Автор: Oleksandr Golovatyi

Lake View Cememtery, Seattle, могила Брюса і Брендона Лі

Так, знаменитий майстер і його його син поховані поруч у Сіетлі.

image

Вперше відвідати їх могили ми поїхали у травні 2009-го, а нещодавно я з батьком який у нас гостює завітав туди знову.

Кладовище не надто велики, розміром з пару кварталів і розташоване на пагорбі з якого відкривається красивий вид на спальну частину міста і озеро. Зимою вид красивіше бо багаточисельні дерева не перекривають його своїм листям.

 

Місце дуже спокійне, я би навіть сказав затишне. Могильні пам’ятники розташовано у доволі хаотичному порядку. Є дуже старі, майже невидимі серед трави плити 18-го сторіччя на яких вже витерлися усі написи.

Мертвих тут схоже спалюють на попіл і ховають в урнах, а замість розкопувати землю вкладають ці урни у кам’яні коробки в землі зверху яких постелено траву.

 

Також наскільки я знаю за місця треба платити постійно (цін не знаю) і роблять це друзі, родичі чи фонди якість. А як тільки місце звільняється то його займають кимось іншим.

У траві доріжок нема, і оскільки могили розміщено не по сітці то не дивлячись під ноги дуже легко по багатьом з них пройтись і не помітити.

 

Що ж стосується поховання Брюса і Брендона то плити у них доволі скромні, є набагато більші і багатші пам’ятники. Проте біля них як нам сказали завжди хтось є – люди їдуть з усього світу щоб відвідати це місце. Попередній раз ми були там рано вранці у вихідні, йшов дощ, але люди були. І в цей раз ранком робочого дня там хтось стояв коли ми приїхали.

 

На плитах завжди лежать монетки з різних країн (батько поклав туди і монетку з тризубом), іноді квіті і якісь папірці з написами, а також чомусь апельсини. Проте щоб не склалося хибного враження це не потік людей, а 1-2, рідко більше людини на протязі 20-30 хвилин. От такий потік.

Сайт кладовища складається з 5-6 сторінок одна з яких присв’ячена місцезнаходженню могили Лі. Доволі дивно що у них там ніде нема ні карти, ні назви доріжок. Орієнтуватися неймовірно важко.

 

В принципі на таких кладовищах можна і гуляти як у парку, єдине що просять дивитися собі під ноги і не порушувати тишу сильно.

Одну з частин кладовища зайнято переважно китайськими похованнями, ближче до центру старі і великі пам’ятники, сучасні поховання розкидано випадково і як правило чим сучасніше тим простіше плити і пам’ятники.

 

А ось це ми натрапили якраз як відбувалися похорони. Розриту (читай відкриту) могилу вистелели штучною травою навколо щоб не топтатися по землі. Потім під’їхали люди, поставили труну на каталку і наче понесли її, а насправді покотили.

 

Потім з самої каталки труна якимось хитрим способом спускається вниз і все це діло потім працівники кладовища закривають бетонною плитою і застеляють рулоном свіжої трави.

 

Навколо кладовища просто упритул розташовано будинки, а озеро про яке я згадував наспавді не так вже й близько, просто його добре видно з пагорба.

 

Також мені сподобалося що деякі пам’ятники зроблено у вигляді лавочок на яких можна посидіти. Та тут і без того в звичайних парках можна побачити лавочки, столики, або і просто великі каменюки з табличками “На пам’ять про такого-то”.

 

Ну і ще кілька фото щоб передати атмосферу.

 

 

Ви міліцейська собака…

 

Коли я ще працював викладачем в інституті довелося якось нам (викладачам кафедри “Комп’ютерних та інформаційних технологій”) вигадувати екзаменаційні задачі, тести та інше все для ДЕКу (Державної екзаменаційної комісії). Задачі усі мали бути зроблеми за зразками і повинні були починатися фразами типу “Ви інженер-математик великого підприємства і у вас прорвало трубу з лайном…”, тобто зробити вигляд що все це мало відношення до виробництва і народного господарства.

І так нам стало в один момент нудно що якось ми з колегою почали додавати цікаві деталі у задачі. Ось наприклад так:

Ви міліцейська собака. Співробітник наряду міліції що прибув на місце самогубства зачепив повішенного і той почав гойдатися на мотузці. Змоделювати … враховуючи що довжина мотузки … вага повішеного …
І так нам тоді смішно було пам’ятаю…

Коротше конкретно для вище наведеної задачі треба у якості рішення було написати програму яка показувала на екрані маятник що хитався відповідно до якихось введених параметрів.

Потім ми почали видумувати "смішні" перші речення до вже готових задач, типу "ви радіохвиля яка проходить крізь стіну з іридію", чи "ви кактус на столі програміста", або навіть “ви кішка що п’є воду з калюжі, побудуйте хеш-таблицю на основі двоз’язного списку”. В одній з задач у списку вхідних даних було в тому числі вказано що “нема ніякої ложки”. Були також більш-менш нормальні типу “Ви інженер-програміст великого паперово-сталелитейного комбінату…”.

Стосовно мілецейсько-собачої та інших задач ми навіть не сумнівалися що їх просто викинуть при перегляді матеріалів, ну а ми звісно посміємося зі здивування чи обурення більш відповідальних осіб. Але як не дивно задачі усі до однієї пройшли перевірку на місцевому рівні. Пройшли вона і в якихось більш високих комісіях в однієй з дніпропетровськиї академій.

