Ще один не такий як усі… – Сторінка 155

2011-09-21-Чічен-Іца

Бути в Мексиці і не побачити одне з чудес світу – цього б ми собі не простили.

Спочатку трохи інформації (як я її запам’ятав від гіда, що, до речі, не зовсім співпадає з тим що я знав до того). Самі майя прийшли на Юкатан з Азії і їхні мові дуже близькі до китайських. Оригінально назва міста звучить близько до “Чін-Чен-Ча”. Там просто тих звуків “ч” різних дофіга у них.

Вокзал туристичного агенства

Півострів Юкатан сьогодні є одним з найбільш екологічно чистих районів на Землі. У них нема ні виробництва, ні промисловості, ні сільського господарства. Причина тому – відсутність корисних копалин, води та родючої землі. Земля у них – суцільне каміння змішане з глиною. Навіть так звані джунглі переважно складаються з акацій та інших колючок і ледь-ледь перевищують зріст людини. Дороги стелять просто на земляні насипи притрушені якимось піском – наскільки багато каміння.

Церква побудована іспанцями (скоріше за все з каміння з розібраної піраміди)

Цивілізація Майа не знала металу, коней/віслюків – усе робилося кам’яною зброєю і тягалося вручну. Тим не менш вони зробили свого часу просто неймовірні досягнення у математиці, астрономії та масовому принесені людей в жертви. Тим більш вражаючими є їхні досягнення.

Імперія Майя включала в себе просто таки неймовірні за обсягами території – Юкатан, Беліз, Гватемалу, Гондурас, …

Типова земля і “джунглів”

Відомо точно про два періоди Майя. Класичний період коли були зроблені основні відкриття. Нащадки тих майя і досі живуть навколо невеличкими селами від 20 до 900 людей. Вони не мають уявлення про медицину, більшість з них неписьменні, сільського господарства практично нема (рідко де побачиш невеличкі клаптики кукурудзяних полів – землі нема і поливати нема чим), промисловість відсутня, свійських тварин практично нема (бо нема чим годувати). Єдине чим вони зараз заробляють на життя так це виготовленням сувенирів для туристів – маски, календачі, фігури з каміння, срібні вироби, текіла. Всі майя низькоріслі (мені по плече), з великими круглими головами, виразними носами і фігурами як колони (що плечі, що талія, що стегна – все одного діаметру). А жінки у них всі без винятку на одне обличчя. Особисто я не змог би розрізнити двох.

Магазин сувенирів

Ті майя з класичного періоду були доволі мирні. В жертву приносили усього лише одну людину на рік (незайману дівчину 19-20 років) яку перед тим задарювали і розкормлювали. В жертви йшли добровільно (це була честь) і стрибали самостійно у спеціальний колодязь в піраміді.

Не знаю наскільки все це автентичне, але доволі красиво вишито

Через 200 років до них прийшли тольтеки і почалося те що називається “післякласичним” періодом. То були жорстокі ман’яки і фанатики. При них кров лилася рікою. Кожен з місяців був місяцем кривавих жертв – в один місяць масово вбивали немовлят (сотнями на день), в інший молодих жінок, потім рабів і так далі.

Причина в тому що тольтеки вважали себе обраним народом задача якого підтримувати хід і горіння Сонця. Власне щоб примусити Сонце рухатися треба приносити в жертву бога якогось. Але богів мало, швидко скінчаться, можна замість одного бога використати кілька сотен людей.

Якийсь аристократ розкошує на троні

На вершинах пірамід стояли спеціальні стовби на які людину клали так щоб вона вигиналася дугою і вирізали серце обсидіановим ножем. Жертва ще кілька секнд могла спостерігати соє пульсуюче серце в руках жерця. Потім одним ударом відрубали голову і кидали голову і тіло вниз. Ясно що кам’яним топором перерубати шию з одного удару неможливо тому перед видовищною процедурою жертві перерізали м’язи, але залишали цілими артерії і хребет так щоб не померла передчасно.

Провалля у землі з пресною водою з глибин, таких по всьому півострову ледь не 3000

Жертв було настільки багато що вся велика піраміда (далі на фото) була повністю залита кров’ю, а поруч виростали піраміди з обезглавлених тіл і голів. Дивитися на процедури збиралося десятки тисяч людей (деякі історики говорять про 45-60 тисяч). Через якісь 100 років їх цивілізація зникла без сліду, міста загубилися у джунглях, населення здичавіло і все забуло.

Коротше ті ще ман’яки були. До речі тольтеки, які швидко стали аристократією (а майя відповідно стали бидлом) були високими і стрункими і сильно зовні відрізнялися. На сьогодні їх практино не залишилося.

