Автор: Oleksandr Golovatyi

Найкраще за рік (2013)

Доволі традиційний жанр “підсумкового” посту в кінці року. Я такого ніколи не робив, а отже чом би й ні. Тут зберу все те що з вдячністю дасть можливість згадати 2013 рік, ну або те що стане ціллю і викликом на наступні роки.

Плани на майбутнє

На протязі року нічого суттєвоно не відбулося і лиши на самкінець 2013-го почали вимальовуватися якісь доволі серйозні зміни на майбутнє. Але що воно таке і що вийде у результаті ви дізнаєтеся лише наступного року Smile

В цілому можна сказати що рік пройшов спокійно, без потрясінь і будь-яких суттєвих змін в стилі життя.

Робота

Роботи просто неймовірно багато, постійний аврал і відставання від графіку. Але найбільше розчарування пов’язане з тим що з часом задачі над якими я працюю переходять в область підтримки інфраструктури, а роботи над самим продуктом стає все менше. Ясно що у підсумку ми всі “робимо одну справу” і те що я роблю дозволяє іншим людям привносити нове в продукт. Але певне незадоволення лишається і хочеться помітних змін. Проте це важко зробити залишаючить в межах тих задач що їх виконує моя команда – інфраструктурна частина та підтримка сценаріїв ОЕМ (Нокії, НТС чи інших) страє все важливішою.

Претензії та бажання сфомулювати важко, а отже розчарування та бажання змін ще не сягнуло своєї критичної точки. Проте не видкидаю можливості того що у майбутньому можливі зміни в цьому плані.

У Олени ж дуже серйозні зміни відбулися саме в роботі – з інтерна її “перевели” на повну ставку, і я бачу що робота їй сильно подобається. Подробиці тут – Predixion Software–поточна робота Олени.

Подорожі і спорт

При усій можливості подорожувати майже необмежено ми не надто цією можливістю користуємося – не мандрівники ми, і дома сидіти цікавіше. Крім подорожі в Україну весною усі наші інші мандри було пов’язано виключно зі спортом. Власне вибір змагань у місцях які нам сподобалися, або в яких ми ще не були часто і є причиною того що стартуємо не у місцевих змаганнях.

Власне хотілося б відзначити:

З усих спортивних шмоток та продуктів про які я не бачу необхідності згадувати тут бо вони занадто спеціалізовані і мало кому цікаві хочу відзначити лише неймовірно функціноальну і недорогу пов’язку-шапку-шарфік – Sodial 3 in 1 Neck Warmer.

Також незаплановані короткі відвідини Санта-Барбари за які варто подякувати знайомим що подорожували штатами – Санта Барбара та Шеві Камаро, враження, Ще кілька фото з Санта-Барбари.

Ну і звісно приїзд батька у гості до нас дозволив поглянути збоку на місцину нашого проживання та деякі процедури і ритуали що ми їх робимо автоматично.

Кіно

Як найпримітивніша форма мистецтва кіно сприймається найлегше і практично не вимагає роботи мозку. А отже його можна дивитися у практично необмеженій кількості, а тому вистачить матеріалу щоб обговорювати лише фільми випущені цього року.

Що хотілося б відзначити:

  • The Hobbit: The Desolation of Smaug (2013) – посередній фільм року. Дорогущий, красивий, епічний і пафосний. Але передбачуваний і дуже близький до самокопіювання.
  • A Good Day to Die Hard (2013) – позорисько року і загублений імідж “Міцного горішка”.
  • Side Effects (2013) та Prisoners – найнапруженіші фільми року.
  • World War Z (2013) – веселе зомб-мочилово, на мою думку недооціненний фільм жанру.
  • After Earth (2013) – найкраща наукова фантастика для дітей, незаслужено швидко забута.
  • Gravity (2013) – фільм року, найкраща НФ-стрічка з часів District 9 (2009). Фільм рівня “Чужих” та “Термінатора-2”, але реалістичніший і сучасніший.
  • The World’s End – високо оцінена критиками але закономірна провалена в прокати зомбі-комедійна британська чортішовина.

І не забувайте що новий фільм це не обов’язково нещодавно випущений, але ще і той фільм який ви ще не бачили. Я досі знаходю класні фільми випущені і 5, і 10, і навіть 20 років тому.

Музика

Тут все складніше бо більшість музики яку я можу довго і з задоволеням слухати це щось зроблене у 80-90-х роках. З нового мало що подобається тому що часто це щось вторинне, або занадтро крикливе, чи занадто прилизане. Тим не менш був один альбом який можна відзначити найвищою оцінкою – U.D.O.–2013–Steelhammer. Усе інше видане цього року чесно кажучи могло б і не з’являтися і нічого б не змінилося. Ось такі у мене смаки.

Були ми і на кількох концертах цього року, наприклад Концерт Tomahawk, або концерт Джо Сатріані про який я так і не написав. Але на диво щось особливого бажання ходити по концертах не було.

Також не відродилося бажання грати на гітрарі Smile

Книги

З книгами все ще гірше ніж з музикою – я читаю багато, але часто перечитую в ндцятий раз те що вже знаю, до того ж надаю перевагу написиному у 50-60-х роках. До того ж мій улюблений жанр читва (наукова фантастика) хоча і переживає відродження просто зараз, може представити мізерну кількість пристойних авторів і книжок.

Тому відзначу те що я (пере)прочитав цього року, а не те що було видано цього року:

Плани на майбутнє

Ну що ж, найцікавіша частина Smile

Отже що б хотілося зробити наступного року:

  • Навчитися кататися на лижах коньковим ходом.
  • Пробігти марафон в екзотичному місті – в Китаї по стіні, по джунглям Індонезії чи снігам Антарктиди чи Ісландії. Ну хоча б десь у Європі як вищезгадане не вийде.
  • Пробігти марафон за 3:05:00, або просто кваліфікуватися (знову) і встигнути записатися на Бостонський марафон. Як варіант прийняти участь в Нью-Йоркському, Чикагському чи Лондонському марафоні.
  • Зробити Iron Man. Чи не зробити. Щось забагато спортивного в планах…
  • Поїхати у Південну Америку чи на якісь острова типу Пасхи чи Галапагосів.
  • Більше читати англійською, тобто в оригіналі. Якщо не всі 100% то мінімум половину усього читати англійською. Не має бути проблемою бо можу із задоволенням перечитувати вже знайомі книги.
  • Не кидати його, не кидати йогу, не кидати йогу… Нарешті стати на голову та стійку на руках (Олена вже вміє, а я все ніяк). Про шпагати навіть не мрію.
  • Більше проводити часу на вулиці і менше у ліжку з лептопом на пузі.
  • Почати працювати над якимось своїм проектом… Тут щось ніяк ідеї цікаової не виникає. До того ж цей пунки вступає в протиріччя з попереднім Smile

Все, на цьому досить.

Сніданок у ліжко…

…у моєму виконанні.

Той ранок коли ми лінуємося або хворіємо і не їдемо у спортклуб о 6-7 годині ми топчемо подібний сніданок переглядаючи щось типу Dual Survival на Netflix.

 

У моєму виконанні сніданок складається з фруктів та ягід (банан, яблуко, груша, малина, полуниця), горіхів (грецькі, мигдаль, арахіс), морожених та сушених фруктів і ягід (чорниця, ананас, манго, абрикос, фіники,…).

Насправді у нас усі шафки та холодильник забиті цим добром, горіхів як у запасливого ховраха у норі. Як це не дивно грецькі горіхи тут мабуть найдорожчі, і незважаючи на те що все це добро можна купити будь-де ми лише нещодавно знайшли місця в яких продаються дійсно смачні горіхи та сушні фрукти. Морожені та свіжі фрукти ми беремо або на місцевому фермерському ринку, або в оптовому магазині поблизу (деякі речі там навіть кращі не кажучи вже про те що значно дешевші).

Звісно я не все кидаю в тарілку, 5-6 різних горіхів і фруктів і досить.

Зверху до цього всього додається творог, мед, ябо як цього разу – горіхове масло. Що стосується творогу то треба сказати що той продукт до якого звикли у нас тут можна купити лише в спеціалізованих магазинах, але є хороша заміна – cottage cheese. Мені навіть більше подобається – рідкіший і трошки солонуватий.

 

Ну і звісно чай. Цього разу чорний. Купуємо ми чай або в китайських магазинах, або замовляємо по інтернету. До речі треба буде написати якось про інет-магазин в якому ми в основному і купуємо горіхи, сушені фрукти та чай.

Ну і звісно ж вітаміни, подробиці тут – Ням-ням дімідрольчик. Також читво по темі – Ранковий коктейль…

Ну а в основному пост для того щоб написати пост і побажати вам доброго ранку. У нас сьогодні святковий вихідний день, чого і вам бажаю Smile

Статистика блогу за 2013 рік

Продовжую традицію розпочату минулого року (Статистика мого блоґу за 2012 рік), та і самому цікаво глянути що змінилося. Цього разу статистика лише за останній рік.