А причина проста – ніхто нічого не читає. В кращому випадку пару абзаців першої та останньої сторінки та весь текст переглядають по діагоналі на предмет чи нормально його оформлено. Хоча це в свою чергу результат того що треба писати, друкувати і читати багато сміття, бо ж "вища школа", "типові програми", "міністерські постанови" та інша ботва що покликана імітувати високоінтелектуальну діяльність.

Ось, а задача таки комусь потім попалася на іспиті. Навіть програму пам’ятаю. Більше того – в наступні роки (я вже не працював в інституті) задачі додавалися та доповнювалися. Навіть розказували історію як одна студентка підійшла на іспиті до комісії і почала жалітися що вона не хоче бути кішечкою яка п’є з калюжі. Ото мабуть професура приїзджа здивувалася тоді Smile

SUP або верхи на дошці з веслом у руках

Я останнім часом взагалі нічого не пишу бо часу нема – до нас тато у гості приїхав і ми по черзі катаємо його і показуємо різні дива Smile

Але цей пост нову (для нас) навколоспортивну розвагу – SUP (Stand Up Paddling). Цей вид діяльності (не будемо називати його спортом) почав набирати популярніть роки зо три тому, а зараз жодень пляж не обходиться без пункту прокату дошок.

 

Самі дошки для початківців доволі широкі (можна стояти “ноги на ширині плеч”) і не надто довгі.

Перший і єдиний урок триває не довше 10 хвилин: як ставати у весь зріст, як падати, як грести щоб не втомлюватися.

 

Починають усі з позиції сидячі, або на колінах, потім пробують стати на ноги. Для нас з Оленою це була друга спроба, а на перший раз я опинився у воді більше 10 разів. Взагалі це неминуче на перший раз, крім хіба випадку коли ви займалися у цирковому кружку чи ще десь де вас навчили тримати баланс на кулі.

А от на другий раз я вже жодного разу не впав.

 

Щоправда вода у нас дуже спокійна, а от на хвилях від моротних човнів що пролітають мимо можна легко злетіти у воду. Особливо важко встояти на хвилях якщо вони йдуть збоку, краще розвернутися до них передом або задом.

Також вітер може бути проблемою. Хоча грести стоячи ефективніше через те що працюють не лише спина і руки, але і ноги, проте парусність вища. При сильному зустрічному вітрі швидше вийде грести сидячі. Та і взагалі вітер треба враховувати якщо думати про швидкість (є навіть змагання з цього спорту з дистанціями у десятки кілометрів).

 

Що ж складного ще крім того що постійно треба тривати рівновагу? Перші хвилин 15-20 постійно наружені ноги і від цього вони втомлюються. Але з часом тіло починає само краще балансувати і ноги розслабляються.

Далі починає працювати прес і боки. Хоча вони не напружені весь час. але постійні мікрокоригування позиції тіла примушують ці м’язи працювати. Нема такого відчуття наче качаєш прес, проте м’язи укріплюються дуже швидко.

Якщо звернути увагу на тих що несамовито гоняють на дошках то у них як правило усі м’язи хоч і не великі проте рел’єфні.

 

Одна сесія триває 2 години (меньше нема сенсу, довше буде вже занадто виснажливо). Вартість прокату у нас складає 20-30$ на годину, проте є групон через який можна це все зробити ще вдвічі дешевше Smile

Відпочинок хоча і проходить спокійно проте спалює нормальну таку кількість калорій і через півтори-дві години ви можете прийти до тями за спустошеними тарілками їжі.

 

І взагалі одні плюси у такого спортувідпочинку: інтенсивність вибираєте самі і вона на якість не впливає, прекрасні види, прохолода, тиша, медитативність, можна розбавити за бажанням елементами змагань. Коротше рекомендую.

2013-08-26–Lake Meridian Triathlon, Kent, WA

Це вже втретє ми робимо цей тріатлон (28/8/2011–Lake Meredian Triathlon та 2012-08-26–Lake Meredian Triathlon, Kent, WA) і поки що від нього лише позитивні враження.

Власне головною причиною участі було відчуття якоїсь порожнечі без змагань на протязі цілого місяця Smile Цей рік у нас було присвячено довгим дистанціям в тріатлоні (я перейшов на 70.3, Олена – на олімпійську дистанцію) і усього лише трьох стартів за 3 місяці вистачило щоб відчути що зникла мотивація не лише змагатися, але і тренуватися. І проблема не лише у фізичній втомі, а і в тому що насправді треба докладати зусилля ментальне щоб не пропустити тренування. Навіть мій улюблений біг у поміркованому темпі на довгі дистанції (читай медетативний біг) не викликає вже такого захвату як колись.

Ось тому цей старт спланували як закриття сезону (у вересні ще зробимо спринт і на цьому все з тріатлоном в цьому році) і головна ціль була подивитися у якій ми формі на кінець літа і над чим треба попрацювати.

 

Цього разу хоча і встали раненько проте якось все так складалося що ледь встигли на старт. Приїхали, зібрали велосипеди, поїхав запаркував машину, пішов на старт, чудом згадав що забув педалі поставити, побіг назад, з інструметрами та педалями знову на старт. Ну а потім отримати стартовий пакет, черга в туалет, швидко все розкласти у транзитці, швидко одягти костюм, бігому в воду. А тут вже за пару хвилин і старт.

 

Взагалі я задоволений тим як попрацював по самопочуттям, але результат не найкращий. Тому емоції доволі змішані. З іншого боку ніяких цілей я собі не ставив тому не сильно і переймаюся результатом. Для порівняння у 2011 я зробив цю дистанцію за 2:25, у 2013 – за 2:15, цього року за 2:17.

