Цикл з чотирьох історій (автор в такому форматі має ще кілька хороших творів як “Коли дізнаєшся таке”) в яких розвивається ідея заселення світів нашої галактики модифікованими людьми.
У першому, найбільш науково-фантастичному з усіх оповідань мова йде про самий початок програми. Втікачі на місяці іншої планети вже модифіковані до умов і можуть жити та працювати на поверхні. В той же час Земля намагається дістати і знищити втікачів і готує шпигуна. Через серію інтриг та інших подій шпигун приєднується до модифікованих людей і допомагає їм зробити стрибок до зірок.
Друга історія відбувається вже не відомо за який час після подій першого оповідання. І в ній мова йде про людей які заселили верхній рівень джунглів планети з динозавроподібними тваринами. І саме початок засвоєння поверхні співпадає з прибуттям іншої експедиції яка перевіряє стан речей.
Третє оповідання є фізично не надто реалістичним – люди тут зменшені до розмірів амеб. Але в усьому іному це дуже хороша історія про заселення та завоювання світу який по суті є кількома калюжами на єдиному невиликому острові у безкрайому океані.
Остання історія є надзвичайно філософською і депресивною. І не дивлячись на ідею покладену в основу виконання мені не сподобалося. Тут вже невідомо яка хвиля летить заселяти Землю про яку ніхто і не пам’ятає, що звідси людство і пішло. Але суть історії в конфлікті різних модифікацій людини та початку розділення на групи які вже не сприймають одна одну як щось споріднене.
Надзвичайно важко повірити, що подібне було написане ще у 1956-му році!
По роботі (на жаль) довелося почати користуватися сервісами Amazon – EC2, AWS Lambda, CloudFormation, Terraform і таке інше. І якщо для деяких з них цілком очевидно як ними користуватися і що та де можна налаштовувати, то для більшості інших іноді складно зрозуміти як і для чого вони пов’язані і як все це скласти до купи.
Такі речі як VPN, зони, subnet, IAM та Security Groups та багато іншого – ось про це я говорю. І ця книга певною мірою буде допомогою.
Книга пояснює призначення різних сервісів та їх налаштувань, пояснює як вони поєднуються та пов’язані і приводить різні приклади. І в цьому вона дійсно приносить користь.
Але з іншого боку в книзі переважно доволі поверхневий, але багатослівний огляд доволі простих речей і купу місця відведено під конфігураційні файли з акцентом на не надто суттєві подробиці. І в той же час не вистачає технічних деталей для багатьох речей…
На мою думку ці майже 400 сторінок можна було звести до пари статей і не втратити практично нічого.
Замість писати про набір характеристик та інші показники я краще порівняю цей вело-тренажер з тим, що давно вже ним користуюся, а саме з Wahoo Fitness KICKR SNAP.
Перше, що треба одразу пояснити – це ціна: KICKR Snap коштує $600, в той час як KICKR – $1200. Звісно свої я купив зі знижками, але все одно пропорції цін зберігаються. Той що дешевший то мій повсякденний на якому я кручу свій Felt B16. А той що дорожчий і новіший – то на ньому Оленка крутить на BMC SLR01.
І власне головне питання в тому, що ж робить ціну вдвічі вищою і чи варто воно того. Я почав користуватися цим тренажером через те що здав свій TT-велосипед у майстерню для обслуговування і перевіс на шосейник.
Перше – KICKR є так званим тренажером з прямим приводом. Тобто заднє колесо знімається, велосипед монтується на станок і цепка безпосередньо крутить зірочки на станку. Цим досягається те, що не стирається шина і навантаження не залежить від шини та того наскільки сильно накачане колесо. Ну і результати точніші – виробник говорить про плюс/мінус 2% точності у вимірюванні потужності.
До того ж на тринажері є двигун який емулює гірки як вгору, так і вниз – “крутить” за тебе поки несешся з гірки. І відносно велике та доволі важке колесо з грузом роблять поїздку в цілому більш реалістичною.
Також така конструкція роблять цей тренажер надзвичайно тихим. Звісно від нього шум є, але він тихіший ніж цепка, педалі та сам велосипедист. Тож його можна сміливо використовувати навіть у квартирах де зі звукоізоляцією не надто добре. Лише підстелити килимок і все буде чудово.
На тренажері можна поміняти касету, налаштувати дуже легко на колеса іншого розміру та монтувати велосипеди як зі звичайною так і thru віссю.
Для когось буде важливо те, що цей тренажер може емулювати навантаження до 2000 ватт (а новий аж до 2200).
