Свого часу цю штуку інтенсивно рекламували у виданнях (як друкованих так і інтернет) надвзичайно інтенсивно. Звісно я не маю на увазі блимаючі банери чи щось таке – це були в основному огляди різноманітні де цей продукт хвалили ненав’язливо. В рекламі стверджувалося, що ця штука крім того що виконує функції трімера може замінити і бритву.
У мене колись була нагода прожити майже два місяці самотньо (читайте ось тут) і я вирішив відпустити бороду на кілька міліметрів. І дійсно з цим трімером це було надзвичайно просто.
Але спочатку треба сказати – як бритва ця штука абсолютно негодна. Голить вона дуже не чисто, багато залишає. І можна нескінченно ялозити нею по обличчю до кривавих вавок, але чисто так і не буде. В найкращому разі можна досягти ефекту “голився вчора”.
Ще можна використовувати гострий край, а не усю поверхню леза щоб зробити чітку лінію і виходить це доволі непогано.
А от як трімер – просто ідеально. Насадки на 1, 3 та 5 мм. Можна водити під будь-яким кутом і у будь-якому напрямку. Не боїться води, легка, проста у використанні штука. Швидко заряджається. Лезо (вірніше там пластина) можна замінити як треба, але мені так здається, що до того треба буде ним користуватися невпинно кілька років.
Ці кросівки можна знайти в кожному огляді бігових кросівок з найкращими відгуками і рекомендаціями. Як правило про них пишуть, що це легкі, швидкі, але не занадто полегшені кросівки. І радять їх для швидкого бігу на довгі дистанції і як найкращий вибір для любителів на пів-марафони та марафони. В цьому сенсі вони мені нагадують легендарні Brooks Launch першої моделі які дійсно були феноменальними кросівками для марафону для любителів.
Отже поглянемо на деякі характеристики:
Ціна: повна ціна складає $110, але багато де можна знати знижки. Я, наприклад, отримав купон на $30 від Strava на цю модель. І оскільки на момент написання виробник вже пропонує 11-ту модель ціна на 10-у вже опустилася до $80/
Вага – 221 грам.
Підйом: п’ята – 23 мм, носок – 19 мм, різниця – 4 мм.
Підошва EVA, в один прошарок (трошки захисної гуми на п’ятці).
Перше враження від цих кросівок – легкі, хочеться швидко бігти, але щось занадто тверда підошва. І власне це відчуття трошки надмірної твердості підошви так і не зникло навіть після більше 100 набіганих у них кілометрів. Але я призвичаївся і мені вони почали подобатися.
В цих кросівках дійсно можна навіть змагатися на дистанції від 10 км до марафону, але я все одно думаю, що для початківців кращим вибором буде Brooks Launch 5. Саме через жорсткість підошви. Але якщо в Launch легко бігти розслаблено і треба трошки примушувати себе бігти швидше, то в Kinvara однакові відчутя як коли біжиш повільно, так і коли прискорюєшся.
Кросівки дуже добре виглядають, але не думаю що в них буде комфортно просто ходити. Вони доволі щільно облягають ступню, ніде нічого не совається, язичок сидить на місці і повороски ніде занадто не тиснуть. Коротше дійсно хороші кросівки для свого призначення.
Книга, як має бути очевидно з назви, розповідає про наступний рівень підготовки до марафону: харчування та гідрація, не бігові тренування, відновлення, надбання пікової форми, стратегія в день старту.
Але найголовніша цінність цієї книги – план тренувань. Причому цих планів кілька і різняться вони тим, що кожен з них має різний кілометраж на тиждень. Також є плани на 12 та 18 тижнів.
В процесі підготовки автори пропонують різні види бігових тренувань: середні дистанції, високий темп, довгі дистанції, інтервали. І при цьому вони пояснюють в чому ціль і цінність кожного з видів і як правильно розрахувати навантаження.
Книга хоча і дає багато технічних деталей і подробиць при цьому не занурюється у числа та статистику. Тому вона скоріше не для тренерів та лікарів, а для спортсменів любителів дуже високого рівня. Взагалі у мене склалося таке враження, що автори своєю аудиторією вважають тих хто біжить марафон 2:30 і швидше.
Не зважаючи на це книга була мені цікавою і читав я її з задоволенням. Навряд чи я можу сказати, що дізнався щось абсолютно нове, але для багатьох речей тепер маю краще розуміння і обгрунтування чому саме так, які є причини і які мають бути наслідки. Тобто книга для мене була просвітницькою.
На острові Ізабела щоб побачити дике життя достатньо просто вийти з кімнати: ігуани лазять де завгодно, гіганські черепахи тиняються у лісі, а прямо на пляжі пелікани пірнають у воду за рибою якої теж повно у воді. Ну і звісно наглючі морські котики, що сплять на лавочках, столах, посеред доріг та і взагалі де їм заманеться.
І я якось примудрився загубити всі відео і фото з пеліканами :(
Звісно ж можна також побачити великих морських черепах, крихітних пінгвінів, скатів, морських котиків та інших тварин. Для цього доведеться відпливсти трохи від острова. Але там усе одно мілина, просто вона в океані.
Ми власне пів дня і провели плаваючи та роздивляючись усіх цих тварин. А потім ще й попливли на лавові утворення де арки та доріжки з лави розкидано у яскраво синій мілкій воді. А на лаві ростуть великі кактуси. Абсолютно іншопланетний пейзаж, сам би такого ніколи не вигадав.
І взагалі якщо вам доведеться побувати на Галапагосах то хоча б день, а краще ще більше витратьте на те щоб побачити що там у воді навколо островів. Це красиво, цікаво, незвично і насправді щось унікальне. До того ж тут дике життя не надто боїться людей і до багатьох з цих тварин можна наблизитися просто впритул.
Що мене ще вразило так це той момент який ми бачили у фільмах про людей хто намагається вибратися з острову назад у великий світ, а океанські хвилі їх відкидають назад. Так от дійсно виходить так, що біля островів океан доволі мілкий десятки, а іноді і сотні метрів. А потім дно різко йде вниз і прямо видно межу по які ходять надзвичайно високі хвилі.
І у нас на човні капітан ловив момент коли можна прискоритися і проскочити між хвилями. На відео внизу я про це згадую. І хоча там хвиль особливо не видно я пам’ятаю, що як розумієш їх розмір то страшнувато стає. Вони вище за людину і відстань між ними десь метрів 40-50. Трохи похвилювалися.
Ну а тепер власне відео де є черепахи, сплячі акули, лавовий острів та інше. Усе безсистемно зібрано в купу.
Збірка оповідань американського автора китайського походження (це суттєво) за яку він отримав велику кількість престижних нагород (Х’юго, Небула, Локус та інші).
І так само як я писав про “Паперовий звіринець” мушу повторити – хоча про збірки оповідань я не не пишу, проте цей випадок особливий і варти згадки. Оповідання доволі довгі, але надзвичайно добре побудовані, написані і мають дуже хороші, нові і незвичні для наукової фантастики сюжети.
Часто в історіях присутні елементи китайського фольклору, але іноді вони просто неймовірно відірвані від нашої реальності і дозволяють подивитися на все, що ми вважаємо звичним та нормальним з іншого боку.
Я був вражений і прочитав усю збірку з великим задоволенням. Навіть можу сказати – вона цінна не як збірка фантастичних оповідань, а як збірка літературних казок. І надзвичайно до того ж високохудожніх.
Колись я вже писав про Garmin Foot Pod який дозволяє вимірювати дистанцію та швидкість бігу навіть без GPS – просто кріпиш його на кросівок і біжиш.
Так ось цей трошки дорожчий і набагато більше розумний пристрій дозволяє збирати набагато більше даних: скільки часу під час бігу проведено на кожній нозі, як високо підстрибуєш, яка середня довжина кроку, яка частота і так далі. Вся ця подібна статистика дуже корисна у тих випадках коли є бажання аналізувати техніку бігу і робити в ній якісь покращення.
Приблизно те ж саме можна побачити і у мобільній версії.
На Strava ці дані переносяться не повністю – лише частота кроків імпортується. Те ж саме стосується і Training Peaks.
Чесно зізнаюся – я не користуюся цими даними взагалі, хоча планував. Мої показники хоч і не ідеальні, але не такі щоб треба було зупинитися і повністю зосередитися на покращені техніки бігу.
