення від того як саме ви це робите.
В інтернеті, спортивних журналах та книгах можна знайти багато порад як саме починати плавати і що робити, але я знову закликаю вас не витрачати марно час і знайти собі тренера хоча б на кілька занять. Тренер не поставить вам ідеальну техніку, це взагалі вже не можливо, але він зможе вказати вам на найбільші проблеми (читай “гальма”) і скаже над чим працювати. Потім, через кілька місяців вам ще раз знадобиться кілька занять, потім ще, ще і так далі. Але ефективність буде незрівнянно вищою. І не тіште себе ілюзіями – плаваючи неправильно (і навіть не знаючи що саме неправильно у вас) ви не досягнете абсолютно ніякого прогресу скільки б та як часто ви б не плавали. Це не біг де можна потроху збільшувати дистанцію та/чи швидкість і ставати трошки кращим бігуном за якийсь розумний відрізок час (мова йде про роки).
І так, вміти дихати в обидва боки по черзі – це обов’язково для плавання вільним стилем і цьому треба вчитися одразу, а не “потім, коли буду плавати трохи краще”. Вміння правильно дихати якраз і дозволить вам працювати над іншими елементами техніки не звертаючи вже уваги на дихання і не обмежуючи себе.
Ну а тепер мабуть кілька слів чому плавання не завжди ідеальний вибір серед інших згаданих видів спорту. По-перше, далеко не усюди є доступ до басейнів чи відкритої води де можна було б плавати цілий рік. І особливо ця проблема вражає невеликі міста де або нема взагалі, або є лише літні чи зимові басейни.
Друга причина – плавання вимагає більше часу ніж біг. Потрібен час на дорогу, до того ж в басейнах можна плавати лише у спеціально відведені години. Порівняйте з бігом де вам усього лише потрібні кросівки, а далі виходите на вулицю при будь-якій погоді у будь-яку годину дня і біжите по будь-якому покриттю.
Третя причина – для багатьох людей плавання є дуже нудним видом спорту і плавати впродовж години буде для них тортурами через неможливість з кимось поговорити чи хоча б щось послухати. У мене такої проблеми нема, мені навпаки ізоляція така подобається, але не можна не визнати що у порівнянні з тим же велосипедом ви будете впродовж тривалого часу бачити лише плитку на дні басейну, а це не для всіх. Частково допомогти з цією проблемою можуть музичні плеєри для плавання, щось типу FINIS DUO чи Aerb 4G Waterproof MP3 Music Player, але тут може зіграти наступна причина…
Також не можна відкидати вартість – для багатьох людей в Україні на жаль басейн може бути розкішшю яку не кожна родина зможе собі дозволити.
А які у вас думки щодо плавання?
Доповнення від 2023/06/27: на момент написання цього доповнення найкращими навушниками для плавання вважаю AfterShokz Xtrainers і раджу саме їх. У воді вони звучать набагато краще і чути стільки деталей, що аж дивно, що таке можливо.
FNG, скорочено від “Fucking New Guy” (довбаний новачок) – термін який означає як не важко вгадати новачка у команді яка вже має велику кількість недокументованих правил і ритуалів.
Термін з’явився під час війни у В’єтнамі. На той час у армії США (ще призовній, нагадаю) було прийнято практику тренування і релокації цілих підрозділів де люди проводили багато часу тренуючись та навчаючись і приймаючи участь в бойових діях разом. Коли війна затягнулася виникла необхідність в ротації окремих людей, а не цілих підрозділів і в групи почали додавати новачків одразу кидаючи їх у бойові дії.
Такі новачки не маючи досвіду і не знаючи правил поведінки групи створювали небезпеку не лише для себе, але і для всієї групи. Тому найрозумнішим було думати і ставитися до таких новачків як розхідний матеріал який лише шкодить і заважає – не давати їм важливих завдань, не притягати їх до діяльності групи і так далі. І лише після певного часу якщо новачок виживав його визнавали за свого і приймали у коло.
