…так само як усі інші
…нас ще все дивувало.
А особливо те що як випаде сніг (з часом з’ясувалося що це трапляється раз на 2-3 роки) то машини і люди зникають і на роботі нікого нема.
А жили ми тоді дуже близько до моєї роботи (15 хвилин пішки). І можна було піти і спокійно програти у пінг-понг без черги.
Так, я тепер у Windows Phone, у команді яка займається оновленнями. Треба сказати що була одня людина яка в коментах до запису про останній день в bing вгадала про WinPhone з першої спроби 
Технічно це не зовсім перший день – спочатку був тиждень тренінга по нутрощах Windows, потім кілька днів відпустки…
Сьогодні весь день це розпаковування комп’ютера і інших залізяк, встановлення і налаштування софту, знайомство з командою.
Ну що ж, подерся покоряти нові вершини. Успіхів мені!
Relay це по нашому естафета. Сайт події – http://mtsirelay.com/.
Ми командою (назва команди – Loshadi) бігли 59 миль (95 км) поділених на 10 етапів від 13 до 5 кілометрів довжиною.
Кожен з нас біг по 2 етапи. Етапи проходили по змішаним поверхням – асфальт і паркові доріжки з грязючкою та гравієм.
Мені доручили стартувати першим. Спочатку народо так ломонувся на старті що я аж злякався. А через 3 км якось всі повідставали і виявилося що я біжу другим. Воно і непогано – біжиш по лісу, волонтери рідко зустрічаються, дивишся куди той що перед тобою повертає і просто за ним бездумно 
Ну та десь на половині свого відрізку я його таки наздонав і зрозумів що треба йти вперед. А під кінець етапу було десь кілометри півтори доволі крутого спуску. Той хлопець що біг за мною щось не дуже дорбре з гірки вміє мабуть бігти (я нісся по 3:07 кілометр) і відстав конкретно.
Ось так несподівано для себе і своєї команди я прибіг першим.
А природа там така що про неї кажуть “красива”. У нас тут в принципі природи багато, але в North Bend, де крихітні міста розташовані у лісі в горах так взагалі. Я навіть не кажу про наглих оленів що тиняються містом. А от просто біжиш і тільки і дивишся по сторонах – то озерце якесь, то річечка, то водоспад…
Якби не було так далеко до роботи їхати (хвилин 40 коли нема трафіку) то можна було б навіть подумати щоб сюди переселитися.
Картина називається “Лошадка-а-а-а!”:
Ну так от. Старт був у 8 ранку і витратила наша команда на все це трошеи більше 7 годин. Їздили разом з етапу на етап, їли енергетичні гелі та батончики, намагалися відпочити і вболівали за своїх.
Олена показує якого вона бачила байбака:
На другому етапі ми пересунулися на друге місце, але наший третій бігун повернув нам лідерство.
Потім сталася “прикра несподіванка” – один з учасників нашої команди що мва під’їхати на 4-й етап переплутав щось і поїхав на наступний етап. Коли все з’ясувалося то він вже не встигав приїхати і я одяг його номер і побіг на півтори години раніше ніж розраховував.
Оце, до речі, на фото якесь глухе містечко в кілька сотень мешканців.
Бігти було і правда важко, особливо враховуючи те що “проти мене” бігли в інших командах люди у яких це був перший етап. Причому терпіти можна було, а от ноги вже не бігли – прискоритися наче і намагаєшся, а ноги біжать собі неспішачки як їм хочеться.
В результаті я прибіг третім, хоча і почав першим 
Взагалі мені ці змагання сподобалися (особливо для першого разу) тим що навіть коли не біжиш то все одно якось активно приймаєш участь – вболіваєш, відстежуєш де хто з якої команди прибіг, де які зміни. Коротше нема часу нудьгувати взагалі.
Ось такі горобці дивилися на все це зверху:
Ось це я фінішую 4-й етап (а мав би бігти 6-й). Так це той самий фініш що був на першому етапі. Як видно на карті ми бігли спочатку в одну сторону, потім розвернулися і побігли назад. Фактично через кожен етап пробігали двічі.
А змагалися команди суто чоловічі, жіночі (стартували на годину раніше за нас), змішані (мінімум 2 жінки у команді) та індивідуально на 50 км та 50 миль (80 км).
От після того як я прибіг третім серед чоловічих команд на своєму етапі ми так і залишилися на третій позиції і відставання від перших двох команд тілки збільшувалося. В результаті прешим ми програли більше ніж 30 хвилин.
В той же час від другого місця ми відстали на 16 хвилин і це не таке драматичне відставання – при правильному планування, без проколів у передачі естафети і більш організованій командній роботі боротися за друге місце цілком реально.
Ну і звісно подяка нашому фотографу
Якщо хтось запросить мене бігти щось подібне то я погоджуся з радість – дуже сподобалося. І я бачу що Олені теж сподобалося, тож будему і її тренувати бігати байраками.
Ось такі прикольні вийшли вихідні – встали в 6 ранку, дома о 5 вечора, поїли і спати без задніх ніг.
“Лошаді” вперед!
Результати – 2012
Альбом – https://skydrive.live.com/#cid=B21290194214A37D&id=B21290194214A37D%212010&sc=photos
П’ять днів у несамовитому темпі – інформація про “як воно там зроблено всередині”, про те які зміни були від версії до версії (Windows NT 4, XP, 2000, 2003, Vista/2008, 7/2008 R2). Перемикання між windbg, Process Explorer, Process Monitor та ще парою десятків інструментів… Доволі виснажливо треба сказати.
Обсяг інформації такий що ідея запам’ятатизаписати усе відпадає в перший же день – усим цим треба користуватися щодня, запам’ятовувати сенсу нема. Добре що на всих тренінгах видають роздруковані матеріали зі змістом курсу до яких потім можна звернутися коли знадобиться.
В цілому вражає які дива можна творити умілими руками використовуючи начебто давно знайомі інструменти.
По суті весь курс є швидким і стислим викладенням книги Windows Internals (http://technet.microsoft.com/en-us/sysinternals/bb963901). Але таку товстелезну і не саму легку для читання книгу навряд чи хто подужає за тиждень. Тим більше що останнє 6-те видання взагалі у двох томах – перший щойно вийшов, другий з’явиться у продажу в найближчий час.
Курс покриває такі теми як: інструменти, загальна архітектура ОС, архітектура ядра, процеси і потоки, пам’ять, системні об’єкти, безпека та аналіз крешів. Взагалі програмування ніякого – тобто жодного написаного рядка коду. Тут все навпаки – у нас вже є весь написаний і скомпільований код і треба розібратися що, де і чому йде не так.
Власне через цей тренінг я нічого і не писав останні дні. Ну та з наступного тижня продовжу 
Колись я ходив на курси з патернів програмування. Вів їх такий прикольний дядько з багатим досвідом роботи консультантом. Найцінніше було не самі патерни (про які легко можна прочитати будь-де), а приклади з його досвіду.
Одна з таких історій мені найбільше запам’яталася. Розкажу як пам’ятаю…
Сам цей лектор є великим фанатом космічних технологій, польотів і усього іншого. Але найбільший його інтерес це місячна програма. Він зустрічався особисто з багатьма її учасниками, причому не тільки з вченими та інженерами, але і з людьми які приймали участь у виготовленні і збірці залізяк, тренуваннях, транспортуванні, тощо.
Однією з найскладніших проблем була проблема з постійним коригуванням курсу ракети. Звісно приходили радіосигнали з Землі, але йшли вони повільно і повність покластися на них було не можна.
Значить треба розраховувати положення корабля на самому кораблі, а сигнали з Землі приймати лише для уточнення.
Комп’ютери ж в ті часи були розміром з невеличкий будинок, причому обчислювальні потужності їхні були в сотні разів менші ніж у сучасних недорогих телефонів.
І от університет що розробляв комп’ютер для місячної програми створив невеличке диво – комп’ютер розміром з пару шлакоблочин. Такого маленького комп’ютера в історії на той час ще не було. Це була технічна вершина.
А для того щоб результатами розрахунків можна було користувався треба щоб програма обчислювала нове положення тричі на секунду. Один раз з цих трьох допускалося не встигнути розрахувати.
Проблема була в тому що комп’ютер був хоч і крихітний, але і повільний – програма встигала розрахувати лише одне значення за секунду.
І от дуже тривалий час талановиті інженери, програмісти і математики билися над цією проблемою. І все безрезультатно.
А тут один студент зацікавився проблемою і з’ясував що розрахунки дійсно важкуваті – в них враховувалося що Земля обертається навколо Сонця, Сонце рухається, Місяць обертається навколо Землі… І ледь не вплив Юпітера і Урана враховувся. Студент почав задавати питання – а чи так це важливо що Земля рухається навколо Сонця, і чи не достатньо враховувати лише рух Місяця навколо Землі. На це йому спочатку пояснювали що зараз не кам’яний вік і плотмеєвська модель застаріла і не точна. Спочатку пояснювали, потім і слухати перестали.
Студент, у відчаю від того що не може донести свою думку світилам самостійно у вільний час переписав програму зі спрощеною моделлю (це рівнозначно майже як зараз гугл самому переписати) і продемонстрував що вона видає 3 результати за секунду і точність результатів до якогось там знаку така сама.
Після прискіпливої перевірки кораблі літали на Місяць з програмою яку було написано так наче Земля є нерухомим центром Всесвіту навколо якого обертається Місяць (і Сонце).
Лектор приводив цю історію як приклад того що хоча програмна модель повинна відображати об’єкти реального світу та їх співвідношення, іноді треба робити спрощення які не відповідають реальному світу (Земля не центр Всесвіту і обертається разом з Місяцем навколо Сонця), але значно спрощують і реалізацію і архітектуру.
Але мені здається тут є це один важливий патерн. І полягає він у тому що навіть якщо ви знаєте що праві іноді щоб довести свою правоту треба докласти при всій очевидності непропорційно багато зусиль (читай зробити все самому). І виникає така ситуація тоді коли ви знаходитеся далеко від вершини ієрархії в плані позиції, досвіду, звань і нагород. І будьте ви очевидно праві вас не почують і не помітять просто через те що від вас не очікують притомних рішень та ідей такого рівня.
Так, сьогодні мій останній день в bing, з понеділка починаю в новому проекті (теж в МС). А в якому не скажу, спробуйте вгадати 
В кінці наступного тижня напишу.
Взагалі то у мене весь наступний тиждень буде тренінг з Windows Internals (windbg і інша веселуха) який ведуть Девід Соломон і Марк Русинович (одні з головних розробників Windows). П’ять днів з 9 ранку до 5 вечора. Має бути цікаво.
Буду працювати знову в Редмонді, ближче до дому. Тепер доведеться придумати як бігати чи їздити на велосипеді “в обхід” щоб більше кілометрів виходило.
Свій затишний маленький офіс з вікном міняю на темний але великий офіс без вікна (взагалі будинки у Редмонді нижчі і ширші, тому офісів з вікном там менше).
А потім візьму відпустку на кілька днів і вже після того почну.
Взагалі то збирався брати довгу відпустку, але не склалося з ріщних причин…
Таке тут часто трапляється що люди приходять в нову команду і перше що роблять – йдуть у відпустку. Найкращий варіант бо поки на тобі ніяких задач нема і критично від тебе ніхто не залежить.
А погода у нас зараз приблизно ось така:
Переклад “крисяча дупа”, або по нашомулітературному “ломаний гріш”.
Використовується коли хочуть показати наскліьки щось є неважливим і не цікавим.
Найчастіше використання – фраза “I don’t give a rat’s ass [about something]”, яка означає “Мені абсолютно пофіг [на щось]”.
У словниках:
Для тих хто не зрозумів картинку пояснюю – ass, тобто “дупа”, пишеться і вимовляється точно так само як ass – осел. Проте кляті бритіші з їхнім смішним акцентом навіть слово “жопа” виговори/написати нормально не вміють – у них воно arse і вимовляється з таким глибоким і довгим “а” наче вас хтось душить, послухати можна тут – http://dictionary.reference.com/browse/Arse (порівняйте з американським – http://dictionary.reference.com/browse/ass).
…працювала в магазины косметики “Арбат-Престиж”, був такий десь близько до Майдану. Керувала там якимось комырниками та менеджерами.
Я приколювався з їхніх ацьки-незрозуміло-ускладнених вимог щодо “як одягатися”, “як відправляти електрону пошту”. Ще там якісь були системи замовлення зі складів які неймовірно глючили.
Були пробники які теоретично треба було роздавати відвідувачам, але їх справедливо ділили між собою хто встиг першим схватити.
Навіть якісь там зірки приходили до них фотографуватися на рекламу магазину.
А сам магазин це типо така мережа пафосної косметики із Московії. Причому якщо там у них ця мережа начебто має низькі ціни і душить усих конкурентів, то в Україні ціни були не нижче, а то і вище ніж у інших. Та і магазин я чув невдовзі як ми поїхали закрився. Не пішло… 
Я все сказав!
У 1956 році в найвідомішій велогонці в світі несподівано жовту майку лідера несподівано отримав син польського емігранта, працівник металургічного заводу нікому не відомий Роджер Валков’як.
Не вигравши жодного етапу він тим не менше так і залишвився у жовтій майці до кінця гонки і виграв її.
Преса і публіка ще за довго до кінця гонки прийняла факт його лідерства дуже негативно. Професійні атлети теж так і не визнали його за свого – з ним практично ніхто із зірок тогочасного велоспорту не хотів спілкуватися.
Більше того – у пресі постійно писали що Роджеру в черговий раз вдалося залишитися лідером “лише через те що А та Б по чесному боролися на гірському етапі”, або “порадували публіку прекрасною боротьбою на високих швидкостях”, а Роджеру просто поталанило.
З часом, ближче до завершення гонки почали з’являтися статті типу “Національна ганьба”, “Як таке могло трапитися” і подібні інші. Шокувало усих те що не француз, і навіть не італієць, не розкручена зірка, а який простий хлоп виграє таку гонку.
На фініші стадіон зустрів його мовчанням, а преса старанно уникала писати про нього.
Відчуваючи неймовірний тиск і отримавши кілька травм Валков’як пішов з велоспорту у 1960-му році. І преса знову проігнорувала цей факт.
Ображений на весь світ (і не дивно) Роджер до не давнього часу не давав ніяких інтерв’ю, продувжував працювати на тому ж заводі.
У нещодавньому інтерв’ю журналу Bicycling на питання чи варто було вигравати ту гонку він відповів словами іншого гонщика – “Якби я міг виграти Тур де Франс хоча б один раз”.
Мені чомусь соромно за тогочасних французів 