На круглому невисокому постаменті виставляли подарунки для дівчини яка приносила себе у жертву богу дощу

На момент коли дослідники знайшли піраміди вони були сильно зруйновані тому більшість з них відновлено і відбудовано заново.

Тут жерці проводили свої рітуали

Ще 10 років тому туристи спокійно видералися на піраміди і взагалі ходили де хотіли. Зараз ще більша частина міста перекрита, на піраміди не те що залазити, навіть торкатися їх не можна.

Одна з відновлених пірамі – ця була календарем

Також кажуть що ще 2-3 роки тому так багато автобусів в Чічен-Іцу не ходило – не було нормальної дороги і без запаски, вірніше чотирьох, їхати було ризиковано. Сьогодні ж там нормальна двополосна дорога, по дорозі ресторани і ринки з виробами. Будують ще 2 смуги дороги.

Так виглядає невідновлена піраміда

Ну і власне велика піраміда далі на фото.

Просто уявіть що все це залите кров’ю жертв і десь до висоти 2-3-ї великої ступені вкрито тілами…

На багатьох пірамідах зберіглися написи (так, це не просто малюнки, але ще й написи).

Вся подорож зайняла у нас майже повний день – виїхали о 7 ранку, повернулися десь в 8 вечора.

Технології ростуть крізь мене. Плагіат на замовлення.

З воплями і жахливим писком продирається крізь тіло оптичний кабель. Він несе смерть у безсмерті, він приносить подріблення, обезцінення, спрощення і існування у мільйонах непомітних втілень. Він треться об кістки та вивертає суглоби. Він стає вічною ломкою. Назовні виринають думки, не затримуючись в голові. Думки зараз вже не та річ яку можна втримати. Вони зіслизають з голови і падають легкими пластівцями на асфалт де і тануть швидко, зітліваючи порохом. У мене навіть мозок назовні. Мабуть це проблема і мабуть я сам її не розв’жу. Мабуть мені потрібна допомога. Хто прийде і допоможе мені? І кому я дозволю допомагати собі? Кого б ти підпустив до себе?

Сучасний месія нічого тобі не скаже. Ба, він навіть забере в тебе щось. Ти зустрінеш його і будеш знати менше і не будеш сумніватися що "раціональніше" означає те ж саме що й "природньо".

Сучасний Буда сидить навколішки, похилившись навпіл. Він блює, випихаючи з себе шлунок. Шлунковий сік в’язкими нитками висне з його рота роз’їдаючі діамантові зуби і швидко застигаючі. Бурштинові сльози ріжуть шкіру. Розчинені отруйним соком зуби швидко регенерують і нитки, як туго натягнені струни, тепер проходять крізь його зуби тягнучі шлунок. Йому тепер завжди боляче. І тому він блює знову. І знову натягуються нитки. І він не хоче у нірвану.

А я, як і ви всі, дивлюся на це байдуже, я вже майже не бачу цього. І ніхто не хоче говорити про це, і кожен, немов би навмисно, не розуміє. Я думаю що це добре. Бо я хочу бути спокійним і щасливим. Тому що я ще можу думати? Я намагаюся завжди бути спокійним і щасливим.

Отже месія викличе в мене лиш посмішку, а то і роздратування, якщо мова його зробить мене неспокійним і позбавить щастя на якусь частку нескінченності. Отож славімо оптичний кабель! Viva internet! Твої нерозумні діти повернуться до тебе, бескраїй океане. Я прийду до тебе і ти мене пробачиш, і ти позбавиш мене розуму і я засну усміхнений і лагідний. І месія твій, який є лише слугою твоїм безмозким, стане лінивою водоростю і буде неспішно коливатися у такт морській течії біля мого сліпого ока.

Океан стане космосом, а я стану тобою, ти станеш мною і ми разом станемо порошинкою в просторі без меж. І настільки великим стане буття що зникне воно в один момент і ми зникнемо безслідно і назавжди. Все відомо зарані, але коли ти згадуєш про це ти забуваєш що саме ти знав. Забудь що все передвизначено і знатимеш що робити.

Напиши "+1 чувак" і натисни Enter. Апокаліпсис став трошки ближчим.

2011/09/18–Мексика, Канкун, перші враження

Саму ціль подорожі як і конкретні дати ми вибрали доволі спонтанно. Очикували на приїзд друзів з України, але в них не вийшло, тому вирішили собі відшкодувати.

Оповідь буде непослідовна і уривчаста. Згодом колись може розпишу детальніше.

Ціни у Мексиці привабливі, сервіс шикарний. Скажімо так – дешевше Криму вдвічі і втричі якісніше. Взагалі українська сфера послуг у порівнянні з бідною Мексикою це чуркистан повний.

Для порівняння за ніч в п’ятизірковому готелі з океаном за 20 метрів від виходу ми платили $60, за такі гроші придоріжний мотель в штатах не завжди знайдеш. Обід/вечеря в смачному недешевому ресторані на двох виходить $$40-50.

Ага, ще на пляжі час від часу розрівнюють пісок спеціальними граблями і відчуваєш себе першою людиною на ньому.

Чайові у $$1-2 роблять мексиканців неймовірно щасливими, хочеться іноді просто так комусь сунути долар щоб в черговий раз побачити як широко розпливаються у посмішці обличчя.

Ми приїхали в самий не сезон як бачите на фото. В готелі було зайнято лише кілька номерів, пляж порожній, басейни порожні, ресторани порожні.

Дуже, просто неймовірно спекотно. Ми виходили на пляж в 7 ранку, а в 10 вже не можливо сидіти навіть у затінку, треба ховатися у кондиційованому приміщенні. І аж до 5 вечора. А в 6 починає темніти, і в 7 вже глуха ніч, сонце заходить і темрява повна. Дні пролітали як наче в них усього 4-5 годин.

Я тепер розумію чому є стереотип про ледачих мексиканців. В такій спеці кожен рух віднімає стільки сил що добре подумаєш перед тим як робити його. Крім того те що робиш за день в нашому сіетльському регіоні тут, у Мексиці, забере не менше тижня.

Сам Канкун це вузька смужка землі, вірніше піску, на півострові Юкатан, штат Квінтана Ру, забудована готелями і ресторанами.

Природньо було б очикувати що там відпочивають переважно американці, але наспровді іспанська та португальська звучить набагато частіше – більшість туристів тут з Південної та Центральної Америки та з самої Мексики.

Вода дорожча за пиво вдвічі. Води своєї тут нема здається взагалі, вся привозна. Навіть є з Кіркланда (це там де ми живем у штатах).

Автобуси, принаймні в Канкуні, ходять через 2-3 хвилини, ціна квтика – $1.

Обслуговуючий персонал практично весь говорить англійською, а іноді ще й португальською і французькою. За межами готелів навіть іспанською (державна у Мексиці) не всі говорять – у одних лише майя (а їх на Юкатані 9 мільйонів) 25 своїх мов.

Те що ви бачите на фото це не фотошоп, воно таке і є – яскраво білий м’якенький пісок, насичено блакитного кольору океан, яскраво блакитне і майже безхмарне небо. Дощі тут здається зовсім не йдуть.

На мій подив всі хто нас питав звідк ми знали де знаходиться Україна, знали що там сніг і холодно і здається мають стереотип щодо “рашн” що вони, тобто ми, дуже вперті.

Прикольно було дивится “Саус Парк” чи “Сімпсонів” іспанською Smile

Дороги ті що ми бачили є двох типів – непогана дорога, і таке каміння перемішане з глиною що не проїдеш. Але як і в штатах асфальтові дороги кругом де є приблизно однакові, а не так як в Україні – в Києві хоч якось, а у селах і за межами міст наче розбомблено. В цілому хоча дороги тут бідніші ніж в США, але кращі ніж в Україні. Принаймні є розмітка, освітелення, ями та провалля відсутні.

Водять місцеві нормально, не ман’ячать. Помітили лише дві фішки: 1) дуже люблять їхати по центру, так щоб розмітка була по центру машини/автобусу, але при наявності інших машин перестроюються нормально, та 2) не знижують швидкісь коли хтось звертає чи перестроюється, це, я так зрозумів, проблема того хто виконує маневр не потрапити під машину позаду, і в результаті коли хтось вливається в потік чекає щоб був просвіт у трафіку метрів 200. Але в цілому водять незрівнянно краще ніж українські водії (поки що я не бачив щоб десь поводилися на дорозі так же погано як в Україні Sad smile ).

2011-09-17 – Kirkland Triathlon

Ось і закінчився триатлонський сезон в наших краях. Вже холодно, вітряно і ледь-ледь не дощить. Сонячна погода починає бути лише згадкою.

Триатлон в місті в якому ми зараз живемо. В програмі лише спринт триатлону і дуатлону (біг + велосипед).

Це я перший раз робив спринт (800 м плавання, 20 км велосипед, 5 км біг). Доволі непогано, але у нас тут в Кіркланді гірка на гірці, тож і велоетап і біг були просто вбивчі.

Плавання дуже дезорієнтуюче – буї зносило вітром весь час, на березі повно людей, на пірсах, якима всіяно берег, усе забито пришвартованими човнами. Тож де виходити з води не було зрозуміло геть. Я пристроївся за якимось сильнішим плавцем який весь час призупинявся щоб зорієнтуватися куди пливсти і сам не заморачувався – плив за ним Smile

Далі був божевільний пробіг у транзитну зону – більше 300 метрів у гірку… Бігати у гідрокостюмі це ще те задоволення.

В цілому склалося таке враження що якщо на олімпійській дистанції найвагомішим є велоетап то на спринті вирішує плавання. Сильні плавці не економлять сили і добряче відриваються, а вело і біговий етапи недостатньо довгі щоб їх наздогнати.

Мій результат наче і не такий поганий (3-й у своїй віковій групі): 1:16:51 – 14:09,3:03,37:52,1:10,20:37. Протокол з результатами – http://www.racecenter.com/results/2011/res_kx11.htm#overall. Там є і Олена.

Оскільки ми з Оленою стартували майже одночасно (вона через 5 хвилин після мене) то фотографій не було кому і не було коли робити. Ото тільки й того що зловив на фініші. Може згодом щось знайду в інеті.

Верхи на копилці

Це така паця (та що знизу) стоїть прямо на вході на знаменитий сіетльський Public Market (“базарь” по нашому).

Цей ринок (http://en.wikipedia.org/wiki/Pike_Place_Market), вірніше вхід на нього, можна побачити практично в кожному фільмі в якому показують Сіетл. Один із символів міста наряду зі Space Needle.

Фоткалися ноччю, все закрите, порожньо, нікого ніде нема. А це як-ніяк самісінький центр міста і набережна майже.

Чи ми бачимо красоту коли ніхто нам не говорить що це справді красиво?

Джошуа Бел, один з найвідоміших скрипалів світу грав у переході метро у Вашингтоні в січні 2007 року. Грав шість найскладніших скрипічних творів Баха. В руках у нього була скрипка вартістю 3.5 мільйони доларів. Одягнений він був у джинси, футболку і бейсболку. Грав на протязі 45 хвилин.

За два дні до того він грав у Бостоні де був аншлаг і квитки коштували від $100.

За всим спостерігали журналісти що ставили експеремент.

Жодна людина не слухала його довше за три хвилини. Діти, чим менші тим більш явно, намагалися зупинитися і послухати, але батьки їх тягнули доволі агресивно подалі від музики і лише потім розслаблялися.

За весь час скрипаль зібрав $32. Деталі тут – http://en.wikipedia.org/wiki/Joshua_Bell#Washington_Post_experiment.

Які робимо висновки? Мистецтво вимагає правильного міста і часу щоб бути сприйнятим? Чи просто люди самостійно не можуть визначити що є вартим уваги без того щоб їм це сказав якийсь авторитет? Чи може те високе мистецтво то просто вигадка жируючих буржуїв і ціна йому саме така?

[youtube=http://www.youtube.com/watch?v=hnOPu0_YWhw&feature=rellist&playnext=1&list=PLF291887E7386E965]

Київ, Гідропарк

Коли ще жили у Києві, біля Лівобережної, то іноді полюбляли бувати у Гідропарку.

Там відносно легко можна було знайти місця без “відпочиваючих на природі”. Можна було пограти в настільний теніс на незанятих столах (ракетки та сітку давали тут же на прокат).

Ще там був дуже класний генделик з грузинською кухнею де була на диво смачна їжа і дешеве пиво.

Були якісь руїни чи то дитячої залізниці, чи то дитячих атракціонів якихось.

Також була невиличка подоба американських гірок, але нерви трошки полоскотати все ж таки можна було з незвички.

Хоча завсім від любителів природи не втечеш – і палатки з пивом, і червонопикі споживачі того пива, і запах “шашликів”, і неодмінно святкова попса чи не менш святковий шансон на всю потужність.

Але в цілому було непогано.

Цікаво як там зараз. Атракціонів додалося? Може пляж нормальний запиляли? Чи один суцільний ресторан там? Чи може коробки для житла побудували?

Harry Harrison & Gordon R. Dickson. The Lifeship / Г. Гаррісон, Г. Діксон. Рятівний човен (1997)

Не дивлячись на іменитість автора, та ще й спів-автора, це доволі проста книга.

Сюжет – купка людей рятується від вибуху на кораблі ксеноків і летить до порятунку. Все ускладнюється абсолютно незимною психологією і фізиологією іншопланетян, а також тим що людство давно вже має касти хазяїв та безініціативних і тупуватих рабів.

Але далі з простенького сюжету виростають цікаві бокові “ходи” типу таємної поліції, боротьби за владу, революціонерів і іншого.