Автор: Oleksandr Golovatyi

2012-07-07-Martha Lake Swim

image

 

Наше перше змагання з плавання!

Саме озеро знаходиться зовсім недалеко – трохи більше 20 хвилин машиною.

Озеро маленьке доволі. Я плив 2 милі (3.3 км), а Олена – 1 милю (1.6 км). Так власне ота одна миля то одне коло практично по періметру озера. Я, відповідно, плив 2 кола.

Ще були дистанції у пів та четвертину милі. Але то не серйозно Smile

Учасників було дуже небагато, але це ж не біг чи тріатлон – тут як поплив так все одно нікого навколо себе не бачиш.

Проте коли усі разом на старті ломонулися у воду (старт був з берега) то пару сотень метрів і сам получав по ногах і спині (добре що по голові не прилетіло) і іншим роздавав. З жахом уявляю яка м’ясорубка на массових стартах тріатлону.

 

Коротше приїхали, отримали шапочки, натягли костюми, спробували порозминатися. Але не ясно наскільки інтенсивно це треба було робити – для кожного з нас двох це була найдовша дистанція яку ми будь-коли пливли. Я для себе зробив висновок що головне щоб не замерз перед стартом, а особливо інтенсивна розминка і не потрібна. З ішого боку ми поки що зовсім не досвідчені у плавання і маю надію далі розберемося краще.

До речі на фотографіях як бачите якихось незнайомих тьоток і дядьок не лякайтеся – це фотки з сайту події. Ми там як правило на фоні десь Smile Потім опублікую наші фотки (яких теж небагато).

 

Як я вже сказав ломонулися у воду, помолотили одне одного по спинам і ногам, розтягнулися у лінію і попливли.

У плаванні у відкритій воді ти практично нікого не бачиш, хіба що хтось поруч пливе. Але люди не маючи розмітки як у басейні починають плавати якимись дугами, а то і зигзагами. Тож пливсти у парі метрів збоку від когось нереально – або загубиш його миттєво, або через пару гребків вріжешся.

 

Досвідчені атлети роблять такий хитрий прийом як драфтінг – коли пливеш за кимось впритул то воду розрізати набагато легше і економиш сили. Звісно ефект не такий помітний як не велосипеді, але все одно можна зберегти сили для фінального прискорення.

Я спробував частину дистанції пропливсти за одним – важко. Важко бо доганяєш і врізаєшся у ноги. І важко тому що як вже сказав всі пливуть якимось дугами і за 2-3 гребки легко загубити того за ким пливеш.

 

Отже які особисто у мене проблеми плавання на відкритій воді.

Перша і основна – гідрокостюм зтирає шкуру на шиї. Так добряче як наче хтось напильником пройшовся. Причому лише з одного боку. Варіантів небагато – або я несиметрично крутю головою, або невдало застебнув клапан, або погано намазався маззю проти натирання. Наступного разу спробую великий лейкопластир наліпити на стерте місце.

 

Друга проблема – орієнтуватися на воді. Треба час від часу піднімати голову і шукати буї. І хоча вони великі і яскраві зробити це не так просто. Непросто через те що голову над водою без значної втрати швидкості можна тримати дуже недовго, зір замутнений та і ще й голова погано варить. Люди губляться і часто зупиняються щоб роздивитися навколо.

Цю проблему мені і на тріатлонах вдавалося часто вирішувати так – знаходиш когось хто добре пливе (краще за мене), але часто зупиняється, і орієнтуєшся по ньому. Когось ближче роздивитися легше – яскраві шапочки не просто так видають на змагання.

 

Ну і третя проблема – як визначити чи достатньо інтенсивно гребеш. Це просто недолік досвіду (знову ж таки). Отак пливеш, наче нормальний темп, але якось не вмираєш як на бігові. Починаєш думати – а чи не слабо я пливу? Буквально ледь-ледь додав і відчуваєш що якось різко погано стало…

Бігати і крутити педалі можна хекаючи як завгодно (хоча теж бажано дихати рівно), а в плавання можна дихати лише правильно – інакше просто не попливеш. Тобто “додати і потерпіти” не вийде, бо як тільки дихання збилося так можна вже зупинятися.

 

Втома після плавання доволі дивна – виходиш з води і наче нічого такого. Ну плечі, руки, спина… Але якось не вмираєш як після бігу. А потім через пару годин вирубає так що ледь до краваті доповзаєш. Отже другу половину дня ми відсипалися.

