2013-09-15-Kirkland Triathlon

Якось 2 роки тому ми вже приймали участь в цьому тріатлоні (2011-09-17 – Kirkland Triathlon). Це невеличкий старт в нашому містечку в якому приймають участь не більше 500 учасників, а дистанції обмежені сприном (750 м плавання, 20 км вело та 5 км біг) та супер-спринтом (плавання вдвічі коротше).

 

Кожного року маршрут і місце старту трошки міняється, навіть довжина етапів не та сама, тому порівнювати результати з попередніми роками сенсу немає. Цього разу, наприклад, велоетап був на 3+ кілометри довший за 20 км що і додало хвилин.

 

Старт наший був о 7 ранку. Приїхали (їхати 15 хвилин), запаркувалися, прикрутили педалі і в транзитну зону. Розклали все і до води. А там вже організатори у гучномовець усе пояснюють: куди пливсти, що з велоетапом, як бігти, …

Плавання було поділено на хвилі по 75 чоловік (усього було 5 хвиль), кожна стартувала черер 3 хвилини після попередньої. Хвилю можна було обирати за бажанням. Я плив у першій, Олена у другій.

 

Вода була не надто холодна тому я ризикнув і поплив без ветс’юту. У підсумку для мого рівня гідрокостюм віднімає від результату пару хвилин на такій дистанції (а отже на 70.3 усі 8 можна виграти), проте у транзитній зоні він же віднімає близько хвилини.

Плавання було одне коло, озеро доволі мілке, місцяму у такі густі зарості водорослів запливали що ледь руки не в’язли. Час плавання – 15:17, 34-й результат у загальному заліку. Дані з годинника для цього етапу – http://connect.garmin.com/activity/376664815

 

В цілому пливлося непогано, вдалося повністю уникнути колотнечі – ні мене ні я нікого руками-ногами не буцав. А останні метрів 50 на виході з води було по коліну – ні побігти, ні попливсти, тільки сили відбирає.

Без необхідності знімати костюм на першу транзнитку я витратив 1:44 (це з бігом десь метрів 150 від води до самої транзитки і з одяганням шкарпеток і велотуфелів).

 

Велоетап складався з двох кіл перша половина кожного з яких була в гірку (лише місцями круту), а друга була крутим і довгим спуском.

Сильно розігнатися так і не вийшло. Здавалося б що там тих 20 км – потерпів трошки і все. А ні, швидкості нема. Як почну молотити ногами в темпі спринту то починаю відчувати біль у боці – не встигає печінка, чи що воно там болить, видавати поживні речовини організму. Тому доводилося не спусках сачкувати.

 

До того ж дорога була мокра і звивиста і було страшнувати летіти вниз. А на першому колі я навіть один поворот пролетів і довелом вертатися, правда втратив зовсім небагато. А вже на другому колі на тому ж місці швидка допомагала якість дівчині що добряче зчесала себе об асфальт. Просто там дуже крутий спуск і не помітно здаля що поворот треба робити.

Весь велоетап (приблизно 23 км) вийшов за 45:01, це 22-й результат у загальному заліку. Дані з годинника – http://connect.garmin.com/activity/376664826.

 

Більше налякався на велоетапі ніж втомився. Коротше доволі швидко я був знову в транзитці яку подолав за 52 секунди, скинув шолом та велотуфлі, бистро у кроси та побіг.

 

Біг вийшов непогано – хороша не жарка і не холодна погода, плаский рел’єф, лише на середені дистанції дуже крута (але коротка) гірка. Навіть вдалося кількох людей обійти. Особливо сказати про біг нема чого крім хіба того що на такій короткій дистанції бігти значно легше ніж на 70.3 Smile

Ну а швидкості нема, це правда. Ноги наче б і бігли швидше, але усе інше починає бунтувати і попереджає що буде боляче і неприємно.

 

Пробіг я за 19:59, якраз і хотів з 20 хвилин вибігти. Дані з годинника – http://connect.garmin.com/activity/376664834.

У підсумку результат 1:22:51, третє місце у своїй віковій групі і розуміння що до спринту готуватися треба зовсім не так як на довгі дистанції. В принципі спринт мені не цікавий в основному через те що швидкості в мене нема, а терпінням на ньому багато не здобудеш. А тут ми стартували тому що 1) близько до дому, та 2) закрити сезон нескладним стартом захотілося.

 

Після фінішу пішов шукати Олену і побачив що вона лише почала бігти Smile Покричав їй щось у підтримку і пішов одягатися, пакуватися, їсти і пити.

Кому цікаво наші результати: http://www.accustatsportstiming.com/results3.asp?ei=173 та http://www.accustatsportstiming.com/results3.asp?ei=173&ldiv=F3039&lrace=Sprint&bib=84&lsort=Net.

 

Окремо скажу про наші костюми. Це форма жовтоводської (Жовті Води – наше з Оленою рідне місто) команди (секції, групи?) тріатлону до якої нам запропонували віртуально приєднатися. Ну як приєднатися, записатися у список тих хто собі форму замовив. Ми до кучі ще і бігову форму собі зробили.

Форма дуже красива і для такої якості на диво не дорога. Виглядає дуже стильно, наслухалися цілу купу компліментів. Функціонально майже ідеальна, трохи тугувати в ногах та плечах, проте нічого такого що б заважало чи обмежувало. Дуже незвично було бігати з хвостиком на блискавці на спині. Та і взагалі мати там блискавку наче на гідрокостюмі дуже незвично.

У формі цій не жарко (проте і погода була не жарка), висохла вона майже миттєво на велосипеді, на бігові ніде не терла.

Ну а головне що красива. Дякуємо усим хто був причетний до її розробки та замовлення!

 

Проте на довгих дистанціях я усе ж таки буду виступати у роздиілному костюмі. Просто через те що так набагато легше в туалет при необхідності ходити Smile

 

Ну ось на цьому і все. І мабуть це останній пост про тріатлон в цьому році, далі буде лише про біг та може велосипеди Smile Але обіцяти не можу – а раптом ми надумаємо в Каліфорнію чи Флоріду на якийсь старт поїхати?

 

Фізкульт-привіт! Весь альбом тут – https://skydrive.live.com/#cid=B21290194214A37D&id=B21290194214A37D%217402.

Ще кілька фото з тріатлону Lake Meridian Triathlon

 

За останні три тижні сталося багато різного (наприклад: до нас приїхав тато у гості, ми багато подорожували навколо, навіть прийняли участь у ще одному місцевому тріатлоні), але зараз я просто опублікую кілька додаткових світлин що я їх знайшов в інтернеті в якості доповнення до посту 2013-08-26–Lake Meridian Triathlon, Kent, WA.

 

От зараз дивлюся на ці фото і приємно згадати – і дистанція достатньо коротка щоб не страждати занадто, і одночасно не надто коротка щоб відчувати відсутність швидкості. І погода хороша була…

 

Єдине що ми на старт тоді ледь встигли, але такі пригоди з часом починаєш сприймати більше у гумористичному ключі.

 

Ну от в принципі і все Smile

 

2013-08-26–Lake Meridian Triathlon, Kent, WA

Це вже втретє ми робимо цей тріатлон (28/8/2011–Lake Meredian Triathlon та 2012-08-26–Lake Meredian Triathlon, Kent, WA) і поки що від нього лише позитивні враження.

Власне головною причиною участі було відчуття якоїсь порожнечі без змагань на протязі цілого місяця Smile Цей рік у нас було присвячено довгим дистанціям в тріатлоні (я перейшов на 70.3, Олена – на олімпійську дистанцію) і усього лише трьох стартів за 3 місяці вистачило щоб відчути що зникла мотивація не лише змагатися, але і тренуватися. І проблема не лише у фізичній втомі, а і в тому що насправді треба докладати зусилля ментальне щоб не пропустити тренування. Навіть мій улюблений біг у поміркованому темпі на довгі дистанції (читай медетативний біг) не викликає вже такого захвату як колись.

Ось тому цей старт спланували як закриття сезону (у вересні ще зробимо спринт і на цьому все з тріатлоном в цьому році) і головна ціль була подивитися у якій ми формі на кінець літа і над чим треба попрацювати.

 

Цього разу хоча і встали раненько проте якось все так складалося що ледь встигли на старт. Приїхали, зібрали велосипеди, поїхав запаркував машину, пішов на старт, чудом згадав що забув педалі поставити, побіг назад, з інструметрами та педалями знову на старт. Ну а потім отримати стартовий пакет, черга в туалет, швидко все розкласти у транзитці, швидко одягти костюм, бігому в воду. А тут вже за пару хвилин і старт.

 

Взагалі я задоволений тим як попрацював по самопочуттям, але результат не найкращий. Тому емоції доволі змішані. З іншого боку ніяких цілей я собі не ставив тому не сильно і переймаюся результатом. Для порівняння у 2011 я зробив цю дистанцію за 2:25, у 2013 – за 2:15, цього року за 2:17.

До речі фото поки що тільки ті що я робив після фінішу, потім ще зроблю пост як знайду інші.

 

У плаванні якось все так склалося що я уникнув колотнечі і на старті і там де наша дистанція зливалася зі спрінтерами та супер-спрінтерами. Стартували ми через кожні 3 хвилини: олімпійка чоловіки в 7:00, жінки в 7:03, спрінт чоловіки в 7:06 і так далі.

Був задоволений тим як попрацював на плаванні, але на диво результат далекий від найкращого – 26:06. Плавання з комп’ютера – Lake Meridian Triathlon 2013 Swim.

 

У першій транзитці зовсім не поспішав, цього разу їхав і біг у шкарпетках, вирішив не ризикувати. Спокійно зняв і розвісив костюм, обувся, навіть здається встиг попити. В результаті провів в Т1 аж 2:12 (для порівняння минулого року зробив те ж саме за 1:15).

Олена дякує волонтерам на фініші – Намасте! Smile

 

Велоетап пройшов на диво добре – не особливо упираючись я тримався у першцій двацятці і частину дистанції драфтив (вірніше тримав попередніх у полі зору). В середньому ми їхали десь 35 км/г, кілометрів за 11 до кінця етапу я спробував відірватися від своєї групи і почав крутити 42 км/г, але вони сиділи за мною впритул і десь за 4 км до фінішу я бросив це діло і знову сів у хвості групи.

В результаті чомусь не надто хороший час – 1:07:38, на подібній дистанції та відносно нескладному рел’єфі (було лише 3-4 гірки де треба було попрацювати, але відносно короткі) треба їхати з 1:05 Sad smile Дані з комп’ютера – Lake Meridian Triathlon 2013 Cycling.

 

В другій транзитці впорався за 45 секунд без особливих зусиль і з хорошим самопочуттям побіг 10 км. Тут, глянувши на годинник я зрозумів наскільки повільно я робив попередні етапи і вирішив хоч щось наздогнати на бігові.

Як я вже колись казав американці любителі приходять в тріатлон як правило з велоспорту (хоча б і любительського), тому змагатися з ними на велоетапі дуже складно. А от бігає більшість з них не дуже, і тут я можу наздогнати кількох людей які були занадто сильними для мене на велосипеді. Взагалі олімпійська дистанція як на мене має ідеальний баланс між біговим та велоетапами в тому сенсі що вони приблизно однаково важать. На довших дистанція вело стає важливішим, а у спринті без сильного плавання не варто і сподіватися на хороші результати.

 

Проте бігти, незважаючи на все бажання, занадто швидко не виходило. Лише до певної швидкості, а далі миттєво злітав у небо пульс і ставало зрозуміло що довго я такий темп не протримаю. Тому весь час слідкував щоб тримати швидкість на межі.

Втома почала даватися взнаки десь на 6-му кілометрі, а після 8-го стало відверто важко і там вже почав терпіти.

 

Всю дорогу було за ким тягнутися і поступово обходив одного за одним (в середньому 1 людину на 1.5 км) і це суттєво допомагало тримати темп.

Також цього разу контролював скільки їм та п’ю, хоча і не хотілося примушував себе ковтати гель і напої і в результаті обійшлося без болей у боку під фініш що стало ледь не традиціїю для мене на цій дистанції.

В результаті біг вийшов 40:51, хоча і хотілося б за 39 хвилин пробігти. Дані з бігового етапу – Lake Meridian Triathlon 2013 Run.

 

У підсумку 2:17:34, друге місце у своїй віковій групі.

Олена (сподіваюся вона щось напише і від себе) зробила таку саму дистанцію за 3:07:20, що звісно доволі повільно навіть для аматорів які серйозно ставляться до цього, але тим не менш це її найкращий результат на цій дистанції на сьогодні. Так що вона була дуже задоволена.

Протокол змагань – http://www.weraisethebar.com/rtbevents/results/LMT2013OVERALL.HTM.

На цьому у мене все, усього найкращого!

2013-07-14-Subaru Vancouver Triathlon

Завершили серію тріатлонів Subaru в Канаді (перший старт – 2013-05-26-Subaru Shawnigan Lake Triathlon та 2013-05-26-Subaru Shawnigan Lake Triathlon, ще кілька фото, другий – 2013-06-16-Subaru Victoria (Saunders) Triathlon та 2013-06-16-Subaru Victoria (Saunders) Triathlon, ще кілька фото). Там правда в серії ще буде страт у вересні, але ми його пропустимо – дуже далеко (це аж в Альберту пертися), та і дистанція там найдовша олімпійська. Краще якийсь місцевий старт зробимо.

Ну коротше виїхали в п’ятницю у Ванкувер, 3 години і ми там, знайшли готель, ще покружляли вулицями, знайшли парковку, поселилися. Так зарані виїхали просто через те що їхати довше. Воно звісно дорога коротша ніж до Вікторії, але весь час за кермом, в той час як попередні старти включали пароми у подорож на яких ми і відпочивали від керма.

 

В суботу поїхали в парк в якому був старт/фініш щоб роздивитися та забрати стартовий пакет. Заразом зрозуміли що пекло в день старту буде ще те. Проблема з довгими дистанціями в тому що найважче припадає на саму спеку, а робити ще раніше старт теж не вийде – занадто рано, та і холодно/темно ще може бути. Мій старт (70.3) був о 6:30, у Олени (олімпійська дистанція) через годину.

 

Мене як завжди відвідало передстартове хвилювання… Черга в туалет, одягаю в ній костюм, мажуся кремами (від сонця, від натирання), одягаю шапочку, окуляри, біжу на старт.

Олена десь загубилася, доводисть просити випадкових глядачів застібнути блискавку на спині. Мій новий дорогущий костюм має дуже розумний і зручний дизайн застібки на спині – зверху вниз, але мінус в тому самому застебнути його не реально.

 

Не знаю чи це був наймасовіший страрт з усих на яких я був, але те що на Half Iron Man було найбільше людей це точно. Старт з берега, я нагло проштовхався десь в другий-третій ряд, тож довелося горнути що є сили у воду щоб не затоптали.

А у воді таке мочилово почалося що словами не описати! Перші метрів 250-300 можна було реально пливсти як Тарзан – передні б несли на своїх спинах і ногах, задні б підштовжували.

 

Але найнесамовитіша засада була на першому повороті (ми пливли 2 кола у формі трикутника) – наскілька щільно людей набилося що можна було без перелішень лізти по головах.

Далі народ трошки розтягнувся – сильніші плавці відірвалися і потягли когось за собою, слабкіші хто з дуру ломонув зі старту почали відставати. Власне лише на останній третині першого кола вдалося нормально попливсти не ловлячи нори в ребра і писок, та руками по голові.

