…так само як усі інші
Ми проходили собі повз, а там програму “Шанс” знімали. Це пам’ятаєте коли збиралися біля майдану усі колгоспники що мріяли красиво заспівати, і шоб їх потім взяли у поп-зірки за це? Ну там ще продовження якесь було де їх одягали, танювали і на сцену випускали…
Коротше ось така фотка:
А номера то у машини американські! Навіть більше того – з нашого штату, з Вашингтону.
В минулу суботу з самого ранку поїхали мірятися на триатлонські велосипеди.
Ідея полягає в тому що у кожної людини своя геометрія тіла – довжина рук, ніг, торсу, тощо. І треба знайти ті розіміри у кути при яких крутіння педалей стає найбільш ефективним і найменше втомлює і веде до травм.
Чому конкретно три-байки? Ну хоча б тому що вони відрізняються від шосейних велосипедів. Відрізняються геометрією рами (велосипедист більше висунутий вперед), позицією, матеріалами та формами. На три-байку встановлюють спеціальні бари на руль на яких і лежать руки, під ліктями подушечки. Підтримка відбувається скелетом, а не м’язами. В такій позиції менше супротив повітрю, задіяні більше квадріцепси замість підколінних м’язів і бережуться ноги для бігового етапу. У велоспотрі подібне є в time trial. Ну і відповіднол просто за рахунок такої посадки додається шидкості.
Чому ж усе це не використовують у шосейних баках? Відповідь проста – заборонено. Розміри і геометрія рами повинні бути в певних межах, те саме стосується коліс, матеріалів і інших дрібниць, навіть шоломів. Оскільки у триатлоні обмеження меньш жорсткі то там можна використовувати більш агресивні технологічні досягнення.
Коротше сам процес вимірювання займає маже 2 години на спеціальному станку де все регулюється і визначаються кілька (в нашому випадку три) позиції в які ми вже самі можемо настроювати свої велосипеди.
Прикол в тому що у різних виробників трохи різна геометрія рами і інші компоненти. Тому спочатку треба вибрати правильту раму що найближче підходить за розмірами, а потім вже підрегулювати руль, сідло, аеро-бари та інше.
Крім того що з незвички сидіти на три-байку не надто комфортно ще радості додає сідло. Оскільки посадка суттєво відмінна то дискомфорт був неймовірний. Якщо на шосейнику прийшлося деякий час, хоча і не дуже довгий, звикати до болей в тій області де кістки тазу тиснуть на сідкло, то в атакуючій позиції основний тиск йде на… ммм… я навіть термінів правильних не знаю… коротше десь зовсім по центру. Дивіться на фотку сідала для три-байку – воно в порівнянні з сідлом для шосейника коротке, широке і виріз у нього там де буде найбільший тиск.
Самі три-байки ми якщо і будемо купляти то ближче до початку літнього сезону. Але головна цінність була в тому що тепер ми обоє набагато краще розуміємо що до чого, на що звертати увагу і як в разі необхідності покращувати показники 
Ось хороший ресурс зі статтями про геометрію велосипедів, оглядами компонентів, тощо – http://www.slowtwitch.com/.
Найулюбленіше моє з місць в Україні в яких я тільки бував – затишне, спокійне, відносно чисте (в порівнянні з Києвом, не кажучи вже про Дніпропетровськ) незважаючи на перекопані вилиці та будівництво. Бідна європейська старина, пам’ятки архітектури, чимось незвичним стурбовані люди та каземати львівського метро. Таке враження що навіть цигарки у Львові палять менше. Це тоді так було, не знаю як зараз.
Жили ми у Жеки на горіщі. Ну в смислі не в неї на глоріщі, а на тому ж горіщі де вона сама жила 
Миленька така квартирка зі смішним туалетом і пухнастим котом.
А там якраз, у Львові тобто, а не в Жеки на хаті, в той час проходив кількаденний книжковий ярмарок на який ми теж ходили. Штовхалися у чималенькому натовпі народу. Купив собі кілька книжок – щось із міфології, казки якісь на подарунки. І жені Муракамі якесь чи щось.
В цілому пам’ятаю враження від поїздки чисто позитивні були. Якби я скоро після того не поїхав у штати то серйозно би замислився щоб перебратися у Львів з Києва. Там і дешевше все до того ж. І місто таке що центр реально пішки обійти і не втомитися.
На фото туристи на фоні туристів:
У багатьох приватних будинках і дворах, і не зовсім приватних теж, можна побачити якись скульптури на релігійні мотиви – святі і мученики, Діва Марі, Іісус, тощо. Все прикрашене квітами. І взагалі народ якийсь очевидно більш релігійний.
