…так само як усі інші
Як завжди у Кінга дуже реалістично і якось буденно.
Свого часу я був великим його прихильником, щоб не сказати фанатом. Потім трошки попустило 
Сюжет – щось середнє між "Мізері" та "Таємне Вікно" і зовсім трошечки від "Темної Вежі".
В принципі ненапряжне, але доволі гостросюжетне чтиво. Беззмістовно, але приємно проведений час у підсумку.
Хакслі був правий. Майбутнє не стало тиранією, але контроль, чи навіть самоконтроль, відбувається завдяки безглуздій поп-культурі та штучним і безглуздим цінностям нею сформованими.
На відміну від від світу 1984 в якому комуністи бачили себе і старанно забороняли книгу, “Дивний новий світ” говорить про пересичення матеріальними благами і розвагами, що для совків безсумнівно було критикою загниваючого капіталізму.
Технічно можливо але навряд чи реалістично. Людська лінь та підлість навіть не дає нам бути нормальними рабами.
Якщо якимось чином ви спромоглися досі не прочитати цю книгу то негайно відкиньте будь-що з того що ви чатєте, дивитися чи слухаєте і ознайомтеся з нею. Це те що треба знати як одну з основ сучасної поп-культури.
Як на мене то показово що кірпічами сруть з приводу цієї книги саме комуняки з воплями “це клєвєта, нєбило такого в прєкрасном совєцком союзє!!11”. Хоча Орвел писав саме про післявоєнну Англію (над якою тоді висіла загроза перетворення у тиранію) і ніде навіть натяку не зробив на комуністичний режим.
Хороший такий, масивний зомбопокаліпсис.
Вам ніколи не було цікаво що стається далі в усих тих історія з протистоянням купки людей армії зомбі? Ну тобто ось зібралась якась група, закріпилася на складі боєприпасів і консерв, косить собі зомбаків… А далі? Треба ж якось починати їжу вирощувати, цивілізацію відновлювати, лікуватися якось, дітей народжувати…
В цій книзі двинулися всі дорослі, а купки дітей по всьому світу намагаються вижити. Причому зомбаки від простої жаги вбивства почали переходити до більш хитрих форм нападу, збираються у групи, будуть насипи і мости з живих тіл і всякі інші підлості. А у дітей і підлітків не так все вже й добре – розтринькування ресурсів, тиранія, суперечки і війни між групами…
Мова йде про період часу більше ніж рік – засоби боротьби та невдачі, спроба створити поселення, боротьба за ресурси. Неочікувано багато психології та теорії еволюції. Нестандартна причина "зомбування".
В цілому – дуже добре.
По суті це зовсім і не фантастика, скоріше пригодницький дитектив з деякими “психологічними” дослідженнями.
Це історія про наркотик-підсилювач мозку, та наслідки його прийому. На наших очас головний герой злітає до генія, а потім провалюється у страшну неминучість.
Не дотягує до “Квітів для Елджерона”, але тим не менш доволі вражаюче. На емпатичних людей може справити сильне враження так що навіть ноччю насниться.
Оновлення від 2025/01/31: нещодавно перечитав книгу, і навіть знаючи як розвиваються події та який буде фінал – все одно читав з задоволенням. Книга хороша, варто не пропустити.
Оцінки:
Давно вже прочитане. Вразило. І ще й як. Так моторошно від читання давно не було. Й досі час від часу вспливають уривки в пам’яті.
Людині стає духу повстати проти укладеного порядку, існуючого так довго, що його засновником вважається сам Бог. Маса конфліктів постає на шляху героя, різного характеру.
Утопія, зображена автором, така неймовірна і така жорстока, що момент, коли приходить розуміння того, що насправді там відбувається, повергає в шок й тимчасове несприйняття прочитаного. Я верталася і перечитувала, хоча правда починалася ще з першої сторінки. Просто уява не допускала того, на що спромігся автор.
Після таких експериментів зненавидиш суспільство як такове вже за те, що зображене в романі може з ним статися і може навіть відбувається в певному сенсі.
Для того щоб зацікавити – канібалізм у промислових масштабах.
Подорожі у часі і постіна правка історії.
Це не просто чергова варіація "Патрулю часу" чи "Берега динозаврів". Ні, тут значно все складніше. Кожен вчинок повністю очищує всю історію, могутня організація що призначена служити виживання людства перетворилася на бюрократичну машину що бореться з будь-якими змінами.
До заплутаності і абсолютної нелінійності сюжету (подорожі у часі ж!) додайте експансію у космосі. Триліони років, Земля плине мертвим і холодним Всесвітом, Сонцю згодовано інші планети і супутники.
І головний герой який вимушений вбивати себе у минулому знову і знову. І як тільки він лишає якийсь фрагмент часу так той одразу зникає навіть з історії.
Складно.
Визначення того що ж таке той палімпсест читати тут.
Історія про те як іншопланетні аборигени що живуть в гармонії з природою рятують життя земній жінці, а вона, відповідно, проходить трансформації, в тому числі і фізичні. І теж починає жити гармонійно. Здавалося б солоденька казочка де письменниця буде нас на протязі усієї книги вчити як любити природу і яка погана земна цивілізація.
Але несподівано історія і глибша і цікавіша. “Гармонійна” цивілізація теж має свої проблеми, історію, неписані правила і мораль. І конфлікти у них є, і проблеми. Також постійно з’являються якісь загадки які вчена земна жінка намагається розкрити.
Дуже добре, навіть відмінно.
Детективне фентезі в якому роздумів та натяків більше ніж дій (принаймні у першій половині книги). Весело читається.