 

Ось і берег, вибігли, забігли назад у воду, попливли далі. Ось це вибігання страшенно збиває дихання і відновитися після нього дуже не легко. А на другому колі ще почалися хвилі, і хоча були вони не сильні, проте заважали ой як сильно – коли половина гребків пролітає у повітрі, а ішна гальмується водою ще на розгоні руки ні про яку швидкість вже можна не думати. При хвилях вихід один – гребти слабкіше, але махати руками частіше.

Засвітило сонце, і засвітило так що почало сліпити. Не надто вдало одягнені окуляри потихеньку пропускали воду (а вона з солона), і нарешті довелося зупинитися і на ходу їх підправляти.

Як би там не було ось вже і фініш плавання.

 

Цього разу зміг на диво зовсім не натерти шию, навчився мабуть мазатися і застібати костюм Smile До речі дані плавання з годинника – http://connect.garmin.com/activity/343052511. Загальний час плавання – 31:35 (1.9 км) не найкращий мій час, але близько до нього.

Після плавання нелегка пробіжечка по піску у транзитну зону (метрів 150-200). Костюм на половину знятий на бігу, зтягую з ніг, старанно обтирою ноги рушником від піску, одягаю шкарпетики, велотуфлі, шолом, біжу на велоетап. Час у транзитці – 3:28, абсолютно не поспішав, можна було швидше, але сенсу не було.

 

Велоетап найдивніший мабуть з усих що я бачив. Чотири кола, на кожному з них підйом непоганий такий і доволі тривалий, на зворотній дорозі такий же спуск. На деяких ділянках обганяти було заборонено (це піпєц!) і народ їхав як каченята одне за одним якщо не пощастило за кимось повільним опинитися.

Всю дистанцію як це не ганебно звучить я намагався триматися у групі з жінками які валили так що асфальт плавився. Маленькі, легенькі, проте в гору я від них відривався, потім на прямій вони мене удєлували, далі на повільних ділянках я їх наздоганяв, з гірки відривався (я важчий і маю з гірки перевагу), потім все повторювалося…

 

Проїхав непогано по відчуттям, собою задоволений. Дані з комп’ютера – http://connect.garmin.com/activity/343052524. Час велоетапу – 2:37:51 (90 км), враховуючи гірки не погано як для мене, але те як мене усі обганяли на прямій показує що мені треба накатувати кілометри на швидкість, може навіть інтервали почати робити на велосипеді.

Один учасник поїхав з велоетапу на швидкій – лежав на асфальті весь зелений в оточенні людей. Думаю серце схопило бо було це якраз на гірці в яку так нелегко їхати після плавання. Ще одного бачив на траві усього в подряпинах і крові – невдало летів з гірки. Проте живий і активний, йому там масаж робили, може судома схопила.

 

Якимось дивом фінішував я велоетап на самоті (до тих кіл що ми ними каталися з транзитної зони пару кілометрів ще їхати було), швиденько постягав усе з себе, козирьок на голову, номер на пояс і побіг.

Сонце вже палило несамовито і пункти з водою на трасі (кожні 2-3 км) були дуже доречні. На диво перші 3 км біглося легко і з задоволенням, я вже почав радіти… Але потім різко як обрубало – після однієї невеличкої гірки різко стало важко і вже легше до фінішу не ставало.

 

Дорога частково проходила парком, але більшість дистанції пролягало вздовж пляжу під сонцем та по противнющому дрібному гравію. Страшенно не люблю таке покриття, по ньому лише добре розслаблено бігати, а інакше воно як пісок висмоктує непомітно усі сили і ноги наче в’язнуть, хоча на вид тверда поверхня.

Усього було 2 кола, і я знову не витерпів і десь в районі 16-го кілометра пару хвилин пройшов пішки. Не можу пояснити чому так стається – наче ж не найважче навантаження, наче не швидко біжу, можу терпіти, але якось проконтролювати не можу – зупиняюся та йду.

 

З іншого боку ця зупинка дозволила мені зосередитися, переналаштуватися, бо до того всі думки були про “як же мені важко”, а після такого легкого відпочинку вдалося знову почати бігти і добігти в тому ж темпі до фінішу.

Десь на 7-му кілометрі зустрів Олену яка бігла у зворотньому напрямку. І бігла у велоперчатках, сказала їй так подобається Smile А вже десь на 9-му кілометрі я її обійшов. По ній видно було що дуже втомилося – коли для кожного кроку докладають скільки зусиль то вже очевидно що сили закінчуються. Коли обганяв порадив їй протися метрів 100 хоча б. Вона фінішувала за кілька хвилин, а мені ще більше 10 км залишалося до фінішу.

 

Але навіть найдовші страждання закінчуються колись і ось вже фініш на обрії. Я настільки виснажився що коли мене хтось обганяв на останніх метрах просто не відреагував.

Далі заспокоїтися, попити, сісти, попити, взяти медальку учасника, попити, піти в тінь, попити, …

Біговий етап – 1:33:31 (20 км), дані з комп’ютера – http://connect.garmin.com/activity/343052545. На диво непогано.

 

Новий годинник (Garmin Forerunner 910xt) показав себе дуже добре, я задоволений, хороше придбання.

Ось тут уся дистанція на одній сторінці – http://app.strava.com/activities/67306912 (страва не вміє розділяти види спорту).

