Paolo Bacigalupi. The Windup Girl / Паоло Бачігалупі. Заводна дівчина (2009)

 

Неймовірно приємний і несподіваний сюрприз – цікава і розумна книга у доволі рідкому жанрі.

У недалекому майбутньому світ страждає від голоду спричиненого необережним втручанням у генетику тварин і рослин – епідемії, шкідники, отрута і інше.

Дії відбуваются у Тайланді який протистоїть могутнім харчовим корпораціям. А в сюжеті переплітаються традиції, політика, кримінальні сюжети, наукова фантастика та навіть екшн. Назва пов’язана з однією з героїнь сюжету – механічною (але розумною) дівчиною якій приходиться в цьому жорстокому світі ще скрутніше ніж іншим.

Місцями книга доволі брутальна і може шокувати.

https://www.goodreads.com/book/show/6597651-the-windup-girl?from_search=true

Jan Weiss. Dům o tisíci patrech / Ян Вайсс. Дом в 1000 этажей (1929)

 

Тоді, ще давно, анти-утопічну фантастику писали обережно, намагаючись не дати забути читачеві що перед ним вигадка, фантазія. Саме тому в кінці неодмінно головний герой або прокидається від жахливого сну вкритий холодним потом, або приходить до тями у шпиталі, або щось ще.

Хоча треба відзначити доволі вдала проба створити хоч і не всесвітню, проте похмуру і безрадісну картину майбутнього.

Одна з ранніх спроб оцінити "жахливе і бездушнє майбутнє" в якому люди будуть жити під владою корпораціймагнатів у гіганських будинках, ніколи, ніколи не маючи змоги вийти назовні.

Чайові в США–дурацька дурість

Одна з найдурніших і найнезрозуміліших речей в США для іноземців – це правила і принципи чайових.

Перше що треба зауважити це те що ми з ними по різному розуміємо значення слова “чайові”. Для нас це щось що ми добровільно платимо зверху за неочикувано якісне (і доречне) обслуговування. Таксисту який не набридав блатняками у салоні і допоміг донести сумки логічно давати чайові, офіціантові який просто приніс ваше замовлення можна і не платити додатково зверху – за що?

У них же логіка така: офіціанти працюють на мінімальну зарплатню і недодані чайові це крадіжка з їхнього заробітку. Тобто розумієте що відбувається? Зарплатня офіціантів наскільки мала що якби не розрахунок на чайові то працювати і не окупиться. З точки зору американців чайові це додаткові 15-20%% які ти просто платиш за те що їси не дома. Більше того – як правило офіціанти скидаються чайовими і діляться ними з поварами та іншими. Таким чином недодані чайові можуть їм ще і в мінус піти. Коли ти даєш погані чайові то в очах американців ти падаєш нижче ніж якби привселюдно обісрався. Ні, я не жартую.

Неймовірно тупа система як на мене. Ну та більшість традицій якими дорожать люди не меньш тупі.

Який же розмір чайових вважається пристойним? Колись, як мені розказували, прийнятним було давати 5% від рахунку, зараз ще 15% вважається нормою і часто можна почути що треба 20% зробити нормою. Це якесь божевілля яке не зрозуміло як спинити, тим більше що 99% населення не розуміє що це ненормально.

Проте деякі ресторани та бари вписують чайові (як правило 18%) автоматично у рахунок на групове замовлення. Що таке групове замовлення це вже кожен визначає сам: десь це від 6 осіб за столиком, а десь і від 3. Європейці взагалі кажуть що треба зробити як в Європі – вписувати 15% в рахунок по замовчанню.

Австралійці розказують про їхню систему яка виглядає найлогічніше: чайові не обов’язкові і не платяться автоматом, але за хороше облуговування люди таки лишають гроші. Тобто нічого не лишити зверху це нормально, це означає що обслуговування було не краще того що ти очикував.

Кому ж давати чайові, а кому ні? Тут все ще складніше. Офіціантам, перукарям, таксистам платять, а от в тому ж МакДональдсі чи водію автобуса – ні. Ви б могли подумати що платять за індивідуальне обслуговування, але ж ні! Якщо рівень обслуговування не дотягує щоб за нього винагороджувати ви все одно не маєте морального права не платити.

