Oleksandr Golovatyi – Сторінка 103 – Ще один не такий як усі…

Прибутки Microsoft

Більшість людей (і я в їх числі) хоча і знають що МС заробляє шалені гроші з року в рік не зможе сказати скільки саме і чим саме. Ну тобто люди знають що от є Windows, Office, ну може ще спеціалісти знають про Visual Studio, SQL Server та SharePoint, але яку частку прибутку кожне з них приносить не завжди зрозуміло. До того ж ще є bing, Windows Phone, XBox які наче і роблять якість гроші, і в той же час інші люди пишуть про шалені витрати на ці продукти.

Спробуємо розібратися за допомогою ось цієї статті – http://www.tannerhelland.com/4993/microsoft-money-updated-2013/.

Але спочатку кілька зауважень:

“традиційні” продукти (Windows, Office) левову частку заробляють у секторі контрактів з великими організаціями (і це контракти на кілька років), а далеко не продажею коробок індівідуальним користувачам.
чутки про якийсь уход з ринків та падіння прибутків є перебільшеними, якби не сказати брехливими – компанія стало заробляє більше кожен наступний рік на протязі усієї історії свого існування
незрозумілий і невідовий звичайному користувачеві Server and Tools росте найшвидшими темпами кілька років. А займається той відділ тими інструментами що полегшують великим організаціям управління їхнім парком техніки.
числа на графіку вище то “брудний” прибуток, тобто з них ще треба віднімати те що було потрачено відділом.

Отже поїхали:

Windows – чистий прибуток 19.3 міліарда. Сюди ж входять Sufrace, миші, клавіатури і таке подібне.
Business – включає в себе Office, Exchange та SharePoint, чистий прибуток 16.2 міліарда.
Server and Tools – включає в себе Windows Server, SQL Server, Visual Studio, System Center. Чистий прибуток – 8.2 млрд.
Entertainment and Devices – це XBox, Windows Phone, Microsoft Live та Skype. Чистий прибуток 0.8 млрд. Ось тут цікаво порівняти прибуток від продуктів які продаються індивідуальним користувачам (а XBox+Kinect мегапопулярні і дуже добре продаються) з тими що продаються великим огранізаціям. Навіть якщо Windows втричі популярніша за XBox то можна прикинути що великі організації приносять МС вдесятеро більше грошей.
Online Sevices – MSN, Hotmail, bing. Ну тут ясно що бінг жере гроші (як довго свого часу було і з XBox), але все не так просто бо гроші не просто витрачаються на розробку та дата-центри, але і на покупку продуктів і компаній (згадайте Skype). І хоча цей відділ і заробив 3.2 млрд., проте у підсумку став збиткови на 1.3 млрд. До того ж по угоді з Yahoo! 80% прибутку від показу реклами буде йти з МС кілька років, і лише потім почнуть зменьшувати процент виплат. Це така платня за те що фактично пошука на Yahoo! є інтерфейсов для результатів bing.

Американська стоматологія

Оновлюю свій старий пост деякими новими даними. І в черговий раз повторюю що все написане далі виключно базується на моєму досвіді і не обов’язково є справедливим для інших міст та регіонів.

Також зважайте на те що американські паціенти набагато більше платеспроможні чим і пояснюються частково високі ціни і вимоги до якості лікування.

Одразу хочу пояснити що коли я останні роки ремонтував зуби у своєму рідному місті то вважав (і досі вважаю) родину лікарів у яких я це робив висококласними проффесіоналами своєї справи. Крім того вони надзвичайно приємні як люди. Одним словом ніколи не мав сумнівів що лікуюся/ремонтуюся правильно і надійно.

Так ось… Коротше тут є своя специфіка. Ну, по перше, з приводу моїх коронок мені одразу сказали що такі вони бачили лише у людей яким ставили коронки десь у 50х роках. Типо це "тимчасові" і ненадійні коронки, які нещільно прилягають до ясен і кореня зуба. Стосовно мостів – так вони таке взагалі не роблять бо "як же тоді чистити зуби ниткою або ремонтувати лише один зуб"? Зате пломби похвалили – такі м’якенкі, легко виколупувати Smile

Ага, ще про чистку зубів. Коротше мені тут вперше розказали як правильно чистити зуби. Вірніше чистити треба не зуби а ясна. Вірніше навіть місце стику зубів і ясен, бо саме там усі бактерії. Також чистити треба там де важко щіткою дістати – там теж усі бактерії. Ну і головне – найжирніші бактерії між зубами. Тому чистка ниткою (вгору-вниз, а не зліва-направо) є важливою і обов’язковою частиною процедури. А взагалі такі прилади як Вотерпік дуже допомагають утримувати зуби в пристойному стані довше.

Далі з’ясувалося що у них кожен доктор робить лише один тип робіт. Як лише ми приїхали в США і вперше пішли до стоматолога то там подивилися мої зуби на "круговому" рентгені і сказали що маю 10 можливих очагів інфекції під видаленими нервами. Ще здивувалися що в коренях у мене цемент. Тобто якщо зуб не отримує достатню кількість рідини зсередини то за кілька років він стає крихким. Так ось тут канали заповнюють спеціальною пористою резиною що дозволяє зубу без нервів прожити довше.

Далі про ціни. Проста заміна пломби на сьогодні вже коштує від 500 баксів. А ремонтувати корені треба у іншого лікаря.

Лікар "по кореням" має такий агрегат що робить його схожим на нейрохірургі чи ще якось ман’яка – велетенський мікроскоп-окуляри з купою лінз, трубок і якихось засобів. Він просверлює манюсіньку дірочку через яку і запихає у канали ту резину. Фотографують усе "до" та "після", роблять рентгени і все таке інше на моніторі показують.

Ну і знеболюючі уколи – спочатку чимось мажуть місце уколу так що воно стає майже нечутливим. Потім колять. Потім колять ще, потім колять ще, потім… В результаті не відчуваєш абсолютно нічого. І відходняки не такі важкі як вдома були. І ніхто при цьому нічого не питає – колють одразу. А вдома пам’ятаю мені постійно стоматологи говорили що треба терпіти скільки можна бо тоді вони точніше знають чи правильно вони усе роблять.

Ага, ну і коштує тут зробити корені одного зуба від 1500 баксів.

Далі треба ставити "тимчасову коронку" вже у іншого лікаря. Тимчасова означає що її доведеться років через 10-15 міняти. Це обійдеться десь у 500+ знову. Причому всю роботу роблять ассистенти, лікар тільки в кінці перевіряє що все нормально. Коронка буде підібрано точно під колір сусідніх зубів (з буквально сотень кольорів у каталозі). І робить їх спеціальна машинка на основі тривимірного сканування мого зубу.

Дививувалися вони також з моїх старих жовтих коронок – питали це типа через те що я у молодості мабуть був у банді Smile Бо у них типо тільки гангстери ставлять собі жовті коронки.

Що ще є? Ще є виривання зубів (мені настійливо рекомендують вирвати усі кутні зуби з аргументацією "людині вони взагалі не потрібні" і "після того у роті буде набагато менше бактерій – на 4 розсадники менше). Цін не знаю, але оскільки робить лікар то мабуть пару тисяч.

Ще є вставлення імплантантів. Олені робили цілу операцію коли взяли частину кістки зі щелепи, вживили її в інше місце щелепи, вставили туди штіфт, а потім на нього поставили зуб. Зробила вона це все в російського лікаря який всі ці процедури робить у себе в офісі. Але мені той лікар і його офіс довіри не викликає тож я би зробив собі таке краще у різних лікарів та за вдвічі більші гроші Smile Ну а в підсумку таке стане в 5-6 тисяч.

Ще вирівнюють зуби брекетами – 3-5 років і десь 10-15 тисяч за всю красоту.

Ще є відбілювання, але то імхо дібілізм. Платити за те щоб потім зуби постійно боліли від холодного, гарячого і кислого?

Ще є чистка зубів – залазять скребком аж під ясна, десь 300 баксів. Після того як зробиш повну процедуру достатньо робити “контрольні” чистки пару раз на рік що також буде коштувати 100+ доларів кожного разу. Але буде швидше набагато і не боляче взагалі.

Що зі страховкою спитаєте ви? Зі страховкою погано. Ну, по перше, страхзовка на зуби це зовсім окрема, не пов’язана з медичною страховка. Здається нормальної стоматологічної страховки в природі взагалі не існує.ю Наша, наприклад, покриває лише 1500 доларів. Все інше – зі своєї кишені. Так що хочеш-не хочеш, а будеш тут слідкувати за зубами як за дорогоцінним скарбом. Посто не можна собі дозволити не почистити зуби (та ще й з ниткою) кілька разів на день – надто дорого Sad smile

Санта Барбара та Шеві Камаро, враження

Місто Санта Барбара у нас відоме як я розумію в основному завдяки одноіменному серіалу що почали показувати ще в СРСР, продовжили вже в незалежних країнах і так здається до кінця і не показали.

Опинилися ми там тому що наші знайомі що подорожують по США у вихідні планували заїхати в це місто, а нам відповідно прийшла думка чому б не зустрітися з ними та ще й побатичти місто-легенду.

Отже літак з Сіетла до Лос-Анджелеса 2,5 години, потім ще 2 години машиною з ЛА до Санта Барбари вздовж океанського берегу. Звісно можна було полетіти з Сіетла безпосередньо в кінцевий пункт, але оскільки прямих рейсів між цими містами нема то найкоротший польот з пересадкою десь у Феніксі зайняв би більше 7 годин. Та до того ж нас переконали що ми хочемо взяти на прокат не аби яку машину подешевше, а самий що не є кабріолет. Ну ото ж ми і вирішили що як кататися на машині то вже якраз можна і спробувати що воно за відчуття у кабріолеті. Та і до того ж в тих краях незрівнянно сонячніше і тепліше ніж у нас зараз.

В ЛА ми прилетіли десь о 9 ранку, сіли на автобус що везе у прокат машин (у кожної прокатної компанії курсують свої безкоштовні автобуси). Там я вже сказав що хочу взяти не ту машину яку замовляли (а мали дати щось типу Тойоти Короли), взяв найкращу страховку щоб не хвилюватися ні за що… Взагалі вийшло в районі $100 на день за те що ми вибрали.

На вибір давали за одну й ту ж ціну Chevrolet Camaro та Mustang, я вибрав Шеві (Мустанги мені не такі красиві ззовні). Довго ламав голову як той відкидний дах прибрати, потім покликав працівника що ошивався поруч (а розміри парковок у кожної компанії там такі що 4-5 стадіонів з трибунами умістити можна) і той мені все показав. Машина до речі була 2014 року і накатала усього 4000 миль.

Сіли, поїхали… Далі будуть фото Санта Барбари, ЛА ми не фотографували, не подобається нам ЛА.

Я боявся що у машині з відкритим верхом буде страшенно дути і шумно буде. Виявилося що дме не так вже й сильно, принаймні на передніх сидіннях. Ну і не так щоб шумно було – можна було спілкуватися лише трошки підвищивши голос. В нашому Форестері з відкритими вікнами набагато гірше.

Хоча Олена мерзла і куталася у кофту мені холодно не було, скоріше свіжо.

Спочатку ми їхали по дорозі де обмеження швидкості іноді падало аж до 30 миль на годину, але друга половина дороги вже була нормальною швидкісною трасою з обмеженням в 65 миль (значить можна спокійно їхати всі 70).

Більша частина дороги проходила вздовж океану, а з іншого боку доволі помітні гори. Дорога наче обкреслює контур берега жирною лінією.

Пролетіли містечка Санта Клара, Малібу (дивилися “Рятівників Малібу”?), ще якість дрібненькі поселення. А ось вже за наступним поворотом берегу видно розтягнуту Санта Барбару.

Місто вузеньке, бо здавлене океаном та горами, але доволі довге.

Не дивлячісь на концентрацію багатіїв у місті видається воно маленьким і напівсонним. Хороші широкі пляжі практично без людей, вздовж пляжів бігає доволі багато людей, купа магазинчиків та маленьких кафешок у центрі (може то був і не центр)… З вулиці на якій ми жили було видно як біленькі будиночки лізуть на гору, а потім наче здаються і лишають свої спроби.

Ще треба сказати що це мабуть найдорожче місце в якому ми бували. Оскільки готель ми замовляли в останній момент то вдалося знайти лише двозіркові мотелі за ті ж майже 100 доларів за ніч. За такі гроші можна для порівняння в найкращих готелях Лас Вегасу зупинятися.

А в іншому місто не можна сказати що дороге – їжа і ціни в магазинах такі ж точно як і в інших містах.

Отже заселилися, поїли, поспали. Поїхали шукати готель в якому наші знайомі зупинилися. І за дивним збігом обставин як ми туди заїхали якраз вони з машини виходили Smile Потім сходили повечеряти разому у галасливий бар з посередньою їжою, але затишною атмосферою і домовилися про плани на наступний день.

Вранці раненько поїхали на набережну і побігали. Я добіг до кінця пляжу (виявилося він усього 5 км довжиною) та назад. Були ще плани поплавати, але Олена сказала що холодно і ніхто не купається і у воду мене не пустила.

Ну власне коли ми вже поснідали і відпочили наші знайомі якраз прокинулися Smile

А далі ми з ними тусили по набережній, ходили по магазинах та ганяли як шалені з відкинутим верхом по трассі. Потім мені Даніл пояснив що в таких машинах з відкритим верхом їздять по вулицях на невисокій швидкості. З цим я в принципі погодився, але хотілося накататися і пофіг хто там подумає що колгоспники якісь до кабріолета дірвалися.