 

Протокол змагань – http://www.sportstats.ca/displayResults.xhtml?racecode=105473, 70-й у загальному заліку, 10-й у своїй віковій групі. Результат Олени на цій сторінці – http://www.sportstats.ca/displayResults.xhtml?racecode=105471

 

А взагалі то я відчув що навиступався вже до несхочу, і треба взяти хорошу таку перерву у стартах, хоча б до вересня Smile

Ну а після фінішу ми помилися у душі на пляжі, так-сяк переодяглися і поїхали додому. По дорозі заїхали поїсти бургерів, і за якісь не повні 4 години нарешті витягли лапки дома. Велосипеди досі не зібрані в чохлас стоять Smile

 

На цьому все!

Три-рюкзак–що всередині?

Завтра у нас черговий старт з серії канадських триатлонів Subaru, а отже цей пост я пишу з готеля в центрі Ванкувера.

Уважно глянемо на фото:

Отже ми бачимо:

  1. Трі-рюкзак Louis Garneau Race Day Revo Tri Bag – вміщує просто неймовірну кількість речей, має відділи для вело- та бігового взуття, ізольований відділ для гідрокостюму в який його можна мокрим запихати, зовнішні кишені і кріплення для вело-шолома. І при цьому з ним, з рюкзаком тобто, навіть повністю навантаженим можна їздити на велосипеді.
  2. Гірдокостюм (вет-с’ют) Blueseventy Helix – дорогущий зараза :( Все ще оцінюю… UPD 2018/03.03: Вже оцінив – https://blog.golovatyi.info/2018/03/03/blueseventy-helix/.
  3. Аеродинамічний велошолом Lazer Tardis до якого я докупив окуляри (фіксуються в шоломі)
  4. Трі-велотуфлі Shimano Triathlon Cycling Shoe SH-TR31 – звик до них, вже як домашні тапочки мені
  5. Кросівки Newton Gravity – звикав до них довго, вже набігав непогано кілометрів, але це будуть перші змагання в них
  6. Окуляри для плавання Aqua Sphere Vista – щось середнє між маскою та окулярами, та запасні Aqua Sphere Kayenne.
  7. Тепла шапочка для плавання Blueseventy – потрібна на випадок холодної водипогоди.
  8. Затички у вуха для плавання – мені у них комфортніше і не треба потім половину велоетапу воду з вух витрусювати.
  9. Тоненькі резові рукавички – потрібні щоб коли одягаєш гідрокостюм не порізати його нігтями.
  10.   Трі-шорти DeSoto Carrera Tri Short – дуже прості і функціанальні, та простенький трі-топ від Nytro.
  11. Шкарпетки Balega Hidden Comfort – тонесенькі і при цьому неймовірно м’які.
  12.   Компресійні гетри CEP – ноги в них не так болять і швидше відходять після змагань.
  13.   Рушник для транзитної зони – на нього стаю після плавання щоб витерти ноги, на ньому ж розложено в певному порядку мої речі, а у випадку дощу можна ним же накрити взуття.
  14.   Візор Nike Featherweight Visor – абсолютно необхідний щоб на біговому етапі піт не заливав очі.
  15.   Спортивна пов’язка Halo – одягну на велоетап бо в шоломі дуже жарко, а погода має бути тепла. Вентиляції ніякої, витерти пот під шоломом неможливо – свербить, лоскоче, тече в очі та носа.
  16.   Окуляри для бігового етапу Tifosy Vogel – хамелеони, в затінку світлішають, сидять зручно, одягнув і забув.
  17.   Пояс для бігового номеру – номер кріпиться у двох точках на ньому, сам пояс можна застебнути на ходу, хоча багато людей одягають його навіть на велоетап.
  18.   Вода потрібна щоб вмити обличчя і намочити окуляри перед плаванням. Взагалі то це можна робити і водою з озерарічки, але не хочеться інфекцію в око занести. Ну і плюс нею ж сольові таблетки перед стартом запиваю.
  19. Комп’ютери – в цей раз вперше випробую свій новий Garmin 910xt, а взагалі то використовую велокомп’ютер Garmin Edge 500, та біговий Garmin Forerunner 305.
  20.   Шльопанці потрібні щоб ходити в транзитці та на березі і не морозити ноги, а також щоб взути їх після фінішу. Краще за “калоші” Crocs ще нічого не придумали.
  21.   Креми, мазі – захист від сонця, Mission Athletecare Anti-friction Cream, Body Glide Stick.
  22.   Інші дрібниці – моточок липучок на випадок якщо щось треба закріпити на велосипеді, швейцарський ніж, пігулки, гелі та батончики, кріплення для радіочіпу на ногу (потрібне коли видане кріплення не надто якісне і ним можна поранитися), спеціальний фломастер для наведення номерів на тілі, …
  23.   Спортивний костюм – треба бути в теплі до самого старту.
  24.   Передстартовий список – дуже важлива річ, заспокоює нерви і дозволяє проконтролювати що нічого не забув. В моєму списку такі пункти як: шолом на рулі, шкарпетки в кросівках, пояс і візор під кросівками, комп’ютер включено і так далі. Не можу навіть сказати скільки разів він рятував мене від дурних помилок. Проблема лише в тому що в транзитці хочеш доповнити список, а після старту не пам’ятаєш які зміни хотів внести :)

А так все це виглядає запаковане:

В рюкзаку все ще залишається багато місця щоб запхати пару пляшок води, інструменти для велосипеда, якусь їжу чи ще щось.

