Автор: Oleksandr Golovatyi

2014/03/23–Mercer Island Half Marathon–1:29:53

Вкотре вже починаю рік з цього пробігу, але це мій найгірший результат за останні 3 роки на пів-марафоні Sad smile У порівнянні з минулим роком (2013/03/24–Mercer Island Half Marathon–1:23:27) я відстав би сам від себе на 2 км на фініші.

Ну в принципі результат закономірний: усю зиму тренувався уривками, набрав вагу (89 кг зараз проти 82 минулого року), а уся нервова енергія пішла на зміну роботи (Залишаю Microsoft), пошук та купівлю будинка (Пошук житла…) та зміну спортклубу (ще про це напишу якось).

 

Хоча в планах було пробігти за 1:26 стало ясно що не вийде ще на перших кілометрах після старту – почувався втомленим, повільним і важким. Ну та значить сезон тріатлону який почнеться через місяць доведеться боротися самим з собою більше ніж боторися за покращення результатів. Теж ціль така собі нормальна.

 

А з іншого боку результат далеко не найгірший і враховуючи що вже через 2 дні я був спроможний робити нормальне тренування форму можна трошки покращити до кінця літа.

 

У Олени теж результат трошки гірший за минулорічний на цьому ж старті (хоча і не настільки сильно як у мене), але виглядала вона задоволеною.

Далі просто фотографії.

 

А ось ще таке питання стосовно фотографій. Якби все те що ви бачите в пості я б купив на сайті контори то довелося б викласти за це майже 200 доларів. На мою думку це абсолютно божевільні гроші і насправді тут нема жодної світлини за яку я був би готовий платити більше пари доларів у надрукованому вигляді.

 

Контори такі як правило наймають фотографів-контракторів і садять їх на 2-3 точки на дистанції і платять їм якісь гроші (не знаю, але це мабуть щось типу 200 долларів за 2-3 тисячі фоторгафій), а потім викладають все це на сайті з водяними знаками.

 

Звісно кожну систему можна надурити і зняти картинки з екрану без водяних знаків та блямбд копірайтів зверху. Хоча я цим не парюся і якщо не знайдеться рішення то здеру і з копірайтами (як ось тут наприклад – 2013-05-26-Subaru Shawnigan Lake Triathlon, ще кілька фото).

 

Але серед тих хто мене читає і серед моїх друзів є фотографи які саме цим заробляють собі на життя (звісно не виключно цим). От у мене питання (нарешті формулюю) – як ви ставитеся до таких цін і такого способу здирання фотографій з сайту? Чи припустимо на вашу думку це робити і чому так, чому ні? Щоб було зрозуміло про що мова: фотографіч 5 на 7 дюймів у надрукованому вигляді обійдеться вам у 12.99.

image

 

Дані з годинника: на гармінконект – http://connect.garmin.com/activity/467544077, на страві – http://www.strava.com/activities/123888800.

Усі світлини –

[english] shenanigans

Доволі таки загадкове слово яке приблизно можна перекласти (саме так у множині) як “пранк”, “прикол”, “развод” та іноді навіть “троллінг” чи “клеїти дурня”. Ну тобто щось таке що означає розіграш. Вимовляється як “шенАніґанс”.

У словниках:

Поїздка у Скотсдейл, Арізона

Поїздка по роботі, але цей пост буде просто купкою сумбурних параграфів з не менш сумбурними фотографіями.

Переліт з Сіетла у Фінікс займає 3 години. В той час як у Сіетлі десь +18, дощ і туман у Фініксі вже о 8 ранку сонце лупить яскраво-білими променями з безхмарного неба і в обід температура піднімається вище 40. Незважаючи на пустельну місцевість (а те що на фото це найзаможніші райони штату) повітря нема і тому дороги ідеально чисті – ні пилюки, ні рослин що засмічували б усе листям. І усі без винятку машини блискучі і чисті як наче щойно з автомийки.

Узяв собі на прокат Тойоту Королу (номер каліфорнійський – хтось аж звідти пиляв на прокатній машині). У мене ще в Україні свого часу було кілька знайомих які все охали і ахали яка розпрекрасна машина Корола і як вони про неї мріють. До речі за ті самі гроші можна було узяти Мазду 3 та Хюндай Акцент.

Перші враження були вкрай негативні: стеля низько, я майже торкався головою, сидіння нижче не опустити, третину виду спереді займає та сама стеля, дзеркало вузьке і зананто широке, меню приборної панелі заплутане і неінтуітивне.

Але покатавшись на ній я зрозумів що це насправді дуже хороша машина, та ще й за таку невисоку ціну (базова комплектація приблизно 18 тисяч у нас): неймовірно м’яка, приховує усі нерівності дороги; навіть при різкому прискоренні/гальмуванні не смикається, сидіння неочикуванно комфортні. Але головне повторюся це м’який і в той же час миттєво реагуючий на газ/гальмо хід який мене вразив. А ще неймовірно великий багажник.

Собі би я все одну її не став купувати: вже названа вижче низька стеля, незручна і некрасива приборна панель, навіть коли я відсунув сидіння на максимум назад і підняв руль на максимум вгору ноги мені заважали рулювали. Та і якість звуку доволі посередня чесно кажучи. Але головне що я звик до свого Форестера і наступна машина в мене теж скоріше за все буде джипоподібна.

Тепер по роботі. Як я вже згадував компанія має офіси у кількох містах (4 офіса в Арізоні, 2 в Каліфорнії, в штаті Вашингтон, Денвері, Бостоні, в Айові, …) і практично нема таких команд де всі члени сиділи б в одному офісі. Ось ця зустріч була спеціально для свіженайнятих працівників з усієї країни.

Перший день у нас була вечеря в ресторані де можна було поспілкуватися з іншими людьми, до того ж до нас завітало керівництво компанії. А на другий день було багато цікавого: бачення нового керівництва, зміни що відбуваються, плани на майбутнє, демонстрація роботи служби підтримки, екскурсія в дата-центр.

Але все по порядку.

До останнього року компанія керувалася однією людиною і лише з ростом перейшла під часткове керівництво інвесторів які і найняли колишніх керівників і архітекторів з Microsoft та Yahoo. Компанія завжди була бізнес-орієнтованою, а це фактично означало що робилося завжди те що може принести гроші просто зараз. Засновник є по своємо геніальною людиною, але одна річ створити з нуля компанію що заробляє мільярд долларів на рік, і зовсім інша – перетворити її на таку що заробляє десятки мільярдів на рік. Саме через проблеми росту почався пошук директора на місце якого і знайшли Блейка Ірвінга який свого часу керував Windows Live та  MSN що за розмірами близькі до GoDaddy.

Дуже цікаво було почути від нього про те які зміни відбуваються зараз і які плани на майбутнє. Взалі то одна з причин чому я приєднався до компанії в тому що змінюється абсолютно усе: стиль керівництва, процеси, правила, продукти, технології. Зміни неймовірно масштабні і потрібні в першу чергу тому що компанія росте просто вибуховими темпами і при цьому метод управління в усьому до недавнього часу був абсолютно ручним.

Ну от про своє бачення і плани, в тому числі плани на міжнародному ринку він нам і розказав. До речі від нього ми дізналися вражаючі числа кількості клієнтів, скільки середній клієнт приносить грошей компанії щороку, скільки ми втрачаємо не надаючи правильно послуги і таке інше. Наприклад те що якщо узяти 20 найбільших конкурентів то їхня сумарна доля на ринку все одно буде менша ніж у ГоДедді.

До того ж ГоДедді єдина компанія в світі яка створила продукти і процеси для обслуговування малого бізнесу (ціль – компанії розмірами до 5 людей) і вдало це робить маючи більше 12 мільйонів клієнтів.

Потім виступило ще кілька людей з керівництва, а потім нас повели у цент-підтримки клієнтів (це де люди на телефоні відповідають на питання).

До речі у ГоДедді один з найвищих у світі (в трійці лідерів) рівень задоволення клієнтів від обслуговування. У софтверних компаній щоб ви знали він як правило негативний. Дійсно обслуговування клієнтів є таємною зброєю ГоДедді. Одна з причин в тому що кол-центри розміщено в США, інша в тому що персонал високо кваліфікований і дуже швидко розв’язує проблеми, а крім того відповідає на питання та дозволяє визначитися клієнтам з тим що їм насправді потрібно.

Нагадаю що основними продуктами є: продаж доменних імен, хостінгу, електронної пошти, а також продаж стронніх продуктів як ВордПрес, Офіс 365 та інших. До того ж коли ви купуєте сайти у скажімо Майкрософт чи Гугла то насправді домен і хостінг купується у ГоДедді, а вже продавці розміщують там свої продукти.

Цілу годину кожному з нас дали можливість посидіти на телефоні і послухати як саме відбувається цей процес. Звісно в розмови ми не вмішувалися. Могло б здатися що це неймовірно нудно, але насправді година пролетіла як 5 хвилин. Наскільки різні люди і різні в них проблеми. Деякі жаліються на те що пошта в аутлук не працює, а коли їх просять перевірити ще й через веб-інтерфейс кажуть “я зараз не можу бо у мене інтернета нема, зробіть мені щоб пошта працювала”. Інші задають доволі складні технічні питання про тонкощі конфігорування різних сервісів.

Одна з відмінносей технічної підтримки ГоДедді в тому що працівники кол-центру не мають скрипта, тобто не слідують списку “перевірте що ваш комп’юте підключено до мережі, підведіть мишку до кнопки Пуск” і таке інше. Це дозволяє за якість пару хвилин вирішити проблему клієнта. А з іншого боку вартість такої підтримки неймовірно висока – не лише треба наймати туди людей з відповідною технічною освітою, але і добре вкладатися в їх навчання (це кілька місяців в компанії).

Одним словом – сподобалося.

Потім нас повезли в дата-центр. Свого часу я був на екскурсії у найбільшому дата-центрі Майкрософт в нашому штаті, але те що я побачив в Аризоні було незрівняно більше.

Дата-цент має свої специфічні проблеми – розміщення обладнання, заміна компонентів по живому, проблеми охолодження та відведення тепла, … Працівники провели на диво інформативну екскурію і показали багато цікавого.

До речі через те що ГоДедді реєструє найбільшу долю веб-адрес в інтернеті через дата-центри компанії проходить мінімум третина усього інтренет-трафіку планети пов’язаного з розкриттям доменних імен. По простому: коли ви у браузері набираєте щось типу 013x4nd2.wordpress.com  браузер звертається до одного з DNS серверів які знає із запитом “яка фізична адреса у сайта з таким іменем”. DNS сервер якщо не знає сам переспрямовує запит до іншого серверу про який він знає і так доки хтось не скаже фізичну (ІР) адресу сторінки.

Після того в мене ще залишився час побувати в іншому офісі недалеко (місто Темпі) та прогулятися обома містечками. Фактично Фінікс що за розмірами є 5-м містом в США давно поглинув усі маленькі міста навколо, але вони ще керуються незалежно і виглядають крім ділових центрів дуже автентично: усе одноповерхове (землі навколо досхочу), рослинність якась лише у дорогих та туристичних районах, люди на вулиці відсутні.

На цьому поки що все.

Вступ в “Стратегію” та Ленін Kreator

Усе нижческазане є художнім домислом і не пов’язане з реальністю, усі співпадіння з реальними особами та подіями є випадковими.

Згадав історію яку мало хто знає мабуть з моїх читачів.

Закінчував я школу у 1992 році і постало питання в який інститут поступати. На той час в нашому місті на базі ЦІПКа (Центральний Інститу Перепідготовки Кадрів здається) відкрили курси підготовки для бажаючих підтягнути свій рівень математики та фізики. Таке собі репетиторство. Якраз починалися голодні часи, треба було шукати де і як заробляти гроші.

Я ходив на ті курси, ходило туди не так щоб багато людей, школярів може 40 з усього міста. Але головне те що розумні і далекоглядні люди в керівництві розгледіли можливість і заснували інститут на базі наявних потужностей (Інститут Підприємництва “Стратегія”).

На той момент я навіть приблизно не уявляв чим хочу займатися і на кого вчитися, а ідеї були приблизно такі: щоб недалеко від дому, щоб за спеціальністю сидіти потім в кабінеті, а не на морозі голими руками в гівнах колупатися, щоб з військовою кафедрою.

От військової кафедри якось в “Стратегії” не було, але підкупало те що інститут був вдома (15 хвилин пішки), та від нього не тхнуло совковими старперами. Але головне що в новому інституті обіцяли давати студентам скільки часу працювати на ПК (це був час коли 286 процесори були вершиною прогресу, екрани в 11 дюймів показували або 16 градацій сірого, або 4 кольори, пам’яті було 640 Кб, і у найпотужніших моделей було 2 дисководи на 5-дюймові дискети, вінчестерів звісно не було). В результаті я подав документи в дніпропетровський гірничий інститут (тоді ще не Академію) та у “Стратегію”.

Але ще до вступу в новоствореному інституті запропонували усім хто ходив на курси спробувати скласти вступний іспит. Ну математику та фізику я здав наче нічого так, на 4 чи 5, не пам’ятаю, але нормально все вийшло і приводу для хвилювань не було.

А от третій іспит був з російської літератури де треба було написати твір на тему “Моя улюблена книга”. Ясно що всі подібні твори писали у школі і просто сіли і почали писати чому їм подобається “Бєспріданніца” чи “Мать”. А мені щось стрельнуло у голову і я написав чому “Світ смерті” Гарі Гарісона є моєю улюбленою книгою (на той момент так і було). В результаті мені сказали що писати твір про таку дурню це навіть на одиницю не заробити, але оскільки якусь оцінку треба ставитит треба то ставлять мені 2. Коротше не поступив я достроково і проходив через звичний процес.

Ось коли ми здавали ті іспити в “Стратегії” і сталася історія з Леніним.

Людям молодшим мабуть важко буде уявити, але Ленін, його прищур висіли над нами кожну мить нашого існування як якась інфернальна сутність. Починаючи з дитячого садочку: книги, вірші, пісні, портрети та бюсти навколо, цитати, фільми, значки та профілі на стінах (всі ці червоні уголки та політінформаційні стенди). Образ Леніна слугував виправданням будь-яких дій старших за положенням і дозволяв морально засуджувати нижчих за положенням. Це була якась чорна магія “а що б сказав дідусь Ленін”. Одна з причин чому я підтримую обома руками за руйнування усих отих ідолів – це наша історія, так, але хай історія лишається в музеях, бібліотеках та тематичних парках, а ці острівки совкізма як енергетичні чорні діри та монументи несмаку треба прибрати.

При цьому відношення до Леніна у дітей було від “пофіг, триндить собі що хочете” до “задовбали своїм Леніним, ідіть у баню”. Показово що наприклад із зірочок жовтенят потерши маленького Володю Ульянова писком об асфальт робили значок Iron Maden, якось ось так, тільки сильніше стирали:

Так от в “Стратегії” як і в кожному совєцькому закладі стояла велечезна голова Леніна, а за нею на стіні були якісь ленінські цитати.

Тепер відступ. На той момент західна культура проривала вже залишки Залізного Занавісу і до нас почала надходити в тому числі і важка музика. Я на той момент слухав thrash metal (ось тут почитайте ще – Як я почав, перстав і знову почав слухати metal). І хоча музика до нас доходила, проте інші матеріали як журнали чи ті самі платівки були неймовірно рідкими та дорогими речами. У кожного металіста, здається у кожного без винятку, на той час був свій зошит куди збиралася інформація про групи (склад, дискографія) і в тому числі абсолютно необхідним вмінням вважалося вміння малювати логотип улюблених команд. Це було цікаве заняття саме по собі, до того ж красиво оформлений зошит додава неймовірно до трушності і пафосності. Тож не дивно що кожен хто слухав метал міг при необхідності намалювати написи Metallica, Iron Maden, Cinderella чи будь-яких інших команд що були нам відомі.

Ну от, а тепер погляньте на ось такий персонаж що його з альбому в альбом тягнула німецька командна Kreator:

До речі такий плакат висів у мене над столом весь час мого викладання в тій же стратегії, цікаво було б зараз почути спогади студентів про свої враження від нього Smile А ось тут ще трохи моїх спогадів про часи викладання – Фото 2000-х років зі “Стратегії”.

Ну і от що реально могло прийти мені в голову коли я тинявся по напівпорожній будівлі, з якогось дива я тоді завжди мав при собі червоний олівець, і побачив гіганську насуплену лису голову на постаменті? Smile Так, правильно, тим олівцем через увесь лоб (а діаметр голови більше за пів-метра складав) красиво написав Kreator. І пішов собі…

Далі… Встиг я поїхати на вступні іспити в гірничий інститут в Дніпро. Оскільки в шкільному атестаті в мене були непогані оцінки то складав я вступний іспит комісії, а це означає що ти заходиш в кабінет де сидить кодло людей і більшість з них задає одне питання, а потім вирішують що з тобою робити. Все усно, все швидко. Математика – 5, фізика – 5. Англійську в СРСР вчили за спеціальною методологією щоб ніхто її не знав, а підготовка до вступних іспитів складалася із заучування на пам’ять монологів та діалогів. Ось мене питають про погоду (What is the weather like?), я переплутавши слова like і live починаю розповідати інший монолог: I live in Zhovti Vody. My family is… і так далі.

В результаті двійка з англійської, але оскільки я був один з небагатьох хто здав фізику на 5 то мене зарахували.

В той же час я поступив у “Стратегію” і було прийнято рішення йти саме туди. І ось я знову в Дніпрі, кажу що хочу документи забрати. Тут збирається невеличка компанія і починає мені розказувати чому я маю залишитися у них. Може вони і правильно казали, але аргументи від зовні некрасивих пристарілих людей про кількість професорів і аспірантів аж ніяк не можуть подіяти на школяра для якого все це дурацька нікому не цікава нудота. В процесі я сказав щось типу що “давайте не тягніть час, мені завтра вранці треба документи здати в Жовтих Водах” на що вони перезирнулися, посміхнулися і сказали “а, ну тоді у нас канцелярія закрита, от завтра і приходь за документами”.

Мене часто називають пофігістом, насправді я переймаюся багато чим, але мабуть не правильно це показую, або не розумію коли треба хвилюватися. От і тоді я спокійно погодився і пішов ночувати до родичів. Вранці прийшов за документами і під сміх “тепере ти нікуди не встигнеш і ПІДЕШ У АРМІЮ” забрав документи. Так само я не хвилювався у автобусі по дорозі додому (ех, а в ті ще совєцькі часи було усього 3 автобуси в день якими можна було дістатися з Дніпра у Жовті Води) і лише коли на пів-дорозі зрозумів що час закінчується почав хвилюватися.

І ось я на вокзалі (інститут на протилежному кінці міста), біжу що є сили, забігаю додому занести платівку “Мастера” (Talk of the Devil) яку я купив в Дніпрі, біжу далі. А в інституті в цей час з якихось причин люди що приймали документи ще не розійшлися і сиділи дивилися як я біжу, навіть потім мені вони ж казали що сперичалися за скільки хвилин я у них буду Smile Встиг коротше.

 

А до речі ось цей вініл “Мастера” був першим в СРСР де внутрішній конверт теж був з принтами – на ньому було тексти пісень надруковано.

А що ж Леніним? Оскільки він стояв собі в своєму куточку збоку від кабінета директора то довго напис ніхто не помічав. А десь через пів-року розгорівся страшенний скандал де кадри старої закалки вимагали ледь не організувати масові допити і знайти зловмисника. Навіть пропонували здатися добровільно. Оскільки минуло багато часу то все це лишило мене байдужим, а студенти почали навідуватися до Леніна щоб пореготати. Напис пробували відтерти, але щось зробили не так і лише глибше втерли його у голову. А що сталося далі я вже і не пам’ятаю – чи то стерли таки, чи просто прибрали ту голову.

Ось так любі мої антісовєтчікі. Усім щастя і здоров’я!

[english] break a leg

Побажання яке дослівно звучить як “поламай собі ногу” історично походить від забобонів артистів перед виступом яким не можна було бажати успіху. Цей вираз зараз використовується не лише акторами, але і у повсякденному житті і означає “бажаю успіху”.

У словниках:

[герої] Лассе Вірен

Те що стоїть між нами і нашою мрією здається неподоланою перешкодою. Але тільки до того часу як хтось її подолає і ми вже не бачимо цих перешкод.

Лассе Вірен, 4-кратний Олімпійськи Чемпіон

Герой мого дитинства книгу про перемоги якого я неодноразово перечитував і який усе життя слугував мені прикладом того яких неймовірних висот можна досягнути якщо бути зосередженим на своїй меті і не перейматися іншими дрібницями оточуючого світу.