Підключення до велокомп’ютера, спотривного годинника чи лептопа/планшета відбувається як через Bluetooth так і ANT+. Більше того – тренажер вміє працювати без живлення від розетки, тобто на тій енергії яку генерує велосипедист. Але тоді звісно імітація спуску з гірки не працює.
Це все були плюси. Тепер про мінуси.
Та сама можливість використовувати будь-яку касету (насправді ні) стане проблемою коли треба швидко перемикатися між велосипедами – у KICKR Snap просто одним винтом регулюєш прилягання валику супротиву.
Вага помітно більша. І хоча це робить поїздки більш реалістичними для деяких людей просто переміщувати тренажер може бути проблемою.
Нейтральне. Тренажер як і старіші моделі треба час від часу калібрувати. Це виправили у моделі від 2020-го року (версія 5). І хоча це не є особливо складною процедурою треба про це пам’ятати – не можна просто сісти і їхати.
Так як же власне відповісти на питання про те чи варто брати KICKR замість KICKR Snap? На мою думку якщо сума для вас є не підйомною то не варто. Не дивлячись на всі переваги у точності та можливості використовувати більш різноманітний парк велосипедів – не дивлячись на все це можна успішно проводити тренування та поїздки в Zwift і на KICKR Snap (що я роблю вже кілька років), і навіть на дешевшому тренажері.
Так, дійсно є певен вищий рівень комфорту в цілому і лише через це, або якщо для вас точність вимірювання важить дуже багато варто брати дорожчу модель.
Коли читаєш про деякі події просто дивуєшся – як таке могло статися в реальному житті, таке що не у кожному фантастичному фільмі вигадають. До того ж події ці не зрозуміло навіть чому не екранізовано – могла б вийти і драма, і чорна комедія, і просто цікава історія за реальними подіями…
Отже Олімпійські Ігри 1904-го року проходили в Сент Луісі (штат Міссурі) і було там багато чого цікавого, але марафон на тих Іграх є чимось особливим навіть серед усіх неймовірних спортивних подій.
Старт марафону на Олімпійських Іграх 1904-го року. Вони ще не знають яке випробування їх очікує…
Сам марафон організаторам прийшло в голову проводити о другій годині дня, спека сягала 33 градусів за Цельсієм. Але вологість повітря була майже 100% (хоча дощ так і не пішов і хмар навіть не було), що робить темпуратуру рівній 57 градусам Цельсію при нормальному рівні вологи. Для порівняння ідеальною темперетурою для марафону зараз вважається 10 градусів за Цельсієм і більшість стартів буде скасовано при +21 градусі.
Перед учасниками марафону проскакали вершники на дорозі і підняли таку пилюку, що вона не сідала до самого фінішу – траса була по грунтовій дорозі. У одного з учасників навіть виникли тріщіни шлунку від того, що він наковтався тієї пилюки, і ротом йому йшла кров.
Більшість учасників ніколи не бігали до того і потрапили на старт за інші спортивні досягнення.
Організатори зробили дві точки з водою – за 300 метрів від старту і на 21-му кілометрі (воду треба було доставати з колодязя самому). Зараз на марафонах точки з водою та іншим харчуванням ставлять кожні 3-5 кілометрів.
Не дивно, що з 32 учасників фінішу дісталися лише 14.
Також цікаво, що час тоді враховували лише для перших трьох учасників, а далі годинник просто зупиняли – медалі вже не буде все одно.
Також були доволі цікаві особистості серед учасників. Далі про кількох з них.
Фред Лодз (який до речі виграв Бостонський марафон наступного року) був бігуном на той час і вирішив не ризикувати здоров’ям – зійшов на 15-му кілометрі і доїхав до фінішу на таксі. Після чого вийшов на стадіон де публіка прийняла його за переможця і почала підтримувати. Він жартома фінішував… І хоча багато разів і тоді і потім говорив про те що зійшов його все одно нагородили і досі в деяких матеріалах називають переможцем.
Фред Лодз.
Справа в тому, що в той час не було церемонії нагородження і медалі одягали одразу після фінішу. На Фреда золоту медаль одягла донька Президента Теодора Рузвельта Аліса, яка одразу після цього і полишила стадіон.
У підсумку Фреда забанали назавжди, але через кілька місяців заборону виступати на змагання зняли, що дозоволило йому залишатися одним з найвідоміших марафонців свого часу.
Такий собі Фелікс Карвахал доїхав з Куби аж до Нового Орлеану на зібрані серед друзів гроші, там програв все в карти, знайшов там американського спортсмена який оплатив йому дорогу до Сент Луїсу. Також треба сказати що бігуном Фелікс не був, учасником збірної теж, просто прийшов на старт в звичайному одязі, обрізав штани по коліно… і його пустили на старт.