До речі фото поки що тільки ті що я робив після фінішу, потім ще зроблю пост як знайду інші.

 

У плаванні якось все так склалося що я уникнув колотнечі і на старті і там де наша дистанція зливалася зі спрінтерами та супер-спрінтерами. Стартували ми через кожні 3 хвилини: олімпійка чоловіки в 7:00, жінки в 7:03, спрінт чоловіки в 7:06 і так далі.

Був задоволений тим як попрацював на плаванні, але на диво результат далекий від найкращого – 26:06. Плавання з комп’ютера – Lake Meridian Triathlon 2013 Swim.

 

У першій транзитці зовсім не поспішав, цього разу їхав і біг у шкарпетках, вирішив не ризикувати. Спокійно зняв і розвісив костюм, обувся, навіть здається встиг попити. В результаті провів в Т1 аж 2:12 (для порівняння минулого року зробив те ж саме за 1:15).

Олена дякує волонтерам на фініші – Намасте! Smile

 

Велоетап пройшов на диво добре – не особливо упираючись я тримався у першцій двацятці і частину дистанції драфтив (вірніше тримав попередніх у полі зору). В середньому ми їхали десь 35 км/г, кілометрів за 11 до кінця етапу я спробував відірватися від своєї групи і почав крутити 42 км/г, але вони сиділи за мною впритул і десь за 4 км до фінішу я бросив це діло і знову сів у хвості групи.

В результаті чомусь не надто хороший час – 1:07:38, на подібній дистанції та відносно нескладному рел’єфі (було лише 3-4 гірки де треба було попрацювати, але відносно короткі) треба їхати з 1:05 Sad smile Дані з комп’ютера – Lake Meridian Triathlon 2013 Cycling.

 

В другій транзитці впорався за 45 секунд без особливих зусиль і з хорошим самопочуттям побіг 10 км. Тут, глянувши на годинник я зрозумів наскільки повільно я робив попередні етапи і вирішив хоч щось наздогнати на бігові.

Як я вже колись казав американці любителі приходять в тріатлон як правило з велоспорту (хоча б і любительського), тому змагатися з ними на велоетапі дуже складно. А от бігає більшість з них не дуже, і тут я можу наздогнати кількох людей які були занадто сильними для мене на велосипеді. Взагалі олімпійська дистанція як на мене має ідеальний баланс між біговим та велоетапами в тому сенсі що вони приблизно однаково важать. На довших дистанція вело стає важливішим, а у спринті без сильного плавання не варто і сподіватися на хороші результати.

 

Проте бігти, незважаючи на все бажання, занадто швидко не виходило. Лише до певної швидкості, а далі миттєво злітав у небо пульс і ставало зрозуміло що довго я такий темп не протримаю. Тому весь час слідкував щоб тримати швидкість на межі.

Втома почала даватися взнаки десь на 6-му кілометрі, а після 8-го стало відверто важко і там вже почав терпіти.

 

Всю дорогу було за ким тягнутися і поступово обходив одного за одним (в середньому 1 людину на 1.5 км) і це суттєво допомагало тримати темп.

Також цього разу контролював скільки їм та п’ю, хоча і не хотілося примушував себе ковтати гель і напої і в результаті обійшлося без болей у боку під фініш що стало ледь не традиціїю для мене на цій дистанції.

В результаті біг вийшов 40:51, хоча і хотілося б за 39 хвилин пробігти. Дані з бігового етапу – Lake Meridian Triathlon 2013 Run.

 

У підсумку 2:17:34, друге місце у своїй віковій групі.

Олена (сподіваюся вона щось напише і від себе) зробила таку саму дистанцію за 3:07:20, що звісно доволі повільно навіть для аматорів які серйозно ставляться до цього, але тим не менш це її найкращий результат на цій дистанції на сьогодні. Так що вона була дуже задоволена.

Протокол змагань – http://www.weraisethebar.com/rtbevents/results/LMT2013OVERALL.HTM.

На цьому у мене все, усього найкращого!

Чим я займався в bing

Якось я ніколи так і не розказував над чим я саме працював в bing і якими задачами там займався. Ось і прийшов цей момент Smile

У якості передмови хочу сказати що колись у мене був досвід роботи в стартапі де ми намагалися зробити щось нове в інтернет-пошуку (деталі – Як я працював в Luxoft’і). От після того у мене і виник інтерес до цієї області.

Відпрацювавши трошки більше 2 років в System Center над новим продуктом Service Manager я нарешті перейшов у bing (після випуску першої версії продукту).

Сам інтернет-пошук у дуже спрощеному вигляді можна представити як систему в яку з одного боку подаються вхідні дані (наприклад веб-сторінки), а з іншого приходять запити від користувачів. До речі те що я далі пишу не відображує те що відбувається насправді на 100%, а просто є спрощенним приближенням яке передає основну ідею.

Що стосується обробки даних, їх класифікації, категоризації, оцінювання та ранжування – це все великі і складні задачі пов’язані з математичними моделями та неймовірними обсягами даних. У такі команди потрібні люди зі спеціалізованими знаннями, наприклад машинне навчання, нейронні мережі, математичне моделювання, тощо. І специфіка задач там така що обробка даних може йти дуже довго (години, а іноді навіть і дні).

З іншого боку запит від користувача треба обробити якомога швидше і видати йому назад якомога релевантніші (тобто такі що найкраще відповідають на запит) дані.

Таку складну систему яка складається з сотеньо компонентів можна поділити на шари, наприклад: інтерфейс веб-сторінки, розуміння запитів, уточнення запитів, робота з провайдерами даних, тощо.