Отже неймовірна історія фінського поліцейського зростом 180 см і вагою 60 кг…

А усім кому нецікаво дивитися на боротьбу що точиться на відео можу порадити звернути увагу на технології того часу: зйомки, форма, спосіб показу результатів. Все це на той час було неймовірним проривом як і зараз на сучасних Іграх – найвражаючі технології що наближають спорт до розваг.

Літаючі фіни


Як це не дивно але доволі тривалий час фінські бігуни (та і інші лекоатлети) були найсильнішими у світі. Це і 9-кратний (!) олімпіський чемпіон Пааво Нурмі, і автор незліченної кількості світових рекордів Ханс Колемайнен і інші. Треба сказати що до 70-х років домінування фінів вже майже скінчилося і на сцені з’явилися новозеландці, іспанці та американці.

Унікальність Вірена

Є кілька моментів які роблять Ласе Вірена найпомітнішим і найвидатнішим бігуном на довгі дистанції (хоча деякі можуть не погодитися і згадати Володимира Куца, Абебе Бекілу, Саіда Ауіту чи Хайлє Габреселассє). Перше це те що він практично не “світився” і не показував результатів крім як на Олімпійських Іграх. Сам Вірен з цього приводу казав що вони з тренером склали спеціальний графік тренувань де була лише одна ціль – Олімпіада. Уявіть собі – 4 роки роботи, щоденної багатогодинної роботи заради кількох днів, а потім ще раз, а потім ще…

Друга особливість – серце Вірена. Його серце мало доброякісну патологію. Його розмір був майже вдвічі більшим за серце здорової дорослої людини. У спокійному стані пульс складав 32 удари на хвилину. До речі зараз відомі методики збільшення обсягів серця – короткі інтервали (30-40 секунд) в круту гору з відпочинком по 1 хвилині між ними (щоб не накопичувалася молочна кислота). І так 4-5 годин на протязі пів-року щодня.

Третя особливість – здатність робити довжелезний спрут. Спрут це коли бігун починає прискорюватися на фініші. 100 метрів усі фінішують швидше, ну особливо здорові 150-200 метрів. Але Вірен здатен був робити спрут в 600 метрів, що повністю знесилювало його супротивників. Єдиний метод боротьби проти такого бігуна – мати відрив від нього перед фінішом. Але Вірен нікого не відпускав і дуже розумно вів себе на дистанції.


Ще одна особливість – техніка бігу. У роліках зверніть увагу як усі бігуни “по-кенійські” закидають назад ноги, майже ляскаючи себе по сідницях. Лассе ж біжить дуже економно, викидаючи ноги вперед і майже не піднімаючи їх ззаду. Зараз відомо що Вірен одних з першим почав тренуватися на висоті (у Швейцарії та Кенії), а також багато тренувать робив у снігу бігаючи у високих ботинках. Це і могло спричинити таке аномальне серце та економну техніку бігу.

Ну і ще, на додачу. Деякими вважається що Вірен був першим професійним атлетом хто використовува техніку переливання крові. Суть її в тому що перед тренувальним циклом спортсмен здає кров, а після тренувань вливає назад чисту кров у тренований організм. На той момент процедура не була забороненою, плюс нечасто вдалося її провести без негативних наслідків.
На всіх роліках Вірен у синій майці, білих трусах та з бородою.

1972, Мюнхен, 5 км

Чому ж саме Олімпійські Ігри? Справа в тому що до відносно недавнього часу в легкій атлетиці не існувало Чемпіонатів Світу і можна було або встановити світовий рекорд і чекати поки його поб’ють, або назавжди увійти в історію як переможець Олімпійських Ігор. Вибір очевидний – усі найкращі атлети світу готуються до Ігор як до головних змагань свого життя.

Нікому невідомий Вірен (7 та 17 місце на попередньому чемпіонаті Європи на 5 і 10 км) несподівано виграє 5 км. Зверніть увагу як легко він відірвався на останній стометрівці!

Цікаво також що Гаммуді який прибіг тут другим вже через 4 дні встановив новий світовий рекорд на 5 км – 13:26.4. А це говорить про високу готовність суперників яких Вірен обіграв тактично.

1972, Мюнхен, 10 км

Забіг який увійшов в історію і завдяки якому Вірена досі ставлять іншим спортсменам як приклад що боротися треба до кінця навіть у самій безнадійній ситуації.

Мало хто сподівався що вимотаний спортсмен може перемогти ще у одному виді.

Неймовірність цієї перемоги в тому що Вірен впав на початку дистанції і відстав від групи лідерів на 30 метрів. Тим не менш він був першим на фініші та ще й встановив новий світовий рекорд – 27:38.40, який дуже довго залишався Олімпіським рекордом на цій дистанції. Для порівняння сучасні українці бігуни на цю дистанцію на Олімпійських Іграх показують результат близький до 29 хвилин.
Відео починається майже з моменту падіння. Ось той спрут коли на фініші суперники не мають сил прискоритися через те що Вірен увімкнув неймовірну швидкість за 600 (!) метрів до фінішу:

1976, Монреаль, 5 км

За 4 попередні роки Вірен виступав в основному на другорядних змаганнях і випав із зору спортивної спільноти. На цій Олімпіаді він фінішував на обох дистанціях значно повільніше, але при цьому вигравав тактично, змушуючи свої основних суперників бігти зайві метри по 2й доріжці і таке інше.
Останні 1,5 км Вірен провів у вбивчому темпі – 3:42 (7й результат на тій Олімпіаді на “чисті” 1500 метрів!). Зверніть увагу на новозеландців (чорна форма) – якби вони не були вимушені бігти по 2й доріжці та не були заблоковані іншими бігунами то можливо б і обігнали Лассе. Останні 200 метрів просто якась неймовірна заруба яку Вірен виграв лише завдяки тим додатковим метрам які він примусив новозеландців пробігти на віражах.

1976, Монреаль, 10 км

Вигравши це золото Вірен став єдиним в історії володарем Золотої Пари Дублів.
Початок був повільним, але другі 5км Вірен пробіг усього на 6 секунд гірше за свій час на чисті 5 км. Видно що на фініші суперники вже “вбиті” остаточно божевіллям що сталося на фініші 5 км кілька днів тому і високим темпом який фін трима усю дистанцію. Останній кілометр – 2:29, останнє коло – 56 секунд! Взагалі на останньому колі втік від єдиного хто мав сили боротися з ним як від стоячого. Зверніть увагу що третій відстав майже на 100 метрів.

А кому не дуже цікаво мотайте зразу на 8-му хвилину.

1976, Монреаль, марафон

На додачу він ще й був п’ятим на марафоні з часом 2:13:11 (з таким часом і зараз на Олімпіаді можна за призове місце боротися).
На всяк випадок зауважу що між усіма стартами відпочинок близько 4-5 днів. А на 5 і 10 км треба спочатку пройти в фінал прийнявши участь в кваліфікаційних і пів-фінальних забігах.