Отже як і раніше читають мене переважно з України:

За унікальними відвідувачами щомісячна статистика коливається в районі 1000 унікальних читачів. Це доволі дивні для мене числа (я просто не розумію хто ці всі люди кому цікава моя писанина і чому вони не пишуть коментрі), але співпадає з минулорічними показниками:

Як і раніше більшість відвідувачів потрапляє до мого блоґу з пошукових систем. Але на відміну від минулого року мій старий ЖЖ вже не приносить мені стільки трафіка як раніше (був на другому місці). Можна зробити висновок що всі хто хоч іноді мене читав або припинили це робити взагалі, або заходять безпосередньо на нову адресу. Одна це також вказує на те що в рунеті ефективність ЖЖ вища за будь-які інші системи в плані поширення популярності блогу:

Окремо дані з пошукових систем, нічого неочікуваного:

Пошукові запити з якими люди потрапляють у мій блог (кінець списку радує особливо):

Найпопулярніші записи за цей рік включають в себе не так вже й багато цьогорічних постів:

І нарешті куди читачі переходять з мого блоґу. В першу чергу це скайдрайв на якому зберігаються усі мої фотографії. На другому місці мій інший блог з оглядами та рецензіями на фільми, музику, книги, спортивні товари та інші речі. Туди ж можна віднести і переходи на амазон (4-те місце по популярності).

А тепер питання: чого б вам хотілося бачити більше/менше у цьому блозі наступного року? Що варто було б змінити?

І дякую усім за те що читаєте! З Різдвом і Новим Роком, нехай Локшиний Монстр благословить вас своєю макарониною!

2013/12/01–Seattle Marathon–3:14:46

І ось я в черговий раз прийняв участь в цій видатній спортивній події…

В цей день погоду обіцяли дуже погану – дощ і вітер. Але на щастя доща не було, і вітер не такий щоб вже і сильний був, хоча було доволі прохолодно.

З ранку встали зарані до початку (о 5:30) і поїхали в Сіетл. Вже на в’їзді у місто стали у чергу марафонців що так само їхали до старту. Останні пару миль до парковки їхали хвилин 25. Старт у Олени на пів-марафон був о 7:30, марафонці з стартували о 8:15.

Надів на себе стару спортивну шапку та рукавиці які викинув на дистанції, а також одяг поліетиленову сумку що їх видають для збереження речей (звісно прорізав дірку для голови і рук Smile). Та “куртка” полетіла геть ще на старті, але рішення для збереження тепла коли напівроздягнений на холоді дуже корисне.

На старті став біля пейсера з табличкою 3:10 бо саме такий був план – пробігти за 3:10. Там же зустрів знайомого з яким до недавна працювали в одній команді доки він не змінив місце роботи. Домовилися бігти разом.

Зі старту побіг трохи вперед, а знайомий зійшов на другій милі – травма стегна, і пішов назад. Як він потім розказував було зовсім не весело шкандибати проти руху, потік бігунів там чималенький.

Поки те та се всі нарешті розбилися на групки і трошки розтягнулися. Я побачив попереду команду молодих пацанів які бігли і теревенили всю дорогу (і так доки я від них не відірвався на мили 10-й). Видно було що молоді, здорові, але марафон біжать впреше – забагато зусиль витрачали на непотрібні речі. Мабуть лижники – на футболках було написано “Крос кантрі: наш спорт це страшний сон твого спорту” Smile Проте марафон нічого не прощає і всі дрібні неправильності накопичуються у велетенську купу яка на останніх милях прибиває до землі найдосвідченіших марафонців.

Ось ми вже 5 км пробігли, забігаємо в тунель. Тут тепло, одразу стаю мокрим, вириаюся шапкою. З тунелю через майже кілометр вибігаємо на міст, а там скажений боковий вітер, внизу озеро наче поморщило важкими викокими хвилями… Шапку назад на голову, по максимуму закрив одну сторону обличчя. Ось і другий тунель, розвертаємося і назад, шапку на іншу сторону.

А це ми вже збігли з мосту, нарешті можна викинути наскрізь мокрі шапку і рукавиці. Біжим в рівному темпі.

Аж тут нашу компанію обганяє мій інший знайомий з яким ми разом пробігли половину дистанції на цьому ж марафоні рік тому (2012-11-25–Seattle Marathon–3:14:19, Ще кілька фото з Seattle Marathon 2012) . Чепляюся за ним, намагаюся тримати, але занадто швидко. Питаю для чого так швидко, Максим пояснює що в нього така тактика і біжить вперед Smile

Ось нарешті добігаємо позначки “половина дистанції”. Я бачу як готуються свіжі пейсери, тобто ті що бігли з табличкою 3:10 та швидше біжать лише половину дистанції. Починаю пити напої та беру енергетичний гель – хоча їсти його і не хочеться проте після 20-ї мили просто необхідно мати резерв пального для м’язів.

Дорога назад трошки важча – непомітно, але все ж таки трошки вгору. Тут вперше починаєш відчувати втому, і не приємну втому від того що добре попрацював, а реально якісь некомфортні почуття у м’язах починають з’являтися. Десь вже 16-та миля.