Ще один позитив – велика кількість маленьких кав’ярень де можна зовсім не задорого поїсти-попити. І окремої згадки варта кава яку люблять і вміють готувати. Я от каву не люблю і не п’ю, але проти тих запахів встояти просто неможливо було.
А ще там в цей час був чи день міста, чи щось подібне. І були такі красиво (іноді) розмальовані леви у центрі міста з кожним з яких попрацювало хтось з відомих людей.
Якщо видертися на вежу в центрі міста то можна побачити який зелений Львів, ледь не у центрі лісу за мірками українських міст.
Нічне місто виглядає доволі готично.
І взагалі – більше б таких міст на Україні, воно б може і людей трошки більше нормальних стало. Бо жарти жартами, а от ходиш там і просто відчуваєш все це нашарування історії навколо тебе, якось аж культурніший стаєш
І зрозумійте мене правильно – я не кажу що у Києві погано, чи Київ некрасиве місто. Але в мене збереглися спогади дитинства коли Київ був для мене дивом – великим, але затишним і неймовірно зеленим містом. А коли я туди переїхав у 2007 році то було видно як все це гине під натиском колгоспників що перли у столицю як божевільні і принесли з собою сірі залізобетонні коробки, розкидане сміття, вирубані парки і напівп’яні натовпи на центральних вулицях. Капітулювало місто під натиском варварів 
Ось таке дивне і дещо застаріле слово яке означає “круто”, “кльово”, “шикарно”. Майже те саме що cool, awesome або tight, але на більш аристократичний манер.
Слово походить з 80-х коли використовувалося найбільш широко і є скороченням від redical.
В словниках:
Це офіційний час, але оскільки я почав не безпосередньо з лінії старту то особистий час трохи кращий – 1:29:50. Час вимірюється за допомогою чіпа що одягається на ногу.
Головна проблема цього разу була у поганій погоді. Вірніше така погода доволі нормальна для Сіетлу – весь тиждень йшов дощ, а в день пробігу температура була +10.
Треба було правильно вибрати взуття. Очевидно мої улюблені кросівки для змагань зовсім не підходили для погоди бо ноги стали б наскрізь мокрими задовго до старту. Що ж до моїх улюблених кросівок для тренувань то занадто вони вже “нешвидкісні” для випадків коли хочеться показати хороший результат.
На щастя у мене була пара зовсім нових і майже не випробуваних Brooks PureConnect. По суті це мінімалістичні кросівки (модний напрямок у бігу останні пару років) – мінімум компенсації, один шар резини на підошві, практично відсутня п’ята. Взагалі кросівки примушують ступати як мінімум на середину стопи, а ще краще на носок. Якщо бігти на п’ятах то нога сильно “провалюється” вниз бо під п’ятою підошва трохи тонкіша ніж у центрі. Таким чином вони примушують бігти правильніше і швидше. З іншого боку стопа втомлюється набагато більше і відбивається теж, якщо постійно не слідкувати за тим як ступаєш.
Яек би там не було я пробіг в них, і хоча вони не чисто гоночні, тим не менш дуже легкі і попри всі острахи пів-марафон виявився не такою вже довгою дистанцією.
Інше питання було що одягати. Дощ і прохолодно… Багато народу бігає у шапках, куртках, рукавичках. Все це необхідно перед стартом, але мені особисто краще бігти у мінімуму одягу 
Ну от, коротше побіг я такий… Почав доволі спокійно, перша миля трохи повільніше за 7 хвилин. Потім додав і кожну майже милю вибігав трошечки з 7 хвилин. Після середини дистанції почалася страшна гірка яка вбивала мене кожного разу всі попередні роки. Але на диво в цей раз навіть подолавши її я ще мав достатньо сил щоб тримати темп.
І взагалі почав думати що останні милі дві, як так і далі буде, треба включити максимум швидкості.
Але якраз за дві милі до фінішу миттєво вимкнулися ноги. Як правило в бігові саме серце і мозок починають кричати що ти втомився, задихаєшся, хочеш блювати і на горшок… Але от так дивно в цей раз – все в цілому нормально, а ногі забиті так наче я зі штангою наприсідався.
Ну в принципі добіг доволі рівно, результатом задоволений. Тепер точно знаю що з 1:30 мушу вибішати будь-що, час ставити нові цілі.