Можливо ви не знали, але за статистикою переважна, абсолютна більшість запитів користувачів містять у собі помилки, тому пошукові системи намагаються їх автоматично виправити. Крім того запит треба зрозуміти. Скажіма якщо я шукатиму по слову Seattle то мене (через те що я близько до нього) скоріше за все цікавить ситуація на дорозі, можливо карта і погода. А якщо те ж саме напише людина з іншого континенту то для неї скоріше за все варто показати дані з вікіпедії, фотографії, та положення Сіетла на карті світу, або навіть інформацію про авіа-рейси до Сіетла.

До речі все що я розказую стосується не лише bing, але і будь-якої пошукової системи загального призначення.

Чим більше ви слів напишите у запиті (при умові що слова разом мають сенс) тим більша імовірність отримати відповідь на питання на першій же сторінці результатів. Крім того усе вище сказане означає що в залежності від вашого місцезнаходження (а також інших речей як історія пошуків) користувачі бачать різні результати на один і той же запит.

Крім того треба розуміти що пошукові системи побудовано так що обслуговуючі їх комп’ютери знаходяться у різних дата-центрах і відповідно дані і програми там можуть бути різними. Усі найновіші зміни, покращення та експеременти як правило гравці на цьому ринку роблять доступними в першу чергу для США. А для України/Росії відставання легко може складати місяці, а то і роки. Ви спробуйте – поставте у своєму браузері локаль США і порівняйте результати.

Коротше після того як користувач через веб-сторінку ввів свій запит він перетворюється на сотні різних варіацій і доповнюється іншими даними (місцезнаходження, браузер, попередні запити,…) і спрямовується до компонентів які можуть обробити ці запити.

Тепер поговоримо про дані. Якщо ми візьмемо результати спортивних матчів чи ціни на акції які мають оновлюватися щохвилини (а бажано кожні кілька секунд), прогноз погоди який треба оновлювати кожні пару годин хоча б, та скажімо статті з енциклопедії як добре як оновлюються раз на пів-року то зрозуміємо що зберігати такі дані разом, або просто однаковим способом просто недоцільно. По-перше від типу даних залежить логіка їх обробки. Наприклад запит MSFT для компонента що працює з акціями просто означає що потрібні поточні дані для акцій Microsoft, а от для карт наприклад, чи фінансових новин вже треба вибирати за ішими принципами (скажімо найцитованіші новини).

Ну і відповідно харатер даних впливає на те як і де їх зберігають і як їх деплоять (тобто як вони потрапляють на комп’ютери що обслуговують запити).

Я працював в команді яка відповідала за роботу з провайдерами даних. Тобто грубо кажучи це був фреймворк для створення компонентів для спеціалізованих типів даних. Компоненти знаходяться логічно між графічним інтерфейсом (веб-сторінкою) і сховищами даних. Фреймоврк навав можливість унфікувати роботу з постачальниками даних, послати і обробити паралельні запити до даних, зібрати відповіді і надати їх веб-сторінці.

Практично все що користувач бачить в результатах пошуку проходило через код який писала моя команда. Там все складніше, є і інші канали отримання даних, але все ж таки більшість даних проходила “через нас” Smile

Які ж основні технічні проблеми? По-перше, уся робота відбувається асинхронно і наш код не мав створювати ніяких затримок (тобто многопоточність і при цьому відсутність синхронізації). По-друге, накладні розходи мають бути мінімальними і користувачі нашого коду мають отримувати усю функціональність “безкошотвно”, тобто абсолютно на все у нашого коду є лічені мілісекунди. До того ж використання пам’яті по мінімуму (її і без нас є кому споживати), можливість програмного чи апаратного збою в будь-який момент і інші речі.

Через те що в процесі задіяні сотні тисяч комп’ютерів імовірність фатальної помлики (баг, апаратний збій, пошкодження даних, проблеми у мережі, …) дуже висока і фактично гарантована.

До того ж дослідження причин негараздів та ще весела задача – знайти які дані і звідки прийшли, куди вони пішли, що потім сталося… Отак і “розслідуєш” якийсь випадок з машини на машину. Наче і логи є, проблема лише в тому що їх реально терабайти.

Я вже не говорю про те що при оновлені компонента його ніхто не буде зупиняти що замінити на нову версію і тому потрібні механізми як це робити “на ходу” (поки поточні запити оброблюються старим компоненом усі нові мають оброблюватися новим). До цього ж додайте оновлення даних деякі з яких як я вище зауважив оновлюються дуже часто, а також те що це має відбуватися на мінімум тисячах машин одночасно. Коротше веселуха ще та.

Крім написання коду та дослідеження причині помилок (і їх виправлення) команди в bing займаються деплойментом (тобто оновлюють свої компоненти в дата-центрах при необхідності) та реагують на критичні випадки. В командах є концепція чергових (і так само і в google, facebook та інших сервісах-гігантах) від кожнох команди які в разі необхідності (по закону підлості це завжди трапляється в 4 ранку або у вихідні) мають підключитися та вирішити проблему. Мова звісно не йде про виправлення багів (для цього є робочий час), а скоріше про “зробити щоб цього не було”. Це в тому числі може буде і повернення до старої версії коду або даних.

Які скіли розвиваються на такій роботі? Многопоточне прогамування, профілювання та оптимізація, дебагінг (WinDbg) та особливо вміння дошукуватися до першопричини проблем.