А зворотній літак у нас був з ЛА о 6-й ранку, тож з СБ ми виїхали о 2-й ночі і прориваючись крізь темряву та туман насолоджувалися останніми годинами в кабріолеті (правда вже з опущеним дахом).

Що ж сказати про саме місто? Скласти якесь враження за один день звісно не можливо, але мені з першого погляду сподобалося. Взагалі Каліфорнія нам обом не надто подобається – якось тут все занадто людяно, галасно, швидко і агресивно. Але от Санта Барбара жодного разу не справила на нас такого враження. До того ж тут тепло, є океан, та мабуть і криміногенна ситуація не така погана як в тому ж ЛА.

Так, я би міг жити в цьому місті. Може на пенсії колись Smile

Вікіпедія повідомляє нам про населення в 90 тисяч з яких 75% білі, середній вік 37 років, середній прибуток на родину 60 тисяч на рік та середню вартісь будинку 800 тисяч. А це говорить про те що в місті є житло у багатіїв які тут не живуть довго і не працюють, а населення великою часткою таких багатіїв і обслуговує.

До речі машини подібні нашій не те щоб кожна друга там, але далеко не рідке видовище, дуже багато подібного бачили.

Я розумію що більше питань буде викликати машина ніж наші вреження про місто, тому ще троши інформації.

Що мені сподобалося в ній:

на диво тихо всередині навіть з відкинути дахом
дуже м’яка хода і гальма, розганяється так плавно наче на місці стоїть. Я спочатку думав що вона дуже повільна на розгоні, але потім помітив що навіть на світлофорах я зі старту відриваюся помітно від інших машин, але не відчуваю прискорення. Те саме і з гальмами – не відчуваєш що гальмуєш.
хороша аудіо-система – з відкинутим верхом на трасі при швидкості 110 кмг прекрасно чути класичну музику (навіть не рок)
широченні і глибокі передні сидіння, неймовірно комфортно. Мені як правило за кермом починає усе муляти години через півтори. Тут же було таке враження що всі 5-6 годи можну проїхати без будь-якого дискомфорту.

Що не сподобалося:

огляд передній перекривається рамкою переднього скла у незручному місці і треба до цього звикати
сидиш дуже низько і габаритів машини не відчуваєш. Вона дуже широка і весь час я боявся на поворотах бока об брівки обдерти. Та і капо погано видну і я постійно зупинявся на червоне світло за 2 метри від попередньої машини.
На задніх сидіння розміститися практично неможливо – сідала наче і є, а ноги опустити нема куди.
У багажник при складеному верху хіба що жіночу сумочку можна запхати. Та навіть з верхом над головою в той багажник не кожна валіза влізе.

Коротше у підсумку машина хороша, але я собі таку не хочу. І не лише тому що в Сіетлі з постійним дощем в ній сенсу нема, але і тому що вона не функціональна для мене. А лише те що водити її приємно не робить її для мене бажаною. З іншого боку якщо наприклад Олена захоче собі щось подібне купити то я не буду проти, і мабуть навіть підтримаю.

А ще по дорозі в Сіетл в аеропорту ми побачили загін поліції що шукає та знешкоджує бомби. Не знаю що там було, але свого робота (на фото за вантажівкою) вони вже розбирали і пакували у вантажівку.

А в Санта Барбару ми ще колись повернемося, спогади ж приємні лишилися.

2013-10-13–Victoria Marathon

Все ніяк не міг зібратися з силами і почати писати про цей марафон. Головна причина – не надто хороший результат Sad smile

Впереше цей марафон я пробіг в 2012 році (07/10/2012–Victoria Marathon, Victoria, BC–3:23:48 та 2012/10/07–Victoria Marathon, ще кілька фото) і мені там так сподобалося (і сам старт і місто в якому він проходив) що ми вирішили будь-що прийняти участь вдвох наступного разу.

Як я вже писав (Вікторія, Канада, враження) зупинилися ми близько до центру у приватному будинку. Старт був у неділю, причому півмарафон який бігла Олена стартував о 7:45, а марафон о 8:30.

Встали раненько, умилися-одяглися, ковтнули пігулки і потупцяли на старт. Жили ми недалеко – десь хвилин 10 пішки неспішно від старту. А там вже перехреся по яким будемо бігти перекриті, поліція і волонтери, і народ бігає розминається.

З ранку було трохи прохолодно, але було і хвилювання яке не давало мерзнути. Ась ож вже оголошують старт, Олена скидає з себе теплі речі і забурюється у натовп, я йду фотографувати старт.

Після старту півмарафону я ще сходив на квартиру, полежав з пів-годинки під ковдрою, а потім і сам потупцяв до старту. Було вже трошечки тепліше (пам’ятаю що було в районі +17 по Цельсію).

Натовп на марафон здається був ще більше ніж на половину (хоча насправді вчетверо меньше), але я завжди стаю на старті у голові групи. Ні, не у першому ряді, не такий я наглий, але десь близько ряду до 10-го таки лізу. Хоча і не фінішую в першій сотні – прошто штовхатися на старті не люблю.

Перша частина дистанції (десь третина) уся з непомітної гірки, і тому дуже легко перевищити заплановану швидкість. Минулого року я планував пробігти за 3:15, але спромігся лише на 3:23. Цього ж року спочатку були сподівання на 3:05 (що було б моїм особистим рекордом), але за пару тижнів до старту я зрозумів що не готовий і вирішив хоча б на 3:10 цілитися.

Проте навіть не добігаючи до половини дистанції я зрозумів (хоча і йшов ще за графіком і почував себе нормально) що не вийдк заплановане.

У підсумку (не хочу жалоби свої розвозити на кілька абзаців) останні кілометри почали сильно боліти м’язи ніг (стегна та сідниці), а це результат або недотренованості, або того що не встиг відновитися перед стартом. В моєму випадку і те і іншу. З останнього старту (2013-09-15-Kirkland Triathlon) я фактично не тренувався нормально, тож і не дивно.

А коли розумієш що не вийде як хотів то і мотивувати себе практично не можливо. В цілому я не бачив необхідності страждати та нариватися на травми знаючи що все одно результат мене не порадує. Тож коли ноги починало майже судомити я переходив на хотьбу і кілька десятків метрів проходив швидким кроком. А ноги боліли реально сильно, молочна кислота аж розпирала їх Sad smile

В результаті – 3:19:50, 169-й (з 1726) у загальному заліку, 33-й (зі 122) у своїй віковій групі. Протокол – http://racedaytiming.ca/raceday-results?display=gfvm2013marathon.

