Автор: Oleksandr Golovatyi

Як я вчив хімію…

…і так ніколи її і не зрозумів Sad smile

У школі хімія для мене реально була найважчим предметом. Я буквально нічого з того що розказували не розумів. Оцінки в мене з хімії були переважно четвірки, просто через те що з інших предметів теж були четвірки і п’ятірки.

Причому я сам розумів прекрасно що нічого не доганяю, це мене навіть трошки лякало, але не так щоб я сильно цим переймався. Чомусь завжди думав що хімія та мені в житті не знадобиться і поки що воно так і є.

Як саме не розумів? Ні, ну розумів там валентність і всякі інші промілі. Але крім завченого на пам’ять нічого більше в голові не було. Задачі з хімії для мене завжди виглядали як в анекдоті:

летели два верблюда, один рыжий , другой налево . Сколько весит килограмм асфальта, если ёжику 24 года?

Порівняйте з отаким:

Смесь пропаналя и акрилового альдегида вступает в реакцию с 3,36 л (н. у.) хлороводорода. При обработке такой же массы смеси избытком гидроксида меди(II) при нагревании образуется 25,92 г оксида меди(I). Определите массу исходной смеси

Є якась принципова різниця?

Тобто насправді скільки я не намагався я не міг зрозуміти як умова задачі стосується питання. Влесне без додаткових даних мені на питання так само неможливо було відповісти як і з ними.

Можна було б сказати що проблема може бути у вчителі, але у нас їх було мінімум троє за весь час і з усима була така історія.

Щоб розв’язувати задачі і успішно писати контрольні на хімії я сідав з народом який шарив у цьому щось і нещадно списував. Таких що шарили в класі з 30 чоловік було десь 4-5. Здається приблизно така ж ситуація (можливо трошки краща) була з фізикою, але фізику я розумів. І хоча з фізики в мене не завжди були п’ятірки, проте і ніколи не було відчуття “ЩО ЦЕ ВСЕ ТАКЕ???”. Фізику я знав що можна вивчити, фізика має логіку в собі як дисципліна. Так що фізику часто в мене зписували. Коли у випускному класі був іспит на вибір – фізика чи біологія, я вибрав фізику і здав її на відмінно.

І сьогодні мабуть з усих шкільних дисциплін хімія це та галузь в якій у мене найменше знань і мені можна наплести будь-яку фігню, а я і не зрозумію. Я думаю що просто в стандартній шкільній програмі з хімії є якийсь недолік який не помічють академики що складають ті програми, а серед школярів більшість самостійно не ловить той момент і так і залишаються невігласами прямо як от я. Може це пов’язано з тим що підсвідомо учні пробують звести хімію до математики, як от фізику. Тільки з фізикою це працює. треба лише знати спецефіччний набір математичних правил фізики. А з хімією такого не виходить, тобто не спроможні школярі задіяти ті знання що в них вже є і пробують знову і знову.

Отоке у мене от… А як у вас із хімією було? Чи для вас якась інша шкільна дисципліна була набором заклинань і ритуалів?

Бігові міфи

У останньому номері журналу Outside (присвяченому подорожам, спорту і активному відпочинку) опубліковано непогану статтю про бігові міфи і деякі останні дослідження. Сама стаття доступна тут – http://www.outsideonline.com/fitness/Health-Fitness-Report-2012.html, але я таки напишу короткий підсумок у власній інтерпретації.

Міф 1. Розтяжка дозволяє уникнути травм і підвищує результативність

В принципі це правда – м’язи що можуть розтягуватися на 20% своєї довжини набагато менше ризикують бути ушкодженими від великих навантажень. Але дослідження показують що статична розтяжка (нахилися до полу і стоїмо, сіль на шпагат і сидимо і таке інше) безпосередньо перед змаганнями не лише не знижує ризики травм, але і втомлює м’язи і примушує їх зпалювати більше енергії.

Натомість рекомендується перед змаганнями розігріватися і робити динамічну розтяжку (махати руками-ногами з інтенсивною амплітудою, сильно закидати ноги назад, побігати боком, тощо).

Як з’ясувалося в штатах дітей на уроках фізкультури, а відповідно і тренери вчать робити статичну розтяжку перед серйозною роботою або змаганнями – до недавнього часу вважалося що це підвищує результативність.

Міф 2. Бігати босоніж більш природньо і правильно

Взагалі останнім часом у біговому світі тема бігу босоніж дуже популярна. А оскільки фірмам що виробляють бігове взуття не дуже хочеться щоб народ припинив купувати у них кросівки то вони роздувають інтерес до питання продаючи “мінімалістичні” моделі взуття – по суті або взуття для змагань, або просто зі зменшеною компенсацією ударів об землю.

Апологети бігу босоніж говорять про неприродність наступання на п’яту, травмування колін і так далі. Але забувають що асфальт ніяк не є природнім покриттям і вимагає певної компенсації ударів. Крім того при бігові босоніж більшість людей так і продовжує бігати на п’ятках, просто через певні зміни у техніці бігу (зроблені не до кінця) це не так видно. А при переході на біг не носках удари на себе замість скелету (п’ята-коліно-стегна-таз-хребет) починають приймати на себе м’язи і сухожилля, а це травми ахілів та стопи.

Згідно досліджень деяким людям не протипоказано бігати босоніж, але і все. Проте це дуже серйозна тема для срачу що тягнеться вже років 30 і думаю жоден з таборів не здається просто так.

Міф 3. Треба постійно качати прес

Навіть на фізичній терапії яку я відвідував кілька разів зі своїми проблемами коліна і стопи в першу чергу говорять про те що основа бігу це сильний прес і треба допомагати ногам качаючи його постійно.

Останні дослідження не виявили покращень у результатах пов’язаних з інтенсивною роботою над пресом. Не кажучи вже про те що рельєфність кубиків не говорить про силу м’язів пресу взагалі.

Вважається що якщо техніка бігу більш-менш правильна і вправи виконуються регулярно (разом з присіданнями, розтяжкою і іншим) то м’язу пресу вже в тому стані коли їх сили достатньо для ефективного бігу.

Міф 4. Вода і електроліти дозволяють уникнути судом

В штатах прямо якась релігія коли всі в один голос говорять (включаючи лікарів і тренерів) що якщо захотілося пити то це погано, дуже-предуже погано, це означає що пити треба було ще хвилин 30 тому.

Дослідження показують що дегідровані спортсмени та ті хто не допускає стану дегідрації мають однакову кількість судом.

Електроліти важливі для процесу швидкого переносу поживних речовин (з точки зору хіміка чи біолога це твердження є повною нісенітницею, але я пояснюю як вмію, краще читайте тут), але проти судорог вони теж не допомагають.

Непідтверджені дослідження говорять про зменшення кількості судорог вживанням певних кислот, наприклад із квашеними огірками.

Міф 5. Знеболюючі перед стартом дозволяють легше переносити біль

Про це я взагалі тільки зі статті і дізнався. Виявляється тут це доволі популярно випити перед стартом якийсь ібупрофен чи щось подібне. Вважається що не так відчувається біль у м’язах під час змагань і легше відновлюватися після них.

Насправді дослідження показують що у крові з’являються ознаки запалення, рівень болю не знижується. А при регулярному вживання м’язи перестають тренуватися.

Міф 6. Дегідрація знижує результати

Чесно кажучи я в це вірю.

Але якби є дослідження які показують що навіть при суттєвому зневодненні спортсмени спроможні показувати такі ж результати.

І навпаки – зайва рідина в організмі призводить до гіпонатриемії і на змаганнях часто є причиною розладу шлунку. Рекомендується пити лише коли хочеться пити, а не “до того”.

Проте одна річ дослідження, і зовсім інша коли біжиш і відчуваєш що ледь не репаєшся зсередини від зневоднення…

Міф 7. Льодяна ванна – найкраще відновлення

А це дуже нова і дуже модна фішка. І не лише тільки в бігові.

Вважається що як залізти на 30 хвилин у ванну з льодом то відновлення відбудеться набагато швидше і вдасться уникнути болі.

В реальності, говорять нам, різниці нема взагалі і все це більш схоже на ефект плацебо. Хоча після льодяної ванни рівень болю у м’язах абсолютно той же усі як один клянуться що ванна допомагає.

Міф 8. Довгі повільні пробіжки спалюють найбільше калорій

Все рівно навпаки – короткі часто повторювані інтервали на високій швидкості спалюють найбільше. У марафонців найбільше ваги втрачають ті хто біжить найшвидше. Люди що фінішують марафон швидше за 3 години спалюють до 4% власної ваги.

Більше того – інтенсивні і виснажливі інтервали прискорюють метаболізм  аж до наступних 14 годин. Тобто після інтенсивного тренування можна цілий день їсти більше, і згорить воно усе швидше ніж зазвичай.

Міф 9. Фруктоза погіршує результати

Ще недавно усі намагалися виключити фруктозу з раціону. Зараз же говорять що у певній пропорції з глюкозою (пропорція 2:1 – глюкози вдвічі більше) фруктоза дозволяє підвищити результати додатково переносячи паливо у м’язи. Найбільш відповідає правильним пропорціям енергетичний напій PowerBar Ironman Performan.

Проте якщо ви не тренуєтесь інтенсивно і регулярно то фруктозу краще в раціоні таки обмежувати.

Міф 10. Мультивітаміни суттєво допомагають

Антиоксиданти (А, С, Е) що виводять вільні радикали – насправді певні кількість тих радикалів вмикає у м’язах механізми що ведуть до їх посилення.

Кверцетин – може допомогти виключно тим хто лише почав регулярні тренування (яблука і виноград дозволять вам тренуватися довше).

Креатин – допомагає лише спринтерам та іншим стрибунам і футболістам. Бігунам на довгі дистанції дарує розлади шлунку.

Дегідроепіандростерон – теоретично дозволяє організму виробляти більше тестостерону, але на практиці не дає ефекту.

А які міфи знаєте ви?

2011-12-11–Latin Music Miami BeachHalf Marathon–1:33:13

Ну що ж, після розповідей про саме Miami Beach прийшов час розказати і про сам пів-марафон.

Мій результат –49-те загальне місце, 5-й в своїй віковій категорії.

 

Мій час дозволив мені потрапити в першу хвилю в якій стартували і кілька професійних атлетів. Власне людей було не так щоб багато, тисяч 10 мабуть, не більше. Кожна наступна хвиля стартувала через 2-3 хвилини після попередньої.

Як я і писав погода була непогана – десь +25, але доща не було і трошки душно було.

Старт якраз навпроти будинку Джані Версачє на сходинках отих (перед воротами) його і застрелили:

 

Ось тут є відео старту – http://www2.brightroom.com/81842/1055. Мене там можна побачити на останніх секундах внизу екрану по центру. Я там у білій майці із синьою смугою і білому візорі (козирку). Там же є друге відео де я фінішую.

 

Встали в 5:30, вийшли на вулицю в 6:00. В освітленій темряві бадьорі бігуни йшли в сторону старту (хвилин 20 пішки з нашого готелю). Ось вже і 7 ранку скоро, за кілька хвилин старт. Останній раз забігти в туалет, порозтягуватися, з’їсти пачку геля та конфеток з сіллю, подихати інтенсивно, прискоритися, залізти в натовп, знайти хороше місце…

Побігли! Спочатку все йшло добре і легко. Перші пару миль біжимо по Маямі Біч, потім звертаємо на міст до Маямі і біжимо в сторону міста. Починає припікати і сліпити сонцем, хапаєш воду на точках харчування і ллєш на голову… Нічого не п’ю, і як виявилося це було помилкою.

 

Забігли у місто, припікає. Волонтери обливають водою зі шланг. От вже і середина дистанції. Поки все добре, дихання не збилося, ноги в порядку, біжиться у задоволення. Поки що йду з невеличким випередженням графіку.

 

Вибігаємо на інший міст щоб бігти назад у Маямі Біч. Несподівано розумієш що дме сильний зустрічний вітер, ні, не просто сильний, а такий що нахилятися конкретно вперед треба.

 

Миля 10 – швидкість падає і як це і буває на довгих дистанціях зі стану “наче все нормально” за кілька секунд переходиш у стан “зараз здохну”. Намагаюся триматися в групі якій біг, але потроху відстаю.

 

Миля 11 – йду точо графіку, але відчуваю що уповільнююся.

Миля 12 – нарешті збігли з моста, але вітер ще сильніший і пече вже нормально так. Відстаю від графіка несуттєво, ще можна фінішувати за 1:31. Це почалося зневоднення, треба було зробити хоч кілька крихітних ковточків, але я зазвичай на змаганнях воду ніколи не п’ю, просто виливаю на себе.

 

Миля 13 – відстаю на 3 хвилини, ноги у порядку, дихалка у порядку, натомість якесь отупіння і рухаєшся як через вату. Намагаюся прискоритися, не вдається.

Фініш – видають холодний мокрий рушник на голову, п’ю воду, п’ю воду, п’ю воду…

Трошки приходю в себе, залазю в океан, вилазю назад, їм банани, збираю сувеніри. Вирішую що так далеко заради цього пробігу більше їздити не буду.

І ще трохи про Miami Beach

Як ви вже мабуть зрозуміли з моїх попередніх записів поїздка мені не надто сподобалася. Реально було вреження що ми в іншій країні де приймають долари і розуміють англійську.

І головне не в тому що брудно, дорого, клімат не подобається чи ще щось. Головне – люди. Якось у нас тут у Вашингтоні більш усі доброзичливіші та щиріші. Там же – наглі, галасливі, неввічливі і нахабні. Таке враження що десь у колишній совєцькій країні перебуваємо.

Водії на дорозі нагло лізуть у кожну шпарину, таке враження що не бачать розмітки взагалі. Бібікають постійно (у нас після сигналу увесь рух замирає і починають роззиратися що трапилося і що я не так зробив), їдуть на червоне, не пропускають пішоходів… І поліція якої тут до біса не звертає на це уваги.

Їжа погана і дорога. Якусь зелень чи салати не так легко і знайти в меню, ринків з фруктами і овочами ми так і не побачили. Але треба не забувати що Майамі Біч це маленьке і дороге курортне містечко відділене від Майамі мостами через річку (чи може затоку).

 

Власне усе побудовано на понтах і необхідності демонструвати що ти небагато успішніший і заможніший ніж є насправді – золоті цепи, дорога тачка, дорогі коктейлі і розпальцовка. Цим теж нагадує Україну.

Тут ми бачили кілька запаркованих у ряд Мазераті одну за одною. Тут напрокат можна взяти переважно найдорожчі моделі машин. Тут сервіс з похмуримим писками що посміхаються тільки на мікросекунду тільки коли даєш чайові. Такого я в штатах не бачив взагалі.

Коли просто сіли в таксі в Сіетлі то як же приємно було що водій такий приязний і приємний… Хоча як ви розумієте таксисти у нас цим не відрізняються.

Власне що я хочу зауважити – у Майамі все одно краще ніж в Україні, але жити б я там добровільно не став би.

Ще ми взяли тур по Маямі, але тур то лише назва. Як будете там то не беріть – ераще подивися усе самому. Замість повезти у центр міста і показати цікаві місця (а види Маймі дійсно красиві) нас возили навколо будинків зірок і розказували скільки десятків мільйонів кому яке житло коштувало. Народ у захваті скавучав і невпинно фотографував. Тупість і понти.

 

У місті хмарочоси красиво скомпоновано з пальмами, багато мостів, велетенські круізні лайнери та баржі, порти, клуби, стадіони, острови, парки та шикарний і дорогий приватний сектор із диким тваринами типу павлінів чи оленів.

 

Особливо красиві видкриваються на Маямі з мостів. Я такий бачив дуже довгий час поки біг більше 5 км з Маямі Біч у Маямі. Хмарочоси вдалині зливаються в один спільний силует, а на ближньому плані яскраво-зелені пальми з кокосами. І орли сидять в рядочок на знаках над швидкісною магістраллю як горобці.

Так от, замість нормально показати нам місто придурковатий екскурсовод (який не тільки одночасно вів автобус порушуючи правила, але ще і триндів двома мовами у мікрофон, співав і петросянив) возив нас по якимось незрозумілим закуткам де показував дорогі яхти і будинки, сигари в магазинах і іншу хрєнь.

Завіз він нас і в Маленьку Гавану, це такий район міста де живе найбільша громада кубинців. І там те саме – замість показати щось цікаве він нас висадив на пів-години “купити кубінські сигари” які тут же в магазині і крутили.

Мені ті сигари не цікаві абсолютно, а більше дивится не було на що. Крім пари забігайлівок нічого там більше не було. Ну та напишу я їм відгук колись… Smile

Потім нас повезли на корабель де набилося людей з кількох автобусів.

 

В принципі було цікаво подивитися на місто з води, красиві види осторовів, знову ж мости і порти. Але і цей “екскурсовод” в основному розказував який будинок яка зірка купила за скільки мільйонів. І плавали ми як у звіринці навколо тих зіркових будинків. Були там зірки яких ми знаємо типу Сталоне чи Джекі Чана з Мадоною. Але більшість були якісь зовсім нам невідомі імена зірок якихось бразильсько-мкесиканських серіалів, виконавців латино і інші чучмеки з Центральної і Південної Америк. А оскільки більшість екскурсантів говорили іспанською і мабуть були не зі штатів то вони всих знали, захоплено кричали “а-а-а-а” і клацали, клацали, клацали фотоапаратами. І трошки оце постійне дублювання усього сказаного англійською і іспанською задовбало. Краще б взагалі англійською не говорили нічого – цінності в наданій інформації просто не було майже.

 

Цікавим виявився Фішер Айленд – острів що не зв’язаний із великою землею дорогами. Дістатися туди можна лише водою чи повітрям. На острові є усе – школи, пошта, магазини, гольф та спрот-клуби, бари… Також там є пара великих багатоквартирних будинків у яких живуть зірки (пам’ятаю що згадували Джима Кері та Еді Мерфі). Ну і звісно не могли нам не сказати що найдешевша квартира коштує там 2 мільйони.

 

 

Як не дивно але найприємніші враження у нас залишилися від велопрогулянки Маямі Біч. Ми взяли напрокат велосипеди на станції і поїхали вздовж віденного пляжу (Маямі Біч поділено на три зони – Південний Пляж із звичайним житлом, Центральний Пляж з готелями і ресторанами і Південний Пляж із дорогими готелями і дорогим житлом). Зважаючи на несезон та вітряну погоду людей було мало, а види шикарні. Хвилі шалені…

Велосипеди ці були смішні – важелезні як трактор, сідло як крісло… Як і захочеш швидко поїхати то не зможеш Smile

 

Ну і цілому – якщо не були то побувати варто, але зупинятися в Маямі Біч, їсти чи витрачатися – ні. І в порівнянні з Канкуном, Гаваями чи навіть Лонг Біч Маямі програє не в останню чергу через місцевих бидланів працівників сфери обслуговування.

 

І так, багато в чому весь мій негатив пояснюється моїм поганим результатом пів-марафону, а шо робити. Ну і переліт капєц ващє… Я за свої гроші більше у Флориду не турист Smile

Продовження перших вражень про Майамі Біч

Душно.

Дебільна мода – у жінок чим більша дупа тим коротша спідниця, чоботи до колін, весь одяг в позолоті і бльостках. У чоловіків – штани нижче трусів (думав це буде смішно побачити вживу, насправді це виглядає неймовірно тупо), джинси заправлені у високі ботинки. Офіціантки в барах і ресторанах одягнені як повії, нафарбовані, ледь не хапають за руки щоб затягнути всередину.

Сотні скейтерів. Нагло їздять де хочуть не зважаючи на трафік. Взагалі більшість водіїв і пішоходів на правила руху звертають зовсім мало уваги.

Станції прокату велосипедів (платиш в автоматі, велосипед відмикається, замикаєш назад у будь-якій іншій станції) – пів години – $4, година – $5, 2 години – $10, 4 години  – $18.

Дофігіща бомжів – валяються попід стівнами, під пальмами. Причому настільки ледачі що навіть не просять гроші а ліниво помахують стаканами з під пива. Давай, типо, ділись.

Іспанської ледь не більше ніж англійської. В барах, магазинах, готелях часто починають говорити іспанською і переходять на англійську коли ти до них англійською. На всіх сценах вздовж дистанції пів-марафону співали іспінською.

У жіночих манекенів в магазинах гіганські цицьки з рожевими сосками. Виглядає неймовірно ржачно.

Пробіг я до речі не дуже добре – 1:33 з чимось. Зпишемо це на довгий переліт. акліматизацію, духоту і те що я не відновився після сіетльського пів-марафону.

Вода прохолодна, хвилі такі що укачує за пару хвилин. Взагалі нема запаху моря. Пісок жорсткий, ракушок нема. Люди самі по собі ходять і збирають сміття на березі.

Нещасні білки лазять по пальмах і схоже самі офігєвають з цього.

Взагалі враження що приїхав зі штатів в якусь біднішу країну. Усе понти з позолотою на фоні доволі бідного несмаку – позолота, показуха, понти і інша циганщина. Майже як у Криму, тільки з сервісом і чистіше.

Летимо в Майамі

Буду бігти там пів-марафон  – http://runrocknroll.competitor.com/miami-beach. Сидимо в аеропорту Сіетла, пересаджують на інший літак бо наш рейс відмінили…

Судячи з профайлу (картинка внизу) маршрут пробігу майже ідеально плаский, погода очікується +27 з легким дощем так що сподіваюся на хороший результат.

Всьо, звітував Smile 

Всім хороших вихід!

Про металеві концерти в Україні

Не так щоб я сильно багато і довго ходив на концерти важкої музики вдома. Переважно це було коли привозили якихось  ну дуже відомих зірок.

Спочатку більшість заходів вражала мене поганим звуком, забацаним місцем проведення і суцільною неорганізованістю. Потім якось претензії до організаторів зникли самі собою після того як я трошки подумав наскільки складно їм організувати все це, з чим їм доводиться стикатися і в яку копієчку все це виливається.

Ходив я на Die Apocalyptischen Reiter, Kreator, Anathema, Amorphis, Мастер, Gamma Ray та інші. В цілому враження доволі гнітюче. Ну і до купи ще додоти багатоденний свинарник MHM’у…

Вже на підході як правило неадекватна охорона що відверто ненавидіть “усих цих патлатих”. Дебільні черги та правила безпеки, неможливо нормально купити квиток on-line та прийти з розпечаткою. При цьому та ж охорона абсолютно спокійно пропускає очевидно п’яних і неадекватних “глядачів”.

Ті ж, або подібні “сек’юріті” гордо розсікають залом не для того щоб допомогати тим у кого якісь проблеми, а тупо щоб бичити на тих хто їм особисто не подобається.

Про звук краще мовчати взагалі. З усього що я бачив тут навіть у маленьких клуб звук незрівнянно краще ніж те що було у найбільших концертах в Україні. Хоча це можна зрозуміти – це не Кіркоров і не блатняк який небудь щоб дорога апаратура та її настроювання окупилося.

Традиційно на українських подіях все починається набагааааато піздніше заявленого часу. У нас тут починається рівно в стільки в скільки заявлено. І в Україні чомусь необхідним вважається конферанс де наближені до організаторів самородки нудно петросянять і виводяь з себе натовп. В шататах простіше – вимкнули світло на чцені і мовчки настроюють апаратуру для наступної команди яка, що характерно, знову ж таки почне лабати рівно в той час що вказано зарані.

Далі – в залі повно бидла. Ну воно і тут є. Але воно в основному спокійне, тверезе і задоволенне подією. А вдома воно якось переважно п’яне, агресивне і нахабне. На американських концертах пиво і інші спиртні напої можна пити лише у спеціально відведених зонах куди поліція пропускає після перевірки посвідчення (чи є 21 рік) і виходити зі спиртним з тих зон не можна. В Україні ж нарот твочеться з пляшками (привіт бите скло) і пластиковими стаканами (привіт обриганам що обливають усих навколо). І взагалі, як каже народна мудрість, шкода що таку прекрасну музику як метал слухає таке бидло як металісти.

Хотів написати більше, але поки це писав весь пар вийшов Smile

Коротше щоб ви мене не зрозуміли невірно я не хочу сказати що у нас більше бидла, чи взагалі народ непідходящий. Що я кажу так це те що у нас нема культури і сформованих традицій проведення подібних заходів. Хвала і честь організаторам які часто в збиток собі проводять подібні концерти (лише дуже рідкі випадки приносять хоч якийсь прибуток) – вони намагаються переламати ситуацію і привозять те що їм самим до вподоби за рахунок тих грошей що вони заробляють привозячи для іншого бидла широкого загалу.

[english] to beg the question

Це словосполучення має насправді два майже протилежних значення. Перше, історичне, походить з латини і є прийомо логіки який означає “виходячи з вищесказаноного”, або “спираючись на доведене раніше” (“наукова” назва прийому – логічне коло). Тобто йде посилання на якусь інформацію преддставлену в цьому ж, або у попередньому реченні. В чомусь схоже на наше “питання містить у собі відповідь”.

Другий же сенс, сучасний, означає “з чого виникає питання”, тобто по суті дослівний переклад фрази. Зараз все більше і більше людей використовують фразу в такому сенсі не знаючи і не розуміючи її оригінального значення.

Певною мірою векористання фрази в першому варіанті показує людину з високим рівнем освіти та широкою ерудицією.

Є навіть такі кого повільне витіснення оригінального (старого) значення сильно дистало і вони створюють усіляки кампанії і рухи по боротьбі з “новоязом”. Наприклад ось таке – http://begthequestion.info/.

Більше деталей: