Про американські кінотеатри

Коротенько так…

Місцеві кінотеатри як правило це комплекси з багатьма середніх розмірів залами з гігантськими екранами. Звук при цьому не надто гучний так що можна спокійно балакати з сусідом і при цьому звук достатньо гучний щоб твої балачки не сильно заважали іншим. На протязі усього сеансу як правило світло повністю не вимикають, якісь нічні типо світильники увесть час підсвітлюють переходи і можна розгледіти і сам зал і силуети людей.

Середня вартість квитка на одного дорослого буде в межах 10-20$. Фільми в 3Д звісно коштують дорожче (найдорожче IMAX). Також нормально купити один квиток і по закінченню сеансу ходити із залу в зал. Не знаю чи це легально дозволено, але багато хто так робить. На “дорогі” сеанси просто так не пустять – на вході в зал стоїть людина яка перевіряє квиток і видає окуляри. А на прості пласкі фільми ходи скільки хочеш.

До речі на відміну від України де, як я пам’ятаю, в кінотеатрах одночасно йде 3-4 фільми тут навіть в маленьких кінотеатрах показують близько 10. Причому сам прокат йде довше здається.

А ще мені подобається що тут не продають пиво. Думаю через те що кінотеатр можуть відвідати діти (дивно, правда?), а спиртні напої не можна продавати у місцях доступних чи безпосередньо видимим дітям. Але це і на краще. Може в інших штатах по іншому, не скажу. Проте попкорн, який до речі місцеві далеко не всі і далеко не так багато їдять, звісно продається на додачу до коли, претцелів, начос та інших вкусняшок.

Взагалі поп-корн в кінотеатрах це прибутковіше ніж самі фільми. Вигідніше тільки брати гроші за СМС. А так поп-корн приносе більше прибутків кінотеатрам ніж продаж наркотиків наркоторговцям Smile

А ми любимо взяти великий мішок поп-корну (правда без масла), пару відер дієтичної коли і запихатися цим під час перегляду.

Але найбільша і найголовніша відмінність у тому що квитки в зал продаються без місць на них. Це, по-перше, означає що ціна на всі квитки однакова, а, по-друге, що коли багато людей то треба приходити раніше і замати чергу щоб сісти на найкращі місця.

На фільм який йде вже давно та/або не сильно зацікавив глядачів можна прийти у порожній зал (реально менше 10 людей) та сісти де хочеш. А от на блокбастери треба приїхати за годину, а то і за дві (як було у випадку “Аліси у Задзеркаллі” та “Джона Картрера з Марсу”) і відстояти чергу. Черга відгорожена, ніхто не ломиться з боків, усе культурно та спокійно. Ну тобото є вибір або подивитися фільм в перші дні після виходу, але заплатити за це часом у черзі і дивитися у переповненому залі, або почекати 2-3 тижні і сісти на хороші місця постоявши у черзі пів години, або взагалі не чекати, прийти на початок сеансу і сісте де вже будуть місця.

Навіть важко сказати чи подобається мені така система без місць у квитках. Але точно не є вона великою проблемою. І навіть певною мірою дозволяє розподіляти місця більш справедливо Smile В кінці кінців в кінотеатри ми ходимо для розваг і весь цей ажиотаж та черги лише додають приємних почуттів. Якщо ж ви тонкий поціновувач кінематографу і сильно переживаєте з приводу комфорту то завжди можна той же фільм купити на диску або в інтернет-магазині (Xbox video, amazon, hulu, десятки їх).

Про вибухи на Бостонському марафоні

Як правило я не надто емоційно реагую на події що не стосуються мене безпосередньо, але в цьому випадку відчуваю просто таки злість тому що те що сталося було спрямовано і проти мене в тому числі. Я міг би пройти минулого року кваліфікацію на цей марафон і міг би бігти там. Навіть те що вибух би стався б майже через годину після мого фінішу не міняє нічого.

Взагалі при всій жорстокості світу і війн спортивні події були чимось що не чипали навіть найвідмороженіші терористи. Останній раз теракт на великій спортивній події відбувся на Олімпіаді 1972 року в Мюнхені.

Крім того це не було щось спрямоване виключно проти США. Бостонський марафон є одним з трьох найголовніших марафонів на планеті і давно вже є міжнародною подією омріяною марафонцями з усього світу. Такий напад правильно розцінювати як атаку на весь світ (подивіться лише на прапори на фініші). Тепер кожна, абсолютно кожна країна має моральне право покарати винних (хто б вони не були) розбомбивши їх так щоб і трави не залишилося на землі, можна бомбити терористів коли вони тирчать жопами в небо в мечетях, можна бомбити лікарні і школи, бо саме це буде симетричною відповіддю на подібне.

Власне терористи при бажанні могли спричинити набагато більше жертв і руйнувань – наприклад підірвавши бомбу коли фінішує еліта і навколо найбільше глядачів. Або на старті де десятки тисяч бігунів стоять шпроти на протязі кілометру чи більше.

На щастя у терористів виконавцями майже завжди є якісь неймовірно тупі довбні (а іншого навряд чи вдасться переконати що таке треба вчинити), і для них великим “успіхом” є і та шкода яку вони вже спричинили.

Злість, просто злість… Ось і пісня в тему (S.O.D. – 1985 – Speak English or Die). Я не кажу що винні в усьому араби чи мусульмани (хоча хто ж ще серед найімовірніших кандидатів?), ця пісня передає загальний настрій:

Fuck the Middle East (В дупу Середній Схід)
There’s too many problems (Від них забагато проблем)
They just get in the way (Вони постійно заважають)
We could sure live without them (І ми спокійно проживемо без них)
They hijack our planes (Вони постійно захоплюють наші літаки)
They raise our oil prices (Підвищують ціни на нафту)
We’ll kill em all and have a ball (Замочимо їх усих і будемо розпрекрасно жити)
And end their fuckin crisis (І на цьому уся довбана криза з ними закінчиться)
BEIRUT, LEBANON, won’t exist once we’re done (Бейрут, Ліван – їх просто не стане)
LIBYA, IRAN, we’ll flush those bastards down the can (Лібія, Іран – змиємо в унітазі)
SYRIANS and SHIITES, we’ll crush their faces with our might (Сирія та Шііти – розтовчемо їм пики)
Then Israel and Egypt can live in peace without these (Тоді вже і Ізраєль з Єгиптом зможуть спокійно пожити без них).