Біжу сам, аж ось мене наздоганяє дівчина пейсер з табличкою 3:10 і невеличкою групою бігунів. Приєднуюся до них. Група повільно обходить інших, деякі намагаються триматися але швидко відвалюються. Ось і перша хороша гірка, ох як важко! Наздоганяємо Максима і повільно обходимо.

І ось на 18-й милі мені різко стріляє в стегні, почуття дуже схоже на судому, страшенно неприємно. Зупиняюся, масажую, жахаюся з того що доведеться чотрі скільки топати до фінішу. Але після того як трошки пройшов наче нічого, побіг далі.

Як би там не було але ось вже і 20-та миля коли починається головний жах кожного марафонця. Справа в тому що запас енергії з м’язів та печінки навіть у найтренованішого атлета вигорає саме до ції милі і далі організм може отримувати енергію лише зі спалювання жиру. Але то процес повільний та ще й дає багато побічних ефектів. Марафонці тут називають цей стай “з розгону в стіну”, так воно і є – біг собі може і не супер швидко, але докладав зусиль… І тут бах – ноги наче по коліно в піску, все тіло як у вату обгорнули. Ти біжиш, біжиш, але щось геть не переміщуєшся у просторі. Та до того ж мікротравми накопичилися у такому обсязі що всі м’язи починають боліти. Коротше те ще відчуття.

Як би там не було нарешті подолано дві самі страшні на дистанції гірки: одна коротка, але неймовірно крута, інша довга і доволі крута. Цих гірок бояться усі, але саме важке ще попереду.

Стегно час від часу смикає, але вдається бігти майже з бажаним темпом. І ось забігаємо в парк в якому починається непомітний, але довгий кількакілометровий під’йом. Отут вже починаєш рахувати не милі а дійсно сотні метрів. Якимось дивом добігаєш до позначки 24 милі, а останні 2 тягнуться наче як уся попередня дистанція. Кожні кілька кроків усі поглядають на годинники, дистранція не скорочується Sad smile

Ось вже і остання миля залишилася, а Космічна Голка стирчить так далеко що аж страшно. Перебігаємо ще один міст, забігаємо в типово міський район – рельси трамваїв, високі житлові будинки, кав’ярні на перших поверхах, машини на дорогах. Кружляємо, доволі крутий спуск, але ноги так болять що це реально не задоволення бігти вниз, а ще більша мука ніж бігти вгору. Ось вже і остання пряма перед забігом на стадіон. Знаю що там 200 метрів залишилося, не більше, додаю швидкості. Але біжу так довго наче що аж починає паморочитися. На стадіоні, пружиникь штучна трава, фініш!

Відхекався, за фінішом стоїть ряд солдат у камуфляжі що одягають усім фінішувальникам пам’ятні медалі.

Ну а далі як завжди: термоковдра, вода, зустрічаю Олену, йдемо у зону відпочинку, відігріваємося, їмо суп, банани, збираємо їжу та сувенири. Все, додому.

У підсупку я 93-й у загальному заліку, 16-й у своїй віковій групі (з 211). Мій сертифікат – http://race.seattlemarathon.org/pdfCertifcate2013.asp?bib=836. Час не найкращий (минулого року я на 30 секунд швидше пробіг), але зважаючи на холодну погоду та вітер не такий вже і поганий результат. Звісно від запланованих 3:10 далеко, але не так погано щоб розчаровуватися.

Всі світлини тут – https://skydrive.live.com/#cid=B21290194214A37D&id=B21290194214A37D%2118429.

Дані з бігового комп’ютера: на Гармін Конекті – http://connect.garmin.com/activity/411461534, на Страві – http://www.strava.com/activities/98301167.

Чекаємо на звіт від Олени Smile

Ще кілька фото з Санта-Барбари

В доповнення до ось цього запису – Санта Барбара та Шеві Камаро, враження я несподівано знайшов світлини які вже вважав втраченими назважди.

 

Значить ось вам кілька фотографій красивої машинки та дівчинки в ній Smile

 

Якийсь придурок смішну рожу скорчив на задньому плані Smile

 

Пляж:

 

Якийсь хльопчик заліз в кард…

 

Корочє отакоє от:

 

Весь альбом тут – https://skydrive.live.com/?cid=B21290194214A37D&id=B21290194214A37D%2110905#cid=B21290194214A37D&id=B21290194214A37D%2110905

Seattle Marathon–я вперше пробіг його у 2008-му

Збираємося бігти цей марафон у вихідні що будуть (Олена побіжить половину) тож якраз зручна нагода перенести зі старого блогу записи. Власне нічого нового і цікавого в цьому пості нема, він мені просто потрібен “для звітності”, можете його спокійно пропустити і не читати.

