Однозначно не той результат яким можна пишатися, але як початок сезону піде. Сайт змагання – http://wwmultisports.com/Onion-Man-Triathlon.cfm.
36-й у загальному заліку, 7-й у своїй віковій групі – https://www.athletepath.com/onion-man-triathlon/2012-05-27/olympic-distance-triathlon. Плавання (1.5 км) – 17:29, перша транзитна зона – 2:05, велоетап (40 км) – 1:14:32, друга транзитна зона – 0:57, біг (10 км) – 44:22. Але перед тим як почати виправдовуватися почну з початку.
Валла-Валла як видно з назви знаходиться на території резервації. Але від інших територій відмінність тільки у тому що тут є казіно.
Доволі висножлива майже 5-годинна автоподорож. Спочатку їдем знайомими місцяму в гору до перевалу де знаходиться наш місцевий гірськолижний курорт. А потім трошки згори до кінця.
Власне всі ці місця переважно або гори з ріками і неродучими степами, або ліси, або фруктові сади.
Після певної точки якось непомітно зникли всі машини і дорога швидко стає неймовірно нудною - прями, по боках одне й те саме (річка, сади, гори).
Саме місно доволі невелике і неймовірно сонне. Машини ледь повзають, люди теж нікуди не спішать.
Зайшли у мексиканський ресторан повечеряти – із близько 30 столиків зайняті лише 2.
Це мабуть одне з тих міст де можна жити на пенсії – тихо, спокійно, але всі блага цивілізації присутні (звичні магазини, кінотеатри, парки з озерами і річками, тощо).
Невезуха почалася ще по дорозі з дому. Пару разів велосипед ледь не злетів з кріплення, ніколи такаго раніше не було. Олена навіть погодилася що нашу наступну машину будемо в першу чергу вибирати так щоб в неї велосипед залазив 
До того ж весь тиждень щось якось не так було з ногами – якісь надто втомлені, видно не відновився нормально від пробігу 2 тижні тому.
Вранці поїхали до старту. А там ще одна морока – паркуватися безпосередньо до транзитної зони не можна, лише витягти речі з машини. А сама парковка десь аж за милю від старту.
Ну що ж, одяг костюм, помахав руками якось без натхнення і попливли! Як правило на старті триатлону треба або швидко відриватися від натовпу і потім сповільнювати темп, або стартувати спокійно і поступово пробиватся через руки і ноги.
Ну от і тут багато на диву народу ломонулося у відрив. І я за ними. А з’ясувалося що на страрті було багато сильних дядьків які греблися що скажені, а я намагався триматися в рівень з ними. І шось так закехався що ледь відновиви дихання.
На другому колі плавання у найкращих традиціях наздогнав повільних плавців і почав пробиватися між ними.
Взагалі найкраща стратегія плавання стати комусь у хвіст і пливсти ледь торкаючись пальцями рук пальців ніг того хто попереду. Я от знаю що так треба робити – пливсти легше бо воду для тебе розгрібає плавець попереду і зберігається багато сил. Але якось сам так не роблю. А от за мною половину другого кола один так плив. Вибішує неймовірно скажу я вам.
Ну а в підсумку – зашвидко стартував через що уповільнився на другій половині плавання.
З води на велосипед і погнали. Мої найбільші переживання були пов’язані саме з велосипедом. По-перше, я так ще толком і не звик до нового велосипеду. Нова посадка, незручно тримати голову, втомлюються плечі і важко керувати.
Дистанція доволі противна. Маршрут просто “туди і назад”, але перша половина у зовсім невеличку гірку якої навіть непомітно. І крутиш такий собі з мислями “оце я слабий, капєц”. А ще і вітер в писок…
Отам мені судорога ногу і схопила десь на середині дистанції (ікру). Біль несамовитий і несподіваний, одразу розкоординація рухів, ледь не злетів з велосипеда. Так-сяк зміг зупинитися, трошки перечикав, поїхав далі. Поки крутиш наче не так болить.
Останні (і відповідно перші) пару миль проходять страшенно поганою дорогою – асфальт з такого крупного каміння і добре засипаний гравієм, постійні повороти, лежачі поліцейські та ще і в гору. Добре що хоч на страрті з гори.
Ну все, здається всі виправдання написав
Перевзувся, побіг…
Дивно що ні в плаванні, ні на велосипеді я не відчуває того ніскільки хороша чи ні моя форма. Наче гребешся, щось там крутиш, а не ясно наскільки добре все це робиш. А от варто лише побігти і одразу ясно – не відновився таки. Ноги не біжать, сил нема звідки брати. Ну та воно і видно по результату.
Половина дистанції грунтовка, інша – асфальт. Мої Adidas Attune через сильно вентильовану підошву і верх всмоктують в себе пилюку як скажені. Всередені в результаті вони були брудніші набагато ніж ззовні.
Навіть незважаючі на погану форму я когось там обганяв, але в цілому весь біг це була розтягнуте страждання “де вже той фініш?”. Ніякого задоволення від бігу 
В цілому вся траса мені не надто сподобалася – озере темне і холодне, свої руки ледь видно; велоетап нудний, вітряний і дорога так собі; біг непойми що намішано. Просто хотілося подивитися на ці краї, плюс вдала дата для початку сезону триатлону. В наступному році якщо знайду щось цікаве в ці ж приблизно дати то може і не поїду знову. Хіба що Олена захоче тут позмагатися. І тут лише одна дистанція – олімпійська.
Ну та все колись закінчується, і не надто вдалі змагання теж.
Походив, відхекався, напився гаторейду, наївся бананів і апельсинів і пішов дивитися на результати.
Після фінішу годував якийсь місцевий ресторан смаженою на вогні куркою, картопляним салатом (це щось типу нашого олів’є), печеньками ти булочками.
Народ набирав тарілки (учасникам безкоштовно, іншим – 10 доларів), всідався вздовж доріжки і жуючи підтримував фінішуючих.
Ну і паралельно нагородження проходило.
Як я вже казав результати були доволі сильні у пари десятків перших участників.
Ну і крім індивідуальних виступаючих була ще так звана естафета – це коли один пливе, другий їде і третій біжить.
Ну а це фотки з центру міста бо Олена почала скаржитися що “а мене на жодній фотці так і нема, бу-бу-бу”
Ось тут смішно їй футболку вітром надуло, такий колобок вийшов:
Ця дивна скульптура це голуб-хранитель. Принаймні так на табличці було написано. І дивиться він у небо якщо одразу не вдасться розібратися
Я так розумію що оберігає він від іншіх голубів, хє-хє.
У мене все.