Пост про сам марафон – 2012-11-25–Seattle Marathon–3:14:19
Так, на фініші я дуже радів своєму результату 
Дякую за фотографії (ця я до тих хто фотографував і хто поділився ними)!
Ну і ось така, мене тут нема, але просто хороша світлина:
Місяць: Листопад 2012
2012-11-25–Seattle Marathon–3:14:19
Ну що ж, зовсім небагато залишилося щоб пройти кваліфікацію на Бостонський Марафон 
Дуже задоволений результатом бо саме на нього і цілився.
Це вже в п’яте біжу Сіетльський марафон, але вперше повний марафон у Сіетлі (до того виключно половинки бігав). І цього разу Олена теж бігла, половину, навіть покращила свій попередній результат більше ніж на 10 хвилин, але про це сама якщо захоче розкаже.
Фотографувати не було кому (зробив пару кадрів на старті Олени у натовпі та вона мене на фініші), тож дивіться на те що є, з часом як знайду ще світлини в інтернеті то опублікую теж.
Весь тиждень було доволі холодно і майже безперервно йшов сильний дощ, тож і прогноз на вихідні був невтішний. Але прогноз не справдився і день для бігу був класний, з ранку трохи прохолодно, а потім сонце, безхмарне небо, температура десь +8, вітру нема.
У Олени старт був в 7:30, тож ми знаючи яка тягучка на під’їзді до Сіетла буде (марафонці забивають дороги) виїхали трошки раніше. Центр Сіетлу це і так мішанина коротеньких і вузеньких вуличок, а тут ще й суцільні об’їзди, ремонти доріг, коротше ледь знайшли де запаркуватися і пішли на старт.
А на старті як завжди черги в туалети (десятки, а то і сотні кабінок навколо старту), народ одягнений хто як (одні в трусах і майках, ішні в куртках-кофтах-шапках-рукавичках) бігає, розминається, їсть, п’є і взагалі забиває собою місце старту.
Ось вже і гімн заспівали. Олена роздягається, забираю речі. Далі вона пробивається до таблички 2:20 – на дистанції біжать пейсери, такі люди що тримають темп щоб фінішувати за певний час. Дали старт, середина групи де стоїть Олена починає як пінгвіни у метро дрібними кроками рухатися уперед. Якісь 2-3 хвилини і от вже і вони побігли.
Я йду здавати речі, починаю розминатися, жую пару “цукерок” з калоріями, ковтаю пігулки з сіллю, роздягаюся, здаю свої речі, йду на старт.
Знаходжу своїх пейсерів (3:15), стаю трошки ближче до старту. Гімн, страт, побігли.
Перші милі проходяться доволі легко – прохолодно, переважно з гірки, багато людей біжать занадто швидко. Намагаюся бігти не швидше за 7 хвилин на милю (а треба щоб середня швидкість була 7:26). Ось мене наздоганяють мої пейсери з групою, пристроююся до них.
На милі 5-й десь несподівано до нас приєднується мій знайомий (Макс, привіт!), біжимо разом, трошки навіть спілкуємося. Десь на 7-й милі вирішуємо відірватися від пейсерів і йдемо вперед.
Говоримо все менше, але біжиться добре, поки що нічого не турбує сильно. Забігаємо у парк де робимо 5-кілометрове напівколо, десь тут і є половина дистанції. Макс вирішує трохи скинути швидкість, я ж думаю ще пару миль потримати темп і там подивитися як піде. На виході з парку обганяю пейсера з табличкою 3:05 який зійшов з дистанції. Через милю десь мене обходять хлопець із дівчиною за якими я вирішую триматися і тримаюся таки доволі довго.
Починаю відчувати втому і що ноги напрацювалися вже. Милі на 18-й вперше бегу попити, через ще пару миль беру енергетичний гель, на наступній станції знову попити і тут вже відстаю від хлопця і дівчини які мене вивозили майже 8 миль.
А тут вже і гірки починаються… На диво проходю їх доволі добре. Це миля 21. Далі вниз, потім знову затяжна гірка дорогою що постійно вихляє. Отут вже стає зовсім важко, починаю рахувати милі, пів-милі, ярди і фути.
Нарешті миля 24, більше таких довгих підйомів не буде. І тільки я почав радіти що моя постійна проблема на довгих дистанціях біль у боці схоже не з’явиться як вона і почалася. Пробую йти, бігти повільніше, затискати бік пальцями, але допомагає слабо. Проте схоже те що я з’їв гель і попив спортивний напій відсуноло його появу на 2-3 милі. Наступного разу треба починати пити і їсти раніше (а не хочеться ж!).
Ну от якось так напів бігом напів ходою вже майже змирився з тим що знову не зроблю 3:15. Наздоганяю хлопця із дівчиною які так добре мене везли кілька миль до цього – вони йдуть спокійною ходою і говорять, схоже нікуди не поспішають.
І тут мене обходять “мої” пейсери які розгубили всю групу і біжать вдвох (на них спеціальні яскраві футболки де написано “пейсер”) з “моєю” табличкою 3:15. Зціплюю зуби і біжу за ними. А ще 2 милі…
По центру Максим, це десь 10-та миля:
У боку болить – то зупиняюся і йду кілька метрів, то кидаюся їх наздоганяти. Причепляється до них ще один хлопець. За милю до фініша вони нам кажуть що ми випереджаємо графік на 1 хвилину і “у кого є сили біжіть вперед”. Тут зовсім від них відстаю і йду. Але ж фініш ось вже скоро! Починаю бігти зігнувшись навпіл. Перед поворотом на стадіон є невеличка гірка де я бачу пейсерів метрів за 40 перед собою. А лишилося метрів 300. Починаю ігнорувати біль і намагаюся їх наздогнати. Десь вже на полі стадіону наздоганяю і обходю. Дивлюся на таймер і бачу 3:14:щосьтам! Ура, я це зробив!
У підсумку я 124-й у загальному заліку, 19-й у своїй віковій групі – http://www.seattlemarathon.org/marathon/results.php. Дані з годинника (запис вимикався у тунелях під мостами тому час такий) – http://connect.garmin.com/activity/246869705.
Хороші фотографії з марафону – http://www.seattlepi.com/local/slideshow/2012-Seattle-Marathon-52947.php
Ну і результат Олени – http://www.seattlemarathon.org/marathon/results.php
Великі фігурки South Park
Це практично ідентична колекція до набору маленьких фігурок який теж в мене є, лише майжее вдвічі більші. Ерік, Кайл, Стен та Кені. Виконані так само якісно і в тих же пропорціях.
Є несуттєві відмінносі (у Картмана по іншому розташовано брови, у Кені голова в інший бік повернута, Стен не переляканий а посміхається), але з першого погляду це не помітно. І так само у них повертаються голови та руки.
Дуже приємні на дотик. Так і кортить почати гратися 
Статистика мого блоґу за 2012 рік
Ну що ж, рік майже добіг кінця, лишилося відсвяткувати День Подяки, Чорну П’ятницю, Кібер-Понеділок, Різдво та Новий Рік. Тому мабуть вже можна підводити підсумки 
Отже читають мене переважно з України, що не дивно. Дивно те що так багато людей зайшло в мій блог:
В середньому в місяць мене читає близько 1000 людей, що теж неочикувано багато. Я думав завжди що три десятка максимум має бути.
Переважно до мене потрапляють з пошукових сайтів. На другому місці мій старий блог що не діє вже майже півтора року (і це зайвий раз показує наскільки livejournal є більш масовим і популярним в exUSSR в порівнянні з будь-яким іншими блоґ-платформами), третім йде сайт рідного міста де я час від часу приймаю участь в срачах з приводу СРСР, США і Партії Ригонів.
Окремо статистика з пошуковиків, доволі очикувано:
Ось за такими пошуковими запитами переходять на мій блоґ. Як бачите деякі рядки можна об’єднати і “смішні картинки” вийдуть на перше місце.
Найпопулярніші сторінки в моєму блозі ось виявляється такі (як бачите головна сторінка має найбільшеий успіх ):
Ну і останнє – куди переходять з мого блоґа. Не дивно що більшість йде на SkyDrive дивитися фоточки, або на мій другий блог з рецензіями та оглядами.
Нагадаю що всі дані приведено за останній різ, тобто з 2011-11-21.
Kim Stanley Robinson. Three Californias Triptich / Кім Стенлі Робінсон. Триптих трьох Каліфорній(1984 – 1990)
По-перше, треба сказати про автора. А почав він з того що написав дисертацію з приводу мови творів Філіпа Діка. Знаючи це неможливо починати читати з певним острахом – невже це новий Ф. Дік? Але ні. Написано дуже гарно, все дуже цікаво, ніяких мозкових вивертів.
Ну як і в будь якій класній фантастиці сам сюжет і вся історія побудовані зовсім не навколо фантастичних подій, а навколо людей та їх відношень одне з одним, та зі світом в цілому. У фантастиці яку можна сміливо називати літературою саме фантастична частина дозволяє легко і швидко створити будь яку ситуацію, яку важко емулювати у класичній літературі. Тому письменники які тяжіють до розглядання різноманітних соціальних експериментів чи альтернативних шляхів розвитку людства просто вимушені йти у фантастику. Як і завжди справжніх письменників у фантастиці мало, як і в будь якому іншому літературному стилі, але Робінсона можна сміливо ставити в один ряд з такими "чистими літераторами" від НФ як Хайнлан та іншими.
Всі три книги описують три різні, ніяк не повязані між собою світи (альтернативні всесвіти), але дії усіх трьох книг відбуваються у одних і тих самих географічних координатах і з одними й тими ж людьми.
http://www.goodreads.com/series/58577-three-californias-triptych
The Wild Shore / Дикий берег (1984)
В
ибраний безпрограшний стиль ведення розповіді від лиця неосвіченого, але розумного від природи сільського хлопчака у постапокаліптичних США. До речі весь інший світ живе нормально, лише Америку бомбами закидали і патрулюють береги. Крім того американців обмежують у технологіях і безжально карають (лазерами з супутників піу-піу) за будь-які вдосконалення типу залізної дороги. Ну от і живить вони десь як перед початком індустріальної революції.
Що можу сказати це те що книга викликала бажання прочитати наступну частину трилогії.
http://www.goodreads.com/book/show/41128.The_Wild_Shore
The Gold Coast / Золотий берег (1988)
Цього разу у "паралельному" світі США не розбомбили, СРСР не розвалився, гонка озброєнь триває, так само як і триває урбанізація Каліфорнії.
Тут машини вже давно їздять без водіїв, існувати можна навіть не маючи ніякого діла та роботи. Але головна проблема – знайти своє призначення. Тому серед молоді є дуже популярною бунтарська діяльність – боротьба з батьками і озброєнням США. Ну і до купи вечірки з наркотиками та інфантильність у всьому.
Книга зовсім не схожа на попередню, але тримає у напрузі і несеться у своєму скаженому ритмі.
http://www.goodreads.com/book/show/41125.The_Gold_Coast
Pacific Edge / Край Тихого Океану (1990)
Цього разу зовсім вже не фантастика. Фантастичним є лише те що у світі виникли страшенні проблеми з питною водою і у результаті політика держав схилася до розумного використання природніх ресурсів та планування на багато років вперед своєї діяльності.
Дещо нудно читати книгу в які основним конфліктом є боротьба за будівництво нової будівлі "на он тому пагорбі, а не на тому". І зрозуміло чому саме ця книга остання в серії – якби вона була першою то далі ніхто б і не читав.
Це вже дійсно просто художня книжка з "фантастичною" передісторією спеціально призначеною для створення сюжету.
Brooks Launch
Ціна: $75
Вага: 264 грама
Підошва: різниця між п’ятою і носком – 9.5 мм
Призначення: Полегшені кросівки для тренування, або ж підсилена (додаткова компенсація) модель для марафону та довших дистанцій.
Загальні враження: В першу чергу цю модель треба порівнювати з Brooks Ghost (читайте мій огляд Brooks Ghost 3). Головні відмінності: легша вага (на 45 грамів), на 3 мм менша різниця між п’ятою і носком та трошки тісніше стопі.
Кросівки не дають такої свободи як Ghost, але в той же час вільніші у пальцях за моделі інших виробників.
Перший час відчуваються швидкими, але якимись дерев’яними і негнучкими. Лише після пари місяців у них я зміг їх оцінити і відчути наскільки вони класні. Проте до Ghost теж не одразу звикаєш.
На жаль цю модель знято з виробництва (на заміну запущено більш мінімалістичну серію Pure Project), тому купити їх потрібного розміру вже проблематично. Довелося замовляти в інтернеті і чекати доставки більше місяця. А коли розкуштував то замовив ще одну пару, але цього разу були лише на пів розміра більші (сподіваюся підійдуть теж).
В принципі зрозуміло чому ця модель так ніколи і не набула популярності. Для сильних бігунів вона занадто важка, забагато підошви і структури. А для початківців та повільних бігунів у моделі недостатньо компенсації.
Мені вона сподобалася тим що спрощує перехід з 12 мм (різниця між п’ятою та носком) у Ghost до 4-5 мм в майбутньому у легшої моделі на марафонській дистанції.
Недоліки: Головне що практично нереально знайти потрібний розмір, та і звикати до моделі не має сенсу через те що таких більше не буде. Ну і крім того як я вже сказав кросівки вимагають доволі значного часу звикання до трошки жорсткої підошви і тугого обхвату ступні.
На сайті виробника: http://www.brooksrunning.com/Brooks-Launch-Mens-Lightweight-Trainer/110065,default,pd.html
2008-08 – Екскурсія на Boeing
Відносно недалеко від нас (машиною за якісь пів-години можна дохати) знаходяться не лише виробничі потужності Боінга, але і виставковий центр якийсь ми колись відвідали. Там доволі цікаво і варто побувати.
Найцікавіше в екскурсії що водять по цехах і можна подивитися як збирають літаки.
Розказують багато цікавого. Наприклад те що перші 2 літаки з партії розбивають на спеціальних випробуваннях і навіть виламують їм крила щоб подивитися до якого кута їм припустимо відхилятися. Цікаво що сама лише фарба додає кілька сотень кілограм до ваги. Цікаво як вони придумали унікальний конвейєр на якому літаки повільно пересуваються, а робочі навішують на них все нові компоненти.
Власне 747 модель збирають вручну, для 777 придумали процес коли самі літаки повільно рухаються і на кожному етапі з ними працюють різні люди. А 787 придумали як збирати на одному місці і процес виробництва цієї моделі є найдешевшим (не дивлячись на те що літак є найдорожчим). Тоді, у 2008-му, нас сказали що замовлень на 747 та 777 моделі у них до 2019 року.
Внутрішня комплектація, кількість відсіків, ширина та якість сидінь залежить від замовника. Ну так само як і те в які кольори їх фарбують.
Фабрика більше схожа на велитенський ангар (найбільше у світі крите приміщення) в якому зустрічаються островки столів з комп’ютерами – то інженери та контроль якості. Для пересування по приміщенню використовуються велосипеди.
Навіть плакат на воротах звідки виїздять літаки є найбільшою в світі наклейкою. А фотографія на ній то маловідома німецька акторка яку сфотографував її друг. А потім Боінг купив у неї це фото за якісь божевільні гроші.
Боінг також володіє єдиною в США приватною швидкісною трасою (поруч із заводом). Потрібно їм це для того щоб у випадку необхідності аварійної посадки під час випробувань можна було легко перекрити рух і сісти на трасу.
Однозначно варто відвідати коли будете в цих краях 
А фотографувати всередині цехів заборонено, тому усі картинки з виставкового центру.
Nike Cheyenne Vapor Running Backpack
Ціна: $80
Призначення: Біговий рюкзак великої місткості. Для себе зробив висновок що він ідеально підходить для невеликих дістанцій (до 15 км) коли треба відносно багато тягти на собі.
Загальні враження: З моменту покупки бігаю з ним майже щодня (двічі на день). Сидить дуже зручно, не стрибає, не совається. У порівнянні з маленькими рюкзаками з якими я бігав до того спочатку цей рюкзак видається дещо “дерев’яним” (все ж таки поверхня що торкається спини у нього більша), але швидко звикаєш до нього.
В рюкзак можна помістити просто неймовірну кількість речей – джинси, футболка, труси/шкарпетки, сніданок і ще місце залишиться. Через це його легко перевантажити і потім пихтіти як паровоз в гірки.
Є гаманець на одному з ременів в який ідеально поміщується мій улюблений “біговий” гаманець Chums Surf Short Wallet. Також є невиличка кишеня з “капюшоном” яким повністю покривається весь рюкзак на випадок сильного дощу.
Вентиляція дуже хороша – спина не перегрівається і піт річкою не тече.
Недоліки: До таких можна хіба що віднести великі розміри та те що у нього нема ні пакетів для води всередині ні зручних кишень для пляшок з водою. Це ще раз говорить про те що рюкзак в першу чергу призначено для відносно нетривалих пробіжок.
На сайті виробника: http://store.nike.com/us/en_us/?l=shop,pdp,ctr-inline/cid-1/pid-440407/pgid-361413
Frederick Pohl. Drunkard’s Walk / Фредерік Пол. Походка п’яниці (1960)
У перенаселеному світі майбутнього професор математики намагається побороти свої незрозумілі самогубчі імпульси…
Написано дуже добре, є щось і від детективу, і від ігор у психолога. А в підсумку добра класична наукова фантастика про перетворення людини у новий вид.