Про подорож до Де Мойн я писав ось тут – 2021/06/20 – Des Moines, Iowa. В цьому ж пості напишу про сам старт та його результати.
В ніч перед стартом почався шторм через що більшість учасників в транзитній зоні на ніч залишили лише велосипеди. Я ж залишив весь рюкзак в якому туфлі та кросівки було в пакетах, а от шкарпетки ні – і довелося бігти в наскрізь морких шкарпетках.
Шторм був доволі сильний, місцями навіть з градом. Затопило кілька доріг. А через те, що били блискавки було незрозуміло чи буде старт взагалі.
Старт переносили двічі, і нарешті повідомили, що буде він в 9:40 (а мав би бути о 7-й ранку).
Отже забіли ми всі в транзитку, підкачали колеса (сказали їх спускати – на момент коли вели ставили сильно пекло сонце і на деяких велосипедах вибухали камери). Поналивали води у пляшки, і пішли готуватися до плавання.
Також перед стартом сказали, що у ветс’юті (це у мене Blueseventy Helix) – вода достатньо тепла. І тому в день перед стартом я купив спід-с’ют Roka Viper – він щільно (дуже щільно) облягає трис’ют і теоретично додає боянсі (тобто є прошарок повітря між спідс’ютом та трис’ютом).
До старту плавання йшли майже милю… Учасники мали самі для себе вирішити коли стартувати – були групи 27 хвилин, 32 хвилини і так далі. Мені тренер порадив ставати поближче до початку щоб на велі та бігу бути з сильнішими учасниками. Що я і зробив.
Спочатку стартували професіонали чоловіки (їх було до 20 людей), через 5 хвилин – професіонали жінки (така ж кількість). А ще через 5 хвили почали запускати любителів. Стартували по 4 людини одночасно кожні 5 секунд. На вході у воду лежали килимки які реєстрували датчик на нозі і відповідно запускали час кожного учасника.
Оскільки я нахабно заліз зі швидкими плавцями то перший кілометри (усього пливли 2) мене постійно обганяли. Але потім і я вже почав обходити деяких. Не те щоби багато, але до десятка людей обійшов (для порівняння мене обігнало кілька десятків).
У підсумку моє плавання – 35 хвилин. У ветс’юті було б 32-33. Але дуже непогано на мою думку.
На плаванні у мене почали протікати окуляри Speedo Vengeance які вперше мене так підвели. В результаті на виході з води я дуже довго не бачив нічого крім розмазаних кольорових плям.
Але враховуючи, що бігти до транзитки було майже кілометр часу щоб розвиднілося вистачило.
В транзитці неспішно, але доволі ефективно обувся, одягнув шолом, схопив вели і побіг.
Вже під час початку вело добре розвиднилося, а коли повернувся в транзитку то вже сонце лупило щосили.
Сам вело-етап скоротили до 27 миль (43 км), а мало б бути 56 миль (90 км) – це було теж через непогоду та частково затоплені дороги.
На вело оскільки воно було значно коротше вирішив викластися і мені це здається вдалося. Хоча мене обходили на трасі якісь геть безумно швидкі учасники проте мені вдалося обігнати ще більше.
Сама траса дуже проста – туди і назад. Гірки практично непомітні. Вид через відсутність дерев дуже хороший – усе видно далеко вперед. До того ж дороги широкі, чисті та практично без поворотів і вдалося нормально розганятися.
Під закінчення вело почав відчувати, що виклався нормально, але схоже сили приблизно розрахував не погано і навіть зміг додати в кінці. І вже через одну годину був знову в транзитці.
І тільки но почав бігти як і відчув – спека та вологість зроблять цей біг випробуванням.
Весь час було дуже важко і не в задоволення. Перегрівання, яскраве сонце, трошки вже забиті ноги… Здавалося попереду така довга дистанція і я пересуваюся так повільно, що хоч би до вечора закінчити.
На кожному пункті підтримки (раз на 3 км) виливав на себе холодну воду, сипав кригу за пазуху, ковтав Gatorade і далі чекав наступної можливості повторити все це.
Особливо хотілося все кинути на противних ділянках де невеличка гірка (яку б навіть не помітив за нормальних обставин) без будь-якого затінку… це було більше випробування волі ніж фізичної форми.
Навколо страждали усі – переходили на крок, зупинялися, бігли практично на місці. Але звісно профі просто проносилися мимо.
Здавалося перше коло ніколи не закінчиться. Але ось нарешті повертаю на друге. І тут вже морально стає легше – знаю що попереду, знаю що можу це зробити. Лише тепер треба терпіти і розподіляти зусилля.
Зараз це приємно згадувати – я це зробив, фінішував, і навіть не з дуже поганим результатом. Але тоді біг був на 100% стражданням і запам’ятаю я його на довго.
А ось вже і фініш! Холодна вода, холодний рушник, фото, йдемо до палатки з їжею. Гамбургер, печиво, кола, вода. Автобус везе нас назад до старту. Прихожу до тями, збираю речі, дзвоню Олені, сідаємо в машину і їдемо в готель.
Тренер питає – як пройшло, як почуваюся. Розказую. Питає – слот на Чемпіонат Світу брати будеш. Дивуюся – мені здавалося я ледь не останнім фінішував. Виявляється ні – 14-й у своїй віковій групі, що достатньо для отримання слоту.
І так – я отримав слот і буду змагатися в Юті (місто Сейнт Джорд) 18-го вересня.
