…так само як усі інші
Шикарна безкоштовна іграшка.
Ідея неймовірно просто – це звичайний простенький пас’янс, але одночасно його розкладають четверо гравців. Хто встиг того і капці 
Кілька рівнів складності, кожна гра складається з кількох “матчів”. Дуже і дуже.
Брати тут – http://www.windowsphone.com/en-US/apps/01cb6c6a-055b-462c-997c-95bba3eadf81
Переопублікую свій старий пост з деякими уточненями і доповненнями. Усе викладене нижче спрощено і підчищено від деталей які не змінюють суттєво розуміння процесу.
Подібна інформація не є секретною (окрім рівня з/п), але ще і кожному працівнку її повинен донести (навіть зобов’язаний) його безпосередній менеджер.
Отже атестація відбувається кожен рік. Оцінюються 2 речі. Перше це “технічна” частина. Тобто кожен складає собі план того що повнно бути зроблено за рік (фічі яким будеш володіти, курси на які сходиш, участь у конференціях, консультування кастомерів, підвищення технічного рівня, …). Відповідно плану (який звісно узгоджується з менеджером) кожного і оцінюють в кінці річного періоду.
Також є друга частина – здібності та досвід у певних областях (як то девелопмент, тестування, написання документації, консультування, управління людьми, …). Відповідно цієї частини видно як тебе слід розвивати і просувати, в якій області ти будеш більш ефективним. Також важливо наскільки ти добре працюєш з іншими командами, наскільки твоя робота впливає на інших і таке інше.
Для коригування планів (тому що плани усього продукту можуть змінитися, тебе можуть кинути на інші ділянки, тощо) і щоб “тримати руку на пульсі” всі зобов’язання переглядаються в середині року.
Після того як менеджери зробили свої оцінки всіх менеджерів збирає їх менеджер і так далі до самого верху. Разом вони розказують про кожну свою людину і намагаються їх проранжувати. Тобто навіть якщо у тебе конфлікти з менеджером і він намагається тебе “присадити” то теоретично інші менеджери можуть зауважити що вони знають що ти робив і допомогав їх командам і вони думають що тебе треба вище оцінити. І навпаки – ми його не знаємо, не знаємо що він робить, чому його так високо оцінили? Працюючи тут кожен вимушений спілкуватися з членами інших команд (в межах проекту чи групи споріднених проектів), ну це очевидно.
Крім усього іншого така система означає що сидіти спокійно і просто добре робити свою роботу не вийде. По-перше, кількість років на кожному рівні обмежена і якщо людина довго не росте то її рано чи піздно “попросять”. А, по-друге, кожен розуміє що його порівнюють з іншими коли роздають цукерки і намагається придумати щоб такого зробити побільше і помітніше – якийсь інструмент написати, узяти якусть помітну частину проекту на себе, проявляти активність у спілкуванні і доводити всі робочі проблеми до розв’язку якогомога швидше. Крім того одна з метрик за якої оцінюють менеджерів це те наскільки рівно і регулярно ростуть у його людей рівні – тобто чи допомогає він у рості, чи йде робота над слабкими сторонами і чи правльно докладаються зусилля. Іншими словами робоче середовище доволі агресивне і “просто добре робити свою роботу” недостатньо.
Так, людей проранжували і далі відбувається саме цікаве. Далі певний відсоток оримує вищий рівень/зарплатню/премію залежно від оцінки. Інші отримають менше бонуси, а хтось не отримує зовсім. Рівень зарплат визначається наступним чином. Є рівні, на кожному з яких є виделка – мінімум і максимум які може отримувати людина на цьому рівні та інші надбавки як різноманітні премії, тощо. Тобто щоб підвищити з/п людині яка дійшла до верхньої межі треба або постійно давати бонуси, або переводити на вищий рівень.
Але вищий рівень це не лише вища з/п, але і ширший набір обов’язків. Отже чим вище рівень тим більше треба брати на себе. Рівні можна пояснити приблизно так (це лише для девелоперів та тестерів):
Ще по темі:
На цей раз фігурки від Toynami. Не можу словами описати наскільки добре їх зроблено. Герої наче з мультфільму вискочили – дуже схожі, яскраві і красиві.
Навіть упаковки у них такі що я досі не можу наважитися викинути коробки 
Та і власне з усих наборів це самий яскравий через карнавальні наряди головних трьох героїв.
В наборі такі персонажі:
В кожній коробці також була частина Злого Санти – ноги, руки, голова, тулуб, автомат, …
Один з найвідоміших НФ-серіалів. Охоплює майже 1000 років. Перекликається з іншими серіалами цього ж автора (наприклад "Роботи та Імперія").
Всі томи написані з розривом більш ніж у 40 років.
Власне 1-й том є спробою зв’язати цю серію з іншими серіями автора (так званий пріквел). Не дивлячись на обсяги читати доволі цікаво, матеріал не одноманітний. Також автор не страждав на хворобу через яку треба проводити головного героя/героїв через усі книги. Виняток хіба що робот з серії "Роботи та Імперія", але там фішка саме в тому що робот функціонує тисячі років.
Книгу можна читати як перед усією серією, так і після неї.
Цівілізація руйнується, а тут якраз один математик відкрив моделювання майбутнього. От на основі психоісторії і буде збудовано Фундацію.
Це вже другий пріквел. Ага, буває і так.
Математик з попередньої книги стає Першим Міністром і починає готувати плацдарм для нової цивілізації на руїнах старої. Тобто він планує розвиток людства на наступні 1000 років, збирає ресурси для нового старту і тікає зі старої цивілізації буквально за мить до її падіння.
Дещо мелодраматично, але цілком пристойно.
У цій книзі 5 великих оповідань утворюють один сюжет. Власне з цієї книги і почалася вся серія. До неї було написано і сіквели і пріквели.
Тут пояснення психоісторії, накопичення знань і взагалі багато про способи впливання на розвиток людства у довготермінових відрізках часу так само як і куди цьому людству треба розвиватися на думку автора.
Як можна здогадатися з назви у книзі йдеться про конфлікт старої Імперії та ростучої Фундації. Все закінчується як і передбачив геніальний математик – Імперія сама собі відкушує голову і не здатна вести війну.
Другий конфлікт виникає міжторгівцями і Фундацією. Саме тут розкривається тема людей з надзвичайними можливостями (здатністю читати та змінювати людські емоції та спогади), а також Другої Фундації – фактично таємного уряду що своїми понадлюдськими здібностями контролює Першу Фундацію, а отже майже все людство.
Залишки Імперії що підкорили Фундацію тепер керються героєм попередньої книги. І от у пошуках місцезнаходження Другої Фундації правитель починає битву розумів з іншими надлюдьми. І поки він цим займався в результаті так нічого і не з’ясувавши його Імперія розсипалася і Фундація відновилася.
Але після відновлення теж почала шукати Другу Фундацію. Через числені розриви мозку читача автор приводить нас до того що Друга Фундація знаходиться там де її і не думали шукати (у серці Старої Імперії), і взагалі всі події було сплановано нею разом із вирощуванням надлюдей.
Знищена Друга Фундація знову проявляє себе і її знову починають шукати. Як і міфічну батьківщину людства Землю.
Всі дії відбуваються через 500 років після подій попередньої книги.
Всю книгу присвячено майже детективному пошуку Землі. Слідуючи міфам та документам від планети до планети дослідники шукаєть звідки ж таки пішло людство.
Попередні частини:
І знову ж таки нагадаю що хочу порівнювати відмінності, а не зводити все до “в Україні погано, тут краще”. Тому коли скочуюся в менторський тон коригуйте мене.
І ще раз зауважу що все нижче написане є моїм особистим досвідом і обмежено як регіонально так і культурно/економічно. Тому цілком нормально якщо ви чули зовсім інші речі з інших джерел – США велика і різноманітна країна.
Тільки поживши в США певний час я зрозумів чому у словосполученні “фізична культура” використовується саме слово “культура”. Тут і справді регулярна фізична активність є частиною того що нормально вихована людина мусить робити. Типу того як треба і правильно регулярно чистити зуби так само народ намагається бігати, плавати чи грати у футбол-бейсбол, та хоча б кожні вихідні ходити у гори чи походи на день-два усією родиною. В цілому люди тут здоровіші і виглядають трошки краще – шкіра рівніша і природнішого кольору, статура рівна, походка красива.
А те що всі займаються тим чи іншим спортом в свою чергу призводить до того що люди розуміють яким цінним і рідким є природній талант до спорту і скільки праці та самопожертви коштують ті результати. В кінці кінців спортсмени на ряду з митцями та науковцями є найкращими представниками людства і тому їх сильно люблять і підтримують. Коли хтось (не футболіст) з мого міста (зараз про Жовті Води) виграє міжнародні змагання, а то і Чемпіонат Європи (http://www.mnenie.dp.ua/2012/08/20/ilona-biresh-gordost-zheltyx-vod/) про це навіть в самому місті мало хто знає. Тут би така людина не сходила б зі сторінок місцевих газет та телеканалів.
Одна з речей яка кидається в очі після довгої відсутності в Україні це яка там часто рахітична і некрасиво складена там молодь. Більшість навіть ходять якось криво, плечі перекособочені, ноги вивернуті носками у сторони… :(
Звісну і тут бувають усякі. Але як правило “жирні американці” це бідняки які самі на себе махнули рукою і прекрасно розуміють до чого це приведе.
Інваліди (у колясках, сліпі, тощо) тут набагато більше інтегровані в суспільство і це дуже помітно. В СРСР взагалі не любили інвалідів і відношення до них було “інвалід – сиди дома”. Тут же спочатку таке враження що їх набагато більше ніж у нас. Але з часом розумієш що вони просто можуть нормально тут функціонувати.
Якось недовго після переїзду я намагався юморити про ліфт у двоповерховому будинку на що у мене з інтересом запитали як у нас інваліди в колясках піднімаються на другий поверх :( І справа не лише у ліфтах. Це і спеціальні з’їзди нa всіх тротуарах щоб можна було переїхати перехрестя, кнопки на світлофорах що їх можна натиснути з коляски, звуковий сигнал на тих же світлофорах який повідомляє що можна переходити. У офіційних установах біля дверей є кнопки які відкривають двері і тримають їх відкритими певний час. На табличках кабінетів написи дубльовано шрифтом Брайля. На кожній парковці, якою б малою вона не була найзручніші (найближчі до входу/виходу) місця зарезервовано для інвалідів. В туалетах як мінімум одна кабінка призначена для інвалідів, а якщо вона всього одна то це вона і є. В автобусах на вході є спеціальні підйомники для колясок і так далі.
В результаті люди на колясках, з паличками, собаками-поводирями і іншими обмеженнями можуть самостійно функціонувати і забезпечувати свої базові потреби. А часто так само живуть і працюють як і інші люди.
Американці в цілому дуже мобільні. За статистикою середня родина раз на 8 років міняє місце проживання (це звісно означає що є такі хто переїздить кожні 2-3 роки і є такі хто все життя живе на одному місці).
Для пересічного українця сама ідея того що для зміни роботи треба переїхати в інше місто вже є джерелом неслабкого стресу. Тут же в першу чергу цікавляться роботою (щоб цікаво, з перспективою, добре платили і соціальний пакет хороший), а вже те що це на іншому березі континенту не є такою великою проблемою.
Продають будинки, прощаються з друзями, переїздять, влаштовуються на новому місці, знаходять нових друзів і продовжують жити як і раніше. І так більше одного разу.
Діти їдуть від батьків вже після школи і вже рідко коли повертаються у рідне місто. Та ще й враховуючи те що батьки теж скоріше за все поїдуть з того міста.
Звісно є такі хто хоче чи не хоче жити в певному регіоні (тільки Каліфорній кажуть одні, тільки не Каліфорнія – інші). В Аляску в більшості випадків поїдуть або за дуже добрі гроші, або щоб подалі від людей. У Флориду кажуть міліонери на пенсію їдуть, у Техас – пенсіонери бідніші, ну і ще багато інших стереотипів…
Але аргументація “у нашому місті нема такої роботи яку мені хочеться” що її використовують практично всі в Україні американці не розуміють.
Ви вже мабуть знаєте що словом “друг” тут називають і просто знайомих і закадичних друзяк. Знову ж таки на відміну від українців американці легко заводять і так само легко забувають друзів. Усі зв’язки рвуться з переїздами, новими інтересами та роботою. Та і родинні зв’язки тут набагато слабші.
Практично не буває такого щоб дружба зберігалася ще зі школи чи університету. При цьому вони якщо дружать то щиро, але завжди треба пам’ятати що як би добре до тебе не відносилися ти так само миттєво і безслідно можеш зникнути з їхнього життя як і вони з твого. Звісно є і випадки коли дружба тягнеться через роки і міста, але це як із коханням – далеко не кожному щастить знайти таку дружбу.
Думаю все це через мобільність та те що приватний простір американці цінують дуже швидко. Ви можете бути друзями і зустрічатися-тусити-займатися спортом разом доволі часто, але додому у гості вас запросять може раз чи два за 5 років. Хочеш зустрітися – давай у барі чи ресторані, там і їжа готова, і напої які хочеш. А мій неприбраний дім це моя особиста територія куди я не дуже люблю пускати інших. Якось так.
Якось один мій товариш (працювали разом) у якого сусіди були росіяни казав мені що поруч з ними від почуває себе безпечніше, але некомфортно. Справа в тому що якось він працював з дому кілька днів і не виходив на вулицю. Вони це помітили і прийшли перевіряти чи все з ним гаразд. З одного боку він тепер знає що як щось станеться то сусіди швидше відреагують ніж американці які не будуть до тебе самі лізти, а з іншого у нього тепер відчуття що за ним постійно хтось слідкує :)
Згодом напишу ще про щось, але якщо б вам хотілося почуту про щось конкретне давайте замовлення у коментарі.
Ціна: $25 (приблизно 32 пляшки)
Призначення: Спортивний напій для прийому в процесі змагань. Це мабуть найслабший з усих можливих спортивних напоїв, а отже стоїть найближче до води. Власне його добре пити коли організм вже не приймає різні гелі, батончики та більш насичені напої.
В цілому хороший продукт який варто спробувати якщо ви ще не знайшли “свого” спортивного напою.
Недоліки: Смак не самий приємний (трошки хімічний), проте дуже слабкий щоб стати проблемою.
На сайті виробника: http://www.hammernutrition.com/products/heed-sports-drink.he.html?navcat=fuels-energy-drinks
Ще перед самим стартом я пожартував що мій блакитний трі-костюм 2XU якийсь нещасливий: то на велосипеді їду ледь-ледь, то промажу на тому ж велосипеді мимо повороту… Посміялися з Оленою і забули. А на ранок я запізнився на старт плавання і наздоганяв натовп який вже плив. Але по порядку…
Сайт змагань – http://lakemeridiantri.com/.
Це вже другий раз як ми приймаємо участь в цьому триатлоні, але минулого року Олена робила спрінт, а зараз наважилася на олімпійську дистанцію.
Трохи менше ніж 40 хвилин машиною і ми в невеличкому (і не надтро цікавому) містечку Кент. Запаркувалися біля пожежної станції і влилися в натовп тріатлетів що прямували в парк.
Повісили велосипеди, розклали речі… У нас вже склалася процедура і певний порядок як і що робити, але кожного разу пробуємо щось новеньке, вносимо зміни. І як завжди щось забуваємо.
Так, велосипед висить, шолом на аеробарах, окуляри в шоломі, туфлі закріплені в педалях, пляшка з напоєм повна, пляшка з гелями на рамі, комп’ютер увімкнено… Так, кросівки на рушнику, під ним пояс із номером і візор, поруч біговий годинник… Натягнув гідрокостюм, в руках шапочка, окуляри, затички у вуха, пляшка з водою… Ковтнув сольові таблетки, з’їв пакетик енергетичного гелю.
І головне – в туалет! Не знаю чи то від хвилювання, чи що, але завжди перед стартом таке почуття що ось-ось почнется жорстока діарея. Звісно усі їдять у попередній день обережно і лише знакому їжу і з усима все нормально, але усі стоять в черзі 
Ну от завдяки всим тим чергам я і запізнився на плавання. Поки бігав туди-сюди, поки шапочку натягнув, іду у воду (старт метрів за 30 від берегу), бачу – пливуть. Ломонувся за ними, розштовхую повільних, психую, окуляри запотіли і протікають… Коротше емоції ще ті.
А, ну і оскільки ми стартували через 5 хвилин одне від одного то нам було не до фотографій.
Проплив я за 25:21, це 25-й результат у загальному заліку і 4-й у моїй віковій групі. На той час як розштовхав усих хто заважав зміг вийти на нормальний ритм та заспокоїтися. Десь за четвертину дістанції наш потік злився з тими хто робив спінт, тож на фініші ще довелося поштовхатися.
Вибіг з води, по дорозі окуляри на лоба, розстебуєш костюм, виймаєш руки з рукавів. Прибіг до велосипеда, костюм вже на талії, знімієш його в 3 прийоми – стягнув до колін, далі до щиколоток і швико виймаєш кожну ногу. Люди щоб не плутатися зайві секунди мажуть ноги олією або якимось кремами.
Далі змімаю шапочку, окуляри і виймаю затички, все летить на землю, окуляри і шолом на голову, застебнув, зняв вел і побіг з транзитної зони.
Я останнім часом став обуватися і розбуватися вже на велосипеді – у тріатлонських велотуфлів є спеціальна петля за яку її треба тримати рукою, а застібка як правило одна широка липучка яку можна витягнути високою дугою.
Спочатку стаєш на туфлі, набираєш швидкість, пітім хапаєш одну з нах і всовуєш ногу всередину, кілька обертів – те саме з іншою, кілька обретів і застібнув одну, потім іншу. Ну і розбуватися так само – за метрів 30-50 до фінішу тримаєш туфлю за петлю, розсебуєш і виймаєш ногу на туфлю.
В результаті в першій транзитці я був 1:29. Можна і швидше, але і так непогано.
На велоетапі мені поталанило вписатися в групу з 4-х гонщиків за якими я тримався з усих сил (що в принципі американськими правилами заборонено). Тримаючись близько до когось позаду крутити набагато легше бо не треба самому розрізати повітря, крім того досвідченіші велосипедисти краще тримають темп і розумніше докладають зусилля.
В результаті я проїхав за 1:06:37, мабуть мій найкращий час на велосипеді. У загальному заліку 12-й на велоетапі, та 4-1 у своїй віковій групі. Дані з велокомп’ютера – http://connect.garmin.com/activity/215692145.
Там же на велосипеді я двічі заправлявся гелями AccelGel, і це мабуть і було помилкою яка далася взнаки на бігові.
Коротше доїхав на диво непогано, дякую тим хто “підвозив”
Зіскочив з байка, побіг у транзитку, вел на підставку, ноги в кросівки (у мене еластичні повороски), скинув шолом, схопив пояс з номером, візор та годинник і побіг. Цього разу забув насипати у кросівки порошок від натирання, але на диво особливо нічого не розтер, навіть до крові не дійшло.
Усього у другій транзитці провів 48 секунд.
Почав бігти непогано, за всима ознаками нарешті мав подолати прокляття і нарешті вибігти з 40 хвилин, але не склалося. На середині дистанції вже звичний шалений біль у боку. Потім ще два рази хапало. Довелося зупинятися кожного разу і робити дихальні вправи. Боліло так що навіть потюпцем бігти не міг 
Того дядька що був першим у нашій групі обганяв двічі, на третій раз вже не догнав. В результаті пробіг за 41:33. Другий у своїй віковій групі, 8-й у загальному заліку. Загальний час – 2:15:49. Біговий етап з годинника – http://connect.garmin.com/activity/215691420.
Думаю всі ці проблеми пов’язані з тим що я їв гелі на велосипеді. Треба буде наступного разу на олімпійській дистанції або взагалі спробувати обійтись без них, або щось інше спробувати.
Далі віддихався, набрав води і їжі і почав чекати на Олену. До речі бачив її двічі на велоетапі, та на біговому один раз (якраз коли вимушений був зупинитися в останнє).
Переживав сильно за неї, а вона виявляється пробігла навіть без жодної зупинки! На фініші ледь не впала, плаче. Питаю – що таке, погано, чи рада що подолала таку дистанцію? Каже – не знаю, просто плакати хочеться Проте відійшла швидко.
Ну а про те які у неї збереглися спогади сподіваюся напише сама.
Наші результати – http://www.weraisethebar.com/rtbevents/results/LMT2012OLYMPICOVERALL.HTM, результати по віковим категоріям – http://www.weraisethebar.com/rtbevents/results/LMT2012OLYMPICAGEGROUP.HTM
Книга по суті являє собою дві малопов’язані книги зліплені в одну. В першій ексцентричний міліардер витрачає свої кошти на космічний човен із сотнею тисяч людей. Власне перша частина про сам проект і будівництво.