[youtube=http://www.youtube.com/watch?v=k5Pi7BVGy_8&w=448&h=252&hd=1]

Ще одна не надто приємна річ проявилася тут (в США) в зв’язку з подією. Усі ЗМІ наввипередки показували відео, фото і публікували статті через лічені секунди після отримання інформації, але професійність цього разу програла бажанню бути першим. Навіть серйозні ЗМІ проявили себе не надто добре. То у них бомба вибухнула в бібліотеці Кенеді, то ні, просто пожежа. То заарештували підозрюваного у шпиталі, то ні, поліція каже не було такого. То якогось ще заарештували в парку, то ні, нема вже підозрюваних. То ще дві бомби знайшли, чи то не знайшли, чи то не бомби.

Потік інформації невпинний і ніким не перевіряється. І це сумно Sad smile

Сіетл влітку

Трохи фотографій які було зроблено влітку 2008, але з того часу суттєво там мало що помінялося.

Сіетл мені дуже подобається – місто не надто велике, набагато менше за той же Дніпропетровськ. Центр можна пішки обійти вздовж і поперек за пару годин.

В той же час центр дуже насичений усілякими музеями, ринками, кафешками і парками.

Доволі тісні вулички які постійно стрибають то круто вгору, то вниз. Паркуватися тут треба вміти – тільки паралельне паркування (паралельно бровці) і рятує. Ми цього робити не вміємо тому або паркуємося на платних стоянках, або шукаємо відносно вільні вулиці на відстані від того що нам треба.

Добре що парковок вистачає. Це і невеличкі на кілька десятків машин приватні площадки, і ті ж місця на вулиці з паркувальними автоматами, і багатоповерхові парковки. У вихідні дні багато з них є безкоштовними. На платних зазвичай година коштує $$5-8, на весь день можна запаркуватися за $$12-15.

Ще Сіетл дуже цікаво спроектовано. За легендою місто утворилося з трьох маленьких мери яких ненавиділи одне одного і будували вулиці так щоб вони були непаралельними уншому місту. Тому в центрі чітко видно три вісі симетрії:

Спальний же район міста неймовірно щільно забудовано невеличкими будиночками з крихітними галявинками перед ними. Вулиці там настільки вузенькі що як іде машина в одну сторону то назустріч вже не проїдеш. Це через те що мало у кого є гараж і машини паркують на вулиці займаючи половину дороги.

Ми там іноді катаємося велосипедами. Треба сказати що трафік у спальних районах практично відсутній, це тільки і рятує.

Від нас (Редмонду, Кіркланду, Белєв’ю) найпростіше проїхати у Сіетл мостом через озеро. Але трафік там постійно високий і у певні години ледь рухається. Тому нарешті вирішили побудувати паралельний міст. А оскільки гроші на будівництво взяти нема де то міст зробили платним – ціна проїзду залежить від часу дня, в середньому десь $2 в одну сторону.

Оплата здійснюється автоматично – в машині є RFID наклейка яка зв’язана з рахунком з якого і беруть гроші. Рахунок теж поповнюється автоматично з банківського рахунку. Тож нічого вручну робити не треба, навіть пригальмовувати на мосту. Для тих у кого нема рахунку працює розпізнавання номерів і рахунок приходить поштою (при цьому ціна майже вдвічі вища).

Цю плату давно вже намагалися ввести, але люди весь голосували проти. І ось нарешті отримали схвалення більшості і почали…

Кілька років тому намагалися проштовхнути проект будівництва метро з Сіетлу десь в наший бік. Але проект не пройшов – довго (щось із 10 років), дорого (кілька сотень мільйонів) і були сумніви що це допоможе розвантажити трафік.

Сіетл доволі відомий у культурному плані – є тут і знаменитий симфонічний оркестр, звідси ж пішов такий стиль музика як гранж (Nirvana, Soundgarden Alice In Chains, Pearl Jam родом саме звідси), звідси ж Queensrÿche, Metal Church, тут знімають деякі відомі фільми і серіали. Зі спорту в Сіетлі в першу чергу є такі команди як Seattle Sounders (футбол), Mariners (бейсбол), Seahawks (американський футбол). Була баскетбольна команда Seattle Supersonics. В місті багато парків, а навколо ліса і озера. Гори і різні маршрути для походів та екстремального спорту.

З великого бізнесу Сіетл є домівкою для таких компаній як Microsoft, Boeing, Amazon, Nordstrom (мережа магазинів одягу), Starbucks, Nintendo of America, T-mobile (один з чотирьох найбільших мобільних операторів США), Seattle’s Best Coffe (мережа кав’ярень), Tully’s (ще одна мережа кав’ярень), Alaska Airlines (один з найбільших аероперевізників США), Providence Healh & Services (найбільша мережа госпіталів і п’ята за кількістю працівників компанія в США).

В цілому це місто в якому 9 місяців на рік майже щоденно йде дощ, тому його друга назва “місто дощів”. За статистикою саме в наших краях найменша кількість сонячних днів на рік, тому письменники і режисери саме в наших краях люблять селити вампірів і ман’яків.

Температура ж тут з точки зору українця практично не міняється – влітку до +25, зимою в районі +10. Раз на кілька зим на день-два випадає сніг, або настає мінусова температура що паралізує весь трафік.

З іншого боку тут постійно щось цвіте і весь рік щось з рослинності та є якраво-зелене.

Ось такий він – Сіетл! Приїздіть в гості – тут є що подивитися, але не так багато усього щоб швидко втомитися від великого міста.

Що мені подобається в США, частина 2 (спорт і фізична культура, ставлення до інвалідів, мобільність і гнучкість, друзі)

Попередні частини:

Що мені подобається в США, частина 1 (дороги, люди, податки, чистота, мультикультуралізм, екологія, “у них там все для людей”, світова політика)

І знову ж таки нагадаю що хочу порівнювати відмінності, а не зводити все до “в Україні погано, тут краще”. Тому коли скочуюся в менторський тон коригуйте мене.