 

 

Сієтльський марафон є доволі відомим і проводиться з 1970 року, зараз збирає більше 10 тисяч учасників на старті.

Стартує і фінішує близько до знаменитої сіетльської "тарілки" і траса пролягає вулицями міста.

Рекордом є дуже пристойний навіть на сьогодні час 2:17:25 (1983 рік). Десь з 1985 року марафон "змінив орієнтацію" на аматорів бігунів, тобто почали боротися за массовість, а не за запрошення зірок. Це одна з причин чому зараз цей марафон виграють з часом 2:25 – 2:30 (професіонали в основному бігають там де можна нормально заробити). Іншою причиною стало те що свої щорічні (та іншої періодичності) марафони почали з’являтися у всіх, навіть невиличких містах.

Участь коштує близько $100, стартовий пакет включає номер, радіо-чіп, футболку, та деякі дрібнички від спонсорів.

Спочатку стартують люди що йдуть марафонську дистанцію, вірніше їм її ніхто бігти не забороняє, але просто вони дуже повільні. Потім стартують такі ж ходоки-пімарафонці, потім вже біжать марафонці, а після них пів-марафонці. Все це з розривом у 30 хвилин після кожного старту.

Приблизо кожні 2 милі по трасі стоять точки з водою та енергетичними напоями, а також кабінки туалетів.

 

2008 – 21 км – 1:41:57

Це був перший мій півмарафон.

Не маючи практики застебнув чіп на нозі надто туго і розтер (скоріше порізав) ногу до крові, досі шрам видно.

На старті треба бути раніше щоб запаркуватися (велечезна черга машин починається ще за кілька кілометрів до старту), розігрітися і протиснутися у натовпі ближче до перших рядів.

Традиційні черги у біо-туалети тут мають якісь зовсім неймовірні масштаби, хоча самих будочок мабуть сотні понатикано.

Тут вперше побачив пейсерів – людей які бігли з табличками в руках за певний час. Тобто якщо хтось поставив собі ціль пробігти скажімо за 3:30 марафон то можна було бігти за відповідним пейсером і не перейматися тим чи встигаєш чи ні.

Погода в цей день буває різна, але це все ж таки майже зима тому переважно мокро, холодно і незатишно. Ну і туман з ранку обов’язковий.

Почав я тоді дуже швидко бо добре себе почував, але на середині дистанції, якраз там де страшнувата гірка, що називається зловив якір і друга половина далася мені неймовірно важко. На стадіон фінушувати я вже майже пішки заходив.

Після фінішу можна у відносному теплі поїсти супу, попити кави і позбирати різні сувенири та їжу від спонсорів.

А це у Олени колись були такі модні підкрадухи Smile

 

Мій результат на сертифікаті – http://race.seattlemarathon.org/pdfCertifcate2008.asp?bib=6180

2009, 2010 – ?

Чомусь не знайшов у себе поста про цей старт. Або пропустив, або щось тоді сталося. Вже чесно кажучи і не пам’ятаю.

 

2011 – 21 км – 1:29:56

Детальніше тут – 2011-11-27–Seattle (Half) Marathon–1:29:56.

2012 – марафон – 3:23:48

Тут я вже біг повний марафон, деталі тут – 2012-11-25–Seattle Marathon–3:14:19, Ще кілька фото з Seattle Marathon 2012.

Про Євромайдан і взагалі…

Якийсь час тому я зарікся писати про політику (мабуть подорослішав), спробую утриматися від цього і зараз.

На Майдані 2004-го року я не був, про що і досі шкодую. Це, вважаю, була подія яка трошки розбудила українців і не дала країні скотитися в повне болото. І абсолютно не суттєво які були результати, головне що у багато голів прийшло розуміння що не лише можна боротися за своє майбутнє, але це просто зобов’язана робити розумна людина. До того ж відчуття єдності нації це був досвід якого не було в мого народу з часів проголошення незалежності. Сподівання не здійснилися, ідеалістичні мрії безжально розтоптала потворна реальність, совкізм і байдужість до себе солодкою отрутою знову отупили співвітчизників… Проте це був момент коли люди пишалися того що вони є українцями.

Взагалі сьогодняшній Майдан викликає у мене певний подив, хоча і приємний. Поясню чому.

У мене таке враження що в Україні практично всі хто хотіли звалити з совкового болота вже зробили це в тій чи іншій формі. Знаймі з якими я підтримую зв’язок якщо і не виїхали фізично в Європу, США чи азію (а таких чимало) то працюють або на закордонні компанії, а тісно з закордонними компаніями.