Кому цікаво я свої 2 милі подолав за 56:06, Олена одну милю за 34:54. Протокол тут – http://finishstrongevents.com/wp-content/uploads/2012/07/Martha-Lake-2012.xls.

Ну от власне і все.

Відео: Олена на роботі

Поки що не всі з вас є у facebook  і тому записи доводиться дублювати, грррр…

Це, коротше, компанія де Олена зараз працює є одним із спонсорів заходу під назвою Дрова (російськомовна публіка збирається у парку, 3 дні живуть у палатках, готують бургери і одне одного розважають виступами). І для тих Дров вони кожен рік готують “рекламний” ролік в якому показуть як класно працювати саме у них :)

Наскільки я зрозумів компанія як мінімум на половину російськомовна включно з керівництвом.

Коротше шукайте її у відео.

Еластичниа терапевтична смуга

Це я так переклав elastic therapeutic tape єслі шо.

Представляє собою вона таку облегшену і більш еластичну версію пластиря, і як привало набагато більша за розмірами.

Вперше з цими смугами я зіткнувся коли Олені якийсь лікар наліпив її на коліно. Я тоді посміявся що ліплять пластирі, а паціенти вірять що воно допомагає. І хоча Олена мене теж запевняла що їй допомогло я не вірив, сміявся і розповідав про ефект плацебо.

Потім почав помічати смуги різних форм і кольорів на пробігах – як правило на ногах, але траплялося на плечах, і навіть на руках.

Ще згодом коли ми почали ходити до мануального терапевта якось поскаржився йому на біль у коліні після кожного серйозного бігу або велотренування. І він мені наліпив таку смугу і сказав поспостерігати за собою – чи зміниться щось на краще.

На мій подив результати з’явилися вже менш ніж за годину – неприємні відчуття стали якось меньш неприємними і можна було спокійно бігати і тренуватися.

Спробував розібратися як же воно працює і з’ясувалося що по суті це спосіб трошки надурити своє тіло. Смуга створює таку собі “зону натягнення” на шкірі, а наші вбудовані механізми помилково вважають що це означає тиск і починають подавати більше усього в ті області де тіло “думає” треба додати току крові і кисню. Завдяки цьому підвищується температура (за рахунок більшого притоку крові) в тих зонах на які наліплено смуги і процеси відновлення відбуваються швидше.

Іншими словами смуги не є лікуванням, а просто способом легше переносити незначні травми і прискорити відновлення.

На сьогодняшній день є кілька виробників що випускають смуги різних форм і кольорів. Наприклад  – KT, Rocktape та інші. Я покищо користуюся відносно дешевими (і за зовнішнім виглядом теж) але функціональними Pro-Tec.

Правильно наліплена смуга виконує свої функції кілька днів і з нею можна не лише бігати, але і плавати, приймати душ і навіть ходити у парну – зовсім про неї забуваєш. Потім в якийсь момент починають виникати на шкірі відчуття що нагадують що таки щось наклеєно – отут треба вже знімати. У мене це як правило від 2 до 4 днів. Ніякого клею не залишається, а от від волосся на ногах віддерати боляче. Варто подумати чи не почати голити ноги Smile

Логічно виникає питання – якщо незначний тиск на шкіру так допомагає то чому не зробити одяг який дає такий самий тиск і тренуватися у ньому? І знаєте що, таки є такий одяг. Це і штани, і труси, і футболки, і мегапопулярні у бігунів останнім часом гетри та шкарпетки – шукайте compression tights, shotrs, sleeve. Ну або подивіться на продукцію компаній CEP, 2XU, або CWX. Та і у більш класичних виробників бігового одягу теж в асортименті є щось із компресіонного.

Останнім часом компресіонний одяг стає популярним і серед велосипедистів. Хоча дослідження переконливо показують що на відміну від бігу користі від нього крім психологічної немає. Справа в тому що на велосипеді м’язи ніг ніколи не розтягуються так як при бігові і знаходяться постійно у трохи “стисненому” стані. Ну та це вже спеціалізовану літературу читати треба.