Ну от, наче щось розказав і секретів не видав Smile

Ще пости по темі:

Снайперінг на ebay

Кілька роз’яснень термінів:

  • ebay.com (вимовляється “ібей”) – найпопулярніший в світі електронний аукціон. Люди, а іноді навіть і компанії та магазини, виставляють там різні товари, а покупці намагаються перебити ціну одне одного.
  • снайперінг – якщо ви знайшли щось вам цікаве і за цей товар поки що ніхто не торгується (нема ставок) то можна дочекатися останніх секунд до закриття торгу на конкретну річ і поставити якусь дуже вигідну для себе ціну.

Проблема зі снайперіангом в тому що ніколи не знаєш хто ще цим займається, а коли міг би купити і за трохи більшу ціну то ніколи не вистачає часу. Та і до того ж торги часто закриваються у незручний час і не можна постійно сидіти і оновлювати сторінку.

З усіх сервісів що пропонують послугу снайперінга найкращим на мою думку є gixen.com.

Розказую ті прості кроки що їх треба виконати. Спочатку вводимо свій логін та пароль для ebay (реєстрація на самому сайті не потрібна):

Я розумію що не хочеться довіряти таку інформацію якомусь невідомому сайту, але за весь час використання ні в мене, ні в когось із знайомих з цим проблем не було.

image

Далі знаходимо код товара на ebay (виділено червоним):

image

Код товару вказано в URL товару після /itm/, наприклад:

Також не забувайте звертати увагу на вартість доставки (теж виділено червоним). Коли будете вказувати максимальну суму що готові викласти за конкретний товар не забувайте про доставку.

Тепер на сайті снайперінга вводимо код товару зі сторінки на ібей та вказуємо максимальну суму:

image

Також можна вказати групу. Група потрібна для сценарію коли ви полюєте за чимось, наприклад телефоном, але з усих що ви за них готові торгуватися вам потрібен лише один. Так от коли куплено хоч один товар в групі торги за інші товари система припиняє. УВАГА, не рекомендується вносити в одну групу товари що торги на них закінчуються з різницею в кілька секунд – система просто не може гарантувати що не купить вам кілька товарів. Взагалі повторю що уся суть снайперінга в тому щоб дочекатися останніх секунд і бистро зробити мінімально можливу виграшну ставку.

Тепер у вас є статус ваших ставок (зауважте що на ebay до останніх секунд система нічого робити не буде):

image

Блакитним обведено час закінчення торгів, червоним моя максимальна ціна, зеленим – поточна максимальна ставка. Як бачите жовтим виділено телефон максимальна поточна ставка на який вже перевищила мою, а отже система навіть не полізе торгуватися.

Сервіс gixen безкоштовний, паролі і логін не запам’ятовує. За якісь $6 на рік можна отримати точніші торги (система починає торгуватися не за 6 секунд до закриття, а за 4, і встигає зробити більше ставок), підтримка двох серверів замість одного, відсутність реклами. Ціна супер-дешева.

І ще кілька зауважень стосовно ebay:

  • ним не вигідно користуватися як інтернет магазином – в тому ж Amazon’і ціни часто кращі, а ще вигідніше буває у спеціалізованих (велосипедних, музичних, книжкових, тощо) магазинах.
  • не варто торгуватися коли вже є багато бідів (ставок) – якщо і виграєте торги то скоріше за все за максимальну ціну
  • деякі категорії товарів дуже погано класифіковано і саме за ними вигідно полювати. Наприклад у них нема чіткої системи вело компонентів. Я собі якось новісіньке вело сідло Specialized Ruby купив за $37 коли його ціна у виробника $130. А колега мій купив собі новісіньку (ще й у командних кольорах) раму Felt F1 за $1050 при її ціні в $1400. В обох випадках ми були єдиними на торгах на протязі тижня.

Проте не варто розраховувати що ви зможете купити собі лептоп за дешево. Мені один раз поталанило і я взяв Lenovo T410 за $350, але як правило лептопи чи інша комп’ютерна і побутова техніка включно з телефонами розлітається аж бігом.

Вдалого снайперінга, друже!

RAMROD 2013 – відео

У доповнення до поста 2013-07-25-RAMROD хочу розмістити це відео.

Вистачає ж людям часу і таланту робити такі презентабельні роліки!

 

Хоча виглядає все так вже просто на цьому відео Smile А в реалі більше 9, а у багатьох більше 10, і навіть більше 12 годин педалювання.

2013-07-25-RAMROD

imageВелопробіг (хотілося б сказати велогонка, але це таки не змагання) учасники якого їдуть навколо гори Рейнер. Відбувається кожного року, стартові місця розігруються в лотореї. Ось цього року я вперше прийняв участь в лотореї і одразу і виграв Smile Проте ні Олена, ні будь-хто з велосипедистів яких я знаю не здобули собі місця.

Старт та фініш був у містечку Енумкло що десь за 1 годиною машиною від Кіркланда в якому ми живемо.

Гора Рейнер добре помітна здалеку (від нас її видно дуже добре), і виглядає дуже красиво – велетенський білий від снугу зуб що закриває значну частину обрію. Навколо гори організовано національний парк (ота біла порожнеча в низу карти) по якому навколо гори ми і їхали.

Сайт події – тут, довжина маршруту – 149 миль (240 км) за набором висоти більше 10000 футів (3 км). В цьому власне складність і полягає – спочатку долаєш 150 км, а потім починаються 3 дуже затяжні гірки одна за одною.

Сам старт був з 5 до 7 ранку, тобто не масовий, не за місця ж боролися. Отже встали в 3:30, в 4:30 були на місці, перевірив усе, переодягнувся, набрав води, одягнув футболку (прохолодно з ранку було) і поїхав.