І ще раз зауважу що все нижче написане є моїм особистим досвідом і обмежено як регіонально так і культурно/економічно. Тому цілком нормально якщо ви чули зовсім інші речі з інших джерел – США велика і різноманітна країна.

Спорт і фізична культура

Тільки поживши в США певний час я зрозумів чому у словосполученні “фізична культура” використовується саме слово “культура”. Тут і справді регулярна фізична активність є частиною того що нормально вихована людина мусить робити. Типу того як треба і правильно регулярно чистити зуби так само народ намагається бігати, плавати чи грати у футбол-бейсбол, та хоча б кожні вихідні ходити у гори чи походи на день-два усією родиною. В цілому люди тут здоровіші і виглядають трошки краще – шкіра рівніша і природнішого кольору, статура рівна, походка красива.

А те що всі займаються тим чи іншим спортом в свою чергу призводить до того що люди розуміють яким цінним і рідким є природній талант до спорту і скільки праці та самопожертви коштують ті результати. В кінці кінців спортсмени на ряду з митцями та науковцями є найкращими представниками людства і тому їх сильно люблять і підтримують. Коли хтось (не футболіст) з мого міста (зараз про Жовті Води) виграє міжнародні змагання, а то і Чемпіонат Європи (http://www.mnenie.dp.ua/2012/08/20/ilona-biresh-gordost-zheltyx-vod/) про це навіть в самому місті мало хто знає. Тут би така людина не сходила б зі сторінок місцевих газет та телеканалів.

Одна з речей яка кидається в очі після довгої відсутності в Україні це яка там часто рахітична і некрасиво складена там молодь. Більшість навіть ходять якось криво, плечі перекособочені, ноги вивернуті носками у сторони… :(

Звісну і тут бувають усякі. Але як правило “жирні американці” це бідняки які самі на себе махнули рукою і прекрасно розуміють до чого це приведе.

Ставлення до інвалідів

Інваліди (у колясках, сліпі, тощо) тут набагато більше інтегровані в суспільство і це дуже помітно. В СРСР взагалі не любили інвалідів і відношення до них було “інвалід – сиди дома”. Тут же спочатку таке враження що їх набагато більше ніж у нас. Але з часом розумієш що вони просто можуть нормально тут функціонувати.

Якось недовго після переїзду я намагався юморити про ліфт у двоповерховому будинку на що у мене з інтересом запитали як у нас інваліди в колясках піднімаються на другий поверх :( І справа не лише у ліфтах. Це і спеціальні з’їзди нa всіх тротуарах щоб можна було переїхати перехрестя, кнопки на світлофорах що їх можна натиснути з коляски, звуковий сигнал на тих же світлофорах який повідомляє що можна переходити. У офіційних установах біля дверей є кнопки які відкривають двері і тримають їх відкритими певний час. На табличках кабінетів написи дубльовано шрифтом Брайля. На кожній парковці, якою б малою вона не була найзручніші (найближчі до входу/виходу) місця зарезервовано для інвалідів. В туалетах як мінімум одна кабінка призначена для інвалідів, а якщо вона всього одна то це вона і є. В автобусах на вході є спеціальні підйомники для колясок і так далі.

В результаті люди на колясках, з паличками, собаками-поводирями і іншими обмеженнями можуть самостійно функціонувати і забезпечувати свої базові потреби. А часто так само живуть і працюють як і інші люди.

Мобільність і гнучкість

Американці в цілому дуже мобільні. За статистикою середня родина раз на 8 років міняє місце проживання (це звісно означає що є такі хто переїздить кожні 2-3 роки і є такі хто все життя живе на одному місці).

Для пересічного українця сама ідея того що для зміни роботи треба переїхати в інше місто вже є джерелом неслабкого стресу. Тут же в першу чергу цікавляться роботою (щоб цікаво, з перспективою, добре платили і соціальний пакет хороший), а вже те що це на іншому березі континенту не є такою великою проблемою.

Продають будинки, прощаються з друзями, переїздять, влаштовуються на новому місці, знаходять нових друзів і продовжують жити як і раніше. І так більше одного разу.

Діти їдуть від батьків вже після школи і вже рідко коли повертаються у рідне місто. Та ще й враховуючи те що батьки теж скоріше за все поїдуть з того міста.

Звісно є такі хто хоче чи не хоче жити в певному регіоні (тільки Каліфорній кажуть одні, тільки не Каліфорнія – інші). В Аляску в більшості випадків поїдуть або за дуже добрі гроші, або щоб подалі від людей. У Флориду кажуть міліонери на пенсію їдуть, у Техас – пенсіонери бідніші, ну і ще багато інших стереотипів…

Але аргументація “у нашому місті нема такої роботи яку мені хочеться” що її використовують практично всі в Україні американці не розуміють.

Друзі

Ви вже мабуть знаєте що словом “друг” тут називають і просто знайомих і закадичних друзяк. Знову ж таки на відміну від українців американці легко заводять і так само легко забувають друзів. Усі зв’язки рвуться з переїздами, новими інтересами та роботою. Та і родинні зв’язки тут набагато слабші.

Практично не буває такого щоб дружба зберігалася ще зі школи чи університету. При цьому вони якщо дружать то щиро, але завжди треба пам’ятати що як би добре до тебе не відносилися ти так само миттєво і безслідно можеш зникнути з їхнього життя як і вони з твого. Звісно є і випадки коли дружба тягнеться через роки і міста, але це як із коханням – далеко не кожному щастить знайти таку дружбу.

Думаю все це через мобільність та те що приватний простір американці цінують дуже швидко. Ви можете бути друзями і зустрічатися-тусити-займатися спортом разом доволі часто, але додому у гості вас запросять може раз чи два за 5 років. Хочеш зустрітися – давай у барі чи ресторані, там і їжа готова, і напої які хочеш. А мій неприбраний дім це моя особиста територія куди я не дуже люблю пускати інших. Якось так.