Фелікс Карбахал де Сото на старті – обрізані ножицями штани, робочі ботинки.
На момент старту він не їв вже кілька днів і тому побачивши сад по дорозі забір туди. З’ївши кілька яблук від зрозумів, що вони гнилі, виблював все і знепритомнів (або як сам казав “заснув”). Прийшовши до тями прокинувся, продовжив бігти і прийшов на фініш чертвертим.
Фелікс Карбахал на дистанції.
Перші африканські учасники Олімпійських Ігор в історії теж були саме на цьому марафоні. Два південнофариканці які теж не були у збірних, теж ніколи не бігали. Вони просто працювали на виставці поруч з якою проводилися Ігри та прийшли на старт. І по дорозі на них напала зграя собак через що вони мусили тікати з дороги і робити крюк щоб повернутися назад. Фінішували на 9-му та 12-му місцях.
Південноафриканські бігуни на старті.
Але найбільша жесть відбулася з переможцем – Томасом Хіксом. Його тренер (мабуть найгірший тренер в історії) вважав, що пити воду під час марафону не припустимо і натомість на 16-му кілометрі дав спортсмену випити яєчні білки змішані з бренді та… крисячою отрутою. Так, саме з отрутою. Звісно Томасу стало дуже зле, його рвало кров’ю, почалися галюцінації. І через кілька миль тренер дав йому випити потрійну дозу того самого напою.
Томасу Хіксу допомагають йти на фінішну пряму.
Прибігши на стадіон переможець навіть не бачів доріжки, думав що він лише стартував, не міг навіть йти прямо і був фактично на руках донесений до фінішу. Результат – 3 години і 28 хвилин. Після фінішу лікар повідомив, що імовірність виживання надзвичайно низька. На щастя спротсмен вижив.
Першою я прочитав книгу яка є останньою в серії, хоча і написано її раніше за три попередні. І серія ця, на скільки я розумію, про те якою є ціна знань. А також про те, що інколи знання приность більше шкоди ніж незнання.
Автор як завжди дуже сміливо змішує релігію та фантастику і у нього через це виходить щось таке унікальне чого я не бачив ні у кого більше.
В цій книзі на поверхні лежить історія про застосування чорної магії, яка працює (і доволі багато уваги приділено тому як і через що вона працює). І за допомогою цієї магії демони пекла перетворють на пекло вже наш світ. Люди намагаються простистояти, але це Апокаліпсис.
На другому рівні знаходиться питання про те, що станеться у Всесвіті де Бог існує, але або помер, або просто припинив приділяти нам будь-яку увагу. У автора виходить так, що неминуче його місце займе наступний в ієрархії сили. Тобто у нього Люцифер займає місце Бога, а люди стають демонами в цьому новому світі.
І крім того все це доволі цікаво читати – є і загадковість, і напруження, і про магію та демоноголію багато дізнався.
Читаючи цю книгу я не міг повірити, що її було написано аж в 1958-му році. Вона не виглядає застарілою аж ніяк. І хоча в ній зустрічаються магнітофони з плівкою та факси в широкому вжитку це ніяк не псує сприйняття.
Основна історія тут про планету, розумні істоти на якій живуть за чисто раціональних правил, не мають держав, політики, мистецтва, воєн, суперечок, релігій, проблем з екологією і такого іншого. Тобто фактично живуть як мали би люди в християснькому раю.
Один з дослідників, вчений і св’ященник одночасно підозрює, що уся планета є творінням диявола – на ній вже й так правильне життя, по совісті, але без Бога та релігії.
Книга складається з двох частин в першій з яких планету та її мешканців досліджують. А в другій, істота з Літії (назва планети) виростає на Землі у жорстоку карикатурну форму, спричиняє багато негараздів…
Але навіть це не головне. Книга закінчується трагічно, проте головне питання в ній – чи сумісна релігія і наука, а також чи можна дійсно стати добрим роблячи все як передписано правилами моралі та релігії.
Ця книга і цікава, і повчальна в плані наук (хімія, фізика, геологія, біологія) та ще й ставить не прості філософські питання на які відповіді нема. Просто вражений був – не дарма цю книгу назвали однією з 10 найкращих науково-фантастичних творів 60-х років.
Бігові кросівки, інше спортивне взуття (для вело, тренажерки, походів) та і звичайне взуття – воно неминуче завонюється. І не все можна відіпрати руками чи вкинути в машинку. У великої кількості взуття не передбачено будь-яке прання і вчиняючи так можна зіпсувати доволі дорогі кросівки чи ботинки.
