2013 – Сторінка 7 – Ще один не такий як усі…

2013-07-14-Subaru Vancouver Triathlon

Завершили серію тріатлонів Subaru в Канаді (перший старт – 2013-05-26-Subaru Shawnigan Lake Triathlon та 2013-05-26-Subaru Shawnigan Lake Triathlon, ще кілька фото, другий – 2013-06-16-Subaru Victoria (Saunders) Triathlon та 2013-06-16-Subaru Victoria (Saunders) Triathlon, ще кілька фото). Там правда в серії ще буде страт у вересні, але ми його пропустимо – дуже далеко (це аж в Альберту пертися), та і дистанція там найдовша олімпійська. Краще якийсь місцевий старт зробимо.

Ну коротше виїхали в п’ятницю у Ванкувер, 3 години і ми там, знайшли готель, ще покружляли вулицями, знайшли парковку, поселилися. Так зарані виїхали просто через те що їхати довше. Воно звісно дорога коротша ніж до Вікторії, але весь час за кермом, в той час як попередні старти включали пароми у подорож на яких ми і відпочивали від керма.

В суботу поїхали в парк в якому був старт/фініш щоб роздивитися та забрати стартовий пакет. Заразом зрозуміли що пекло в день старту буде ще те. Проблема з довгими дистанціями в тому що найважче припадає на саму спеку, а робити ще раніше старт теж не вийде – занадто рано, та і холодно/темно ще може бути. Мій старт (70.3) був о 6:30, у Олени (олімпійська дистанція) через годину.

Мене як завжди відвідало передстартове хвилювання… Черга в туалет, одягаю в ній костюм, мажуся кремами (від сонця, від натирання), одягаю шапочку, окуляри, біжу на старт.

Олена десь загубилася, доводисть просити випадкових глядачів застібнути блискавку на спині. Мій новий дорогущий костюм має дуже розумний і зручний дизайн застібки на спині – зверху вниз, але мінус в тому самому застебнути його не реально.

Не знаю чи це був наймасовіший страрт з усих на яких я був, але те що на Half Iron Man було найбільше людей це точно. Старт з берега, я нагло проштовхався десь в другий-третій ряд, тож довелося горнути що є сили у воду щоб не затоптали.

А у воді таке мочилово почалося що словами не описати! Перші метрів 250-300 можна було реально пливсти як Тарзан – передні б несли на своїх спинах і ногах, задні б підштовжували.

Але найнесамовитіша засада була на першому повороті (ми пливли 2 кола у формі трикутника) – наскілька щільно людей набилося що можна було без перелішень лізти по головах.

Далі народ трошки розтягнувся – сильніші плавці відірвалися і потягли когось за собою, слабкіші хто з дуру ломонув зі старту почали відставати. Власне лише на останній третині першого кола вдалося нормально попливсти не ловлячи нори в ребра і писок, та руками по голові.

Ось і берег, вибігли, забігли назад у воду, попливли далі. Ось це вибігання страшенно збиває дихання і відновитися після нього дуже не легко. А на другому колі ще почалися хвилі, і хоча були вони не сильні, проте заважали ой як сильно – коли половина гребків пролітає у повітрі, а ішна гальмується водою ще на розгоні руки ні про яку швидкість вже можна не думати. При хвилях вихід один – гребти слабкіше, але махати руками частіше.

Засвітило сонце, і засвітило так що почало сліпити. Не надто вдало одягнені окуляри потихеньку пропускали воду (а вона з солона), і нарешті довелося зупинитися і на ходу їх підправляти.

Як би там не було ось вже і фініш плавання.

Цього разу зміг на диво зовсім не натерти шию, навчився мабуть мазатися і застібати костюм Smile До речі дані плавання з годинника – http://connect.garmin.com/activity/343052511. Загальний час плавання – 31:35 (1.9 км) не найкращий мій час, але близько до нього.

Після плавання нелегка пробіжечка по піску у транзитну зону (метрів 150-200). Костюм на половину знятий на бігу, зтягую з ніг, старанно обтирою ноги рушником від піску, одягаю шкарпетики, велотуфлі, шолом, біжу на велоетап. Час у транзитці – 3:28, абсолютно не поспішав, можна було швидше, але сенсу не було.

Велоетап найдивніший мабуть з усих що я бачив. Чотири кола, на кожному з них підйом непоганий такий і доволі тривалий, на зворотній дорозі такий же спуск. На деяких ділянках обганяти було заборонено (це піпєц!) і народ їхав як каченята одне за одним якщо не пощастило за кимось повільним опинитися.

Всю дистанцію як це не ганебно звучить я намагався триматися у групі з жінками які валили так що асфальт плавився. Маленькі, легенькі, проте в гору я від них відривався, потім на прямій вони мене удєлували, далі на повільних ділянках я їх наздоганяв, з гірки відривався (я важчий і маю з гірки перевагу), потім все повторювалося…

Проїхав непогано по відчуттям, собою задоволений. Дані з комп’ютера – http://connect.garmin.com/activity/343052524. Час велоетапу – 2:37:51 (90 км), враховуючи гірки не погано як для мене, але те як мене усі обганяли на прямій показує що мені треба накатувати кілометри на швидкість, може навіть інтервали почати робити на велосипеді.

Один учасник поїхав з велоетапу на швидкій – лежав на асфальті весь зелений в оточенні людей. Думаю серце схопило бо було це якраз на гірці в яку так нелегко їхати після плавання. Ще одного бачив на траві усього в подряпинах і крові – невдало летів з гірки. Проте живий і активний, йому там масаж робили, може судома схопила.

Якимось дивом фінішував я велоетап на самоті (до тих кіл що ми ними каталися з транзитної зони пару кілометрів ще їхати було), швиденько постягав усе з себе, козирьок на голову, номер на пояс і побіг.

Сонце вже палило несамовито і пункти з водою на трасі (кожні 2-3 км) були дуже доречні. На диво перші 3 км біглося легко і з задоволенням, я вже почав радіти… Але потім різко як обрубало – після однієї невеличкої гірки різко стало важко і вже легше до фінішу не ставало.

Дорога частково проходила парком, але більшість дистанції пролягало вздовж пляжу під сонцем та по противнющому дрібному гравію. Страшенно не люблю таке покриття, по ньому лише добре розслаблено бігати, а інакше воно як пісок висмоктує непомітно усі сили і ноги наче в’язнуть, хоча на вид тверда поверхня.

Усього було 2 кола, і я знову не витерпів і десь в районі 16-го кілометра пару хвилин пройшов пішки. Не можу пояснити чому так стається – наче ж не найважче навантаження, наче не швидко біжу, можу терпіти, але якось проконтролювати не можу – зупиняюся та йду.

З іншого боку ця зупинка дозволила мені зосередитися, переналаштуватися, бо до того всі думки були про “як же мені важко”, а після такого легкого відпочинку вдалося знову почати бігти і добігти в тому ж темпі до фінішу.

Десь на 7-му кілометрі зустрів Олену яка бігла у зворотньому напрямку. І бігла у велоперчатках, сказала їй так подобається Smile А вже десь на 9-му кілометрі я її обійшов. По ній видно було що дуже втомилося – коли для кожного кроку докладають скільки зусиль то вже очевидно що сили закінчуються. Коли обганяв порадив їй протися метрів 100 хоча б. Вона фінішувала за кілька хвилин, а мені ще більше 10 км залишалося до фінішу.

Але навіть найдовші страждання закінчуються колись і ось вже фініш на обрії. Я настільки виснажився що коли мене хтось обганяв на останніх метрах просто не відреагував.

Далі заспокоїтися, попити, сісти, попити, взяти медальку учасника, попити, піти в тінь, попити, …

Біговий етап – 1:33:31 (20 км), дані з комп’ютера – http://connect.garmin.com/activity/343052545. На диво непогано.

Новий годинник (Garmin Forerunner 910xt) показав себе дуже добре, я задоволений, хороше придбання.

Ось тут уся дистанція на одній сторінці – http://app.strava.com/activities/67306912 (страва не вміє розділяти види спорту).

Протокол змагань – http://www.sportstats.ca/displayResults.xhtml?racecode=105473, 70-й у загальному заліку, 10-й у своїй віковій групі. Результат Олени на цій сторінці – http://www.sportstats.ca/displayResults.xhtml?racecode=105471

А взагалі то я відчув що навиступався вже до несхочу, і треба взяти хорошу таку перерву у стартах, хоча б до вересня Smile

Ну а після фінішу ми помилися у душі на пляжі, так-сяк переодяглися і поїхали додому. По дорозі заїхали поїсти бургерів, і за якісь не повні 4 години нарешті витягли лапки дома. Велосипеди досі не зібрані в чохлас стоять Smile

На цьому все!

Подарунок для Фіалки

– Ходімо додому, Фіалко, – сказав Лікар вимикаючи хірургічну лампу.

Я потягнувся і відчув як натягнулася шкіра на шиї та плечах. Раптом щось тихенько клацнуло, по правій стороні розлилося тепло, вниз потекла водяниста крапля крові і пекуча біль наче аж засвітилася коротеньким відрізком десь біля шиї, на спині.

– Ой, – перелякано зойкнув я і скривися від болю.
– Що, знову? Дай но гляну, – Лікар повернув мене до себе, підтягнув до лампи і почав розглядати рану.
– Ну це нічого, цього разу невеличка, – заспокоював він мене дезінфікуючи на вогні величезну циганську голку. – Треба тобі знезаражених продуктів більше вживати.

Голка почала проштрикувати вже пожовклу шкіру по краях з таким звуком наче хтось зручно умощувався у новому тісному шкіряному кріслі.

За дві хвилини все було скінченно. Лікар поплював на свіжий шов, дезінфікуючи його, і одним різким ривком висмикнув шовну нитку.

– Ну от і все, тепер ходімо, – він узяв мене у долоні і обережно посадив за пазуху. – Видно там тобі?
– Так, видно, – відповів я зручно вмощуючись і опираючись кігтями на його ребра.

По дорозі він мені розповідав про зірки, говорив про те що як хмари розійдуться то вночі можна бачити яскраві маленькі вогники, там, вгорі. Розказував як він любив безхмарними ночами ще у дитинстві дивитися в небо і рахувати зірки. Тоді можна було ще бачити десятки зірок. Потім, юнаком, у нього просто не було часу на це. Навчання на військового хірурга, участь у катуваннях та експериментах над полоненими, студентські вечірки. А потім зірок зовсім не стало видно.

Один раз він зупинився і нечутно почав робити у снігу ямку ногою. Потім так же обережно вийняв мене, опустив у лунку і пригорнув снігом. Все це не зводячи очей з дикої кішки що намагалася вирватися їз калюжі смоли що тала для неї пасткою.

Далі я нічого не бачив, а за кілька хвилин я знову сидів за пазухою, тремтячі від холоду. А Лікар широко крокував радісно посміхаючись, через плече у нього була перекинута засмолена кішка. Він посміхався і говорив про те що тепер нам буде чим годувати Рубіна, а потім знову почав говорити про своє дитинство.

Розказував він як вперше побачив зараженого грибком. Той мабуть ходив босоніж не зважаючи на попередження. А потім довго не звертався по допомогу, може боявся, чи думав що мине його та зараза? А потім вже було пізно щось робити, і вбити його неможливо було так щоб потім із залишків не виросло ще декілька схожих, але маленьких, кривих та зовсім безмозких карикатур на ту, ще здорову людину.

– Це вже потім, – казав Лікар, – потім вже дізналися що його можна спалити, а попіл всипати у чан з модифікованими дріжджами. І ті б з’їли подрібнені та слабкі шматочки.

Але на той час було вже все одно, сенсу боротися із зараженими не було, тим більше що вони і самі себе гробили, а їх безмізкі улмаки ставали все тупішими і слабкішими, починали жерти одне одного, або взагалі не могли рухатися і поступово, з кожною смертю, вироджувалися доки не доходили до стану моху на цеглі та сталі.

Я розпитував, намагався направити його думки на те що мене постійно турбувало і цікавило. Іноді це навіть вдавалося.

– Вітаміни, – посміхався він, – тобі, Фіалко, потрібні Вітаміни. Тоді ми зможемо пересадити тобі ноги від когось зі стерилізованих піддослідних. Але ти, Фіалко, станеш тоді дівчинкою. Це Вітаміни так завжди впливають. Тому твоя мама так і назвала тебе, Фіалко, бо завжди вірила що ти колись зможеш ходити, і тоді тобі буде потрібне жіноче ім’я.

– А якби я вже був дівчинко то я став би хлопчиком? – в сотий раз питав я його одне й те саме.

Лікар узявся було розказувати про гормони, хромосоми та групи крові, а потім почав знову скакати думками.

– Комітет з допомоги талановитій молоді, спеціальна комісія Слуг Народу – вони, вони можуть дати нам документ щоб ми отримали Вітаміни для тебе, – Лікар почав лічити загинаючи пальці рук і при цьому не випускаючи котячий хвіст з правої. – Я відслужив у армії, навіть на рік більше ніж треба за законом, я здавав кров, так, в мене була одна здорова нирка, і я її здав ще молодим. Я знайшов майже кілограм заліза, уявляєш, Фіалко, майже чистого заліза. Хоча вона так було вкрите іржею що можна було подумати що то грудка глини. Я майже ні коли не пропускав зборів борців за Щасливе Майбутнє, і жодного разу не втратив свідомість на цих зборах. Ми кілька разів з твоєю мамою ходили вирубувати дерева, вона там якраз і заразилася. Ми з тобою благонадійні, нам повинні дати Вітаміни. От тільки документи б усі зібрати… У поліції хочуть здорове око, а де таке зараз знайдеш? А мені з одним оком не можна. А заступник начальника комітету Слуг Мешканців Знезаражених Помешкань хоче здорові нігті, собі і дружині.

Голос його поступово стихав, а кроки вповільньвалися. І ось ми вже кілька довгих хвилин йдемо мовчки і я уважно подивився йому в обличчя.

– Так, Фіалко, – сказав він помітивши мій погляд, – я стомився. Я… мабуть я буду Мисливцем чи Рибаком у наступному циклі. Я б хотів бути мисливцем. Тільки аби не П’яницею, чи не Коренем, – тихо бурмотів він до себе.

Нарешті ми дійшли до дому. Роззирнувшись навколо обережно зайшли у під’їзд. Лікар хоча і повільно, але ще йшов сам, та і взагалі до фази сну в нього залишалося ще декілька годин. Ми ще встигнемо і поїсти, і переобладнати клітку для нього. А от Рубіна доведеться поки просто потримати прив’язаним на мотузці. Та все одно Лікаря треба контролювати. І я уважно коригував його кроки та рухи.

На підлозі під’їзду наче з’явилися нові голки та бризки крові. Так, точно, голки свіжі, точно сьогодні їх викинули.

Між другим та третім поверхом ми побачили маму Рубіна. Вона виглядала значно краще, на вид їй тепер було років 20. Вона застигла напівприсівши і дивлячись скляними очима на тріщину у стіні. Долоні її гладили повітря.

– Ходімо, – обережно узяв її за руку Лікар, – ходімо.

Він повів її вниз, а я уважно стежив щоб жодне з них не підходило надто близько до стін з яких стирчали голки. Я помітив що декілька голок вже довші за 10 сантиметрів, а пару з них тремтіло та навіть намагалися відхилитися у нашу сторону. Треба буде написати заяву до комітету Слуг Мешканців. Все одно вони раніше ніж через пів-року прибирати не почнуть, а до того часу ходи тут вже буде дійсно небезпечно.

– Хто… де я? – раптом вимовила мам Рубіна, – що…
– Рубін нехай ще поки побуде у нас, – сказав Лікар, – у нас йому добре, вони з Фіалкою грають.
– Рубін, – скляні очі почали оживати, – Рубін… як він?
– Все добре, – Лікар відпустив її руку, – ось, – показав він кішку, – м’ясо для нього. Він же може їсти м’ясо. Мені здається він навіть його любить.

Та вона зачаровано дивилася на маслянисту поверхню калюжі і повільно опускалася на підлого. Ми ще трохи постояли дивлячись як невеличкі бліді корінці проштрикуючі її шкіру і змінюють свій блідий колір на рожевий, а потім пішли додому.

Рубін таки відірвався і зламав замок внутрішньої клітки. Одна його рука виглядала так наче була зламана а потім криво зрослася. Мабуть так і було. Зовнішня клітка втримала його, але він добряче себе побив об її стіни. Тепер він знесилено спав.

Лікар посадив мене під лампу і пішов на кухню розбиратися із здобиччю.

– Ой, я ж зовсім забув! – вигукнув він біжачи назад до мене. - Сьогодні ж свято! – Лікар почав копирсатися щось шукаючи у схованці між стіною та підлогою.

Нарешті знайшовши те що хотів він усміхнувся і протягнув мені на відкритій долоні стару, ще скляну, ампулу із затертими літерами.

– З Різдвом Христовим, синку!

[english] Livemocha–англійська “по обміну”

Це мабуть найзручнійший, найкорисніший та найвідоміший ресурс де можна вивчати мову (не лише англійську), але і допомагати іншим у вивчені тих мов якими самі володієте.

Які послуги надає ресурс:

вивчення мови простим виконанням вправ – граматика, словник, розпізнавання слів на слух, тощо
вимову та правильність написаного тексту перевіряють звичайні люди носії мови яку вчите, вони ж можуть ставити оцінки, додавати коментарі (тестові та аудіо)
так само і ви можете за бажанням допомагати іншим у вивчені української/російсьої – є список робіт які чекають на перевірку для кожної з мов
онлайн уроки де викладачі читають 45-хвилинні лекції різного ступеню складності
за певну платню з вами можуть займатися професійні викладачі
дуже корисна можливість живого спілкування з простими людьми (не викладачами) у текстовому чи голосовому чаті.

Тобто ресурс вдало поєднує схему завдань зі спілкуванням та підкастами – як втомився чи набридло щось можна переключитися на інший вид діяльності. Я свого часу доволі багато часу там провів і в результаті перестав соромитися своєї вимови і перестав застигати перед кожним реченням щоб побудувати його ідеально в голові – просто зрозумів що це нікому не потрібно і що проблема у спілкуванні англійською не в цьому.

Адреса ресурсу – http://livemocha.com/

До речі назва читається як “лайвмока”, мока це напій кавовий такий Smile

[english][podcast] Just Vocabulary

Найкращий з усих підкастів для вивчення англійської які я слухав.

Для тих хто не знає підкаст це як новини, але не у вигляді тексту, а у вигляді звукового файлу.

Отже що ж такого гарного в конкретно цьому підкасті і що його так вирізняє з проміж десятків інших присв’ячених вивченню англійської:

Короткі випуски (близько 3 хвилин). Це ідеальний час на протязі якого можна сконцентрувати увагу. Довші підкасти важко слухати.
У кожному випуску дають 2 нові слова по схемі: приклади речень з цим словом, пояснення значення слова, ще приклади, синоніми, антоніми, повторення одного зі слів з попередніх випусків. Англійська у випусках доволі прост і крім цих 2 нових рідко використовуваних слів все інше легко розуміти навіть з базовими знаннями.
Випуски виходять щодня. У суботу випуск включає в себе 10 слів за увесь тиждень по кілька речень на кожне.
Якщо англійська підкасту для вас все ж таки складна то на сайті можна знайти тексти для усіх випусків.
Хоча ціллю програми є розширення словника, тим не менш основна її цінність в тому що ви багато разів чуєте, а отже і запам’ятовуєте правильні мовні конструкції, а потім їх відтворюєте автоматично.

Сам слухав майже щодня більше пів-року і хоча усих тих екзотичних слів не пам’ятаю навчився натомість будувати речення не думаючи про це і деякі словосполучення засіли у голові.

Адреса – http://freelanguage.org/learn/just-vocabulary.

Ванкувер, враження

На цей момент ми кілька разів бували у цьому чудовому канадському місті. В цілому я можу сказати що воно мені більше подобається ніж не подобається, і я розумію чому його часто називають найкомфортнішим для проживання містом у світі.

Красивий урбаністичний центр з висотками та вежами прекрасно виглядає на фоні океанського заливу та далеких височенних гір. Зелена природа навколо, спокійні усміхненні люди, переважно хороші дороги, усі блага цивілізації та соціалізм що гарантує доволі високий рівень проживання навіть найницішим громадянам – що ж тут може не подобатися?

Менше ніж у 3 годинах машиною від Сіетлу разом з проходженням прикордонників і ми там.

Вперше поїхали як туристи просто подивитися на Ванкувер та Канаду на початку 2009 року. Різницю було відчутно ще в посольстві Канади: візу зробили за пів дня, для тих хто забув якісь документи лежали бланки, ну коротше не складніше ніж в магазин сходити…

Сам кордон більше нагадує парк в якому стоять дві черги машин: в Канаду та в США. А між ними галявинка де гуляють люди, а по боках теж зони відпочинку куди їздять родинами робити барбекю.

Ну і власне проходження кордону полягає в тому що з машини даєш документи в будочку, відповідаєш на питання як на довго і для чого їдеш і прямуєш собі далі. Як черги великої нема то реально за 10 хвилин перейти кордон.

Вже в Канаді важко переключитися з миль на кілометри. Дороги видаються трошки вужчими. Крім того в самому місті нас постійно дратувало те що нема часто окремої смуги і світлофору для повороту наліво – натомість треба чекати у крайній лівій смузі докі всі зустрічні проїдуть, а потім на жовте спішити робити свій поворот. В США навіть на найменших дорогах часто є окремі смуги для поровота наліво (а іноді і направо), про світлофор вже не кажу.

Місто надзвичайно зелене, хвалений Київ навіть і в половину не такий зелений як Ванкувер. Тут навіть на дахах будинків та карнізах часто можна побачити висаджені дерева та кущі. Повітря чисте не зважаючи на інтенсивний рух транспортра. Міський транспорт теж добре розвинений – автобуси, тролейбуси, метро. Причому тролейбуси можуть їздити без електрики – раз бачили як водій вийшов, відчепився від проводів, об’їхав якусь пробку чи ремонт, причепився назад і поїхав далі.

На той час місто активно готувалося до зимових Олімпійських Ігор і розбудовувалося: високі башти готелів, дороги, парковки.

Повторюся що центр міста красивий і варто їхати щоб лише його подивитися. Це сучасне місто з сучасною архітектурою, але дуже гармонійне і спокійне. Людей навколо велечезний натовп, а враження таке що вулицями невеличкого сонного містечка ходиш.

От що ще відмінно від США так це перемішаність усих з усима. Наче центр міста, а тут тобі і бізнесмени, і офісні працівники, і туристи, і бомжі. О, бомжів тут багато і вони скрізь. Соціалізм же, напружуватися не треба – і погодують і вилікують… От вони і смердять собі на самих центральних вулицях. Причому сморід такий від них що ще не бачиш, а вже чуєш носом що десь метрів через 30 побачиш якесь тіло що спить на тротуарі поруч з табличкою “Подайте на бухло”. Оті бомжі реально найгірше що псує враження від міста.

Багато велосипедистів, але відсутні велодоріжки – скажені велосипедисти як божевільні носяться між машинами та смугами.

У місті багато красивих великих мостів з яких також відкриваються прекрасні види і на місто, і на воду під ними.

У місті є окремий квартал де переважно селеться митці та геї, але звісно найбільша кількість людей там це туристи – цікаво походити кафешками, позаглядати у майстерні та подивитися на митців що пафосно п’ють каву під веселковими прапорами.

У Ванкувері найбільша у Канаді китайська спільнота. Що цікаво це те що при кількості населення ледь не в половину міста вони тісняться на території що добре коли займає десяту частку площі міста (Чайнатаун). Іноді на вулиці ловиш себе на тому що навколо самі лише азіати – перехожі, водії, продавці та офіціанти… У порівнянні з нашою місциною де половина народу з Індії (і ми вже цього майже не помічаємо) це доволі різко вибиває з колії і часто губишся якщо звертати на оточуючих увагу.

Після Олімпіади місто помітно змінилося – стало більше хмарочосів, покращилися дороги та транспортні розв’язки, стало дорожче (принаймні у центрі), стало не так зручно (і дорожче) паркуватися. І взагалі враження таке що люди що приоїхали на Ігри так і залишилися у місті Smile

На Олімпіаду ми не могли не поїхати звісно ж, хоча ні на які змагання так і не потрапили. У центрі багато вулиць було відкрито лише для пішоходів, багато було виставок різних і продажів олімпійської атрибутики.

Наших спортсменів, тренерів і вболівальників було видно, вірніше чутно здалеку навіть у натовпі – матюки на повну гучніть, вираз обличчя наче тобі усі щось винні, ну як завжди коротше. А ще наші ледь не єдині які смердять цигарками.

От тому я “наших” і не люблю і завжди стараюся шифруватися і не показувати що я знаю російську.

На фото знаменитий паровий годинник:

Ціни на квитки були божевільні. Наприклад на фігурне катання найдешевші йшли по $150, але ясно що в день змагань їх в касах не було, а з рук продавали за $500.

Місця в готелях було викуплено ще до того як ті готелі було побудовано. Багато людей селилися в США і кожен день їздили туди-сюди через кордон – так можна було знайти якусь конуру по $100+ за ніч з людини.