Наступним кроком є створення систем що дозволяють створити певний тиск на великі групи м’язів. І такі системи є, але коштують вони по кілька тисяч доларів, вимагають великої кількості громіздкого обладнання і використовуються для відновлення космонавтів, лікування складних випаків, тощо. І ось буквально недавно з’явилися портативні і доступні (відносно) за ціною полегшені варіанти таких систем. Наприклад на Тур де Франс що проходить у ці дні багато команд використовують Recovery Pump System ціна якої трохи більша за $1000.

 

Ну і як ви розумієте все вище перелічене має допомагати при різних артритах, склерозах та варікозах. Не лікувати, а саме полегшувати неприємні відчуття.

Як я почав, перстав і знову почав слухати metal

В дитинстві ніяких особливих інтересів у мене не було, навіть правильно було б сказати що я був абсолютно байдужий до музики. І особливо в оточенні ніхто музикою не цікавився – ні родичі, ні знайому, ні друзі.

Ну були у батьків якісь там записи Висоцького, ABBA, ще якісь арабески. Мабуть стандратний набір того часу. Серед шкільних друзів хіба що пару людей слухали Modern Talking чи Space.

А потім я підріс і почав (в старших класах) тренуватися із іншою групою людей – до того весь клас ходив на тренування до одного тренера.

І от в новій компанії  усі поголовно були металістами. Треба сказати що металом тоді називали усю важку музику, про стилі ніхто нічого не чув і взагалі Metallica була найважчою групою. Це був десь 1988-й рік.

А коли ми їздили на змагання чи збори то ця компанія цілодобово крутила ту ж Metallica, та популярні тоді W.A.S.P., Accept, AC/DC, Manowar, Judas Priest та подібні інші команди. Але мене воно якось не сильно чепляло.

В той же час десь в СРСР вже йшла Перебудова, з доступом до музики стало легше (ще якісь 3-4 роки до того за “записи західних груп” можна було неілюзорно постраждати) і вона лавиною змела усе совєцьке мимрення яке спокійно собі розвивалося у ізоляції.

Десь тоді ж батько купив вертушку, підсилювач і великі колонки і почав купувати платівки совєцьких копій західних команд – “Арія”, “Мастер”, “Чорний Кофе”, “Круіз”, “Август”, а також совєцькі збірки Deep Purple, Led Zeppelin, Black Sabbath та інші. Мені вони навіть подобалися, але так щоб прямо я ними горів такого не було. Хіба що “Мастер” стала єдиною командою яку я любив сильно і довго Smile

Тоді ж з’явилися так звані “студії звукозапису” – маленькі конторки в яких на стінах висіли переліки команд і альбомів, ти їм давав касету і гроші, казав що записати на сторону А та Б і за кілька днів забирав запис. Потім з’явилися зовсім круті “студії” де за додаткові гроші можна було записати на свою касету з компакта, отпимати роздруковану вкладку у касету зі списком пісень, а то і самі тексти.

Але це я трохи забіг наперед. Якось на літніх зборах я проходив повз кімнату де як завжди слухали метал і почув настільки класну музику що просто зупинився на місці. Потім зайшов до хлопців і попросив написати назву команди і альбому на папірці. Це була група Anthrax, альбом 1987 року Among the Leaving. Надовго саме ця команда стала моєю найулюбленішою.

Записав я собі цей і інші альбоми і почав їх слухати. З часом додалися до моєї невеличкої колекції інші команди – Slayer, Sodom, Exodus, Artillery, …

А потім ми дізналися що існують стилі металу і вивилося що ми (бігуни на довгі дистанції) усі любимо саме thrash metal. Проте іншим хлопцям найбільше подобалася Metallica, а мені вона якось доволі байдужа завжди була.

Потім школа закінчилася, я пішов в інститут, там познайомився з одногрупником який слухав приблизно таку ж музику. Завдяки йому я свого часу і намагався грати на гітарі, але то інша історія.

Довго чи коротко але ось вже і останній курс інституту. Я вже слухаю і death (дуже модний в ті роки стиль), і progessive death, і brutal death, і techo death… Ну думаю схему ви зрозуміли Smile

А потім як відрізало. Я вже якийсь час грав на класичній гітарі і підхопив класичну хворобу гітаристів – почав слухати переважно гітарну музику, або таку яку можна легко перекласти на гітару. У зв’язку з цим почав розуміти у чому ж складності грати джаз та інший авангард і почав слухати саме таку музику. І з часом інтерес до металу зник повіністю. Мені тоді здавалося що метал помер у всьому світі і ніхто ніде його не слухає.