Що стосується зручності можу сказати, що пристрій не заважає і взагалі ніяк його не відчуваєш. Єдине що треба враховувати це те, що кріпити його можна лише на пояс, ззаду, рівно по центру – інакше він не буде працювати.
Підключення до годинника по ANT+ теж просте і безпроблемне. І кожного наступного разу з пристроєм треба просто зробити кілька кроків щоб він прокинувся і сам підключився до годинника.
Батарейки CR2025 вистачає більше ніж на рік і замінити її легко. І навіть пару прань в машинці куди я кинув не навмисно цей пристрій (просто забув зняти з штанів після тренування) не зруйнували його.
Ціна складає $70, але мені доводилося бачити іноді його і за $50.
По прильоту на Санта-Круз ми за пару годин пересіли на швидкісний човен який повіз нас на острів Ізабела – найбільший острів архіпелагу. Дорога у човні триває 2 години при хорошій погоді. Але через те що це океан навіть коли місцеві кажуть “хвиль нема” треба розуміти – хвилі будуть і доволі великі.
Коротше у підсумку мене добряче укачало і я певний час потім відходив від поїздки. Вже на зворотню дорогу випив пігулку від закачування. І це допомогло і дорогу переніс добре.
Острів Ізабела утворено п’ятьма вулканами, що стирчать з океанського дна і їх конуси зливаються одне з одним. Вулкани крім одного не активні, та і той що активний поступово все слабшає і слабшає. Цікаво що найпівнічніший вулкан знаходиться практично на самому екваторі.
Оскільки 99% території острову є національним парком і не використовуються для проживання чи фермерства на острові дуже багато різноманітного дикого життя: всюдисущі ігуани, гігантські і звичайні черепахи, ящірки, птахи, пінгвіни, котики і багато іншого.
І хоча на острові є хороші догори (ті що є таки справді дуже якісні) і доріжки для походів самому повештатися по острову не вийде – будь-які походи і подорожі без місцевого гіда заборонені. Ну та в принципі якщо ви вже опинилися на Ізабелі – це вже означає, що у вас є гід.
Ось на один з таких вулканів (вулкан Чіко), а саме на діючий, ми і сходили в похід. Вулкан цей хоч і діючий, проте не вибухає – лише раз у кілька десятків років стаються витоки лави. І до того ж з часом вони все слабші і слабші і вчені прогнозують, що вже через 100 років цей вулкан потухне остаточно.
Калдера вулкану Чіко вважається за розмірами другою в світі після Нгоро-Нгоро в Танзанії і складає в діаметрі більше кілометру. Всередині калдери завал застиглої лави віком від кількох тисяч до кількох десятків років – лава іноді і досі проривається.
Спускатися в калдеру не можна – вулкан, повторюся, діючий. Та і до того ж застигла лава містить у собі каверни і може під вагою людини провалитися на кілька метрів.
Також не можна обійти всю калдеру по периметру – на ній розташовано погодні станції і лабораторії куди доступ є лише науковцям.
Коротше як будете на цьому острові то сходіть на цей, чи будь-який інший вулкам. До того ж там не високо – максимум 2 км.
Крім власне великої кількості різноманітних зелених рослин у цих, відносно високогірних лісах можна побачити тих самих знаменитих птахів які і надихнули Дарвіна на розробку його теорії і написання впливової книги – пересмішників та в’юрків. Відмінності у їх поведінці, будові тіла та дзьоба та кольорі спричинені їх раціоном і стали тим ключем з якого почалося розуміння механізмів еволюції.
Отже як було згадано у попередній частині туристи прибувають літаками на острів Санта-Круз. Там вже з аеропорту і швидкої перевірки на таможні (не можна завозити тварин, насіння і таке інше) і обробки якимось дихлофосом групи туристів та місцеві пересаджуються на автобуси.
Далі невеличкий 10-хвилинний паром і інший автобус. І потім ще трохи менше години – і ви в найбільшому місті Галапагосів під назвою Пуерто Айора. Місто крихітне, але заповнене кафешками, ресторанчиками, магазинчиками та готельчиками. Ну тобто існує переважно для туристів.
Також в межах міста знаходиться дарвіновський дослідницький центр де серед іншого втілюються програми відновлення кількості великих черепах.
Науковці регулюючи температуру виводять з яєць хлопчиків та дівчаток у потрібній пропорції, тримають їх в яслах 5-7 років і потім поступово привчають до дикої природи.
Черепах, як це не дивно, існує дуже багато різних видів, хоча для нас вони виглядають ідентично. Був навіть такий собі Самотній Джордж який, згідно його ДНК, був останнім працівником свого виду. Вид намагалися відтворити, але його усі сперматозоїди були мертві, тож нічого так не вийшло. Джордж той був постійно у депресії і бувало по кілька днів лежав з закритими очима і не рухався. А одного дня він так помер, і помітили це лише через 3 дні.
У нього був єдиний друг – один з працівників парку. Смерть Джорджа він не зміг перенести (як ніяк більше 30 років з ним товаришував) і по тому пішов на пенсію. Зараз тіло Джорджа зберігається у спеціальних температурних умовах за склом. Не можна фотографувати і таке інше. Можливо у майбутньому з його тканин зможуть відтворити цей вид.
Також розказали цікаву історію про Супер Дієго. Як я вже згадував раніше у великих черепах займає 90-120 років щоб навчитися як запліднити партнерку. Справа в тому що їх статеві органи розташовуються в хвості. І цим же хвостом треба примудритися задрати інший хвіст, провести якісь маніпуляції та ще й влучити куди треба. Тому більшість статевих актів у великих черепах, абсолютна більшість насправді, закінчується нічим.
Ну а от Супер Дієго якого знайшли в якомусь зоопарку (відібрали у нелегального “колекціонера”) якраз був у віці 120 років і на диво майже кожного разу робив усе як треба. І тепер один з видів гігантських черепах це на 90% його нащадки. Зараз Дієго живе десь в зоопарку в Флориді.
До речі гроші на всі ці програми з відновлення популяції черепах беруть якраз з тих $100 які коштує віза на острови. Ціль програм – відновити кількість великих черепах до 50 тисяч. Колись їх було 250 тисяч на островах, але науковці є реалістами і чудово розуміють – відновити початкову кількість нереально. Ну хіба що повністю прибрати людей з островів.
Інші програми, що вже згорнуті пройшли успішно – популяцію деяких птахів та рослин відновлено. Дещо не вдалося, а щось досі в процесі.
Також досі відкривають нові види. Наприклад усього кілька років тому було відкрито новий (четвертий) вид ігуан які живуть лише в калдері вулкану, не мають пігментації шкіри (тобто мають червоний колір) і досі не було знайдено жодного дитинчати цього виду. Загадка коротше.
До речі розмір у гіганських черепах показує не їх від, а лише те як багато вони їдять. Така черепаха може за день проковтнути 20 кг їжі, але їдять вони не кожного дня. Взагалі буває по кілька місяців не їдять. У деяких апетит краще і вони виростають більшими скоріш.
Біговий рюкзак (хоча рюкзаком його можна назвати лише умовно) для бігу на ультра-довгі дистації. Звісно ніхто не заважає використовувати його і на коротших пробіжках.
Ціна: повна ціна близька до $100, проте іноді можна цю модель побачити на розпродажах за $65.
Матеріал забезпечує дуже хорошу вентиляцію майже по всій поверхні – по суті ще просто 3 прошарки синтетичної сітки з різним розміром чарунок.
Кострукція: 2 кишені для пляшок попереду, 2 маленькі кишені попереду (для ключів/пігулок/гелів), великий відділ позаду куди можна покласти 2-літровий бладер (продається окремо), 2 невеликі бокові кишені позаду для куртки/кофти, резинка.
Попереду дві застібки з елестичного шнурка та крючків.
Деякий час доведеться звикати до того що пляшки знаходяться так високо і попереду. Але в цілому дуже зручно.
Також мені сподобалися застібки – просто і надійно.
В цілому ця модель на мою думку краща за Ultraspire Ribos. Вони, ці дві моделі якраз і мають протилежно різне положення пляшок – у однієї вони позаду, в іншої попереду.
Я не так щоб дуже багато бігав з цим рюкзаком, але можу сказати, що сидить він добре, не стрибає і не совається. Навіть можу сказати що побіг би в ньому на голе тіло, без футболки.
Пляшки доставати та кріпити назад легко, усі кишені та застібки продумані і функціональні.
Коротше непоганий вибір якщо шукаєте маленький і легкий рюкзак для довгих пробіжок.