Оленин результат ось тут можна знайти – http://racedaytiming.ca/raceday-results?display=gfvm2013half.

Дані з годинника – http://connect.garmin.com/activity/390682603, там якраз видно що в районі 35-го кілометра як і положено починається різкий спад швидкості.

Ну а після фінішу я у страшних муках йшом нескінченну дорогу до житла, стонучи мився в душі і трупом сидів в машині в черзі на паром поки Олена ходила за їжою. І вже на паромі прийшов до тями і почав їсти і подавати ознаки життя.

Ось так коротенько… Через місяць марафон у Сіетлі в якому я сподіваюся не так розчаруватися у собі.

Фаст-фуд в США

Одна з головний асоціацій яка приходить нашим людям в голову це фаст-фуд, або місця швидкого (і не надто здорового харчування). Проте думка про те що американці багато і часто їдять в таких місцях є помилковою. Я припускаю що бідні і дурні люди що махнули на себе рукою ліняться готувати і регулярно ходять у фаст-фуди бо самим готувати лінь. Але у людей яких я бачу навколо навіть коли нема часу і бажання на готовку завжди є вибір куди піти, причому різниця в ціні буде мізерною якщо буде помітна взагалі.

Кафе і ресторанів в тому числі з національною їжею в США в порівняння з Україною просто безліч і при бажанні харчуватися не у фаст-фуді дуже легко.

До того ж у нас знають лише про кілька мереж, але лише в США їх майже сотня, не кажучи вже про мережі обмежені одним штатом чи навіть кількома сусідніми містами. До того ж деякі фаст-фуди виглядають зовсім як ресторани і ви навіть не здогадаєтеся що це не один ресторан, а ціла мережа. Мабуть в контексті США фаст-фудом можна назвати ті місця куди можна під’їхати машиною і замови їжу в одному вікні, а забрати в наступному, при цьому половину назв що я нижче приведу можна викинути.

Одна з незвичних і відсутніх в Україні речей полягає в тому що в США в подібних заклаках коли ви купуєте напій (кола, або сода як їх тут називають) вам просто видають великий паперовий стакан і ви вже самі ходите до машинки на якій купа крантиків з різними колами (різних видів кока-кола, пепсі-кола, маг, спрайт, монтейн дю, безліч їх). Так, ви правильно прочитали – можна ходити необмежену кількість разів і ніхто навіть не контролює. Сенс в тому що при ціні банки меньше 1 долара ви платите за стакан в районі 3 доларів. Може раз на життя ви і вип’єте 4 стакани щоб загнати мережу в мінус на 50 центів, але повірте мені це буде єдиний раз в житті коли ви це зробите Smile

І що ще важливо для нашої людини так це те що як порахувати скільки те саме коштуватиме приготувати дома то дешевше не вийде, а вийде ще й дорожче. А ще треба врахувати час на готовку якого у працюючих як ман’яки американців на родину ледь вистачає. Тож стиль і темп життя часто просто примушують десь їсти не вдома.

Я тут спробую вигадати якусь класифікацію, хоча насправді такої не існує. Також я згадаю лише кілька з безлічі мереж, так що додавайте у коментарі те що вважаєте я незаслужено пропустив.

Кава

Сам я каву майже не п’ю і не розумію – для мене вона гірка і не смачна. Єдине що я люблю так це білу моку, яка по суті є ударною порцією розведеного цукру з молоком з легким присмаком кави (і під 600 калорій в чашці!), але американці щоденно хоча б раз на день витрачають 5+ доларів на великий стакан кави в одній з мереж.

Starbucks – це обличчя США і те що можна асоціювати з цією країною. Їх настільки багато що часто навіть у глушині можна побачитм 2 старбакса один навпроти іншого просто через дорогу. Вони якщо не у власній будівлі то є всередені магазинів, торгівельних центрів, аеропортах і ледь не в лікарнях. Непогана кава, постійний потік клієнтів, зерна в мішках, чашки та кава-машини тут ще на продаж. З їжі бувають різні печеньки, тістечка та мафіни (кекси). Порекомедую крім білої моки солоне лате з карамеллю – і смачно, і калорій не кінська доза.
Tully’s Coffee, Seattle’s Best Coffee та інші – конкуренти які на мій невимагливий смак аж нічим не відрізняються від головного гравця, але представлені не так широко.

Дешеві забігайлівки

За весь час перебування тут ми бували в подібних місцях здається тричі всього, в деяких випадках в останній момент передумували і продовжували шукати інше місце поїсти.

McDonald’s, Burger King, Jack In the Box, White Castle, A&W, Fatburger, Dairy Queen (DQ), Wendy’s – брудні, дешеві, шкідливі. Ідеальні місця коли ви поспішаєте, сильно голодні і не маєте сил і бажання перебирати місця щоб поїсти. У порівнянні з США в Україні всі ці мережі (не пам’ятаю точно які присутні в Україні) просто стерильні палаци.
KFC – в США це місто яке як вважається люблять несамовито бідні чорношкірі. В Китаї, наприклад, ця мережа вважається крутою і молодіжною і приїзджі китайці дуже дивуються дізнаючись що американці не ходять в цей фаст-фуд хоча і мають можливість. Взагалі я колись питав і не знайшов жодного американця хто хоч раз був у закладі цієї мережі.
Panda Express – винесено окремо бо навіть у порівнянні з іншими це брудне місце яке може відбити апетит навіть видом їжі яку там пропонують.

Піцерії

Що б ви там собі не думали, але піца не така вже і погана їжа – містить свіжі овочі, протеїни, білок, смачна, поживна і безпечта (в тому сенсі що не екзотична і не так легко отруїтися). До того ж піци хоча і можна переїсти, але не так легко як якихось бургерів чи солодощів. І до речі в піцеріях (навіть не з мереж) можна їсти на місці, замовляти піцу з собою в коробці, або замовити на конкретну адресу. Можна чекати на свіжевипічену, або брати те що є зараз.

California Pizza Kitchen – доволі козирне місце, майже ресторан. В меню є не лише піца. Випікають усе на кухні за склом і при бажанні можна спостерігати за своєю піцою. В меню є кілька неймовірно смачних піц, але назв я не пам’ятаю. Уся їжа має легкий запах прокопченої куриці, багатьом подобається, мене ж це трохи дратує.
Pizzeria Pagliacci – мережа родом з Сіетлу. В невеличких піцеріях можна спостерігати весь процес починаючи з приготування тіста. Піца якась трошки легкувата, зі свіжим сиром. Мені найбільше не подобається запах якоїсь спеції що вони здається кладуть у все що в них є в меню.
Pizza Hut, Domino’s, Arby’s – простіші і поширеніші мережі про які мені особливо і нема чого сказати бо ми в них не буваємо.