Так само не платять людям що ремонтують машини чи міняють скло у вікнах. Але ви не повірете – на багатьох інтернет-ресурсах американці говорять про те що треба змінити цю ганебну звичку і почати таки платити і за ці роботи зверху. Неймовірно! Sad smile

Я багато разів читав довжелезні обговорення про нелогічність та доцільність авто-чайвих на 15-20%%, але всі одинокі логічні доводи просто тонуть під потоком коментарів “як ви смієте красту у офіціантів не додаючи їм чайових?!”. Ви думаєте що ви могли б використати аргумент “я їх не примушую працювати офіціантами”, але не забувайте що це США де кожен хоча б раз в житті (наприклад коли був у школі) працював офіціантом – розчарування від недоданих чайових лишається з ними на все життя.

А оскільки американці люди позитивні то там би де для нашої людини природньо подумати “раз мені так погано давали чайові то я ще менше давати буду” для них не менш природньо думати “раз мені давали погані чайові то я буду давати більше ніш середні щоб у когось іншого не було такого поганого досвіду”. Ті хто працюють з американцями можуть підтвердити що саме так якось вони і мислять.

Висновок… Який же тут висновок? Та просто якщо ви не проїздом десь, не обов’язково в США, то не варто про будь-що думати що як воно очевидне для вас то і всі інші думають так же.

Просто почитайте ось цю статтю і коментарі для неї – http://www.huffingtonpost.com/matt-walsh/open-letter-to-bad-tippers_b_4549644.html?ncid=edlinkusaolp00000009&utm_hp_ref=fb&src=sp&comm_ref=false#sb=4492693b=facebook. Для наших людей це якийсь сюрреалізм – одностайне негативне відношення до негідників що дають погані чайові.

Velotak (Aero) Bicycle Race Number Mount

 

Ціна: $15

Призначення: Кріплення для велосипедного номера. Саме кріплення за допомогою пластикових затяжок кріпиться на стойку сідла. Як ви бачите є дві варіації кріплення: аеро (для велосипедів у яких стійка каплевидна у розрізі) та для круглої труби.

Сам номер кріпиться до пластикової штангочки. Я особисто це роблю за допомогою двох тоненьких липучок (для цього ножем прорізаю у номері дірки).

Також в комплекті є пластинка для маленького номера.

Загальні враження: Одна з тих простих і очевидних речей яка неймовірно спрощує життя. Велономери хоча і можна клеїти просто на раму чи ту ж стійку сідла все ж таки спричиняють масу незручностей: чипляються за ноги, не поміщуються, вивертаються вітром та і просто відклеюються.

Один раз закріпивши цю держалку можна назавжди залишити її на велосипеді. А те що номер буде винесено додатково вирішує проблему з підседільною сумочкою яка і не дає приклеїти номер як положено. Причому при необхідності пластикову штангочку на яку кріпиться номер можна і відігнути трохи якщо треба покорикувати положення.

Недоліки: Недоліків як таких нема, лише є побажання. Хотілося б щоб якісь кріплення для номера вже були на штангочці – різати ножем дірки в номерах не так вже й легко.

На сайті виробника: http://www.velotak.com/index.html#!velotak/c1tti

Alan Dean Foster. Humanx Commonwealth / Алан Дін Фостер. Людянська співдружність (1972-…)

 

Прекрасна серія НФ-книжок дії яких відбуваються у всесвіті “співдружності” кількох розумних рас.

Кожна з книг не пов’язана з іншими крім кількох випадків і так само герої не переходять з книги в книгу. У кожній з книг описаний по своєму унікальний світ і пригоди землян в ньому.

https://www.goodreads.com/series/56045-humanx-commonwealth

2. Midworld / Міжсвіт (1975)

 

Так, ноги “Аватара” ростуть саме з цієї книги. Прийдешній розумний вид (люди) адаптується до дивного світу що по суті є лісом і живе з ним в гармонії. І тут прибувають інші земляни що починають війну з лісом.

Не дивлячись на доволі очикуваний сюжет читати дуже цікаво – є і гостросюжетні моменти, і цікаві знахідки, і навіть загадки та таємниці.

Лише за цю книгу усій серії можна поставити 5.

https://www.goodreads.com/book/show/171487.Midworld

 

11. Voyage to the City of the Dead / Подорож в місто мертвих (1985)

 

Це скоріше пригодницький роман ніж наукова фантастика. На планеті населеній трьома розумними видами сімейна пара землян нарешті отримує дозвіл на вихід за межі міста і проведення досліджень на планеті. Починають вони свою подорож по річці і роблять все більше і більше дивних і несподіваних знахідок. А по дорозі на них чекають небезпека з погонями та перестрілками, хитрощі та підступність дипломатії, перешкоди та інші речі що вимагають мужності і винахідливості.

Оцінка на Good Reads – 3.5/5 (https://www.goodreads.com/book/show/35164.Voyage_to_the_City_of_the_Dead), моя оцінка – 7/10.

 

12. Sentenced to Prism / Засуджений до призми (1985)

Компанія яка незаконно експлуатує ресурси світу заповненого кристалами стикається з проблемою втрати своє бази. Для розслідування на планету відправляють спеціального агента. А той відкриває що планета насправді населена кристалічною формою життя. Більше того – незвична, фантастична “біологія” цього життя є лише вершиною таємниці. Ще це життя кооперує дуже добре, має інтелект та навіть будує міста.

Хоча багато речей притягнуті за вуха читати дуже цікаво саме через незвичність світу та неймовірні пригоди героя.

https://www.goodreads.com/book/show/35136.Sentenced_to_Prism

 

 

 

Hal Clement. Cycle of Fire / Хел Клемент. Цикл вогню (1957)

 

Доволі в’ялий початок розкривається у цікаві ідеї та сюжети в самому кінці. Якимось дивом книга закінчується раніше ніж автор розписав усе саме цікаве.

Цікава «біологічна» ідея про те як може розвиватися життя (розумне в тому числі) колі середовище постійно кидає у крайнощі – спека-холод-спека-холод… вижити на протязі кожного циклу якомусь одному виду просто неможливо, передавати знання і досвід теж проблематично. Але природа і тут знаходить вирішення проблеми.

 

https://www.goodreads.com/book/show/1402932.Cycle_of_Fire?ac=1

Аризона та Шеві Сонік

Не надто довгу тому я у деяких справах відвідав одне містечко в Аризоні. Що воно була за подорож і для чого може розкажу згодом як плани здійсняться, а зараз просто деякі враження і світлини.

imageПочалося все з того що я прилетів у Фенікс і взяв там машину напрокат. Весь перельот триває від 2 до 3 годин.

Перше враження, яке потім і підтвердилося – все навколо напівпорожнє. Аеропорт Фенікса десь втричі більший за сіетльський, але людей нема, тихо і порожньо. Таке враження що у фільм “Лангольєри” потрапив. Я лише на зворотньому шляху зрозумів що таке враження виникло через те що 1) все застелено ковроліном, 2) ніч і дійсно мало людей, 3) низькі потолки створюють враження що ти в якомусь офісі йдеш коридорами.

Як і в інших великих аеропортах (в Сіетлі не так) прямо від одного з виходів ходять безкоштовні автобуси до прокатних контор. Відповідно і коли повертаєш машину то їдеш в ту контору де брав її, а вже в аеропорт тебе одвезе той автобус.

Ну от, а в прокаті де я вибрав найдешевшу опцію мені запропонували на вибір (ціна однакова) Форд Фокус, Нісан щось-там, Мазда якась-там, Тойота шось-таке і Шеві Сонік. Я ніколи про жодну з названих моделей не чув крім Фокусу, але оскільки свого часу у нас було аж 2 Шеві то вирішив цю машинку і взяти. Ось вона до речі на сайті виробника – http://www.chevrolet.com/sonic-hatchback-car.html.

 

Враження про безлюдність Аризони (чи може лише Феніксу) підтверделося поки я їхав в готель в місто мого призначення. Там де в Сіетлі 2-3 смуги дороги тут 5-6, та і ті порожні. До того ж рослинність крім велетенських кактусів та дохлих акацій відсутня і дороги неймовірно чисті. Та ще й на додачу дуже багато машин що щітками чистять дороги їздять, у нас такого не побачиш.

Взагалі де я не був мене вражав ідеально чистий і яскраво чорний асфальт – не те що листя, навіть дрібних камінців не побачиш.

 

Хоча з іншого боку краєвиди неймовірно нудні. У нас з дороги нічого не видно по боках за височенними деревами, тут же до обрію видно що нічого навколо нема. Навіть у містах пустенно і яка-неяка зелень присутня лише біля офісів та готелів.

Також здивувало те що людей на вулиці абсолютно не було. Якщо вам мої фото вашингтонщини видаються безлюдними то те що я побачив в Арізоні було ще безлюдніше – в прямому сенсі ноль людей на вулицях. І це при тому що повно велодоріжок і тротуарів і вони чистесенькі ідеально. Та у нас би все з таким станом доріг і погодою було б забито велосипедистами і бігунами усі дороги!

 

Краєвид дещо пожвавлювали гори на обрії, але без рослинності на них вони скоріше були схожі на гори щебню чи шахтні відвали ніж на справжні гори.

От те що ви бачите на фото це була погана погода в тій місцині Smile Ні, я серйозно. Там 360 сонячних днів на рік і 5 днів поганої, пасмурної погоди. В Сіетлі це називається сонячним днем і народ валить на вулицю (дощ не йде – значить сонячно!).

Ще одна відмінністю яку я помітив – дуже однорідне населення. Практично усі кого я бачив це були білі американці. І хоча я не почув ніякої відмінності у їхній вимові вони мене не розуміли. Практично все що я говорив доводилося повторювати по 3-4 рази. Проблема в тому що більшість населення там де я був ніколи в житті не виїздили зі своїх містечок і реально впрерше в житті вживу говорили з людиною з акцентом.

Ще тут дуже багато місця. Невеличке місто на 30 тисяч мешканців може легко розтягнути на 90 кілометрів з краю до краю.

 

Тепер щодо машини. Колись на Гаваях ми брали на прокат Тойоту Ярис, і я зарікся після того брати найдешевші машини. Тут же якось побоювався, але безпідставно. Так, машина надзвичайно дешева (14 тис. базова комплектація, 17 з усіма можливими наворотами), але виявилася дуже приємною у вождінні.

Найперша проблема з новою машиною це зручна посадка та незвичні педалі. Тут єдина зручна позиція – сидіння на максимум назад. І хоча крісла не найкомфортніші проте ніяких особливих незручностей я не відчував. Що ж стосується педалей то на мій подив вони відгукувалися точно як очикувалося. Може це говорить про дешевіть Форестера до якого ми вже звикли? Smile

 

В машині тіснувато і мабуть задні сидіння там таки декоративні. До того ж багажник такий маленький що моя не надто велика сумка зайняла його на 80%. Отже більше ніж вдвох з парою пакетів в ній не поїде.

Приборна панель на диво недешево виглядала – приємний і зрозумілий вигляд, все функціональне.

В машині на диво було тихо. За потужністю вона хоч і не рвала з місця проте триматися дозволених 65 миль на годину (десь 110 км на годину) я не мав жодних проблем. Добре що в Аризоні все пласке, на гірках мучатися не довелося Smile

 

Коротше мій висновок такий – машинка ця хоч і дешева і проста, проте може бути кращим вибором ніж якась бувша у використанні дорожча машина. Хоча я геть не експерт і навіть не уявляю які фактори треба враховувати при такому виборі. Я би купив цю машину якби мені потрібна була дешева альтернатива і не переживав би. Та ще й вона споживає усьго 40 миль на галон (це меньше 5 літрів на 100 км). Ну і навіть не уявляю як би вона себе вела на поганих дорогах.

 

Що вам ще сказати? Ну мабуть тільки те що схоже Аризона є непоганим місцем для виходу на пенсію якщо вам хочеться спокою, безлюддя, хороших доріг, великих відкритих просторів і гарної сонячної погоди на протязі усього року.

Robin Brown. Megalodon / Робін Браун. Мегалодон (1981)

 

Це скоріше гостросюжетні пригоди ніж фантастика.

Історія про доісторичну акулу (Мегалодона) що у глибинах океану дожила до наших днів і завдяки збігу обставин піднялася на поверхню. Власне на цьому фантастичність і закінчується і починаються пригоди боротьби з цим монстром. А розміри мегалодона такі що воно могло ковтати сучасних акул як шпроти.

Книга тримає у напрузі і в той же час розказує про деякі маловідомі факти з життя акул, дослідників акул, дослідників океанів, науковців та інших. Дуже хороший зразок науково-популярної книги одним словом.

Пам’ятаєте фільм “Щелепи”? Ну так ось ця книга ще краща за фільм.

https://www.goodreads.com/book/show/1848717.Megalodon?ac=1

Jonathan Lethem. Amnesia Moon / Джонатан Летем. Амнезія Місяця (1995)

 

Не буду робити приречених на неуспіх спроб пояснити про що це.

Типо якийсь апокаліпсис, щось точно сталося, але що ніхто не пам’ятає. Мало хто збіріг хоч якісь спогади про те що було до Катастрофи, до Розлому. Замість того є можливість ліпити оточуючу реальність за своїми зразками, впроваджувати якісь нереальні закони біології та соціального устрою.

А потім пам’ять починає повертатися…

Настільки фантасмагорично що це вже і не фантастика навіть. Якийсь тріп-репорт прямо.

Власне більша частина книга це якісь туманні уривки що ледь ліпляться одне до одного діючими особами. І лише підсамкінець все якось починає складатися в цілу картинку. Доволі складно, але написано так добре що продираєшся крізь текст із задоволенням.

https://www.goodreads.com/book/show/32078.Amnesia_Moon?ac=1