1980, Москва, 10км

Весь час після Олімпіади 1976 року Вірена переслідували травми, і навіть за місяць до старту він ще був у лікарні з травмою ноги і відновлювався після операції.
Крім того його критикували за те що він почав готуватися до марафону замість своїх коронних дистанцій, проте майже ні в кого не було сумнівів що і на цій Олімпіаді Вірен покаже себе.
Проблеми почалися з того що Лассе ледь пройшов у фінал – його добрали за часом, і то лише тому що один із дібраних перед ним не зміг виступити. Система там така що з відбірних стартів у фінал виходять перші кілька місць, а потім ще декілька учасників (тут було 3) добирать за найкращим показаним у пів-фіналах часом. Отже в забігу він був “останнім” з відбору.
Мабуть найдраматичніше легкоатлетичне відео за всі часи. Видно як на фініші Вірену просто не стало сил (все ж таки місяць підготовки це неймовірно мало). Крім того травма ноги очевидно давала про себе знати, варто лише звернути увагу на постійно зціплені зуби (порівняйте зі спокійним обличчям на попередніх олімпіадах).
Дуже нетиповим (і навіть дивним) є цей забіг ще й тому що постійно точиться боротьба за лідерство у групі. Це не тільки не має сенсу, але ще й виматує бігунів. В результаті 2 “найрозумніші” бігуни, ефіоп що постійно тримався другим і фін що тримався останнім і зайняли 2 перші місця. А причина полягала в тому що Вірена боялися відпускати вперед щоб коли він почне спрут не пропустити цей момент (на той час бігуни вже цілеспрямовано готувалися до довгих прискорень на фініші – фінський бігун аж 4 рази продемонстрував їм як це ефекривно). А Вірен зі свого боку намагався очолити і уповільнити забіг бо тільки так мав хоч якісь шанси. От і йшла така безглузда з першого погляду колотнеча.
Переможцем став 37-річний (!) ефіоп Йіфтер що всі попередні Олімпіади безуспішно боровся проти Вірена. Він, до речі, ще й виграв 5 км на тій Олімпіаді.
Відео майже 10 хвилин, але надзвичайно видовищне і драматичне – боротьба двох фінів з трьома ефіопами:

1980, Москва, 5км

Вірен вирішив не приймати участь щоб зберегти сили для марафону.

1980, Москва, марафон

До 20 км Вірен був у групі лідерів, але перед 30-м кілометров зійшов з дистанції через проблеми зі шлунком.

Що далі

Через пару місяців після Московської Олімпіади Лассе Вірен повідомив що йде з великого спорту.

Так закінчилася епоха літаючих фінів і почалося десятиріччя панування ефіопських бігунів. Потім були араби, потім кенійці…

Історії перемог Вірена знає кожен фінський школяр. Лассе є національним героєм, його шиповкі (бігове взуття з шипами в якому бігають по резиновому покриттю стадіону), відлиті із золота, стоять в музеї спорту, в Хельсинкі є його пам’ятник. Також продовж 1999-2007 років він був у складі фінського Парламенту.

Зараз він є власником невеличкого бізнесу з перевезення грузів і живе в маленькому містечку в якому і народився. Коли пару років тому американські журнілісти завітали до нього в гості то лише від них онук Вірена дізнався що статуя в центрі міста і отой Вірен про якого йому розказували у дитсадку то і є його дідусь.

GoDaddy: офіс у Кіркланді

У цей день коли Россія ввела війська в Україну і важко думати про щось інше крім неминучої війни хочу спробувати вас відволікти від важких думок хоча б на кілька хвилин.

Трошки про своє нове місце роботи я вже писав раніше (Чому GoDaddy?), визнаю що було сумбурно. Цього разу переважно світлини.

На вході нас зустрічає Даніка Патрік яка є обличчям компанії:

Далі по невеличкому коридору проходимо мимо кімнат для мітінгів. Враховуючи те що практично усі команди розподілені мітінги проводяться завжди по інтернету. Це до речі означає також що ніяких обмежень на роботу з дому немає і в офіс їздити ніхто не примушує.

Кімнати для мітінгів названі чисто з програмістським гумором:

 

 

Ще є кімната яка називається Basic, я забув її сфотографувати.

Далі є кілька шафок і вішалки для велосипедів. Отой велосипед що на фото нижче висить там постійно схоже з минулого літа (це коли тільки відкрили офіс). Навіть не знаю чий він.

Весь офіс крім самого високого начальства є опен-спейс (відкритим простором) – ніяких кабінетів чи перегородок між столами. І хоча робочі місця доволі маленькі проте відсутність стін і сонячне світло через великі вікна роблять картинку доволі привабливою.

 

Ось цей великий стіл використовується зараз для обідів – в чт та пт компанія безкоштовно годує нас обідами з місцевих ресторанів. В майбутньому коли офіс розширять (плани найняти ще близько 30 програмістів) будуть годувати ще і ср. Годують не кожного дня не тому що жадібні, а тому що в інші дні (особливо пн і вт) в офісі дуже мало людей – через географічну розосередженість люди часто і багато подорожують. І якраз початок тижня це основний час подорожей.

Зправа видно кабінети (їх усього 4) керівників компанії. Усі інші включно з віце-президентами сидять за такими самими столами як і я в тих же умовах. Нагадаю що у компанії зараз працює майже 5 тисяч людей і офіси лише в США є у Арізоні (4, а може і більше), Каліфорнії, Колорадо, Кіркланді і ще в якихось містах.

Знайди на фото ванДамів:

 

За останній рік компанія виросла майже вдвічі і саме Кіркландський офіс вирішено зробити технологічним і інноваційним центром компанії. Причина проста – це місто де велечезний ресурс програмістів вирощених Майкрософтом, Амазоно, Гуглом, Боінгом, Нінтендо та іншими компаніями регіону. Тим більше що сьогоденне керівництво компанії самі є ветеранами МС.

На фото нижче можна оцінити глибину офісу – за спиною стіл з фото вище, до вікна 6 робочих столів:

 

У дізайнерів епли, у програмістів справжні комп’ютери Smile

Ще одна унікальна відмінність нашого офісу від інших в тому що до рівня керівництва компанії в буквальному значенні кілька кроків. У показаних вище кабінетах сидять головний архітектор компанії, головний дизайнер та головні з інших напрямків (не пам’ятаю зараз). І я можу просто зайти і поговорити з ними минуючи сходинки ієрархії. Та вони і самі виходять говорити з нами.

Усього зараз в офісі працює 48 людей, але мабуть ніколи не буває так щоб усі були на місці. А з іншого боку щодня на співбесіду приводять по 2-3 людини і ці люди цілий день проводять в нашому офісі (5 співбесід у скайпі чи з працівником з нашого офісу з перервою на обід).

 

Як я вже згадував усі продукти компанії реалізовано незалежно без будь-якої уніфікації чи повторного використання, та і зоопарк технологій додає свого шарму. До того ж я назвав би рішення які я бачу переускладненими без необхідності. Ну та все це наслідок ведення бізнесу в тому стилі який підходив для невеличкої компанії і який перестав працювати коли почався ріст.

