Звіт…

Коли я вже подумав що завантаженішим по роботі бути не можна все тільки починалося. Ми все ближче і ближче до наших дат, продукт все ближче і ближче до ринку…

Працюємо тепер і вихідними, і ночами, і все одно ледь-ледь встигаємо.

За всі ті майже 4 місяці що я у команді зроблено неймовірний обсяг робіт, суттєво покращено багато чого. Нажаль я не можу відкривати деталі, ну та ви самі все розумієте.

Читати майже не встигаю, на тренування часу не вистачає.

Майже закінчив серію “Культура” Йена Бенкса (http://www.goodreads.com/series/49118-culture), але бачу що останні книги буду таки дочитувати у відпустці.

Із серіалів підсіли на “Фрейзера” – легенька комедія з іноді на диво смішними моментами (http://www.imdb.com/title/tt0106004/).Там щось близько 300 серій загалом (епізоди по 20 хвилин), так що нам ще надовго вистачить. Не “Друзі” далеко, але розслабитися можна прекрасно.

Із музики в основному слухаю класику, скрипки та гітару. У нас навіть будильник в 6:30 вмикає радіо де цілодобово класичну музику крутять. Отак і прокидаємося під прекрасне.

Ну і головне що попереду відпустка на омріяних Карібах.

А безпосередньо перед нею, перед відпусткою тобто, спробую зробити свій перший Half Iron Man (2 км плавання, 90 км велосипед і 21 км біг). Що мене лякає так це велосипед. Я і досі в цьому виді почуваюся дуже невпевнено і взагалі боюся що добігти після нього не зможу. Ну ма в принципі результат мене не цікавить, для першого разу головне фінішувати в принципі.

Отакоє от. А у ваш що нового?

2012-08-11-Lake Tye Triathlon, Monroe, WA

Цей тріатлон відбувався зовсім недалеко – усього 30 хвилин машиною з дому до старту.

Маленьке смішне озеро. Смішне тому що має такі контури з прямих ліній яких у природі не буває.

Старт мав бути о 7:30, але був такий сильний туман що не воді не було навіть видно наступного буйка.

Ну і затримали старт через це майже на годину.

Крім того для олімпійської дистанції змінили маршрут – треба було пливсти 2 кола по маршруту спринта і за моїми відчуттями дистанція була довша.

Я був третій у своїй віковій групі. Загальний час дуже поганий, хоча я був задоволений тим як виклався на дистанції.

Отже час у підсумку 2:27:43.5. Плавання – 25:14, Т1 – 0:49, вело – 1:18:55, Т2 – 0:43, біг – 0:42:01.

До речі Олена теж була третьою в своїй віковій групі.

Протокол змагань тут – http://www.buduracing.com/raceresults/20120811_832.pdf#view=Fit.

Маленький час у транзитній зоні пояснюється тим що вона реально крихітна була (усього пару сотень людей на старті), а потім треба було далеко бізгти від неї з велосипедом.

На самому велосипеді я довго тупив і вперто натискав не ту кнопку на комп’ютері. А дійшло чому не можу почати запис лише на другому колі. Ось тут половина велоетапу – http://connect.garmin.com/activity/209572105.

І взагалі згідно даних з мого комп’ютера велоетап був довшим мінімум на 5 км.

А стартували ми майже одночасно тому Олену, яка робила вдвоє коротшу дистанцію, я просто не міг.

Бігти почав дуже добре, десь по 4:06 кілометр. Думав нарешті вибіжу з 42 хвилин. Але наприкінці першого кола почало нестерпно боліти у боку. То була не діафрагма бо глибоке дихання не допомагало. Довелося зупинитися і трошки пройтися. Далі добіг нормально.

Дані бігового етапу з мого годинника – http://connect.garmin.com/activity/209570871.

Як правило на бігові я наздоганяю всих тих кого не зміг на велосипеді, та тих хто мав наглість мене на велосипеді обігнати Smile А тут один дядько так добре пішов уперед, обійшов мене, але за кілометр до фінішу з ним сталася така ж біда як і зі мною до того. Але він замість трошки пройтися страждав і намагався бігти. Тож я його зміг дістати і обійти.