В моїй колекції почали з’являтися King Crimson, Amon Duul II, Can, …

А повернувся я до металу як це не дивно завдяки Red Hot Chili Peppers. Справа в тому що чомусь наша музична преса тих часів ігнорувала команду (якісь несерйозні молоді стрибунці, та ще й грають наче просто, а фіг так повториш), а от метелеві видання писали про них із захватом.

І ось коли я знову почав слухати важку музику у мене прокинувся апетит саме до найбільш агресивних команд. Я сильно полюбив Megadeth, яких до того вважав блідою тінню Metallica, з подивом дізнався яка нудятина називаєтся gothic metal (бо ще пам’ятав що таку назву стилю вперше почали застосовувати по відношенню до Paradise Lost), почав слухати Napalm Death про яких до того думав що то не музика а невиразне белькотіння, і зіткнувся із новою зіркою серед важких стилів – black metal (до того ж часу бо я пам’ятав що це стиль в якому грає Venom).

Ще одна цікава річ – я довгий час чесно вважав що усі без винятку програмісти слухають виключно метал. І весь мій досвід це підтверджував. Потім з великими проблемами втиснув в цей шаблон ще одне правило – або не слухають взагалі нічого. Потім довелося визнати що програмісти можуть слухати ще й джаз або класичний рок. І до останнього опирався щоб визнати що бувають програмісти що свідомо слухають попсу.

2012-06-23-Padden Triathlon, Bellingham, WA

Сайт тріатлону – http://www.cob.org/services/recreation/races/padden-triathlon.aspx

Місто Белінгхем знаходиться практично на кордоні з Канадою. Їхати півтори години.

Цього разу ледь встигли на старт – спочатку поїхали на адресу де видавали стартові пакети (номери, чіп, шапочку). А вихідний же, в день старту видають безпосередньо на старті. Поки знайшли те озеро, поки знайшли де припаркуватися (з парками не так усе просто). Швидко зняли велосипеди (добре що не везли їх розібраними цього разу), рюкзаки на плечі (добре що Олені теж купили рюкзак для тріатлону), …

Коротше встигли на страт, але фотографій вже зробити не встигли.

Впереше пливли у гідрокостюмах з рукавами, задоволені (Олена писала про свої враження ось тут – http://puzzlemind.wordpress.com/2012/06/24/xterra-vector-pro-fullsuit/).

Дестанція нестандартна: плавання – пів милі (805 метрів), велосипед – 21 миля (33.7 км), біг – 5.2 милі (8.4 км).

Ну і Олена теж писала про цей тріатлон – http://puzzlemind.wordpress.com/2012/06/24/lake-padden-triathlon-bellingham-wa-06232012/

У мене 5-1 результат у своїй віковій групі, 17-й у загальному заліку. Все непогано, велосипед треба підтягувати як завжди. Плавання – 12:38, Т1 – 1:15, велоетап – 1:01:02, Т2 – 0:54, біг – 34:04. Разом – 1:49:52. Протокол змагань – http://www.cob.org/documents/parks/recreation/races/results/2012-padden-tri-competitive.pdf

Плавання було прикольне – “уди і назад”, не вишукувати буйки, не 2 кола, а просто по прямій. Я поплив у другій хвилі (можна було йти у яку завгодно). Народ ломонувся так зі старту що я аж злякався. Так і неслися усю першу половину. Потім правда більшість заспокоїлась.

А ще це був перший тріатлон на якому я відчув задоволення від велоетапу. Не скажу що прямо зовсім зрозумів що і як, але їхати було у задоволення. І хоча їхати групою за американськими правилами заборонено (через трі-велосипеди якими важче рулювати і руки далеко від гальм) вийшло все одно так що я їхав хоч і не в щильній, але у групі (5-10 метрів між кожним).

Страшнувато було летіти з гірки 50 км на годину, там я трошки пригальмовува і народ мене наздоганяв і обганяв. В гору я їду наче нарівні з нормальними велосипедистами, на прямій навіть відриваюся.

Вхід в транзитну зону трапився доволі несподівано – навіть не встиг туфлі зняти, довелося у них до стійки бігти.

Біг по парку навколо озера, 2 кола. Біжиш такий і думаєш – не може бути щоб одне коло усього 4 км було, я ж такий вже вбитий! А на другому колі так швидко все пролітає…

Олена сачконула – пробігла одне коло замість двох. Попросила себе дискваліфікувати. Потім ще думала добігти, але було вже піздно – чіп забрали.

Ну от і все – покрутилися там ще, дочекалися роздруківки з результатами, поїли ніштячків і поїхали додому.

А в неділю практично весь день відлежувалися.

Більше фотографій – https://skydrive.live.com/#cid=B21290194214A37D&id=B21290194214A37D%212362&sc=photos.

Мій велоетап кому цікаво (знято з Garmin Edge 500) – http://connect.garmin.com/activity/191976181.

Нове водійське посвідчення…

Колись я вже писав пост про те Як я здава на права, почитайте якщо цікаво.

Ну а тепер пройшло 5 років, і водійське посвідчення закінчує свій термін дії – якраз на день народження, не забудеш.

Олена колись з’їздила, сфотографувалася (бо у жіночому посвідченні головне вдала фотографія), заплатила $25 і через пару тижнів у пошту прийшло нове посвідчення.

Ну а я все тягнув і думав що треба ж нарешті колись знайти час і з’їздити до них. День народження наближається ж.

Все тягнув і тягнув… Аж ось приходить від них лись з нагадуванням що треба б замінити. І всередині лежить конвертик і форма яку треба заповнити. У формі підписуєшся що стран здоров’я (особливо зору) не змінився з останнього разу, вкладаєш це з чеком в конверт і видсилаєш. Так, ви правильно зрозуміли – ходити до них взагалі не треба. Ну хіба що фотографію переробити, або коли нові окуляри одягнув чи ще які значні зміни.

Ну от, попросив я Олену все заповнити за мене (я, типо, просто підпишу потім) і відправити. А вона мені каже – так в інеті можна те ж саме зробити. І точно! Заходю на сайт, вибираю опцію “хочу нове посвідчення”, вказую ім’я, адресу, ідентифікаційний код, ставлю галочки що стан здоров’я не змінився, вказую я якої картки брати гроші, все.

І от вчора отримав нове посвідчення. Щось там помінялося в дизайні у них, фотографія переїхала на інший бік картки. А взагалі там вказано ім’я, адресу, дату народження, стать, вагу, зріст, колір очей, чи зобов’язаний водити в окулярах і обмеження.

Обмеження в тому сенсі що можна мати права де написано що водити ти не маєш права Smile Сенс в тому що водійське посвідчення є найбільш широко використовуваним документом для ідентифікації особи бо всі їх мають, там кольорова фотографія і дата народження.

А можна нечесно заповнити форму? Та звісно ж можна. Але воно того не варте. Можна втратити право на вождіння на все життя, або сісти у тюрму. А в нашому випадку за подібні фокуси можуть і з країни депортувати.

У мене все.

2012-06-10–Blue Lake Olympic Triathlon

Попередній день, подорож та інші деталі – 2012-06-09-Blue Lake Sprint Triathlon. В цьому пості коротко опишу свій виступ.

А результати тут – http://www.racecenter.com/results/2012/res_t112.htm#overall. Плавання – 25:28, Т1 – 2:59, велосипед – 1:05, Т2 – 1:48, біг – 42:18. Загальний час 2:17:35. Наче непогано. Сьомий у своїй віковій групі.

 

Дуже допомогло те що ознайомився з транзитною зоною поки змагалася Олена. І погода в цей день була краще ніж на її виступі – тепліше і сонячно.

Поки везли велосипеди у багажнику трохи знунулася передня перекидалка цепки (не знаю як вона по нашому називається). Пішов до механиків щоб підрегулювали.

 

Приїхали теж зарані, транзитна зона майже порожня була. Взагалі на олімпійську дистанцію майже вдвічі менше людей вийшло.

До речі тут не лише триатлони проводяться, але одночасно і дуатлони (біг, велосипед, біг), аквабайки (плавання і біг) та релеї (естафета коли кожен вид робить інший учасник команди). Ну і просто біг здається теж був.

 

Стосовно плавання щось незрозуміле виходить. В цей раз наче добре так плив, а вийшло аж 25 хвилин. А у найкращого 17 хвилин був результат. Це при тому що на попередньому триатлоні я наче плив таку саму дистанцію, приплив у середені групи і в мене був час 17 хвилин 0_о Коротше я так зрозумів що хто як хоче так те плавання і міряє.