Інтереси таких людей лежать страшенно далеко від політики. Часто я про те що відбувається в Україні знаю краще за тих хто там живе. Вони їздять відпочивати, на концерти чи виставки в Європу, вони не заклякають від жаху коли по роботі їм доводиться мітяти міце проживання на інше місто, а то і іншу країну, вони не чекають нічого від держави і прекрасно розуміють що комфортне існування мають забезпечити собі самі.

На щастя в Україні є ще люди які хочуть змінити саму країну і саме ці люди не дають їй стати країною де панують зековські поняття та безмежна сірість. Це як правило люди близькі до мистецтва та журналістики. Ось я особисто знаю одну таку людину (Міша Мурашкін, це я про тебе), він витрачає таку неймовірну кількість енергії щоб хоч щось змінити в моєму рідному місті що можна було б опалювати мікрорайон. І хтось це цінує на рівні міста? Не дивлячись на те що він створив єдиний впливовий ЗМІ в місті і дійсно примушує владу своїми публікаціями ремонтувати дороги, прибирати сміття та взагалі робити хоч щось (а багато робити вони просто не зможуть через свою некомпетентність) – так не дивлячись на це все ставлення більшості населення міста на благо якого він старається в найкращому разі зверхньо-поблажливе. Безмізкі селюки просто не можуть зрозуміти скільки заради їх мало кому цікавого побуту ця людина витрачає зусиль. Якби він ту саму енергію витрачав у цивілізованій країні то досягнув би дуже багато чого.

Сьогодняшній Майдан я сприймаю більше як накопиченне роздратування людей які не згодні жити у стайні і жерти що дають проти биків “з поняттями” при владі та їх спробі повернутися до феодалізму якогось. Мені не зовсім зрозуміло чого можна досягти Майданом сьогодні, як на мене то простіше або виїхати кудись, або знайти як зробити себе і свою родину максимально незалежним від влади і віддавати їй по мінімуму. Проте якщо залишитися то доведеться змиритимя з відсуністю доріг, брудом і сміттям навколо, люмпенами на вулицях і тупенькими місцевими царьками. Для мене особисто це питання ефективності – переїхати у нормальну країну чисто з точки зору витрати енергії набагато дешевше ніж намагатися облаштувати все навколо себе в Україні.

Найгірші з людей в Україні це комуняки та політики при владі. Комуняки бувають або цинічною сволотою що жирує запудрюючі мізки бабкам та дітям-задротам. Це ті люди що постійно триндять про “градообразующіє прєдприятія” і іншу чухню. Вони ненавидять логіку і цілком спокійно можуть писати в інтернетах про те як Європа знищить усе виробництво в Україні і завалить її своїми товарами. При цьому звідки українці без роботи візьмуть гроші щоб купувати всі ті європейські товари вони пояснити не можуть. Це ті люди які готові працювати за їжу, голосувати за пакет гречки і при цьому розказувати про задуми європейських урядів, заговори жидо-масонів проти СРСР і них особисто. Це люди яких мені геть не шкода тому що вони є тягарем який би з радістю затягнув Україну назад в болото де б усім було б однаково погано. Спотворена совком мораль таких людей дозволяє їм поєднувати в голові ідеї про “мені повинні організувати безкоштовну квартиру і путьовку” з “як мені платять так я і працюю”. Вони не соромляться вкрасти на копійку наробивши при цьому шкоди на рубль. Завдяки цим людям молоді, повні сил та наснаги люди бояться виїхати в сусіднє місто щоб заробити гроші, і взагалі шукати роботу таку щоб подобалась вважається у них незрозумілою примхою. Це люди які щиро можуть назвати якогось жопомордого політики схожого на члена політбюро СРСР “красивим, прєдставітєльним мужчіной”.

Я був би лише радий щоб усі ті заводи про які вони нудять постійно закрилися б нарешті і вони вимушені були б взяти на себе відповідальність за свої вчинки і рішення вперше в житті. Горіть у пеклі срані совки і ваша блюзнірська, заздрісна мораль крикливих мавп!

Ну а про політиків при владі дуже просто – це як правило розумні люди (навіть безграмотний Проффесор є розумним у тому що стосується “пролізти на самий верх і втриматися там”). Особливо нічого їм пред’явити я не можу крім того що вони непорядні покидьки, до того ж свідомо непорядні. Крім того я не надто вірю в опозиційних політиків. Проблема навіть не в тому що вони виховували в тому ж викривленому світі де мразота типу Павліка Морозова вважалася героєм, а в тому що ніякої можливості змінити весь бюрократичний апарпт в них не буде за осяжний час. Тут як і з дорогами – ну не вміють цього в Україні робити, не було де вчитися. Треба завозити людей які мають досвід і хист, давати їм можливіть працювати і вчитися самим.