Якось один мій товариш (працювали разом) у якого сусіди були росіяни казав мені що поруч з ними від почуває себе безпечніше, але некомфортно. Справа в тому що якось він працював з дому кілька днів і не виходив на вулицю. Вони це помітили і прийшли перевіряти чи все з ним гаразд. З одного боку він тепер знає що як щось станеться то сусіди швидше відреагують ніж американці які не будуть до тебе самі лізти, а з іншого у нього тепер відчуття що за ним постійно хтось слідкує :)

Згодом напишу ще про щось, але якщо б вам хотілося почуту про щось конкретне давайте замовлення у коментарі.

Що мені подобається в США, частина 1 (дороги, люди, податки, чистота, мультикультуралізм, екологія, “у них там все для людей”, світова політика)

Правильніше було б назвати пост “Які особисто я бачу суттєвві відмінності…”, але най буде більш кричуща назва Smile

І одразу скажу що навіть майже після 5 років проведених тут я не вважаю що знаю добре знаю США, а тому зважайте на те що всі речі сказані нижче обмежені суто моїм досвідом і обмежені також теріторіально місциною в якій ми проживаємо. Також треба сказати що наш “район” є доволі безпечним і спокійним, іноземців ледь не половина населення, високі заробітки, низький рівень злочинності, високий середній рівень освіти і один з найнижчих рівнів релігійності.

І повірте мені – в Україні теж є багато чого хорошого, але тут я хочу написати саме про те що помітив у штатах відмінного.

Ну що ж, поїхали…

Дороги

Особисто для мене це найпомітніше в США – хороші широкі дороги з великою кількістю смуг. Дороги які проложено у самі глухі місця – кріз ліси і пустелі, у парки де ніхто не живе, а є лише красиві види. Транспортні розв’язки у стилі “гігантоманія” – навіть там де нема руху (скажімо у пустелі) дороги часто не просто перетинають одна одну, а розходяться “квітками” з’їздів-заїздів, естакадами та рампами. Широкі ряди, завжди присутня розмітка, узбіччя, мінімум знаків. Все це уможливлює добирання до практично будь-якої точки на карті звичайною машиною.

Люди кажуть що в Німеччині, наприклад, якість доріг краща, але порівняйте площу США і Німеччини. Ну і повторюся що дорогами можна дістатися всюди практично.

При цьому немає суттєвої різниці між швидкісною трасою між великими і багатими містами, маленькими містами, тими ж пустелями чи міськими вуличками – всюди якість приблизно однакова. Так, у деяких районах Сіетлу є доволі покоцані дороги (все одно кращі за українські) і там дуже вузько, але це вже проблеми проектування і забудови які скоріше за все склалися історично.

На додачу водять тут незрівнянно краще ніж вдома. Треба розуміти що водять абсолютно усі – і школярі, і дідусі, і бабусі. За весь час що ми тут у нас не було жодного разу конфліктів на дорозі – ніхто не підрізає (а для чого взагалі це робити?), пропускають якщо протупив. Не те щоб вони всі тут “взаємно ввічливі”, скоріше просто розслаблені. І навіть якщо щось трапляється то люди не гарчать і не кидаються одне на одного, а навпаки турбуються щоб усе було гаразд з тобою. Бо машина то шматок заліза яки все одно покритий страховкою (про страховки читати тут).

Люди

Можна часто почути що люди тут не такі як вдома, кращі якість. Звісно вони не такі, але щоб і сильно кращі я б не сказав. Люди як люди.

Що мені подобається так це те що вони тут виховані тримати дистанцію і ніхто не лізе до тебе доки ти сам не попросиш. Та той самий приклад з поступанням місцем у транспорті – мало хто кинеться вставати доки не попросять бо це просто неправильно вирішувати за іншого що він має сидіти та ще й демонструвати оточуючим що ти сильніший за того кому поступаєшся.

А тим хто не згоден пропоную подумати над такою ситуацією – ти сильний і крутий мужик заходиш в автобус, а там тобі накачаний “шкаф” двометрового росту каже “сідайте будь-ласка” бо він же сильніший очевидно, і міг би і постояти. Що, не надто приємно? Ну так само багатьом жінкам тут не дуже приємно коли хтось демостративно показує свою фізичну перевагу. А якщо тобі і правда важко (неважливо чоловік ти чи жінка), ти після операції чи просто втомлений – то береш і просиш сісти. І ніяких непорозумінь.

Ще окрема тема це розмірковування деяких наших “філософів” про те що в Америці посмішки не щирі. Мені чесно кажучи абсолютно пофіг щирі вони чи ні, мені просто подобається коли мені зустрічні незнайомі люди посміхаються. Від цього в мене підвищується настрій і я посміхаюсь іншим людям.

В цілому мені дуже подобається що ніхто не лізе в душу, не набивається у гості, не тягне руку для потискання і взагалі цікавиться більше власними справами.

Податки

Одна з тих речей які однозначно треба було б перейняти і впровадити в Україні. Щоб податки не платилися автоматично, а кожен мусив би в кінці року заплатити їх за себе. От тоді і відношення до чиновних морд, розбитих доріг і засраних дворів абсолютно у кожного було б інше. Наші люди жадібні на відміну від американців які прагматичні (схоже, але не те саме), і той факт що своїми руками вони мусили б щороку віддавати державі кілька тисяч гривень приводив би до нестримного бажання контролювати куди йдуть кошти і якого біса ті ж менти чи ще якісь працівники ЖЕКу що існують на гроші громадянам ще й мають наглість хамити і погано обслуговувати.

Тоді було б кожному цікаво скільки коштує ремонт кожної з ділянок дороги, яким чином у швидкої допомоги нема бензину для машин і для чого меру, робота якого полягає у підписуванні документів службовий автомобіль.

Коротше мені подобається що кожна людина може дуже легко дізнатися який з проектів міста чи штату скільки коштує і покарати усих чиновників що їх обирають проголосувавши за когось іншого на наступних виборах.

Чистота

Тут чисто. Ні, не стерильна чистота. Але добре побудовані дороги на яких не буває калюж і той факт що дороги ведуть усюди в результаті дає такий ефект що після дня проведеного на вулиці навіть у дощову погоду взуття залишається чистим як наче дома по килиму ходив.