А це панорама виду з вікна. За кілька метрів розташовано озеро Вашингтон, а безпосередньо біля нашої будівлі розташовано пірс і стоянку для яхт. Наш головний архітектор живе на березі озера і плаває на роботу і назад на яхті.

 

Це ось таке моє робоче місце. Як бачите доволі невеличке. Два монітори по 22 дюйми, по центро док-станція для лептопу (тобто фактично виходить 3 монітори).

Тумбочка з подушкою зверху просто геніальний винахід! І тумбочка, і табуретка для когось хто хоче присісти поруч. Кулька на якій я сиджу. Моя звична 75 см виявилася занадто великою, купив 65 см. Хоча крісла тут видають теж дуже комфортні. І корзина для звичайного сміття та сміття на переробку (картонна коробка).

 

Сказав усім називати мене Олек бо Олександр то занадто довго, Алєкс мені не подобається, Саша – жіноче ім’я, а Олек (або Олєк чи навіть Олік) було моїм Майкрософт-іменем. Подумав хай і далі його використовують на роботі.

Ось далі ігрова зона (частина столової) де по п’ятницям народ п’є віски, пиво, робить коктейлі і рубається в ХБокс:

 

А ось і сорци для коктейлів Smile Все це стоїть на тумбочці забитій усілякими дорогущими спиртними напоями: віски, водки, джини та різні настійки:

Одразу за ігровою зоною йде кухня де стоять такі цікаві речі як різноманітні цукерки і горішки, холодильники з напоями, кава, чаї та крани з пивом.

До речі є одноразові і нормальні набори посуду і кожен може вибрати собі те що більше подобається. Мити самому нічого не треба бо є машинка в яку треба просто поставити свою тарілку-виделку-ложку.

Ну і автомат з кригою звісно.

 

Я розумію що для українців які не працюють в софтверних компаніях треба уточнювати що все це 1) так, безкоштовне, та 2) ні, ніхто не слідкує скільки ти чого береш, та 3) ніяких обмежень на кількість з’їденого-випитого нема.

І так, на верхній поличці холодильника ви бачите асортимент пива у пляшках. А ще там не видно, але на нижніх поличках складено пляшки з вином. І все це теж без обмежень.

Тут я несамовито об’їдаюся щодня горіхами і клянуся собі що більше так робити не буду SmileНу і ще там в асортименті китайські сушені супи (варіант мівіни, але не такий бридотний і навіть трошки смачний), сушене м’ясо, чіпси та пєчєнькі.

Ну і головне – краники з пивом:

Одне світле (вірніше блідий ель), друге темне. Деякі на обіді випивають по стаканчику. Я пару раз цідив собі на обіді десь на палець у бокал – смачне, запашне, сподобалося.

А кава-машинка то взагалі зло. Вона неймовірно швидко робить дуже смачну каву. І я хоча і каву не люблю почав її пити щоранку – розведену, з соєвими вершками, ням-ням. Так і пісяду на каву, доведеться додому подібну машинку купувати.

Ну ще є чаї різні, але здається крім мене їх ніхто не п’є.

Усі фотографії можна подивитися ось тут – https://onedrive.live.com/?cid=b21290194214a37d&id=B21290194214A37D%2132268#cid=B21290194214A37D&id=B21290194214A37D%2132268.

А ще коли офіс тільки відкрився вони запросили фотограма з гугла і тепере по офісу можна прогулятися у гугл стріт-в’ю – https://www.google.com/maps/@47.654872,-122.205989,3a,90y,314h,90t/data=!3m5!1e1!3m3!1svEwYjHgZQM8AAAQINSXDYQ!2e0!3e2!6m1!1e1. Походіть, подивіться, там фотографії значно кращі ніж мої.

Ну все, бувайте любі мої. Слава Україні, слава нації, смерть ворогам!

Любий щоденник, розкажу тобі про події в Україні

Саме час згадати що первісно блоги були стоврені саме для ведення щоденників, тобто щоденних записів про то що поїв, куди сходив, скільки бабушок через дорогу перевів. Але все це мутувало у те що кожен блогер дуже швидко перетворюється на рецензента, журналіста або критика і починає писати чи звіти про подорожі, чи огляди/рецензії, а то і просто свою цінну думку з приводу якихось подій.

І головне що ніхто не веде блоги для себе, як вели щоденники, а завжди пам’ятає що там, з іншого боку інтернету, є читачі для яких блоген і старається.

А ось в мене склалося так що за останні кілька тижнів сталося кілька дуже важливих подій: зміна роботи, купівля житла, зміна спортклубу. Та до того ж ще і захворів кілька днів тому і весь менулий тиждень проходив з дуже поганим самопочуттям.

А тут ще таке діється в Україні. І як тільки я задумаю щось написати з цього приводу як бац, і вже не актуально, Україна ще вперед стрибонула.

Я вам скажу що реально весь світ охрєнів від такої швидкості і результативності. Навіть в Settle Times вийшла стаття про те що “ми тільки хотіли написати що Україна опинилася без влади і на порозі громадянської війни як вони примусили Раду працювати і продовжили нормальне життя”. Революція в Україні відбувається швидше ніж газетярі встигають писати статті! Ні, серйозно, на якийсь час Україна стала найдинамічнішою, найбільш передовою в соціально-політичному плані країною на планеті. От би скористатися цим шансом!

Далі йдуть сумбурні і не пов’язані одна з одною думки.

США, Європа

Якщо коротко то моя думка – ідуть вони нафіг. Коли народ України благав їх про допомогу через своїх представників, відомих на заході українців, через звернення громад, через листи та петіції США і Європа відморозилися і мямлили про недопустимість насильства.

В цілому зрозуміло чому так. У тих же США в Україні нема ніяких особливих інтересів. Якісь крихти бізнесу, але не достатньо щоб про них переживати, нічого серйозного. В США нема чисельної та впливової спільноти українців. В Україні американці навіть не можуть займатися геополітичними справами – занадто корумповано все і неефективно.

Та і пересічним американцям Україна малоцікава, для них це якась екзотика десь там. Китай, Індія, Азія, Європа, набагато рідше Росія – ось що буває у них в новинах і на що іноді звертають увагу. Не забувайте що американці незрівнянно більше уваги приділяють місцевим новинам ніж новинам з якихось місць не які вони не мають впливу і які не впливають на них безпосередньо (детальніше ось тут).

Тому коли хтось вам тулить про якість безумні гроші які США вливає в революцію в Україні можете розсіятися в лице, або плюнути туди ж – перед вами або не надто розумна, або зомбована якось совкодрочерською сектою людина.

Міліція

В моїй родині до міліції ставлення було не надто хороше. Ще за совєцьких часів дід та баба казали про міліціонерів “здоровий хлопець, руки ноги є, а сидить у людей на шиї, йди працювати, як не соромно?”.