Україна проте не приречена. Навіть найтупіші з комуняк при першій нагоді відправляють своїх дітей хоча б вчитися, а потім і жити в Європу яку вони так ненавидять, а то і в саме пекло – в США. Люди більше подорожують, вчать мови, працюють з іншими країнами і лозунги та казки про ельфіський СРСР діють лише на самих відсталих та повних невдах. Я вірю що хай би і повільно, але доля людей які просто не будуть зважати на деградантів при владі буде рости і люди будуть самі собі облаштовувати так як їм сподобалосу “у сусідів”. В силове захоплення влади я не вірю просто через те що нова влада скотиться до тієї ж срані що є зараз, ну хіба масов розстріли почнуть, тоді може все зміниться суттєво.

Ну от я і сказав що хотів.

Прибутки Microsoft

Більшість людей (і я в їх числі) хоча і знають що МС заробляє шалені гроші з року в рік не зможе сказати скільки саме і чим саме. Ну тобто люди знають що от є Windows, Office, ну може ще спеціалісти знають про Visual Studio, SQL Server та SharePoint, але яку частку прибутку кожне з них приносить не завжди зрозуміло. До того ж ще є bing, Windows Phone, XBox які наче і роблять якість гроші, і в той же час інші люди пишуть про шалені витрати на ці продукти.

Спробуємо розібратися за допомогою ось цієї статті – http://www.tannerhelland.com/4993/microsoft-money-updated-2013/.

Але спочатку кілька зауважень:

  • “традиційні” продукти (Windows, Office) левову частку заробляють у секторі контрактів з великими організаціями (і це контракти на кілька років), а далеко не продажею коробок індівідуальним користувачам.
  • чутки про якийсь уход з ринків та падіння прибутків є перебільшеними, якби не сказати брехливими – компанія стало заробляє більше кожен наступний рік на протязі усієї історії свого існування
  • незрозумілий і невідовий звичайному користувачеві Server and Tools росте найшвидшими темпами кілька років. А займається той відділ тими інструментами що полегшують великим організаціям управління їхнім парком техніки.
  • числа на графіку вище то “брудний” прибуток, тобто з них ще треба віднімати те що було потрачено відділом.

 

Отже поїхали:

  • Windows – чистий прибуток 19.3 міліарда. Сюди ж входять Sufrace, миші, клавіатури і таке подібне.
  • Business – включає в себе Office, Exchange та SharePoint, чистий прибуток 16.2 міліарда.
  • Server and Tools – включає в себе Windows Server, SQL Server, Visual Studio, System Center. Чистий прибуток – 8.2 млрд.
  • Entertainment and Devices – це XBox, Windows Phone, Microsoft Live та Skype. Чистий прибуток 0.8 млрд. Ось тут цікаво порівняти прибуток від продуктів які продаються індивідуальним користувачам (а XBox+Kinect мегапопулярні і дуже добре продаються) з тими що продаються великим огранізаціям. Навіть якщо Windows втричі популярніша за XBox то можна прикинути що великі організації приносять МС вдесятеро більше грошей.
  • Online Sevices – MSN, Hotmail, bing. Ну тут ясно що бінг жере гроші (як довго свого часу було і з XBox), але все не так просто бо гроші не просто витрачаються на розробку та дата-центри, але і на покупку продуктів і компаній (згадайте Skype). І хоча цей відділ і заробив 3.2 млрд., проте у підсумку став збиткови на 1.3 млрд. До того ж по угоді з Yahoo! 80% прибутку від показу реклами буде йти з МС кілька років, і лише потім почнуть зменьшувати процент виплат. Це така платня за те що фактично пошука на Yahoo! є інтерфейсов для результатів bing.

Американська стоматологія

Оновлюю свій старий пост деякими новими даними. І в черговий раз повторюю що все написане далі виключно базується на моєму досвіді і не обов’язково є справедливим для інших міст та регіонів.

Також зважайте на те що американські паціенти набагато більше платеспроможні чим і пояснюються частково високі ціни і вимоги до якості лікування.

Одразу хочу пояснити що коли я останні роки ремонтував зуби у своєму рідному місті то вважав (і досі вважаю) родину лікарів у яких я це робив висококласними проффесіоналами своєї справи. Крім того вони надзвичайно приємні як люди. Одним словом ніколи не мав сумнівів що лікуюся/ремонтуюся правильно і надійно.