І тут не прибирають щодня. Я бігаю на роботу обмеженою кількістю маршрутів і іноді бачу якусь банку з під пива (або таки якась свиня кинула, або ворона зі сміттярки витягла) на тому самому місці пів-року. Власне у мене таке враження склалося що якраз тут раз на пів-року на вулиці і прибирають. Але той факт що сміття не кидають і робить вулиці такими чистими. Думаю це просто результат кращого виховання і позитивні приклади навколо.

Мультикультуралізм

Не знаю як там в європах де за чутками емігранти не поспішають переймати культуру нової батьківщини, але США це безсумнівно ефективний і найвдаліший зразок мультикультуралізму. Усі культури що тільки можна спочатку спрощуються (читай американізуються), перемішуються і віддають частину себе в американську культуру. Це і кухня, і музика, і традиції, і одяг, і література, і ще багато чого. Жодна з культур не залишилася обособленою і попри усі намагання діаспор усі вони розчиняються в єдиній американській культурі і живуть казковими спогадами про країни своїх дідів-прадідів.

Також правду кажуть що США це країна емігрантів – активні люди з усього світу досі їдуть сюди зі своїми звичаями, принципами і правилами життя. Хтось із них стає дуже успішним і додає різноманітності на трошки змінюючи американську культуру. Такого ставлення до емігрантів як тут мабуть нема ніде – їх не те щоб люблять, але ставляться абсолютно без упередження, абсолютно не звертають увагу на акценти і з радістю допамагають. І як мені кілька разів казали на відміну від бюрократичної Європи де якшо “не можна” означає “не можна ніяк”, тут “не можна” означає “не можна доки не знайдеш спосіб як зробити щоб було можна”.

Екологія

Тупі американці платять скажені гроші за гідбрідні чи електро-автомобілі, сортують сміття, не засирають все навколо себе битим склом і як результат навколо домів і офісів бігають зайці, білки, всякі єноти та олені. Недалеко в лісах водяться когуари та медведі, в річках та озерах риби і черепахи. Літають стада диких гусей і дикі качки ходять через парковки торгівельних центрів, а у парках виходжують чаплі. Я скажу чесно що досі офігєваю коли бігаю на вулиці і регуляроно лякаю зайців що гризуть траву попід домами. Я стільки диких тварин за все життя в Україні не бачив як побачив тут за пару тижнів.

І кожен з американців знає що все це збрежено саме завдяки йому і небезпідставно пишається чим.

Одна з речей які мені сильно не подобаються у наших людях це вміння миттєво і невідворотно псувати і засирати все навколо себе. Причому у кожного виправдання “тут якісь козли вже насмітили і як не роби толку не буде, а тому яка різниця”. Та і я такий самий. Може в совєцькій дитсадівській каші були якісь домішки що зробили з нами таке?

У них там все для людей

Мабуть фраза яку я найбільше ненавиджу. Ті хто таке говорять мають на увазі що є хтось хто сидить і думає що б ще хорошого зробити для людей, а у нас ці хтось не роблять цього. Так от оті “вони” це ті сами люди і є які самі для себе роблять. І правильно фраза повинна звучати як “вони там для себе усе роблять, а я тут ні”.

Бо чиновники кругом однакові – їм цікаво будувати бюрократію та гратися в політичні ігри. Я на самому початку пробував жалітися місцевим що у них тут добре зі спортом, багато змагань, а у нас мало і не масові вони. А мені на це завжди з подивом питали чому ж ми не організовуємо у себе більше змагань і не ходимо масово на них. І справді тут нема ніяких комісій і комітетів “з питань спорту”, а просто є люди які самі беруть і організовують змагання. А оскільки вони тут як я вже казав дуже прагматичні то добре і вдало організовані змагання перетворюються у прибутковий бізнес.

Якщо комусь не подобається що гроші з податків не йдуть на побудову велодоріжок то він бере і огранізовує людей щоб вимагати від місцевої влади саме на це витрачати частину податків. І якщо енергії і підтримки інших достатньо то так і станеться, якщо ж мало кому це потрібно то нічого не буде. Ось так і працює демократія.

Можна було б цю частину ще назвати “Власна відповідальність” – тут не люблять і не розуміють скарг на погане життя. Наші люди дуже люблять жалітися, ну просто капєц як. І дорого їм, і здоров’я не те, і роботи нема, і так без кінця. Мало того що нитиків тут не люблять і уникають, так ще і подумають про себе “заробляй значить більше, займися своїм здоров’ям, знайди роботу – витрать на це той час який ти ниєш”. Коротше яка б у тебе не була б ситуація вона є результатом твоїх власних рішень і вчинків. Ну а навіть якщо це нещасливий збіг обставин ти все одно маєш масу можливостей щось змінити.

Світова політика

Наші люди дуже люблять говорити про світову політику, відносини між країнами та корпораціями, зривати покрови світових заговорів і взагалі бути пікейними жилетами. Це смішно поки то дома і бридко коли від цього відвикаєш. Сидять серед розбитих доріг і завалів сміття купками голодранці з поганими зубами і безграмотною говіркою обговорюють як Америці настане кінець коли Китай буде вимагати у неї 10 барж доларів.

Так, місцеві тут практично не цікавляться світовою політикою. Але їх цікавить справи власного міста, власне того міста де вони і живуть і на життя якого можуть впливати. Як на мене це логічніше. Маленьке містечко може мати свій телеканал, кілька радіостанцій, кілька газет і журналів. І це не рахуючи, наприклад, місцевих журналів для бігунів чи мисливців, та десятке сайтів.

Втомився писати, згодом ще буде.

Для особливо вразливих повторю – я не вважаю що наші люди погано чи живуть не правильно. Є історичні причини чому у нас живуть саме так, а не інакше. Таке нещастя як совєцьке виховання не минає просто так, та і тягар традицій не завжди є доброю річчю. Я намагався написати про те що я бачу сильно відмінним і що тут у повсякденному житті мені подобається більше ніж в Україні.

Продовження:

Що мені подобається в США, частина 2 (спорт і фізична культура, ставлення до інвалідів, мобільність і гнучкість, друзі)

Мій досвід спілкування з поліцією

Його власне небагато через те що поліцію особливо і не видно доки вона не потрібна. Ну іноді помічаєш патрульні машини, іноді на масових заходах поліцейські спрямовують натовп, ще на змаганнях вони перекривають рух машин…

Перша наша зустріч сталася з нею (поліцією) в перший же наш день в США. Ми заблукали, кілька годин кружляли машиною і сильно захотіли забігти у кущики. Знайшли якусь велетенську парковку невідомого призначення оточену деревами і густими кущами, зупинилися і побігли в різні боки… І тут миттєво – ревіння двигуна, виття сирени. Вилітає з машини офіцер і несамовито волає “Вийдіть з кущів з піднятими руками”. Вистава ще та Smile

Потім я йому пояснював що ми шукаємо своє житло і заблукали – він каже “а, в туалет зупинилися” і почав нам на карті показувати як проїхати куди нам треба.

Взагалі доволі незвична відмінність тут в тому що якщо тебе зупиняє поліція то ти повинен сидіти в машині і чекати поки поліцай підійде. Виходити не можна. Також не можна підходити до поліцейської машини (якщо ти вже зі своєї вийшов). Ось так було в нас коли я розбив свою фару об автобус. Він (поліцай) типу побалакав зі мною, далі каже "Ок, зараз я щось там напишу/поговорю в рацію" і йде до своєї машини. Я за ним. Він зупиняється і каже – будь ласка, стійте тут, сер. І йде далі. Я по інерції йду за ним далі. Він знову зупиняється, знуву "будь-ласка" і чекає доки я не зупинюсь. Потім – будь ласка, відійдіть до своєї машини, сер. І лише потім йде до своєї.

Ну та у них в школі вчать як поводитися з поліцією. Треба просто не забувати що у поліцейського з собою пістолет і він може ним скористатися. І для нього забезпечити свою безпеку найголовніше. А як почне стріляти то буде пуляти доки не вирішить що небезпека минула. До речі стріляти у повітря чи ноги/руки їм заборонено – тільки в центр тіла. Це для того щоб злочинець під наркотою, бухлом чи адреналіном не проігнорував постріли. Ну і щоб не зачепити інших людей. Тут так і на курсах самооборони вчать, розказували. Достав пістолет – стріляй. Стріляй доки не припинить рухатися. Ніколи не стріляй у повітря чи кінцівки – лише у груди.

Як і за що тут штрафують? Зауважу що тут дещо незвичні правила в порівнянні з нашими. Близько 20 знаків і дуже однозначна дорожня розмітка. Суцільну лінію перетинати не можна ніколи. Але поворот направо на червоне світло дозволений “якщо це можна зробити безпечно”. Також, наприкла, на знаку STOP треба стояти 2 сек незалежно від того наскільки завантажена дорога. Зрозуміло що це мало хто робить, але можуть штрафонути якщо з точки зору поліцая ти не зафіксував зупинку. Штрафи доволі високі і тому порушувати не вигідно. Наприклад не можна виїзджати на перехреся якщо ти не можеш закінчити маневр без зупинки. І це дуже добре. З жахом пригадую києвські перехрестя (особливо площу Московську) на якій машини не можуть їхати на зелене бо перехрестя забите тими хто розуміючи що він не закінчить маневр тим не менш в’їхав туди і перекрив весь рух. Ось. Тут навіть найбільша пробка хоча рухається і повільно але все ж таки рухається. Такого щоб машини просто стали і стояли 10 хвилин не бачив жодного разу.

Якось розіслали всім листа в якому попереджали що в містечку (ми тоді жили у Редмонді) буде щось типу місячника боротьби з порушниками. Злі язики кажуть що мерія міста відчула потребу в грошах і звернулася до компанії, але та грошей не дала, а взамін дозволила подоїти працівників-порушників. Офісні будівлі та дороги біля них є приватною власністю і без дозволу хазяїна поліція там не має права щось робити. Штрафували не повально. Поліця ховалася в неполіцейських машинах, на стоянках, партізани такі.

Штрафували за початок маневру "коли вже не можна" (на жовтий наприклад), за неправильне перестроювання і так далі. При чому тут штрафують не лише водіїв але і пішоходів (особливо за перехід у недозволеному місці) та велосипедистів.
Самі поліцейські штрафи не стягують а складають рапорт (ось ще писав про автострахування). Потім тобі в поштову скриньку приходить постанова суду де тебе зобов’язують сплатити певну суму. Далі є 3 варіанти. По-перше, можна виписати чек і відіслати його поштою в суд. Також можна визнати себе невинним і з’явитися на засідання суду. Ну і ще звісно можна звернутися до послуг адвоката. Враховуючи суми штрафів багато хто звертається до адвокатів і часто вдається анулювати штраф. Причинами можуть бути помилки в складені/заповнені протоколу, наявність свідків і тому подібне.
Гроші від штрафів йдуть місту, точно правда не знаю чи мерії чи іншому органу, тому ці надходження часто бувають доволі критичними. І багато що залежить від суддів. Існують "погані" судді, які виходять з того що ти явний порушник і ще щось вякаєш замість щоб платити. Судді в інших містах навпаки вважають поліцейських не надто компетентними і поблажливо ставляться до порушників.

За несплату штрафу отримаєш штраф за кожен термін несплати. В кінці кінців можна дочекатися позбавлення водійських прав і богрової тюрми. Наявність несплаченихї штрафів дуже негативно впливає на твій кредитний рейтин і недозволить взяти кредит на будинок/машину/будь-що на якихось розумних умовах.

А остання наша зустріч з поліцією була теж кумедна. Ми рано вранці їхали зі змагань додому з причепленим на багажнику велосипедом. Порожня траса, хороша погода. А назустріч (читай через посадку) їхала поліціейська машина. І я краєм ока помітив що він попер з асфальту через траву на нашу дорогу. Дивлюся у дзеркало – точно, увімкнув “люстру”, але сирену поки не вмикає. Ну я зупиняюся, достаю документи. Поговорили в стилі “доброго ранку, права і регістрацію будь-ласка, де живете, звідки їдете, у нас перевищувати не можна, до побачення” Smile Типо він там міг сказати яка у нас швидкісь. Скоріше за все або схожу машину десь вкрали, або велосипед його зацікавив чимось.

Не дивлячись на все це поліцію тут люблять і поважають. Часто бувають різні свята де поліція і пожежники стоять зі своїми машинами, а діти із задоволенням з ними фотографутються, сидять у машині і взагалі радіють.