На трасі було кілька точок де можна було поповнити запаси води і гаторейду (напій з електролітами), та поїсти бутербродів, фруктів, попити коли і таке інше. У самому парку на вершинах доступна була лише вода.

 

Знаючі люди попереджали що зі старту нестися не треба – перші 50 км переважно легенький спуск і можна легко убити собі ноги.

Я прибився до невеличкої групки в якій кожен по черзі був лідером (перший ріже повітря, а позаду нього решта групи крутить в своє задоволення) – 1 миля і відпочиваєш. Поки ми дісталися першого пункту харчування вже стало зовсім світло і можна було продовжувати в одній велофутболці (називається джерсі).

 

Весь цей час ми їхали якщо не по місту то принаймні по міжміським дорогам на яких відсутня велодоріжка. А через те що і узбіччя там особливо нема то машини часто пролітали за якісь пів-метру від нас. Хоча машин не так щоб і багато було… А от вантажівки з лісом то було страшно – неосяжних розмірів монстри що тягнуть на собі стос зрубаних дерев, ревуть двигунами так що вуха закладає, та ще й тягнуть за собою причепи з таким же лісом. І все це несеться мимо тебе майже впритул… Без звички доволі страшно і неспокійно.

 

Другий етап переважно проходив по узбіччю швидкісної трасси і там було легше через те що було широке узбіччя. А оскільки ще й рел’єф був відносно плаский то і швидкість вдавалося тримати непогано (принаймні для мене 32-35 км/г це непогана швидкість).

План був такий що я на кожній зупинці буду дзвонити Олені і звітувати що у мене все в порядку, але з’ясувалося що ніякого мобільного покриття в тій місцині вже нема, та й до того ж телефон постійно шукаючи вишки розрядив батарею за якісь пару годин. А отже і фотографій поробити не вдалося. А фотографувати там варто було.

 

Після другої зупинки ми в’їхали в парк де практично зникли машини, дорога стала ще вужча і почала дрібно вигинатися вліво-вправо, по краям став ліс закривши небо. Тут вже почався підйом… Наче і невелечкий, але швидко не поїдеш, а він усе тягнеться, і тягнеться, і тягнеться. І так понад 40 км.

Проте їхалося в задоволення – ноги працюють, і хоча і не розженешся проте і загальне самопочуття хороше, приємно неспішно збиратися звивами в гору.

А ось вже і вершина – попити води, долити у пляшки, ще пару миль і половину дистанції подолано. Несподівано швидко і легко.

 

Далі починається крутий і тривалий спуск (приблизно 30 км) де летиш понад 50 км на годину і лише дивишся навколо. Красиво сташенно – яскраво синє небо, ще синіші дрібненькі озера, трошки нижче все куди сягаєш оком вкрито темно-зеленим лісом, на узбіччях сніг, яскраве сонце, смуга дороги та урвища то з одного то з іншого боку. Ну ясно що вкритий снігом пік гори тут же, але тепер дуже близько, майже впритул.

Ми колись там були машиною, але саме в цей раз я оцінив наскільки ж там неймовірно красиво. Обов’язково треба відвідати цей парк як будете раптом в наших місцинах.

 

А далі почався підйом в другу гірку яка не виглядає такою вже страшною в порівняння з ішими двома на карті. А от насправді те що підйом зовсім трошки крутіший (хоча і коротший) значить дуже багато – їдеш-їдеш, пнешся, дивишся на комп’ютер, а там ще навіть кілометр не пройдено. Коротше тут вже почалася втома і треба було зосереджуватися і працювати.

За 4 милі до вершини була зупинка з водою де нас поливали з пульвелізаторів. Сонце вже пекло неймовірно і це вперше коли я почав потіти. Одна пляшка в мене була з напоєм з електрлітами (долива гаторейдом на зупинках), а друга з водою з якої я себе і поливав час від часу. Це ще добре що я не п’ю багато і мені майже завжди вистачало води від зупинки до зупинки, а от людям як п’ють багато і регулярно було дуже важко.

 

І найдивніше те що було ж не спекотно, навіть прохолодно, а от сонце лупило сташенно і нагрівало шкіру через що і починалося перегрівання. Я старанно помазався кремом від сонця на старті і трошки додав зверху на парі зупинок, тому обійшлося без обпіків та почервонінь. Взагалі без сонцезахисних окулярів, шапки та крему від сонця суватися туди не варто.

Ну та як би там не було ось вже і друга вершина нарешті, неймовірно скільки вона сил забрала. Починаю хвилюватися чи я взагалі доїду.

 

Ось вже і трейтій (останній підйом починається). Усього в якісь пів-градуси різниця в нахилі, але наскільки ж інші відчуття і зусилля! Їду не так важко як боявся і навіть знаходжу час милуватися гірськими квітами, водоспадами яких там сотні взовж доріг, розглядаю стрімкі річки внизу та орлів в небі…

Проте підйом все тягнеться і тягнеться і через години півтори стає щось зовсім важко. Пнуся з усих сил, аж ось якийсь мужик на дорозі кричить що залишилося 1.1 милі (2 км) до вершини. Стараюся, але раптом усе скінчилося, сіла батарейка, ноги стали і не можу примусити їх крутити далі. Останні 200 метрів пройшов пішки Smile Залишилося 80 км.

 

Далі 20 км з гірки і остання зупинка. Про останній етап мене попереджали що хоча він і з гірки проте там весь час сильний зустрічний вітер і тому треба приєднатися до якомога більшої групи, а то буде важко.