Звісно протирання зсередини чи якісь “витягувачі запахів” трошки допомагають, але не так щоб прибрати запах взагалі. І особливо це проблема коли у вас нема окремої кімнати (чи цілого гаража як в моєму випадку) щоб там подібне взуття тримати.
І ось тут в нагоді ця штука і приходить. Використання надзвичайно просте – як дезодорантом пшикаємо всередику ботинка і все. Одного пшика достатньо щоб сильний хімічний (але не противний) запах перебив запахи застарілого поту.
І я не перебільшую – ця штука реально працює. Пшик – і з кросівок тягне химічною свіжістю :)
Рекомендую тим хто шукав подібне рішення. За ціну в $10 за пляшку (а часто по скидці і за $7) за 13.5 рідких унцій (385 мілілітрів) вистачить цієї пляшки на доволі тривалий час.
Головний мінус цієї книги в тому, що читаючи її відчуваєш просто – її було написано дуже давно. І хоча це досі хороша фантастика (свого часу названа однією з головних науково-фантастичних книг десятиріччя), зараз на цю тему вже написано трохи краще багато чого.
Книгу складено з чотирьох історії поєднаних одним сюжетом. Починаються дії у часи написання книги. У одного з донорів крові випадково виявляють мутацію яка дозволяє простим переливанням крові відновлювати і омоложувати людські тіла. Проблема лише в тому, що переливання діє на протязі місяця, а по тому відбувається швидке старіння і погіршення. І звісно починається полювання за цією людиною…
Власна перша історія розказує про самий початок: донор, багатий паціент який дивом почав молодшати і лікар який знайшов донора, розказав тому усе і порадив переховуватися і розмножуватися.
Друга історія, дії якої відбуваються вже приблизно у 90-х роках розказує про Інститут – установу засновану для пошуку донора та його нащадків. Інститут спонсорується багатіями з усього світу. Також інститут фінансує дослідження Еліксиру – штучного аналогу чудодійної крові. В цій історії одну з нащадків донора знайдено, ув’язнено і доставлено в Інститут. Але також її врятовано.
В третій історії, яка відбувається ще через багато років світ вже виглядає доволі апокаліптично – медицина настільки дорога, що практично нікому не доступна, на вулицях йдуть в прямому сенсі війни, а госпіталі в оточені стін та кулеметів як спрути розповзаються по зруйнованих містах. Головний герой історії зустрічає доктора з першої історії який теж виявився довгожителем і має прийняти складні рішення.
Фінальна історія відбувається у світі де вже нема держав – натомість є банди, госпіталі та інші угрупування. Один з лікарів госпіталю має доставити через небезпечну територію одну з нащадків донора губернатору – той вже багато десятиліть вливає собі кров і залишається живим. І ця історія більше містична ніж фантастична, але є хорошим завершенням книги.
Давно вже було цікаво політати на кулі. І те що іноді в нашій місцині бачив такі рано вранці бігав лише додавало інтересу. Я тут якраз подумалося, що день народження є непоганою нагодою здійснити бажане.
Сам політ у нас коштує доволі дорого – $250 з людини за одну годину польоту. А в цілому з підготовкою, зльотом та посадкою все займає десь години три.
Місце ми вибрали не надто далеко від нас. І на 6 ранку вже були там і почали готуватися до старту.
Спочатку нас вивезли на ферму на околицях місцевого аеродному. Потім наші пілоти перевірили вітер – на якій висоті і в яку сторону рухається повітря. І потім ми власне цим і скористалися щоб зробити невеличний крюк і сісти там де нас чекала наша машина.
Кулю і корзину розвантажили швидко, увімкнули потужний вентилятор і куля почала потроху роздувалится. І вже буквально за кілька хвилин хоча і лежала на землі, але вже було видно що це куля, а не просто купа брезенту.
Далі не надовго увікнули горіки що палять якийсь газ змішаний з киснем і куля буквально за секунди набрала повний обсяг.
Далі ми залізли в корзини і полетіли…
Підійматися було трошки нервово – у мене страх висоти. Але вже на висоті більше 300 метрів (а підіймалися ми аж до 1500) якось перестає бути страшно і просто роздивляєшся навколо. І взагалі після певної висоти дуже складно зрозуміти чи ти опускаєшся, чи підіймаєшся.
Куля рухалася може і швидко, але в такому масштабі здавалося, що ледь повзе. А види навколо хоча і надзвичайно красиві (гори, поля, ліси, міста далеко), але не міняються достатньо швидко і вже за 15 хвилин здається побачили все що можна.
Власне наступного разу якщо повторю подібний політ то лише десь, де буде що зверху подивитися – може гори та ріки які, або місто з цікавою архітектурою.