Відео: Олена на роботі

Поки що не всі з вас є у facebook і тому записи доводиться дублювати, грррр…

Це, коротше, компанія де Олена зараз працює є одним із спонсорів заходу під назвою Дрова (російськомовна публіка збирається у парку, 3 дні живуть у палатках, готують бургери і одне одного розважають виступами). І для тих Дров вони кожен рік готують “рекламний” ролік в якому показуть як класно працювати саме у них :)

Наскільки я зрозумів компанія як мінімум на половину російськомовна включно з керівництвом.

Коротше шукайте її у відео.

Нове водійське посвідчення…

Колись я вже писав пост про те Як я здава на права, почитайте якщо цікаво.

Ну а тепер пройшло 5 років, і водійське посвідчення закінчує свій термін дії – якраз на день народження, не забудеш.

Олена колись з’їздила, сфотографувалася (бо у жіночому посвідченні головне вдала фотографія), заплатила $25 і через пару тижнів у пошту прийшло нове посвідчення.

Ну а я все тягнув і думав що треба ж нарешті колись знайти час і з’їздити до них. День народження наближається ж.

Все тягнув і тягнув… Аж ось приходить від них лись з нагадуванням що треба б замінити. І всередині лежить конвертик і форма яку треба заповнити. У формі підписуєшся що стран здоров’я (особливо зору) не змінився з останнього разу, вкладаєш це з чеком в конверт і видсилаєш. Так, ви правильно зрозуміли – ходити до них взагалі не треба. Ну хіба що фотографію переробити, або коли нові окуляри одягнув чи ще які значні зміни.

Ну от, попросив я Олену все заповнити за мене (я, типо, просто підпишу потім) і відправити. А вона мені каже – так в інеті можна те ж саме зробити. І точно! Заходю на сайт, вибираю опцію “хочу нове посвідчення”, вказую ім’я, адресу, ідентифікаційний код, ставлю галочки що стан здоров’я не змінився, вказую я якої картки брати гроші, все.

І от вчора отримав нове посвідчення. Щось там помінялося в дизайні у них, фотографія переїхала на інший бік картки. А взагалі там вказано ім’я, адресу, дату народження, стать, вагу, зріст, колір очей, чи зобов’язаний водити в окулярах і обмеження.

Обмеження в тому сенсі що можна мати права де написано що водити ти не маєш права Smile Сенс в тому що водійське посвідчення є найбільш широко використовуваним документом для ідентифікації особи бо всі їх мають, там кольорова фотографія і дата народження.

А можна нечесно заповнити форму? Та звісно ж можна. Але воно того не варте. Можна втратити право на вождіння на все життя, або сісти у тюрму. А в нашому випадку за подібні фокуси можуть і з країни депортувати.

У мене все.

Про мобільний зв’язок в США

Тут існує дуже багато відмінностей від звичного мобільного сервісу в Україні як я його пам’ятаю (на момент написання це вже 5 років). Ну, по-перше, це покриття. Враховуючи те що велику частину США займають пустелі, скелі та незаселені ліси і степи зрозуміло що відсоток покриття тут зовсім не такий як в Україні. Але все ще гірше. Основні оператори (а тут такими є T-Mobile, AT&T, Verizone та Sprint) покривають лише великі міста, і рідше прилеглі до них маленькі містечка. Навіть навколо Редмонда повно місць де немає покриття від одного чи іншого оператора. Хоча ситуація поступово покращується.

Як приїхали то послухали порад спеціаліста з адаптації ми підписали контракт з Т-Мобайл. Що з приємного то це знижки для МС (правда і в інших операторів вони були). Спочатку дивишся – телефон при підключенні безкоштовно. Вау! Потім читаєш зноску – after mail rebate. Ну це така штука коли ти заповнюєш форму, відсилаєш поштою, а тобі потім чек на певну суму теж поштою приходить назад.

Взяли ми тоді “безкоштовні” MOTORAZR V3re Motorola w490. Найпоширинішими на той час здається були саме Motorola, далі йде Samsung та LG. Nokia лише нещодавно вийшла на ринок. Щодо iPhone то вони продаються лише для мережі AT&T та Verizon і відповидно знижку б на нього я не отримав.

З часом ми поміняли кілька телефонів серед яких були HTC Imagio, LG Chocolate Touch та HTC Trophy які у нас зараз у обох Smile

Причому цікаво що дешеве або взагалі безкоштовне оновлення телефону стає доступне через кілька місяців. Проте ми купляли свої останні у Microsoft Store і дісталися вони нам абсолютно безкоштовно. Правда доводиться контракт продовжувати на 2 роки. Так само можна взяти новий телефон при продовжені контракту.

Телефони на контракті є “залоченими”, тобто просто поставити в них будь-яку картку не вийде. Є платна процедура unlock, після якої вже можна ставити картку в телефон. Фактично телефон (як апарат) тут майже те саме що і номер. Хоча є і картки передоплати як в Україні, але вони не дуже популярні і нормальні телефони доведеться за повну ціну купувати.

У нас зараз “сімейний” пакет – 700 хвилин на усі лінії, одна лінія має безлімітний інтернет, у іншої обмеження в 2 Гб. Це все в районі 100 баксів у місяць обходиться.

Тут, до речі, жадібні оператори самі себе в дечому надурили. Справа в тому що безлімітний інтренет і раніше надавали не усі, а тепер такого плану взагалі нема. Але продовжуючи контракт ми продовжуємо його на існуючих умовах і автоматично отримуємо той самий неіснуючий інтернет.

Дзвінки за кордон можна також роботи через свого опреатора. Така послуга коштує близько +7 доларів на місяць та 12 центів за хвилину. Але значно дешевше купити спеціальну картку за якою дзвінок в Україну виходить 6-9 центів за хвилину. Якщо номер картки внести в “безкоштовний” то виходить доволі недорого.На міські (стаціонарні) телефони дзвонити виходить дешевше ніж на мобільні. Крім того додзвонитися на усіляких маргінальних операторів майже неможливо. З іншого боку нашо воно треба коли ті кому дзвониш доступні у скайпі? Шкода що не всі і не завжди у тому скайпі є.