На зупинці дійсно великий натовп велосипедистів, але я чомусь після того як поїв і трошки відпочив все ж таки з дуру попер сам – план був просто тихенько їхати і не думати про швидкість. Проте з’ясувалося що думати таки треба було.

 

Спочатку трошки потримався за парою швидких гонщиків, але відвалився від них через кілька кілометрів. Потім прибився до групи з 5 велосипедистів, а через кілька хвилин нас наздогнала група десь з 50 чоловік. От за тією групою я і тримався кілометрів з 15, але потім вирішив відстати – їхати було вже зовсім не в задоволення, ногам незручно ні крутити, ні стояти, ні лежати на рамі, вже все набридло. Багато в чому це результат зашвидкого старту – сил і енергії моральної на останній етап не лишилося.

Останні 20 км я їхав взагалі сам – нікого на обрії ні попереду ні позаду, лише перед фінішом у місті побачив людей. Це була 3 година дня, нікого ні на дорозі ні на вулиці, мертве місто (вірніше передмістя).

 

Що ж, головну ціль (подолати дистанцію) досягнута, цим я задоволений. Проте як вже зазначав раніше відчуваю що треба взяти відпочинок на місяць-півтора, а то про наступні старти та випробування навіть думати поки не хочеться – розрядився.

Ну і ще одна річ. На відміну від бігу коли ти виклався і помираєш на фініші, і до кінця дня ледь живий повзаєш, а потім тиждень відходиш на велосипеді все не так. Виснаження страшенне, навіть сидіти важко, а вже за якусь годину ходиш нормально і просто загальну втому (хоча і сильну) відчуваєш. А на другий день так і взагалі тренуватися можна, навіть ноги ледь помітно болять. І це неймовірно дивне самопочуття для бігуна. Думаю причина в тому що 1) на велосипеді не перегріваєшся так, та 2) на бігові часто довго прицюєш з високим пульсом (190+), а на велосипеді рідко коли вище 170 добираєшся. Ну і удари ногами (і всим тілом) об землю це зовсім не те що крутити ногами у повітрі (хоча б і набагато довше).

У мене все, фізкульт-привіт!

UPD. Дані з комп’ютера:

2013-07-14-Subaru Vancouver Triathlon

Завершили серію тріатлонів Subaru в Канаді (перший старт – 2013-05-26-Subaru Shawnigan Lake Triathlon та 2013-05-26-Subaru Shawnigan Lake Triathlon, ще кілька фото, другий – 2013-06-16-Subaru Victoria (Saunders) Triathlon та 2013-06-16-Subaru Victoria (Saunders) Triathlon, ще кілька фото). Там правда в серії ще буде страт у вересні, але ми його пропустимо – дуже далеко (це аж в Альберту пертися), та і дистанція там найдовша олімпійська. Краще якийсь місцевий старт зробимо.

Ну коротше виїхали в п’ятницю у Ванкувер, 3 години і ми там, знайшли готель, ще покружляли вулицями, знайшли парковку, поселилися. Так зарані виїхали просто через те що їхати довше. Воно звісно дорога коротша ніж до Вікторії, але весь час за кермом, в той час як попередні старти включали пароми у подорож на яких ми і відпочивали від керма.

 

В суботу поїхали в парк в якому був старт/фініш щоб роздивитися та забрати стартовий пакет. Заразом зрозуміли що пекло в день старту буде ще те. Проблема з довгими дистанціями в тому що найважче припадає на саму спеку, а робити ще раніше старт теж не вийде – занадто рано, та і холодно/темно ще може бути. Мій старт (70.3) був о 6:30, у Олени (олімпійська дистанція) через годину.

 

Мене як завжди відвідало передстартове хвилювання… Черга в туалет, одягаю в ній костюм, мажуся кремами (від сонця, від натирання), одягаю шапочку, окуляри, біжу на старт.

Олена десь загубилася, доводисть просити випадкових глядачів застібнути блискавку на спині. Мій новий дорогущий костюм має дуже розумний і зручний дизайн застібки на спині – зверху вниз, але мінус в тому самому застебнути його не реально.

 

Не знаю чи це був наймасовіший страрт з усих на яких я був, але те що на Half Iron Man було найбільше людей це точно. Старт з берега, я нагло проштовхався десь в другий-третій ряд, тож довелося горнути що є сили у воду щоб не затоптали.

А у воді таке мочилово почалося що словами не описати! Перші метрів 250-300 можна було реально пливсти як Тарзан – передні б несли на своїх спинах і ногах, задні б підштовжували.

 

Але найнесамовитіша засада була на першому повороті (ми пливли 2 кола у формі трикутника) – наскілька щільно людей набилося що можна було без перелішень лізти по головах.

Далі народ трошки розтягнувся – сильніші плавці відірвалися і потягли когось за собою, слабкіші хто з дуру ломонув зі старту почали відставати. Власне лише на останній третині першого кола вдалося нормально попливсти не ловлячи нори в ребра і писок, та руками по голові.

 

Ось і берег, вибігли, забігли назад у воду, попливли далі. Ось це вибігання страшенно збиває дихання і відновитися після нього дуже не легко. А на другому колі ще почалися хвилі, і хоча були вони не сильні, проте заважали ой як сильно – коли половина гребків пролітає у повітрі, а ішна гальмується водою ще на розгоні руки ні про яку швидкість вже можна не думати. При хвилях вихід один – гребти слабкіше, але махати руками частіше.