Сендвічі

Або по нашому бутерброди. Також безліч місць спеціалізується на сендвічах бо це дуже зручна форма їжі – можна взяти з собою та поїсти будь-де, можна носити в сумці, можна їсти на робочому місці… І звісно як піцерій і бургерятень є багато маленьких сімейних місце де можна знайти смачні сендвічі, але зараз мова про мережі.

Subway – мабуть після старбаксу це друга по поширеності мережа. Тут тобі запропонують вибрати хліб, ковбасум’ясо, сир, овочі. Все це складають в середину хлібини (випечену у вигляді багети) і готово – можна їсти в машині по дорозі куди ти там їхав, можна ж поїсти на місця. Як варіант швидко і без мук вибору перекусити однозначно краще за макдональдси. Але якщо вам доведеться поїсти там кілька разів поспіль то ви будете готові стати вегетаріанцем – наскільки їхні продукти набридають своїм смаком.
Jimmy John’s (JJ) – дуже обмежене меню, але хороші смачні сендвічі на хлібові схожому на той до якого звикли в Україні. Проте застережу – якщо ви сильно голодні то одним сендвічем можна не наїстися.
Potbelly – дуже схоже на попередню мережу, але всередені кафешки зроблені у більш якомусь модному стилі. Та ж сама проблема – обмежене меню, хоча сендвічі дуже пристойні, сам я собі не вмію такі смачні робити.
Specialties’s Café – на додачу до хороших бутербродів тут можна поїсти дивних на смак, але все одно смачних супів (скажімо пекучий суп з помідорів).
Quiznos – дуже поширені, кажуть непогані. Самі ми там не бували, просто ту для повноти картини.

Мексиканська їжа

От за що люблю мексиканську їжу так це за те що вона проста, поживна, без понтів і завжди смак такий як очикуєш (читай як от бачиш так воно і смакує). Мексиканських (а правильно було б казати техасько-мерксиканських) закладів в США ледь не половина з усих кухонь (хоча китайці борються за перше місце). На жаль Олена у мене не надто любить таку кухню, а то б я ледь не щодня б таким харчувався.
Chipotle Mexican Grill – швидко, просто, дешево і смачно. Це ось справді місце де не за дорого можна швидко перехопити не шкідливої їжі. На вибір: буріто, тако (тобто завернути в хліб чи насипати в тарілку з хлібу) в які пальцем показуєш що сипати (м’ясо, боби, сир, овочі). Всередені як правило людяню в будь-який час.
Del Taco, Taco Bell, Taco del Mar, Taco Time, Qdoba – це далеко не весь список. Але це вже ті місця які б варто було б віднеси до дешевих забігайлівок. Єдине що в меню у них не бургери, а буріто та тако. Також зауважу що к’юдоба виглядає всередені гірше ніж мала б бути – їжа там не така погана.

Солодощі

Також вистачає місць де можна поїсти солоденького і запити чимось смачненьким

Buskin-Robbins, Dippin’ Dots – бидломорозиво де пальцем показуєш що ти хочеш і тобі цього накладають.
Red Mango – нам це місце подобається, але підозрюю від вище названих воно мало чим відрізняється. З машино начавлюєш собі в тарілку з машин різних видів морозива, сипеш зверху фруктів (манго, полуниці, ківі, ананас, …) та інших солодощів (шматочки шоколаду, пластівці, цукерки дрібні, …) і платиш за вагу.
Dunkin’ Donuts – пончики. У нас викликає відразу одним зовнішнім виглядом забігайлівок, і я прекрасно розумію що це упередження.
Krispy Kreme – дуже смачні пончики, рекомендую. Але обережно! Можете схаменутися після того як з’їли половину коробки і від розуміння цього факту хочеться себе застрелити.

Напої

Умовно до фаст-фудів можна віднести місця де вам вичавлять і змішають соки, або коктейлі на основі соків.

Jamba Juice, Planet Smoothie, Juice It Up! – ми не так часто ходимо в подібні місця щоб якось їх розрізнювати. Єдину пораду як я можу дати – якщо в стакани сиплять кригу (а американці усе що не кава здається п’ють з кригою) просіть її туди не класти. І соку більше буде, і не таке водянисте під кінець буде у стакані і не застудитеся.

Вищий клас

Такі місця вже не можливо відрізнити від ресторанів, та і їжа в них незрівнянно краща. Там є офіціанти, меню, там приємно сидіти і можна замовляти спиртне. Давайте будемо вважати що це не пафосні і з доступними цінами ресторани що доволі широко розповсюдилися.

В ресторанах (у будь-яких, а не лише перелічених далі) цілком нормально попросити запакувати і забрати з собою те що не доїв, не соромтеся.

Azteca – ресторани мексиканської їжі. За недорого можна смачно поїсти у красиво оформлених закладах. Рекомендую побувати хоч раз. А якщо не знаєте що замовити то беріть найпростіше: буріто, касадіа, фахітас, або тако салат (простіше не буває).
Red Robin – найкращі бургери з усього що можна знайти у фаст-фуді. Краще лише у сімейних невеличких закладах. Теж рекомендую побувати хоч раз. Але обережно – який би страшенной голод вас не гриз одним бургером можна що називається вбитися на пів-дня. Теж родом з Сіетлу.
Applebee’s – гриль (тобто смажене м’ясо). Хоча у них є і бургери, і салати, і курячі крильця і буріто навіть. Проте це місце варто відвідати заради смаженого м’яса. Беріть стейк по-нью-йоркські якщо не знаєте що вибрати. Знову ж таки є місця де їжа смачніша, але ми зараз говоримо про мережі, отже це найкраще з подібного.
Panera bread – смачні супи і сендвічі. Також є кава і кондитерські вироби. Але як пообідати супчиком чи таким конкретним бутербродом з куркою то краще і нема. Для особливо голодних порекомендую суп у тарілці з хліба (м’якоть з хлібини вирізана і шкуринка слугує тарілкою і кришкою до неї).
Claim Jumper – американська кухня. Обережно – дуже великі і поживні порції. Реберця не влізають на тарілку, порція куриці – це реально половина куриці, крабовий салат розраховано на 4 людей. Тому будьте готові до того що доведеться щось забирати.
Old Spaghetti Factory – одне з наших улюблених місць. Італійська їжа (свіжевипечений хліб, паста, паніні та інше), приємне оформлення, дуже, дуже хороші ресторани. Рекомендую від щирого серця. Хоча не надто поширений ресторан (в США – Каліфорнія, Орегон, Вашингтон, в Канаді та Японії) проте нам поталанило – кожні відвідини Ванкувера чи Вікторії ми намагаємося відзначити обідом чи вечерею в цьому ресторані.