Зараз цей термін означає не надто бажаного новачка у групі яка вже доволі давно працює разом. Наприклад менеджер бачить що програмісти у запарці і не встигають з проектами і приймає “геніальне” рішення додати людину в групу. Програмісти звісно будуть не надто раді – вони вже і так не встигають та завантажені по вуха, а тут ще новачок якого треба вчити, ознайомлювати з найпростішими речами, налаштовувати йому робоче оточення і відповідати на дурні питання. От і називають такого ласкаво FNG.
Питання про те як найдешевше відсилати посилки з США в Україну мені задають доволі регулярно (раз на місяць як мінімум) і тому я нарешті вирішив “задокументувати” той спосіб яким користуємося ми. Одразу скажу що не буду стверджувати що це саме найдешевший спосіб, але кращого ми поки що не знайшли і якщо ви знаєте такий то будь-ласка дайте знати.
Також треба одразу сказати що мова йде про коробки розмірами мінімум 50 см на кожну сторону, а у нас як правило посилки в 3-4 рази більші. Якщо ж говорити про звичайні коробочки з книжкою/футболкою/мишкою то рекомендую відсилати звичайною поштою (USPS) і не морочитися з різними FedEx та UPS. Вийде відносно не дорого. Час доставки в Україну звичайною поштою – 3-4 тижні, швидше ніколи не було, навіть коли ми додатково оплачували швидшу доставку.
Тепер щодо великих коробок. Скажімо ви набрали усякого в магазинах на більше ніж 10 кг, прийшли на пошту і тут вже з’ясували що доведеться заплатити $150, а може і більше. Ось тут саме час подумати про те ” як дешево відправляти…” і далі те що в заголовку.
Працює це так. Ви знаходити контакти тих людей хто займається прийомом посилок поблизу вас на сторінці http://www.meest.net/. Ніякої різниці в цінах не буде, ціни стандартні, а різняться “агенти” лише тим де розташовані та коли можуть прийняти вашу посилку. Бо ті “агенти” то звичайні люди які підробляють таким чином приймаючи і накопичуючи у себе коробки.
Отже ви знаходите телефон, дзвоните і домовляєтеся коли можна буде привезти ваші коробки. Далі везете їх, зважуєте і тут же на місці платите чеком або налічкою. Вам дають квитанцію з номером за яким можна відстежувати пересування посилки. Але оскільки ми говоримо про найдешевший спосіб доставки то треба бути готовим що усе буде дуже довго.
З якоюсь періодичність, скажімо раз на місяць, до агентів приїздить вантажівка яка забирає усі коробки. Далі їх через кілька станцій везуть у якийсь порт (скоріше всього на східному березі США) і вантажать у великі контейнери які потім стають на баржу. І далі все це пливе через океан, розвантажується десь у Європі і розвозиться по адресам.
В Україні людина номер телефону якої ви вказали коли оформлювали відправлення отримає повідомлення і дзвінки на телефон про те коли буде доставлено посилку. Як правило на останньому етапі це чи звичайні машини чи невеличкі вантажівки де водій сам заносить коробки у квартиру.
Ціна тих же 10+ кілограм буде від $40, тривалість доставлення – 3-4 місяці. Ось і все власне.
Ще треба сказати що у “Міста” (чи “Моста”, не суттєво) є доставка повітрям, але там є обмеження на мінімальну вагу. Тобто зовсім маленькі посилки переслати не вийде. До того ж ні ціни ні час доставки суттєво від пошти США не різняться в цьому випадку.
Інший цікавий сервіс “Міст” це доставка товарів з американських аукціонів та інтернет-магазинів в Україну. Це про ebay, amazon і таке подібне.
А також у них є послуга коли можна для когось в Україні купувати продуктові набори. Скажімо ви хочете комусь допомогти матеріально через скрутне становище, але не хочете відсилати гроші та і не надто довіряєте отримувачу який може витратити їх на щось ніше. Тоді ви платите за продуктовий набір в США, а в Україні вашому адресату привозять продукти (гречка, консерви, олія, тощо – набори можна вибрати в каталозі) або побутову хімію.