Засвітило сонце, і засвітило так що почало сліпити. Не надто вдало одягнені окуляри потихеньку пропускали воду (а вона з солона), і нарешті довелося зупинитися і на ходу їх підправляти.

Як би там не було ось вже і фініш плавання.

 

Цього разу зміг на диво зовсім не натерти шию, навчився мабуть мазатися і застібати костюм Smile До речі дані плавання з годинника – http://connect.garmin.com/activity/343052511. Загальний час плавання – 31:35 (1.9 км) не найкращий мій час, але близько до нього.

Після плавання нелегка пробіжечка по піску у транзитну зону (метрів 150-200). Костюм на половину знятий на бігу, зтягую з ніг, старанно обтирою ноги рушником від піску, одягаю шкарпетики, велотуфлі, шолом, біжу на велоетап. Час у транзитці – 3:28, абсолютно не поспішав, можна було швидше, але сенсу не було.

 

Велоетап найдивніший мабуть з усих що я бачив. Чотири кола, на кожному з них підйом непоганий такий і доволі тривалий, на зворотній дорозі такий же спуск. На деяких ділянках обганяти було заборонено (це піпєц!) і народ їхав як каченята одне за одним якщо не пощастило за кимось повільним опинитися.

Всю дистанцію як це не ганебно звучить я намагався триматися у групі з жінками які валили так що асфальт плавився. Маленькі, легенькі, проте в гору я від них відривався, потім на прямій вони мене удєлували, далі на повільних ділянках я їх наздоганяв, з гірки відривався (я важчий і маю з гірки перевагу), потім все повторювалося…

 

Проїхав непогано по відчуттям, собою задоволений. Дані з комп’ютера – http://connect.garmin.com/activity/343052524. Час велоетапу – 2:37:51 (90 км), враховуючи гірки не погано як для мене, але те як мене усі обганяли на прямій показує що мені треба накатувати кілометри на швидкість, може навіть інтервали почати робити на велосипеді.

Один учасник поїхав з велоетапу на швидкій – лежав на асфальті весь зелений в оточенні людей. Думаю серце схопило бо було це якраз на гірці в яку так нелегко їхати після плавання. Ще одного бачив на траві усього в подряпинах і крові – невдало летів з гірки. Проте живий і активний, йому там масаж робили, може судома схопила.

 

Якимось дивом фінішував я велоетап на самоті (до тих кіл що ми ними каталися з транзитної зони пару кілометрів ще їхати було), швиденько постягав усе з себе, козирьок на голову, номер на пояс і побіг.

Сонце вже палило несамовито і пункти з водою на трасі (кожні 2-3 км) були дуже доречні. На диво перші 3 км біглося легко і з задоволенням, я вже почав радіти… Але потім різко як обрубало – після однієї невеличкої гірки різко стало важко і вже легше до фінішу не ставало.

 

Дорога частково проходила парком, але більшість дистанції пролягало вздовж пляжу під сонцем та по противнющому дрібному гравію. Страшенно не люблю таке покриття, по ньому лише добре розслаблено бігати, а інакше воно як пісок висмоктує непомітно усі сили і ноги наче в’язнуть, хоча на вид тверда поверхня.

Усього було 2 кола, і я знову не витерпів і десь в районі 16-го кілометра пару хвилин пройшов пішки. Не можу пояснити чому так стається – наче ж не найважче навантаження, наче не швидко біжу, можу терпіти, але якось проконтролювати не можу – зупиняюся та йду.

 

З іншого боку ця зупинка дозволила мені зосередитися, переналаштуватися, бо до того всі думки були про “як же мені важко”, а після такого легкого відпочинку вдалося знову почати бігти і добігти в тому ж темпі до фінішу.

Десь на 7-му кілометрі зустрів Олену яка бігла у зворотньому напрямку. І бігла у велоперчатках, сказала їй так подобається Smile А вже десь на 9-му кілометрі я її обійшов. По ній видно було що дуже втомилося – коли для кожного кроку докладають скільки зусиль то вже очевидно що сили закінчуються. Коли обганяв порадив їй протися метрів 100 хоча б. Вона фінішувала за кілька хвилин, а мені ще більше 10 км залишалося до фінішу.

 

Але навіть найдовші страждання закінчуються колись і ось вже фініш на обрії. Я настільки виснажився що коли мене хтось обганяв на останніх метрах просто не відреагував.

Далі заспокоїтися, попити, сісти, попити, взяти медальку учасника, попити, піти в тінь, попити, …

Біговий етап – 1:33:31 (20 км), дані з комп’ютера – http://connect.garmin.com/activity/343052545. На диво непогано.

 

Новий годинник (Garmin Forerunner 910xt) показав себе дуже добре, я задоволений, хороше придбання.

Ось тут уся дистанція на одній сторінці – http://app.strava.com/activities/67306912 (страва не вміє розділяти види спорту).

 

Протокол змагань – http://www.sportstats.ca/displayResults.xhtml?racecode=105473, 70-й у загальному заліку, 10-й у своїй віковій групі. Результат Олени на цій сторінці – http://www.sportstats.ca/displayResults.xhtml?racecode=105471

 

А взагалі то я відчув що навиступався вже до несхочу, і треба взяти хорошу таку перерву у стартах, хоча б до вересня Smile

Ну а після фінішу ми помилися у душі на пляжі, так-сяк переодяглися і поїхали додому. По дорозі заїхали поїсти бургерів, і за якісь не повні 4 години нарешті витягли лапки дома. Велосипеди досі не зібрані в чохлас стоять Smile

 

На цьому все!