Через те що старт було відкладено фінішували ми по спеці і під яскравим сонцем. Ну і зрозуміло що плечі і руки у нас зараз яскраво червоні.

Фігурки Футурами, 1-й сезон

Так, іграшки ці теж мають сезони. У кожному сезоні різний набір фігурок. Випускають їх кілька компаній.

Конкретно цей набір доволі дешевий, усі 4 фігурки (плюс брелок Планет Експрес) в одній коробці. Самі фігурки на трієчку, інші виробники та піздніші сезони виглядають краще. Особисто мене вразила якість фігурок від Toynami – http://www.toynami.com/futurama.html. Але там і ціни на рідкі фігурки нормальні такі. Професор може легко 60+ доларів затягнути, а Зойдберг і більше сотні.

У фігурок як бачите гнуться руки і ноги, хоча пальці не розділені і взагалі вони їх одним шматком зроблено.

Колекціонування подібних фігурок (Сімпсони, різні аніме, комп’ютерні ігри, тощо) тут доволі поширено. Не те щоб кожен їх збирава, але побачити в офісі у когось пару поличок щільно заставлених фігурками можна з ненулевою імовірністю.

А Олені дуже ці мої цяцьки не подобаються і кожного разу як приходить нова посилка вона готова мене задавити Smile

Я їх все одно продовжу купувати, але не так часто як був почав. Ну і напишу обов’язково про інші набори.

Інші мої цяцьки:

Я чому не пишу…

…, просто через те що останнім часом просто неймовірно багато роботи. У нас тут усілякі внутрішні дати до яких треба закінчити певні роботи, а обсяги такі що ає страшно. Не пам’ятаю щоб я ще колись такий завантажений був.

І більшість з того що я роблю нове для мене, через це часу на все йде дуже багато. Думав вже спальний мішок в офіс принести.

Ну та нічого, колись все буде зроблено Smile

Фоточка як нагадування для себе що треба вже думати про відпустку.

Що мені подобається в США, частина 1 (дороги, люди, податки, чистота, мультикультуралізм, екологія, “у них там все для людей”, світова політика)

Правильніше було б назвати пост “Які особисто я бачу суттєвві відмінності…”, але най буде більш кричуща назва Smile

І одразу скажу що навіть майже після 5 років проведених тут я не вважаю що знаю добре знаю США, а тому зважайте на те що всі речі сказані нижче обмежені суто моїм досвідом і обмежені також теріторіально місциною в якій ми проживаємо. Також треба сказати що наш “район” є доволі безпечним і спокійним, іноземців ледь не половина населення, високі заробітки, низький рівень злочинності, високий середній рівень освіти і один з найнижчих рівнів релігійності.

І повірте мені – в Україні теж є багато чого хорошого, але тут я хочу написати саме про те що помітив у штатах відмінного.

Ну що ж, поїхали…

Дороги

Особисто для мене це найпомітніше в США – хороші широкі дороги з великою кількістю смуг. Дороги які проложено у самі глухі місця – кріз ліси і пустелі, у парки де ніхто не живе, а є лише красиві види. Транспортні розв’язки у стилі “гігантоманія” – навіть там де нема руху (скажімо у пустелі) дороги часто не просто перетинають одна одну, а розходяться “квітками” з’їздів-заїздів, естакадами та рампами. Широкі ряди, завжди присутня розмітка, узбіччя, мінімум знаків. Все це уможливлює добирання до практично будь-якої точки на карті звичайною машиною.

Люди кажуть що в Німеччині, наприклад, якість доріг краща, але порівняйте площу США і Німеччини. Ну і повторюся що дорогами можна дістатися всюди практично.

При цьому немає суттєвої різниці між швидкісною трасою між великими і багатими містами, маленькими містами, тими ж пустелями чи міськими вуличками – всюди якість приблизно однакова. Так, у деяких районах Сіетлу є доволі покоцані дороги (все одно кращі за українські) і там дуже вузько, але це вже проблеми проектування і забудови які скоріше за все склалися історично.

На додачу водять тут незрівнянно краще ніж вдома. Треба розуміти що водять абсолютно усі – і школярі, і дідусі, і бабусі. За весь час що ми тут у нас не було жодного разу конфліктів на дорозі – ніхто не підрізає (а для чого взагалі це робити?), пропускають якщо протупив. Не те щоб вони всі тут “взаємно ввічливі”, скоріше просто розслаблені. І навіть якщо щось трапляється то люди не гарчать і не кидаються одне на одного, а навпаки турбуються щоб усе було гаразд з тобою. Бо машина то шматок заліза яки все одно покритий страховкою (про страховки читати тут).

Люди

Можна часто почути що люди тут не такі як вдома, кращі якість. Звісно вони не такі, але щоб і сильно кращі я б не сказав. Люди як люди.

Що мені подобається так це те що вони тут виховані тримати дистанцію і ніхто не лізе до тебе доки ти сам не попросиш. Та той самий приклад з поступанням місцем у транспорті – мало хто кинеться вставати доки не попросять бо це просто неправильно вирішувати за іншого що він має сидіти та ще й демонструвати оточуючим що ти сильніший за того кому поступаєшся.

А тим хто не згоден пропоную подумати над такою ситуацією – ти сильний і крутий мужик заходиш в автобус, а там тобі накачаний “шкаф” двометрового росту каже “сідайте будь-ласка” бо він же сильніший очевидно, і міг би і постояти. Що, не надто приємно? Ну так само багатьом жінкам тут не дуже приємно коли хтось демостративно показує свою фізичну перевагу. А якщо тобі і правда важко (неважливо чоловік ти чи жінка), ти після операції чи просто втомлений – то береш і просиш сісти. І ніяких непорозумінь.

Ще окрема тема це розмірковування деяких наших “філософів” про те що в Америці посмішки не щирі. Мені чесно кажучи абсолютно пофіг щирі вони чи ні, мені просто подобається коли мені зустрічні незнайомі люди посміхаються. Від цього в мене підвищується настрій і я посміхаюсь іншим людям.

В цілому мені дуже подобається що ніхто не лізе в душу, не набивається у гості, не тягне руку для потискання і взагалі цікавиться більше власними справами.

Податки

Одна з тих речей які однозначно треба було б перейняти і впровадити в Україні. Щоб податки не платилися автоматично, а кожен мусив би в кінці року заплатити їх за себе. От тоді і відношення до чиновних морд, розбитих доріг і засраних дворів абсолютно у кожного було б інше. Наші люди жадібні на відміну від американців які прагматичні (схоже, але не те саме), і той факт що своїми руками вони мусили б щороку віддавати державі кілька тисяч гривень приводив би до нестримного бажання контролювати куди йдуть кошти і якого біса ті ж менти чи ще якісь працівники ЖЕКу що існують на гроші громадянам ще й мають наглість хамити і погано обслуговувати.

Тоді було б кожному цікаво скільки коштує ремонт кожної з ділянок дороги, яким чином у швидкої допомоги нема бензину для машин і для чого меру, робота якого полягає у підписуванні документів службовий автомобіль.

Коротше мені подобається що кожна людина може дуже легко дізнатися який з проектів міста чи штату скільки коштує і покарати усих чиновників що їх обирають проголосувавши за когось іншого на наступних виборах.

Чистота

Тут чисто. Ні, не стерильна чистота. Але добре побудовані дороги на яких не буває калюж і той факт що дороги ведуть усюди в результаті дає такий ефект що після дня проведеного на вулиці навіть у дощову погоду взуття залишається чистим як наче дома по килиму ходив.

І тут не прибирають щодня. Я бігаю на роботу обмеженою кількістю маршрутів і іноді бачу якусь банку з під пива (або таки якась свиня кинула, або ворона зі сміттярки витягла) на тому самому місці пів-року. Власне у мене таке враження склалося що якраз тут раз на пів-року на вулиці і прибирають. Але той факт що сміття не кидають і робить вулиці такими чистими. Думаю це просто результат кращого виховання і позитивні приклади навколо.

Мультикультуралізм

Не знаю як там в європах де за чутками емігранти не поспішають переймати культуру нової батьківщини, але США це безсумнівно ефективний і найвдаліший зразок мультикультуралізму. Усі культури що тільки можна спочатку спрощуються (читай американізуються), перемішуються і віддають частину себе в американську культуру. Це і кухня, і музика, і традиції, і одяг, і література, і ще багато чого. Жодна з культур не залишилася обособленою і попри усі намагання діаспор усі вони розчиняються в єдиній американській культурі і живуть казковими спогадами про країни своїх дідів-прадідів.

Також правду кажуть що США це країна емігрантів – активні люди з усього світу досі їдуть сюди зі своїми звичаями, принципами і правилами життя. Хтось із них стає дуже успішним і додає різноманітності на трошки змінюючи американську культуру. Такого ставлення до емігрантів як тут мабуть нема ніде – їх не те щоб люблять, але ставляться абсолютно без упередження, абсолютно не звертають увагу на акценти і з радістю допамагають. І як мені кілька разів казали на відміну від бюрократичної Європи де якшо “не можна” означає “не можна ніяк”, тут “не можна” означає “не можна доки не знайдеш спосіб як зробити щоб було можна”.

Екологія

Тупі американці платять скажені гроші за гідбрідні чи електро-автомобілі, сортують сміття, не засирають все навколо себе битим склом і як результат навколо домів і офісів бігають зайці, білки, всякі єноти та олені. Недалеко в лісах водяться когуари та медведі, в річках та озерах риби і черепахи. Літають стада диких гусей і дикі качки ходять через парковки торгівельних центрів, а у парках виходжують чаплі. Я скажу чесно що досі офігєваю коли бігаю на вулиці і регуляроно лякаю зайців що гризуть траву попід домами. Я стільки диких тварин за все життя в Україні не бачив як побачив тут за пару тижнів.

І кожен з американців знає що все це збрежено саме завдяки йому і небезпідставно пишається чим.

Одна з речей які мені сильно не подобаються у наших людях це вміння миттєво і невідворотно псувати і засирати все навколо себе. Причому у кожного виправдання “тут якісь козли вже насмітили і як не роби толку не буде, а тому яка різниця”. Та і я такий самий. Може в совєцькій дитсадівській каші були якісь домішки що зробили з нами таке?

У них там все для людей

Мабуть фраза яку я найбільше ненавиджу. Ті хто таке говорять мають на увазі що є хтось хто сидить і думає що б ще хорошого зробити для людей, а у нас ці хтось не роблять цього. Так от оті “вони” це ті сами люди і є які самі для себе роблять. І правильно фраза повинна звучати як “вони там для себе усе роблять, а я тут ні”.

Бо чиновники кругом однакові – їм цікаво будувати бюрократію та гратися в політичні ігри. Я на самому початку пробував жалітися місцевим що у них тут добре зі спортом, багато змагань, а у нас мало і не масові вони. А мені на це завжди з подивом питали чому ж ми не організовуємо у себе більше змагань і не ходимо масово на них. І справді тут нема ніяких комісій і комітетів “з питань спорту”, а просто є люди які самі беруть і організовують змагання. А оскільки вони тут як я вже казав дуже прагматичні то добре і вдало організовані змагання перетворюються у прибутковий бізнес.

Якщо комусь не подобається що гроші з податків не йдуть на побудову велодоріжок то він бере і огранізовує людей щоб вимагати від місцевої влади саме на це витрачати частину податків. І якщо енергії і підтримки інших достатньо то так і станеться, якщо ж мало кому це потрібно то нічого не буде. Ось так і працює демократія.

Можна було б цю частину ще назвати “Власна відповідальність” – тут не люблять і не розуміють скарг на погане життя. Наші люди дуже люблять жалітися, ну просто капєц як. І дорого їм, і здоров’я не те, і роботи нема, і так без кінця. Мало того що нитиків тут не люблять і уникають, так ще і подумають про себе “заробляй значить більше, займися своїм здоров’ям, знайди роботу – витрать на це той час який ти ниєш”. Коротше яка б у тебе не була б ситуація вона є результатом твоїх власних рішень і вчинків. Ну а навіть якщо це нещасливий збіг обставин ти все одно маєш масу можливостей щось змінити.

Світова політика

Наші люди дуже люблять говорити про світову політику, відносини між країнами та корпораціями, зривати покрови світових заговорів і взагалі бути пікейними жилетами. Це смішно поки то дома і бридко коли від цього відвикаєш. Сидять серед розбитих доріг і завалів сміття купками голодранці з поганими зубами і безграмотною говіркою обговорюють як Америці настане кінець коли Китай буде вимагати у неї 10 барж доларів.

Так, місцеві тут практично не цікавляться світовою політикою. Але їх цікавить справи власного міста, власне того міста де вони і живуть і на життя якого можуть впливати. Як на мене це логічніше. Маленьке містечко може мати свій телеканал, кілька радіостанцій, кілька газет і журналів. І це не рахуючи, наприклад, місцевих журналів для бігунів чи мисливців, та десятке сайтів.

Втомився писати, згодом ще буде.

Для особливо вразливих повторю – я не вважаю що наші люди погано чи живуть не правильно. Є історичні причини чому у нас живуть саме так, а не інакше. Таке нещастя як совєцьке виховання не минає просто так, та і тягар традицій не завжди є доброю річчю. Я намагався написати про те що я бачу сильно відмінним і що тут у повсякденному житті мені подобається більше ніж в Україні.

Продовження:

Що мені подобається в США, частина 2 (спорт і фізична культура, ставлення до інвалідів, мобільність і гнучкість, друзі)

2012-07-22–Seafair Triathlon, Seward Park, WA

Скажу одразу – виступив невдало. І не тому що погано біглося чи пливлося, а через те що зрізав (ненавмисно) велосипедний етап, а зрозумів це занадто пізно.

Власне мені на трасі волонтери махнули “повертай тут” і в результаті я не доїхав майже 10 км. Я їх і не звинувачую – згідно правил я зобов’язаний знати трасу. Але голова під час змагань не варить абсолютно. Дуже часто, наприклад, у транзитній зоні люди біжать не в ту сторону, хоча до страту подивилися куди бігти з велосипедом, а куди на біговий етап.

Сам тріатлон проходив у Сіетлі, в невеличкому парку Seward.

Парковок поруч нема, але навколо “приватиний сектор” і сотні машин з реками для велосипедів запаркувалися на вузеньких вуличках так що місцями було важко проїхати.

Погода була не жарка абсолютно, без сонця, але і не холодна. Дуже хороша для змагань погода. Щось трохи більше тисячі людей приймало участь.

Цього разу знову ледь встигли на старт – моя хвиля стартувала о 6:35 десь, прибіг у транзитну зону хвилин за 15 до старту. У скаженому темпі почепив велосипед, розклав кросовки, начепив туфлі на байк, натяг гідрокостюм, ковтнув сольові таблетки і побіг у воду.

Стартували хвилями по віковим групам, старт з води. Пливлося дуже добре, але плавання було 2 кола і після першого кола якраз коли я пропливав через лінію на якій вишикувалися учасники чергової хвилі їм дали старт.

Це була жесть! Розгрібатися через натовп хвилі з якої я пливу, потім через відстаючих попердньої хвилі, потім через відстаючих наступної… Приблизно дві третини другого кола у воді я і роздавав і сам отримував і по руках, і по ногах, і по голові. А ще деякі тюлені прямо тушою налітають зверху і ледь не топлять. Але в цілому пливлося добре Smile

А Олена після того як сфотографувала мій старт пішла збиратися на свій, тому фотографій небагато у нас. Згодом як деякі опублікують я ще напишу один пост.

Вискочив, коротше, з води, доволі швидко зібрався і попер на велоетап. А там я вже як справжній профі обуваю туфлі по ходу, а не у транзитній зоні. Результати правда покищо не зовсім як у профі Smile

Велоетап спочатку йде по місту, потім виїздимо на міст де перекрито рух. Траса велоетапу відносно пласка, пару крутих, але коротких гірок не ускладнюють її суттєво. А от боковий вітер на мосту був такий скажений що мене кілька разів аж у бік вело. А коли лежиш на аеробарах і велосипед веде у бік керувати ним не так вже й легко.

Тим не менш я потроху обганяв народ, мене ніхто не обіганав. А от на зворотньому шляху з мосту там де треба було продовжувати їхати прямо мене завернули вліво, до фінішу тобто Sad smile

Коли до мене дійшло що я зрізав настрій впав миттєво просто. Не хотілося ні повертати (вже кілька кілометрів проїхав у неправильний бік), ні фінішувати. Тим не менш доїхав до транзитної зони і побіг.

Бігти теж було важко, настрою ніякого. Але за пару кілометрів втягнувся і почав терпіти.

Біговий етап проходив у тому ж парку, я біг два кола. Лише одна відносно коротка, але крута гірка. Двічі.

Фінішував серед перших Smile Але потім пішов і попровив щоб мене дискваліфікували. І заодно розказав де волонтери чудять. Бо бачив що вони ще кількох людей там завернули.

Тепер намагаюся добитися від них результатів своїх етапів (хоча б плавання і бігу).

А Олена фінішувала непогано. Головне що їй сподобалося змагання не дивлячись на всі проблеми з організацією. Та і мені сподобалося. Обов’язково наступного року приймемо участь.

Оленені результати можна глянути тут – http://www.racecenter.com/results/2012/res_st12.htm#7

Мій досвід спілкування з поліцією

Його власне небагато через те що поліцію особливо і не видно доки вона не потрібна. Ну іноді помічаєш патрульні машини, іноді на масових заходах поліцейські спрямовують натовп, ще на змаганнях вони перекривають рух машин…

Перша наша зустріч сталася з нею (поліцією) в перший же наш день в США. Ми заблукали, кілька годин кружляли машиною і сильно захотіли забігти у кущики. Знайшли якусь велетенську парковку невідомого призначення оточену деревами і густими кущами, зупинилися і побігли в різні боки… І тут миттєво – ревіння двигуна, виття сирени. Вилітає з машини офіцер і несамовито волає “Вийдіть з кущів з піднятими руками”. Вистава ще та Smile

Потім я йому пояснював що ми шукаємо своє житло і заблукали – він каже “а, в туалет зупинилися” і почав нам на карті показувати як проїхати куди нам треба.

Взагалі доволі незвична відмінність тут в тому що якщо тебе зупиняє поліція то ти повинен сидіти в машині і чекати поки поліцай підійде. Виходити не можна. Також не можна підходити до поліцейської машини (якщо ти вже зі своєї вийшов). Ось так було в нас коли я розбив свою фару об автобус. Він (поліцай) типу побалакав зі мною, далі каже "Ок, зараз я щось там напишу/поговорю в рацію" і йде до своєї машини. Я за ним. Він зупиняється і каже – будь ласка, стійте тут, сер. І йде далі. Я по інерції йду за ним далі. Він знову зупиняється, знуву "будь-ласка" і чекає доки я не зупинюсь. Потім – будь ласка, відійдіть до своєї машини, сер. І лише потім йде до своєї.

Ну та у них в школі вчать як поводитися з поліцією. Треба просто не забувати що у поліцейського з собою пістолет і він може ним скористатися. І для нього забезпечити свою безпеку найголовніше. А як почне стріляти то буде пуляти доки не вирішить що небезпека минула. До речі стріляти у повітря чи ноги/руки їм заборонено – тільки в центр тіла. Це для того щоб злочинець під наркотою, бухлом чи адреналіном не проігнорував постріли. Ну і щоб не зачепити інших людей. Тут так і на курсах самооборони вчать, розказували. Достав пістолет – стріляй. Стріляй доки не припинить рухатися. Ніколи не стріляй у повітря чи кінцівки – лише у груди.

Як і за що тут штрафують? Зауважу що тут дещо незвичні правила в порівнянні з нашими. Близько 20 знаків і дуже однозначна дорожня розмітка. Суцільну лінію перетинати не можна ніколи. Але поворот направо на червоне світло дозволений “якщо це можна зробити безпечно”. Також, наприкла, на знаку STOP треба стояти 2 сек незалежно від того наскільки завантажена дорога. Зрозуміло що це мало хто робить, але можуть штрафонути якщо з точки зору поліцая ти не зафіксував зупинку. Штрафи доволі високі і тому порушувати не вигідно. Наприклад не можна виїзджати на перехреся якщо ти не можеш закінчити маневр без зупинки. І це дуже добре. З жахом пригадую києвські перехрестя (особливо площу Московську) на якій машини не можуть їхати на зелене бо перехрестя забите тими хто розуміючи що він не закінчить маневр тим не менш в’їхав туди і перекрив весь рух. Ось. Тут навіть найбільша пробка хоча рухається і повільно але все ж таки рухається. Такого щоб машини просто стали і стояли 10 хвилин не бачив жодного разу.

Якось розіслали всім листа в якому попереджали що в містечку (ми тоді жили у Редмонді) буде щось типу місячника боротьби з порушниками. Злі язики кажуть що мерія міста відчула потребу в грошах і звернулася до компанії, але та грошей не дала, а взамін дозволила подоїти працівників-порушників. Офісні будівлі та дороги біля них є приватною власністю і без дозволу хазяїна поліція там не має права щось робити. Штрафували не повально. Поліця ховалася в неполіцейських машинах, на стоянках, партізани такі.

Штрафували за початок маневру "коли вже не можна" (на жовтий наприклад), за неправильне перестроювання і так далі. При чому тут штрафують не лише водіїв але і пішоходів (особливо за перехід у недозволеному місці) та велосипедистів.
Самі поліцейські штрафи не стягують а складають рапорт (ось ще писав про автострахування). Потім тобі в поштову скриньку приходить постанова суду де тебе зобов’язують сплатити певну суму. Далі є 3 варіанти. По-перше, можна виписати чек і відіслати його поштою в суд. Також можна визнати себе невинним і з’явитися на засідання суду. Ну і ще звісно можна звернутися до послуг адвоката. Враховуючи суми штрафів багато хто звертається до адвокатів і часто вдається анулювати штраф. Причинами можуть бути помилки в складені/заповнені протоколу, наявність свідків і тому подібне.
Гроші від штрафів йдуть місту, точно правда не знаю чи мерії чи іншому органу, тому ці надходження часто бувають доволі критичними. І багато що залежить від суддів. Існують "погані" судді, які виходять з того що ти явний порушник і ще щось вякаєш замість щоб платити. Судді в інших містах навпаки вважають поліцейських не надто компетентними і поблажливо ставляться до порушників.

За несплату штрафу отримаєш штраф за кожен термін несплати. В кінці кінців можна дочекатися позбавлення водійських прав і богрової тюрми. Наявність несплаченихї штрафів дуже негативно впливає на твій кредитний рейтин і недозволить взяти кредит на будинок/машину/будь-що на якихось розумних умовах.

А остання наша зустріч з поліцією була теж кумедна. Ми рано вранці їхали зі змагань додому з причепленим на багажнику велосипедом. Порожня траса, хороша погода. А назустріч (читай через посадку) їхала поліціейська машина. І я краєм ока помітив що він попер з асфальту через траву на нашу дорогу. Дивлюся у дзеркало – точно, увімкнув “люстру”, але сирену поки не вмикає. Ну я зупиняюся, достаю документи. Поговорили в стилі “доброго ранку, права і регістрацію будь-ласка, де живете, звідки їдете, у нас перевищувати не можна, до побачення” Smile Типо він там міг сказати яка у нас швидкісь. Скоріше за все або схожу машину десь вкрали, або велосипед його зацікавив чимось.

Не дивлячись на все це поліцію тут люблять і поважають. Часто бувають різні свята де поліція і пожежники стоять зі своїми машинами, а діти із задоволенням з ними фотографутються, сидять у машині і взагалі радіють.

[Хроніка регулярної мандрівки] Але треба сказати. стр 37.

< Попередня сторінка

– А вони мене вже так ізнущалісь, так ізнущалісь – Перервала його роздуми якась тітка що сиділа на роздутій китайській сумці – Єлє оце вирвалася от них, ізвєргів…

Він підняв погля з брудної підлоги вокзального залу очікування і тут же втомлено ним загубився в пошарпаному натовпі. В голові нечутно клацнуло і хвиля роздратування затопила його. Неприємні протяги, неприємні вокзальні запахи, відкрите незатишне і галасливе місце, нерозбірливе але нав’язливе бурмотіння гучномовців під стелею. Він не стримався і закричав на незнайому тітку.

– Кажи мені правду! – Кричав він – Досить брехати! Дивися йому в очі і кажи правду – тикав він рукою у портрет Леніна, півішений під високою стелею його кабінету на фарбованій зеленій стіні.

Схопивши важкий повний графин він тремтячою рукою налив води у гранчак. Потім обережно вставив на місце скляну пробку і викинув повний стакан у вікно. Через секунду тиші м’яко бухнув ледь чутний удар… Все ж таки 7-й поверх, може і почулося.

Злякана жінка ховала босі ноги під стільця і продовжила нити.

– Ну так я і кажу – вони іздєвалися з мене – Шмигнула носом – Завели в таку кінату маленьку і били. А я начальнику пожалуюся! – раптом відчайдушно заволала вона.

– Розкажи, розкажи – Вгодований писок над сталевого кольору костюмом зацікавлено заглядав у кабінет крізь вікно з вулиці – Що там було? Погано з вами поводилися? Знущалися? Так, так – Начальник поклав шкіряну папку на підвіконня і кудись схилився, так що його стало не видно з кабінету.

Пошарудівши чимось обличчя знову випливло на світ.

– Так кажіть, кажіть. Я тут дещо занотую – Клацнув ручкою і заходився щось креслити на відірваному шматку шпалери прикусючи язика вбік.

– Так завели мене у такий підвал, а там ще дерев’яні кроваті двуетажниє стоять з обох сторон. – Дівчина однією рукою помішувала якесь густе червоне варево на плиті, а другу обтирала об рушник – І такий наче дліний карідор, і всє кроваті і кроваті. Як на войні – Паркетна підлога під нею поскріпувала.

– Так а потом у такі малесенькі двері заводять – продовжувала вона вбуваючись у коридорі біля дзеркала – а там скільки собак дворових, і такі всі великі. А я ж їх боюся. Так солдати мені і кажуть щоб я чекала і нікуди не йшла. А самі зі свічками пішли геть. Ну ясно що я в темряві нікуди не піду.

Чути її було погано – обличчя майже повністю закрите теплим шарфом, та і вітер несе сніг в обличчя. А за пару десятків кроків так і взагалі нічого не видно.

– Потім прийшли ці – продовжував він сам до себе – п’яні, матюкаються – Взяли найбільшу собаку і почали нею бити жінку. А вона вже і не ворушилася, лише закривала собою сумки.

-Так – перебив його сусід по купе – я як піонером у дитинстві був то пам’ятаю нам розказували про це. Потім взяли собачі зуби, поробили з них голки і почали молотком забивати їй під нігті. Так же ж було?

– Ні, не так- сказав він. Жбурнув на столик жменю зіжмаканих грошей у перемішку з дріб’язком та якимись скрепками, резинками і стертими значками і рвучко вискочів з кондиціонованого повітря кафетерію на розпечену вулицю.

У вухах щось лусноло і час зупинився. Очі відкрилися і він згадав як то починалося.

Наступна сторінка >