Так ось… Коротше тут є своя специфіка. Ну, по перше, з приводу моїх коронок мені одразу сказали що такі вони бачили лише у людей яким ставили коронки десь у 50х роках. Типо це "тимчасові" і ненадійні коронки, які нещільно прилягають до ясен і кореня зуба. Стосовно мостів – так вони таке взагалі не роблять бо "як же тоді чистити зуби ниткою або ремонтувати лише один зуб"? Зате пломби похвалили – такі м’якенкі, легко виколупувати Smile

Ага, ще про чистку зубів. Коротше мені тут вперше розказали як правильно чистити зуби. Вірніше чистити треба не зуби а ясна. Вірніше навіть місце стику зубів і ясен, бо саме там усі бактерії. Також чистити треба там де важко щіткою дістати – там теж усі бактерії. Ну і головне – найжирніші бактерії між зубами. Тому чистка ниткою (вгору-вниз, а не зліва-направо) є важливою і обов’язковою частиною процедури. А взагалі такі прилади як Вотерпік дуже допомагають утримувати зуби в пристойному стані довше.

Далі з’ясувалося що у них кожен доктор робить лише один тип робіт. Як лише ми приїхали в США і вперше пішли до стоматолога то там подивилися мої зуби на "круговому" рентгені і сказали що маю 10 можливих очагів інфекції під видаленими нервами. Ще здивувалися що в коренях у мене цемент. Тобто якщо зуб не отримує достатню кількість рідини зсередини то за кілька років він стає крихким. Так ось тут канали заповнюють спеціальною пористою резиною що дозволяє зубу без нервів прожити довше.

Далі про ціни. Проста заміна пломби на сьогодні вже коштує від 500 баксів. А ремонтувати корені треба у іншого лікаря.

Лікар "по кореням"  має такий агрегат що робить його схожим на нейрохірургі чи ще якось ман’яка – велетенський мікроскоп-окуляри з купою лінз, трубок і якихось засобів. Він просверлює манюсіньку дірочку через яку і запихає у канали ту резину. Фотографують усе "до" та "після", роблять рентгени і все таке інше на моніторі показують.

Ну і знеболюючі уколи – спочатку чимось мажуть місце уколу так що воно стає майже нечутливим. Потім колять. Потім колять ще, потім колять ще, потім… В результаті не відчуваєш абсолютно нічого. І відходняки не такі важкі як вдома були. І ніхто при цьому нічого не питає – колють одразу. А вдома пам’ятаю мені постійно стоматологи говорили що треба терпіти скільки можна бо тоді вони точніше знають чи правильно вони усе роблять.

Ага, ну і коштує тут зробити корені одного зуба від 1500 баксів.

Далі треба ставити "тимчасову коронку" вже у іншого лікаря. Тимчасова означає що її доведеться років через 10-15 міняти. Це обійдеться десь у 500+ знову. Причому всю роботу роблять ассистенти, лікар тільки в кінці перевіряє що все нормально. Коронка буде підібрано точно під колір сусідніх зубів (з буквально сотень кольорів у каталозі). І робить їх спеціальна машинка на основі тривимірного сканування мого зубу.

Дививувалися вони також з моїх старих жовтих коронок – питали це типа через те що я у молодості мабуть був у банді Smile Бо у них типо тільки гангстери ставлять собі жовті коронки.

Що ще є? Ще є виривання зубів (мені настійливо рекомендують вирвати усі кутні зуби з аргументацією "людині вони взагалі не потрібні" і "після того у роті буде набагато менше бактерій – на 4 розсадники менше). Цін не знаю, але оскільки робить лікар то мабуть пару тисяч.

Ще є вставлення імплантантів. Олені робили цілу операцію коли взяли частину кістки зі щелепи, вживили її в інше місце щелепи, вставили туди штіфт, а потім на нього поставили зуб. Зробила вона це все в російського лікаря який всі ці процедури робить у себе в офісі. Але мені той лікар і його офіс довіри не викликає тож я би зробив собі таке краще у різних лікарів та за вдвічі більші гроші Smile Ну а в підсумку таке стане в 5-6 тисяч.

Ще вирівнюють зуби брекетами – 3-5 років і десь 10-15 тисяч за всю красоту.

Ще є відбілювання, але то імхо дібілізм. Платити за те щоб потім зуби постійно боліли від холодного, гарячого і кислого?

Ще є чистка зубів – залазять скребком аж під ясна, десь 300 баксів. Після того як зробиш повну процедуру достатньо робити “контрольні” чистки пару раз на рік що також буде коштувати 100+ доларів кожного разу. Але буде швидше набагато і не боляче взагалі.

Що зі страховкою спитаєте ви? Зі страховкою погано. Ну, по перше, страхзовка на зуби це зовсім окрема, не пов’язана з медичною страховка. Здається нормальної стоматологічної страховки в природі взагалі не існує.ю Наша, наприклад, покриває лише 1500 доларів. Все інше – зі своєї кишені. Так що хочеш-не хочеш, а будеш тут слідкувати за зубами як за дорогоцінним скарбом. Посто не можна собі дозволити не почистити зуби (та ще й з ниткою) кілька разів на день – надто дорого Sad smile