Ну і власне так годину пороздивлялися і сіли дуже м’яко. Погода була хороша – яскраве сонце, мінімум хмар, слабенький вітер. І нам у спротивних костюмах було трошки спекотно – ми чомусь подумали, що буде вітер і прохолодніше на висоті. Але ні, було як і на землі.
Оновлення від 2024/10/07: CDB-продукти та їх ефективність є сумнівними і для покращення сну краще звернути уваги на CBN (деякі деталі тут – CBN – як CBD, але дійсно працює?).
Якийсь час тому почалася хвиля популярізації CBD-продуктів як олія, краплі, батончики, гелі, тощо. Популярізація ця пов’язана з результатами досліджень які показують доволі суттєві позитивні ефекти від вживання подібних продуктів (особливо для тих хто регулярно тренується). Але спочатку – що воно таке?
CBD, від Cannadibiol – олія яку видобувають з коноплі. Це не та складова яка призводить до наркотичного ефекту (та називається THC), а, натомість CBD має доведені ефекти як:
заспокійливий, знижує стрес, бореться з депресією
дозволяє легше переносити хронічні болі (артрит, суглоби)
допомагає при проблемах зі сном
допомагає при мігренях та болях голови
полегшує наслідки раки та його лікування – нудоту, болі, запаморочення
полегшує стани алергії та астми
полегшує стани таких хвороб як Паркінсона, Альцгеймера, захворювання легенів
…
Всі ці ефекти було неодноразово підтверджено дослідженнями і американські регулювальні заклади дозволили до продажу продукти з CBD.
Також варто знати, що CBD діє надзвичайно повільно і не помітно. Тобто не буде такого, що прийняв дозу і біль зникає чи спати тягне. Натомість буде трошки менше боліти, трошки більше хотітися спати і так далі.
Чому я вирішив спробувати? У мене як я колись писав є проблеми зі сном (Про сон, або скоріше про те як я не надто і люблю спати…) – я довго не можу заснути, часто прокидаюся, не можу спати довго і вже після 6 ранку страшенно хочеться вилізти з ліжка і щось робити. І це не погано саме по собі – я наче не помічаю негативних ефектів. Але я при цьому точно не сплю рекомендовані 7-8 годин і це примушує мене хвилюватися – це погано для здоров’я, стану психіки, імунної системи, метаболізму, відновлення та тренувань. Може б я міг робити більше якби спав міцніше і довше?
Ось тому і вирішив спробувати… Але ще одна проблема в тому, що на певний відсоток людей CBD не діє взагалі. І я схоже з таких :(
Далі буде перелік і короткий огляд CBD продуктів які я тестував.
NaturePlus Hemp Oil Extract
При ціні в $36 за 2 банки по 10000 мг це був хороший варіант щоб протестувати. Олія не має запаху, практично не має смаку… і не працює для мене. Тобто ефект мабуть є, але він настільки не помітний, що мені може просто здаватися.
10 крапель перед сном здається (але це не точно) дозволяють заснути трошки швидше. Але я все одно прокидаюся часто і припиняю спати рано вранці. Точно не буду більше таку купувати. Тим більше таким темпом мені цих двох баночок ще на пару років вистачить.
Під такою простою назвою ховається бренд який робить продукти з CDB – не психоактивною складовою марихуани. Зарах подібні продукти дуже популярні і вважається, що вони допомагають краще засинати, а також добре впливають на настрій та нервову систему в цілому.
Мене найбільше цікавить сон звісно, а саме щоб засинати швидше та не прокидатися постійно. І я спробував пару їх продуктів.
Квадратики шоколаду з 50 мг CBD та 2 мг THC. За $34 (я купив по акції за $30) маємо 10 шматочків чорного чи молочного шоколаду, що доволі дорого.
На смак шоколад доволі посередній і трошки гіркий не як шоколад, а трав’яною гіркотою. Ніяких пост-ефектів не було, та і чесно кажучи легка сонливість цілком могла бути самонавіюванням.
Проте їв я його без відрази і ефект мабуть таки помітив. Але зважаючи на ціну думаю можна знайти кращі опції.
Ось цей продукт виглядає вже більш розумно як і в плані ціни ($40 за 30 порцій, мені по акції дісталося за $20) так і через ефект який я відчув. В складі 25 мг CDB та 3 мг мелатоніну. І як було написано через кілька днів постійного прийому перед сном починає проявлятися ефект – через пів-години помітно хилить в сон, спав я в цілому міцніше, а вранці вперше за багато років почувався сонним. І все це відчувалося як щось природнє.
