Автор: Oleksandr Golovatyi

Про кредитні картки

Так, я знаю що в Україні вони теж є. Але якось вони дивно там є. По-перше, чомусь усі без винятку пластикові картки народ в Україні назвиє кредитними. А, по друге, картки “там” і картки “тут” це майже абсолютно різні речі. Я сам не надто копенгаген у всих цих ваших банках і картках, але розкажу як вмію Smile

Ось скажімо є мене банківський рахунок куди мені йде зарплатня. Відповідно в мене є дебетна картка з якої я можу знімати гроші не більше ніж зараз у мене на рахунку. При чому не обов’язково уся зарплатня йде на один рахунок і в один банк. Я можу, наприклад, сказати що хочу от таку певну суму класти на такий от накопичувальний рахунок в такий банк, а залишок на ось такий рахунок в інший банк. І необов’язково у мене для кожного рахунку може бути картка. На накопичувальному рахунку дають більший відсоток, але обмежена кількість операції на місяць. На розрахунковому рахунку у мене ніяких додаткових бонусів нема, але гроші знімати можна скільки завгодно разів.

Є і кредитні картки. Є від банка в якому у мене основний рахунок, але вона безпонтова і я нею не користуюся. А є від банка якого фізично не існує, у мене там навіть гроші не лежать. Але кредитка є. Сенс у тому що по цій кредитці мені виплачують гроші назад, називається це cashback – http://en.wikipedia.org/wiki/Credit_card_cashback.

Відсоток там різний. Наприклад на бензин 2%, на покупки у певних магазинах – 3%, на все інше (включно з покупками через інтернет) – 1%.

Насправді у мене більше однієї такої кредитки. Сенс мати кілька різних кредиток – різні платіжнісистеми (Visa, American Express, MasterCard, …) та різні відсотки виплат за різні витрати. Є кредитки в яких заробляєш милі польоту і потім можна безкоштовно взяти авіа-квиток. Або на бензин заробляєш. Ось тут можна подивитися приклади – http://www.creditcards.com/reward.php, http://www.creditcards.com/cash-back.php і так далі.

Гроші ці або повертаються у вигляді чека раз на рік, або у вигляді балів які можна обміняти на товар або просто готівку.

Виплати по кредитці здійснені упродовж певного часу (як правило 3-4 тижні) роблять кредит безвідсотковим, тобто нічого зверху не платиш. Звісно що можна все настроїти через сайти банків щоб виплачувалося само автоматично з певного банківського рахунку, щоб сповіщення приходили і таке інше.

Розмір кредиту як правило росте з часом. Скажімо була у нас кредитка на 3000, через рік прийшов лист що збільшили ліміт до 5000, а ще через рік до 8000.

Часто-густо кредитку можна навіть оформити у магазинах. Як правило це не дуже хороші кредитки, але для людей (читай студентів) які не мають кредитної історії це непоганий варіант. Нехай це кредитка лише на 300 доларів і виплачувати по ній треба через 1-2 тижні. Але вже маючи парочку таких можна через рік-півтора у нормальному банку оформити кращу кредитку. Додатковий бонус такої кредитки – усі покупки в цьому та споріднених магазинах будуть з певною знижкою.

Зовсім хороші кредитні картки, наприклад такі які при купівлі авіа-квитка дають другий на той же рейс безкоштовно, або такі що дають 5% повернення на усі операції насправді отримати не так легко. Вони вимагають хорошої кредитної історії, наявності кредиток не менше ніж на 15-20 тисяч, кілька десятків тисяч на рахунку в банку і таке інше.

Іноді магазини, наприклад Costco, теж періодично дають якесь повернення коштів – чек в кінці року, накопичені бали які можна обміняти на товари і так далі. Дрібничка у порівнянні з виграшом від самої кредитки, але приємно.

Окремо про кредитну історію. У кожної людини (і мабуть родини) є певний кредитний рейтинг. Він постійно змінюється від іноді зовсім неочикуванних речей. Наприклад відкриття чи закриття рахунку чи кредитки знижує рейтинг. Так само як і поцікавитися чому він дорівнює (цієї інформації нема у публічному доступі і навіть власник має робити запит до певних установ і банків) теж призводить до його зменшення. Хитрі совки думають що “от зараз я візьму кредит на машину і виплачу його увесь за раз” і думають що вони і кредитну історію покращують і відсотки не сплачують. Насправді якщо сплатити кредит набагато швидше ніж треба то це теж вплине негативно на рейтинг Smile

Насправді цей рейтинг показує фінансовим установам настільки надійним джерелом заробітку ти є. А це важливо для дорогих покупок типу житла чи люксусової машини де різниця у 0.5% відсотку складає доволі значну суму. Просто нагадаю що, наприклад, кредити на машину тут від 0% до 4+% (3-6 років) для всяких ненадійних іноземців типу нас. На житло приближно такі ж відсотки, але вже на 20-30-50 років.

[english] cookie cutter

Так називають якусь річ яку можна дуже дешево і швидко виготовляти у великих кількостях не звертаючи увагу на якість.

Ще одне значення – щось (об’єкт) який абсолютно не відрізняється від незліченної кількості таких же самих екземплярів.

В програмуванні, наприклад, так називають “супроводжуючі” об’єкти чи обгортки створення яких практично не вимагає ресурсів і які сворюються і знищуються навіть без будь-якого підрахунку Smile

2012-03-25–Mercer Island Half Marathon–1:25:41

 

Це я вже біжу його другий раз. Пробіг у сусідньому місті (менше ніж 30 хвилин машиною).

Тривалих і крутих пійомів наче і нема. Але з іншого боку нема і прямих ділянок – весьчас угору-вниз. Тому важко тримати рівномірний темп. То з гірки летиш як шалеий і збиваєш усе дихання, то у гірки уповільнюєшся і потім “прокидаєшся” що ледь повзеш там де можна нормально бігти.

 

Вже на в’їзді в місто (місто розташовано на невеличкому острові “для багатіїв) трафік завертають на парковки з яких людей до старту возять невеличкі автобуси. Ми залишили машину на тій стоянці з якох човни спускають на воду.

 

Хоча і обіцяли дощ, але погода була прекрасна – сонце і не холодно (десь +13). На старт ледь встиг, таке усе якесь вийшло непойми що… Ну та головне що встиг і розігрівся якось.

Ото на фото писком в землю то я стою Smile

 

Проковтнув пігулки із сіллю (втримують вологу у тілі і протидіють дегідрації), з’їв енергетичний гель, помахав руками-ногами і вже і час бігти. Десять-дев’ять-вісім… Бах! Понеслися…

 

Це я вперше біг на змаганнях у нових Adidas AdiZero Hagio, і треба сказати що дуже ними задоволений. Хоча вони дуже близькі до мінімалістичних, проте дають трошки більше компенсації. З іншого боку я одразу відчуваю що треба працювати над технікою бігу.

Якщо призумлятися на п’ятку то ноги вони приб’ють аж миттєво, для тих хто приземляється на середину стопи (я так біжу коли постійно себе контролюю) вони непогано працюють, але просто таки вимагають щоб приземлялися на носок.

 

Дуже багато людей навіть з тих хто непогано біжить не вміють бігти з гірки – гальмують самі себе, засильно перевантажують ноги… Я сам не дуже добре це роблю, але зараз це бачу кожного разу і намагаюся “котитися” вниз роблячі якомога ширші кроки (щоб високою частотою не збити собі дихання). Але ще є над чим працювати.

Якби то тільки час був працювати і над функціоналкою і над технікою. На те що я колись зможу знайти час щоб потренувати швидкість я вже і не сподіваюсь Sad smile

 

На фініші (за одну милю) зливаються в кучу коні, люди в один потік півмарафонці та ті хто біжить 10 км. Неслабий такий движняк виходить.

Ну власне і все!

 

Альбом – https://skydrive.live.com/?cid=b21290194214a37d&id=B21290194214A37D%211905#cid=B21290194214A37D&id=B21290194214A37D%211905

Продовження (трошки додаткових фотографій) – Ще трошки світлин з Mercer Island Half Marathon

Як я ходив на роботу у 2007 році

Це вже пару місяців як ми приїхали, переселилися із тимчасової квартири у ближчу до роботи. Власне там пішки було йти 15 хвилин через інші будівлі МС.

В цьому будинку ми колись жили на другому поверсі, це типу гуртожитку, у кожної квартири свій вхід.

Особливо мене вражали перший час “посадки”. Там наче ширина метрів 5 від сили, а чагарники такі що відчуття дикого лісу виникає. Крім того тут граблями землю не розчесують і поруч із дорогою з неслабим трафіком цілком може бути невеличка калюжа у якій регулярно бовтаються дикі качки та не менш дикі гуси.

Так, це самий що не є Редмонд, серце Microsoft. Близбко 50 будівель у яких працюють близько 50 тисяч людей. І так, це дійсно через дорогу від кампусу.

Ось такі приблизно види відкриваються у деяків з офісів. Хоча бувають і види на дорогу, столовку чи інші будівлі Smile

Ось так зненацька можна вискочити з лісу у якийсь комплекс будівель. По столикам на вулиці видно що десь поруч вхід у столовку.

Вид на те саме місце з протилежної точки (від кута червоного будинку на попередній фотографії):

Про автостраховки в США

Як завжди спочатку скажу що те що написано далі не зовсім точно і не зовсім повно описує як все насправді, деталі я і сам не надто знаю. Просто хочу розказати про головні моменти.

Страховка тут наче обов’язкова, але часто чую історії про людей які кудись влетіли і у них не було страховки. Проте поліція страховку не питає, то вже справи водія чи сам він буде платити за все, чи страхова компанія.

Страхові внески, вірніше їх розміри, залежать від маси факторів. Наприклад:

  • Вік та стан машини
  • Колір машини (червоні частіше б’ються так що їх треба повністю міняти)
  • Вік та кількість водіїв
  • Кількість машин у родині
  • Типове використання машини та місцевіть де нею користуються
  • Яке покриття та додаткові послуги потрібні (заміна колеса, закінчився бенщин, здох акамулятор)
  • Кількість та серйозність порушень в історії
  • …

У випадку як стається щось погане треба спочатку звонити в поліцію щоб приїхали і склали рапорт, а потім у страхову. Але ще первіше – прибрати свою машину з дороги щоб не уповільнювати рух.

Ось тут українські читачі здивовано питають “а як же поліцай визначить хто винний?”. А річ в тому що це не його робота визначати хто винний. Задача дорожньої поліції – забезпечувати безпечний рух без перешкод. Тому якщо машину можна було прибрати, а ви цього не зробили то ще й додатково можна отримати.

Далі поліцейський запише ваші свідчення, свідчення іншої столрони та свідків якщо такі знайдуться. Віддає вам рапорт у руки і поїхав собі далі. Ну і штраф доведеться сплатити.

Потім ваші страховки починають розбиратися хто кому скільки платить на основі протокола від поліції який ви їм надаєте. Причому платять обом сторонам (яи скільки їх там є). Ось тут другий раз мене здивовано питають “як, що навіть ому хто винен платять?”. Так, платять тому що це те для чого страхова і потрібна. І не суттєво хто винен – у вас зі страховою договір що вона покриває певні витрати у випадку аварій і іншого.

Далі страхова спрямовує вас до дилера з яким ви працюєте. Той оцінює що треба ремонтувати або міняти і в скільки це стане. Далі вам пропонують або ремонтуватися там же, або взяти чек (не завжди на всю суму) і поїхати ремонтуватися в інше місце. Так, можна просто взяти чек і не поїхати ремонтуватися, так теж роблять.

Якщо пошкоджень більше ніж на певну суму (наприклад на третину вартості машини) о як правило ніхто нічого не ремонтує а просто видають нову машину.

На час доки машина в ремонті як правило видають тимчасову машину такого ж, або вищого класу.

Всі ці витрати страхові компанії відшкодовують тим що підвищують платню за страховку. Причому у них є не лише верхній, але і нижній ліміт – наприклад замазування тріщин на лобовому склі покривати не будуть бо ціна такої роботи нижча за (наприклад) $300.

Страхові тим не менш постійно нагліють і дуже неохоче знижують ціни. Проте можна суттєво зекономити переходом до іншої компанії. Робити це дуже легко – дзвониш, домовляєшся за умови і ціну і вони автоматично відміять твою поточну страховку (наперед виплачені гроші повернуть чеком у поштову скриню) і увімкнуть свою. Олена, яка у нас займається усима цими питаннями, змогла так за пару “переходів” знизити страхові внести майже вдвічі за пару місяців.

Але все одно дешева страховка нам не світить бо водити почали ми після 18 років, а це негативно впливає на розмір внесків.

Трошки фоток кампусу

Фотографував як тільки почав працювати (грудень 2007 року). Це в Редмонді де великий район міста це просто кампуси МС без будь-чого іншого. На кожен комплекс будівель (від 2 до 4 будівель на 500-1500 людей та стільки ж місць на парковці) є ще кафетерій. Про столовки читати тут. Усього будівель в Редмонді у компанії щось близько 50.

Я тоді працював у білдінгу 44 в проекті System Center Service Manager.

В самому Редмонді, і в МС-районі і у просто місті, доволі комфортно. Хоча тім і працює до чорта людей (щось тисяч з 50 щодня приїздить на роботу), проте відчуття того що це місто нема. Так собі – затишне ПГТ.

Цікава особливість – у Редмонді місцева влада не дозволяє зводити будинки вище трьох поверхів і з більше ніж одним рівнем підземних парковок. Чітко видно буває коли є комплекс з, наприклад, трьох будинків, а дин з них (навіть не через дорогу) має п’ять поверхів та 4 рівні підземної парковки. Це значить що вже у Белев’ю будинок Smile

В Редмонді також є річний план вирубки дерев – близько 10 дерев на рік. Навіть якщо дерево росте у твоєму дворі і корінням руйнує фундамент будинку ти не маєш права його зрубати. Чув історію про дядька одного на якого сусід поскаржився що той зрубав красиву сосну. Довелося бідоласі платити по кілька сотень штрафу щодні доки не привезли з парку сосну такої ж висоти (за кілька тисяч вже) і не вкопали на місце вирубаного дерева. В сусідніх містах таких звірств нема наче.

Як одягаються в США

А бо правильніше “Як одягаються люди навколо мене в нашому регіоні”. Власне це пара трошки оновлених постів 2007-го та 2009-го років Smile

Якщо ви дивилися щось типу South Park то можливо у вас виникало питання чому хлопчаки і зимою і літом, і в приміщенні і на вулиці носять шапки? Чому Кені завжди, в будь-яку погоду в куртці-Алясці? Цікаво це не художнє перебільшення. Тут дійсно одягаються хто як хоче. І не лише зимові шапки літом, або сандалі на босу ногу зимо. Але і піжамні штани у магазин чи спортклуб, протерту до дірок на рукавах кофту на роботу, або резові тапочки на вечірку.

При температурі від 0 до + 10 можна побачити людей в зимових чоботях з хутром, в зимовій куртці і міховій шапці, або міхових навушниках і рукавицях з такою самою ймовірністю як і людину в шортах і футболці з коротким рукавом. І це зовсім нікого не цікавить. Ніяких тобі поглядів у спину, ніяких – "Шо, прижарило?".

Часто можна побачити людей у шапках в приміщенні. Хоча кажуть в Техасі за таке відгребсти можна.

Зустрічаються в нашому корпусі і такі що носять в’єтнамки на босу ногу (це я писав 5 років тому, а зараз сам на роботі переважно у в’єтнамках чалапаю). Хоча найрозповсюдженіша форма одягу – все розстебнуте. Тобто є штани + футболка, а зверху – Н(дорівнює бо більше 0) спортивних кофт, або светрів на блискавках та курточок.

Взагалі коли температура трохи впала то діти почали носити футболки з довгим рукавом, а іноді навіть светри. Зазвичай я їх бачу коли вранці чекаю Оленку на виході спортклубу, а батьки з дітьми заходять.

І стосовно взуття. Можливо часто у фільмах бачили, або просто чули, що американці вдома не розбуваються, і навіть на ліжко залазять вбуті? Так і є. Ну на ліжко звісно не лізуть, хіба що це диван у вітальні і хазяєва не вимагають розбуватися. Причина цього в тому що все навколо дійсно чисте. Якщо почистити підошву взуття то я навіть не знаю скільки місяців в ньому треба ходити щоб реально її замазати. Тут просто нема де це зробити Серйозно. Самі помітили. Оленка якось глянула на свої чоботи і каже – наче тільки помила, гм, як це воно так? Ось так.

А іноді люди ходять взагалі босі, або у самих шкарпетках по офісах. Виклад на курсах може розбутися і так в шкарпетках і ходити усі 5-8 годин, залазити з ногами на столи, робив там всілякі "морські фігури" типу розминки. І здається ніхто крім мене не дивується. А з часом і я перестав.

Треба сказати що “наші” у більшості випадків одягаються так що їх легко впізнати. Навіть не знаю як це пояснити словами – якісь сірі мишачі світерки, штани зі шкільного костюму, рубашки що ні до чого не пасують…

Чим можна пояснити той факт що в 9 з 10 випадків я розпізнаю колишнього совєцкого громадянина чисто за зовнішністю? Навіть вірніше за одягом.

Ні, не подумайте, я не хочу сказати що американці одягаються вишукано. Навіть навпаки. Вони приділяють одягу занадто мало уваги і вибирають його за принципом "щоб було зручно". Через те що американці себе цінують більше ніж одяг вони не бачать нічого страшного в тому щоб зимою носити сандалі (все одно не по вулиці ж ходити), чи, скажімо, літом носити зимову шапку. Але фішка вся в тому що вони у своєму одягу виглядають природньо.

На нашиших же співгромадянах у більшості випадків одяг сидить так наче вони у когось його відібрали. Якісь светри зв’язані із розпущених бабусиних шкарпетох, якісь шкільні штани куплені у магазині "Тракторостроітєль", турецькі шкіряні куртки (де, де вони їх знаходять у США?!) і інші речі. Та при цьому що речі одне одному не підходять ще і ті самі речі не підходять людині. Ну не всі люде добре виглядають у клітчатих рубашках, а гостроносі туфлі під виварені джинси взагалі нікому не пасують…

А за полієтеленові пакети в руках я би взагалі візу відбирав. Ну чому, чому пакет?! Чому не картонна коробка чи сумка-кравчучка? Це типо модно з пакетом ходити?

З коментів:

Наші люди дуже часто (не завжди, але дуже-дуже часто) виглядають погано вдягненими навіть якщо на них набагато кращий одяг ніж на оточуючих. Думаю проблема в тому що у нас одягаються у щось "тому що воно красиве і дороге", а вони одягаються "тому що мені в ньому зручно".

Як я здавав на права

…в штатах. Про деякі пригоди в Україні колись писав ось тут – Як мене не пускали в шортах в ДАІ.

Ну от… Проходить все доволі весело і легко.

Спочатку стаєш у чергу щоб подати документи. І саме прикольне що у них тут коли де яка черга то вона будується не за звичайними правилами “хто крайній?” і “вас тут не було коли я займав”. Натомість висять такі апарати з квитками, а над обслуговуючими віконцями висвічується черговий номер коли людина звільнилася.

Отже записуюся на якусь дату де є незайняті сесії.

Спочатку здаємо теорію на комп’ютері. Є вибір мов, російська у списку. З 20 питань треба правильно відповісти на 15. До речі і правила у них тут набагато простіші і знаків менше. Ось почитати можна – http://www.dol.wa.gov/driverslicense/docs/driverguide-en.pdf. Або російською – http://www.dol.wa.gov/ru/docs/driverguide-ru.pdf.

Після того проходиш тест на зір. Стоїть така машинка в яку дивишся як у бінокль і на запит клерка називаєш кольори які бачиш, літери і все таке. Ну тобто перевіряють що кольори розрізнюєш і чи треба писати в правах що окуляри обов’язкові чи ні.

Потім призначаєш сесію здавати з інструктором.

Приїздиш на своїй машині. Спочатку перевіряють машину – поворотники і стоп-сигнали працюють, вікно водія відкривається. Потім примушують показувати сигнали рукою у вікно – поворот на ліво, на право, зупинка.

Далі їдемо містом і демонструю наступне: паралельне паркування (досі не вмію), повороти вліво, вправо, паркування під гору, здати задом з повороту.

У інструктора в руках папірець де віднімаються бали за кожну неправильно зроблену дію (наприклад не вивернув колеса у правильну сторону при паркуванні з гірки).

Займає це все хвилин 10-15. Я свого часу здав на мінімальний можливий бал, а Олена набрала на 1 бал більше.

Тут же після іспиту фотографують і дають тимчасове паперове посвідчення. А оригінал потім приходить поштою.

Ціна усієї розваги в нашому штаті $25.

Права діють на 5 років і закінчуються рівно в день народження. Причому для перездачі треба просто пройти тест на зір (одна хвилина) і знову заплатити.

2012/02/19 – Birch Bay Marathon–3:25

Ну що ж, ось і сталося – мій перший марафон!

UPD. А ось і результати – http://birchbaymarathon.com/resources/BB-Marathon-All.pdf

Все це відбувалося у невеличкому курортному містечку на березі океанського заливу.

Майже весь тиждень перед тим мучався соплями і простудою, не бігав, не плавав і страшенно хотілося якогось фізичного навантаження. Хоча і страшнувато було.

В день приїзду на місці проведення йшов страшенний дощ, але в день самого марафону було просто хмарно і прохолодно (+4 С). Сам пробіг маленький – трошки менше 700 учасників.

Довго думав що обути. Зупинився таки на Brooks Ghost 3. Не зважаючи на те що це не кросівки для змагань вибір був таки правильний – десь після половини дистанції почав відчувати що ноги таки об асфальт собі трохи відбив, треба працювати над технікою бігу. Ну і шкарпетки injinji спрацювали просто супер – жодної натертості на ногах!

А от з одягом трошки не додумав. Вранці був неприємно здивований тим як насправді не тепло на вулиці (хоча і знав прогноз). На майбутнє такі собі зарубки на пам’ять:

  • тонесенькі синтетичні рукава (напишу про них) у комбінації з найлегшими рукавичками та тонкою футболкою дозволяють комфортно перенести прохолодну погоду – тут все ок
  • замісь бігового візора (комбінований зі всмоктуючою піт пов’язкою козирьок) треба одягати тоненьку пов’язку що закривала б вуха – більша частина дистанції йшла вздовж берегу і вітер був зовсім не теплий
  • мабуть треба одягати ще легші шорти, але в комбінації з компресуючими гетрами.

Дуже зручно виявилося скинути вітровку після першого кілометру дистанції – якраз пробігав повз нашу машину на парковці і кинув вітровку під неї.

На самій дистанції перша половина пройшла на диво легко. Після 25 кілометра як завжди майже миттєво стало важко, хоча усі говорять що найважче починається на 30-му кілометрі. А далі починається суцільне пекло.

Ні, це не просто вдвічі важче ніж пів-марафон. Тут якісь зовсім інші, нові неприємні почуття Smile

Починається розтягування дистанції. Біжиш наче вже 4-5 кілометри подолав, а насправді лише один. А під кінець взагалі кожні 200 метрів здаються парою пройдених кілометрів.

Взагалі цілі на будь-який конкретний результат у мене не було, головне щоб фінішувати. Але були сподівання пробігти не сильно гірше за 3:30. Для цього треба щоб середня швидкісь не була нижча за 5 хвилин на кілометр. Ось тут мені і допоміг сильно мій Garmin 305. Настроїв екран показувати час, середню швидкість, поточну швидкість та дистанцію.

Перші кілометри було важко бігти повільніше за 4:40. І взагалі першу половину пройшов із випередженням графіку.

Після 25-го кілометру швидкість впала, але середня усе одно була в районі 4:45.

Сама засада почалася на останніх 4 км –  майже усі м’язи ніг відмовили, а деякі перестав відчувати взагалі (бо ті що боліли можна було хоч якось працювати). І хоча темп я намагався тримати, проте нічого не виходило. Швидкість почала падати дуже різко – спочатку 5:01, потім 5:08, 5:13, 5:18. Якби був ще 1 км то я б точно зійшов.

На протязі дистанції лише один раз зупинився попити спортивного напою (бо на ходу не зміг би це зробити), і то думаю що не варто було. А от енергетичні гелі і пігулки з сіллю треба брати з собою в дорогу.

Олена на фінішу мене не сфотографувала – сиділа у машині. Просто я гадки не мав коли прибіжу, тож вирішили що вона буде мене ловити починаючи з 3:30. А я на 5 хвилин раніше прийшов Smile Зловила мене коли я вже трохи прочухався, наївся лакриці і мішок Гамі і чалапав до машини.

Хотів так багато написати, але щось уже і слова скінчилися.

Альбом – https://skydrive.live.com/#cid=B21290194214A37D&id=B21290194214A37D%211860&sc=photos