З першого погляду книга яку варто усім радити читати – в ній пояснено доволі просто як працює доказова база медицини, чому не варто вірити фуфломіцинам та рекламі. Додатково наведено приклади совєцьких та закордонних препаратів та процедур в які публіка в різних країнах вірить і витрачає на них значні гроші. Також трошки згадано про спортивну медицину і деякі інші аспекти.
Але для мене ця книга не структурована і не викладена ідеально, тому і така оцінка. Якщо частина про те як працює доказова медицина мені особисто цікава, але вона доволі суха. І з іншого боку більша частина книга в якій згадано конкретні препарати чи процедури з часом перетворюється у перелік за яким важко слідкувати. Мені особисто здається, що було б краще якби згадані фрагменти було перемішано. Ось такий препарат, а ось які правила не було дотримано чи ось конкретно чому дослідженням не можна довіряти. Хоча у книзі щось подібне є, але це в основному посилання на першу, “суху” частину книги.
Проте звісно самоосвіта це добре, тому звісно читайте якщо є нагода.
Я дуже довго (в прямому сенсі кілька років) думав написати подібний пост. Не за один раз написати, а поступово доповнювати його і додавати різні моделі та мої враження від них.
Для не бігунів це може здатися дивним – шкарпетки вони і є шкарпетки, про що тут можна писати? Але насправді бігові шкарпетки (так, є шкарпетки створені спеціально для бігу) різняться не лише за ціною та матеріалами, але навіть їх конструкція, те як матеріали поєднано і деякі інші нюанси не лише роблять шкарпетки дуже різними, але і навіть створюють певну спеціалізацію стосовно погоди, дистанції, поверхні, тощо.
Писати тут буду лише про шкарпетки які я сам використовую і які вважаю вартими уваги.
Саме з цих шкарпеток можна сказати і почалася спеціалізація – свого часу (у 2012-му році) багато спортивних журналів (триатлон, біг) писали про цю модель. Це було дивно, але шкарпетки дійсно вийшли дуже вдалими і я в ті роки бачив, що дуже багато людей почали в них бігати.
Що ж такого спеціального в них? Вони невагомі, дуже тоненькі у верхній частині, але помітно товщі та м’якіші на підошві. Шкарпетки не відчуваються на нозі взагалі, не зсувуються, не беруться складками, не натирають, дуже добре себе показують навіть коли наскрізь мокрі.
Недоліком я назвав би те, що шкарпетки не обтягують ступню щільно і тим самим не створюють враження готовності викладатися щосили. Тобто вони за сьогоднішніми мірками є “розслабленими”.
Варто також відзначити неймовірну живучисть – у мене здається досі є і досі у хорошому стані пара куплена ще у 2012-му.
Мені на момент написання дуже сильно подобається ця модель і вона є однією з найбільш улюблених для мене.
Шкарпетки просто приємно одягати – вони одночасно і щильно сидять, але при цьому ніде не спричиняють дискомфорту. Тобто створюють те саме враження готовності щоб викладатися.
Ця модель є доволі тоненькою, але при цьому достатньо щільною. Можливо не найкращий вибір для дуже спекотної погоди, але в усьому іншому ці шкарпетки дуже добре підходять для будь-якого бігу. Вони (власне як і усі шкарпетки Balega) ніде не натирають, не утворюють брижі, не перетягують нічого.
Головним і мабуть єдиним недоліком можу назвати те, що у порівнянні з деякими іншими моделями ці шкарпетки швидше протираються (і все одно ми говоримо про місяці використання). У мене нігті великих пальців протирають дірки, але шкарпетки ці мені настільки подобаються, що я їх зашивав і далі використовував як нові.
Повна ціна на момент написання складає$22 і я вважаю її виправданою. На сайті виробника – Support Quarter (balega.com).
Виробник позиціонує ці шкарпетки як компресійні, що для мене доволі дивно. Чесно кажучи я вважаю цю модель просто новішою і не такою розслабленою версією класичних Balega Hidden Comfort.
Ця модель дійсно щильніше сидить на нозі, але при цьому якщо порівнювати з компресійними моделями інших виробників то тут компресія відсутня як на мене. В усьому ж іншому це звичайні шкарпетки Balega (тобто можу їх радити щиро) – м’які навіть там де тоненькі, товща підошва, непомітні на нозі.
Ось ця модель призначена для запобіганню натирань дійсно варта уваги якщо у вас є такі проблеми. Як і усі моделі від Balega ці шкарпетки тоненькі, добре обтягують ступню, але при цьому дуже м’які і мають потовщену підошву. Але у порівнянні з іншими моделями матеріал тут значно щильніший і має якісь додавання щоб запобігати натиранням.
Для мене, окільки натирання не є типовою проблемою як правило, ці шкарпетки є просто більш щільною та трошки теплішою версією Balega Hidden Comfort чи Balega Silver. Але безумовно можу радити їх навіть якщо натирання не є проблемою для вас.
Ціна в $20 (на сайті виробника – Blister Resist No Show Tab (balega.com)) безумовно виправдана, особливо якщо враховувати, що ці шкарпетки можуть запобігти серйозних пролем. І стосовно живучості – ця модель буде у вас у використанні кілька років.
CEP Athletic Performance
За $19 маємо відносно тонкі, але щільні шкарпетки з пом’якшеним прошарком на підошві, навколо п’яти та пальців. Головний фокус цих шкарпеток (та і інших моделей у виробника) зроблено на їх компресійній якості – вони трошки стискають стопу, що теоретично покращує кровообіг і має допомагати на довгих дистанціях та запобігати болей після.
Я переважно використоував ці шкарпетки для змагань через те, що вони доволі яскраво виглядають, але нічого не заважає і тренуватися в них хоч щодня. Тримаються вони доволі довго, тому хоч ціна і може здатися високою, але унікальна фіча компресійності та більша “витривалість” довготерміново виправдовує її. І головне, що компресійна їх якість може і не допомагає насправді, але і не заважає ніяк і те, що шкарпетки не соваються і не перекручуються є важливим.
Через те, що шкарпетки сидять щільніше може стати певною проблемою одягти їх скажімо в транзитній зоні триатлону, але якщо призвичаїтися то це можна робити доволі швидко.
Серед бігунів (принаймі в США) цей бренд бігових шкарпеток є чи найльш відомим і різні моделі цього виробника можна знайти в різноманітних списках (найкраще з…, ідеї на подарунки для … і так далі) та рекомендаціях.
У мене є кілька моделей цього бренду і в першу чергу треба зазначити якість в плані сенсорних відчуттів – їх шкарпетки не лише приємно носити, але і просто брати в руки приємно. Ця конкретно модель ледь трохи має компресію, але при цьому є досить тоненькою. Під п’ятою та пальцями матеріал трохи м’якіший, але зовсім трохи.
Мені ці шкарпетки дуже подобаються, але для змагань я би застерігся їх радити – вони трошки більш щільні ніж хотілося б і у теплу погоду можуть бути занадто жаркими.
Недоліком також треба вказати, що це не ті шкарпетки які у вас будуть “жити” роками – на мені вони протираються (знову ж таки в першу чергу нігтями великих пальців), а через те, що вони доволі тоненькі зашивати їх багато разів не вийде.
Ці шкарпетки мене (і не лише мене) вразили як своїм незвичним виглядом так і функцією яку вони обіцяли, а саме – запобігання натирань специфічно в районі пальців. І вони дійсно працюють! Я коли лише починав бігати довгі дистанції і ще не підібрав собі моделі кросівок які мені найкраще підходять часто крім звичних місць на стопі натирав кінчики пальців, або навіть різав сусідні пальці нігтями. І так – нігті були обрізані, просто дистанція “накопичує” мікроушкодження яке і виливається в поріз.
В цих шкарпетках усі проблеми зникли і я навіть кілька марафонів пробіг у них – боявся щоб не натерти нічого.
Серед недоліків в першу чергу треба вказати, що ці шкарпетки дуже швидко (у порівнянні з деякими іншими моделями згаданими в цьому дописі) протираються. І другий недолік – ніякої спеціальних ущільнень чи пом’якшень в районі пальців чи п’яти.
Конкретно цю модель як шкарпетки для змагань радять доволі часто (спортривні журнали та спеціалізовані блогери), тому я не міг пройти мимо і не спробувати і собі.
Головна характеристика для мене це майже повна відсутність пом’якшень – шкарпетки дуже тоненькі, підошва не щільніша і не товща. Вони як на мене потрібні коли треба просто щось мати між шкірою ступні та кросівком. І якщо для вас запобігання натирань чи якась додаткова м’якість не є обов’язковими вимогами то можете спробувати цю модель.
Також мушу сказати, що Swiftwick є доволі популярними серед велосипедистів (але звісно ті що закривають гомілки). І у мене є кілька пар. Вони хоча так само нічого не додають (хоча і є трохи щільнішими), проте на велосипеді мають більше сенсу.
Що дивно з цими шкарпетками так це те, що їх неможливо знайти на сайті виробника, але вони є, наприклад, на Amazon – https://www.amazon.com/gp/product/B07KPW5WL4. Мені здається, що цю модель вже не випускають, а те що продається то старі запаси.
Отже за $20 маємо надзвичайно комфортні шкарпетки – вони і обтягують ногу (особливо у верхній частині), але при цьому дуже м’якенькі (особливно на підошві). Їх одягати і бігати в них одне задоволення. До того ж вони добре виглядають на нозі і мають сподобатися тим, хто любить високі шкарпетки. Але варто зазначити, що товша підошва дійсно додає обсягу і скажімо якщо у вас дуже “тугі” кросівки для змагань то ці шкарпетки ускладнять процес одягання, а може і спричинять дискомфорт якщо буде занадто тісно у них.
Недоліком я мушу назвати те, що шкарпетки ці не надто витривалі. Майже миттево нігті великих пальців протерли дірки. Я їх кілька разів зашивав і не відчув втрати функціональності, але нарешті вони порвалися так, що я вирішив їх викинути.
Як на мене для спокійного бігу чи прохолодної погоди це чи не найкращі шкарпетки.
На моєму велосипеді для триатлону (BMC Timemachine 01) передвстановлені “ріжки” (тобто аеро-динамічний лежак) від Profile Design, але підставки під руки різняться від цих про які зараз пишу.
Ось такі підставки йдуть на велосипедах BMC Timemachine у стандартній поставці
На світлині вище видно, що підставки доволі широкі. Також подушки на них доволі м’які (схожі на піну з пам’яттю). І такі підставки насправді дуже добре підходять для того щоб почати з них.
Але з часом мені стало не подобатися, що подушки на підставках просякають вологою, а ще те, що руки не фіксуються на підставках ніяк. Тому і вирішив спробувати вужчі підставки від того ж виробника.
При повній ціні в $72 (я знайшов купон на знижку і купив за $61) маємо пластикові (оригінальні металеві) значно вужчі підставки та подушки з якоїсь м’якої гуми. Але матеріал не такий, що в ньому може назбируватися рідина взагалі.
Встановити їх було надзвичайно легко. І перший раз коли я їх використовував (на станку у приміщені) то подумав, що мабуть маю їх розвернути під кутом. Але вже під час другого тренування зрозумів, що мені зручно коли підставки ці встановлені рівно в ту саму позицію, що й оригінальні.
І в цілому ці підставки не лише надійніше тримають руки в позиції, але і виявилися більш комфортними. Тому це простий апгрейд велосипеда який я можу порадити.
Один з моїх улюблених під-жанрів – подорожі у часі. Книга добре витримує баланс між пригодами та проблемою подібних подорожей.
Пригодницька частина сильно нагадує “Патруль часу” Пола Андерсона, але тут йдеться не про виправлення історії як це потрібно для існування цивілізації майбутнього, а скоріше про документування подій минулого без втручання в них. А наукова частина значно краще описує як все це відбувається: скажімо подорожі інішціюються у космосі.
Але неминуче одна з подорожей призводить до змін в історії і це спричиняє цілу низку подій які все сильніше змінюють реальність.
Додатково автор увів іншопланетян які можливо навіть були зайві – про них не так щоб багато пояснено і вони більше виглядають як прикраса для деяких сцен.
В цілому книгу цікаво було читати і можу її порадити. І хоча це далеко не найкраща книга про подорожі у часі, але це добре написана розважальна і відносно сучасна пригодницька фантастика.
Власне після старту пройшло не лише достатньо часу щоб відпочити, але я вже встиг і захворіти, і одужати після того. Нарешті зібрався написати короткий звіт про цей страрт.
Першим сюрпризом став прогноз погоди – обіцяли ледь не мінусову температуру в день старту. Що плутало, так це обіцяна температура води в озері – прогнозували аж до +19. І я зробив максимально неправильно взявши з собою мінімум речей якраз на теплу погоду.
Вже по приїзду стало зрозуміло, що потрібно утеплюватися і якийсь час ми витратили об’їхавши усі місцеві вело-магазини де я знайшов собі рукавички, буті (це додаткові захисхі від непогоди “шкарпетки” яке одягають поверх вело-взуття) та рукави.
Також трошки нервувало те, що на цей старт я вирішив їхати в новому шоломі Ekoi Aero16 та нових вело-туфлях Ekoi Tri R4. І якщо шоломом задоволений дуже, то з туфлями не так все однозначно, але про них в окремому пості.
Сам старт хоча в ньому приймали участь майже 1400 людей виглядав крихітним, а експо (палатки спонсорів та рекламодавців та різний мерч на продаж) збилися в крихітну купку. Навіть не було де купити гелів якщо б треба було.
Були проблеми і з парковкою – біля озера є парк з купою місць, але його перекрили. На вулиці паркуватися заборонили знаками. Винахідливі місцеві мешканці продавали паркомісця в своїх дворах по $50 за день. Але ми вгледіли, що бокові вулиці не були обмежені і там і паркувалися безкоштовно. Пройти до старту було десь метрів 800.
В день старту з самого ранку йшов доволі сильний дощ і було дійсно холодно. Тому переодягатися у гідро-костюм я відкладав до останнього, а вже по тому інтенсивно розминався.
Вода в озері була холодна, але не така холодна щоб руки та ноги оніміли – я весь час плавання відчував той холод. Дуже противно.
Саме плавання пройшло спокійно і це мабуть було найменш контактне плавання за усю історію моїх більш-менш масових стартів. Запускали по 2 людей кожні 5 секунд і хоча час від часу утворювалися невеликі групки на мене особисто ніхто не налетів і я сам ні в кого не врізався. Канада, ввічливі усі.
Ще хочу згадати, що перед самим стартом у мене поламалися (в прямому сенсі – порвалися на переніссі) прозорі і дуже дорогі окуляри Zone3 Vapour в яких я планував виступати за відсутності яскравого сонця. І на заміну я взяв Speedo Hydrospex Classic – які ж вони класні! За таку ціну окуляри ці сидять комфортно, не протікають, мають відносно широке поле огляду, практично не викривляють картинку і не протікають взагалі. Дуже раджу.
Результат плавання не дуже хороший, але це і не умови щоб ставити рекорди. Головні дві цілі – взяти слот на ЧС та не замерзнути на велосипеді.
Отже по виходу з води витратив певний час щоб одягти вело-туфлі, зверху буті, натягнути на мокрі руки рукавички, одягти вест (камизельку) та шолом. І нарешті побіг з велосипедом… а, ні, не побіг – хтось щось совав і якось примудрився зачепити мій велосипед за інший. Довелося оббігати стійку і знімати його з іншого боку.
Ну та як би не було поїхав.
Про вело-етап багато чого можна сказати, але мало чого хорошого. Холодно, дощ, одразу усе наскрізь мокре. Двічі маршрут проходив по березі океану (з обох країв острова) і обидва рази мене аж зносило поривами вітру в бік.
Перша половина вело переважно з гірки, а це мене лякає. Ще й на незнайомій дорозі з поворотами і в дощ. Ну і ліс густий – взгалі не видно що там за поворотом.
Проте з часом якось заспокоївся, хоча знадобилося для цього більше половини дистанції і почав дивитися щоб трошки рівномірніше працівати. Але в другій половині якраз почалися підйоми в гірки і тому теж складно було дотримуватися рівномірного зусилля.
Додатковим випробуванням стало пробите за 20 кілометрів до кінця вело-етапу колесо. Я собі зроби безтрубкові колеса – це коли нема камери всередині, а натомість накачують прямо саму шину. А на випадок пробою всередині є певна кількість спеціальної рідини яка коли вилітає через пробитий отвір має швидко його заклеювати. І теоретично більшість дрібних пробоїв з такою системою навіть не маєш помічати.
Але зашипіло, розплювало піну і колесо миттєво здулося. Зіскочив з вела, достав картридж з CO2, але руки замерзлі і не зміг його нормально притулити – мимо. Дістаю ще один картридж, надуваю колесо (класна штука – за 2 секунди надуте колесо). Але пробій не заклеюється! Я трохи покрутив колесо вже готуючись зійти зі старту, торкнувся пальцем пробою – і нарешті він заклеївся! Буду знати, що можна “допомогти” в такий спосіб.
Ну і ще там пара дрібних негараздів, але доїхав якось. І ось пора бігти.
Усі речі на вело та біг я тримав в рюкзаку щоб їх не поливало дощем. Це додає комфорту та простоти у переодягання, але уповільнює. Проте цей старт – це не про швидкість.
Власне нічого особливого під час другої транзитки не сталося і почав бігти я доволі нормально. Почувався відносно непогано, треба було лише розбігтися.
Біг організовано як 2 кола навколо озера і переважно це гравієва доріжка з фрагментами бруду. Іноді доріжка звужується дуже сильно, іноді стає майже дорогою, але не асфальт. І багато калюж. А з іншого боку і особливих підйомів чи спусків (крім пари доволі коротких) і не було.
Моя основна ціль була витримати рівний темп на всій дистанції, що мені приблизно вдалося. Початок здається був хороший, перші 10 км пройшли приблизно як і хотів. Наступні 5 км вже довелося працювати, але тримав темп. І останні 6 км виявилися найважчими.
Цього разу я їв усе як рекомендував тренер і чесно кажучи всю другу половину бігу від гелів та напоїв мене нудило і я був близький щоб все це видати назад, але в той же час розумів, що пропускати харчування зараз – це просто забуксувати на останніх парі кілометрів до фінішу. Проте так – гелі у великій кільксоті це не легко для мого шлунку.
Але головну ціль досягнено – я посівши 10-те місце у своїй віковій групі отримав слот на Чемпіонат Світу який буде проходити у Новій Зеландії в грудні 2024-го!