Проте у Олени є інший свій улюблений трі-рюкзак, бо цей їй здається занадто великим. Будемо сподіватися що вона теж колись напише подібний пост.

2013-06-16-Subaru Victoria (Saunders) Triathlon, ще кілька фото

В продовження поста 2013-06-16-Subaru Victoria (Saunders) Triathlon просто кілька фотографій з інету.

На плаванні вжарив з усієї сили і показав покищо найкращий для себе час.

 

Велосипед дався важко і боровся з собою весь час.

 

Бігти зовсім не хотілося і знову ж таки терпіти довелося більше ніж задоволення отримувати.

 

Хоча були моменти коли починався нормальний біг і працював з посмішкою, нажаль таких було менше ніж хотілося б – далая взнаки втома з попереднього старту (2013-05-26-Subaru Shawnigan Lake Triathlon) і те що не відновився після нього повністю.

 

А для Олени ми знайшли лише ось ці 2 світлини.

Тут вона вже втомлена (видно з того що сидить “високо” розправивши спину).

 

Добігає з останніх сил (час на табло для 70.3):

 

А тут вже і я через недовго фінішую:

 

Наступний старт в серії вирішили пропустити – далеко занадто, та і дистанція коротка там (олімпійська найдовша), наступний наш старт в середині липня.

2013-06-16-Subaru Victoria (Saunders) Triathlon

Продовжуємо серію канадських тріатлонів Subaru. Перший старт – 2013-05-26-Subaru Shawnigan Lake Triathlon та ще кілька фото до нього – 2013-05-26-Subaru Shawnigan Lake Triathlon, ще кілька фото.

Дорога та ж сама – 2 пороми, правда цього разу ми ледь не сіли не на той паром, але в останню мить схаменулися і ледь встигли на свій паром.

Знову цього разу робили 70.3 (Half Iron Man) – я, та олімпійську дистанцію Олена.

Вдалося поселитися буквально за 5 хвилин машиною від точки старту.

Погода цього разу була не просто тепла, але навіть сонце припікало.

Отже в суботу забрали стартові пакети (номер біговий, на байк і на каску, шапочку для плавання). Що добре в цих триатлонах до усього іншого ще й видають не футболки, а доволі непогані кофти від K-Swiss. Минулого разу мені навіть видали вітрівку.

Ще хочу відзначити що дуже багато людей виступає в національних кольорах Канади (червоно-біла форма з прізвищем людини та кленовим листом), мінімум третина таких була. Минулого разу теж звернув на це увагу, але забув написати. В США я такого не бачив, тут взагалі форму іменну лише у поодиноких випадках можна побачити.

По рівню учасників цей триатлон був явно сильнішим, та і людей було більше мінімум вдвічі. Велосипеди у транзитці вражали уяву і викликали бажання витратити кілька тисяч негайно на щось подібне.

Отже старт в 6:45, вода не холодна, стартова лінія широко розтягнулася. Мені навіть за все плавання жодного разу не прилетіло ні рукою ні ногою. В цей раз я приблизно третину дистанції спромігся драфтити (пливти у бульбашках учасника попереду) і тому зробив плавання за дуже хороший для себе час – 31:00. Взагалі плавання було “туди і назад”, доволі нудне. Але сонце, чисте небо, прозора вода і відсутність колотнечі покращили враження.

Нове цього разу було те що я одяг компресійні гольфи під вет-с’ют. Виявилося що непогано все працює – на плаванні не відчував гольфи, а у транзитці не витрачав на них час.

Далі бігом у транзитку, спокійно і без суєти зняв костюм, увімкнув комп’ютер, натяг шкарпетки, велотуфлі, надів каску і побіг на велоетап. Усього перша транзитка – 2:24.

А ось велоетап пройшов дуже важко. Буквально 20 км і вже педалюю з явним зусиллям. Наче і гірок якихось особливих не було, але… І це при тому що інші люди я чув казали як добре їм пройшов велоетап. Скоріше за все думаю далося взнаки те що я не відновився повністю від попереднього старту… Хоча наче пройшло 3 тижні. Ну знаю. Ось тут дані з комп’ютера – http://connect.garmin.com/activity/329544615, 2 кола. Велоетап був коротший ніж стандартний (90 км) – усього 86 кілометрів. Результат – 2:40:19.

Всю дорогу намагався триматися за кимось, але попадалися лише такі демони що після 5-6 км вони просто їхали від мене як від стоячого. Особливо вражали деякі жінки. Причому я то крутив як виходило, а були явно досвідчені у велоспорті люди які на кількох останніх кілометрах вмикали швидкість і улітали вперед.

Коротше це ще один раз показує що біг, як багато його не тренуй, у вело не конвертується. Треба, треба кататися більше.

Останні кілометри 3 доїхав вже з останніх сил. все ж таки це все ще довга для мене дистанція занадто – не вистачає ні сил ні досвіду щоб їх розподілити.