Пропущене

В огляд не увійшли азіатські кухні (суші, теріяки, фо-супи та рисова вермішель), індійська, грецька, іранська та інші. Ну, по-перше, ми практично не буваємо в таких місцях (хоча грецьку кухню раджу), а, по-друге, я не захваті від суші в які Олена мене постійно тягне. І треба сказати що японська кухня в США неймовірно погана, в Україні незрівнянно краща і багатша.

Ну от наче і все. Смачного вам!

Вікторія, Канада, враження

Це вже не вперше ми побували у цьому прекрасному канадському курортному місті розташованому на острові Ванкувер у Британській Колумбії.

Цього разу ми були там з приводу марафону, так само і до того були у нас там марафони і тріатлони (07/10/2012–Victoria Marathon, Victoria, BC–3:23:48, 2013-06-16-Subaru Victoria (Saunders) Triathlon, ще кілька фото і так далі).

Дорога туди від нас займає приблизно 4 години в які входять 2 пароми та проходження таможні.

Перший паром (Едмондс-Кінгстон) займає усього 30 хвилин часу і в черзі на нього витрачаєш ледь не більше.

Потім майже півтори години ведеш машину доволі живописною місциною якраз на кордоні національного парку Олімпія. Парк займає майже всю площу півостріва Олімпія. Туди можна доїхати і по землі, але це занадто великий крюк на південь доведеться робити.

Паром на Вікторію відправляється з міста Порт-Анжелес лише тричі на день, на відміну від Едмондс-Кінгстон що відпливає кожні 30 хвилин, і забирає 90 хвилин часу.

Сам Порт-Анжелес теж доволі цікаве і симпатичне містечно. Воно крихітне (десь 4-5 вулиць в ширину), але довге, поруч є військова баса ВМФ США, гори, ліс. Містечко красиве, затишне і не надто дешеве як для такої глушини.

Ну коротше набиваються машини в чергу на паром, ось вже і посадка. Вид з верхньої палуби парому на американський берег:

На паромі цьому, на відміну від звичайного, не дозволяють залишатися в машині – кажуть що як що трапиться то людей врятують, а от машини навіть не пробуватимуть.

Ну та на палубах крім диванчиків та кресел є ще д’юті-фрі та столовка в якій на диво непоганий чілі продають. Для тих хто не знає чілі це такий… скажімо борщ, але в ньому нічого крім м’яса та бобів нема, і навіть юшки майже нема. Взагалі то те чілі я майже виключно саме на цьому паромі їм, але мені подобається.

І ось нарешті ми у Вікторії. Розсідаємося по машинах і їдемо на берег. Стаємо у черги на таможні. Саме проходження таможні займає одну хвилину як правило (в черзі можна і всі 10 відстояти): глянули документи, спитали що везеш із забороненого, на скільки залишаєшся і для чого взагалі приїхав.

А з воріт тамжні виїздиш в самий центр міста. Ні, я не перебільшую, саме так і є – виїхав з воріт і ти в центрі.

Що щ сказати про місто? Центр дуже маленький, але красиво вибудуваний європейського виду будівлями навколо заливу. Широкі вулиці з безліччю магазинів, а все це оточено тихим, майже мертвим приватним сектором.

Цього разу ми зупинялися не в готелі, а в будинку який здавали власники. Ну просто забули вчасно зарезрвувати готель, а перед марафоном на який ми приїхали ціни на них підскочили як шалені. А в результаті виявилося ще й краще ніж в готелі.

В 10 хвилинах спокійним шагом від центру (і старту марафону відповідно) велика кімната, кухня з усим посудом та обладнанням, спокійна вулиця інший кінець якої теж виходить до океанського заливу.

Ось до речі на фото вище прекрасна бургерятня Santiago’s якраз навпроти порту/таможні (отам просто за перехрестям вже посадка на паром і вода). Рекомендую – обов’язково відвідайте якщо будете у Вікторії!

В кафешці столи застелено папером для малювання і на столі стоять олівці у корзинці – можна весело і з користю провести час Smile

Бургери там не такі гігантські як в Ред Робіні якомусь, але дуже смачні. Та і не сказав би я що голодним залишишся після них.

Що ж там ще є? Ну крім води і відповідно безлічи корабликів різних розмірів та смішних жовтеньких водних таксі там ще багато великих отелів, будівлі державних установ у монументальному стилі, ресторани і бари, приватний сектор заселений такими як ми туристами та вулиці з магазинами. А якщо виїхати з міста то потрапляєш в густий темний ліс, озера та глушину з лосями та медведями.

Взагалі у місті майже неможливим способом поєднані речі з різних епох та стилів. Здавалося б місто має виглядати еклектично, але ні, все дуже органічно і наче так і задумано.

Їхати туди варто на кілька днів – за 2 дні можна лише нагнати собі жабу що от ще б погуляти цими вулицями і порозглядати усе навколо.

Що ж стосується цін то як для Канади тут вважається дорого жити, але у порівнянні з цінами на курортні місця в США я б сказав що ціни доволі притямні.

Коли нема масового напливу туристів можна знайти готель з усим що треба в центрі в районі 70 доларів за ніч, а то і дешевше. “Усе що треба” включає в себе не лише такі речі як безкоштовний Wi-Fi який і так є у самих задрипаних готелях тут, але і такі речі як басейн, спортзал та ресторан з баром щоб взагалі можна було на вулицю не виходити Smile

Ось це, щоб було зрозуміло що я маю на увазі коли говорю про затишність, те що можна побачити в центрі міста. Та там того центру чесно кажучи – за 15 хвилин можна по периметру обійти. І хоча натовп чималенький все одно нема відчуття великого міста.

Ще Вікторія знаменита тим що тут переважно хороша погода. І хоча в Сіетлі о цій порі практично щоденно йдуть дощі у Вікторії традиційно не просто сонячно, а взагалі на небі ні хмаринки нема. Навіть не знаю чим пояснюють такий природний феномен.

За ось такий будинок як вище на фото, вірніше за кімнату, кухню і ванну на першому поверсі ми платили майже 100 баксів за ніч. Але це було замовлення в останній момент, коли ціни в готелях були вже під 300 за ніч. Марафонців приїхало занадто багато. В будинку цьому є ще 2 кімнати на другому поверсі, значно меньші за розмірами і дешевші майже вдвічі. Ну та я в принципі навіть задоволений лишився – сподобалося більше ніж в готелях.

От єдине що в приватному секторі нема ні магазинів ні ресторанів – тут люди живуть, а не скупляються чи їдять, за всим тим треба машиною їздити. Хоча ні, був один якийсь гіппі-магазин з виключно органічними продуктами, того нам і вистачило на вечерю коли ліньки було йти аж метрів 800 у цент в якусь кафешку Smile

Добре що було де готувати і чай заварювати.

Більше фотографій якщо зацікавить знайдете в альбомі (це треба до кінця дочитати цей пост щоб знайти посилання на альбом).

Після марафону нам вдалося ще піти прийняти душ і лише потім поїхати на паром.

Види там з води ще красивіші ніж з берега: красиво забудований центр, ліси за містом, на на обрії, так що видно лише вершини в небі – велитенські гори.

А це вже підпливаємо до американського берега:

Ну і весь альбом тут – https://skydrive.live.com/#cid=B21290194214A37D&id=B21290194214A37D%218950. Там ще є фото з марафону, але про марафон я напишу згодом (скоро сподіваюся).

Predixion Software–поточна робота Олени

Увага: фото в тексті відношення до тексту не мають і додані чисто для красоти.

Ну раз Олена нічого так довго про себе не пише в своєму блозі (а я не можу придумати про що написати) то видам деякі секрети.

Кілька місяців тому, а точніше майже рік тому, Олена знайшла одну компанію (Predixion Software) в яку її взяли математиком-тестером. Як це? А ось читайте далі.

Компанія ця є стартапом заснованим кількома колишніми працівниками Microsoft і розробляє програмний продукт що дозволяє на основі довільних даних будувати математичні моделі. Ну скажімо рекомендувати щось страховим компаніям, магазинам, або медичним закладам. Природа даних може бути якою завгодно, в кінці кінців це просто числа для яких можна знайти закони відповідно яких їх розподілено в наборах.

Так от тестер їм потрібен був просто тому що був потрібен тестер, а математик потрібен був щоб перевіряти вірність побудованих моделей, готувати тестові набори даних і взагалі розуміти чи правильно все порахувалося чи ні і де саме проблема.

Олена досвіду тестування, та і взагалі ІТ не мала, але знайшли рішення що задовільняло обидві сторони. Кілька місяців вона працювала інтерном (читай “безкоштовно”) де використовували її математичні знання і в той же час вчили роботі тестера. Тепер вона не лише не боїться слів “білд”, “деплоймент”, “сіквел сервер”, “віртуальна машина”, але і розуміє що вони означають і сама вміє все це розгортати і настроювати.

Спочатку ідея була попрацювати, набратися досвіду і податися тестером в якусь класичну контору. Але з часом з’ясувалося що робота в Предікшіні дуже цікава їй, і взагалі так подобається що нікуди йти вона не хоче. Ну і в результаті кілька місяців тому її взяли на повну ставку (а це крім зарпланті означає ще і страховку медичну, оплачену відпустку і бонуси в кінці року).

Причому погодилася б вона на будь-які гроші які б запропонували – і робота страшенно їй цікава, і досвіду набирається, та ще і платили б. Але їй запропонували доволі непогану зарпланю так що вона аж сама трошки здивувалася. Ні, з зарплатнею програмістів і тестерів в МС порівнюват не вийде (хіба що зі свіженайнятими студентами), але все одно більше ніж вона навіть сподівалася Smile Ось так її цінують.

Фірма незважаючи на свою молодість підписала кілька надзвичайно вигідних контрактів і нарощує штат (тобто це вже мабуть не стартап). Причому у них навіть є команда продавців в Каліфорнії (тому що весь ІТ-бізнес США саме там).

Технологічно їх продукт наскільки я розумію має серверну частину, дані бере з SQL-сервера, має і клієнтську частину.

Ну ось, що знав розказав, а далі може вона сама в коментарях якісь деталі допише.

2013-09-15-Kirkland Triathlon

Якось 2 роки тому ми вже приймали участь в цьому тріатлоні (2011-09-17 – Kirkland Triathlon). Це невеличкий старт в нашому містечку в якому приймають участь не більше 500 учасників, а дистанції обмежені сприном (750 м плавання, 20 км вело та 5 км біг) та супер-спринтом (плавання вдвічі коротше).

Кожного року маршрут і місце старту трошки міняється, навіть довжина етапів не та сама, тому порівнювати результати з попередніми роками сенсу немає. Цього разу, наприклад, велоетап був на 3+ кілометри довший за 20 км що і додало хвилин.

Старт наший був о 7 ранку. Приїхали (їхати 15 хвилин), запаркувалися, прикрутили педалі і в транзитну зону. Розклали все і до води. А там вже організатори у гучномовець усе пояснюють: куди пливсти, що з велоетапом, як бігти, …

Плавання було поділено на хвилі по 75 чоловік (усього було 5 хвиль), кожна стартувала черер 3 хвилини після попередньої. Хвилю можна було обирати за бажанням. Я плив у першій, Олена у другій.

Вода була не надто холодна тому я ризикнув і поплив без ветс’юту. У підсумку для мого рівня гідрокостюм віднімає від результату пару хвилин на такій дистанції (а отже на 70.3 усі 8 можна виграти), проте у транзитній зоні він же віднімає близько хвилини.

Плавання було одне коло, озеро доволі мілке, місцяму у такі густі зарості водорослів запливали що ледь руки не в’язли. Час плавання – 15:17, 34-й результат у загальному заліку. Дані з годинника для цього етапу – http://connect.garmin.com/activity/376664815

В цілому пливлося непогано, вдалося повністю уникнути колотнечі – ні мене ні я нікого руками-ногами не буцав. А останні метрів 50 на виході з води було по коліну – ні побігти, ні попливсти, тільки сили відбирає.

Без необхідності знімати костюм на першу транзнитку я витратив 1:44 (це з бігом десь метрів 150 від води до самої транзитки і з одяганням шкарпеток і велотуфелів).

Велоетап складався з двох кіл перша половина кожного з яких була в гірку (лише місцями круту), а друга була крутим і довгим спуском.

Сильно розігнатися так і не вийшло. Здавалося б що там тих 20 км – потерпів трошки і все. А ні, швидкості нема. Як почну молотити ногами в темпі спринту то починаю відчувати біль у боці – не встигає печінка, чи що воно там болить, видавати поживні речовини організму. Тому доводилося не спусках сачкувати.

До того ж дорога була мокра і звивиста і було страшнувати летіти вниз. А на першому колі я навіть один поворот пролетів і довелом вертатися, правда втратив зовсім небагато. А вже на другому колі на тому ж місці швидка допомагала якість дівчині що добряче зчесала себе об асфальт. Просто там дуже крутий спуск і не помітно здаля що поворот треба робити.

Весь велоетап (приблизно 23 км) вийшов за 45:01, це 22-й результат у загальному заліку. Дані з годинника – http://connect.garmin.com/activity/376664826.

Більше налякався на велоетапі ніж втомився. Коротше доволі швидко я був знову в транзитці яку подолав за 52 секунди, скинув шолом та велотуфлі, бистро у кроси та побіг.

Біг вийшов непогано – хороша не жарка і не холодна погода, плаский рел’єф, лише на середені дистанції дуже крута (але коротка) гірка. Навіть вдалося кількох людей обійти. Особливо сказати про біг нема чого крім хіба того що на такій короткій дистанції бігти значно легше ніж на 70.3 Smile

Ну а швидкості нема, це правда. Ноги наче б і бігли швидше, але усе інше починає бунтувати і попереджає що буде боляче і неприємно.

Пробіг я за 19:59, якраз і хотів з 20 хвилин вибігти. Дані з годинника – http://connect.garmin.com/activity/376664834.

У підсумку результат 1:22:51, третє місце у своїй віковій групі і розуміння що до спринту готуватися треба зовсім не так як на довгі дистанції. В принципі спринт мені не цікавий в основному через те що швидкості в мене нема, а терпінням на ньому багато не здобудеш. А тут ми стартували тому що 1) близько до дому, та 2) закрити сезон нескладним стартом захотілося.

Після фінішу пішов шукати Олену і побачив що вона лише почала бігти Smile Покричав їй щось у підтримку і пішов одягатися, пакуватися, їсти і пити.

Кому цікаво наші результати: http://www.accustatsportstiming.com/results3.asp?ei=173 та http://www.accustatsportstiming.com/results3.asp?ei=173&ldiv=F3039&lrace=Sprint&bib=84&lsort=Net.

Окремо скажу про наші костюми. Це форма жовтоводської (Жовті Води – наше з Оленою рідне місто) команди (секції, групи?) тріатлону до якої нам запропонували віртуально приєднатися. Ну як приєднатися, записатися у список тих хто собі форму замовив. Ми до кучі ще і бігову форму собі зробили.

Форма дуже красива і для такої якості на диво не дорога. Виглядає дуже стильно, наслухалися цілу купу компліментів. Функціонально майже ідеальна, трохи тугувати в ногах та плечах, проте нічого такого що б заважало чи обмежувало. Дуже незвично було бігати з хвостиком на блискавці на спині. Та і взагалі мати там блискавку наче на гідрокостюмі дуже незвично.

У формі цій не жарко (проте і погода була не жарка), висохла вона майже миттєво на велосипеді, на бігові ніде не терла.

Ну а головне що красива. Дякуємо усим хто був причетний до її розробки та замовлення!

Проте на довгих дистанціях я усе ж таки буду виступати у роздиілному костюмі. Просто через те що так набагато легше в туалет при необхідності ходити Smile

Ну ось на цьому і все. І мабуть це останній пост про тріатлон в цьому році, далі буде лише про біг та може велосипеди Smile Але обіцяти не можу – а раптом ми надумаємо в Каліфорнію чи Флоріду на якийсь старт поїхати?

Фізкульт-привіт! Весь альбом тут – https://skydrive.live.com/#cid=B21290194214A37D&id=B21290194214A37D%217402.

Портланд, Орегон–місто мостів, троянд і диваків

Найбільше місто штату Орегон через яке ми проїзджали кілька разів, але вперше провели провели в ньому деякий час кілька днів тому.

До речі в США багато міст що називаються Портланд, і деякі з них більш знамениті на східному березі. Отже тут йдеться виключно про Портланд в Орегоні Smile

Місто пишається своєю дивакуватістю та тим що воно наче застрягло у 80-х роках минулого сторіччя. Тут дуже органічно буде ходити вулицями з касетним плеєром, вусами-рулям, носити великі яскраві пластикові прикраси або бігати в коротесеньких спортивних шортах і майці.

Місто дуже дружнє до велосипедистів, причому якщо навколо Редмонда та Сіетла взагалі велосипедистів хоч і багато, проте 99% з них складають спортсменти, то у Портланді люди їздять на прогулянкових (не спортивних) велосипедах у звичайному одязі. Помітно більше велодоріжок ніж у Сіетлі.

Взагалі найбільшим остахом міста здається є те що його можуть сплутати чи зарахувати в одну групу з Сіетлом.

Сіетл, хоча і меньше набагато, але як місто однозначно відоміше в культурному плані в тому числі: музика, фільми, великі компанії як Microsoft, Amazon, Boeing, Costco, … Портланд з іншого боку місто увіковічене в серіалі “Сімпсони” (план міста на заставці серіалу, прізвища героїв – назви вулиць в Портланді).

Варто лише проїхати по мосту що веде через річку Коламбія і є кордоном між штатами Вашингтон і Орегон як одразу і опиняєшся в Портланді.

Портланд недарма називають містом мостів. Їх там багато, але головне те що вони якихось абсолютно неймовірних розмірів, вигинаються дугами і перетинаються одне з одним, звиваються у якісь гігантські вузли і то пірнають одне під одне, то йдуть згори одне одного.

Емблемою міста є троянда яку можна побачити не лише на вивісках та логотипах, але і на каналізаційних люках та машинах місцевих служб. В місті є великий парк частину якого займає трояндовий сад (варто відвідати).

Центр міста по якому ми переважно і гуляли склав дуже дивне враження. Не дивлячись на високу щільність офісних будівель та великий за розмірами центр людей на диво мало. Враження було таке що це субота чи неділя до обіду, а між тим це була 3 година по обіду і аж до темряви.

Завдяки довгій і красивій набережній Портланд дуже схожий на Ванкувер, лише у Ванкувері набережна не річкова, а океанського заливу. До того ж цент Ванкувера цільно забудовано хмарочосами, Портланд же доволі невисоке за американськими мірками місто. Навіть у Сіетлі я б сказав цент міста вищий.

Друга річ що робить Портланд схожим на Ванкувер це кількість бомжів у центрі міста. Але на відміну від неймовірно смердючих створінь у Ванкувері в Портленді це переважно молоді люди (в районі 20 років) які сидять та сплять під стінами великими компаніями і зовсім не смердять. Якби не спали просто неба під якимось лахміттям то навіть одягом би не відрізнялися від пересічних перехожих. Взагалі схоже це більше стиль життя ніж на бідування – деякі з часом перебісяться і повернуться у “нормальне” суспільство (сподіваюся).

Що ще можна згадати з таких коротких відвідин? В центрі є кілька броварень в одній з яких ми куштували різні сорта пива крихітними порціями. В місті (в парку) є японський сад (вхід – $10). Витратьте кілька хвилин на перегляд ось цього альбому – , всі фото постити не збираюся щоб остаточно не перетворюватися у фотоблогера Smile

Взагалі якби мене спитали то я б сказав так, я хотів би жити і працювати в цьому місті. Мені дуже сподобалося як його великі розміри поєднанні зі спокоєм на вулицях, як там затишно навіть у центрі, як там легко було орієнтуватися навіть без навігатора і які там дійсно дивакуваті і спокійні люди. Ну це те враження що в мене склалося з того недовгого часу що ми там були.

Не зрозуміло чому місто так недооцінене і чому про нього так мало знають у порівнянні з тим же Сіетлом. Коротше як раптом трапиться нагода то не пропустіть це чудове місто.