Моє глибоке переконня в тому що в міліцію йдть ледацюги які бояться стати бандитами та невеличкий відсток цинічних кар’єристів. Ви можете сказати що навіть в міліції бувають нормальні люди. Так, може бувають, але ця отрута та життя трутня неминуче і з таких робить покидьків.

Історії з мого життя. Мені років 14, їду в гості до родичів. Електричка, станція П’ятихатки, заходить пара міліціонерів, роззираються і прямують до мене. Дакумєнтікі, нєту? Прайдьомтє с намі. Ведуть у свою конуру, пару разів кулаком в живіт, на ось швабру мий тут підлогу, тепер до стіни, обшук, забрали всі гроші з кишені (ну та там і небагато було), всьо, пішов звідси.

Крим, пляж, ніч, група хлопців і дівчат по 15-16 років сидять і теревенять. Підходить пара п’яних як чіп мудаків. Шо рассєлісь, в рожу может дать кому-то? Вон, смотрі, вон тот либітся, навєрноє давно нє получал. Дістає корочку – та я тєбя щас прістрелю, а вас всєї на 15 суток к зекам, пошлі отсюда… Що це було, для чого?

Апофеозом цього знахабнілого мудацтва став схоже “Беркут”. Віджерли собі харі, забули про совіть (яку може і не мали) і пішли катувати і вбивати свій народ за гроші якого і живуть. Дивлячись на все що вони чинили я пригадав як нам в школі розповідали про звірства фашистів – один в один.

В цілому міліція має спонсоруватися кожним містом незалежно і місто найматиме зі свого бюджету скільки міліціянтів скільки потреби є. До того ж міліція також може і має приносити гроші в бюжет міста – штрафи за усе що у нас заборонено, та те ж неправильне паркування. А міста і села що не можуть собі дозволити утримувати міліціянта можуть його арендувати на кілька годин на день у сусіднього міста.

Совєцьке сонне благополуччі

Ну якщо для воєнного покоління фізична праця сама по собі була святою річчю і нормальна людина мала важко працювати з точки зору моралі, бо інакше “люди засміють”, то вже для покоління моїх батьків усе змінилося.

З ростом бюрократії стала цінитися робота де добре платили і “щоб не по лікоть у лайні колупатися”. Стала цінитися робота в кабінетах де при совєтах можна було просто перекладати папірці і хоч і платили небагато зате в теплі і чистоті.

У нас в Жовтих Водах були пара великих заводів що працювали на воєнку де були працевлаштовані кілька сот інженерів. І після розвалу совка добре якщо кілька десятків з них змогли продовжити працювати по спеціальності (наприклад: http://tetra.ua/, http://www.positron.dp.ua/). І які історії про щасливе буття в СРСР усих цих спеціалістів ви думаєте я чую найчастіше? Історії про те як хтось примудрявся щодня спати по кілька годин за столом, про те як змагалися у шахи, підіймали гирі та ішні розваги щоб не здуріти з нудьги.

Крим

В цілому я кримчан не поважаю. Вірю що там є хороші люди, але в цілому це таке блювотне болото що навіть не знаю з чим його порівняти. Раби і діти рабів, люди без коріння завезені на чужу землю вусатим виродком. Їх діди, пам’яттю яких вони так пишаються не те що не заступилися за виселених татарів, вони за себе заступитися не змогли. Це люди які просрали свою власну країну (СРСР) за якою щоденно плачуть. Люди які не вміють і не хочуть працювати, а лише луплять гроші з туристів які з різних причин не можуть поїхати на нормальні курорти.

Люди які при усих тих грошах що падають на них просто з неба навіть не розуміють нащо будувати інфраструктуру і покращувати сервіс.

Це люди діти яких живуть в Україні і якщо не говорять то прекрасно розуміють мову, подорожують світом і працюють де завгодно. А вони бояться своїх дітей і звинувачують їх у зраді.

Китайці кажете заберуть Крим? Та хай хоч ескімоси – може хоч вони або примусять місцевих працювати, або просто витіснять їх.

Нація

Що таке українці? Революційні події показали що українці проявляються і об’єднуються проти чогось. Українці дуже різні: праві, ліві, ультрас, ліберали та лібертраріанці. Але об’єднуюча ідея – відчепіться від нас, інакше будемо битися.

Україна не має у нещодавній історії значних традицій державності, і це не погано, це не образа. На відміну від росіян для яких Держава, Імперія є дуже вагомими поняттями, ціннісю самі по собі українці не розуміють чому мають жертвувати свободою заради інтересів держави. В той час як росіяни згодні поступатися правами і навіть жертвувати життям заради держави українці готові класти життя за свободу. Ось такі два полюси.

Через це залог успішного існування України і самоідентифікації нації здається полягає в тому щоб Майдан був перманентним. В нашій Конституції має бути передбачений механізм Майдану щоб у будь-який момент часу народ мав право зібратися і примусити будь-якого мудака звітувати про свої дії, а потім вирішити що з ним робити. В цьому плані Майдан є навіть важливішим за закон, бо саме він відзначає що таке закон.

Влада і демократія

Треба змінити своє сприйняття влади. Це ні люди які панують нами, це люди яких ми як народ найняли за свої гроші для виконання певної роботи. Таким чином уся діяльність, включаючи приватне життя і фінансові справи держслужбовців починаючи з певного рівня мають бути публічно доступними з офіційних джерел будь-якому громадянину України.

А демократія сама по собі мені не подобається, я не вірю у рівністю людей і вважаю цю ідею не надто справедливою і надто штучною. Але схоже що саме демократичні механізми у довготерміновому плані діють найефективніше. Тоді, на мою думку, демократія щоб не перетворитися на охлократію, плутократію чи клептократію (що по факту і було в Україні) треба ввести певні обмеження. Право голосу не має бути гарантовано кожному. Наприклад люди що отримують гроші за безробіттям більше 6 місяців на рік не мають право голосувати, так само держслужбовці починаючи з певного рівня, злодії-рецедівісти, люди що проводять за кордоном більше 6 місяців на рік і які не працюють на державу при цьому (так, я поступлюся своїм правом голосу заради такого) та інші. Всі ці люди або є нахлібниками на шиї платників податків, або нічого не дають країні, або вже мають достатньо влади щоб своєю роботою впливати на державні механізми. Так само працівники силових та законотворчих відомств не повинні мати права голосу.

Героізм та бойовий досвід

Дуже страшно було б особисто мені вийти на Майдан, не кажучи вже про участь у супротиві беркуторасам. Може просто страшно зробити перший крок, може б і пройшло. Дивує несподіваний героїзм знайомих про яких би ніколи не подумав що вони полізуть у гущу подій, багато людей про яких думав що вони завжди будуть осторонь дійсно проявили себе як хоробрі і не байдужі люди. Кажу ж – українці така нація що здатна на героїзм коли виступає проти чогось.