А далі у польоті проходить тисяча років, покоління зміннюються. Виникають і руйнуються королівства, видозмінюється флора і фауна, люди поступово дичавіють. Нарешті лише двійко людей висаджуються на планету призначення.
А далі йде біблійна історія про походження людини і ми дізнаємося про Адама, Ліліт і Єву…
http://www.goodreads.com/book/show/3766077-le-papillon-des-etoiles
Спочатку коротка передісторія. Алергія почала проявлятися у мене ще в Україні більше 10 років тому. Було доволі неприємно, але все миналося надзвичайно швидко – за 2-3 дні. Чихання, відчуття що з носа тече. Мабуть перші кілька років я навіть і не підозрював що це алергія. Але потім помітив що така реакція у мене на березу що квітне.
По переїзду у наш вічнозелений штат де берез не так щоб багато, але різні сосни і ялинки квітнуть цілий рік все стало набагато складніше. Чихав я так сильно і часто що аж у голові паморочилося, хоча було прикольно. Але найпротивніше те що ніс всередині опухав так що аж на очі давило. Коротше стан такої нефігової простуди день за днем.
Нарешті мене так це задовбало що я таки пішов до лікаря. Там у мене взяли кров на аналіз і видали список речовин на які у мене алергія (рослини, їжа, хімічні сполуки та ліки). Список доволі великий, але значення доволі малі. Власне в кожного з нас є алергії багато на що, але щоб вони проявилися потрібні великі концентрації тих самих речовин.
Ну так от. Лікар мені сказав що звісно можна пити пігулки від алергії, але в моєму випадку не настільки все погано щоб пити їх щодня. Профілактика для мене полягає в тому щоб пити більше рідини і промивати носа.
Якщо ви колись пробували “полоскати” носа то знаєте яка це неприємна штука. Пів-стакана теплої води з парою кришталиків солі (інакше обпечете все всередені і буде довго і сильно боліти), тягнеш ту воду, а воно аж у мозок стріляє наче хтось запав у носа напильник і інтенсивно ним там шарудить.
Помучався я так якийсь час, а потім почав шукати цивілізованіші рішення. І ось ця штука привернула увагу своїми позитивними відгуками і я вирішив її спробувати.
Купив набір з двох пляшок з до біса пакетиків пом’якшувача води в тій же коробці. Перший раз набрав води, насипав сіль і приготувався до звичайних неприємних почуттів.
Але яким був мій подив коли легенько натиснувши на пляшку пальцями я відчува як мене полилася вода з іншої ніздрі, а відчуттів взагалі ніяких не було. Ну тобто абсолютно. Настільки класно і легко виявилося це робити що я і досі повірити не можу.
Після певного часу регулярних (спочатку двічі на день, а згодом раз на день) промивань симптоми алергії пропали і тепер просто час від часу як згадую то промиваю.
До речі ще одна цікава річ. Я і раніше чув що в Україні більше пилюки у повітрі ніж у штатах і тому там і на дорогах брудно і штани постійно забрьохані як не в суху погоду ходиш. Звісно все це я вважав вигадками. Аж доки не приїхав в Україну з цією пляшкою в багажі. І перший же раз промивши носа (зізнаюся не в перший день по приїзду) був просто в шоці від того що побачив 
А люди ж цим дихають усе життя, тягуть все це сміття в легені… З іншого боку тут ми живемо майже в лісі, в Україні були виключно у містах. Хто зна що б воно було після Нью-Йорку.
Так от, до чого я. По-перше, промивати носа, а особливо в Україні обов’язково, бажано щодня. А друге – якщо вже це робити то краще за допомогою цього чудо пристрою. Бо безболісно і легко.
Сайт виробника – http://www.neilmed.com/usa/sinusrinse.php. На Амазоні – http://www.amazon.com/NeilMed-Sinus-Rinse-Bottles-Premixed/dp/B001HDRHR8/ref=pd_sim_hpc_1. Можна купити як “комплект”, так і окремо баночки і пакетики. Також є підставки щоб все це діло красиво сушити.