Саме під час Ігор ми впереше скористалися метро яке тут називається SkyTrain. Одна поїздка – $2.50, квиток на день – $9. І хоча ми не бачили щоб хтось перевіряв усі слухняно купували квитки (зайти в метро можна просто через турнікет і квиток для цього не потрібен. А для тих у кого були квитки на змагання метро було офіційно безкоштовно.

Дорога, крім самого центру, проходить над землею і навіть з вагону можна насолоджуватися доволі непоганими видами міста та природи навколо.

Поступатися місцями тут не прийнято – як тобі треба то попросиш, ніхто за тебе вгадувати що ти стомився чи хворий не буде. Так само нікому не сподобається що ти привселюдно демонструєш що сильніший і витриваліший за того кому поступаєшся місцем. Ми спробували один раз дівчині з дитиною поступитися так вона ледь не відскочила від нас, відмовилася сісти і всю дорогу поглядала насторожено.

Наступного разу ми були у Ванкувері коли прийшов час продовжувати візи. Звісно можна було полетіти в Україну, але то така морока, а тут за 2 дні вже мали паспорти з візою (пару годин на подачу документів і вранці наступного дня забрали паспорти). Знову спрацювала магія слова Microsoft на співбесіді – більше нічого не питали Smile

Помітили що в Канаді дорожчий безин, тож не дивно що канадці великими траками іноді їздять через кордон щоб заправитися.

Того разу поїхали на пів-дня у парк Lighthouse Park – дуже раджу. Парк хоча і невеличкий, проте види живописні і запам’ятовуються – густий ліс, уривчастий скелястий берег, океан, знову ж таки далекі гори, парусники та інші човники, місто вдалині і маяк…

Там є де погуляти вузенькими стежками, можна добряче так втомитися. Та і дорога з Ванкувера прикольна – кількість смуг на трасі все зменьшується і зменьшується, ліс усе вище, усе ближче до дороги. Нарешті лишається одна смуга, навіть без узбічь, з’являються знаки “Обрежно – лосі” та “обрежно – медведі”.

Зворотнім шляхом ми поїхали не через Ванкувер, а якось дугою через маленькі містечка і надивилися таких видів до несхочу. Взагалі мені маленькі міста тут (в США і Канаді) подобаються – пару тисяч населення, але є великі магазини, є де поїсти в кафе, ресторані чи фастфуді, якість доріг така ж сама як і у великому місті (і така ж сама як і за містом).

Гуляючи по набережній міста ми помітили що деякі люди схоже живуть на своїх яхтах – там у них і квіти у вазах ростуть, і столики різні з креслами та парасольками, і велосипеди. Зустрічалися навіть двоповерхові з балконами та трубами каміну з яких йшов дим Smile

Такі види зі станцій метро за містом:

А ось таке можна побачити з першим місць першого вагону (потяги у них беспілотні в метро):

Ось це був олімпійський вогонь:

І “піксельна” касатка біля нього (все це набережна):

А тепер у мене закінчився текст і я просто вставлю кілька фотографій Smile

Ну пора і додому їхати, до побачення, Ванкувер!

Три-рюкзак–що всередині?

Завтра у нас черговий старт з серії канадських триатлонів Subaru, а отже цей пост я пишу з готеля в центрі Ванкувера.

Уважно глянемо на фото:

Отже ми бачимо:

Трі-рюкзак Louis Garneau Race Day Revo Tri Bag – вміщує просто неймовірну кількість речей, має відділи для вело- та бігового взуття, ізольований відділ для гідрокостюму в який його можна мокрим запихати, зовнішні кишені і кріплення для вело-шолома. І при цьому з ним, з рюкзаком тобто, навіть повністю навантаженим можна їздити на велосипеді.
Гірдокостюм (вет-с’ют) Blueseventy Helix – дорогущий зараза :( ~~Все ще оцінюю…~~ UPD 2018/03.03: Вже оцінив – https://blog.golovatyi.info/2018/03/03/blueseventy-helix/.
Аеродинамічний велошолом Lazer Tardis до якого я докупив окуляри (фіксуються в шоломі)
Трі-велотуфлі Shimano Triathlon Cycling Shoe SH-TR31 – звик до них, вже як домашні тапочки мені
Кросівки Newton Gravity – звикав до них довго, вже набігав непогано кілометрів, але це будуть перші змагання в них
Окуляри для плавання Aqua Sphere Vista – щось середнє між маскою та окулярами, та запасні Aqua Sphere Kayenne.
Тепла шапочка для плавання Blueseventy – потрібна на випадок холодної водипогоди.
Затички у вуха для плавання – мені у них комфортніше і не треба потім половину велоетапу воду з вух витрусювати.
Тоненькі резові рукавички – потрібні щоб коли одягаєш гідрокостюм не порізати його нігтями.
Трі-шорти DeSoto Carrera Tri Short – дуже прості і функціанальні, та простенький трі-топ від Nytro.
Шкарпетки Balega Hidden Comfort – тонесенькі і при цьому неймовірно м’які.
Компресійні гетри CEP – ноги в них не так болять і швидше відходять після змагань.
Рушник для транзитної зони – на нього стаю після плавання щоб витерти ноги, на ньому ж розложено в певному порядку мої речі, а у випадку дощу можна ним же накрити взуття.
Візор Nike Featherweight Visor – абсолютно необхідний щоб на біговому етапі піт не заливав очі.
Спортивна пов’язка Halo – одягну на велоетап бо в шоломі дуже жарко, а погода має бути тепла. Вентиляції ніякої, витерти пот під шоломом неможливо – свербить, лоскоче, тече в очі та носа.
Окуляри для бігового етапу Tifosy Vogel – хамелеони, в затінку світлішають, сидять зручно, одягнув і забув.
Пояс для бігового номеру – номер кріпиться у двох точках на ньому, сам пояс можна застебнути на ходу, хоча багато людей одягають його навіть на велоетап.
Вода потрібна щоб вмити обличчя і намочити окуляри перед плаванням. Взагалі то це можна робити і водою з озерарічки, але не хочеться інфекцію в око занести. Ну і плюс нею ж сольові таблетки перед стартом запиваю.
Комп’ютери – в цей раз вперше випробую свій новий Garmin 910xt, а взагалі то використовую велокомп’ютер Garmin Edge 500, та біговий Garmin Forerunner 305.
Шльопанці потрібні щоб ходити в транзитці та на березі і не морозити ноги, а також щоб взути їх після фінішу. Краще за “калоші” Crocs ще нічого не придумали.
Креми, мазі – захист від сонця, Mission Athletecare Anti-friction Cream, Body Glide Stick.
Інші дрібниці – моточок липучок на випадок якщо щось треба закріпити на велосипеді, швейцарський ніж, пігулки, гелі та батончики, кріплення для радіочіпу на ногу (потрібне коли видане кріплення не надто якісне і ним можна поранитися), спеціальний фломастер для наведення номерів на тілі, …
Спортивний костюм – треба бути в теплі до самого старту.
Передстартовий список – дуже важлива річ, заспокоює нерви і дозволяє проконтролювати що нічого не забув. В моєму списку такі пункти як: шолом на рулі, шкарпетки в кросівках, пояс і візор під кросівками, комп’ютер включено і так далі. Не можу навіть сказати скільки разів він рятував мене від дурних помилок. Проблема лише в тому що в транзитці хочеш доповнити список, а після старту не пам’ятаєш які зміни хотів внести :)

А так все це виглядає запаковане:

В рюкзаку все ще залишається багато місця щоб запхати пару пляшок води, інструменти для велосипеда, якусь їжу чи ще щось.

Проте у Олени є інший свій улюблений трі-рюкзак, бо цей їй здається занадто великим. Будемо сподіватися що вона теж колись напише подібний пост.

Mission Athletecare Anti-friction Cream

Ціна: $20

Призначення: Спортивний крем для запобігання натирань. Слово “спортивний” означає що він не заважає шкірі потіти і не змивається водою одразу. Тобто це крем з яким можна плавати, бігати або займатися іншою активною діяльністю.

Загальні враження: Безумовно одна з тих речей яку треба мати у своїй сумці усим хто займається “довгими дистанціями”.

Особисто для мене проблемні області з точки зору натирання такі:

шия при плаванні у гідрокостюмі – крем обов’язковий, без нього буду весь у крові. І хоча потертості все ж таки з’являються, проте крем допомагає дуже сильно.
внутрішня сторона стегон при бігові – якщо бігати не в обтягуючих трусах то матеріал трусів розтирає ці області кілометр за кілометром, а печуть ті вавки надзвичайно неприємно.
на бігові і велосипеді розтираються внутрішні області (не знаю як правильно їх називати) по швам плавок – крем рятує на всі 100%
при бігові края майки зтирають внутрішню поверхню руки в районі біцепса – з такми наче і бігти можеш, але заважає так ніяк на самому бігові сконцентруватися не вдається.

Не залишає плям і розводів на одягу, не подразнює. Коротше практично ідеальний.

Недоліки: В першу чергу я назвав би високу ціну, хотілося б хоча б на третину меншу.

Ну і зблизька (кілька сантиметрів) крем має неприємний запах застарілого жиру, але то дійсно вже дуже близько принюхуватися треба.

На сайті виробника: http://www.missionathletecare.com/products/5-hour-anti-chafe-cream

Нова іграшка: Cervelo R3 105

Ось вже місяць як у мене ця красота :) Ні, не такий як на картинці – колеса простіші, компоненти дешевші. Але рама така сама і заради неї я і купував.

Вибирав довго, читав, порівнював, але нарешті зрозумів що я замало поки що знаю про велосипеди щоб вибрати щось чисто по ревю і треба йти та пробувати.

Проте з’ясувалося що навіть пробувати не так просто – це поки під тебе велосипед підженуть, педелі переставлять, цінники знімуть, а потім ще поки катаєшся хочеться і по прямій розігнатися, і повороти позакладати, і в гірку подертися (заради чого я такий і брав). В результаті за одну годину нормально можна протестувати лише один байк.

Звузивши свій вибір до одного магазину що недалеко від нас почав тестувати. Взагалі то у мене в голові було 2 рами: Scott Addict (вже не випускається), або RC1 Pro та Felt F1. Рами одні з найлегших (700-800 грамів кожна), з геометрією для клаймбінга (підйомів у круті гірки) та довгих поїздок (досягається це незначним скороченням верхньої трубки як правило – 1-1.5 см).

Такі рами мають і недоліки – вони не настільки жорсткі при швидкісних спусках як хотілося б, вони не одразу реагують на набір швидкості і взагалі буде чесно сказати що вони менш надійні через свою легкість.

У вибраному магазині не було ні Scott ні Felt, проте вони працюють з BMC, Cervelo, Pinarello, Colnago та Focus.

Почав з Cervelo R5 оскільки R3 мого розміру тоді не було. Геометрія рами абсолютно ідентична R3, лише карбонові волокна у ній більші – рама в результаті жорсткіша по відчуттям, проте краще відгукується на прискорення. На байку стояв групсет (перекидушки, передні та задні зірочки, ручки перемикання) SRAM Red, і хоча я надаю перевагу Shimano (вони дешевші і більше поширені), проте мушу сказати що Red мене вразив і я серйозно буду думати про цю систему коли прийде час робити апгрейд.

Потім спробував Pinarello FPQuattro, хоча більше по класу R3 відповідав би Pinarello ROKH, але знову ж таки не було мого розміру :) Ну та рами у них ідентичні.

Рами ці за моїми відчуттями практично близнюки, єдине що Pinarello краще відгукується на прискорення, але після довгої крутої гірки мені здалося що з Cervelo було таки легше.

На тій моделі стояв групсет SRAM Force і тут я однозначно скажу що Shimano Ultegra краще.

Хотілося ще спробувати Colnago CLX 3.0 (рама того ж класу), але в них не було моїх розмірів.

Через кілька днів у них же спробував Focus Izalco Pro, але це велосипед для швидкості, а не для клаймбінгу, і навіть я відчув це одразу. Варто лише трошки додати зусилля як він просто виривається з під тебе вперед. З іншого боку на ньому маєш дуже агресивну посадку яка спонукає весь час перти вперед як божевільний. Проте у круту гірку на ньому теж треба працювати серйозно. Цей німецький виробник став для мене приємним відкриттям і у майбутньому цей бренд буду завжди брати до уваги.

Ну от поміркувавши я таки взяв саму базову модель канадського бренду. Рама R5 хоча і вважається крутішою проте як я вже сказав має ідентичну геометрію та вагу, і при цьому жорсткіша. Pinarello здався мені трошки важчим, та і взагалі Cervelo вразив мене.

Купити вирішив на базовому майже групсеті (Shimano 105 стоїть якраз в середині їхньої лінійки моделей. Одна з причин – заощадити бюджет, але головна – з часом зробити апгрейд самостійно.

Мені хочеться поробити якусь “механічну” роботу самому щоб краще розуміти свій велосипед і зима буде для цього хорошим часом. Куплю собі Shimano Ultegra, а то може навіть Shimano Dura-Ace чи SRAM Red і буду вечорами підстроювати :)

До того ж рама хороша і велосипед має сенс покращити хорошими колесами, може з часом навіть замінити деякі інші компоненти на більш круті та легші на кілька грамів. Коротше у найближчі років 5 у мене не повинно виникати бажання купити новіший велосипед в цьому класі.

А наостанок відео однієї з наших поїздок. На відео темно і дощить бо це Сіетл, і таке в Сіетлі літо. Ну і взагалі там нічого цікавого, але музика хороша і хоча б заради неї варто подивитися :)

Shimano Triathlon Cycling Shoe SH-TR31

Ціна: $100+ (я купив на разпродажі за дешевше)

Призначення: Велотуфлі для тріатлону. Головне питання чим трі-велотуфлі відрізняються від звичайних, відповідаю – трі-туфлі зроблено так що їх можна одягати та знімати на ходу, а також їздити в них без шкарпеток.

Язичок завертається зверху на одну сторону (і є одним цілим з іншою стороною). Одна застібка на липучці яку можна зафіксувати у максимальному положенні. Петля на заднику призначено для того щоб утримувати туфлю пальцем коли обуваєшся на велосипеді.

Загальні враження: В цілому дуже хороша інвестиція.

Потрібна певна підготовка (рази 3-4 по кілька підходів) щоб навчитися обуватися на ходу спокійно і швидко одночасно.

Туфлі легкі, добре облягають ногу, підошва достатньо жорстка для олімпійської дистанції.

Будьте уважні з розміром – потрібен десь на 0.5, а та і на цілий розмір більший за ваше бігове взуття.

Недоліки: Одразу скажу що не дивлячись на всі названі нижче недоліки туфлі все одно дуже хороші.

Отже:

Найголовніше що для довгих дистанцій (90 км і більше) підошва недостатньо жорстка і через це починають боліти стопи. Довшу дистанцію в них їхати я б особисто не ризикнув. На 40 км нічого такого не відчуваєш.
У мене дуже високий підйом і через це язичок не закриває ногу повністю, якась частина верху стопи залишається голою.
Петля на заднику мала бути б вищою – занадто низько вже треба нахилятися щоб утримати їх. Сантиметри зо 2, а краще всі 5 було б набагато краще.
Свій білий красивий колір вони втрачають майже миттєво і стають сіренькими з чорними смугами.

На сайті виробника: http://bike.shimano.com/publish/content/global_cycle/en/us/index/products/shoe_test.html#mens/tri/0/SH-TR31