А зараз в Україні з’явилися люди з унікальним досвідом і світоглядом. Люди які пройшли війну проти виродків. Подумайте лишень: лікари та медсестри що рятували людей у бойових умовах, волонтери що підтримували функціонування усих структур та механізмів Майдану, люди що займалися закупівлею, збиранням коштів, доставкою, інформаційною підтримкою. Про бійців що в прямому сенсі клали своє життя за свободу навіть говорити не варто. Всі ці люди отримали організаційний досвід у стресових умовах і це не має буту забутим. Це ж готові кризис-менеджери та люди які не будуть боятися висловлювати свою думку, не будуть витрачати своє життя на різну єрунду.

Росія, ех ти, Росія

Найгіркіше розчарування. Таких злобних масованих нападів, такого оскаженілого потоку дурниць я не пам’ятаю взагалі. Ні сперечатися, ні дискутувати з цим неможлив – такий ідіотизм пре. Просто масштаби та градус дурості вражають так що ні про який діалог і мови бути не може. Тут тобі і чай з наркотиками на майдані, і російську мову заборонили, і Донбас годує всю Україну, і якого тільки ідиотизму не почуєш.

Прекрасно розумію що це не вся країна така, але кількість недоумків в інтернеті просто вражає і не виходить добре думати про всю країну Sad smile

А вони ж колись пішли від нас, поламали нашу мову щоб зробити свою, забули історію та коріння… Так, чи що?

—–

Ось так любий щоденнику, до зустрічі.

Чому GoDaddy?

Думаю спочатку треба відповісти на питання що за компанія така GoDaddy і чим вона займається Smile

Компанію було засновано у 1997 році у пустельній Арізоні, містечко Скотсдейл. Основний бізнес продаж доменних імен, хостінг та інші послуги з продажу інтернет-продуктів (електронна пошта, WordPress, Office 365 і так далі). Засновником був ветеран американської армії який побачив нішу на ринку інтернет послуг з комбінування продажу імен з хостінгом веб-сайтів. Очевидна на сьогодні ідея на той час була доволі новою, нагадаю що це були часи коли мало хто міг повірити що колись користувачі не знатимуть точно який в них процесор в ПК, які у нього розмірі кешів, скільки пам’яті і таке інше. От і з вебом так було – є організації у яких ти купуєш доменне ім’я, є у яких купуєш сервери для розміщення свого сайту, а продавати їх разом це те саме що продавати комп’ютер ціляком, кому це може бути потрібно?

Спочатку компанія називалася Jomax Technologies, але керівництву вона не здавалася достатньо яскравою і крутою і в 1999 році придумали назву GoDaddy. По нашому це було б щось типу ТатоВперед! Доволі провокативна назва для такого не надто модного бізнесу яка надає компанії ненудного іміджу.

Бізнес ріс і коли в 2001 році реєструвати доменні імена стало можна більше ніж через одну компанію GoDaddy стала за обсягом долі ринку наближатися до конкурентів. І ось у 2005 році вийшла реклама під час Суперболу (30 секунд реклами легко можуть коштувати в цей час 4-5 мільйонів доларів – це шоу яке дивиться одночасно найбільша кількість людей в світі). Ціль реклами була не рекламувати продуки, а не дати глядачам забути про саму рекламу:

[youtube=http://www.youtube.com/watch?v=5qXqAwSGGTQ&w=448&h=252&hd=1]

 

Розрахунок спрацював, і хоча феміністки та моралофаги ще кілька років йшли піною з приводу цього роліку за одну ніч (!) доля на ринку для компанії зросла з 19 до 25 відсотків.

Далі компнанія працювала з Ван Дамом та відомою гонщицею Данікою Патрік (дуже відома в США):

[youtube=http://www.youtube.com/watch?v=9_YneSM0ItA&w=448&h=252&hd=1]

 

Саме після цього Ван Дам вже робив рекламу для Вольво.

Гонщиця тут біжить у костюмі, вона не настільки страшна насправді Smile

[youtube=http://www.youtube.com/watch?v=uFNXRIe9jU0&w=448&h=252&hd=1]

 

Ось збірка сексистської реклами компанії:

[youtube=http://www.youtube.com/watch?v=O5WwnQ0Mh6Y&w=448&h=252&hd=1]

 

Це щоб ви розуміли що в очах середньостатистичного мешканця США компанія виглядає як мінімум як не нудним місцем для роботи.

 

Власник компанії збудувавши успішний бізнес мав своє бачення і не розумів необхідності вкладатися у створення платформ та взагалі уніфікувати рішення. Його переконання в тому що робити треба виключно те що приносить гроші зараз. В результаті росту компанія отримала купу дубльованих рішень, інфраструктур та процесів.

Також несподіваний ріст на ринку, а особливо вибуховий ріст на закордонних ринках типу Індії чи Китаю призвів до того ща за останній рік кількість працівників зросла ледь не вдвічі.

До речі для порівняння з модними Фейсбуком чи Твітером які проїдають гроші інвесторів ГоДеді минулого року мала 200 мільйонів чистого прибутку (це після всіх операційних розходів, виплати зарплат і іншого). Це при тому що вони ще навіть акції не випустили.

Отже що ми маємо? Компанію з найбільшею долею ринку (12 мільйонів користувачів що платять від кількох до кількох десятків доларів у місяць), з неймовірно гетерогенною інфраструктурою (усі ОС та мови програмування які тільки можна уявити в цьому бізнесі). Компанія почала фазу активних змін: перехід до еджайлу, уніфікація платформ, розробка фреймворків, уніфікація процесів та інше.

Більшість з цих змін пов’язана з тим що в 2001 році власник продав 65% компанії за 2.5 мільярди доларів (точна сума не відома) і до керівництва компанією прийшли люди з Майкрософт (сьогодняшній директор компанії був віце-президентом МС і одним з керівників Яху, він привів з собою архітектрів що працювали в МС). Як ви розумієте ці люди знають що треба вкладатися в розробку платформ і уніфікація, а також у процеси. На мою думку такі масштабні зміни дуже цікаві, а поки що невеличкий розмір компанії (поки що приблизно 5000 людей) і можливість особисто поговорити з людьми рівня головного архітектора надають можливість багато чому навчитися.

Додайте до того ж геогрфічну розподіленість – навряд чи є хоч одна команда де всі люди сиділи б в одному офісі і ось вам найекстремальніший екстрім…

Ну на цьому технічна частина поки все, треба пережити перші враження і через пару місяців написати ще один пост.

А з цікавого можу сказати таке. Компанія повністю відмовляється від десктопів (в нашому офісі їх жодного нема) і всім видають або Windows-,  або Apple-лептопи (на вибір). У мене HP EliteBook 8570p.  Щоб ви не лазили читати специфікації просто скажу що це машина з процесором i7 та 16 Гб пам’яті Smile На робочому столі у яблочинків стоїть ще великий монітор, а у віндузятників док-станція та два 22-дюймові монітори. Таким чином у мене робоче місце з трьома моніторами.

Ну от так якось. Давайте питання, спробую відповісти. Таємниць видавати не буду бо поки що не знаю про що можна писати, а про що ні. Фото офісу та ніштячків у ньому зроблю на днях.