Номери телефонів тут, на відміну від Україніи, дають з локальним префіксом. Нам пропонували на вибір 425 (Редмонд), 206 (Белєв’ю) і так далі. Можна легко змінити оператора залишивши за собою номер. Спочатку підписуєш договір на обслуговування номеру з іншим оператором а потім розриваєш договір з поточним.

Ціла історія була як ми один раз поміняли оператора. Усяке бажання робити таке у майбутньому відпадає.

Діло було так – перейшли ми на іншого оператора і підпсали новий контракт. Живемо собі такі щасливі з новими розпрекрасними телефончиками, аж раптом а-на-на, гігантський рахунок від попереднього оператора.

З’ясовується що коли ми якось гуляли у сусідньому містечку по великому торгівельному комплексу і поки Олена щось там роздивлялася чи то у магазині кофточок, чи то у супермаркеті лаків для нігтів, я, він нічого робити, почав розпитувати хлопця в кіоску нашого оператора що у них є за нові телефони та плани. Він, перевіривши мій номер за своєю базою, сказав – о, а ти знаєш, ви платите ось таку суму, а у нас є новий план де дешевше на 10 баксів у місяць. Хочеш переключу? Ну я звісно погодився. Погодився і забув. Далі саме цікаве.

Короче нарахували нам… скажімо 500 баксів. Беру я свій договір і дивлюся – тааак, контракт закінчується у, скажімо, грудні. А мене чарджать у лютому. Добре, дзвоню у підтримку. Там такі – кажи пароль на рахунок. Так у мене нема вже рахунку, – кажу. Кажи пароль, інакше ми не знаємо що ти це ти. Або якщо не пам’ятаєш їдь у магазин і показуй їм своє полсвідчення, щоб вони могли переконатись хто ти є.

Їду в магазин, розказую. Перевіряють документи і кажуть – а, так це ти продляв контракт на рік у тому торгівельному центрі, в нас нового договору нема, їдь до них. Лінвуд не близько – майже 30 хвилин машиною. Приїздимо в той кіоск, починаємо розбиратись.

– Які такі контракти, нічо не знаємо – дєвочкі такі сидять. Все одно ми нічого не можемо зробити, дзвони у підтримку.

Кілька дзвінків та пару поїздок майже переконали мене що гроші повернути не можна. Фігня в тому що для продовження контракту їм мій підпис не потрібен. Десь в основному (підписаному мною) контракті написано що при зміні плану контракт автоматично продовжується на рік. Більше того, оскільки я сплачував рахунки з новою сумою то я знав що контракт у мене змінився. Короче жуліки ще ті…

Дуже ми розстроїлися і вже вважали що все втрачено. Але Америка, як кажуть, земля необмежених можливостей. Коли я розказав цю історію в офісі мені сказали – те що написано в контракті тут (в США) іноді нічого не значить. Ти дзвони доки не доб’єшся свого. Деякі оператори будуть казати “в нас такі правила”, то звони ще раз, інший хтось у центрі підтримки може скасувати платіж. Як нічого не допомагає то кажи що ти працюєш в МС, що напишеш про них поганий відгук на внутрішніх ресурсах які читають стоп’ятсот людей, в кінці кінців проси поговорити з менеджером оператора.

Ну ви поняли, тут навіть в продуктових магазинах можна торгуватись Smile

З новою надією знову звоню в підтримку,і о чудо, нариваюсь на дівчину яка сама (без погроз і закликів до менеджера) каже мені що можна скасувати штраф. Корочє з тієї суми штраф за дострокове переривання контракту складає 25, а все інше просто помісячна плата за телефон до кінця нового контракту, от ті 475 і скасували.

Висновок? Та мабуть ніяких висновків крім того що дикий капіталізм такий дикий, і що кожен сам коваль свого щастя.

Ну а насправді я б сказав що мобільний зв’язок це одна з небагатьох речей які в Україні кращі ніж тут. Нехай не всі новомодні сервіси одразу доступні, але таких кінських цін і офігєвших монополістів-операторів нема. В Україні не деруть гроші за вхідні дзвінки та СМС (навіть вхідні!). Хіба що те що номер від оператора до оператора не змінюється – він твій доки платиш.

От в моєму плані нема СМС тож за кожну отриману ми платимо більше 20 центів. Відключити їх можна, але це таки морока – треба йти до оператора і не факт що відключення буде справді відключенням, може ще доведеться ходити. Більше того – при будь-яких змінах у контракті треба уважно дивитися щоб не помінялося щось у договорі.

А на днях Олена старанно випрала свій телефон у машинці і настав йому кірдик Smile Пішли дивитися які у нас є варіанти щоб подешевше. Варіантів не багато – взяти дешевий телефон, купити телефон за повну ціну, або додати до плану нову лінію. Дешевий телефон не підходить бо їй і інтернет треба і МС Офіс. Новий апарат (HTC Trophy) коштує $425. Тож як не дивно найдешевше відкрити нову лінію і взяти за це безкоштовний телефон. Знову та сама апифметики – продовження контракту на 2 роки і нова лінія за $9.99 у місяць, що виходить майже вдвічі дешевше ніж купувати новий телефон.

UPD 10/12/2012. Коли рахунки за мобільні дійшли до непристойних $190+ в місяця я пішов і поміняв план. Тепер платимо так. За закриття третьої непотрібної лінії (брали лише щоб телефон новий взяти) сплатив одноразовий штраф близько $400. У новому плані хвилини і СМС не обмежені за $80 на дві лінії. Оскільки у нас обої смартфони то ми вимушені (інших варіантів нема) взяти дата-план. Найдешевший – 2 Гб за $50 на два телефони. Зразу скажу що ми такий обсяг данних і приблизно не вибираємо – карти, пошта, шопінг за місяць добре якщо 300 Мб тягнуть. З усима податками, додатковими платами на обслуговування і іншими поборами виходить десь $150 на місяць. Зате почали СМСками користуватися.

Висновок – дотерпіти 2 роки без оновлення телефонів і перейти на пре-пей (картки) де можна буде дзвонити за $15-20 у місяць. За інтернет доведеться платити окремо, але зараз кругом є WiFi тож нічого страшного.