Далі бігом в транзитку, знову неспішно повісив вел, увімкнув годинник, знів каску, перевзувся… А годинник зараза така досі ловить сигнал. Точно як минулого разу. Далі я побіг, а оскільки дорога була лісом то через високі дерева сигнал почав ловитися лише на сьомому кілометрі. Ну коротше нарешті не пожлобився і замовив собі сьогодні Forerunner 910xt, сподіваюся наступного разу вже з ним відгук буде.

Біглося спочатку непогано, але я спеціально не летів. На третьому кілометрі догнав Олену (її плавання стартувало через 45 хвилин після мого). От десь на тому ж кілометрі нарешті ноги почали відчувати що біжу, а не переставляю занімілі цурупалки. Десь до 5 кілометра терпів, потім вдалося трошки додати, і десь до 11 кілометра тримав відносно високий темп. А потім почалося “шось мені все хуже і хуже”. На 14 км взагалі зупинився і пройшов метрів 500. Потім побіг далі і зміг витримати темп вже до фінішу.

UPD 2013/06/19: Забув написати результат бігу – 1:36:51, загальний результат – 4:52:00, 7-й у своїй віковій групі (для порівняння на попередньому старті я був 3-м з результатом гіршим на 4 хвилини).

І знову ж таки в цей раз спробував більш-менш регулярно їсти (гелі) та пити. В результаті хоча на початку бігу і почало боліти в боку, проте вчасне ковтання гелів допомогло і це не стало проблемою. Данні з бігового комп’ютера – http://connect.garmin.com/activity/329540816.

Мій результат – http://www.sportstats.ca/displayResults.xhtml?racecode=104893.

Результат Олени – http://www.sportstats.ca/displayResults.xhtml?racecode=104891.

Згодом як завжди більше фото коли інші повикладають їх Smile

2013-05-26-Subaru Shawnigan Lake Triathlon, ще кілька фото

В доповнення до 2013-05-26-Subaru Shawnigan Lake Triathlon ще кілька фото майже без коментарів. Знайдено в різних альбомах в інтернетах.

 

Дуже красивий дерев’яний міст висотою більший за 9-поверхівку. Внизу річка з островом та ліс.

 

Новий вет-с’ют – сидить добре, але окуляри протікали Sad smile Також зверність увагу на неправильно надітий чип на нозі (закрито темною смужкою) – правильно було б одягнути його під костюм.

 

Олена готується до старту. Оці косички вона проносила пару днів, а потім як розплутала та вийшла зачіска “скажена кульбабка”. До вечора волосся ледь вляглося.

 

Перший раз у аеро-шоломі – сподобалося. Хоча тепло в ньому, проте в цей раз навіть добре було через холод і дощ.

 

Олена в цей раз зовсім повільно щось зробила свою дистанцію (на годиннику не її час, то для 70.3). Проте її вибачає те що вона 2 тижні хворіла перед тим, отримала массу задоволення і взагалі може долати такі дистанції навіть не роблячі зупинок Smile

 

А тут вже я. Коли побачив час то дуже зрадів – біг зовсім розслаблено, очикував що десь 5:05-5:10 буде. Проте велоетап був коротший на 2 км, може це і допомогло вибігти з 5 годин.

 

Начебто все.

2013-05-26-Subaru Shawnigan Lake Triathlon

Якийсь час тому (на початку року майже) ми купили собі “квитки” на участь в серії тріатлонів в Канаді під загальною назвою Subaru Triathlon. Такий сезонний квиток є доволі вигідним тому що його ціна виправдовує себе вже якщо взяти участь в 2 стартах, а їх у серії 5. Просто для інформації: один старт в серії коштує $200 для Half Iron Man дистанції.

Сам старт проходив на живописному озері Шоніган що на північ від неймовірно красивого канадського міста Вікторія (ось тут можна теж трохи світлин міста побачити).

Дорога почалася о 9 ранку: спочатку на один паром (Едмондс-Кінгстог), потім ще півтори години машиною до Порт Анджелеса і паром на Вікторію. Ціна першого парому в районі $20 за двох, за другий вже більше $80 треба викласти.

Старт був у 40 хвилинах машиною від нашого готелю. Отже в суботу поїхали отримали стартові пакети (номер на велосипед, шолом, біговий номер та шапочку для плавання, вітровку/кофту). Тут же сказали що паркуватися біля старту не можна буде і треба буде їхати сюди ж і сідати в автобус. Виявилося потім що частина народу спокійно на це забила і паркувалися прямо біля старту :(

Ну а ми встали в 5 ранку, одяглися і поїхали на парковку в сусідньому до старту містечку. Велосипеди вже були там – залишити їх треба було на ніч в транзитній зоні.

Приїхали, йде дощ. Мій старт в 8 ранку, вже стартонули діти на супер-спринті. Поки розклав речі, натягнув костюм вже і час йти у воду. У воді несподівано холодно (хто б міг подумати – дощ, сонця нема, густий ліс навколо і глибоке озеро). Людей на 70.3 дистанцію небагато, проте на старті став з самого краю щоб поменьше штовхатися. І все одно пару разів рукою в писок зловив.

Помилка №1: забув помазати шию маззю від натирання і в результаті червоний опік який пече вже третій день.