 

Хоча якщо подумати то можливо що ми усі плавали далеко не по прямій – буйки на які можна було орієнтуватися стояли далеко одне від одного і роздивитися їх було важко. Такщо може зайві півтори-дві сотні метрів і проплив. Хоча навіть це не мало б так сильно додати до часу. Ну таке…

 

В цей раз спробував обути велотуфлі вже на велосипеді – у мене спеціальні тріатлонські велотуфлі які застебнуті в педалях. Там техніка така – спочатку стаєш на туфлі як на педалі, кілька обрертів, тримаєш одну туфлю за спеціальну петлю на п’ятці і просовуєш ногу, кілька обретів, те ж саме з іншою ногою, кілька обретів, застібаєш липучку (не тріатлонських велотуфлях як правило одна широка липучка як застіжка і нема язичка). Ну і розбуватися в зворотньому порядку.

 

Відповідно робити все це треба без шкарпеток, і бігти потім також (тому, до речі, і існують ще й тріатлонські кросівки).

Зекономити такі хитрощі дозволяють 20-30 секунд мабуть, але відчуваєш себе таким профі що прям капєц Smile

 

Трошки ще призвичаївся до трі-байка, легше переношу. Але тепер інша проблема – при аеродинамічній посадці бачих максимум кілька метрів асфальту попереду. Нуднувато трошки. Так якісь озера по дорозі, аеропотр в якому якраз сідав літак… А ти такий їдеш, рогом уперся в землю і думаєш – красиво мабуть. Проте виграш від такої позиції помітний, так що воно варте того.

 

Хочу ще сідло спробувати підняти і аеробари ближче поставити, ще менше буду бачити. Але тоді мабуть вже доведеться і аеродинамічний шолом купляти. А вони, зарази, мало того що дорогі (починаються від 250 доларів), так і ще виглядаються занадтно професійно. Оце мене і хвилює більше за все – понтове обладнання не відповідає рівню підготовки.

Не знаю, подивлюся ще…

image

 

А це вже у Олени закінчилася плівка батарейка у фотіку і дознімала телефоном.

image

 

Більше фотографій дивіться ось тут – https://skydrive.live.com/#cid=B21290194214A37D&id=B21290194214A37D%212327&sc=photos

image

2012-06-09-Blue Lake Sprint Triathlon

Містечко Fairview яке практично злилося з Portland’ом (найбільше місто в штаті Орегон), 3 години у дорозі. Не дарма Потрленд називають містом мостів – неймовірно їх кількість (через річку Коламбія), багаторівневі, одні вливаються в інші… Чесно кажучи я не розумію як по цих пекельних розв’язках люди їздили без навігаторів.

image

 

В день подорожі погода була просто неймовірно погана – сильний дощ, холодно. Ніякого ентузиазму з приводу змагань. Та і просто вести було важко, втомилися наче вже змагалися.

 

Поселилися недалеко від страрту (менше 5 км), тож вранці Олена поїхала на старт на велосипеді, а я повіз речі машиною. Цього разу ми розібрали веломипеди і поклали їх у багажник. Якость так особисто мені спокійніше щоб не переживати за те що вони мокнуть під дощем і взагалі чи тримаються ще вони там.

 

Якраз потренувався ставити знімати руль, пакувати усе. Тепер думаю пошукати чохли для велосипедів та колес, бо зараз пакую усе вимощуючи рушниками (щоб не перемазати машину і не подерти фарбу на рамах).

До речі носячи велосипеди по частинах оцінив наскільки важкі колеса у порівнянні з карбоновою рамою. Тепер більше розумію чому пара гоночних колес коштує починаючи від пари тисяч баксів.

 

Приїхали раненько, розпакувалися коли ще були вільні місця на стійках для велосипедів.

Було неприємно холодно і вирішили купити Олені спеціальну утеплену шапочку для плавання (далі побачите на фото). Дехто плавав у спеціальному взутті (більше схоже на резові шкарпетки). А взагалі треба купити гідрокостюми з рукавами.

Ну і для велосипеду прикупили рукава. Добре що місцеві спортивні магазини продавали все білся транзитної зони за пів ціни.

 

А взагалі то вода виявилася теплою і Олені сподобалося.

Пловців запускали хвилями (групи по 20-30 людей) кожні 3 хвилини. З одного боку це полегшує страт, не треба розштовхувати усих. А з іншого швидші пловці по дорозі мусять обпливати повільніших з попередніх хвиль.

На цьому триатлоні просто неймовірно довгі переходи з води у транзитну зону (метрів 200), та з транзиту на велосипед (метрів 400 якщо не більше). І якщо вихід з води було вистелено доріжками, то до зони де сідали на велосипеди народ розтоптав брудну доріжку. Тим хто вбуває велотуфлі, а потім біжить у них була ще та веселух топтатися замками по бруду.

 

Взагалі то Олена у нас той ще спортсмен – результатом ніколи не цікавиться як і містом у своїй віковій групі. Головне щоб задоволення отримати і добре попрацювати. Насправді це правильний підхід для більшості людей – не хвилюватися перед страртом, а святкувати свою спортивну форму і здатність витримувати всі ці навантаження.

 

Тепере, з новим велосипедом, її обганяють лише трі-велосипеди, що значно покращує самооцінку Smile

А взагалі всі ці нюанси про транзитну зону знадобляться мені завтра коли я буду робити олімпійську дистанцію (теж чекайте звіт).

 

Ну і як завжди в тріатлоні з кожним наступним видом все дерев’янішим себе відчуваєш, під час бігу думаєш “капєц, я ж ледь повзу!”. А в результаті час виходить не такий поганий як очикуєш.

Про всяк випадок – Олена пробігла ці 5 км за 29 хвилин, що звісно далеко від світового рекорду, але дуже пристойно для людини яка взагалі бігать не надто любить Smile

 

Під кінець навіть сонечко почало світити. На сцену вийшла якась місцева банда і почала нарізати рок-н-ролл, спортсмени потягнулися у чергу за їжою і пивом.

 

Поки Олена збирала всі свої речі у транзитній зоні я знову розбирав і перепаковув її велосипед щоб не витрачати на це час завтра. Справа в тому що як правило у готелях виселятися треба до 11 ранку. А я не встигаю після змагань заїхати прийняти душ. Тому доводиться завжди домовлятися щоб нашу кімнату в день виселення прибирали останньою, а ми повертаємося в готель (звісно все вже запаковано) на 1-2 години піздніше і приймаємо душ перед дорогою.

Поки що всі йшли на зустріч, але ясно що робити це вони не забов’язані – заселення відбувається починаючи з третьої дня і якщо треба прибирати багато кімнат то прибирати вони вимушені як їм зручніше.

 

Пару разів навіть було таке що кімнату вже прибрали, але нам все одно дозволяли прийняти душ (а це знову прибирати у ванній і міняти рушники). Просто тому що дуже поважають і усіляко підтримують людей хто займається спортом (навіть на любительському рівні для свого задоволення як от ми). В таких випадках як правило лишаю якусь суму як чайові.

Ну от і все. Успіхів мені завтра! Winking smile

А, ось результати спринту – http://www.racecenter.com/results/2012/res_ts12.htm#overall

А між тим Олена…

…вже деякий час працює тестувальником різного софта на сотнях десятках девайсів на Андроіді. Дозвіл на роботу вона отримала вже якийсь час тому, проте не сильно переймалися її, роботи, пошуком – то медичні різні проблеми, то збиралася вчитися йти. Ну та краще про все це попрошу її саму написати. Кому цікаво теж додайте своє прохання – http://puzzlemind.wordpress.com/ Smile

<trolling on>Заодно можете розпитати чому вона свій вінфон не хоче міняти на жодне з андроідів<trolling off>

Ну от. А контора її (як захоче то сама про неї напише) шукає програмістів і тестувальників. Якщо я правильно розумію то вони і в Україні роботу дають, і в штати декого перевозять. Декому з вас вже мабуть приходили листи від Олени з пропозиціями, а якщо ні то можете самі з нею зв’язатися якщо цікаво що і до чого. Пошта – olena.golovata(на)hotmial.com, skype/msn – olena.golovata. Десь вона і на linkedin є.

Все, це я типо тримаю зв’язок.

[youtube=http://www.youtube.com/watch?v=dbP1e4SwxIk&w=448&h=252&hd=1]