Добре фінішувати в пеших рядах (107-й в загаліьному заліку, 14-й у своїй віковій групі – http://race.seattlemarathon.org/certificates/6898.pdf). Заходиш у зону відпочинку, а там порожньо – бери яку хочеш їжу і напої, збирай сувеніри… Поки сходив за речами, переодягнувся, виходю, а народу вже – не проштовхнутися
Олена була волонтером – на фініші медалі на шиї фінішувальникам одягала. Ото через те у нас фоток і нема.
Сподіваюся в наступному році буду звітувати про повний марафон на цій же події.
…і День Після Дня Подяки, або Thanksgiving та Day Afterf Thanksgiving все ще доволі незвичні для нас свята.
В четвер все вимирає в прямому сенсі. Магазини усі закрити, машин та людей на вулицях нема. А ще й в тому районі де ми живемо щільність населення невисока тож взагалі якийсь зомбопокаліпсис нагадує.
В цей день сім’ї збираються і їдять індичку. Свято присвячено першому врожаю який зібрали переселенці піся голодної зими, а зиму їм допомогали пережити індіанці (http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B5%D0%BD%D1%8C_%D0%BF%D0%BE%D0%B4%D1%8F%D0%BA%D0%B8).
В п’ятницю, відому як Чорна П’ятниця (Black Friday), рано вранці, а скоріше вночі починаються розпродажі з дикими скидками. Це той самий день коли люди вночі збираються на парковках під магазиними, смажать бургери, і взагалі весело проводять час. Потім магазини відкриваються в 3-4 ранку і народ ломиться за телевізорами, дизайнерськими сукнями і іншими розкошами.
На продажах в Чорну П’ятницю деякі інтернет-магазини роблять ледь не половину річної виручки.
Вже в обід на дорогах з’являється народ і немало, а в магазинах деяки полички порожні вперше за рік.
В понеділок, відомий як Кібер-Понеділок (Cyber Monday) починають розпродажі електроніки, комп’ютерної техніки і інших девайсів. Саме таке “свято” придумали не так давно (у 2005) спеціально для людей які скупляються переважно в інтернеті. З того часу таких стало більше набагато, а свято “розширили” і традиційні магазини пропонуючи знижку на електроніку.
За статистикою в ці дні в США продають дуже багато товару за кордон (завдяки інтернету), тож в інших країнах щоб не відставати торгівельні мережі теж почали робити розпродажі в ці дні. І зараз це раніше доволі локальне свято на повну відзначають, хоча б і просто витрачанням грошей, у Британії, Німеччині, Португалії, Франції, Новій Зеландії і інших країнах яких стає все більше. We all live in America іншими словами.
Певним рухом у повітрі
Знак магічний прочерти,
І відкрий уже забуті
У цім всесвіті шляхи.
Боги власної країни
Сплять спокійно в домовинах,
В діамантових печерах,
В глибині, у свердловинах.
Невідомі ті герої
Що знайдуть свої путі,
Хто покине поле бою
Нас лишивши в самоті.
Ложе встелене травою
Нам з тобою – до двобою!
Річка плине піді мною,
Я пірнаю – йди за мною!
Незнайомий поводир
Свій покинув шлях,
Нас лишивши в самоті,
Нас лишивши так…
Так, я знаю що рима “…мною …мною” це ганьба і позор, але так у мене вийшло :)
…мої 
Ще вам трохи мемуарів.
Коли я був зовсім маленький, ну в смислі ще в школу не ходив, то наскільки пам’ятаю мене крім як “Саня” і не називали. Та і досі ніяка кличка не приліпилася так щоб усії її знали, а головне використовували.
В молодших класах школи у нас була молода вчителька яка говорила про мене що я “люблю смішити, але злий”. То вона слова “сарказм” скоріше за все не знала. І ось в черговий раз коли я щось ляпнув у відповідь на її якусь репліку і весь клас засміявся вона від всього серця сказала “Ти злий Петрушка!”. Це дико сподобалося моїм однокласникам і вони почали сміятися ще гучніше.
Якийсь час мене таки називали “Злий Петрушка”, але ясно що така громіздка конструкція не могла прижитися і все повернулося до того з чого і почалося. Але один упоротий однокласник регулярно згадував цю кличку і веселився з цього неймовірно. Після 8-го класу він пішов у ПТУ, а звідти вже разів мабуть зо три сходив у тюрму, ну та мова не про те…
Не знаю як зараз, але коли я ходив у школу вчителі учнів називали майже виключно по прізвищам, ну і мене більшість часу теж по прізвищу однокласники теж називали. Навіть не знаю чому, але мені це реально не подобалося і сильно парило.
Потім у трохи старших класах коли ми вчили біологію хтось несподівано зрозумів що слово “головастик” сильно схоже на моє прізвище і отже мене деякий час теж так називали. Хоча і не прижилося, але таки час від часу до самого випуску траплялося так називали мене все ж таки.
В той же час на легкій атлетиці де я був у групі стаєрів (бігуни на довгі і середні дистанції) була зовсім інша історія. Інші групи легкоатлетів, для яких у нас були свої прозвища (наприклад спринтерів ми називали “тромби”, а багатоборців так що я аж не не буду тут писати ), називали всю нашу групку “шакали”. Для кожного було придумано кликуху. Так, наприклад, були у нас “Собака”, “Шакал” і “Овчарка”. І невідомо чому “Ворона” і “Коля-Буратіно”. Але в той час я доволі сильно відрізнявся від інших стаєрів – ще не слухав метал, читав книжки і збирав марки. Тому мені придумали спочатку погремуху “Овєчка”, яка на щастя не прижилася, а потім назвали просто “Сашок” (з сильним наголосом на літеру “о”), так само як і тренери. Правда в останні роки коли ми всі же закінчували школу все стало спокійніше якось – “собака” перетворився на “бєлку”, “шакал” та “буратіно” доволі рано покинули легку атлетику, “Овчарка” став відгукатися на “Божок” (а потім почав колотися і помер…). Ну а мене так до самого кінця і називали “Сашок”.
Деякий час я ходив на тріатлон і там веселі траилети придумали мені кликуху “Квадрат” і навіть називали мене так регулярно. Але на щастя я доволі скоро повернувся у легку атлетику, тож такий варіант не прижився у всих інших.
Вже в інституті пара одногрупників придумали мені погоняло “Угол”, а інші називали “головатік”. І хоча всі вони були послідовні у їх використанні, проте використовували обидва ці варанти обмежена кількість людей.
Стеднти в інституті назвиали мен ім’ям та по-батькові, а ті з ким стикався частіше просто “Сан Санич”. Може були якісь там клички інші, але я ніколи їх не чув, то ж будемо вважати що їх не було А ну, колишні студенти, якісь були ще в мене клички які використовувало більше однієї людини?
Потім уже коли я переїхав у Київ мене, як і інших в команді, називали першими літерами ініціалів. Але оскільки літери OG вже було занято то мене назвали AG – “ей-джи”.
По переїзду в штати все змінилося ще раз. Оскільки моє ім’я занадто складне і довге для американців, а “Саша” є в основному жіночим, мене почали називати по поштовому аліасу в компанії – “Олєк”. І так і називають усі. Таке собі “робочє ім’я”. І воно мені подобається.
Ось так якось і вийшло що ніяка кличка не закріплися за мною так щоб усі її використовували. Не знаю добре це чи погано.
PS. Окрема смішна історія про прізвище, а краще комбінацію імені і прізвища як їх намагаються прочитати американці. Особливо коли це треба зробити гучно і швидко. Біжиш такий до фінішної смуги і чуєш “Олекса… ксендє.. ндр!!! Говоло… ловаті… Гвлв… тій!!!”. І не хочеш а рорзсмієшся. На одному з останніх тріатлонів дядько що робив анонси у мікрофон так прямо і сказав що “дуже, дуже круте ім’я, прямо всі букви алфавіту в ньому"!”
..на який я ходив 3 останні дні, чому і не писав нічого, виявився доволі корисним і пізнвальним.
До речі що це за “Багатонитевість”?! Це офіційний переклад, чи як? Звучить доволі криво як на мене.
Так от, тренінг цікавенький, 3 дні по 4 години. Не надто технічний, але інформативний. Дядько який раніше працював у різних проектах типу PlayStation, XBox, Intel Vtune, а зараз займається проблемами портування Windows на ARM-процесори розказував цікаве про особливості роботи сучасних “десктопних” процесорів, кешу, шин даних та оптимізацій компілятору.
Далі була класика – критичні секції, interlocked-операції, м’ютекси, івенти та семафори. А також нововведення Windows Vista та Windows 7 – conditional variables та slim reader writer locks.
Написали самі кілька “лабораторних” – spin lock, memory barrier та розпаралелювання обчислень на матрицях.
Головний висновок – уникайте розпаралелювання як тільки можна, інакше уникайте синхронізації якщо можна, інакше уникайте самі писати примітиви синхронізації. І ніколи, НІКОЛИ не пишіть lock-free алгоритми! 
Все, звітував.