Стартонули, як завжди якісь неадеквати горнуть в усі боки, аби не прямо до наступного буйка (а вони мабуть те саме про мене думають). Дуже швидко почав, на третині першого кола зрозумів що до кінця так не потягну, трохи скинув і почав шукати за ким пристроїтися. Знову як назло усі за ким намагався пливсти виверталися як вужі і кожні кілька гребків кидалися то вліво то вправо.

Нарешті знайшов за ким пливсти (а в бульбашках легше це робити) і трошки підняв темп який і протримав до фінішу. Час 31:29, 21й результат включно з тими хто робив естафету (це коли кожен вид робить окрема людина). Непогано.

Взагалі план був уважно прислухатися до себе, не валити з усієї дурі і подивитися наскільки я готовий. Основні зусилля докладав на велоетапі.

Помилка №2: побоявся що чіп не влізе під новий гідрокостюм і одягнув його на ногу нижче.

Отже в транзитній зоні увімкнув велокомп’ютер, зняв чіп, зтягнув костюм, неспішно одягнув гетри, шкарпетки, велотуфлі, шолом, узяв велосипед і побіг далі. Вже за кілька метрів до зони де треба сідати на велосипед згадав про чіп, кинув велосипед і побіг назад. Шукав-шукав, нарешті помітив що чіп липучкою причепився що гідрокостюма. Побіг назад.

Сам велоетап був у вигляді 4 кіл навколо озера. Перше коло було страшнувато летіти на спусках, тим більше що траса незнайома, але далі пішло якось легше. Вже на другому колі на трасі з’явилися учасники що долали олімпійську дистанцію, а потім і спрінтери.

Прикольно було порівнювати долання гірок: перше коло вилітаю на них навіть не встаючі з аеробарів, друге коло вже сідаю прямо щоб виїхати, третє коло – встаю на ноги, четверте коло – пнуся з останніх сил.

На останньому колі обігнав Олену яка їхала з посмішкою до вух. Ну і взагалі вона у нас стартує аби фінішувати, свій час навіть приблизно не знала і не цікавилася.

Було холодно, хмарно, йшов дощ. Пальці ніг замезли так що я їх взагалі не відчував, а коли пробував ними ворушити то вони починали пекти страшенно. Як не дивно ні руки ні голова не мезли.

Помилка №3: для прохолодної погоди треба одягати буті (захисне покриття) на велотуфлі.

Мій комп’ютер показав 86.6 км замість положених 90, організатори кажуть що було 88 км. Дані з мого велокомпю’тера – http://connect.garmin.com/activity/319075285.

У підсумку 26й результат – 2:36:50.

Забіг в транзитну зону, знову щось зробив не так – підбіг якийсь дядько і почав розказувати щось, потім сказав що треба застебнути шолом, зняти-повісити велосипед і зняти шолом. Так і зробив, перевзувся, схопив візор, біговий номер, гель і побіг.

На бігові вирішив взагалі не напружуватися і бігти як буде. Знову мій біговий годинник мене підвів – не встиг зловити супутники до початку бігу, а коли рухаєшся то цей процес у нього затягується на невизначений час. Цього разу зміг його увікнути лише на п’ятому кілометрі. Ще одна причина чому вирішив не рвати сильно.

Бігли весь час по гравію, після тренувань виключно на асфальті незвично, ноги в’язнуть. Траса проста: 8 км в одну сторону, розвертаємося і 10,5 км назад, потім ще раз розвертаємося і на фініш.

Майже кожен кілометр була точка харчування з водою, енергетичними напоями, гелями (а на велоетапі така точка була одна на коло на вершині найкрутішого підйому).

Так спокійно і біг потихеньку обходячи кількох людей (на той час на трасі вже лише півайронмени самі залишилися майже), останні пару кілометрів було важкувато, але таке цілком логічно очикувати Smile

І ось вже фініш і тут я бачу що вибігаю з 5 годин! Несподівано і приємно. Весь біг (21 км) вийшов 1:41:30, знову 26й результат. Дані з годинника – http://connect.garmin.com/activity/318917013.

А дощ все йде і йде… Прислухався до себе: важко, втомився, але ходити можу, не так як мій перший раз на цій дистанції де я ледь на ноги ставав після фінішу. Правда цього разу результат трошки гірший – 4:56:36, але ще буде час його покращити.

У загальному заліку я 21-й, несподівано 3-й у своїй віковій групі. Але ми навіть нагородження пропустили, тому медальку я свою не отримав.

Протоколи:

Висновок – форма наче якась є, треба працювати над вело і швидкістю взагалі.

Ну а після фінішу ми намагалися залізти з велосипедами у автобус який возив людей на парковку, а велосипеди туди не пускали. Отже я поїхав на велосипеді, розібрав його, вклав у машину, поїхав назад за Оленою, її вже там нема – пустили у автобус, обійшов увесь парк, поїхав назад, знайшов Олену, розібрав її велосипед, поїхалі у Вікоторію (40 хвилин), заїхали в чергу на паром, пішли проситися в готель помитися, помилися (вже 6 вечора, перший раз за день сухі), сіли на паром, через 1.5 години в США, через ще 1.5 години дорони ще однин паром, через 30 хвилин вже на материку, ще 30 хвилин дороги і ми вдома…

А як поспіють ще фотографії то обов’язково напишу, у нас не було як одне одного особливо фотографувати, то чесно кажучи ні сил ні бажання вже не було.

На відео я в першому ряду з самого правого краю: