Інгві Мальмстін (Yngwie Malmsteen) – шведський гітарист-віртуоз. Він став першим успішним і всесвітньовідомим гітаристом що прославився саме завдяки своїм швидкісним гітарним соло.
З’явився він на сцені і прославився на початку 80-х років. Іноді кажуть що Річі Блекмор (гітарист Deep Purple, Rainbow) своєю грою розбудив Інгві Мальмстіна після якого вже з’явилися такі монстри як Стів Вай і Джо Сатріані, а ті вже породили бездушних швидкісних пиляльників типу Майкла Анджело Батіо.
Іншими словами Інгві поєднав в своїй музиці мелодичність, технічну складність і неймовірну на той час швидкість.
Свого часу його платівка з драконом стояла на видному місці в усих музичних магазинах СРСР і його музика вважалася металом. А по суті це ліричний і швидкісний хард-рок.
Ось подивитися на цю легенду ми і поїхали в Сіетл. Концерт відбувався у знаменитому клубі Showbox в самому центрі міста. На моє око зібралося близько 300 людей, може трохи більше – клуб було заповнено десь на 80%. Ціна квитка – $35.
На розігріві виступали дві команди назви яких я не пам’ятаю, яле які були на диво в тему – музика 80-х, хороший вокал, гітарні запили. Коротше настрой дали правильний.
І ось прийшов час виходу маестро. До речі свої ж музиканти називали Інгві виключно “маестро”, або “найкращий гітарист світу”. Зачіска у стилі 80-х, шовкова рубашка розстебнута до пупа, браслети з хрестами на руках та шиї, шкіряні штани і гостроності туфлі, дим та лазерне світло на сцені… Але все це було так в тему тому що він грав!

Музика, а вірніше нескінченний і неймовірний потік чітких, крихітних і дрібних як порошинки нот які складалися у приємну м’яку музику… Складно описати. І все це так доречно і так красиво.

Техніки одно бігали міняти йому касети з медіаторами на стійку мікрофона. Мальмстін одно кидався медіаторами в натовп. Іноді зіграв пассаж на 5 секунд і медіатор летить в зал. За кожну пістню мінімум 10-15 медіаторів летіло. В середньому за концерт мабуть пару сотень розкидав.
Ну і звісно всі ці задирання гітари в небо, замирання в живописних позах, махання ногами і вишкіряння в зал. Грав маестро на білому Фендері Стратокастері. Вірніше їх у нього було декілька однакових і після кожної пісні він міняв гітару – струни розстраювалися від використання “машини” (це ричаг який дозволяє натягувати/послабляти струни).

Під кінець Інгві зовсім розійшовся і грав і за головою, і за спиною, і по підлозі гітару тягав крутячи ручки на педалях. Ну і завершилося все тим що гітару він розгатив вщент об сцену.
І хоча таку музику я багато не слухаю (мені той же Стів Вай набагато ближчий) концерт сподобався. І головне все що було зіграно і все що відбувалося на сцені виглядало натурально і органічно. Хороший був концерт.

От щось типу такого було:
[youtube=https://www.youtube.com/watch?v=GAeyhl3UVRE]

А після концерту ми пішли забирати машину з парковки і там сталася невеличка пригода. То виявляється була парковка магазину (у підвали висотного будинку) яка закривається металевими воротами об 11 вечора, а ми прийшли туди о 11:30. Ну і звісно про це повідомляла крихітна табличка на в’їзді яку ми просто не помітили коли паркувалися. Поки я ходив навколо шукаючи хоч когось хто міг би допомогти нам забрати машину (альтернатива – повернутися вранці) Олена потрапила всередину коли заїхала якась машина когось із мешканців хто живе в тому будинку. А потім вона дзвонить мені перелякана і ледь не плаче що її закрили на парковці. Я потрапив всередину з іншою машиною що трапилася і ми змогли виїхати додому. До речі вартість вечірньої парковки в центрі Сіетлу – $16. Ну от і все.

Г’ю Лорі, якщо хто не знає, це відомий британський (шотландський) актор який знімався в таких популярних серіалах як “Дживс і Вустер”, “Шоу Фрая та Лорі” та “Ліках Хаус”.

Зараз він змінив свою акторську кар’єру на музичну і виступає у складі групи Copper Bottom Band та випускає сольні альбоми (http://didntitrain.hughlaurieblues.com/us).

І от в п’ятницю ми завітали в Сіетл, в театр “Парамаунт” де і відбувався концерт.

Скажу чесно що до того як побачив електроний лист з інформацією про концерт навіть не підозрював про існування цієї групи та музичну діяльність Г’ю.

Ну і сам Г’ю на концерті звісно що він прекрасно розуміє що більшість народу в залі прийшли тому що знають його як актора, подякував за кредит довіри і пообіцяв не розчарувати.

На затишно обставлениій сцені (ми сиділи у 8-му ряду) напівколом розташувалися музиканти: саксофоність зі стійкою різноманітних саксофонів, флейт та інших сопілок, трубач, гітарис-клавішнік-акордеоніст-банджист, барабанщик, контробасист, дві вокалістки (одна з них ще грала на гітарі та укулеле). Ну і сам Г’ю за фортепіано.

Музиканти виявилися неймовірно хорошими, віртуозами без перебільшень. А вокалістки просто вбили потужними голосам. Чесно кажучи я трошки в шоці навіть був.

Якість звуку така неймовірна що я ні на якій апаратурі такого ще не чув. Що ще вразило так це те що зовсім не чути було побічних ефектів живої музики: клапани на саксовоні не клацали, пальці по струнах не совалися, взагалі таке враження що звук був підчищений на комп’ютері.

Що стосується репертуару то це були переважно старі пісні (деякі старіші за 100 років) які узагальнено можна назвати первісним джазом.

Слухали із задоволенням, але якщо б не на концерті то я сам навряд чи б більше однієї пісні в такому стилі прослухав би – занадто мляві і безенергійні вони для мене, а емоції хоч в них і є проте мені вони не близькі.

Головний герой дійства дуже дорбе грав на фортепіано і гітарі, співав хоча і не потужним, проте приємним голосом. Також ходив по сцені, трошки спілкувався з публікою (але не перетворював це на концерт самого себе), танцював, пив віскі і розносив стопочки музикантам. Взагалі вони майже миттєво створили атмосферу наче у когось в затишній гостинній сидиш.

Задоволені концертом страшенно! Але при цьому я не певен що пішов би на нього вдруге – занадто вже не моя музика.